BBC давало всі ці звернення без купюр. Заяви російських політиків, що за задумом мали б привернути на їх сторону частину британської аудиторії, виглядають дикунськими і наївними, навіть для мене. В очах європейця, американця, австралійця, та навіть мене, хто просто пожив на заході певний час, чути критику дій британського уряду від людей які будують одну з найбільш непідзвітних суспільству держав це ніщо, як нерозуміння ситуації і невігластво. Велика Британія, де всі державні органи, в т.ч. секретні, примушені до звітності і моніторингу виборним на багатопартійній системі урядам звинувачується елітою суспільства, яку немає фактично ніякого контролю за власними силовими структурами.
Той самий пан Познер, коли він був журналістом в США, ніколи не сказав би про цю саму ситуацію так само. Ось у чому драматизм ситуації – місце, оточення змінює людину. Змінює не просто погляди, а й поведінку, реакцію, інстинкти. Якби я сам жив в Росії, то можливо говорив би з таким самим блиском в очах гравця в рулетку про абсолютно дикунські ситуації.
Цю ситуацію можна екстраполювати не лише на людину, а і на всі суспільні процеси, які йдуть або "не йдуть хоч трісни" в державі. Закон "З ким поведешся, від того і наберешся" працює і для людини, і для держави також. В яких об'єднаннях держава, з ким у неї відкриті кордоні, а з ким закриті, впливає врешті на те, від чого блищать очі її журналістів, на відношення їх громадян до побутової корупції, на серйозність ставлення до своїх прав... Коли ми говоримо сьогодні про НАТО, про СОТ, то говорити потрібно врешті ось саме про це – про настрої, про етику, яка царює у цих спільнотах, а не про кількість виплавленного чавуну і про короткострокові вигоди.
