Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Козацький характер або коли прийде Гетьман?


7
Рейтинг
7


Голосів "за"
13

Голосів "проти"
6

Ще відомий український історик В. Антонович помітив, що головна ідея нації найповніше проявляється в період її самостійного життя. А найбільш значною віхою в історії України, коли вона на повний голос заявила про себе як окрему державу, стала визвольна війна під керуванням Богдана Хмельницького. У ході боротьби сформувалась самосвідомість народу...

Козацький характер або коли прийде Гетьман?
Микола СУХОМЛИН, Харків

Минулої п'ятниці я був у Полтаві, де виступав з експертною доповіддю на тему "Стереотипні образи чоловіків і жінок у рекламі". Тема досить широка та дискусійна. Втім, на цьому заході я познайомився з соціоніком Анатолієм Овчаровим. Оскільки він також постійно аналізує українські та російські ментальні відмінності та схожості, наша розмова виявилася досить плідною. Деякі переосмисленні мною факти/спостереження пропоную вашій увазі.

Ще відомий український історик В. Антонович помітив, що головна ідея нації найповніше проявляється в період її самостійного життя. А найбільш значною віхою в історії України, коли вона на повний голос заявила про себе як окрему державу, стала визвольна війна під керуванням Богдана Хмельницького. У ході боротьби сформувалась самосвідомість народу. Але поряд були сусідки – Росія та Польща, кожна з яких прагнула підкорити Україну, тож народ не міг не відчути на собі вплив їх державних ідеологій.

Для великоросійської нації головним був принцип авторитету державної влади, що втілилась у самодержавство.

Польська нація таку ідею вбачала у главенстві принципу аристократизму, переважання влади одного привілейованого стану – шляхти – над іншими, в тому числі і над верховною, королівською владою. Польський парламент – сейм міг анулювати будь-який указ короля, котрий зачіпав би інтереси аристократії.

Український народ, що опинився посередині між цими державами, котрі претендували на володіння його землею, політичною і церковною владою, спирався на інший принцип – вічовий, демократичний: з рівними політичними, економічними і релігійними правами та свободами. Ця ідея знайшла своє втілення у козацтві, зокрема, існуванні Запорізької Січі.

Для того, щоб зрозумілішим був розвиток взаємин України з Росією з одного боку, і України з Польщею – з іншого, проаналізуємо їхні соціотипи.

Державний лад Росії з її абсолютистськими принципами влади являв собою структуру сенсорно-логічного екстраверта "Маршал". Сам же російській народ, який бачив в образі царя-батюшки свій ідеал, був дуальним (тип взаємин) до держави і мав соціотип "Лірик".

Владні структури королівської Польщі в образі шляхти з її почуттями вищості, гонору, нав'язуванням догматів в політичному, воєнному і духовному житті підвладним їй народам (і українському теж) відповідали типу етико-інтуїтивного екстраверта – "Наставник", а народ польський і ті верстви населення, котрі асимілювалися на терені Польщі – типу логіко-сенсорного інтраверта – "Контролера".

Український державний устрій періоду гетьманства, ідеал якого народ бачив у Запорізькій Січі з її демократичними принципами, волелюбністю, військовою романтикою, являв собою логіко-інтуїтивний екстраверт "Підприємливець". Основна, некозацька маса українців-хліборобів відповідала соціотипу етико-сенсорного інтраверта – "Оберігач" і повністю доповнювала свій ідеал.

Однак історія розпорядилася так, що українській державності у тому вигляді, в якому її сприймав народ, не судилося довге життя. Богдану Хмельницькому під впливом обставин довелося прийняти протекторат Росії з надією на певну політичну, воєнну і церковну автономію. А в результаті воєн Україна на довгий час була розділена на Лівобережну з Києвом – під впливом Москви і Правобережну – під впливом Польщі.

При Богдані Хмельницькому, соціотип якого – "Маршал", роль гетьмана не обмежилась військовим керівництвом козацьким військом, а набула функцій вищого державного поста в Україні. Аж до ліквідації самого інституту гетьманства він залишався символом автономії України навіть у складі Російської імперії.

Хочу відзначити ще таку особливість, як прагнення майже всього населення України належати до козацького стану: як селян, міщан, так і дрібної шляхти та української аристократії. На той час у Росії також були козаки – частина корінних мешканців пониззя Волги, Дону, Яїка, сюди втікали кріпаки з центральних областей Росії, розраховуючи на неписаний закон: "З Дону видачі нема!". Але феномен українського козацтва полягав у тому, що "покозачування" населення відбувалося на всій території України, незалежно від того, під чиїм гнітом вона знаходилася – Польщі чи Росії. Причому польська влада намагалася штучно обмежити кількість козаків, створюючи реєстри-списки, але насправді цифри реєстру були тільки на папері. Усі дорослі чоловіки, котрі мали засоби, щоб зібратися в похід, "писалися в козаки".

Однак здобутки народу у визвольній війні 1648-1654 років були незабаром втрачені. Централізована машина самодержавства, починаючи з правління Петра першого і далі, підім'яла під себе права і свободи українського народу, а з ними – і національні особливості, що формувалися віками. Подальше розчленування Польщі і примноження царських земель за рахунок Правобережної України остаточно позбавило можливості самостійного розвитку українську націю. Українські селяни із посполитих перетворилися на кріпаків. Вільне козацтво утискувалося. Сумний підсумок був підбитий Катериною другою, яка ліквідувала останню запоруку козацького демократизму в Україні.

І, безумовно, все це не могло не відбитися на деформації соціотипу всього народу. Структура української державності – "Підприємливець" увійшла в протиріччя зі структурою російської державності – "Маршал", між якими існують несиметричні взаємини "соціального замовлення", причому в ролі замовника виступає більш залежна сторона – Україна. Перемогло право того, хто сильніший – "замовлення", чи простіше кажучи, надія на визволення з-під гніту Польщі обернулася на царську кабалу. А "замовника" в особі козацького управління – Гетьманщини – позбулися випробуваними вольовими методами. Залишився на історичній сцені "соціальний контролер" "Маршала" – український народ, або "Оберігач". Але роль його була зведена до ролі російського народу: гнути та підставляти спину.

Останні "сплески" "соціального контролера" виливалися в повстання гайдамаків та інші народні заворушення, але вони були придушені з властивою "Маршалу" жорстокістю. Адміністративні структури в Україні також почали трансформуватися у "маршальські". Рештки українського козацтва й аристократії зазнавали таких же змін. Тож інтереси основних верств народу – "Оберігача" перестали збігатися з інтересами своїх керівників. Дуальність влади і народу була втрачена.

Але ідеали першої козацької християнської республіки назавжди залишились надихаючим прикладом у народних піснях, думах, переказах, відбились у невмирущих літературних творах.

Здобуття знову своєї незалежності має сприяти поверненню до витоків. Оскільки тільки відповідність психології нації, можливість реалізувати свої устремління можуть бути запорукою її процвітання – матеріального і духовного.

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua