Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Україна туристична

Станіслав Вовк | 22.07.2009 16:16

6
Рейтинг
6


Голосів "за"
9

Голосів "проти"
3

А Ви вже десь відпочивали цього року?

15 липня – календарна середина літа. І цьогоріч на море я вже мабуть не поїду – в Україні несподівана й чергова, за останні 17 років, криза. Різниця тільки в тому, що тепер, здається, ми потрапили в неї разом з усім світом. А проте – чи це різниця!? Мені особисто якось воно байдуже – якою саме ідеєю прикриваються цього разу щоб знову, вже вкотре, видерти в мене надлишок, як вони вважають, грошей. Не бідую, правда, але інфляція з'їла, чи в усякому разі значно применшила, усі мої заощадження. Чи вірніше – не дала можливості накопичити їх в такому обсязі, щоб хоча би на відпочинкові не економити.

Але не про це. Просто нагадує мені ця історія усю ту істерію, яка завжди підіймається в Україні з приводу і без нього щодо того, що внаслідок чогось там, мовляв, може раптом не стати якихось там інвестицій. Так, ніби вони хоч колись були. За всі роки української незалежності єдині інвестиції, які прийшли у нашу країну – так це хіба кілька заводів Кока-Коли. Та ще – мережа Мак-Дональдсів. Сильні інвестиції, нічого не скажеш! – так ніби ми й без них обійтися не змогли би. Спокійно би ще й досі пили б свій лимонад і їли би вареники – і нічого з нами й не сталося б. Усі ж інші так звані "інвестиції" – це лише перекуплені-перекрадені колишні радянські заводи. В кращому разі – незначно модернізовані. В гіршому – не зроблено навіть цього. Тільки й того, що замінено канал отримання прибутків: замість однієї (державної) кишені вони тепер потрапляють у зовсім іншу (приватну). Навіть знаменита і єдина за часи незалежності успішна приватизація "Криворіжсталі" – і то не стала винятком з цього правила. Правда одноразово вона таки принесла гроші в бюджет, але ті потім все одно щезли кудись в невідомому напрямку – їх ще й досі знайти не можуть. А тепер дивуються: "Чому криза? Звідки криза?" Та ж нічого не зроблено, нічого не змінено! – ця криза в Україні ще з 1984 року триває, ще з тих пір, коли Горбачов тільки починав думати про свою "перестройку". Чи вірніше – думало все Політбюро: кого би до влади привести і що він (чи вони всі) буде з тією гігантською і неефективною державною машиною робити. Так нічого, вочевидь, і не придумали, крім як все розікрасти і все поламати. І те, що ми маємо тепер – це дуже часто просто ті уламки колишньої державної системи, які якимсь чудом вижили в нових умовах, чи які, отримавши нових власників, з якогось дива тепер чомусь вже перестали бути такими вже неефективними і неприбутковими, як про те нам колись байки розповідали.

А вони нам про інвестиції! Та які тут можуть бути в біса інвестиції, якщо сам народ не довіряє своїй державі? Не тому що не довіряє саме Україні, а тому що не довіряв й колишній державі. А в новій так і не побачив зовсім ніяких принципових змін на краще. Швидше навіть навпаки – тепер стало легше довірити свої заощадження приватному власнику приватного банку, ніж надіятися на державу. І тут раптом – бах! – чергова нова криза. І тут раптом – ну хто б міг подумати? – виявилося що отих людських грошей-інвестицій на банківських рахунках значно більше, ніж грошей всяких там Кока-Кол! Але ж так завжди і буває – не буває зовнішніх інвестицій там, де немає внутрішніх. Ви, особисто, навіть будучи мільйонером чи мільярдером, змогли би так – віддати свої гроші в чужу країну? Особливо в ту, в якій її громадяни свої власні заощадження зберігають або в подушці, або знову ж – за її межами. Вони свої кошти звідти вивозять, а Ви їх туди вкладати будете? От і нема і не було в нас ніяких інвестицій! І не буде їх найближчим часом – принаймі доти, доки громадяни самі не будуть вільно розпоряджатися своїми коштами і самі не зможуть вкладати/інвестувати їх куди завгодно, не боячись притому "кидка", як зараз. Якщо громадянин не буде боятися вкласти свою тисячу-другу, яку він можливо й з пів-року з зарплати відкладав, в якусь справу, то тоді може і не-громадянин (мудрагелі від економіки таких людей називають "нерезидентами") теж не побоїться цього ж. Тобто висновок напрошується лише один – допоки ми самі собі не допоможемо, до тих пір нам точно ніхто допомагати не буде! І доти будуть тут "тусуватися" тільки ті компанії, які на Україні заробляють так з 400% прибутку, не менше, – які через це й не бояться нічого подібного.

Це ж саме стосується і туристичного бізнесу. Ну не витягне він Україну з кризи – хто б там які байки не розповідав, не витягне навіть якщо ми Євро-2012 й не завалимо! Бо доки українець сам не буде вільно їздити по своїй державі, нічого не боячись і вільно зупиняючись де йому заманеться, доти сюди тим більше й іноземець не попхається. Ну хіба що такий, в якого в країні все ще гірше, ніж у нас – якщо тільки такі ще десь позосталися. Але в таких іноземців грошей все-одно немає, так що, відповідно, вони нам все-одно не допоможуть.

Протягом життя особисто мені багато доводилося їздити по Україні. Побував майже в усіх обласних центрах, але здебільшого це були подорожі пов'язані зі справами, а не з відпочинком. І майже ніде я не зупинявся в готелях. Їх або попросту немає, або їх неможливо знайти, або вони занадто дорогі для гаманця українця. Про дороги й транспорт вже й не кажу – добре хоч, що маршрутних автобусів останнім часом стало дещо більше – тепер вже принаймі хоча б іноді до потрібного місця вчасно вдається добратися.

Ситуацію, звичайно, міг би врятувати зелений (і не дуже зелений, якщо мова йтиме не тільки про села, а й про міста) туризм. Хто не знає – "зелений туризм" – це такі подорож по країні, коли людина зупиняється не в обладнаних готелях, а вдома у звичайних людей – таких же, як вона сама. Якщо готелі неефективні, дорогі й неякісні, а роботи немає, то багато хто в селі порадів би можливості прийняти подорожнього й за 50 грн. за ніч, лиш би люди були хороші. І багато би хто й сам радо скористався би такою можливістю десь зупинитися. Тільки треба, правда, щоб все це було якось більш чи менш організовано – щоб і за клієнтом не бігати, і щоб він теж знав де кімнату знайти. Бо на разі і прийняти страшно, і самому кудись їхати страшно. І вже тим більше – за державу лячно ж! Бо ще не встигнеш щось таке організувати, якусь кімнатку виділити вдома, як до тебе вже прийдуть. Якщо не один рекет, то інший. Якщо не конкурент з засидженого мухами готелю, то дружбан з податкової.

А держава, була б розумною, раділа б, що люди хоч якось заробляють і що вони в неї допомоги не просять. Раділа б і допомагала, а не перешкоджала. Адже по великому рахунку для неї навіть невеликі фірми всього з кількома працюючими – і то вже супер-вигідні! Навіть тоді, коли взагалі податків не платять. Гроші ж бо заробляють, допомоги по безробіттю не просять, роботу найманим працівникам оплачують. А ті знову ж – підуть в магазин, щось куплять, десь ті гроші потратять – і ті ж податки заплатять все-одно – вже через магазини чи виробника товару. Кругообіг грошей в природі, так би мовити. І економіка зарухається, запрацює. Бо не кредити рухають економікою, і навіть – не виробництво товарів. Ніякий кредит нічого не допоможе, якщо його віддавати не буде з чого. Тому єдине, що живить економіку – так це тільки попит, конкретний попит конкретного споживача. Але для того, щоб це дійсно було так, в цього споживача повинні ще й бути гроші. І щоб економіка працювала – можна дотримуватися якої завгодно теорії, хоч соціалістичної, хоч ліберастичної, але якщо в цього кінцевого споживача не буде грошей, то ні одна з них не допоможе – нічого розвиватися й близько не буде. Правда, звичайно ж, не треба при цьому заважати розвитку виробництва, сфери послуг, будівництва, туризму, чи ще чогось, на що ті гроші можна витратити – бо інакше знову в радянські часи повернемося – з їхніми рублями і пустими полицями магазинів. Так просто: гроші-попит-товар-гроші. Здається це вже давно відомо...

Туризм сам по собі, правда, теж не врятує Україну. Станемо більше заробляти – станемо більше їздити і станемо більше й витрачати. Будемо самі заробляти на туристах – будемо й самі більше тратити – тепер вже на власні подорожі. І в цілому, здається, життя й несильно зміниться – все-одно після відпустки доведеться з нулем гривень, нуль-нуль копійок додому повертатися. Але ось якість цього життя може й змінитися. Кудись людина поїде, щось побачить, щось зрозуміє. Відпочине і набереться сил, може навіть й на рік наперед. А там дивись і ще якісь нові ідеї в неї виникнуть. І знову вона створить щось нове. Тепер вже не просто кімнатку в власному будинку виділить, а може й заклад якийсь там чи виробництво запустить. І знову з часом все врівноважиться. Звичайно – тепер вже знову на ще новішому, ще вищому рівні. Так і відбувається розвиток – постійне чергування станів змін і рівноваг. От тільки динамічною така рівновага має бути, динамічною і перспективною, а не такою як в нас зараз – рівновагою навпаки. Рівновага, за якої ніхто нічого не робить і ніхто нічого зробити й не зможе, навіть якби й захотів – крім тих, хто на цій кризі ще додатково й наживається, не розуміючи що й сам чергового разу може стати її жертвою. Життя – воно ж-бо смішне! Не хочеться нікого лякати, але як то кажуть – не зарікайся, дядько, ...а то хто його знає, як воно ще там буде?... В народу терпіння, воно ж не вічне, мабуть... Та й доля в кожного по-своєму може скластися, а то раптом жирне життя олігарха – теж не вічним виявиться?

Нова країна










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua