Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Моя сонячна ІндоУкраїно!

goutsoullac | 6.06.2007 20:54

-4
Рейтинг
-4


Голосів "за"
5

Голосів "проти"
9

Задаючись проблемою пошуку відповіді на пояснення причин кризового становища сучасної Укр]аїни, як правило, "цапом-відбувайлом" стає притаманна українцям ментальність – "архетипна соціопсихологічна характеристика етносу", її інтровертний тип.

Задаючись проблемою пошуку відповіді на пояснення причин кризового становища сучасної України, як правило, "цапом-відбувайлом" стає притаманна українцям ментальність – "архетипна соціопсихологічна характеристика етносу", тобто сукупність готовності, настанов та наперед відданих переваг діяти, мислити та сприймати певним чином, "своєрідна соціокультурна програма напівусвідомленої, а тому значною мірою автоматизованої поведінки індивідів, груп, етносів.



Конкретніше – її інтровертний (варіанти: інтровертивний, інтроверсивний; від ad intra "всередину") тип. Йому притаманна зосередженість особи на фактах і проблемах внутрішнього, особистісно-індивідуального світу.

На думку психолога Я. Яреми, автора праці "Українська духовність в її культурно-історичних виявах" (студія видана у збірнику "Перший Український Педагогічний Конгрес – 1935", Львів, Т-во "Рідна школа", 1938) інтровертність українського характеру "... конкретно знаходить свій вислів у негативному відношенні до зовнішньої дійсности та в культі цінностей та ідеалів (в) нутрішнього світу".

Носіями цього типу ментальності були, на його думку, І. Вишенський, Г. Сковорода, М. Гоголь, Т. Шевченко. На Першому Українському Педагогічному Конгресі у Львові в 1935 р. образом-символом України був названий саме Григорій Сковорода - злидар у пошуках морального добра та естетичної краси, тобто носій пасивно-утриманської надії на привнесення "дива-правди" ззовні (трансцендентального у іманентне).

А отже, не дивно, що українці легко приймають проекти, які обіцяють "істинну правду" – марксистську концепцію, ліберал-капіталізм тощо.



Деякі дослідники пов'язують домінанту інтровертності в українському національному характері не з расовою ознакою, а з самим духовно-душевним світовідчуванням українців:

"... українці не є сонячною нацією дня. День з його буденністю, процвітанням, суєтою не є нашою стихією. Ми не є нацією глупої ночі. Ірраціональна дика ніч для нас теж чужа. Ми і є якраз нація "вечорова". Лірична краса вечора, поетичні сутінки [та останні промені денного світила, – авт.] – це сутність української душі".

Можливо тому, що в ментальності українця панує саме "есхатологічна мрія" про "Горний Єрусалим":

"... мрія про Великий Вечір є нічим іншим, як невиразним передчуттям Небесного Єрусалима".

Тут, вважаємо, слід зробити важливий відступ саме стосовно "вечорового" відчуття (та національних барв). Власне О. Шпенглер констатував:

"...Блакитний і зелений кольори – барви неба, моря, родючої рівнини, тіней, південного полудня, вечора (підкреслення наше, – авт.) і віддалених гір. По суті це барви атмосфери, а не предметів. Вони холодні; вони знищують тілесність і викликають відчуття широти, далечі та безмежності... Блакитна фарба, настільки ж перспективна фарба, завжди перебуває у зв'язку з темрявою, безпросвітністю і чимось несправжнім. Вона не проникає, а заводить у далеч. Гете назвав її у своєму вченні про барви "чаруюче ніщо". Блакитна і зелена барви – трансцендентно-нечуттєві барви... Жовта і червона – античні барви матерії, близькості, тваринних почуттів..., кольори евклідівськи-аполлонівські – суть барви переднього плану, також в духовному плані, барви гамірної суспільності, базару, народних свят, наївної сліпої безпечності, античного розуму і сліпого випадку... Блакитний і зелений – фаустівські барви – барви усамітнення, піклування, пов'язаності теперішнього моменту з минулим і майбутні, долі іманентного наперед визначення всесвіту"

Деякі дослідники віддають перевагу визначенню не "вечорова" ментальність, а "світла апокаліптичність" як "...передчуття позитивного завершення історії людства у новій якості. Світла апокаліптичність виступає першим архетипом української ідеї та її культури". Пригадаймо, що у середньовіччі Апокаліпсис ("виявлення", "розкриття") не носив виключно трагічного смислу – це було відчуття порогу, за яким – радість, оновлення, відродження життя.

Слушно підмітив І. Мірчук причину культивування в українському етносі інтровертності: "...Український народ – виразно селянський, який протягом століть втратив на користь сусідів провідну верству шляхти, а з різних історичних пичин не зміг витворити в містах сильного власного міщанства. Теперішня інтелігенція... вийшла здебільшого із селян, а міський елемент – робітник (так само, як і міщанин) – постав через приплив із села...Український селянин усією своєю історією врісся в ту землю, на якій він працює спредвіку, і в цьому органічному зв'язку із землею бачить свою найсильнішу зброю, за допомогою якої йому вдалося... закріпити свої позиції на призначеному йому долею просторі... Заселення Сибіру, східноазіатських районів, Канади [США, Бразилії, Аргентини та ін. – авт.]... – все це підтверджує наші міркування. Що із цієї... інтимної сполуки зі "скибою" (землею, – авт.) мусило витворитися і відповідне психічне наставлення українців – це річ цілком зрозуміла".

Ряд психоетнологів вважає, що [I]"...глибинним джерелом індивідуалізму українського селянства є спільність української та індійської протокультури, яка обумовлює формування інтровертного типу особистості, схильного більш до індивідуальних форм співжиття. У подальшому, з прийняттям елліно-візантійської православної версії християнства, орієнтованої на екзистенціальний індивідуалізм "внутрішньої людини", інтровертний тип особи, що прагне до самозаглибленого спокою, лише збагачується новим релігійно-світоглядним сприйняттям дійсності"
.



"Індуський психотип" визначається відсутністю історичної свідомості, наявності емоційної повноти, слабкості сили волі, відчуває ненависть до обмеження способу життя, любить незалежність, що надає індивідові аграрна культура. Індус типову смутну монотонність буття природи відкриває в собі і через себе, внаслідок чого покірність та смирення можуть часом обертатися анархічною впертістю (в протистоянні смутній монотонності) та відмові від емоцій, що приводить до міцної опори на традицію та тонкого історичного відчуття.

М. Розумний в аналогічному дусі зауважує, що українці – "природні буддисти", що знаходять порятунок не в "катарсисі", а в "каталепсії":

"...Стороння спостережливість та індиферентність – це реакція безсилої перед світом і перед собою людини".

Деякі дослідники власне буддиським впливом пояснюють наявність позиції "дх'яні-мудра" на популярних в українському народі (ХV-ХІХ стт.) "народних картинах" козака Мамая з кобзою (тільки з другої половини ХІХ ст. цей іконічний символ на стінах селянських хат змінює образ "Великого Кобзаря" – Тараса Шевченка).



Думається, що тут причина не в "індійських" чи "монгольських" впливах (начебто територію України "патрулювали" приналежні до Золотої (Синьої) Орди буддисти-уйгури, прозвані місцевим населенням "чири-киси" – "люди армії", що в народній вимові набуло вигляду "черкаси"), а в іншому:

"...Народ зберігає, сам того не розуміючи, залишки стародавніх традицій, що сягають... "передісторії", він виконує у певному сенсі функцію більш або менш "підсвідомої" колективної пам'яті, зміст котрої, зовсім очевидно, прийшло звідкись ще" (Рене Генон) .

Ці субісторичні факти (субстанцію) в історії етносу іспанський філософ М. де Унамуно-і-Хуго назвав "інтраісторія", в той час як історичні факти є лише їх наслідком. Вони непроникні для розуму, але відкриваються життєвому почуттю та фантазії:

"...Тож не випавдково, – резюмує С. Кримський, – в авангардному мистецтві П. Пікассо несподівано для нього самого виникають паралелі з мистецтвом зачаклованих оленів Оріньяку, в символізмі поезії С. Маларме розкривається догомерівська поетика Вед, а у блуканнях героя Дж. Джойса вулицями Дубліна проступають схеми подорожей предків (- "тотемів", – авт.) у міфології австралійських аборигенів..." [.

Але якщо одні дослідники мають на увазі не якісь "духовні гени", а певні тенденції, які в різні епохи реалізуються образами, то інші, навпаки, настоюють на "етнічному праспадкові", своєрідному "суперфакторі" – "духовній расі", "наборі базових етнічних архетипів" тощо. Останній розглядається як щось незмінне, неминуче, як "доля" певного етносу, і відповідно – слід лише з ним "узгодитися", увійти в "резонанс".

Відповідно, програма порятунку для всієї нації інтровертами пропонується у напрямку містичного звернення до глибин власної душі, занурення людини в себе, щоб у внутрішньому прийти до прозріння, знайти єднання з природою (нірваною, Богом, Всеохоплюючим, Єдиним "Я" – Атманом) без відчуття простору та часу.

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua