Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Історія – як двірник, що весь непотріб вимітає

Svetilo pravdy | 22.05.2018 21:49

0
Рейтинг
0


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
0

Історію, мабуть, справді, можна асоціювати з двірником, що вимітає весь непотріб, роблячи навколишнє середовище чистішим, більш комфортним для життя. В нашому випадку історія справно змітає у "сміттєві баки" "заслужених патріотів"...

Історія – як двірник, що весь непотріб вимітає
Так "рятували" село, що потрапили під мітлу історії



У Бобровицькій районній газеті "Наше життя" від 18 березня 1998 року було опубліковано звернення тринадцяти керівників реформованих колгоспів до жителів району. Назвали своє послання патріотично: "Не порятуємо село – втратимо Україну".

Преамбула звернення аж "чорніла" від набату тривоги: "Над нашим отчим домом, вільнолюбивою матінкою Україною, нависла небезпека. Відкрито, нахабно, безцеремонно розкрадено і розтягнуто плоди нашої праці за десятки попередніх років".

Далі йшло нагнітання: "Мільйони чесних трудівників стали жебраками, позбавлені шматка хліба, місяцями не виплачуються пенсії, заробітна плата. Загрозлива ситуація склалася в агропромисловому секторі... Переважна більшість господарств перебуває в економічному занепаді...".

Керівники колишніх колгоспів бачили один вихід з такої ситуації: обрання до Верховної Ради одного з їхніх колег. Чому саме його – переконливих аргументів не було для виборців як свого району, так і чотирьох інших районів. Там теж були свої висуванці на кшталт керівника середніх можливостей на місцевому рівні, не говорячи вже про столицю.



Тож у 1998 році колгоспна "еліта" погралася у вибори на Козелецькому окрузі, а електорат проголосував за грошовитого столичного кандидата, уродженця Старого Бикова Бобровицького району Миколу Рудьковського. Потім з'ясувалося, що цей кандидат багато наплутав у автобіографії, вдався до фальсифікації з громадянством та пропискою тощо. Довелося виборцям наново голосувати, й знову віддавати перевагу новому столичному "рятівнику" села.

Не врятував, хоча "старався" протягом двох скликань. Але звертаю увагу на інше: жоден з підписантів "доленосного" звернення не зберіг свого рідного господарства. Частину дебільно реформованих та розкрадених колгоспів врятувало від повного руйнування наше товариство "Земля і воля". Мене, керівника цього господарства, не було серед підписантів лозунгового й безпомічного вболівання за долю села. Я з колективом рятував села не скигленням, а ефективною працею, створенням нових робочих місць, невпинним збільшенням поповнення бюджету та Пенсійного фонду.

Як це сприймалося недолугою районною "елітою"? Згадана вже районна газета "Наше життя" опублікувала 11 березня 2006 року чергове звернення (писати – не плуга перти) чотирнадцяти керівників сільськогосподарських підприємств до виборців району: "...закликаємо вас у день виборів підтримати демократичні сили району, які працюють над реалізацією програми президента України Віктора Ющенка "Назустріч людям". Найбільш відомих підписантів назву поіменно: заслужені працівники сільського господарства України Іван Ганчев і Володимир Марченко, Микола Матвєєв (Вороньки), Петро Гайдук (Веприк), Сергій Тіга (Новий Биків), Ярослав Джус (Новобиківський цукрокомбінат), Віктор Гармата (Нова Басань), Григорій Виноград (голова районної фермерської асоціації) та інші, два з них уже покійні.

Звісно, то право кожного – підтримувати й обирати до органів самоврядування і парламенту того, на кого душа й розум підкаже. Але в даному випадку керівники господарств нав'язували виборцям стратегію розвитку району згідно з президентською програмою, яка ганебно провалилася, оскільки з самого початку була фікцією.

Більше того, в 2006 році, як і в 1998-му, жоден з учасників звернення не виконував у своєму господарстві оте "Назустріч людям", до роботи над чим закликав земляків. Втім, немало виборців їх підтримали. І який розвиток району одержали від помаранчевих "демократичних сил"? Та і взагалі, де тепер оті народно-заслужені "борці" за щастя й добробут жителів району? А вони ж не лише агітували за мильну президентську бульбашку, нічого не роблячи для її реалізації, а й громили товариство "Земля і воля", і мене, керівника, пред'являючи нам, очевидячки, здуру навіяну маячню: "дбали тільки про своє господарство, а не про громадян району", "... керівникам приєднаних господарств платите заробітну плату більшу навіть, чим отримують керівники потужних сільськогосподарських підприємств І. Ганчев, В. Марченко" (!!!), "... директор ТОВ "Земля і воля" піддав нищівній і несправедливій критиці керівників кращих господарств Бобровицького району, зокрема заслужених працівників сільського господарства І.П. Ганчева та В.І. Марченка..." (!!!).

Історію, мабуть, справді, можна асоціювати з двірником, що вимітає весь непотріб, роблячи навколишнє середовище чистішим, більш комфортним для життя. В нашому випадку історія справно змітає у "сміттєві баки" "заслужених патріотів" району, які, крім написання патріотичних звернень та колотнечі в громаді району в ім'я своїх благ, не здатні на щось корисне – історія їхньої діяльності свідчить.

До речі, у зверненні керівників від 11 березня 2006 року піднімалася проблема невитребуваних і не переоформлених спадкоємцями земельних паїв. Написали про це, а самі, причетні до проблеми, й палець об палець не вдарили для вирішення. Натомість ТОВ "Земля і воля" створило додатковий відділ, працівники якого в кожному селі, де господарство орендує землю, допомагають спадкоємцям переоформити пай, часом розшукуючи їх по всій країні і навіть за її межами. Таким чином, уже узаконено право власності на 820 земельних паїв, власники яких вважалися "загубленими". І це не лише турбота про безпомічних власників. Від одержаної ними підвищеної орендної плати місцевий бюджет додатково поповнюється не одним мільйоном надходжень. Чи не це і є однією з важливих турбот про район і людей? "Патріоти", видно, вміють лише язиком ляпати про турботу? Звісно, у них краще виходить турбота про себе. Турбота нашого колективу очевидна, не буду повторюватися.

В народі давно помічено, що в авангарді історії найчастіше опиняються авантюристи. Вона ж, справжня історія, періодично змітає їх у небуття. Але надто живучі в суспільстві їхні методи потрапляння в авангард історії, хоча б короткої.

Про "шанованих і заслужених" вищого ґатунку

Яскравим прикладом може послужити вже згаданий тут Микола Рудьковський. Він пізніше, як знаєте, таки потрапив до Верховної Ради – спочатку за списком Соціалістичної партії, а потім, коли її зрадив, і мажоритарний округ причарував своєю благодійністю. За виборчим дурняком виборці не бачили, що землячок-то не виконує головного – своєї державницької програми: забезпечення державної підтримки розвитку села та сільгоспвиробника, підтримка вітчизняного виробника на території Чернігівщини, відкриття нових робочих місць, забезпечення зайнятості населення, будівництва та ремонту доріг, покращення умов та якості надання медичних послуг, працююча людина не повинна бути бідною, підвищувати пенсії, а не пенсійний вік... Багатотиражними накладами друкувалися ці обіцянки на полосах його газетки "Наш вибір". Стосовно ж звітів про виконання – лише про благодійність.

На цей депутатський обман я особисто вказував у своїх публікаціях, за що діставалося мені від продажних захисників "від народу". Одного з них, "тричі Почесного Громадянина на Житомирщині, гвардії полковника у відставці В.Дзюбу" процитую з газети "Носівські вісті" від 20 жовтня 2012 року: "Прочитав і не повірив своїм очам, як Герой України обливає брудом шановних, заслужених людей – Івана Куровського й не менш – Миколу Рудьковського, у мене аж тиск підскочив".



Один приклад того "бруду" від Героя України Леоніда Яковишина розмістила газета над "адвокатською" публікацією В. Дзюби: "... Щоб догодити Куровському, жителі Мрина вкотре вже повторили, яку благодійну допомогу він надав Носівському району. Я теж можу приєднатися до подяк за це, але не стану перед ним кланятися...".

Чому не буду кланятися, "Носівські вісті" не процитували. Полковник у відставці теж не вточнив, що він вважає брудом. Чи не те, що я намагався переконати виборців у тому, що вони повинні обирати до парламенту не благодійників, не політичних хамелеонів, а досвідчених, непідкупних державників? Роботу ж Куровського й Рудьковського у Верховній Раді ми вже побачили в попередньому скликанні – вона порожня для виборців. Благодійністю ж від серця й душі можна займатися й без депутатства. А подачки перед виборами – то ніяка не благодійність, а банальна покупка голосів виборців, разом з їхніми душами.




Носівська районна газета 3 листопада 2012 року написала на першій шпальті: "Верховну Раду України обрали! Яку захотіли...". Виборці Прилуцького й Ніжинського округів захотіли "шановних, заслужених" Івана Куровського й Миколу Рудьковського. Невдовзі обидва перефарбувалися в кольори президентської (Януковича) Партії регіонів, і вкупі з усіма депутатами привели Україну до чергового Майдану, втрати територій і затяжної війни, довшої, ніж була в 40-х.

Більше того, зокрема Микола Рудьковський в 2014 році виїхав з України через підозру у викраденні гендиректора "Нафтогазвидобування" Олега Семинського. Журналісти бачили екс-міністра й екс-депутата у Франції та інших європейських країнах. А зовсім недавно низка інформаційних агентств поширила інформацію про затримання Миколи Рудьковського міграційною службою Об'єднаних Арабських Еміратів у місті Дубаї за підробку Іракського паспорта. У затриманого виявили паспорти й інших країн, в тому числі й український біометричний паспорт, виданий посольством в одній з європейських держав у 2017 році. Як то кажуть, скільки ниточці не витись...

Додам до цього гіркого для нас повчального уроку ще кілька штришків, щоб запам'ятати на майбутнє. Скажіть, де поділися благодійні фонди цих "шанованих і заслужених" людей? Як і благодійність багатьох інших виборчих благодійників? А товариство "Земля і воля" без виборів створило благодійний фонд, з якого допомагає нужденним людям на лікування. Думаєте, хтось приєднався до нашої ініціативи? Дехто, мабуть, виборів жде.

Всі наші знамениті депутати й менш знамениті кандидати в депутати обіцяли відремонтувати дороги, створити нові робочі місця, вщерть наповнити бюджет і Пенсійний фонд, на вищий рівень підняти соціальну сферу. Покажіть мені, де те все? Натомість наше господарство без жодних передвиборчих обіцянок успішно працює над виконанням того, що набрехали виборцям кандидати й депутати.

І зовсім маленький штришок: в Інтернеті з'явилося оголошення про продаж розпіареного на всю Україну палацу культури в селі Степові Хутори Носівського району, спорудженого свого часу Іваном Куровським. Натомість товариство "Земля і воля" завершує спорудження, сподіваюся, ще гарнішого Палацу культури. Знову ж, – без ніякої виборчої кампанії. І, звісно, не на продаж...

Історія періодично змітає з українського політикуму таких "шановних", як Куровський, Рудьковський, Волков та велику низку інших. Невирішеною залишається, певно, найважливіша суспільна проблема: коли мітла історії почне змітати з виборчого поля куплений благодійністю та гарними обіцянками авангард електорату, в перших шеренгах якого активні полковники у відставці, освітяни, медики, підприємці, керівники територіальних громад, державні службовці і навіть... священики.

Водночас суспільству давно пора звернути увагу на слова Олександра Сухомлина: "Історія – найкращий учитель. Та їй не таланить на учнів", а потім мітлою, мітлою... за парти всадити безвідповідальних учнів. Не може ж такого бути, щоб історії не таланило з усіма сорока мільйонами учнів?

На конкретних прикладах з життя Бобровицького району я показав невтішну долю цілої низки місцевих авантюристів, які не лише гальмували розвиток району, а й паскудили тим, хто працював і продовжує працювати на економіку й підвищення добробуту членам громади. Одначе, живучі, як Гідра, залишаються методи й шляхи проникнення авантюристів до авангарду політики й влади. Вони, ті методи й шляхи, живляться знизу, й ніяка владна команда не стане їх руйнувати – за 27 років незалежності мали б уже переконатися в цьому. Навіть дві революції "гідності" нічого не зробили з тією Гідрою, бо організовували кроваві революції кровні родичі океанського Змія.

Змести всю ту команду з нашого життя можна (багато про це мовиться), якщо дружно візьмемо в свої руки мітли й по-справжньому станемо замітати в нашому домі на ім'я Україна. І почати те вимітання, звісно, треба знизу, із самих себе.

Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ "Земля і воля"

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua