Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Україна   Степан Бандера   День Народження   Слава   Приклад

З днем народження Слава України Степане Бандера

Гетьман | 9.01.2009 21:25

23
Рейтинг
23


Голосів "за"
27

Голосів "проти"
4

Що значить Бандера для України? За що його варто вшановувати? Як це було на 100-річчя з Дня його Народження? Який особистий внесок Степана Бандери в боротьбу УПА з окупантами? Чи має відношення Бандера до сьогоднішньої Незалежної України? Що довів українцям і світу Степан Бандера і бандерівці?

З днем народження Слава України Степане Бандера
Як би не оцінювали Бандеру, для України і її окупантів він є і залишиться непересічною і вагомою постаттю історії. Очолюваний ним рух ОУН і створена УПА принесли славу Українському Народу-Людей Нескорених. "Бандерівець"-вже не одне десятиліття звучить гордо для українців, вироком для хохлів і прокляттям для москалів.

Слід Бандери і праця покладена ним, як Провідником і Вождем Українського Спротиву окупантам, змити з історії здобуття Української Державності не під силу ніяким ворогам, слабким та дурням. Відчуття неспокою і поборювання ними мертвого вже Бандери цьому найбільше підтвердження. Як і натхненність послідовників та вшанувальників Провідника, в пам'яті яких він завжди живий і знаходиться поряд в серці з Україною, Шевченком, Франком, іншими славними українцями.

Наближення другого десятку років незалежності України відсутністю постаті Степана Бандери, Ветеранів УПА і ОУН, не прирівняного статусу Дивізійників "Галичини" до Червоноармійців, забутістю пізніших дисидентів на належних їм місцях в Державі свідчить про необхідність докладання ще багато праці щоб Україна повноцінніше і гарантованіше на майбутнє була Українською. Проте й зараз зрозуміло, що без Бандери й теперішньої Незалежності України не було б. Як скористались нею погані сини України-це інше питання.

Хід подій по тепер показав, що без Організації Українських Націоналістів не видать було українцям своєї Держави як своїх вух. Саме ОУН Бандери, їх героїзм та відданість справі відвоювання Української Державності, стали каміння фундаменту нашої держави-запорукою того що під час чергового розвалу імперій наш народ не опинився під державою якогось іншого народу чи під "опікою" якогось союзу.

Надихнувшись подвигами бандерівців, кріси яких в 1940-1957 рр. лунали голосніше за ОУН Мельника, Гетьманців, УНР-овців, українці зініціювали постання ніякої іншої крім як Незалежної України в 1991 році. І навіть якщо б цього не сталось, то і Москві для створення федеральних одиниць по прикладу Чечні і Інгушетії чи Чукотки на нашій території, і Брюсселю з Вашингтоном для поділу і взяття під "опіку" як Сербії, потрібно було б застосувати до України військову силу, пропагандивний обман, фальсифікації і маніпуляції громадською думкою.

Часто порівнюючи Українську Державу з якимось підлітком чи юнцем за віком викриті погані кермувальники цим намагаються виправдати свою бездарність, корисливість і нечесність обіймання визначальних посад в державі. Нажаль така аналогія неправильна і незастосовна як основна до оцінки успіхів і невдач держави знаходить розуміння в суспільстві. А далі не важко здогадатись, що додатково винуватими роблять самостійників з їх "незалежностью и Бандеру с ними".

Куди ж тут, номенклатурні комуністи перекрашені у всілякі партії, що залишились при владі, де могли? Вдаючи з себе патріотів і руйнуючи грабежами, прихватизацією та бездарністю господарювання вони дискредитували Незалежність в очах населення перебуваючого під переважним впливом Росії і російського. Жменька справді патріотів, не будучи фахового підготовленою і не маючи практичного уявлення що робити з махіною, що зветься державою, нічого не протиставили такій діяльності перекрашених корисливців, так і залишившись більшістю в межах написаних літературних праць.

Всі разом, усвідомлюючи свою роль в неспроможності справитись з наслідками розвалу СССР в плані господарювання належним чином, розуміють, що про Бандеру згадувати їм не впору. Мовляв, "маєте що хотіли" або "ринкові умови". Проте народ пам'ятає Бандеру і його Державу позбавлену гніту окупантів і не забуде його самовідданості на противагу корисливості в державних справах. Та братиме Степана й надалі за приклад та знайде тих, хто позбавить його від гніту внутрішньодержавних паразитів, які за компанію, а точніше за підтримку, запрошують й чузоземних.

Такий стан речей в Україні змушує справедливо зауважувати, що це ще не Самостійна Соборна Незалежна Українська Держава за яку боровся і якої прагнув не тільки Бандера. Водночас очевидно-це вже й не колонія чиясь. Тому говорити абсолютно, що теперішня Україна не справжня-це не бачити і не розуміти до чого прагнули бандерівці. Українська Держава однозначно існує в реальному часі, тільки заправляють в ній неукраїнські, непатріотичні і недобрабажаючі сили.

Справжньою і такою, за яку на певному етапі побачити Україну Бандера б життя віддав, робить нашу державу те, що нам українцям не потрібно виконувати законів Російської Федерації, Польщі, Німеччини, Австрії, Турції, Чехії, США чи будь-якої іншої країни. Немає поліцая і КГБ, що негайно кидало б в тюрьму на знущання і тортури з насмішками і тавруванням в офіційній пресі за наказом виданим чи ініційованим з Москви, Варшави..., Вашингтона і Брюсселя. Хіба цей здобуток нічого не вартий? З огляду на нашу історію-коштує дуже багато.

Ігнорувати це досягнення Незалежність України і вважати її за дешевизну, як наче дуже палкі прихильники Бандери, чи за шкоду українському народу, як ворожі і байдужі до українського і державності, -означає говорити про борців за волю вигідне собі і не ставити за основну Україну. Це правда і ніде її діти, нікому сховати від людей. Хоч зашуміти можна, але до кінця закидати не вдасться. Так само як прийде час і до омріяної України.

Інше незакрите питання-"хто відповідальний, що Степана Бандеру не вшановують належно на державному рівні?": перші посадові особи не відвідують відповідних заходів, не ставлять пам'ятників і не відкривають музеїв, немає масштабних досліджень життя і вкладу його в історію України, не існує нагороди його імені, полків і т. п? Президенти і Верховна Рада-в різній степені перешкоджають цьому статись.

З Верховною Радою, депутати якої змінюючи правила виборчої системи при знайдені народом шляху їх поміняти і перекриваючи відповідні зміни на майбутнє залишаються практично незмінними. А разом з ними і корисливість інтересів та недієздатність, що з обліненням із зростанням відчуття безпечності все помітніша і помітніша. Тобто витряхнути звідтіля п'яту колону Російської Федерації не вдавалось. Посунути-так, але не повністю і то не до степені, коли б залишилась тільки можливість існування прихованої п'ятої колони, що при виявлені ставала б недієздатним "трупом".

Не пощастило і з Президентами. Перший-ховав український синьо-жовтий прапор за колону, що в зал внесли велике полотнище, яке ніде ховати було разом з моментом проголошення Незалежності України; з перестраху і невпевненості у потрібності Самостійності оголосив Референдум: чи залишитись в складі новоутвореної Росії з СССР чи стати Незалежною Державою; періодично здавав українські інтереси у всьому, що цікавило сильніших: Росію, США, Європу. Другий-на папері видав безліч ініціатив українських, але ходу їм не давав, бувши зайнятим прихватизацією і дружбою з Росією. Не було кому тут вшановувати Бандеру.

Третій Президент, поставлений і відстояний Майданом, наче взявся за цю ініціативу. Але до кінця так і не довів. Вистачило його лиш на Голодомор, як право публічно поплакатись, що раніше робити не можна було, та втілити в життя з поправками накази другого Президента щодо Українського Козацтва, а також відстояти українську як єдину державну мову. Невідомо правда чи пішов би він у цих питаннях проти 300-от голосів таки назбираних п'ятою колоною РФ у Верховній Раді України.

Першого січня 2009 на 100-річчя з дня народження Степана Бандери до Старого Угринова Калуського районну Івано-Франківської області третій Президент так і не прибув, обмежившись посланням. З цього приводу львівська газета "Експрес", яка виходить тиражем 558 200 подала замітку з назвою "Ющенко забув про Бандеру":

"На святкування століття лідера ОУН-УПА Президент так і не приїхав

...Сивочолі чоловіки й жінки, ветерани УПА; зібралися разом на батьківщині свого Провідника. Підтягнуті, знову в упівських одностроях, як і шістдесят років тому. Сьогодні вони наче помолодшали на кількадесят літ. Гордо походжають біля меморіального комплексу, родинного дому Бандерів, руїн пам'ятника, який двічі був встановлений і стільки ж зруйнований. Поруч із повстанцями – їхні онуки та правнуки з червоно-чорними прапорцями. Найбільше людей біля третього пам'ятника – цей Степан Бандера вистояв донині.

"Сьогодні велике свято. Приїде Ющенко і визнає, що ти – герой. Що ми – герої!" – упівголоса каже, стоячи біля монумента, літній чоловік в однострої УПА... Віктора Ющенка в Старому Угринові чекали до останку. Слухали виступи обласних чиновників, аплодували, але щоразу оглядалися на звук машин – чи не їде колона Президента. Ющенко ж тут, на Івано-Франківщині, в Гуті – можна сказати, поряд. Надія померла, коли слово дали Андрієві Кислинському, заступнику голови президентського Секретаріату. Він і прочитав звернення від Президента. Натовп слухав у непорушній тиші. А наприкінці залунали поодинокі вигуки "Ганьба!"...

82-річний Дмитро Неміш, ветеран-повстанець з Чернятина (Івано-Франківщина), теж до останку вірив у приїзд Ющенка, але тепер байдуже махає рукою. Сюди він приїхав святкувати та знову згадати, "як це було".

"Одного разу до нас завітав Степан Бандера, – розказує чоловік. – У нього зламалося в дорозі авто, і його ремонтували на подвір'ї мого дядька (він теж був в ОУН). Мені тоді було чотирнадцять, я і не знав, що то Бандера приїхав. Високий, ставний чоловік. Привітався "Слава Україні!", подав руку. Лише потім дядько розповів... А в 1944-му і я взяв зброю до рук. Воював за Україну аж до 1953-го ".

До ювілею Степана Бандери відбудували і хату його батька – отця Андрія. Речі для невеличкої експозиції збирали цілим селом. Тих, що справді належали родині Бандерів, лише кілька – старе дзеркало та шафа (її перевезли з церкви).

"Досі тут була лише одна кімнатка, – розповідає Ярослав Коритчук, науковий працівник Музею визвольних змагань Прикарпатського краю. – Решту добудували до ювілею. Речей, що належали Бандерам, справді мало, бо ж тут усе було винищене каральними органами. Ми намагалися зібрати експонати, які б відтворювали зацікавлення малого Степана. Приміром, дістали стару шахівницю, адже Степан дуже любив шахи".

Урочистості в Старому Угринові тривали лише кілька годин і завершилися військовим залпом...

Мирослав Ганущак"

Особисто чувши радіотрансляцію описаних заходів, мушу зауважити, що все проходило зовсім не так сентиментально. Не приїхав-то й не приїхав. Місцеві чиновники відбули свою повинність перед людьми. Кислинський, розуміючи що не його чекали, намагався інтонацією виправдати Президента вливши життя в суху відмазку. Твердість і завзятість виступаючого від ОУН і згадки бойові сильним голосом, а не плакальним: "за що ми боролись... і це ще не та Україна, не зовсім українська" разом з відправами церковнослужителів за Бандеру та ОУН-УПА створили цілком пристойну атмосферу.

Хочеться вірити, що Ющенко справді, до старих людей, які часто казали: "а що ви багато хочете від Ющенка?, Що може те й робить і більше за нього для поступу українського ще не зробили інші Президенти", не зміг приїхати в зв'язку з необхідністю вирішувати політично-економічну атаку Росії на Україну з використанням газового вентиля і залежності Європи. Тим більше що і в цій газовій війні Ющенко більше відмовчується, коли потрібно було реагувати, що свідчить зовсім не про дивність такої поведінки і в справі відвідин малої батьківщини Бандери.

І взагалі, краще б Ющенко забув про Бандеру, і через це не приїхав до Старого Угринова, а не навмисно обходив це питання, як не згадав про Миколу Лемика і взагалі Західну Україну у промові при відкритті меморіалу жертвам Голодомору, на телеефірі про підсумки року. Щоб означало, що він став на шлях Прем'єр-міністерши, яка уникаючи цього питання намагалась зібрати електорату на Сході і легше вирішувати проблемні моменти з Москвою.

Попри все, хитрощам і безпринциповості політиків не здолати Бандери. Його ім'я звучатиме ще не раз в програмах тих, які збираються до української влади. Без внесення відповідного пункту вони автоматично стають несолідними і підозрілими, чужими українцям. Народ інстинктивно противиться відкиданню важливих для нього питань. Разом з тим, брехунам і корисливцям не вигідно займатись поясненнями з приводу невирішених питань типу ОУН-УПА. Для електорату достатнім вважається роздати грошей в який-небудь спосіб.

Правдивий шлях незламаного борця за Волю України Степана Бандери не залишає шансів бажаючим його, незручного тепер, вбити ще раз в пам'яті людей і залишити наліпки ворожої українському пропаганди. До останнього він не зрадив Україну. Вороги за будь-яку ціну ладні були його знищити. Що й вкінці кінці вдалось здійснити агентами КГБ в Мюнхені 1959 року. Вже пройшло було 14 років після 1945 і окупації всієї України приєднанням Західної, а Москва все одно боялась Бандеру, як і всього що зміцнювало українців у прагненні визволитись.

Іноді задають запитання: "а що конкретно, сам зробив Бандера, скількох ворогів убив, захистив від розправи окупантів, скільки раз тримав прапор в бою?" Перш за все, Бандера сам став тим прапором, за яким ішли люди. Шлях його бойової слави творився раніше за роки Другої Світової, до яких звернені такі запитання. Народившись 1 січня 1909 року в сімї українських патріотів і пройшовши звичний в такому разі шлях участі в підпільних протипольських українських спілках уже в 1933 р. стає виконуючим обов'язки крайового провідника ОУН. До цього відповідав і керував реферантурою пропаганди на Західно-Українських Землях з 1931 р.

Далі організація замахів і вбивства найвидніших польських окупантів, у виді відплатних акцій за терор над українським населенням. Найвиднішим серед яких є вбивство польського міністра внутрішніх справ Перацького. Дісталось і більшовицькому консульству в Львові за геноцид 1932-1933 рр. від ОУН-івця Миколи Лемика. Важко оцінювати зараз доречність здаватись після цього поліції, щоб на не цензурованих судах заявляти у весь голос про неприйнятність підневільного стану українського народу на своїй землі і його жахливі наслідки.

Схоже це розумів і Бандера, так що його і інших в 1935 р. довелось ловити. Вийшов з тюрми Степан аж в 1939 р. з захопленням Німеччиною Польщі. В 1938 Судоплатов, за його власним зізнанням, втершись у довіру до Коновальця, вбив його у Ротердамі, підклавши бомбу. Голови ОУН і за сумісництвом Української Військової Організації (УВО) не стало, його місце зайняв Андрій Мельник. Як представник дальшої і старої еміграції йому судилось стати опонентом і навіть ворогом Бандери-представника з Західної України і молодого не бажаючого прилаштовуватись до емігрантства покоління.

Частина ОУН, що пішла за Бандерою в конфлікті з Проводом Українських Націоналістів Мельника, свою волю виказала в Акті прийнятому на з'їзді 10 лютого 1940 р.:

"1. Фактична керма Організації Українських Націоналістів за кордоном опинилася в руках людей, що зле виконують завдання Проводу Української Національної Революції, не здійснюють її основних напрямних, нехтують націоналістичними методами праці та обов'язуючими революціонерів засадами внутрішньо-організаційного взаємовідношення й співпраці.

2. Провідний актив Організації Українських Націоналістів, передусім на рідних землях, виступав перед Головою Проводу Українських Націоналістів з ініціятивою зміни цього стану, щоб уможливити здійснення націоналістичних, революційних засад і методів, згідних з актуальними вимогами історичного моменту в цілій діяльності Організації.

3. Одначе всі зусилля перевести це звичайним організаційним порядком були безуспішні з причин неперебірчивих заходів тих людей, що, прикриваючися волею теперішнього Голови Проводу Українських Націоналістів, намагаються за всяку ціну вдержати владу, захоплену по смерті сл. п. Вождя, Полковника Євгена Коновальця.

4. Добро Української Національної Революції вимагає негайного й основного впорядкування тих справ і видвигнення такого Проводу, що в цей переломовий час відповість свойому завданню.

5. Тому на провідний актив Організації спадає відповідальність і обов'язок перебрати ініціятиву та рішення через те, що теперішній Провід Українських Націоналістів, опанований деякими членами, не вив'язується з перебраних на себе обов'язків і завдань.

6. Свідомі свого обов'язку й історичної відповідальности за чистоту Націоналістичної Ідеї – ми, Провідники та Члени Крайових Екзекутив Організації Українських Націоналістів на Західніх Землях України та Українських Землях під Німеччиною і провідний актив ОУН – згідно з волею тих націоналістичних кадрів, якими кермуємо, віддаємо керму Організації Українських Націоналістів у руки Степана Бандери і тих, яких він покличе.

7. Цей видвигнений нами Революційний Провід Організації Українських Націоналістів наділяємо правом і накладаємо на нього обов'язок кермувати Українською Національною Революцією.

8. Ждемо рішення Полковника Андрія Мельника, що Він і надалі очолює нашу боротьбу.

Про нашу правду свідчитиме наша боротьба.

Постій, 10 лютого 1940 року."

На 8-й пункт-запитання Мельник відповів присудженням до страти Бандеру і учасників з'їзду. Але ПУН виконати це своє рішення не зміг. Бо скільки б не розповідав Зиновій Книш у своїй книжці "Розбрат" про достойність, досвідченість і наслідність пуністів, реального впливу на ситуацію власне на Українських Землях вони не мали. Тому суд історії, до якого він закликав, звершився, довівши правоту "розкольників" і "опозиціонерів".

Комусь можуть здатися пророчими словами Зиновія Книша з тієї ж книжки, що:

"Пригляньмося добре, що це за люди, бо розбурхали вони море пристрастей у людських душах і страшні нещастя спровадили на свою Організацію та на свій нарід.

Перше, що вдаряє в вічі – це самі галичани. Нема між ними ні одного наддніпрянця, ні одного волинця чи холмщака, ні одного буковинця чи закарпатця. Диверсія зродилася на чисто галицькому ґрунті і виляглася тільки в галицьких головах. Це пересуджує її долю, український націоналізм в її інтерпретації і під її прапорами ніколи в Україні не заволодіє. Його похід спиниться на Збручі."

Пояснення чого не було серед "диверсантів" наддніпрянців, холмщиків, волинців, буковинців чи закарпатців просте і викривальне-ПУН не володів ситуацією в Україні і не мав іншої діючої потужної Крайової Екзекутиви як в Галичині. Тож і приходити звідтіля з вимогою і претензією до осідлого закордоном ПУН нікому було. Причому такі дорікання висуває той самий ПУН, що зрадив Карпатську Україну в обмін на німецьку прихильність в 1939 р., до галичан ОУН-івців, які з власної ініціативи пішли на Закарпаття в оборону її від союзної Германії угорської окупації.

Справді, похід українського націоналізму зупинився на Збручі, та через те, що крім галичан до революційного спротиву окупантам на Східніших Землях не знайшлось можливості і організованості. Ніяких інших сильних рухів спротиву там не було. Без ОУН Бандери не було б їх і на Західній Україні. Тому спрогнозувати зупинку українського націоналізму можна було і ПУН тут ні до чого зі своєю нерозкольницькою і всеукраїнською правильністю, які не мали впливу на стан справ в Україні в плані можливості організації відчутного спротиву окупантам.

Вибраний бандерівцями шлях і методи довели свою правоту перед мельниківцями результатами, що виходять за межі Галичини і Західної України. Неможливе зараз відродження того націоналізму з його методикою і вихованням сьогодні. Він продовжить свій хід від Сяну до Дону в Незалежній Україні в інших формах. Послуживши добрим інструментом організованості в роки окупації нині він потребує не копіювання, а розвитку і модернізації. Нехай хтось зве себе націоналістом, інший-патріотом, третій-просто добрабажаючим Україні, всі вони, усвідомлюючи, що будують Державу Українського Народу, бо іншої у нас не буде, будуть справжніми послідовниками Бандери.

Повертаючись до питання особистого внеску в Визвольний Збройний Опір Української Повстанської Армії визначальним є наступне-Бандера, організувавши і розвинувши Організацію Українських Націоналістів, створив необхідні умови для існування самої УПА. ОУН постачанням людей, ресурсів, інформації, забезпеченням тилових умов Армії замінило для УПА відповідні державні механізми. Тобто повстанці опирались на ОУН, як Червона Армія на Радянську Державу, Вермахт-на Німецьку, і т. д.

В чому і є значна заслуга Степана Бандери у 1943-1945 рр., з врахуванням того, що після Акту проголошення Незалежності України 30 червня 1941 р. у Львові, Гітлер в рамках його ліквідації заарештував Бандеру і Ярослава Стецька, як ініціаторів та підписантів. І до осені 1944 р. Степан просидів в німецькій тюрьмі-його випустили в надії на співпрацю з ОУН проти більшовиків. В цей час Радянські Війська вже зайняли маже всю Україну, Білорусію, вступили в Румунію, а союзники провели Нормандську і Голландську операції, інші притиснення німців.

Напередодні відбувся бій під Бродами, де приймала участь українська Дивізія Галичина, яка разом з німецьким фронтом була розбита в рамках Львівсько-Сандомирської операції 13.07 – 29.08.1944 р. Це був завершальний етап поразки Гітлера і наступу Сталіна на Східну частину Європи в 1944-1945 рр. Не дивним в таких умовах виглядає спроба Німеччини знайти підтримку в ОУН, змусивши гітлерівці дослухатись до вермахтівців і випустити Бандеру.

В чому причина недомовленості про таку співпрацю точно невідомо. Ярослав Стецько, як соратник Бандери говорив, що причина в відкиданні німцям умов Самостійного Уряду України і створення окремої Армії, а не окремих частин в складі німецької. З іншого боку з російської сторони наполягають на таки погодження Бандери на співпрацю з Абвером. Останнє протирічить їх же звинуваченням в такій співпраці Романа Шухевича. Який зайняв пост голови Крайового Проводу ОУН замісь Бандери в 1943 року і згодом очолив УПА.

Такі дії російська сторона розглядає як заміну непідконтрольного Бандери на більш послушного Шухевича. Не зрозумілим тоді стає для чого випускати Бандеру, котрий в 1945 очолив Провід, а Шухевич став його заступником? Чи не легше тоді було б домовлятись з Шухевичом? На практиці ж німцям жодної контрольованої користі від діяльності УПА не було. Зайняті ОУН-УПА терени стали неприступними для німців без підтримки великих частин і постачання робочої сили в Германію утруднилось, як і збір податей.

Можливо німці планували залучити приблизно 180 000 УПА для диверсійних завдань і нападів на безпосередні тили Червоної Армії перед контрнаступами німецьких військ. Інші застосування виглядають нераціональні для Вермахту з огляду на сформовану ситуацію в кінці 1944 року на фронтах. Для створення регулярних українських частин в складі німецької армії пройшов час-територія Західної України опинилась в руках СССР, а також це було більше підходящим завданням по прикладу створення Дивізії "Галичина".

Не побачили німці війни УПА з Червоною Армією, а замісь цього поширення листівок ОУН із закликами до червоноармійців вступати в лави УПА і бити разом падлюку Гітлера і Сталіна. Згідно цього плану війни УПА, вслід за провокаторськими загонами радянських партизан, а тепер з НКВД, довелось розформуватись в невеликі загони і вже таким чином боротись з переможцем-окупантом Сталіном і його режимом. За підтримки місцевого населення бандерівці протримались до 1955 рр. і лиш мільйон висланого в Сибіра люду за цю підтримку знищило фактичний опір ОУН-УПА.

Бандерівців не стало як збройної сили. Зате лишилась Слава, Приклад і Честь. Бандера залишився й по смерті Прапором залізного українського духу нескореності ворогам. Всім своїм життям він показав, що українці не просто якісь там, а Нація. Народ, що має право на Свободу, Свою Державу і Рівність з іншими Націями і Народностями. На 100-іччя Бандери Україна не побачила себе в повній красі. Початок розквіту все ще в майбутньому.

9 січня 2009 р. 20:35

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua