Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Україна   Тарас Шевченко   нація   самосвідомість

Україна та міфи її Рад (Старшинської, Чорної, Центральної, Верховної)

goutsoullac | 1.06.2007 09:58

-3
Рейтинг
-3


Голосів "за"
2

Голосів "проти"
5

Створюючи свої культурні міфи, суспільство інстинктивно використовує архитипові моделі зцілення. Причому алгоритми зцілення будуються за національно-історичними рецептами

Україна та міфи її Рад (Старшинської, Чорної, Центральної, Верховної)
Архіпресвітер УАПЦ в США С. Кіндзерявий-Пастухів пропонує своє "відкриття" для Украъни: "...Я переконаний, що ми не Русь. Дуже не Русь... Історична Київська Держава... тільки ілюструє нашу випадкову приналежність до РУСІ... Були часи, коли ми, можливо, якось мусили зватися Руссю. Але врешті прийшов час, коли ми... повинні стати собою, Українцями, древнім народом, що над Дніпром. І неважно, як ми себе звали тисячоліття тому".

Цікаво, що пересічний Захід стосовно до України зробив своє "відкриття": 5 липня 2001 року у Києві, на міжнародному симпозіумі "Світ у ХХІ столітті: Співпраця, партнерство, діалог", організованому Верховним Командуванням ОЗС НАТО в Атлантиці, Генеральний секретар НАТО лорд Джордж Робертсон у своїй промові з гіркотою зауважив: "...На світанку мореплавства на картах часто... картографи... зазначали: "Там – чудовиська". В сенсі наявності Бабиного Яру, Чорнобильської зони та різуна Солтиса – дійсно так.

Інші "доброзичливці" (С. Дамберг, М. Рабжаєва) пропонують нам "відкрити", що Україна – це країна "релігії могил". А саме: святковий коровай з сіллю і на вишитому рушникові, начебто, символізує курган (могилу) з білою хаткою на ньому. Тобто ментальність українців – "некрофільська" (з усіма, за Е. Фроммом, наслідками).

Нехай і так: "...Є у нас могили кимерійські, скитські та сарматські... Збереглися ще могили козацькі, гайдамацькі та навіть могили стародавніх русичів..., оповиті легендами...; оспівані народом... А гробовиська розстріляних у 1937 році! А знаємо вже про Биківню під Києвом, ... Рутченківське поле в Донецьку... Україна – це велика й бездоннна могила. І нема в ній ні початку, ні кінця..." . Але при цьому слід згадати слова іспанського генія М. де Унамуно-і-Хуго : "... Вперед! Куди веде вас ваша зоря? Вона відповість: в могилу! – Але що нам робити, доки не закінчився шлях? – Що? Боротися! – Боротися? А як? – Як? Ви стикаєтеся з брехуном? Вигукніть йому в обличчя: брехня! І – вперед! Ви бачите дурня, котрого уважно слухає натовп, розкривши рота? Вигукніть їм: дурні! І – вперед! Завжди вперед!".

У науковому сенсі, на думку британського біохіміка Р. Шелдрейка, поведінка будь-яких організмів визначається "морфогенетичними полями", сутність котрих сьогодні ще не може бути пояснена фізикою. Ці поля створюються формою і поведінкою організмів того ж виду, котрі жили в минулому, через посередництво прямого зв'язку через простір і час – явище "морфічного резонансу".

Французький історіософ-антиреволюціонер кінця ХУІІІ-початку ХІХ ст. М. Баланш гордився тим кельтським спадком, що "Франція – це релігія могил!", могили попередників освячують землю країни. До речі, тільки у кельтів існує поняття "Святої Ірландії", "Святої Франції", і М. Баланш вважав це проявом кельтської "палінгенезійної" – "перенародження" – ментальності французів. Саме кельтським спадком слід розглядати поняття "Свята Русь", де на ірландській мові rus означає "поле" (пор. з назвою слов'янського племені полян "русами", та тим, що володар андекавів, тобто антів-києвлян, на ім'я Кай, тобто Кий, згадується за столом бритського короля Артура в "Історії бритів", сидячи поруч з королем рутенів Хальдином, тобто Галичем). Також ідеолог консерватизму Ж. де Местр визначав, що істинне знання (мудрість) полягає в осягненні та спілкуванні з la terre et les morts (землею та мертвими) – тим великим та незмінним рухом, котрий набувається завдяки зв'язкові між мертвими, живими та ще ненародженими та тією землею, на котрій вони живуть. Р.-М. Рільке писав у "Дуїнських елегіях":

...Ищем тайн, ибо скорбь в сочетании с ними

Помогает расти. Как тут быть нам без мертвых?...

Бачимо показний жах на обличчях наших націонал-патріотів, коли вони чують слова "міф", "містерія", "імперія"...

Так, ми пропонуємо міф.

Створивши малоросам міф – "розраду" про Україну, Тарас Шевченко визволив їх від пресингу російської імперії, від стану "рабів отих німих". Цей міф-заповіт (на краю могили!), як говорив Дмитро Донцов, дав силу мільйонам українців "за правду стать" протягом усього ХХ століття.

Українська дослідниця Г. Чумаченко констатує: "... Створюючи свої культурні міфи, суспільство інстинктивно використовує архитипові моделі зцілення. Причому алгоритми зцілення будуються за національно-історичними рецептами та "апробовуються" в індивідуальній творчості, стаючи надбанням культури вцілому...Згадаймо, яку ритуалізовану функцію відігравали в українському селянському середовищі сліпі бандуристи та кобзарі... Шевченко, зрозумівши це, поєднав образ поета-пророка та кобзаря, індивідуально-творчу та колективно-фольклорну стихії". Шевченко по суті реанімував міфологему "плебейського варіанту рицарського ордену". Тобто аналог іудейського саббатіанства ("нації в народі") замість того, щоб реанімувати український аналог іудейського хасидизму ("нації в нації"), яким є "сковородиніанство" (частково Гр. Сковороду тепер беруть "на щит" реріхіанці та силенкіяни).

До гетьмана Брюховецького козацька Старшинська Рада жила міфом Сарматії.

Чорна Рада зреалізувала інший міф – Малоросії. Центральна Рада – України.

Що зреалізовує тепер нам Верховна Рада?

За І. Каганцем, "...сучасна Україна – це перестиглий плід, який швидко гниє і неприємно смердить (пор. з твердженням Ф. Енгельса, що народ в Німеччині становив собою "... одну відразливу гниючу і що розкладається масу", "... весь народ був проникнутий низьким, раболіпським, жалюгідним торгашеським духом", – О.Г.). Водночас з цієї мертвячини інтенсивно проростає здоровий паросток нового життя".

Ситуація виявляється схожою з описаною як Гегелем ("народ (Pobel) – родючий грунт, з котрого і завдяки існуванню котрого виникають (bedingt sind) індивіди, як квіти і могутні дерева виростають на своїй власній рідній землі"), так і у вірші Рабіндранатом Тагором:

В нетерпеньи цветок озирается: "Где же мой плод?

О когда же ко мне настоящая зрелость придет?"

Шепчет плод: "Не терзайся напрасной тревогой своею,

Я внутри у тебя, лишь когда ты увянешь, созрею!

I]співучасть народу у своїй власній долі
" (А. Мюллер ван дер Брук).

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua