Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Загадки Мавринского майдана


0
Рейтинг
0


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
0

Новые факты о древних соружениях...

Загадки Мавринского майдана
Загадки Мавринского майдана

ч.2

(работа имеет 9 фото которые нужно смотреть перейдя вот пол этой ссылке:

http://h.ua/story/442976/#

Археологи "СЕЛИТРОВАРЫ" против археологов "ТРАДИЦИОНАЛИСТОВ"

Продолжаем наш рассказ о загадках "Мавринского майдана".

Эта часть данной работы будет посвящено очень важной теме, которая касается буквально всех тех древних исторических сооружений, что в Украине называют "майданами".

И научная проблема в этой теме только одна! Ведь уже начиная с советского периода существования Украины в составе СССР археологи в своих попытках объяснить происхождения "1500 майданов" на Украине" разделились на два непримиримых лагеря.

Первые это археологи, которых я условно называю "традиционалистами", которые считают, что все найденные на Украине "майданы" – это древние культовые сооружения, оставленные киммерийско-скифским населением!

И, что очень для нас важно! как таковые подлежат дальнейшему научному обследованию и изучению с целью раскрытия их древних тайн!

Вторая часть археологов, значительно меньшая по составу, постоянно пытается продвинуть свою "альтернативную версию".

Что мол все эти "1500 майданов" никакие там не древние "культовые сооружения" или древние "солярные обсерватории", а всего на всего лишь следы добычи селитры в 17-18 веках прошлого тысячелетия!

Поэтому мол и нечего им ученным архолагам на этих объектах делать нечего!

Так же из их "публикаций" вытекает, что все эти "майданы" есть раскопанные украинцами, занимавшимися "селитоварным промыслом" киммерийско-скифские курганы т.е. это все в данное время полностью загубленные для каких-либо археологических обследований объекты, которые не могут даже считаться историческими памятниками, охраняемыми государством!

И тут, если доводы археологов -традиционалистов, ни у кого не вызывают возражений в то в отношении доводов "археологов -"селитроваров" нам с вами уважаемый читатель нужно будет собрать все факты, свидетельствующие как за и против.

А потом уже выстроить систему доказательств подтверждающую или опровергающую их теорию!

Причем тут мы отойдем с вами от традиционного в исторической науке метода решения подлобных споров и применим те методы исследования, что разработаны криминалистикой для нужд уголовно-судебного производства.

Ну и раз так, то нам с вами уважаемые читатель поскольку мы ну совершенно не знаем и не понимаем, как в 17-18 веках добывалась селитра надо пригласить своего рода эксперта. Который бы мог кратко и по сути точно раскрыть этот вопрос.

И в качестве такого эксперта я взял автора статьи из "Энциклопедического словаря "БиЭ" господина П. Вуколова.

Напомню, что энциклопедический словарь "БиЭ" это лучшая дореволюционная российская энциклопедия.

И вот что там написано о "селитре".

"Селитра (хим.-техн.). Определение Селитра – Натровая Селитра – Калийная Селитра – Искусственное получение Селитра

Под именем Селитра в технике вообще обозначаются азотнокислые соли натрия, калия, аммония, бария, стронция, кальция, магния; для указания рода Селитра обыкновенно говорят, какая Селитра: натровая, калийная, аммиачная Селитра и пр.

Очень часто название Селитра без каких-либо добавлений применяется для обозначения специально калийной Селитра.

Селитра

В XVI в. Селитра называлась у нас ямчугой, или емчугой.

Слово Селитра представляет испорченное латинское название "sal nitri". Греки и римляне не знали Селитра, и встречающееся у древних авторов название nitrum употреблялось для обозначения налетов соды.

Первое упоминание о Селитра в европейской литературе встречается у Гебера в VIII ст. (хотя китайцы знали о ней около Рождества Христова); Селитра называлась тогда sal petrae, откуда появилось франц. salp; tre, немец. Salpeter и др. Раймунд Лулл (Raymund Lullusus) дал Селитра название sal nitri.

Натровая Селитра Наибольшее количество употребляемой в технике азотно-натриевой соли NaNO 3 добывается в Южной Америке в Чили; поэтому натровую Селитра называют обыкновенно чилийской Селитра.

В Чили месторождения Селитра находятся в провинциях Тарапака и Атакама и занимают пространство, по некоторым данным, в 120 миль длины и 2 мили ширины. Месторождения Селитра лежат в 25 – 50 милях от берега океана.

Местность здесь довольно возвышенная (на 1000 м над уровнем моря), покрыта жалкой растительностью и отличается необыкновенно сухим климатом.

Залежи Селитра встречаются в виде пластов от 1/3 м до 3 м толщины, образуя скопления, в котловинах, по характеру напоминающих высохшие озера. Селитра редко встречается в чистом состоянии; обыкновенно она находится в смеси с различными солями, главным образом с поваренной и серно-натриевой и примесями глины и песка.

Селитроносная порода называется Caliche; она лежит обыкновенно на пласте, состоящем главным образом из поваренной соли, под которой находится глина.

Сверху Caliche прикрыто породой Costra, содержащей только некоторое количество Селитра и богатой поваренной солью, гипсом и серно-натриевой солью; иногда встречается в нем некоторое количество фосфорнокислых солей и гуано [Состав Costra по L'Olivier: NaNO 3 – 18,60%; NaCl – 33,80%; Na2SO4 – 16,64%, KCl – 2,44%; MgCl2 – 1,62%; CaCO3 – 0,09%; нераств. остатка 23,1%.]. Толщина Costra от 0,5 до 3,5 м. Costra прикрывается глиной, песком, гальками.

Цвет Caliche обыкновенно сероватый, буроватый, изредка белый: чем порода чище, тем она белее. Иногда порода мягка и легко вырабатывается; иногда она очень тверда и требует применения порохострельной работы. Процентное содержание Селитра в Caliche меняется от 30% до 80% (в отборных кусках). Caliche содержит некоторое количество калийной Селитра KNO 3, йодновато-натриевой соли NaJO 3, гипса, серно-магнезиальной соли, бертолетовой соли и пр.

Нерастворимый остаток состоит из окиси железа, глины, кремнезема, углекислого кальция, магния и др. Относительно происхождения чилийской Селитра существуют различные мнения.

Азотная кислота в чилийской Селитра по одним авторам (Оксениус) образовалась из гуано, скопления которого и теперь изредка встречаются в селитроносной породе. Гуано часто встречается под слоем поваренной соли, так что, по-видимому, оно отложилось раньше ее. Залежи гуано тянутся на западном берегу Южной Америки на очень большом протяжении и встречаются на близлежащих островах; предполагают, что более легкие частицы гуано, богатые азотистыми веществами, были отнесены ветрами в глубь страны, а тяжелые, богатые фосфатами, остались на берегу.

Гуано под влиянием ферментации (а по другим, под влиянием вулканических сил или электричества) дало азотную кислоту. На возможность такого явления указывает нахождение азотнокислых солей в обыкновенном перуанском или чилийском гуано. Материалом для натрия, по всей вероятности, послужила морская вода. Одно обстоятельство являлось несколько неясным в этой теории, именно, содержание йода и борной кислоты в залежах чилийской Селитра гораздо значительнее, чем в морской воде.

......

Добывание Селитра из селитроносной породы производится следующим образом.

Вынутая порода прежде всего сортируется на месте; в переработку идут сорта, заключающие не менее 40% Селитра

Извлечение Селитра производится выщелачиванием.

В самом простом случае для этой цели служат открытые железные котлы около 2 м в диам., снабженные топкой.

1. Доведя в них воду до кипения, загружают туда грубо измельченную отобранную породу в таком количестве, чтобы получить, по возможности, насыщенный раствор Селитра

2. Жидкости дают некоторое время отстояться, и прозрачный раствор сливают в деревянные кристаллизационные сосуды, где и выделяется Селитра

Маточные растворы идут для обработки новых порций породы.

В отбросах остается до 15 – 35%

Селитра и расходуется много топлива.

(именно такой способ производства и практиковался в Речи Посполитой на той территории Украины что входила в нее. Так же добывали селитру для своих нужд и украинские казаками-запорожцы на территории Войска Запорожского!)

Более совершенно производится операция в длинных (до 11 м) ваннах (выс. и шир. до 1,85 м), нагреваемых голым паром. (Но это уже промышленное производство и в Малоросии-Украине оно не применялось! -автор)

Далее порода спускается в ванну в жестяных дырчатых бадьях, где и остаются нерастворимые части породы.

В последнее время для получения Селитра стали употребляться аппараты, приспособленные для методического выщелачивания где получающийся раствор Селитра идет для обработки все новых и новых порций породы, пока не сделается совершенно насыщенным, и тогда он спускается в кристаллизаторы; чистая же вода приливается к уже выщелоченным наиболее бедным Селитра порциям. Выделившуюся в кристаллизаторах Селитра вынимают, дают стечь пропитывающему ее маточному раствору и сушат. Упаковывается Селитра в мешки.

Продажная чилийская Селитра содержит 95 – 98% NaNO 3;

...

Наощупь она обыкновенно сыровата, что объясняется присутствием хлористых, а может быть и азотнокислых солей магния и калия. Обыкновенно чилийская Селитра содержит некоторое количество йода в виде йодновато-натриевой соли, хлорноватые или хлорные соли; присутствием этих последних могут отчасти объясняться взрывы, бывающие при фабрикации черного пороха (см. ниже калийная Селитра).

......

. Залежи натровой Селитра найдены и в других местах, так, напр. Заракристи нашел ее в Южн. Америке в Колумбии в долине р. Селитра-Себастьяно, Вартенвейлер нашел в Сев. Америке в Монтане; Зикенбергер указывает на существование в Верхн. Египте недалеко от Нила, между Луксуром и Эдфу, . глины, содержащей иногда значительное количество Селитра (2,5 – 60%); эта глина издавна употребляется местными жителями для удобрения почвы.

У нас в России найдена натровая Селитра в Закавказье в долине Аракса, в Хивинском оазисе на левой стороне р. Аму-Дарьи в развалинах Куна-Ургенча и пр.

Главная масса чилийской Селитра идет для приготовления серной кислоты, затем для получения азотной кислоты и калийной Селитра, значительная часть идет на удобрение.

Свойства натровой Селитра Она кристаллизуется в тупых ромбоэдрах (почти кубах) и поэтому называется иногда кубической Селитра; по виду она довольно легко отличается от калийной Селитра; уд. вес ее около 2,25, темп. плавления ок. 314°.

При дальнейшем нагревании она разлагается, выделяя кислород (образуется азотисто-натриевая соль NaNO 2), а затем начинают выделяться элементы азотной кислоты; с углем при нагревании дает вспышку и при сплавлении вообще действует окислительно.

Натровая Селитра, даже чистая, гигроскопична; в воде она хорошо растворяется; растворимость сильно возрастает с повышением температуры (хотя не так значительно, как для калийной Селитра).

Натровая Селитра растворяется также и в водном спирте.

Калийная, или обыкновенная, Селитра в малых количествах очень распространена в природе (в растениях, в почве, в речной и колодезной воде и пр.).

Залежи Селитра встречаются в различных местах земного шара, преимущественно в жарком климате: в Ост-Индии, Персии, Египте, Алжире, Испании, Туркестане и пр.

Наибольшее значение имеют Ост-Индские месторождения Селитра, которые до появления на торговом рынке чилйской Селитра служили главным источником добычи калийной Селитра, и отчего последняя и называлась Ост-Индской.

В Ост-Индии Селитра находится на острове Цейлоне и на самом материке, в Бенгалии, в долине р. Ганга, преимущественно около наиболее населенных мест. На Цейлоне Селитра добывается из почвы, которая содержит ее от 2 до 8%.

......

Для получения чистой Селитра, которая требовалась, напр., для приготовления черного пороха, ее подвергали новой кристаллизации (получалась рафинированная или литрованная Селитра).

До Крымской войны большая часть существовавшей в продаже Селитра получалась из Ост-Индии, с появлением же около этого времени на сцену Стассфуртского месторождения хлористого калия, калийная Селитра начинает приготовляться из чилийской Селитра, и вывоз Селитра из Ост-Индии быстро падает.

В Алжире залежи Селитра найдены в окрестностях Бискры; почва содержала ее там в количестве 4 – 6%; еще в 60-х гг. залежи эти разрабатывались, но теперь почти совсем заброшены.

В Италии Селитра находили в виде налета на стенах некоторых пещер в Апулии;

во Франции ее находили в мелу Рош-Гюйона. Селитра образуется здесь благодаря разложению (под влиянием воздуха) азотистых веществ, находящихся в мелу;

в Турене подобными селитрообразовательными свойствами обладает туф, представляющий смесь сланцев, песчаника и известняков; куски его при лежании на воздухе быстро покрывались налетом Селитра Подобные месторождения встречаются в Швеции, Венгрии, Германии, Испании и пр.

В России самородная Селитра находится во многих местах.

Богатая Селитра земля найдена в развалинах Куня-Ургенча в Хивинском оазисе. По анализу Любавина, в ней находится: 27,89% растворимых солей, состоящих из KNO 3 – 5,52 NaNO3 – 4,05%; Mg (NO3) 2 – 1,04%; NaCl – 12,9%; CaSO4 – 3,25%; MgSO4 – 0,66%.

В Закаспийской области залежи Селитра найдены около Геок-Тепе, Мерва и Аннау, преимущественно около курганов, которые служили, вероятно, для погребения или сожжения трупов, и на развалинах городов.

Селитра найдена и добывалась в различных местах Эриванской губ., напр., на Араксе в деревни Ах-Кенте, в деревне Тумбуль бдиз Нахичевани (здесь был в 60-х годах селитряный завод), в Оренбургской губ. у подошвы Общего Сырта и на р. Ае, на р. Туре близ Тюмени, на р. Тоболе, в Барабинской и Киргизской степи, на солончаках у берегов Черного и Каспийского морей, в Крыму близ Инкермана и пр.

Так как Селитра была нужна для пороходелия, то все государства прилагали особые старания, чтобы обеспечить себя в этом отношении и изыскивали способы для добывания ее. В некоторых странах, напр. во Франции, Швеции, России добывание селитры входило прежде в круг натуральных повинностей населения.

Искусственное получение Селитра До появления чилийской калийная Селитра частью извлекалась из природных залежей, частью готовилась искусственно в так наз. селитряницах, или буртах; такая Селитра называлась буртовой.

При искусственном получении Селитра старались искусственно создать такие же условия и вызвать такие же процессы, которыми обусловлено образование природных залежей Селитра

С этой целью делали смесь из разного рода разлагающихся органических (азотистых) отбросов с землей, содержащей известь, золу и т. п. вещества.

Смесь эту складывали в кучи и оставляли лежать на воздухе известное время, поливая ее по временам водой, мочой, настоем навоза и т. п.

Под влиянием тепла, кислорода воздуха и селитряных бактерий в кучах появляется азотная кислота, которая с известью дает азотно-известковую соль.

Для получения Селитра кучи выщелачивались водой, к раствору прибавляли поташа или золы (осаждался мел) и концентрировали обычными способами.

Азотистым материалом для устройства селитряниц служили навоз, перегной, кровь с боен, отбросы кожевенных и клееваренных заводов, экскременты, моча, растения, богатые калийными солями (напр. крапива, подсолнечник, листья свекловицы и пр.) и т. п.

Для нейтрализации образовавшейся азотной кислоты в кучи клали мел, мергель, мусор от зданий, известковые отбросы с содовых заводов и пр.

Чтобы облегчить доступ воздуха в кучи, их старались делать, по возможности, рыхлыми. С этой целью в них клали хворост, солому и пр.

Для ускорения появления селитряных бактерий в новые кучи прибавляли землю от старых куч.

Кучи ставились в сухих местах, не заливаемых водой; они имели различную форму (призмы, пирамиды и пр.), помещались в ямах (тогда процесс образования Селитра шел медленно) или на поверхности земли.

Иногда над кучами устраивали крышу для защиты от быстрого высыхания и размывания дождевой водой и ставили кучи на земле, утрамбованной глиной; иногда их помещали в сараях и пр.

Высота куч делалась такая, чтобы можно было удобно поливать их; поливка производилась умеренно, чтобы не было сырости.

Незадолго до полного созревания кучи (2 – 5 лет) поливку органическими веществами прекращали.

Для ускорения нитрификации кучи время от времени перекладывали, стараясь нижний слой переместить кверху, а верхние книзу.

В России селитряницы делались главным образом в Малороссии и на Волге.

В Приволжье селитряные заводы были устроены Петром Вел., в Спасском у. Казанской губ. в дер. Болгары, около Астрахани и близ Саратова."

Добыча селитры в Маролосии в 17-18 веках

Описание способа получения селитры:

1. "Для выщелачивания селитряной земли ее клали обыкновенно в круглые или четырехугольные кадки с двойным дном, которое покрывали еще соломой.

2.Землю обливали водой и оставляли стоять на сутки; спустив раствор, вновь наливали свежей воды, пока содержание Селитра в растворе не падало ниже 1/2%.

3. Иногда производили методическое выщелачивание земли.

Получающиеся растворы содержали азотнокислые соли и хлористые соединения кальция, магния, натрия, калия, аммиачные соединения, органические вещества и пр. [По Рейхардту, образчик выпаренного досуха раствора имеет состав: Ca (NO 3) 2 – 81,3%; Mg (NO3) 4 – 5,6; KNO3 – 0,8, NH4NO3 – 3,3%; MgCl2,CaCl – 1,5%, воды и органических веществ – 7,5%.].

4. К раствору прибавляли поташ в требуемом количестве (до прекращения образования осадка углекислых солей кальция, магния и пр.). Иногда магний удаляли известью, a затем кальций прибавкой серно-калиевой или глауберовой соли в смеси с хлористым калием (осаждается гипс).

5.Слив жидкость с осадка, ее концентрировали в медном, железном или чугунном котле, пока не начинала выделяться поваренная соль (тут же выделялись органические вещества, углекислые соли кальция, гипс и пр.).

Дав отстояться, жидкость сливали в кристаллизаторы; после отделения Селитра маточный раствор обратно вливали в котел.

При дороговизне топлива слабые растворы сгущались в градирнях (см. Соль поваренная).

У нас в России на 1 куб. сажень буртовой земли добывали 4 – 8 пуд., редко 16 пуд. Селитра

Полученная сырая Селитра содержала 20% и более примесей (хлористых щелочных и щелочноземельных металлов, органических веществ и пр.); для очистки ее подвергали вторичной кристаллизации.

Для этой цели ее растворяли в небольшом, по возможности, количестве кипящей воды (на 1 литр воды до 5 кг Селитра); часть хлористых соединений при этом не переходила в раствор; к жидкости прибавляли раствор клея и перемешивали, клей давал нерастворимые соединения с находившимися в Селитра гумусообразными веществами и, выделяясь в виде пены, освобождал жидкость также и от плававших в ней суспензированных веществ.

Пена постоянно снималась; когда образование ее кончалось, огонь под котлом уменьшали, оставляли его на 12 ч. для окончательного отстаивания и затем сливали прозрачную жидкость в плоские медные четырехугольные ящики с покатым дном, стоявшие здесь же, недалеко от котла.

Во время кристаллизации жидкость постоянно размешивалась кочергой, чтобы получить по возможности мелкие кристаллы – селитряную муку. Кристаллы сгребали к одной стороне ящика и давали стечь маточному раствору; выделение Селитра кончалось в 6 – 7 ч.

Дальнейшая операция заключалась в промывке селитряной муки, которую для этого помещали в продолговатые деревянные ящики с двойным дном. Промывали сначала насыщенным раствором чистой Селитра, а затем водой.

Обливая селитряную муку, жидкость держали на ней 2 – 3 часа и затем спускали.

Bcех промывок делали до 36, из них почти половина раствором Селитра

Первые промывные воды прибавлялись в маточный раствор от второй кристаллизации и шли обратно в котел, а последние употреблялись для промывки новых порций селитряной муки.

Промытая Селитра отправлялась в сушильни (нагреваемые обыкновенно теряющимся жаром печей) и раскладывалась на полках небольшим слоем; при высушивании ее постоянно переворачивали деревянными лопатами. Если нужно было готовить Селитра в больших кристаллах, то растворяли вновь селитряную муку в котле в кипящей воде, снова осветляли жидкость прибавкой клея (50 г на 50 кг Селитра), отстаивали и сливали в кристаллизационные чаны (иногда пропуская жидкость через фильтр).

Чаны делались, напр., высотой 0,6 м и диам. около 1,15 м (наверху уже); они хорошо закрывалась крышкой и ставились в помещение, где не было сотрясений.

Кристаллы Селитра выделялись при постепенном охлаждении на стенках и на дне; на это требовалось несколько суток.

Когда кристаллизация кончалась, чаны перевертывали, давали стекать маточному раствору и Селитра отделяли осторожным постукиванием.

Часто вешали в чанах свинцовые ленты, на которые и садились кристаллы.

......

При получении Селитра стараются вообще расположить все аппараты таким образом, чтобы растворы переходили из одного помещения в другой самотек.

Кроме получения Селитра из селитряниц, из природных залежей и конверсионной, ее стали извлекать из отбросов сахарного производства, именно из воды, служащей для очистки патоки при помощи осмоза.

Свойства обыкновенной Селитра KNO3 кристаллизуется в формах ромбической и гексагональной системы уд. веса около 2,1. Плавится она около 336°, при чем несколько разлагается (образуется азотисто-калиевая соль KNО 2).

Кристаллы на воздухе не изменяются, не сыреют. Растворимость ее в воде сильно возрастает при нагрвании.

Аммиачная Селитра NH4NO3 получается, главным образом, при насыщении азотной кислотой раствора аммиака или углекислого аммония;

Баритовая Селитра Ba (NO3) 2 получается или растворением в слабой азотной кислоте углебариевой соли, которая встречается в виде минерала витерита,

Баритовая Селитра употребляется в пороходелии, для получения перекиси бария."

П. Вуколов.;.

Итак, теперь мы свами уважаемый читатель, зная, как в общем как раньше добывалась в Малороссии и России СЕЛИТРА на основе сырья, извлеченного из раскопанных киммерийско-скифских курганов, можем представить себе этот процесс.

Для начала производились раскопки хотя бы одного кургана размером скажем с "Мавринский майдан" потребовалось бы около 50 человек. Они должны быть были обеспечены орудиями труда и транспортировки к котлам и печам извлекаемой из кургана земли

Собственник селитроварни должен был обеспечить рабочих: несколькими котлами для выварки СЕЛИТРЫ и оборудовать на месте производства помещения для ее сушки и хранения

Нанять еще около около 20-25 рабочих, занятых обслуживанием СЕЛИТОВАРНИ

Поскольку процесс получения СЕЛИТРЫ занимал от 2-3 года до 6-7 то людям надо было где-то недалеко от места работы жить и питаться.

(т.е. если мы считаем, что "очередной майдан" это "бывшая селитроварня" то нам нужно найти стоянку (лагерь) селитоваршиков!

Да и в осеннюю и зимнюю пору вряд ли кто в том же "Диком поле" а расположение г. Павлограда это и есть "Дикое поле" или официально земли "Войска запорожского" мог заниматься "селитроварен ем" круглый год.

Кроме того, процесс добычи селитры требовал большого количества проточной воды и еще большого количества дров для попки печей и котлов.

(В, таком случае "селитроварня" должна находится вблизи реки или озера и иметь рядом лес для добычи дров...)

И воду, и дрова кому-то нужно было заготавливать и доставлять к "селитроварне" что опять же увеличивало число рабочих до 80-100 человек на "селитроварню" средних размеров! А еще всех этих рабочих в необжитых местах нужно было бы и охранять от татарских набегов или происков конкурентов...

В общем как сам видит читатель идея построения" селитроварни" для добычи селитры из земли древних курганов могла быть реализована на практике, но очень трудна в самой своей реализации.

Но это мы послушали доводы нашего "эксперта", а теперь я предоставлю слово сторонникам версии о том, что "майданы" это раскопанные в процессе селитроварнею древние курганы.

И вот вам первая работа на эжту тему. Так скать основоположника этой теории Андриенко В.П.

Для некоторыъх из вас уважаемые читатедли это покажется нудным чтением. Ну уж извитите. На серьезные обвинения надо отвечать професионально и достоверными фактами в руках! И при этом анализировать доводы своих оппонентов!

Она написана на украинском языке, но поскольку большая часть читателей этой работы украинцы, то это не будет для них проблемой в ознакомлении с ней:

Андрієнко В. П. Майдани і майдановидні споруди України /В. П. Андрієнко // Вісник Харківського університету / Мін-во вищ. ісередн. спец. освіти УРСР; Харків. держ. ун-т;. – Х.: Вид-во ХДУ, 1971. – N62.

"Майдани у найпростішій "класичній" формі – це земляні споруди, які складаються з кільцевого валу, входу, щоведе до кільцевої заглибини, і бокових насипів – крил

Часто зустрічаються значно складніші спорудицього типу, як правило, з кількома входами і відповіднимчислом подвійних чи потрійних крил.

Деякі майдани мають посередині кільцевої заглибини різноманітні виступи (рис. 1: 2, 3). Подекуди перед входом збереглися сліди напівзасипаних ям.

Це один тип майданів.

Існують десятки варіантів його.

Інший тип – майдановидні [на сьогодні, точніше, майданоподібні – ред.] споруди, що складаютьсяз безлічі виступів і впадин.

Яскравим прикладом останніхможе слугувати відомий Скоробір поблизу Більськогогородища на Полтавщині.

Майдани і майдановидні споруди поширені на території України і деяких суміжних областей Російської Федерації

Рис. 1. Плани і перетини майданів у сс. Канави Полтавської обл.і Нижній Мерчик Харківської обл. (1, 2); майдани між сс. Коновалівкою і Ряським Полтавської обл. (за В. Г. Ляско рон сь ким) (3, 4); стратиграфія у зачистці крила майдану біля с. Канав (5):а – дерн, б – попіл зі шлаками і вуглинами, в – чорнозем з глиною.Старожитності Лівобережного Подніпров'я – 2013ції [12, с. 29], особливо Воронезької області [35, с. 167, карта].

К. М. Мельник-Антонович нараховувала на Україні 1500 майданів [25, с. 84].

Немає сумніву, що справжня цифра повинна бути значно більшою, бо тільки у Царичанському районі Дніпропетровської області, за даними нашої розвідки, збереглося більше 40 майданів (рис. 2).

Питання про майдани має свою історію.

Цим загадковим спорудам присвячено чимало праць. Одні дослідники вбачали в них стародавні культові місця [4, с. ІV-VІ; 5,с. 55-56; 32, с. 265; 44, с. 94; 50, с. 122-132], інші – стародавні городища [40, с. 338-339; 42, с. 157-159] чи укріплення запорожців [7, с. 826], або навіть звіроловні споруди [9, с. 73-86].

Багато суперечок викликала теорія В. О. Городцова, згідно зякою майдани – це розкопані за допомогою волокуш скарбошукачами XVII-XVIII ст. стародавні кургани [12; 21].

Неменше опонентів було й у О. А. Спіцина, з точки зору якогомайдани виникли внаслідок селітроваріння [39]. Пізніше його підтримав лише О. С. Федоровський [43].

За В. Г. Ляскоронським, ці земляні споруди пов'язані зі "змійовими" валами і служили житлом для людей або ж приміщеннямидля домашньої худоби і зберігання різних припасів [18,с. 160; 20, с. 433-434]. В. Є. Данилевич стверджував, що майдани є залишками кочовищ або тими місцями, куди ховалихудобу під час заметілі [14, с. 17].

Останні два припущенняпідтримала К. М. Мельник-Антонович [25, с. 81-82].

Таким чином, до цього часу [до 1971 р. – ред.] питанняпро майдани і майдановидні споруди залишало відкритим, бо жодна теорія не дістала загального визнання.

Алебільша частина дослідників зійшлася на тому, що майдани- це священні, культові місця.

Автор цієї статті, займаючись вивченням стародавніх культових споруд, теж не міг обійти проблему майданів.

На основі свідчень писемнихджерел, вивчення археологічної і спеціальної літератури про селітрове виробництво, а також власних спостереженьпід час археологічних розвідок на деяких майданах Дніпропетровської, Полтавської і Харківської областей, у ційстатті робиться спроба розв'язати питання щодо признамайданів.

Тема дуже широка, тому, зрозуміло, щоодній невеликій праці висвітлити її всю неможливо. Насцікавить, насамперед, хто, коли, як і з якою метою провів грандіозні роботи зі спорудження майданів і майдановидних споруд.

В. О. Городцов перший із дослідників науково довів, щомайдани – це зруйновані насипи стародавніх курганів

Рис. 2. Карта поширення майданів у Царичанському районіДніпропетровської обл.

Цифрами позначені: 1 – межі району; 2 – Українська лінія; 3 – населені пункти;

4 – майдани; 5 – рештки фортець.

Але відносно способів їх утворення аргументиВ. О. Городцова далеко не переконливі, що неодноразововідзначалося в літературі

На наш погляд, О. А. Спіцин у цьому питанні стоявна твердішому ґрунті.

Та, на жаль, деякі його вірні положення були недосить аргументовані, тому селітрова теоріяне знай шла прихильників серед сучасних О. А. Спіцину дослідників [14, с. 17; 25, с. 81-82].

Але вона заслуговує наувагу. І ось чому.

Виробництво селітри у широких масштабов починалосяв Росії з кінця XVI ст.

Вживалася вона для виробництва

якісних сортів кришталю, скла, селітряної кислоти, длясоління м'яса, в медицині і т. д. Але головним чином її використовували для виготовлення пороху [8, с. 1].

Поклади самородної селітри зустрічалися у багатьох місцях, алеосновну частину її давала Україна [16, с. 86].

Так, С. Г. Ґмеліну 1771 р. повідомляв, що земля України наповнена селіт рою[10, с. 305].

"Селітри найбільше роблять на Україні", – вторив йому А. Щекатов [49, с. 349]. У ХVІІІ ст. селіт рові заводибули майже у всіх повітах Полтавщини [37, с. 28].

Слобожанщина теж не відставала щодо цього [38, с. 268-272].

Попит населітру був дуже великий, адже у ХVІІ – XVIII ст. Росія велачасті війни, які потребували багато пороху.

Існували різні способи приготування селітри.

Г. Лаксман в настанові селітроварам наводив шість з них, найбільш поширених в Європі.

Найменших витрат вимагала заготовка селітряних куп або буртів на відкритому повітрі.

Такий спосіб існував в Україні з давніх часів [33, с. 252-258]

.Для цієї мети часто використовували землю курганів івалів городищ [24, с. XVI].

Про це свідчать десятки і сотні писемних документів XVII-XVIII ст.

Деякі з них наводятьО. А. Спіцин [39, с. 2-4], О. С. Федоровський [43,с. 83-85], А. Г. Слюсарський [38, с. 268-272].

В результатіваріння селітри було пошкоджено або знищено багато цінних археологічних пам'яток.

Наприкінці XIX ст., хоча Росія вже не один десятокроків ввозила ост-індську і чілійську селітру, її все ще невистачало.

Треба було шукати поклади самородної селітри.

Такі родовища виявилися на місцях стародавніх поселень ікурганів у Середній Азії – Геок-Тепе, Багир, Анау й ін.

Один кубометр ґрунту з цих пам'яток вміщував 27 кг селітри.

Тільки відсутність палива не дозволила організуватитам селітрове виробництво [27, с. 34-48]. Таким чином, кургани і городища містили поклади селітри.

Але чи малоце відношення до майданів?

Почнемо з основних аргументів, спрямованих проти селітрової теорії.

І. І. Фундуклей [44, с. 84], К. М. Мельник-Антонович[25, с. 82] вважали, що розташування майданів на найвищих місцях, далеко від води утруднювало варіння селітри.

Тим більше, якщо майдани знаходилися у безлісих місцях, далеко від сучасних поселень.

Вивчення топографії розташування майданів показує, що багато з них розміщені поблизу низин, боліт і луків, ачасто – навіть поруч з рікою [20, с. 423-424; 25, с. 88].

Що ждо майданів, розташованих на високих місцях, то в одній знастанов селітроварам автор радив вибирати високі місця, де більший доступ повітря [24, с. 13].

Ліси тоді були скрізь, навіть у долин степових рік [6, с. 12-13].

Селітрове іпоташне виробництво у значній мірі сприяло їх знищенню.

Крім того, дрова могли привозити здалеку, як вапно, попіл, поташ, якщо їх не було поруч [15, с. 65].

До серединиXVII ст. селітрові варниці влаштовувалися біля курганів івалів у безлюдних місцях, виступаючи тимчасовими станами.

Після закінчення сезону найбільш цінне обладнання перевозили до двору господарств [38, с. 280-281].

В. С. Данилевич вважав, що майдани з симетрично розташованими крилами не могли виникнути у процесі селітрового виробництва, бо тоді треба було б визнати, що селіт ровари спеціально вкладали землю оригінальнимспособом [14, с. 17].

При уважному вивченні розташуваннябічних насипів можна побачити, що симетрія багатьохмайданів дуже гіпотетична [43, с. 75].

У той же час немаломайданів, особливо простих, мають, більш-менш симетричні крила.

Це аж ніяк не шкодить селітряній теорії.

Ми вважаємо, що бічні насипи майданів – це ті ж самі бурти ізземлі курганів.

Часто бурти знаходилися прямо біля курганів, тоді виникав майдан з крилами.

В іншому випадку землю вибирали з кургану і перевозили інше місце, якебуло зручнішим для селітроварні.

На місці залишавсякільцевий вал і заглибина, тобто майдан без крил. Тутможе виникнути чимало заперечень, тому нижче постараємося відтворити реконструкцію майдану.

Гарсиванов, досвідчений селітровар, власник багатьохселітрових заводів в Україні, пропонував:

"Здатну для селітри землю вишукувати треба:.

... 3) в насипних старовинних могилах і валах, які з чорної землі складені, дерном викладені і які більше 50 років існують" [24, с. XVIIIXIX].

Після обов'язкової проби землю "накладають навози, беручи до самої вологої нерушеної землі, вивозять упризначене для завода місце і складають у могилу чи бурт

... шириною в два, довжиною в дев'ять триаршинних саженів, а висотою в п'ять аршин, але у вигляді похилої площини" [24, с. XIX].

Брати з насипу землю Гарсиванов рекомендував способом заглиблення у напрямку до вершини.

Потім, залишаючи центральну частину, слід повернутивправо і вліво, від входу, йдучи по колу.

Робітники-землекопи таким чином з'єднувалися і брали землю з вершини кургану.

Для цього не треба було великих зусиль, щоб спихати землю вниз, її підбирали інші робітники [39, с. 7].

Так поступово утворювалася кільцева впадина, оточена валомтакої ж форми.

Це – загальне правило.

У конкретних жевипадках зустрічалися різні відхилення, залежно від обставин. Інколи залишали не до кінця вибраний центр кургану, в одному місці або в кількох (рис. 1: 2, 3).

Бувало, щозалишали ґрунт біля кільцевого валу, і тоді центральнавпадина мала підковоподібну форму (рис. 1: 4).

На наш погляд, кількість входів і відповідних їм бічних насипів залежала від величини кургану.

Якщо траплявсяособливо великий курган, то для прискорення роботиземлю вибирали з двох-трьох і більше боків.

У такомувипадку робітники не заважали один одному.

Крім того, до 400-річчя початку видобування селітри на Полтавщиніселітру можна було варити в кількох казанах.

Звичайно, цей спосіб не був універсальним. Все залежало від досвідуі можливостей селітровара.

Може виникнути питання, для чого залишали кільцевий вал?

На наш погляд, тут може бути кілька пояснень.

Якщо забирали весь ґрунт з кургану, то на його місці залишалася тільки впадина.

У тих же випадках, коли кільцевий вал зберігся, ми маємо майдан. О. А. Спіцин вважав,що вал залишали на випадок штучного виготовлення селіт ри із перегною [39, с. 8].

Але всі майдани, які збереглися, мають кільцевий вал. І пояснюється це іншими причинами.

Справа в тому, що селітра "боїться" дощів і сонця[24, с. 7, 11-12].

Тому на схилах курганних насипів вміст їїдуже малий.

Ось чому селітровари й залишали кільцевий вал.

До того ж, це давало ще ряд переваг.

По-перше, під часдощів самородна селітра, яка все-таки була, хоча і в невеликій кількості, на зовнішніх схилах кільцевого валу, змивалася водою і потрапляла до рову, де осідала. Внаслідокчого земля біля підніжжя кільцевого валу мала підвищений вміст селітри.

П. Медер радив збирати цю землю, щобдодавати її до вилуженого ґрунту [24, с. 7].

По-друге, селітра концентрувалася також у центральній заглибині майдану.

Під час розкопок такої впадини біля с. ГерасимівкиМ. О. Макаренко знайшов шар чорної землі товщиною 70-100 см, де зустрічалися уламки пізнього посуду і скла[22, с. 146]. Приблизно така ж картина відкрилася при розкопках О. О. Бобринським двох майданів у Київській губ.

Розглянемо бічні насипи або крила майданів.

Вонибувають найрізноманітніших форм [25, с. 89-91; 39, с. 9].

Жодна теорія не може пояснити наявність і різноманітність форм, розмірів, кількість бічних насипів.

Навітьселіт рова теорія О. А. Спіцина наштовхується на ряд перешкод. Якщо прийняти його аргументи, залишиться ряд нерозв'язаних питань [39, с. 6-7].

Тут доводиться звернутися до настанови П. Медера.

Він радить селітроварам передтим, як складати землю в бурти (а бічні насипи, як ми вище, не що інше, як бурти), на їх місце требазавезти кілька возів глини і добре втрамбувати її, щоб пічас поливання селітрових насипів вода не просочувалася в землю разом із селітрою [24, с. 14].

Таку тверду глину знаходив Д. Шеппінг, розкопуючи бічні вали Гвоздівських майданів [46, с. 63].

Цю обставину невірно зрозумів О. А. Спіцин.

На підготовленому глиняному майданчику ґрунт з кургану складали у витягнуті бурти. Величина і кількістьбуртів залежали від можливостей селітровара (вилуженаземля могла бути використана не менше, ніж через двароки) [24, с. 43].

Відразу можна було розпочинати варінняселітри, але її вихід у цьому випадку був би невеликий.

Тому бурти стояли кілька років. За літо їх поливали разівтри-чотири, перелопачували землю.

Для того, щоб повітряпроникало на більшу глибину, додавали різні домішки:крупнозернистий пісок, деревне вугілля, шлак та ін. Післятого, як земля збагачувалася селітрою, її починали виварювати.

Але спершу в чанах, розташованих між криламимайдану, ґрунт вилужували, будували піч для казана, вякому потім випарювався селітровий луг і т. д.

Біля деякихмайданів процес варіння селітри тривав протягом кількохроків. Один раз вилужену землю переносили на призначене місце, додавали сухого свіжого ґрунту, змішували зпопелом, вапном, стеблинами різних рослин і складалиновий бурт. Через два роки така купа давала селітри більше, ніж до цього. Так поступово об'єм кожного бурта збільшувався.

Навіть при поверхневому огляді деяких складних майданів з багатьма бічними валами кидається у вічі, що востанніх землі набагато більше, ніж її знаходилося в насипу кургану.

Цю обставину відмітив ще В. Г. Ляскоронський, доказуючи цим, що ґрунт бокових крил не міг бутивзятий із насипу кургану [20, с. 430-431]. О. С. Федоровський, захищаючи селітрову теорію, суперечив В. Г. Ляскоронському, він уважав, що об'єм ґрунту в крилах дорівнює об'єму землі, вийнятої з кургану [43, с. 74]. О. С. Федо не врахував землю, привезену з іншого місця ірізні необхідні домішки.

Після кількох виварювань ґрунт уже був неспроможнийдавати селітру.

Тому його не складали у правильні бурти, апросто висипали. Дуже часто навіть складена у видовжені купи земля була настільки вилужена, що її не використовували.

Про багаточисленні бурти і вали, залишені через це,пишуть В. Севергін [36, с. 184], а пізніше І. Кретович [16,с. 89].

У такому випадку, чи не є майдани як з симетричними, так і з асиметричними крилами покинутими буртами?

Цифра 1500 нас не повинна дивувати, бо для такої великої території, де варили селітру понад 200 років у значнихмасштабах, це зовсім небагато і не виходить за рамки реального.

Критики теорії О. А. Спіцина заявляли, що склад ґрунту, а також відсутність куп попелу і вугілля в крилах майданів суперечать селітровій теорії походження майданів

Але це не так.

Відмінності у структурінасипів можуть свідчити про різну технологію селітроварів,а також вказувати на те, що одні вали були використані докінця, а до інших – не дійшла черга.

Звичайно, у крилах майданів переважає чорнозем, змішаний з глиною. З домішок характерні попіл, вапно, крейда, деревне вугілля, крупні зерна річкового гравію, шлаки.

Зустрічаються такожкістки людей, тварин, фрагменти кераміки й інші знахідки

[3, с. 60; 13, с. 261; 20, с. 429; 46, с. 65].

Під час розкопок крила майдану біля с. Покровського В. Є. Данилевич відзначавпрошарок попелу від 1 до 4 см [14, с. 28]. Огляд зачисткиодного з бокових валів майдану неподалік р. Орелі (с. Канави) підтверджує наші висновки (рис. 1: 5).І. І. Фундуклей зазначав, що під час розкопок майданівзавжди в одному місці – заглибині поміж крилами напроти виходу з кільцевої впадини – знаходили рештки печей зобпаленої глини, вкриті склоподібною масою. Навколозаглибин зустрічалися вугілля і попіл.

Такі печі знаходилися майже біля кожного майдану [44, с. 5, 16, 25, 29, 35].

Майданчики чи ями з обпаленої міцної глини зустрічалиСтарожитності Лівобережного Подніпров'я – 2013ся у різнотипних майданах і про них пишуть чималодослідників [19, с. 51; 20, с. 77-78; 46, с. 63]. Це значить, щотут колись була піч або горно з казаном, де випарювалиселітровий розчин.

У деяких випадках поряд могли бутипечі для кальцинації поташу, бо він був необхідним матеріалом для очищення селітри [24, с. 137; 36, с. 135]. Інодіпечі обох виробництв не відрізнялися зовсім, хоча слугували для різної мети [24, с. 137].

Вважаємо, що саме таку пічрозкопав у 1894 р. О. І. Макаревич на майдані поблизус. Стовбовахи колишнього Кременчуцького повіту [17, с. 134; 28, с. 24-25; 39, рис. 9].

Перейдемо до розгляду майдановидних споруд.

Найбільш видатною пам'яткою цього типу є Скоробір.

Ще у XIX ст. ця споруда дивувала дослідників своїми величезними розмірами і незрозумілістю [18, с. 179; 25, с. 85; 28,с. 128].

Майдановидні споруди Скоробору (а їх дві – Малий і Великий Скоробори) розташовані поруч з курганним могильником, який налічував колись близько тисячі насипів [47, арк. 23].

Тут же, безпосередньо поряд із Скоробором, ще на початку XX ст. було 8 майданів з крилами, а наневеликій відстані знаходилося ще 12 майданів [11, рис. 97;29, с. 196].

Три-чотири кілометри на захід – в ур. Палажчині Могили неподалік колишнього хут. Воїнового – такожіснують рештки споруди, що нагадує Скоробір, але значноменші за розмірами [1, с. 75; 28, с. 127-128].

Добыча селитры на селитроварнях 17-18 века

Крім того, увалах Західного Більського городища, яке розташованенеподалік Скоробору, збереглося чимало майдановиднихспоруд [11, с. 100-102; 48, арк. 33].

Така велика кількість ірізноманітність майданів та майдановидних споруд врайоні Більського городища не є випадковістю. Польськіджерела свідчать, що у 1613 р. поляки розкопували могилуСкоробір і робили в ній селітру [51, s. 182, 187].

Селітровевиробництво тут існувало не одне десятиріччя.

Ця місцевість входила до спеціально виділеної "селітрової держави"[26, с. 101; 31, с. 71]. Навіть після звільнення Лівобережжявід поляків у районі с. Більська ще довго варили селітру[41, с. 159; 45, с. 644-650].

Деякі найбільші кургани були знищені, а замість нихзалишилися хаотичні нагромадження вивареної землі.

Нам здається, що майдановидні споруди Скоробору і"бурти", оглянуті Б. А. Шрамком біля с. Мартової Харківської області [2, арк. 4], – явища одного порядку.

Тим більше, що тут також наявні два майдани [2, арк. 4].

До того ж,відомо, що в цьому селі у XVIII ст. виробляли селітру [38, с.272].

Такі "бурти" і поруч з ними різноманітні майдани спостерігав М. Я. Рудинський вздовж правого берега Коломака на Полтавщині [34, с. 130-131].

До майдановидних споруд треба віднести і так звані"кугуми", які зустрічаються у нижній течії р. Супою. В свійчас М. О. Максимович відносив їх до числа городищ, які слугували жертовними майданами [23, с. 764-765].

Найбільший "кугум", розташований неподалік с. ЯненковихПологів на Переяславщині, В. Г. Ляскоронський порівнює із Скоробором [19, с. 12]

. Схожість ця не випадкова, боО. Яблоновський засвідчував, що 1604 р. на НижньомуСупої поляки варили селітру [51, s. 305].

Таким чином, "майдани" і "майдановидні споруди" виникли з курганів в результаті діяльності селітроварівXVII-XVIII ст.

Але було б помилкою ототожнювати з майданами, а значить, і пов'язувати з селітроварінням усі незрозумілі земляні споруди!"

Старинное фото Мавринского майдана

Эта работа была написана в 1971 году, и вскоре о ней как бы в археологии забыли.

Мол мало ли чего там написал молодой ученный! Но прошло более 40 лет и у Андриенка В.П. появились последователи уже украинские археологи: КАРАВАЙКО Д.В., СКОРЫЙ С.А., ПРИЙМАК В.В.

Которые в 2008 г. написали и выдали сборник своих статей под назвванием "В СВЕТЕ НОВЕЙШИХ АРХЕОЛОГИЧЕСКИХ РАСКОПОК НА БЕЛЬСКОМ ГОРОДИЩЕПолтава

"Полтавський літератор"

Но об этой книге и сведениях в ней содержащихся мы поговорм с вами уже в следующей части.

(конец ч.2)










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua