Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Імператор у дворі

OLAF | 20.11.2007 22:44

-2
Рейтинг
-2


Голосів "за"
1

Голосів "проти"
3

Старі київські двори чарівні і своєрідні...

Імператор у дворі
Старі київські двори чарівні і своєрідні, їх не сплутати з

московськими двориками, лабіринтами петербурзьких

прохідників або знаменитими одеськими оазами

єврейського фольклору.

Того, хто небайдужий, хто з інтересом і пристрастю

вдивляється у минуле древньої дніпровської столиці,

київські двори можуть обдарувати надзвичайними

знахідками і незабутніми зустрічами.

Приміром, у якій країні світу ви знайдете такий двір, де в

будь-який час року – під снігом І дощем, під палючим

сонцем й у похмурий осінній день – просто можна

зустрітися віч-на-віч з його величністю государем

Імператором самодержцем російським Олександром

Другим-Визволителем? У Києві є такий двір.

Забрівши сюди одного чудового дня, співробітниця американського фонду приватизації нашого держмайна Генрієтта Булл недовірливо оглянула монарха:

- А це справді ваш цар?- вирвалося у неї зі здивуванням.

Їй подали фотографічне зображення – картку у фас і профіль. Схожість бентежила.

- Але це так дивно! – чемно коментувала зустріч ділова американська гостя, – адже пам'ятник має стояти на площі, а не у дворі...

Регіональним відділенням великого американського фонду управляти легше, ніж зрозуміти те, що відбувається в наших дворах.

Нам простіше – нас давно вже нічого не дивує, ми до всього звикли...

Влітку 1911 року Київ був особливо пишний і урочистий: у серпні намічалося прибуття зі столиці його величності государя Миколи II з родиною і всім двором. До зустрічі вінценосної делегації готувалися ретельно. Складено було значну програму перебування у Києві коронованих осіб: урочисті молебні, відвідування театрів, огляди військ, поїздка Дніпром до Чернігова і безліч інших неординарних заходів. Основним же пунктом програми і головною метою приїзду царя до Києва було відкриття пам'ятника Олександрові II на Царській площі.

Квіткові гірлянди прикрасили будинок Купецького зібрання і широкі марші сходів, які ведуть у Купецький сад. Живими квітами прибрали і весь майданчик перед сходами, де на гранітному постаменті встановлено прекрасну бронзову скульптуру царя, зображеного у повній гідності і величі позі монарха, самоврядника безкрайньої імперії; гордість і велич підкреслені спокійним і водночас урочистим поглядом вперед – у благословенне для його держави і усіх підданих майбутнє.

Олександр II за двадцять шість років царювання зробив для держави Російської багато корисного, історично важливого. В історію лібералізації Росії він назавжди ввійшов скасуванням кріпосного права – указ підписано його рукою, за що й був визнаний гідним титулу Царя-Визволителя.

Півстолітньому ювілеєві саме цієї події, переломної для розвитку аграрної країни, присвячено було відкриття пам'ятника Олександрові II у Києві.

"Служи Росии, – заповідав на смертному одрі 18 лютого 1855 року імператор Микола Павлович своєму синові Олександру, престолонаступнику. – Мне хотелось принять на себя все трудное, все тяжелое, оставить тебе царство мир-ное, устроенное й счастли-вое... Провидение судило иначе..."

Та й Царя-Визволителя за всю його старанність щодо підданих, за збільшення слави російської й авторитету держави підірвали саморобною бомбою...

До спорудження настільки значного пам'ятника готувалися завчасно. Довго велися переговори зі скульптором О. Опекушиним, майстром дуже авторитетним. Але вимоги художника перевищували можливості бюджету, і тому вирішено було оголосити міжнародний конкурс (демократична практика залучення до створення проектів широких творчих мас). 2 травня 1910 року журі під головуванням академіка Є. Котарбинського одноголосне визначило кращий з 13 поданих під девізом "Кіеff" проектів. Автором його виявився італійський скульптор, член римської, Святого Луки, академії образотворчих мистецтв Етторе Ксіменес. Премія переможцю становила 3000 рублів. При цьому автор погодився виготовити весь пам'ятник – і гранітні частини, і всі бронзоливарні роботи проводилися в Італії. 400 пудів металу було виділено за рахунок військового відомства Росії. Загальний бюджет монумента становив 138 758 рублів.

Микола II приїхав відкривати пам'ятник дідові у Києві наприкінці серпня 1911 року. З ним прибув численний сановний почет. Усе вище київське чиновництво перебувало в збудженні, титуловане дворянство готувалося гідно прийняти монарха, військове начальство на чолі з гене-

рал-губернатором чистило парадні мундири.

Місцевий кустар Піус виготовив дубове різьблене блюдо зі срібними прикрасами – у центрі герб Києва і напис "Его Императорс-кому Величеству Государю императору от города Києва – матери городов Русских". На цьому блюді піднесли цареві хліб-сіль. Рушник вишили майстрині з містечка Зозова.

Газети Києва повідомляли усім жителям і гостям міста: "Киевский полицмейстер сим объявляет, что ЗО августа движение по Александровской, Крещатику и Михайловской улицам, Александровскому спуску, Трехсвятительской улице, Владимирской горке и набережной Днепра от пристаней до Цепного моста будет закрыто с 9 час. ЗО мин. утра, кроме проезда лиц свиты й высших начальстующих лиц.

Лица, присутствующие на освящения памятника императору Александру II, подъезжают к нему по Крещатику, а с Печерска -по Крепостному переулку, Институтской и Крещатику до 9 час. ЗО мин. утра; зкипажи их направляются вниз по Александровскому спуску на Крещатицкую набережную, где и устанавливаются. В 9 час. ЗО мин. подьезд к памятнику закрывается и лица, прибывшие позже, подъезжают по Крещатику до Думы, оттуда следуют пешком, или же с Институтской следуют по Ольгинской, Николаевской, Крещатику, Прорезной, Большой Владимирской, Андреевскому спуску через Подол на Александровский спуск до здания минеральных вод, откуда направляются пешком; зкипажи их устанавливаюся от угла Николаевской по Крещатику к Фундуклеевской и далее – по Фундуклеевской. Зкипажи придворные, свитские и высших начальствующих лиц отъезжают от памятника во двор Купеческого собрания, где и устанавливаются. Лица, коим надлежит представляться в доме генерал-Губернатора, съезжаются по Институтской улице со сторони Крещатика и зкипажи отъезжают на Екатерининскую, где и устанавливаются..."

Так же було розписано проведення усіх заходів.

Проте свято з нагоди відкриття пам'ятника у Києві затьмарилося вбивством прем'єр-міністра

Петра Аркадійовича Столипіна – його застрелили в оперному театрі.

Вулицю Маловолодимирську, якою везли смертельно пораненого до лікарні, перейменували в Столипінську.

Поховали видатного державного діяча Росії у Києво-Печерській лаврі.

Убивцю Столипіна було страчено. На Думській площі незабаром встановили бронзовий пам'ятник загиблому Столипіну. Новий прем'єр Коковцев з новим кабінетом став згортати столипінські аграрні реформи.

Звичайно, жоден з придворних і почту, присутній на відкритті пам'ятника Олександрові II, не міг знати, що стояти монументу лише сім років. Закінчаться три століття царювання дому Романових. В усій країні з приходом нової пролетарської влади радісно знищуватимуться статуї сатрапів самодержавства. У Києві на місце губернатора графа Бобринського поставлять командира полку на коні. Бронзового Столипіна повісять на спеціально спорудженій шибениці, а потім розтрощать на шматки. На постаменті імператора Миколи І біля університету стоїть Кобзар. Монумент академіка Римської академії просто знищили.

Щодо зображення Олександра II, то скульптура царя-визволителя дожила до наших днів, до нових перейменувань вулиць, до нового знищення пам'ятників. Однак це витвір не Етторе Ксіменеса, а російського скульптора М.Антокольського, про що свідчить відбитий у бронзі власноручний підпис автора.

Антокольський створив свого Олександра наприкінці XIX століття, відлив його в бронзі у тому ж 1911 році, що й італійський пам'ятник. Прикрашала скульптура світле приміщення міської бібліотеки. Напевно, тому доля й змилостивилася над витонченим творінням Антокольського: обпльовують, опоганюють і руйнують те, що на очах.

Олександра II поки ще можна бачити в одному з київських дворів, він пережив багато історичних хвиль, – стоїть прямо на землі біля цегляної стіни...

...Ланцюжок слідів нещодавно привів мене до цікавої подробиці з життя імператора у дворі. Виявилося, що останніми роками група молодих киян показувала цю скульптуру іноземним гостям за валюту. Емігрувавши, ці двірські "підприємці" змогли відкрити свою справу, і фірму на пам'ять про першоджерело прибутку назвали "Цар"...

________________________________________________

"Когда в 1995 году я был с официальным визитом на Украине, наш посол в Киеве подсказал мне, что на задворках городского музея с 1923 года стоит прекрасный памятник Александру II работы известного скульптора М.М.Антокольского. Памятник был установлен на одной из площадей Киева, затем по решению большевистских властей демонтирован, пережил войну, бомбежки, чудом сохранился и вот уже более 70 лет "украшает" задворки киевского городского музея.

На встрече с президентом Украины Л.Д.Кучмой я рассказал об этой истории и предложил передать памятник Александру II в дар Санкт-Петербургу, а в ответ мы установим в центральной части города памятник Тарасу Шевченко.

Л.Д.Кучма согласился. С нашей стороны были выполнены все условия: принято решение об установке памятника Тарасу Шевченко на Петроградской стороне (в прекрасном месте на площади у Дворца культуры имени Ленсовета), заказана и получена от известного канадского скульптора украинского происхождения Л.Молла шестиметровая скульптура Тараса Шевченко, но тут неожиданно с украинской стороны начали поступать дополнительные требования о передаче архивных документов, ценностей из Эрмитажа и т.п.

Так дело и заглохло. Памятник великому императору-реформатору продолжает ютиться на заднем дворе киевского городского музея..."

Анатолий Собчак. "Из Ленинграда в Петербург"..., стр. 48-49.

Прим.ред.: Памятник Тарасу Шевченко был установлен в сквере у ДК им. Ленсовета уже после гибели Анатолия Собчака. Обещание украинского президента пока остается невыполненным.

Кстати, в дни торжеств, посвященных 300-летию города на Неве, Украина подарила Петербургу памятник Александру II. Это точная копия оригинала, созданного в 1913 году скульптором Марком Антокольским, который был выставлен в публичной библиотеке, а затем передан киевскому Музею русского искусства, где находится и поныне. Памятник был установлен в саду на площадке перед бывшей Академией генерального штаба (ныне факультет Военного университета связи), что находится на Суворовском проспекте.










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua