Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації



Донцов   Шевченко   Холодний Яр   Горліс-Горський

Христос Воскрес і Україна Козацька Воскресне

Дубатовк | 20.04.2009 03:33

2
Рейтинг
2


Голосів "за"
6

Голосів "проти"
4

Історія духу невмирущого козацького

Христос Воскрес і Україна Козацька Воскресне
"Потрібно вогненним словом громовим збудити приспану тяжким сном "лукавими" жерцями фальшивих божків, Україну!Щоб в тих, що не оглухли, воскресити старий дух немерцающої слави козацької. Який нове лицарство виведе з могил, і виборе нову – не не плебейську, не "проґресивну" країну віку розкладу, розбрату і розпусти, а Україну козацького народу" Дмитро Донцов

Свято Воскресіння Господнього було завжди для українців символом перемоги віри над зневірою, правди над неправдою, добра над злом. Саме цій великій силі воскресіння наші попередники надавали великого значення. Схилялись перед Спасителем Ісусом Христом, якого розпяла диявольська зневіра. Але вірою Господь Своєю смертю смерть подолав, і воскрес на третій день, і постав перед людьми, даючи віруючим наснагу, а зневіреним доказ непохитної правди. Повернув у світ торжество Істини, Справедливості та Любові. Це дає нам, українцям, сьогодні впевненість у тому, що з вірою в правду ми переможемо і повернеться козацький дух до народу нашого!

Ми віримо, в Кобзареві святі слова – Заворушилася пустиня, мов із тісної домовини на той останній, Страшний Суд мерці за правдою встають. Задумаємося над ними, бо якщо не вернемо Україні козацької правди і слави, заціпіємо в халуйстві рабському, то на Страшному Суді осудять нас ті, хто голови поклав за Бога і Україну і тоді горіти нам в невмитному, пекельному вогні вічного сорому.

Можливо хтось сумнівається, що Кобзареві слова є дійсно пророцькими, то нехай прочитає книгу істинного борця за свободу Юрія Горліса-Горського "Холодний Яр". Там він знайде здійснення сказанного Тарасом Шевченком – І повіє новий вогонь з Холодного Яру.

Ці слова були викарбувані на прапорі нових гайдамаків Холодного Яру, які в двадцяті роки минулого століття воювали за волю України.

Ніякі катування і совітські тюрми не зломили геройського духу і там де вже нема живих, там мерці за правдою встають. Перед духовними очима Горліса – Горського, якого в Холодному Ярі нарекли Залізняком, повстає така дивовижна картина – "Живе Україна! Так, дорогі побратими! Живе! Не тільки під сонцем! Живе у тих гарячих променях, що незримо пливуть від вас у душі живих! У душі тих, що ростуть нам на зміну!

Думка побігла до дорогих, зрівняних із землею могил, по степах Херсонщини, лісах і узгір'ях Чигиринщини, над Дніпром, над Богом, на Лису гору... Розтинала землю й приглядалася до кістяків борців... Розрізала схил Холодного Яру... Розгвинтила гарматну гільзу... Хоч і потемнів прапор, та ще видно слова пророка – "І повіє новий вогонь з Холодного Яру".

Крізь віддихи й стогони сонних в'язнів почувся дзвін.

Що це?! Невже закликають у тюрмі на ранішню перевірку?

Ні. То гуде дзвін Святої Софії – посилає тривожний передзвін по всій Україні... То тривожно гуде й великий Мотрин дзвін – скликає холодноярців на бойову збірку...

Ідуть колони твердим кроком непереможних. Не лякають їх тюрми, ні кулі, ні голод, ні холод північних таборів. Полеглі борці воскресають у нових.

Ідуть колони тернисто-кривавим шляхом до ясної великої Мети. Дорогу вказують їм могили тих, на прапорах яких написано: "Воля України – або смерть" Нині Україна є одне велике попелище. Та на тому попелищі тліє "іскра вогню великого". Хто ж той вогонь роздмухає? Ще Іван Вишенський картав земляків своїм острим словом: "земля, по якій ходите ногами вашими, на вас перед Господом Богом плаче, стогне, вопіє, просячи Сотворителя, який да пошлеть серп смертний, який би вас вигубити мав". Бо – омерзилися люди, "упав дух... Де нині віра, де надія, де любов? Де правда і справедливість? Де євангельські заповіді? Все струп, все гнильство, все неправда, все лукавство, все хитрість, все підкупство, все пара, все дим, все суєта, все привидіння!" – якась мара, щось нереальне." (Іван Вишенський – Твори, Київ 1959.) А вмер Вишенський тридцять літ перед Хмельниччиною! Отже, за життя ще того пророка, бичуючого сучасну йому Україну, дозрівали вже в ній незримі підземні сили духовні в сам переддень Хмельниччини! Якісь нові духом люди "росли і виростали, і – кров за кров, і муки за муки"

Дмитро Донцов порівнює вогненні слова афонського ченця Вишинського з такими ж палаючими Кобзаревими "І як міг не бачити цього Шевченко, що пильно студіював з книжок і з уст дідів нашу історію? Як міг не знати цієї дивної чужинцям прикмети "проклятущого" козацтва? Бо і словник, і символіка, і образи Вишенського такі подібні до таких же Шевченкових! "Гнильство"? і – "в калюжі серце прогноїло" – Шевченка... "Лжа"? – а у Шевченка слово жерців "современних вогнів" було – "брехнею підбите"... "Лукавство"? – а у Шевченка про "лукавих" вождів, які присплять Україну... Неминучість зіслання на грішників "серпа смертного"? – а скільки ж у Шевченка подібних образів неминучого "судилища"!... Що ж дивного, що хоч він і бачив "сон" сучасної йому України, та вірив у воскресіння козацтва?

Подібне в "Милости Божій", – в змальованні доби перед 1648 роком, – лемент подібний до картань Вишенського: наступив "слави нашої упадок послідній... Докозакувалися ми... Чого нам не ділають ляхи з жидами! Честь і славу нашу в ніщо обертають, козацтво погубить помишляють"... І чи не та сама мова у Шевченка про знехтування "козацької слави" онуками, про гибель козацтва, винищення останніх про нього спогадів, коли то "москалі рознесли вали в Полтаві, розруйнували і Січ, і Спаса... Захрясли жидом хвастівські гори"? Коли бачив, що подібне вже було – перед кожним зривом на Україні козацькій, як же міг він зневірюватися в можливості нового?"

(Дмитро Донцов, Вогонь з Холодного Яру)

Без козацтва вся Україна чується сиротою, мертвим тілом, від якого відлетів животворчий, лицарський дух. Але ми віримо, що живий цей дух і нині, бо недаремно Сковорода Григорій Савич віщував: "Мудрствують, що Україна спить... Нехай спить, сном кріпким, богатирським, та всякий сон є пробудний, і хто спить, той не мертвеччина і не трупище здохле... А коли проспиться і прокинеться, коли доста намріється, тоді очутиться і забодрствує." Донцов пише, що і Шевченко відчував "що сон цей кінчиться, що все тіло нації немов у пропасниці здригається. Що вся природа України, всі поховані в козацьких могилах щось кричать, когось кличуть, кличуть того духа, що відлетів геть в час довгої великої руїни, хочуть встати. Призивають вернутися відлетіле козацтво. "Очерети у Дніпра питають – де то наші діти ділись"? – чому не вертаються козаки? "Чайка скиглить мов за дітьми плаче"... "Пороги щось страшне співають" – козаків виглядають... "Могили сумують, питаються, де наші панують"... "Могила батька Богдана"... Козацька церква – "виглядає запорожця з Лугу, оболонками старими мов мертвець очима позирає на світ з домовини"... час оновлення. Сумує Корсунь стародавній, і Альта плаче: де Тарас? Собор Мазепи, руїни Чигирина виглядають тих, що їх будували, що там панували... Вся "Україна обідрана понад Дніпром плаче" за козаками... Душі полеглих і замучених козаків "витають" над своїми могилами, і просять Бога – щоб дав їм Господь на цей "світ виглянути з могили"... Коло Холодного Яру душі гайдамаків витають, нового Гонту виглядають... Вся природа України, її замки, могили, церкви – все, що будувало лицарство козацьке, кличе до себе тих, що формували Україну, а душі тих будівничих витають, шукаючи на світ цей Божий знову вийти, докінчити недокінчене діло, грозячи з-за могили катам їх "спражить на вогні", присягаючи, що прийде час, коли – "усі ми і встанем!" (Дмитро Донцов, Вогонь з Холодного Яру)

Ця невсипуща ідея про воскресіння козацтва – притаманна всім поколінням України, які памятають, що ростуть з коріння лицарства запорозького. Вже цю саму думку зустрічаємо в Самійла Зорки, в його врочистій промові над домовиною основоположника держави козацької гетьмана Богдана. Так, як Шевченко розмовляв з поляглими лицарями і кликав мертвих своїм словом – "Верніться!", так кликав Зорка мертвого гетьмана, щоб той "промовив до братів своїх хоч би слово", щоб "наставив їх, беручи приклад з німого Аттіса", як "мають козаки без нього жити і поступати з сусідами, друзями і ворогами нашими"... Недаремно взяв він за приклад античного бога Аттіса, який, як весна, вмирав в розцвіті сил, зборений зимою, щоб знову воскреснути своїм вірним, виходячи з незримого світу, з могили... Він сам, пророчим оком, зазирав у "гори, в вертепи темнії, у нори", щоб усіх "поборників святої волі", що згинули для неї, "із тьми, із смраду, із неволі на світ цей вивести" своїм вогненним словом. Знав нашу історію, її упадки і злети вгору, знав, що "Аттіс" козацький, хоч похований злою силою, встане з могили; знав, що коріння диявольської сили, що їх запхала у могилу, – "уже гнилі", бачив "нові парости" нової України. Бачив, як "ворушиться пустиня" українська і як "мерці за правдою встають"... І знав теж як вони встануть і як треба, яким словом відімкнути ті заклепи на могилах і печерах, щоб воскрес мертвий Лазар". Так промовляв Саміло, ну і нам не годиться мовчати, а треба Бога благати і будити Україну. Молимося нині і ми ті хто заради лакомства проклятого не вбив в душі своїй волелюбний дух козацтва: "Господи Ісусе Христе, Боже наш, дихни в душі народу нашого Духа Святого. Бо правдиве слово Твоє: Прийміть Дух Святий і Той свободить вас! Цим Духом жило козацтво і перемагало безліч ворогів і супостатів, не попусти бездуховності володіти серцями нашими, запали вогонь Твій Святий, щоб освітив нам шлях до перемоги над смертю і тлінням! Воскреси, Боже, нині Україну Козацьку"

Вірю, що буде так і як зерно закопане в землю ніби вмерло, а настає тепло і воно оживає і плодоносить, так і прапор козацький при безбожних совітах захований в землю воскресне і покличе за собою нових козаків! В це вірив той, хто до останнього подиху боровся за Вільну Україну – Юрій Горліс-Горський. Приймемо його слова, як заповіт:

"Думка побігла до дорогих, зрівняних із землею могил, по степах Херсонщини, лісах і узгір'ях Чигиринщини, над Дніпром, над Богом, на Лису гору... Розтинала землю й приглядалася до кістяків борців... Розрізала схил Холодного Яру... Розгвинтила гарматну гільзу... Хоч і потемнів прапор, та ще видно слова пророка – "І повіє новий вогонь з Холодного Яру".

(Ю. Горліс-Горський,Холодний Яр,Видавництво Відродження, Київ, 2008)

З повагою, ієромонах Савва (Богдан Дубатовк)

Коментарі






Вибір редакції



© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua