Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Мистецтво кохання


-3
Рейтинг
-3


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
3

Вирішив скопіювати сюди одну зі своїх статтей. Просто стаття хороша (надіюся) і тема вічна... Бо хто ж з нас не стикався з коханням?

Мистецтво кохання
Кохання... Що це? Кожен з нас не раз намагався знайти відповідь на подібне запитання, коливаючись в діапазоні від повного заперечення його існування – з одного боку, до такої ж повної романтичної засліпленості ним – з іншого.

В українській мові два слова описують подібний стан: "кохання" і "любов". Перше вживають для опису лише романтичних відносин між хлопцем і дівчиною, друге – для змалювання більш широкого спектру почуттів.

В тім числі – і для позначення все того ж кохання – тоді, коли з часом воно втрачає свою попередню романтичність і яскравість. Але зате – стає глибшим.

Бо якось не прийнято казати: "Я кохаю свою дружину". Але зате як логічно буде промовити: "Проживши з нею стільки років, я тільки тепер по-справжньому її полюбив".

А буває, що з роками почуття видозмінюються, набувають нових форм і обрисів, переходять у дружбу. Психологи це так і називають: "любов-дружба". Не найгірший варіант, еге ж?

І все ж – що таке кохання?



1. Кохання – атрибут молодості?


Так, звичайно, кохання – це безперечно і найперше атрибут саме молодості. Певна річ, передусім воно пов'язано з інстинктом продовження роду. І ті, хто через це його зневажає й знецінює, до певної міри праві.

Але лише – до певної міри. Бо якби все було так просто, то не було б кохання, яке призводить до самогубства (бо хіба ж це – продовження роду?). Не було б нерозділеного кохання, яке триває все життя. Не було б кохання, що впливає на долю людини навіть тоді, коли про створення сім'ї не йдеться.

Якби все було так просто – то було б як у птахів. Почуття тоді виникали б тільки для того, щоб звити гніздо, виростити пташенят, поки ті самі їжу не навчаться здобувати, і потім – назавжди розбігтися. Але в людей воно трохи не так.

Тому насправді кохання не завжди стосується тільки молодості, насправді воно проявляється у різні вікові періоди: розвивається протягом усього життя людини, проявляється по різному на різних його етапах.

Бо якщо про сексуальну енергію (лібідо) говорять не лише в період розвитку репродуктивної функції, то вже тим більше це стосується почуттів, що супроводжують її появу та затухання.

Тому справжнє кохання, якщо це тільки не любов по розрахунку, майже завжди йде з дитинства. Вважають, що приблизно в 5 років дитина створює сценарій свого життя, який здебільшого включає в себе уявлення і про партнера протилежної статі. А заодно – і про те, скільки їх має бути і яких саме.

В цьому сенсі кохання "по розрахунку" і кохання "справжнє" відрізняються тільки тим, яким саме планам ми слідуємо: теперішнім чи раніше складеним, дорослим чи дитячим. Що таки вкрай важливо – бо віримо, що в дитинстві ще пам'ятаємо щось від своєї справжньої долі, знаємо своє призначення.

А тому тоді, коли йдемо за тим коханням, що має свої корені ще у дитинстві, маємо більше шансів не загубитися, віднайти усі свої здібності. Особливо в тому разі, якщо ці "дорослі" плани визначаються не так нашими власними переконаннями, як нав'язаними нам соціальними ролями.

Тому "справжнє" кохання – це переважно можливість зберегти і розвинути себе, а "несправжнє" – загроза втратити, стати залежним від думки інших людей. По-суті – втратити свою індивідуальність.



2. Так може це творчість?


Кохання, що включає в себе якісь дитячі уявлення, виконує для нас деякі важливі функції, пов'язані з особистісним розвитком. Спершу – привчає нас до нарцисизму (самозакоханості), що на певному етапі є неодмінною умовою становлення особистості.

Далі, якщо тільки людина не застрягає на цьому першому етапі самозакоханості, що насправді буває доволі часто (в інших ми любимо власне відображення) – ми навчаємось ділитися своїми почуттями з іншою людиною.

Також кохання може бути спрямоване на виправлення глибоких дефектів розвитку у нашому дитинстві – часто пари поєднуються за ознакою подібності у них дитячих травм. А тому пізнавши його, людина в принципі повинна ставати кращою, ніж до цього.

І більш досконалою, ніж без цього дефекту взагалі – бо тільки переживши щось, ми й здобуваємо необхідний нам досвід, стаємо справжньою особистістю.

Ще подібне "дитяче" кохання може спрямовуватися на пошук того, чого нам самим не вистачало в дитинстві. Що ми хотіли би виправити в своєму житті. Так батьки прагнуть дати дітям те, чого їм самим колись не вистачало.

Тому кохання – це не просто ознака молодості. Це й особистісний розвиток, це й спроба побудови нового світу. По-суті – акт творення і світу, і себе в ньому.



3. Кохання – це коли все вдається!


От і виходить, що завдання нашого життя, як ми їх бачимо, полягають не тільки в тому, щоб як ті пташки – гніздо звити, але й щоб ще чогось поза тим досягнути. І це "ще щось" пов'язане передусім з суспільними цінностями.

Кар'єра, друзі, уявлення про те, якими мали б бути відносини (не лише сімейні) між людьми. Ми прагнемо реалізувати себе в тому, щоб створити світ таким, яким він нам бачиться. В якому нам самим буде комфортно.

І відносини з протилежною статтю є лише частиною подібних прагнень. Чоловіки переважно шукають собі дівчину і дружину, яка б дозволила їм реалізувати якісь свої замисли в зовнішньому світі. Жінки – чоловіка, який би дозволив їм стати такими, якими вони хочуть – у внутрішньому.

Хоча буває й навпаки. Але в будь-якому разі, заради цікавості – будете закоханими наступного разу – послідкуйте за своїми думками. Обов'язково помітите, що стосуються вони не стільки самого об'єкту закоханості, як наших планів щодо нього.

І особливо – щодо того, що з його допомогою намагаємося здобути для себе. Тому кохання – це звичайно весь світ, але цей світ не стосується однієї лише людини. Це світ, який ми творимо завдяки цій людині. І який іноді можемо й втратити.

Так кохання стає для нас символом наших життєвих планів, наших мрій і сподівань на їх здійснення. Іноді – тому, що надіємося на допомогу коханої людини. А іноді – тому, що сама наявність кохання служить для нас своєрідним "маркером" – ознакою того, що нам все вдається.

Пов'язані такі надії з тим, що оцінюючи свій розвиток, ми порівнюємо або:

• себе з іншими людьми;

• власні здібності з якимись уявними внутрішніми критеріями.


Наприклад з тим, наскільки легко й швидко нам, на нашу думку, вдається досягати бажаного.

А заодно – оцінюємо й ті почуття, які супроводжують цей процес досягнення бажаного, наскільки позитивними чи негативними вони є для нас. Повноцінна здорова людина переважно не хоче того, що могло би принести їй біль чи страждання.

А кохання насичене усім цим:

• порівнянням себе і коханого з іншими людьми;

• вірою в те, що якщо нам вдалося легко знайти свою половинку, то й інші, здається набагато складніші, речі тим більше нам підкоряться;

• переживанням насичених позитивних (надіємося) почуттів.


Будучи закоханими, ми легко будуємо нові плани і віримо в те, що кохання – це коли легко все вдається... Віримо, навіть незважаючи на те, що іноді воно приносить нам біль і страждання, що не завжди нам все вдається зрозуміти і зробити.

Але надіємося, що завдяки йому навчимося нарешті відрізняти істинне від хибного, добро від зла, правду від брехні. Навчимося створювати світ таким, яким прагнемо його бачити.



4. А коли – ні?


Так, окрилені коханням, ми вважаємо, що все можемо. Через це часто робимо дурниці. А усі позитивні переживання, пов'язані з коханням, фіксуємо в пам'яті разом з усіма своїми планами і надіями на той момент.

Так вони стають моделлю нашої поведінки. А тому, як правило, вже через кілька років один з колишніх закоханих веде себе згідно до своїх планів і мрій, а інший – згідно до своїх, які насправді були зовсім іншими.

Тоді вони починають сваритись, звинувачуючи один одного у зраді. І що найгірше – кожен з них при цьому по-своєму правий.

А проблема ж лише в тому, що вони думали в момент закоханості, наскільки егоїстичні плани на майбутнє вибудовували і чи враховували в цих планах прагнення іншого.

Чи розуміли, що не все може вийти так, як хочеться і як плануєш? Тому кохання – це ще й вміння мислити. Вміння розуміти що від тебе залежить, а що ні. Вміння помилятися самому і прощати помилки інших.

Так просто! І як, насправді, все-таки складно...

Іноді це й справді мистецтво...



Опубліковано на УП-життя
http://life.pravda.com.ua/columns/2011/02/14/72908/

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua