Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Кирпич

Leon | 25.04.2008 01:46

4
Рейтинг
4


Голосів "за"
6

Голосів "проти"
2

###

Кирпич
1.

Слово как "кирпич" сознания. Общепризнанно, что основой построения сознания является слово.

***

Слово як "цеглина" свідомості. Загальноприйнятним є те, що основою побудови свідомості є слово.

2.

КИРПИЧ

Заимствован. из тюркского; сравнение: турецкий. kirpiǯ, татарский. kirpič "кирпич", азербайджанский kärpẋič.

***

ЦЕГЛИНА

цеглина – це глина. Розтлумачувати походження слова, як і його значення (3) вважаю зайвим.

3.

Значение слова "КИРПИЧ" в толковом словаре Даля

КИРПИЧ – м. деланый камень, брусок, сбитый из глины и обожженный, для стройки. простой кирпич, прямой, плоский брусок, деланный в деревянной клетке под срез, под гребло; подпятный, с уминкой пятой; столовый, ручной, деланный на столах, чисто и верно; машинный, в железных клетках, формах: карнизный, с одним краем (выпуском) по лекалу; колодезный, котловой, кривой, гнутый; клинчатый, для сводов и пр. сырец, сырой, не обожженный кирпич; железняк, сильно выжженный, до расплавки песку; земляной, битый кирпич, сбитый из земли и без обжига; лещадь, подовой листовик, кирпичная плита; кабанчики, узкий печной, брусчатый. кирпич кизяку, новорос. навоз, выделанный для топлива бруском. кирпич чаю, брусок карымного или кирпичкого, калмыцкого чаю; в нем 3 ф.; плитка 8 вершков длины, 4 вершка ширины, 1/2 вершка толщины; цена за кирпич 70 копеек, на ЦЫБИК идет их 36; за байкалом ходит как монета; варят его с молоком, маслом, солью, и хлебают ложками, с травою. кирпич или кирпичье ср. собират. кирпичи. при выделке кирпича битец сидит на скамье, набивает глину в станок, пыравнивает его дощечкою; после кирпич опрокидывается из станка в сушку, идет в правку, ставится на ребро, и наконец в обжиг. сиди на печи, да гложи (да три) кирпичи. на печи сидел, кирпичами молился. кирпич выпал из печи – к худу. кормить калачем, да в спину кирпичем. не корми меня калачем, да не бей в спину кирпичем! казенная смета вся в три кирпича, о толщине стен. торговал и кирпичом, да остался ни при чем. я и сам обожженный кирпич. вот тебе помои, умойся; воть тебе онучики, утрися; вот тебе лопата, помолися; вот тебе кирпич, подавися! песня. кирпичный, к кирпичу относящ. или из него сложенный. кирпичная глина;-завод, печь, для выделки и обжигу его; – клетка, 250 кирпичей; – цвет, грязновато-красный. карпичеватый, брусчатый или брусковый. карпичник, кирпичный мастер, работник или торговец. карпичевка ж. кирпичная глина. | шуточн. кирпичная настойка.

Толковый словарь русского языка С.И. Ожегова и Н.Ю. Шведовой

КИРПИЧ, -а, м. 1. Искусственный камень – брусок из обожжённой глины (также из смесей нек-рых осадочных пород, извести, песка), употр. для построек. Огнеупорный к. Красный к. Кладка в два кирпича. Кирпича просит (об отвратительном, грубом лице; прост.). 2. Изделие в форме такого бруска. Торф в кирпичах. 3. Дорожный знак в виде лежащего бруска, запрещающий въезд (разг.). К. висит над воротами. II уменью, кирпичик, -a, м. (к 1 и 2 знач.). Еще один к. в исследовании (перен.: составной элемент, небольшая, но существенная часть; разг.). По кирпичику строить, создавать что-н. (перен.: постепенно, шаг за шагом). II прил. кирпичный, -ая, -ое (к 1 и 2 знач.). К. завод. К. дом. К. чай (прессованный).

КИРПИЧИНА, -ы, ж. (разг.). Одна штука кирпича.

***

Див.п.2.

4.

История кирпича.

Глина – один из древнейших строительных материалов в мире. История ее освоения человеком насчитывает несколько тысячелетий. Самые древние предметы из обожженной глины найдены на стоянке времен палеолита в Словакии. Их возраст составляет 25 тысяч лет. Термин "керамика" обозначает изделия из обожженной глины, а важнейшим продуктом гончарного ремесла был и остается кирпич.

Применение в строительстве обожженного кирпича также восходит к глубокой древности. Об этом свидетельствуют египетские постройки, относящиеся относятся к III-II тысячелетию до н.э.

В Библии есть упоминание о кирпиче как о строительном материале уже применительно к временам расселения людей сразу после Великого Потопа: "И сказали друг другу: наделаем кирпичей и обожжем огнем. И стали у них кирпичи вместо камней". (Ветхий завет. Бытие. Гл. 11-3).

Важную роль играл кирпич в зодчестве Междуречья и Древнего Рима, где из кирпича выкладывали сложные конструкции: арки, своды и т.п.

В Египте и Месопотамии люди научились обжигать кирпич уже за три тысячелетия до нашей эры. Из-за низкой водостойкости сырцовый кирпич постепенно вытеснялся более надежным и долговечным керамическим, который получается путем обжига сырцового.

"Отец истории" Геродот писал, что Вавилон во времена царя Навуходоносора (VI век до н.э.) был не только самым большим, но и самым красивым городом, немалую лепту в украшение которого внес керамический кирпич. Описывая семиярусный храм (прообраз Вавилонской башни), он отмечает, что его облицовка была выполнена из голубого глазурованного кирпича.

Стена города-государства Ур, Междуречье, сделанная из необожженных кирпичей, была шириной 27 метров. Ур в начале второго тысячелетия до нашей эры был главным городом Южной Месопотамии. В Древнем Востоке кирпич носил своеобразную форму глиняных бутылок и напоминал современные батоны белого хлеба. Так в центральной китайской провинции Хунань при раскопках могил династии Восточная Хань (25 – 220 годы н. э.) археологи обнаружили древний кирпич, на поверхности которого была видна надпись: "Покупайте мои кирпичи. Они принесут счастье и стоят совсем не дорого".

Наиболее распространенная форма древнейшего кирпича – квадрат со сторонами 30-60 см и толщиной всего 3-9 см. Подобные кирпичи применялись в Древней Греции и Византии, где их называли плинфа (от греч. plinthos – кирпич).

В древней Руси кирпич появился в Х в., что связано с влиянием византийской культуры. Наиболее массово его стали применять с конца столетия. В результате крещения Руси в 988 году со священниками из Византии приехали и строители, привезшие секрет производства кирпичей. Первой кирпичной постройкой в древней Руси была Десятинная церковь в Киеве, в Москве первые кирпичные дома были сооружены в 1450 г. А в 1475 г. был построен первый в России кирпичный завод. До этого производство кирпича было в основном развито при монастырях. В 1485-1495 гг. кирпич использовался при перестройке Московского Кремля. Ярким примером использования кирпичного строительства в России времён Иоанна III стало строительство стен и храмов Московского Кремля, которым заведовали итальянские мастера. "...и кирпичную печь устроили за Андрониковым монастырём, в Калитникове, в чём ожигать кирпич и как делать, нашего Русскаго кирпича уже да продолговатее и твёрже, когда его нужно ломать, то водой размачивают. Известь же густо мотыками повелели мешать, как на утро засохнет, то и ножем невозможно расколупить." В 1500 г. из кирпича был построен Кремль в Нижнем Новгороде, в 1520 г. – Кремль в Туле и в 1524 г. Новодевичий монастырь в Московской области.

В древнерусском зодчестве широко использовалась плинфа размером 40 х 40 см при толщине 2,5-4 см. Такую плинфу, например, применяли при строительстве Софийского собора в Киеве. Форма и размеры плинфы объясняются простотой формования, сушки и обжига "тонких" кирпичей. Для кладки из плинфы характерны относительно толстые швы раствора и использование прослоек из природного камня после нескольких рядов плинфы.

***

Історія цеглини.

Першу випалену цеглину подарували людству в середині IV тисячоліття до н.е. шумери. Від шумерів цегляне будівництво поширилося серед інших народів Месопотамії і досягло тут свого розквіту. Тамтешня цегла різнилася розмірами й кольорами, була й обличкувальна цегла, вкрита кольоровими поливами, а в ассирійців – навіть посріблена!

На нашу землю цегляне будівництво прийшло з Візантії – разом з християнством і архітектурною школою зведення культових будівель.

Широко вживаною в будівництві Київської Русі впродовж Х-ХШ століть була плінфа (від грецького "плінфос", "плінт", що означає "плитка") – плеската цегла візантійського походження.

Слово "зодчий" – перевесник плінфи на наших теренах. Воно зберегло в собі пам'ять про значення в архітектурі глини, а відтак і цегли. Глина – це сама земля. Земля масна, а дощової днини – слизька, клейка, або глейка. Слово "глина" й походить від українського слова "глей", тобто липка земля. Інакше кажучи, глина – це глейка земля. У ті далекі часи обидва ці слова мали в церковнослов'янській мові, уживаній тоді як літературна, свій відповідник -"зъд". Отже, прикметники "глиняний" і "зъданий" – синоніми, слова з однаковим значенням. Оскільки давньоруські будівничі використовували в роботі цеглу, яка готується з глини, то їх називали "зодчими" (від слова "зъд" – "глина"). "Здати" означало зводити цегляні споруди.

У X сторіччі ремісниче виробництво Києва вже повністю могло забезпечити потреби цегляного будівництва. Різьбярі, цвяхарі, мостовики, теслярі, гончарі, каменярі, ковалі знали свою справу чудово. Ці майстри разом з візантійськими зодчими звели Десятинну церкву, Великий палац Володимира, храм св.Софії, Золоті ворота, церкви Ірини й Георгія. І хоч давньоруське муроване зодчество традиційно вважають запозиченим у візантійців, а проте воно мало.багато самобутніх рис. Це засвідчує... плінфа. Розміри найуживанішої в давньоруських спорудах плінфи – 38x27 і 27х 19 см. Річ у тім, що виготовлено ЇЇ відповідно до давньоруських мір довжини: "лікоть" дорівнював 38 см, "стопа" – 27 см, "мала п'ядь" – 19 см.

Отже, розміри плінфи доводять її місцеве походження, як і особливості проектування, великий обсяг будівельних робіт, а значить – і великий попит на плінфу, який можна було задовольнити лише місцевими силами. А ще – давньоруський "вавилон" – "символ зодчеської мудрості, хитрості храмоздательської". Що це таке? На плінфі, черепиці, голосниках, на спеціальних керамічних плитках, які закладали на рівні храмових підмурків, знаходять загадкові зображення XI-XVII сторіч. Це 3 – 4 квадрати або прямокутники, вписані один в один. Академік Борис Рибаков вважає їх математично універсальними графіками, своєрідними логарифмічними лінійками давньоруських зодчих: "Знаючи якості "вавилона" – своєрідного кресленика, що дає безліч співвідношень сторін прямокутника і відстаней між вузловими точками, будівельник міг, не вдаючись до складних обрахунків, швидко визначати всі потрібні розміри як архітектурних форм (аркатурний пояс тощо), так і будівельних матеріалів (цегла, черепиця) ".

Першими плінфотворцями були київські гончарі. Крім будівельної плінфи різних розмірів, вони виготовляли ще й оздоблювальну. У ній одна або три сторони утворювали складну, непрямокутну конфігурацію. Такою плінфою прикрашали різні архітектурні частини споруд. Так, для апсид уживали трапецеїдні форми плінфи, для півколонок – прямокутні з одним заокругленим торцем ("сокироподібні"), для карнизів – "зубчасті", для пілястр і восьмигранних стовпів – сегментної форми тощо. Оздоблювальну плінфу майстри називали по-різному – фасонною, фігурною, лекальною, профільованою; численними її "сортаментами" прикрашали карнизи, лиштви, в'їзні арки, колони, виступці частини фасаду. Київські гончарі формували іі рельєфну плінфу. На площині такої цегли виконували рельєфний малюнок, який при грі світла і тіні ставав опуклим, увиразнювався. Ці плитниці вносили в архітектуру ошатну декоративність.

Виготовляли плінфу поруч з будівництвом. Ретельно готували масу (очищали, розмочували, розминали глину). Формували цеглу в дерев'яних ящиках, дуже щільно вминаючи глину руками й знімаючи рештки її дерев'яним ножем. Вага тогочасної плінфи, виробленої вручну, дорівнює об'ємній вазі сучасної цеглини, виготовленої на вакуумпресі. Сушили плитниці спочатку на осонні, порозкладавши їх на соломі або піску, а потім – під накриттям, у затінку. Випалювали у двокамерних горнах приї01000°-11003С. Паливом було дерево. Один із горнів ("пещь плинфяну") знайшли біля фундаментів Десятинної церкви.

Якість цього будівельного матеріалу була дуже висока. Так, плінфа храму Софії Київської витримує навантаження 80 кг/см2, Кирилівської церкви – 113. Успенського лаврського собору – 175 кг/см2. Це свідчить про високу технологію виробництва, а отже й багатовікові традиції нашого гончарства.

(історичні дані взято з російських і українських ітернет-джерел)

5.

Как было написано ранее, слово – "кирпич" сознания. В русском языке есть несколько выражений, в которых применение "кирпича" весьма далёко от "правильного". Хотя – как сказать, и для кого как...

= 1.Морда просит кирпича= (???)

= 2.Сделать морду кирпичом= (???)

"А морда просит кирпича

отнюдь не для беседы

о Тициановых холстах,

о ритмах Дебюсси..."

(Феликс Кривин)

Как говориться – так и жить-то "веселее" (русскому человеку – как бальзам на душу)...:).

Вопросы к уровню "сознания"...

***

Як було наведено раніше слово є "цеглиною" свідомості.

В українській мові висловів із застосуванням "цеглин", подібних до російських автором особисто не помічено. Хтось чув про "писок (щиро українська "морда"), що просить цеглини", чи "зробити писок цеглиною"? Особисто автор – ні...:). Виходить, що українці менш "свідомі" за росіян, бо не мають схожих "перлів" у словарному запасі? Чи у когось свідомість (сознание – рос.) являє собою її сурогат – композиції слів з відверто образливими, а то і жорстокими нахилами при сполученні слів?

Питання – чому для "щирих росіян" вираз "свідомі українці" є ледь не найгіршою лайкою, а "морда просит кирпича" – глузливо-веселою? "Сделать морду кирпичом" – із області фантастики (спробуйте без допомоги хірурга та пресу таке з собою сотворити...:)) Від надлишку власного замінника свідомості? Чи вродженого "шлангіту" (таке захворювання, інша назва – "прикинуться шлангом")?

=================================

Ось так, на простому прикладі автор намагався показати, що російська мова є незрівнянно більш "насичена і розвинена", просто ГЛЫБА порівняно з українською... Скільки життів треба витратити, щоб досконало її вивчити?:))))

І головне питання: А НАВІЩО???

Та все ж потрібно. Іноді – щоб читати твори Тургенєва, Толстого, навіть Гоголя не в перекладі, іноді – для спілкування з "неуками", які неспроможні навіть власної мови вивчити, не кажучи про інші (на кшталт: русский язик – язык международного общения, другие мне не нужны) і т.п. Тому і не варто в школах обмежувати та видаляти з програми предмет "російська мова". Знати її "глибини" зовсім не потрібно, а елементарні її знання ще згодяться нашим дітям і онукам... та, звісно, берегти рідну мову від засмічування всяким непотребом на кшалт "морда просит кирпича"...

P.S.

Феликс Кривин:

"А слава – дым, а слово – дом, и в этом доме я живу..."

Які цеглини – такий і будинок... В якому будинку ми живемо?

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua