Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги
Наталка Іванченко: Згадаємо плакати Майдану!

Наталка Іванченко: Згадаємо плакати Майдану!

museum-ukraine | 27.01.2017 00:35

0
Рейтинг
0


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
0

Куратор Музею плакату України, шеф-редактор журналу "Музеї України", організатор мистецьких виставок у зоні АТО Наталка Іванченко, на прохання Музею Майдану згадала про початок колекції українського плакату. Легендарна виставка "Плакати Майдану". У День народження Наталії Володимирівни, публікуємо главу з книги "Майдан від першої особи"

Наталка Іванченко: Згадаємо плакати Майдану!
Куратор Музею плакату України, шеф-редактор журналу "Музеї України", організатор багатьох мистецьких виставок у зоні АТО Наталка Іванченко, на прохання Музею Майдану згадала про початок колекції сучасного українського плакату. Легендарна виставка "Плакати Майдану". У День народження Наталії Володимирівни, публікуємо главу з книги "Майдан від першої особи. Мистецтво на барикадах".

Я працюю в журналі "Музеї України". Ми дуже багато спілкуємося з різними музеями, об'їздили всю країну, врешті-решт почали робити виставки. І до нас прийшли художники-колекціонери та й кажуть: "У нас є плакати 20-х, 30-х, 50-х років. Чи можна зробити виставку?"

- "Давайте спробуємо, що з цього вийде". Організували кілька тематичних виставок. Таким чином почала збиратися фондова збірка, і ми вирішили зробити свій невеличкий приватний музей. Народилися 11.11.11. Офіційно зареєстровані Новопетрівською сільрадою під Вишгородом.

Тема плакатів почала відроджуватися десь на початку 2010-х років. Ми побачили, що їх уже продають на Андріївському узвозі, влаштовують якісь галереї, і вирішили проводити тематичні виставки. Працювали по Голодомору з Круциком* і Вітром** – у них чудові колекції. Працювали з музеями: піднімали їхні колекції, дивилися. Робили багато прес-конференцій, здійснювали інформаційну підтримку – пішов розголос про те, що існує такий невеличкий музей.

Коли почався Майдан, з 1 грудня, ми почали збирати інформацію в мережі. Люди реагували дуже швидко. Ми відкрили сторінку на Фейсбуці і туди почали щось потроху стягувати, а потім люди самі стали скидати.І в нас на сторінці назбиралося більше 5 тисяч постерів, малюнків, карикатур. Як тільки якесь зворушення, так і пішла величезна кількість плакатів. Величезна! Нас просто закидали – ми тільки й робили, що це все перебирали.

Занадто брутальні плакати ми притримували, а найкращі збирали у картотеку. Люди не завжди називали свої прізвища. Дозволяли використовувати свій твір, але попереджали: "Мене не світити!" Бо то був час... люди дуже боялися. Автори, до речі, стали про себе нагадувати десь уже наприкінці січня – почали потрошку виходити на світло і говорити: "Це моє", "А це моє", "Можна", "Не можна"...

Ми склали список наших постійних авторів. Це Юрій Журавель, що став дуже відомим, Андрій Єрмоленко, Ася Колос (ми і досі з нею працюємо), Стронг (хлопець із Житомира), Володимир Савінов, B'ячеслав Тітов, Анна Васюник, Олег Надеждін, Наталка Шуст-Цимбалюк, Юрій Нерослік, Марися Рудська.Марися взагалі після нашого"промоушена" поїхала працювати зі своїми плакатами в Америку. Тобто у нас був досить великий пласт легальних авторів.

Десь на початку лютневих подій на нас "наїхали" і забанили нашу сторінку на Фейсбуці: банили, банили, банили і нарешті закрили. Згодом. Ми зробили нову сторінку – повикладали туди те, що в нас збереглося. Люди побачили, що ми відродилися, пішли по своїх сторінках, по своїх мережах і знову нам накидали. Потім і той варіант знищили... Заходили, коментували, поширювали – дуже багато.Найбільша відвідуваність у нас була 20 лютого і в наступні дні -понад 200 тисяч.



Відвідувачів до нас на перший сайт (теж нині знищений хакерами) заходило стільки, як на сторінку великого музею. І 23 лютого ми прийняли рішення зробити виставку плакатів Майдану. Домовилися в Пирогові (я ще тоді там працювала) – і нам виділили в музеї невеличку хату. Довго думали, яку вибрати хату, щоб ідеологічно по голові не било. Вибрали тернопільську, і 27 лютого відкрили першу виставку.Саме в цей час заводили російські війська в Крим. Було так моторошно...

Окрім плакатів на виставці було дуже багато артефактів. Їх нам принесли з Майдану. Багато плакатів приносила Самооборона Майдану – ми просили їх про це. Ця виставка у Пирогові досі діє. Також ми зробили окрему виставку "Крим – це Україна". Це було буквально через тиждень після відкриття першої, бо нам накидали величезну кількість плакатів, постерів, карикатур саме кримської тематики. Тобто відбуваються якісь події, і люди малюють – хтось від руки, хтось у фотошопі... Але колекція величезна була! Вона і досі в нас лежить.

Зараз про Майдан важко розмовляти. Ніхто не хоче про це говорити, бо люди розчарувалися. А тоді це можна було. У людей були свіжі спомини і свіжі враження. Так, ми по крові збирали ці речі, але нас ніхто не лаяв! Навпаки, віддавали, говорили: "Нехай буде! Це наша історія". Я можу сказати, вже з досвіду, як працює ця виставка у Пирогові. Мені наглядачка розповідала, що реакції були досить різні: хтось плювався, хтось хотів усе зірвати, інколи доводилось навіть викликати охорону, бо люди бушували. Інші простостояли, дивилися, плакали, згадували, навіть ставили свічки (там свічка стояла, але не справжня, а така, яку вмикаєш, і вона світиться). Тобто реакція була неоднозначна, навіть після Майдану. Хтось у полеміку входив: "Ну, і чого ви добилися? Ось побачите, чим все закінчиться!" Хтось просто згадував, показував дітям, розповідав. Там були досить яскраві плакати – на них основні події від 1 грудня до 20 лютого хронологічно чітко проглядаються.

Зараз ми по змозі намагаємося знайти автора кожного плакату. Розмовляємо з людьми, розпитуємо: "Чиє це може бути?" Сьогодні ж уже можна сказати: "Це моє!" Зазвичай наші плакати – це невеличкі малюнки. Десь оригінал просимо, десь вдається отримати "експонат" тільки в електронному вигляді. Систематизуємо плакати за хронологією. А що стосується Майдану, то є колекції: ці плакати ми здебільшого по авторах розкладаємо.

Якщо нам не вдається встановити авторство якихось плакатів, вони висять із підписом "Автор невідомий" (як у художніх галереях пишуть). Згодом уже намагаємося "вичислити" творця за почерком. Кожен автор має свій стиль. Якщо ти побачив кілька творів одного автора, то вже потім дивишся і розумієш, що це його робота. Тому поступово ми, звісно, будемо розшукувати авторів, але зараз наше завдання -по можливості знайти максимальну кількість плакатів для музею. Деякі доводиться купувати, а щось просто дарують.

Майданівські плакати всі яскраві. Найулюбленіші серед них назвати важко – вони всі як діти! От кажуть, що для музейника кожен експонат -як дитина. Я не вірила цьому, поки не почала сама цим займатися. Найулюбленіші – це перші, звичайно, грудневі, їх мало залишилося. Люди тоді не звертали на них уваги, не підтримували, не збирали. Тому, мабуть, грудневі – найцінніші. Малюнок із хлопчиком, який читає книжку, сидячи на барикаді (його Журавель намалював), взагалі став класикою. І після нього люди почали звертати увагу на ці плакати. А вже потім це набуло масовості. Всі почали цим займатися, збирати. Також я бачу, що лютневі плакати активно тиражують.

Пік створення плакатів, я вважаю, був на Майдані і зараз – коли війна. Плакат – це ідеологія. В екстремальній ситуації люди одразу показують те, що бачать. Поки напишеш книжку, поки прочитаєш – це довго, а на картинці видно все і зразу.

Майдан для мене завершився, коли ховали хлопців. Тоді, коли випустили Тимошенко, я зрозуміла, що ми програли. У цей день ховали хлопців, а депутати салютували, що випустили Тимошенко. Це було настільки брудно, настільки лицемірно...

Коли втік Янукович, я не зраділа – я напружилася: що буде далі? Мені не 20 років,і я розуміла: щось може далі бути – буде звідти інтервенція, він не просто так пішов, він обов'язково ще щось утне. І я вважаю, що цю війну він теж спровокував, це не тільки Путін, у цьому замішаний і Янукович також.

Те, у що вилився Майдан, було закономірно. Треба було щось робити, воно могло так іще довго тягтися. Людям треба було щось робити. Ну скільки можна було танцювати на Майдані? Все одно хтось би першим узяв гвинтівку і натиснув на гачок. Вже всі були напружені. Всі втомилися. Розходитися не було сенсу. Знаєте, як у театрі – обов'язково має бути кульмінація. У січні вона і сталася. Але такої кривавої ніхто не чекав. 100 смертей... Ця сотня, це... досі переживаєш, і досі не віриться, що це відбувається в Україні.

Але це наш Майдан.Це та подія, яка потрібна була на певному етапі розвитку. У кожного покоління має бути свій Майдан.Майдан мого покоління -гранітний. Пройшло 14 років – піднялось нове покоління. Воно знову захотіло змін. Їм щось не подобається! У нас, українців,так: щось не подобається, значить,змінюємо. Покоління у нас зараз змінюються не через 20 років, і навіть не через 15, а через 10.Піднімається нове покоління – і розуміє, що треба щось змінювати, треба щось рухати.Це закономірність. В Україні Майдан – це закономірність. І слава Богу, що нам дають можливість їх робити. Цей Майдан -протест покоління вже наших дітей. І це не останній наш Майдан. Єдине погано – що він так трагічно завершився. Хай буде Майдан... волошковий, калиновий- назву знайдемо!Але нехай це не буде трагічно! http://www.memory.gov.ua/ebook/maidan-vid-pershoi-osobi-mistetstvo-na-barikadakh

* Роман Круцик – голова Київської міської організації Українського добровільного історико-просвітницького правозахисного благодійного товариства "Меморіал" імені Василя Стуса.

**Валерій Вітер- український співак і художник, свого часу – соліст ансамблю "Кобза".

Нині Музей плакату України при журналі "Музеї України", спільно з арт-директором, учасником АТО Юрієм Неросліком, ведуть велику агітаційно-просвітницьку роботу на Донбасі. У прифронтовій зоні відкрито понад 100 плакатних і мистецьких виставок.

Колеги і друзі щиро вітають чарівну Наталку Іванченко з першим значним ювілеєм!

Бажаємо щастя!










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua