Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

"...Дай жити, серцем жити і людей любити". До річниці перепоховання Тараса Шевченка в Україні

Юрій Самсон | 22.05.2009 22:13

18
Рейтинг
18


Голосів "за"
21

Голосів "проти"
3

Він поставив на сторожі нашого буття – і мертвих, і живих, і ненароджених, – величне материне Слово.
Шевченка треба читати, досліджувати, розуміти і любити...


''...Дай жити, серцем жити і людей любити''. До річниці перепоховання Тараса Шевченка в Україні
22 травня сто сорок вісім років тому тіло Шевченка здобуло вічний спокій на рідній землі. І відтоді ми згадуємо цей день, схиляючи смиренні голови у хвилині смутку та здіймаючи згодом очі до неба, промовляємо словами нашого Тараса...

Пізнавати Шевченка можна і треба протягом усього життя. У його творах закладена надзвичайно потужна енергія, від якої живиться Українство протягом останніх двох століть. Тому Шевченка треба читати, досліджувати, розуміти і любити...

Дещо парадоксальна ситуація: Шевченко скрізь і всюди, він поруч з нами завжди, але наскільки ж ми звикли не помічати його, змирилися з тим, що уявлення про Генія і Будівничого Нації нам дасть шкільна програма з вивчення "Кобзаря"... Шевченко – у нашій мові, основоположником якої був, він – на вишитих картинах поруч з образами майже у кожній сільській хатині, його ім'я назавжди увіковічено в нашому повсякденному житті: вулиці, бульвари, університети, пам'ятники, театри, премії, фестивалі...

На жаль, минають роки, а Шевченко так само для багатьох українців залишається нерозгаданим, непізнанним, а відтак – подекуди байдуже, а інколи й вороже ставлення до Кобзаря. Чи зможемо ми колись вповні зрозуміти його феномен?... Його слово стало грізною зброєю, а своїми творами Шевченко навіки закарбував у нашій генетичній пам'яті слово "Україна". Так, він поставив на сторожі нашого буття – і мертвих, і живих, і ненароджених, – величне материне Слово. Чому ж сьогодні забуваємо про це, дозволяємо паплюжити і нашу мову, і Кобзареве слово?...

Шевченко завжди актуальний, завжди цікавий і модерний, а його поезія – неповторна, самобутня і самодостатня!

Коли згадую Шевченка, мені завжди якось стає соромно перед пам'яттю про мою покійну бабусю, що мала два класи освіти сільської школи, а без запинки могла продекламувати чи не всього "Кобзаря". Часто знання сучасних українців обмежується "Заповітом", ще однією-двома поезіями...

Якби ж ми вчились так як треба... Один мій друг має таку традицію: щороку до роковин Шевченка приходити до його пам'ятника та декламувати вивчений вірш із "Кобзаря". Як на мене – чудова традиція, варта наслідування. Найгірше ж – повне нерозуміння Шевченка, і, що найстрашніше, – не бажання навіть спробувати зрозуміти!

У зв'язку з цим думаю: чи не тому моя бабуся, зразкова ланкова, тяжко працюючи за "палички" на трудодень, знала напам'ять "Кобзаря", що їй боліло оте ганебне рабство, викрите Шевченком, оте абсолютно незрозуміле для нас, сучасних, явище – кріпацтво, прокляте та подолане нашим Генієм. Знала і бачила вона, яка тяжка доля чекає "Катеринових" дітей-байстрюків. Кріпачка, невільна селянка, "приписана" до колгоспного енгельгарда, "на власній не своїй землі"...


Не пророк – як писав про Шевченка інший великий український поет Євген Маланюк:

Не поет – бо це ж до болю мало,

Не трибун – бо це лиш рупор мас,

І вже менш за все – "Кобзар Тарас"

Він, ким зайнялось і запалало.

Скорше – бунт буйних майбутніх рас,

Полум'я, на котрім тьма розтала,

Вибух крові, що зарокотала

Карою за довгу ніч образ.

Лютий зір прозрілого раба,

Гонта, що синів свяченим ріже, -

У досвітніх загравах – степа

З дужим хрустом випростали крижі.

А ось поруч – усміх, ласка, мати

І садок вишневий коло хати.

Суворим застереженням Тараса Шевченка кожному з нас звучить: "Бо хто матір забуває, того Бог карає, того діти цураються, в хату не пускають. Чужі люди проганяють, і немає злому на всій землі безконечній веселого дому...". І ті, хто відірвався від рідного коріння носять тавром каїнову печать: "...І ми не ми, і я не я", не розуміючи Шевченка. А моя бабуся розуміла його, бо він би зрозумів її!

Слово Шевченка стало його долею, його всеохоплюючим посланням українцям, а його доля стала долею народною, нашою долею на всі віки і всі часи!

Завершився стражденний, але подвижницький земний шлях Великого Кобзаря саме 22 травня 1861 року. В цей день він повернувся в Україну. І несли його тіло на Чернечу гору на руках – свідчення визнання сучасниками незаперечного авторитету Поета. Він пробудив Націю зі сну, розклав багаття волі, розпалив негаснучу мрію вільного і справедливого життя. На руках на Чернечу гору українці несли свого провідника і вчителя, який дав нам надію на відродження, віру у себе, навчив любити одне одного:

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата -

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давня година,

І оживе добра слава,

Слава України...

Тож чому б не почати вихідний день з перечитування "Кобзаря". Або почнімо просто вже сьогодні з "Гайдамаків". Прочитаймо їх в колі родини. Аби почули наші діти та онуки з нашого голосу Величне слово Пророка. І коли перечитаємо фундаментальне "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє", згадаймо, хто ми є, до якої нації належимо, в чому наша сила. І обов'язковими рядками з "Кобзаря", прочитаними наприкінці дня, хай будуть Шевченкові слова:

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

Озвучте їх! Скажіть голосно і впевнено! Дайте іскру своїм почуттям! Нам нині так цього не вистачає.



Якщо поглянути ширше – сьогодні Україні як ніколи потребує глибинного розуміння Тараса Шевченка, його творів. Час зрозуміти – ми, українці, не повинні ненавидіти когось, ми маємо любити себе!

Любити себе в Україні і любити Україну в собі. Адже погляньмо навколо: мила й подивугідна земля наша, небо найчистіше, зорі найяскравіші, трави найсоковитіші, води найбурхливіші... Життя вирує! Почуття народжуються та помирають – і в цьому одвічний колообіг, і так розумів широкий Всесвіт та милу у ньому Україну Тарас Шевченко:

Барвінок цвів і зеленів,

Слався, розстилався;

Та недосвіт передсвітом

В садочок укрався.

Потоптав веселі квіти,

Побив... Поморозив...

Шкода того барвіночка

Й недосвіта шкода!

Шевченко – великий людинолюб. Вічний Геній і Пророк, чоловік з великим серцем і багатою душею.

Тому Шевченка треба читати, досліджувати, розуміти і любити...

Історична довідка: Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року в Санкт-Петербурзі і там на третій день похований на Смоленському кладовищі. Ще в день смерті Поета його друзі – художник Григорій Честахівський, брати-літератори Михайло та Олександр Лазаревські вирішили виконати волю поета – поховати його в Україні, адже передсмертними словами 47-річного Шевченка були: "До Канева...".

Невдовзі українська громада міста домоглася дозволу царської влади на перепоховання поета. Супроводжували труну Кобзаря Олександр Лазаревський і Григорій Честахівський. 27 квітня вони прибули до Москви, де труну Поета встановили в Тихонівській церкві. Далі в Україну труну везли кіньми.

18 травня домовину з прахом Шевченка було доправлено до Києва. На київському ланцюговому мосту труну Шевченка до самої церкви Різдва Христового на Подолі несли студенти Київського університету. Труна перебувала в церкві до 20 травня, а вранці на руках її понесли до пароплава "Кременчук", який й узяв курс на Канів. Прощання з Тарасом Шевченком відбувалося в Успенському соборі в Каневі.

До місця поховання – Чернечої гори, труну знову понесли на руках. 22 травня після прах Шевченка було поховано на Чернечій горі – в місці, яке відповідало його "Заповіту". Незабаром Чернеча гора отримала назву Тарасової.

Ілюстрації: автопортрет Шевченка; фотопортрет Тараса Шевченка, 1859 рік, Київ. Фотограф Іван Гудовський

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua