Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
краказябра   Україна   відьма   логарифм   щастя

Ні про що...

Вітер з Гаю | 17.10.2009 02:32

2
Рейтинг
2


Голосів "за"
4

Голосів "проти"
2

От сиджу п'яний і думаю, що зараз робити. За віккном ніч. Хлопці та дівчата збираються їхати в центр міста гуляти (на манхететн, Нью-Йорк). А мені щось ліниво. На вулиці холодно, тебмо, сиро, вітряно, холодно...

Оскільки робити нема чого, вирішив написати статтю для народної правди. Правда думок ніяких немає, про що писати не знаю. Про українську політику писати ліниво, набридло вже. Скільки можна?

Напишу про себе. На дущі сумно. Думаю, що мені далі в житті робити. Хочеться стабільності, достатку. Щоб не думати, де мені через декілька місяців працювати. Щоб була цікава робота, гарний будинок на природі, багато вільного часу... Але цього зараз немає і це сумно.

Ненавиджу піжонів, діточок мажорів. Чому так виходе, що в того, в кого в голові нічого немає в житті все є. Є грощі, є можливості, а що з своїм жуиттям робити бе знають. Жруть наркоту, гуляють, пьють, а потім себе вбивають від тупості і обмеженності. В мене куча інтересів, хочу творити, працювати, робити важливі речі. Але елементатрних умов немає. Єдине що мені потрібно: компютер, кімната і їжа на один рік. Цього мені достатнйо щоб стати на ноги. Уявляєте? Компютер, їжа і житло на один рік!!!! І я цього не маю. Весь свій вільний час я змушений працювати на когось, щоб прокормити себе і свою сімю. Раб системи! А здавалося б мені так мало потрібно.

Я хочу малювати, писати розповіді, писати музику... Хочу створювати математичні моделі для опису економічних, соціальних, психологічних процессів. Хочу, можу, а часу немає. Якщо все кину, то доведеться через 10 днів їхати в Україну де в мене нічого немає. Ні будинку, ні машини і волохатої руки папіка...

Не хочу жалітися. Не Життя жалітися не можна, гріх. Тим більше мені жалітися гріх. Я хлопець з села пожив і в Европі в США. Де я тільки не був, що я тільки не бачив. І все я досяг сам. Без зв'язків, без грошей... Але цього мало. Я обміняв свою мрію на грощі. Хочу самореалізуватися. Хочу робити те, що я можу і що мені цікаво. А система не дає. Система не дає кредиту. Вона каже: "Роби що вже робив, або здохни під мостом з голоду". Я не боюся ризикнути. Я не ставлюся до свого життя занадто серйозно. Хоч воно і одне. Хоч вон і моє. Все одно. Я не перебільшую його значимість. Я можу ризикнути всим що маю. Але тепер я відповідаю не лише за себе, а й за свою сімю... Отже буду і надалі в рабстві. Буду займатися наукою, яка вже поперек горла стоїть. А час йде. Роки минають.

Ще злюся на нашу Україну. Чому мене угораздило народитися там? Чому не Німеччина, чому не Франція? Я люблю Україну але через неї я змушений займатися не своїм, мушу усіми засобами чіплятися за закордон. Замість того щоб просто жити як людина і робити те, що мені подобається. А в Україні я жити не можу. Бруд, сірість, кримінал, хамство мене вбиває... І державі мої здібності непотрібні. Державі потрібно щон я жив як собака... Але нащастя є інщі держави яким я потрібен.

Все. Словесний понос закінчився. Піду назад до своєї компанії турків, китайців, німців, мексиканців, англійців та індусів пити пиво. А завтра знову в бій. Хоч і субота. А що поробиш.

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua