Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги
міф   Дунай   билини   Кощей   богатир

Дунай-богатир і його син Кощей

goutsoullac | 1.09.2007 20:05

-6
Рейтинг
-6


Голосів "за"
2

Голосів "проти"
8

Про генетичну спорідненість героїв українських билин і виявлення їх початкової сутності.

Дунай-богатир і його син Кощей
Дунай в українських билинах виступає побратимом Добрині Нікітича у поїздці до литовського короля, щоб висватати його дочку Апраксу за князя Володимира (В.Ф. Міллер вважає, що тут мова йде про волинського князя Володимира Васильовича, у якого був воєвода на ім'я Дунай; М.Г. Халанський припустив, що Дунай – це маркграф Рюдігер з Бехеларен, що на Дунаї, сват Аттіли до вдови Зігфріда Крімхільди в "Пісні про Нібелунгів" та сазі про Тідріка).

Розгніваний король ув'язнює героя, але того рятує Добриня. Це дає підстави співставити билину з мотивом зникнення сонця і врятуванням його хеттським героэм Телепінусом. Своєрідним перехідним варіантом між Добринею та Телепінусом виступає ісландський герой Тьяльв (в імені якого, можливо, той же корінь, що в міфонімах Телепінус та Телеф) – супутник бога-громовержця Тора в країну велетнів. Іноді супутником Тора виступає Тюр, аналогічний Аресу (Марсу). У "Пісні про Хрюміра" Тюр згадується як син Хюміра (кіммерійця?) і одночасно під іменем Тьяльві як син Егіля (пор. з українською фольклорною "Ягілочкою", "Ягілевою дочкою"). "Дім Егіла" і "володіння Хюміра" – одне й те ж.

Свого часу Дунай таємно кохався з другою дочкою короля – Настасею (або Марьєю) -поляницею, перемігши її у поєдинку (варіант: героїня збиває богатиря з коня і примушує того до шлюбу), яка була викупила героя з рук катів і відпустила у Київ. Ображена неувагою Дуная під час його другого приїзду та сватання Апракси, переодягнена Настасья переслідує героя та викликає його на герць під час весілля у Києві. Дунай вбиває стрілою супротивника. "Розпластавши їй черево", він дізнається, що вона вагітна сяючим світлом немовлям (або навіть двома синами – близнюками). Дунай кидається на свій спис і вмирає поряд з Настасею. З їхньої крові утворилася велика ріка Дунай.

Нещасне світлоносне дитя стає ізгоєм у людському суспільстві, "проданим у рабство" – Кощеєм (тюрк. "кощчі" – "раб"), тобто перебуваючим частково у світі живих, частково – у світі мертвих. Він – Страж (!) межі між світами на "Калиновому (Каленому) мості".

Деякі дослідники (Б. Рибаков, Д. Балашов) вважають, що билина про Дуная засвідчила факт контакту праслов'ян з сарматськими кочівниками-аланами (ясами; Салтівська культура) в V – VІ ст.

У мотиві добування дитини з черева вагітної Дунаєві тотожний північнокавказький бог полювання та диких звірів Абдал (у цахурів і даргінців, Авдал – у лакців, Будуали – у аварців), який виймає з утроби жінки ще ненароджену дитину, щоб зробити її пастухом турів. Генетично цей персонаж пов'язаний із грузинською богинею полювання золотоволосої Далі, матір'ю героя Амірані (абхаз. amra, amer "сонце"), який передчасно народився і дозрівав у шлункові телиці (пор. з аналогічним грецьким міфом про народження Діоніса). Він рятує від демона-вішапа людей, Сонце і викрадає небесну діву Камарі. За богоборство Амірані приковують до скелі у печері Кавказького хребта (греки, до того, як познайомилися з культом фракійського бога Діоніса, ототожнили Амірані з Прометеєм).

Адиги називають бога лісів і полювання Мезітха (де "тха" – "бог" ≈ ст.-грец. teos, латин. deus, санскр. dyaus, слов. ДИВЪ "бог"), який витіснив божество жіночої статі Мезгуаше, що їздить на свині із золотою щетинкою (пор.: богині картвельська Далі та германська Фрейя – золотоволосі).

Чи не від її імені територія Балкан, де протікає Дунай, названа Мезією ще до-індоєвропейським населенням циркумпонтійської єдності часів неоліту – енеоліту? Чи не пов'язана з цим теонімом і назва анатолійського царства Телефа (Телепінуса хаттів) Місія?

Мотив народження дитини у вже померлої матері збережено саме албанцями Балкан на кордоні зі слов'янами (в окресах м. Корчі): в день русалій вони влаштовують "похорони матері сонця" Русу (Русіцу), а саме – ліпили з глини фігурку людини, клали її в якийсь глиняний посуд і дуже торжественно "ховали" за селом. Після цього наділяли всіх присутніх маленькими хлібцями, спеченими з муки, спеціально зібраної з усієї околиці, та скормлювали їх худобі. У румунів же "ховають" саме "батька сонця" та "матір дощу" (на Балканах її імена – Додола, Дордолеца, Паперуга, Паперона, Рона, Добердоле, Даждоле). Албанці ж батьком називають священну гору Томорі в центрі країни, в честь якого влаштовується свято в середині літа. Спеціально йшли сім'ями та з отарами на висоти до 2 тис. м і запалювали там священні вогні, а на світанку здійснювали ритуальне обмивання у гірських джерелах, а потім радісним вереском зустрічали схід сонця.

"Неправильно" народжується, зі скелі (theos ek petras; заплідненої пастухом, який побачив красиву земну жінку; мотив присутній і в кавказькому епосі про нартів, де так народжується герой Сасриква-Сосруко-Сослан, тіло якого – розпечене залізо, а його добуває зі скелі та загартовує коваль Тлепш). В печері ростила адигського героя-нарта Вака-нама, готуючи його до помсти за вбивство батька Хамиша. Коли вбивці вимагали смерті Батразда, вона підкинула його пастухам. У осетинській версії даного епосу – Батразд, син Хамица, був вихований мудрою Сатаней.

Також вихованцем доньки водяного нага Кауравья Улупі був Бабхувахана, цар Маніпуру, син Арджуни та Чітрангади, який стрілою вбив у бою батька, але Улупі, яка також свого часу народила від Арджуни сина Іравата (пор. з аналогічним народженням Дівою-Єхидною від Геракла родоначальника Скіфів), повернула його до життя.

Теж треба згадати про виховання у крітській печері немовляти Зевса годувальницею Амалтеєю та те, що пастухи-корибанти галасом своїх танців маскували плач немовляти від його божественного батька.

З печери народжується індоіранський бог Мітра, тримаючи у руках ніж та смолоскип (тобто первинно – символи розпеченого заліза). Ця подія була однією з таємниць містерії Мітри: пастухи, котрі побачили таїнство, поклонилися божеству-дитині, принесли йому в дар перший приплід від своїх стад і перші плоди зі свого урожаю (пор. з християнським Різдвом). У сіамців індоіранський бог Мітра – Брана Кхамбун, дух-охоронець держави Сукхотхай (Сукотай), мешкає на пагорбі в печері на південь від столиці. В його честь приносили в жертву буйвола. Саме ж ім'я походить від мон-кхмерського "гірський хребет". У Лаосі він шанується під іменем Камфон, мешкаючий у скелі над злиттям рік Меконг і Намьу.

Співставлення Мітри зі східнослов'янським Кощеєм, смерть якого перебуває поза тіла персонажа – у захованому яйці, може базуватися на зображеннях Мітри на монетах Трапезунду, де бог на коні, як Мен, місячний бог (Кощей як Місяць-Чахлик), а також – на терракотах України, де Мітра зодягнений у анаксіріди (вид штанів) із широким вирізом, що нагадує, на думку Ф. Кюмона, про оскоплення Аттіса. Якщо Кощей – Безсмертний, то Мітра визначається симантично близьким цьому поняттю – "Непереможний" (перс. Nabarze, грец. Aniketos, латин. Invictus), "Нездоланний" (латин. Insuperabilis).

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua