Народні блоги
http://narodna.pravda.com.ua/life/465fff6f649af/

Стежки-дороги сліпого письменника перебенді Василя Єрошенка

Роман Смілка | 1.06.2007 14:13

Постать видатного українця Василя Єрошенка може слугувати для нас взірцем високого гарту волі та духу людини, яка пізнавши себе, пішли рутинним шляхом самовдосконалення й плекання гуманістичних цінностей, не згубивши однак і високого чуття любові до отчої домівки.

Як би людина не намагалась з допомогою різних хитромудрих, надскладних пристроїв, апаратів чи гіпнотичних сеансів з'ясувати, розкрити власну сутність, – це лишень буде невпинна гонитва за синім птахом. Невичерпне й незвідане джерело людських можливостей закладено Творцем не так у фізіологічних параметрах, не на молекулярному, атомному рівнях, а радше, в сотах нашого єства. Недарма ж українські мислителі Григорій Сковорода і Памфил Юркевич стверджували, що найважливіше, можливо й найскладніше для кожного із нас – пізнати себе, відшукати в собі світ; себе відкрити в світі та для світу, навчившись при цьому сприймати його серцем, душею.

Постать видатного українця Василя Єрошенка, котрий, незважаючи на свою сліпоту, об'їздив чимало держав: мешкав деякий час в Англії, Франції, Сіамі (нині Таїланд), Бірмі (М'ямна), Індії, Китаї, на Чукотці, в Середній Азії; володів шістнадцятьма іноземними мовами (зокрема англійською, французькою, італійською, японською, китайською, хінді, санскритом, знав мову есперанто тощо), а своїми поетичними, прозовими, етнографічними, публіцистичними працями збагатив культурну скарбницю Сходу і світу, ставши ще за життя класиком японської літератури, може слугувати для нас взірцем високого гарту волі та духу людини, яка пізнавши себе, пішли рутинним шляхом самовдосконалення й плекання гуманістичних цінностей, не згубивши однак і високого чуття любові до отчої домівки.

Василь Єрошенко, поетична натура, маючи дар до музики і співу, без надмірних зусиль опанував гру на скрипці, гітарі, фортепіано та на деяких інструментах народів сходу. Вірними його співмандрівниками, порадниками залишались протягом всього життя гітара і скрипка, у струнах яких ніжно звучала мелодія Батьківщини. Це напевно від прадідів правдолюбців, українських філософів-рапсодів – кобзарів, котрі всюди сприймались своїми серед своїх, Єрошенко успадкував щирість, відвертість, повагу до рідної та чужих традицій. Може тому, що нуртував у Василеві дух волелюбного й мудрого перебенді, він нелукавим словом своїх творів умів підібрати ключ до серця японця та китайця, англійця та француза; умів схопити, відчути, пропустити крізь душу і сюрчання коника в густій траві, і ментальність, найтонші особливості тієї чи іншої культури, вивчаючи, занурюючись в бурхливі джерела якої, чув й себе її крихітною невід'ємною частинкою. Не міг Єрошенко стати класиком японської літератури, не будучи на соту відсотка японцем. Очевидно одне: долучившись до утвердження духовності різних народів, Василь Єрошенко навіки залишився для кожного з них не чужинцем чи гостем, а – братом, однодумцем.

Цікаво, що доля геніального незрячого українця в чомусь співзвучна із долею Гриця Попельського, головного героя повісті В. Короленка "Сліпий музикант". Василь Єрошенко, як і персонаж згаданого твору духовно прозріває, осягає силу свого таланту, здібностей та високе покликання служити людству.

Кажуть, що в того, хто позбавлений якоїсь здатності (говоріння, зору, слуху) краще розвинені всі інші рецептори чуття. Незрячість фізична допомогла Василеві Єрошенкові дивитись на світ очима душі. В одній із ранніх поезій він писав: "Щасливішої за мене людини немає – я бачу сонце, бачу світло..." Поміркуймо, чи хтось з-поміж нас, засліплених тьмяною дріб'язковістю доби, інстинктами збагачення, насолоди, ще здатний сьогодні за склобетонними кронами хмародерів угледіти красу, світло; чи спроможні ми ще відрізнити солодко прибрану брехню від гіркуватої правди???

Схід вабив Єрошенка синкретичністю змісту, інтравертивністю (споглядальною позицією), морально-етичною тематикою, образністю; там на противагу мінливому, полідинамічному Заходу, є сприятливі умови для самозаглиблення, самопізнання; там розумієш, що час тече в собі, і ти не здатен пливти проти його течії. Одначе Європа та Азія, на думку Василя Єрошенка, мають багацько спільного і якщо й виникають між ними певні протиріччя, то тільки через незнання мов. Незрячий українець вивчав мови сходу і писав ними твори, власним прикладом показавши, що за так званою боротьбою культур, стоїть егоїзм, небажання пізнавати та з допитливістю дитини йти назустріч одне одному.

Філософський світогляд Єрошенка формувався під впливом вчення Сковороди, українських дум, тисячолітньої східної міфології та ідей бахаїзму, що проголошували рівність всіх людей, пропагували есперанто як мову міжнаціонального спілкування. Життєве кредо письменника можна виразити Шевченковим "чужого научайтесь й свого не цурайтесь".

Хоча Василь Єрошенко називав себе невіруючим (оскільки недуга, яка спричинила втрату зору, ускладнилась якраз після хрещення в церкві), але він все ж був глибоко духовним чоловіком: орієнтувався в багатьох релігіях, знав їх священні книги; вважав, що Бог, всесвітній дух залежно від сприймання різних спільнот, втілюється у Христі, Будді, Магометі, Конфуції тощо.

Люба серцю дорога додому. "Де не поїду, куди не піду, – душа до начал повертає," – влучно спостеріг поет-пісняр Микола Луків. Так вже ми запрограмовані Творцем, Природою, що скільки б не блукали далекими просторами, нас завжди надитиме живильна аура, енергетика батьківського краю. Згадаймо, як на схилі літ Шевченко тужив за Україною, як хотів бодай на мить, востаннє, поглянути на дніпрові кручі; марив за своєю зачарованою Десною і Довженко. Тому й не дивно, що за рік перед смертю, підкошений важкою хворобою, Василь Єрошенко приїздить в рідне село Обухівку на Білгородщину. Отча хата – відправний та кінцевий, підсумковий пункт його мандрівки, під час якої стільки незвичного він дізнався, вивчив; стільки казок, віршів, повістей, оповідань, наукових, публіцистичних праць, етнографічних розвідок написав; стількох людей пізнавав (до речі, був особисто знайомий із А. Ейнштейном, Р. Тагором); стільки корисних справ, зокрема для незрячих, зробив. У далеких світах пам'ятають, шанують геніального Василя Єрошенка – "Айлосянке" (японська транскрипція прізвища) – видають, читають та досліджують його твори. 1990-й ЮНЕСКО, навіть, оголошувала роком Єрошенка. Для українців ж видатний земляк поки що залишається невідомим. Лише мізерна частина його праць перекладена рідною мовою; а особисті архіви, писані українською, знищено за радянської влади.

Перед українськими філологами, перекладачами, журналістами сьогодні стоїть нелегке завдання: відкрити суспільству незрячого велета духу, письменника, мандрівного філософа перебендю Василя Єрошенка. Та втім, й не його одного.


© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua