Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Поспішайте робити добро!...

Олена Олійник | 30.11.2007 18:34

26
Рейтинг
26


Голосів "за"
31

Голосів "проти"
5

Адже
!* майже – не враховується,
!* нереалізованими добрими намірами вимощена дорога... в нікуди


Поспішайте робити добро!...
Вона сиділа на лаві у вагоні метро. Його прощальна блюзнірська гримаса щойно промайнула у вікні та зникла з поля зору... але не з неї. Вона була геть заповнена, налита... з неї сочилося через вінця.

У вагоні було ще чимало людей. Дещо оговтавшись від шалу, вона боковим зором помітила, що чоловіки (а їх було більшість) якось дивно чіпляються за неї поглядом. Без жодного зв'язку з віковими та будь-якими ознаками. Вона трохи спантеличилась – що ж воно таке... Ну – їде вона в метро сама мало не вночі, ну то й що? Нарешті – не єдина вона жінка у вагоні. І ажніяк не наймолодша. От дідько! – раптом спалахнула нарешті здогадка – я ж сяю!... (вона вже трохи підзабула, як воно буває, коли трапляється ЦЕ...)

Посміхнулась до власних думок. Ті відповіли взаємністю, одначе доволі швидко позбавили її своєї присутності. До голови повернулася пустеля, до тіла й душі – весь пульсуючий і виблискуючий Всесвіт...

Аж ось щось змінилося ззовні. Її свіжовідкорковані відчуття зафіксували це вмить. Це був жест юнака, який щойно зайшов та сів навпроти – він крадькома схопився пальцями за вії. Хлопець плакав. Та відчайдушно уникав робити це привселюдно. Вдавалося кепсько – принаймні, щодо неї. Вона захолола, прикипіла до нього очима: з вигляду молода людина не скидалася на якогось відвертого маргінала, хоча окремі дрібні ознаки – були. Особливо руки – брудні та якісь покоцані. Але на більш прискіпливий погляд і бруд той виявився не застарілим, а свіжим сіруватим якимось пилом. Джинси на юнакові були абсолютно пристойні і навіть чисті, темна куртка – нормальна, щоправда з рукавів виглядали розтягнуті якісь рукави сірого светру... та й що з того. А черевики – хоча й затоптані у той самий біло-сірий пил – були навіть не з дешевих. І оцей таки хлопчина й надалі ледь стримувався від схлипів – навіть на мить закрив руками обличчя. Її уява пульсувала: Що?! що могло статися з цим доволі симпатичним молодиком?... Банальний мордобій? – замало наслідків. Обікрали... скривдили... Розсварився з коханою дівчиною? зрадив найкращий друг? "Я маю з'ясувати, та..., – нарешті вирішила вона, – конче маю!" Вона має якось дати цьому раду. Як само? Підсісти просто зараз? Запізно – потяг під'їхав до кінцевої станції, юнак схопився і, виявивши ажніяк не очікувану для такого стану спритність, попростував до ескалатору, далеко випередивши її. На ескалаторі її погляд його загубив. "Нічого, знайду в переході". Вона не знала, що і як йому скаже, та й було воно байдуже, навіть якщо б наразилася на несприйняття, та хоч на брутальність – на що завгодно. Вона вже просто мала це зробити. Сказати йому щось на кшталт: вибач, друже, це звісно безглуздя, але чи не може тут аби чимось допомогти стороння людина – тобто я... Вона... Так, саме вона. Та ні, зараховувати себе до добрих самаритян вона не мала суттєвих підстав. Просто все це відбувається саме сьогодні, зараз! Просто їй сьогодні шалено добре, а молодику, по всьому – з біса погано. Тобто, може їй добре за його рахунок. А вона ж цього не хоче!... Їй не треба – за рахунок...! Її не можна було назвати й забобонною, скоріше – то пожиттєве забиття об Достоєвського давалося навзнаки. (Краще було б взагалі не навчатися читати). Вийшовши з метро, вона в останню мить встигла зафіксувати своїм спантеличеним оком, що ліворуч не рушила жодна постать у темному вбранні. Певно, йому треба було праворуч (як і їй). Аж ось вона на нього натрапила таки – він стояв до неї спиною і щось купував у жіночки-"несанкціонованого продавця" біля сходів. Якийсь слабоалкогольний напій на кшталт бренді-, ром-коли (от гидота!)... Скидалося на те, що він остаточно опанував себе.

Вона зупинилася майже поряд. Ну, чого зупинилася?! То й що, як більше не плаче. Нічого ж не змінилося за цей час, ну що могло змінитися? Отримав есемеску із Благословенням Господнім? Мерщій підходь! Але хлопчина вже рушив далі, почав виходити по сходах догори. Їй – не туди. Ні, вона має за ним. Пішла. Ось маршрутка – звісно, не її. Саме під'їхала, люди активно залазять, і він прискорився, майже побіг. На сходинках мікроавтобусу черга – пасажири сплачують проїзд. Юнак затримався. Витяг гроші. Вона побачила в його долоні купюри різної вартості – небагато, але достатньо. І він кудись їде цілеспрямовано, тобто – перспектива ночувати на вулиці якось не проглядається. Та ти на розвідку прийшла чи до людини? Але народу тим часом назбиралося багатенько, і він вже всередині. Навіть якщо б вона й протиснулася – обговорювати таку небанальну тему довелося б у режимі ток-шоу. Ні, це вже все... "І отак завжди... Шкода, як шкода... нащо зволікала, ти, живе втілення непорозуміння!..." Тепер вона думатиме про нього... тепер мучитиметься – ну не пекельно, але буде... перейматиметься нез'ясовністю – вже не того, що відбулося з ним раніше, а що сталося надалі... а може?! Ні... щоб за її мовчазної згоди відбулося щось жахливе – такого не станеться, не може статися... та ні, за таких намірів людина не питиме дурну ром-колу (хіба ні?...) Банально, але трохи відлинуло. Та все одно... Ти згодом перестанеш перейматися, але остаточно не позбудешся його... ніколи! Він житиме в тобі, як всі решта полохливі спогади. Навіть після цього сліду на папері. Така вже твоя доля...

Повернувшись до себе, натиснула кнопку на чайнику, і, поки той нагрівався, набрала на мобільному текст повідомлення: "Я вдома".

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua