Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Львів   Королі і Цісар   Пілсудський   ОУН-УПА

Хто і від кого звільняв Львів

verbicky | 2.11.2016 18:56

0
Рейтинг
0


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
0

Щоб вбити народ, достатньо вбити його пам'ять. 70 років цим займались морсковські ідеологи, зараз їх змінили власні декомунізатори, які випагають навіть монумент Матері Батьківщини знести. Це правда про Львів і його "визволителів"

Хто і від кого звільняв Львів
ПРО ТИХ, ХТО БРАВ, І ТИХ, ХТО ЗВІЛЬНЯВ ЛЬВІВ

27 липня виповнилось 62 роки з дня взяття Львова радянськими військами, та ні в одному ЗМІ не згадали про цю дату. Адже не від фашистів звільняли в цей день Львів, і не радянські війська керували операцією!

Мій батько був офіцером оперативного відділу штабу маршала Конєва, який розробляв Львоввско-Сандомирську операцію, коли війська 1-го Українського фронту в липні-серпні 1944 року розгромили німецьке угруповання під Львовом і відкинули її залишки за річки Сан і Вісла. В результаті цього була звільнена Західна Україна; Червона армія форсували Віслу і утворили потужний плацдарм на захід від міста Сандомир. Коли я працював у Львівському міжвузівському агроконсорціум, то мої колеги (нині покійні) Ізидор Сарабаха і Іван Вахняк, ділилися спогадами зі свого життя у Львові в 1939-1944 і про те, як його "звільняли" в серпні 1939, червні 1941 і липні 1944. Знаєте, у всіх нас була одна війна. Але для одних, як для мене, вона Велика Вітчизняна, а для інших – друга світова, розв'язана Сталіним і Гітлером. Мою юну мати-студентку, разом с сотнею таких самих жінок,дітей та старих, розстріляли біля Яцевського концтбатру поліцаї з Волинського січового куреню. Прийшла вона, як і інші, до концтабору, щоб забрати на поруки батька. Та він у полоні не був, зате в цей час на табір налетіли партизани і забрали з собою всіх бажаючих. Коли партизани щезли в лісі, січовики повилазили зі схоронів, зігнали в коло всіх, хто залишився -полонених, що не пішли з партизанами, та людей, які прийшли виручати рідних, і повбивали всіх. Через годину прикотило 8 гестапівців. Серед трупів знайшли ще живих діда й хлопчика. З'ясували, як все було. Ці 8 гестапівців роззброїли майже сотню січовиків і погнали їх пішки до Чернігова. Там, на Красній площі, кожен п'ятий з січовиків був розстріляний перед строєм, а сам січовий охоронний курень розформовано і січовики під охороною повернуті до Волині, де згодом втекли в ліси до ОУН-УПА Бульби-Боровика, звідки їх переманили бандерівці з ОУН-УПА (б) Північ (командир полковник Клим Савур (Роман Клячківський, заступник полковник Карпович-Крем'янецький (Михайло Медвідь) начальник штабу генерал Гончаренко (Леонід Ступницький).Тому для мене бандерівці не герої, а кати! Та й на руках комуністів кров моїх предків. Рідного діда Миколу Миколайовича Вербицького-Антіоха розстріляли разом з 10 заручниками в 1992, коли студент-єврей затрелив якогось великого жида з ВЧК, який приїхав до Чернігова з інспекцією. Діда у других – поета Миколу Вороного розстріляли у 1938, а мого вуйка, його сина, поета Марка Вороного у 1937, другий мій вуйко Євген Вербицьткий щез у ГУЛАГі в 1951 за роман про три Харківськи оточення...

Я Зараз живу у Львові. Знаю людей, чиї рідні з квітами в руках зустрічали солдатів Червоної армії, а потім в червні 1941 цих рідних вони розпізнавали серед по-звірячому вбитих в'язнів львівських тюрем. Адже по наказу замісника Берії – Меркулова,тюремники, втікаючи від німців, по-звірячому вбивали всіх ув'язнених, в тому числі і жінок з немовлятами. Ось за ці звірства і зненавидили галичани росіян та євреїв, бо керівником УНКВД Львова був росіянин капітан Дятлов, 233 полком конвойних військ НКВД, що діяв на Львівщині, командував єврей майор Дюльдін, а начальником тюремного відділення УНКВД Львівщини був єврей лейтенант Лерман...

Я розповым вам коротко історію Львова та його звільнень, його визволителів і катів.

Чи знаєте ви, що старі люди, які своєю національністю називають "Львів'янин",історію Львова ведуть не від засновника його Великого князя Данила Галицького, а з короля Казимира Великого, який зробив це місто столицею Руського королівства в складі Польщі? Він до цих пір один з найулюбленіших королів у старих львів'ян. Мало того, він був першим воістину народним королем і самої Польщі. Прийнявши країну, розідрану міжусобицями, розорену сильними сусідами, він здав її своєму наступнику,

угорському королю Лайошу-Людовику Великому сильною Державою, з економікою та торгівлею, чи не найуспішнішими в тогочасній Європі, з багатими містами і народом, що почував себе єдиною сім'єю, не залежно від національності!

Не дав йому Бог йому синів-престолонаслідників, тому й довелося передати країну такому ж бездітному племіннику. зате Лайош-Людовик Великий, включивши в Угорщину Польщу, Сербію і Валахію з частиною Болгарії, створив така сильна Державу, що зміг відігнати від Угорщини і орди Золотої Орди, і не один раз розбивати Османську Порту. Завдяки його дочці Ядвізі була створена Річ Посполита, одна з найбільших і наймогутніших держав Середньовіччя, чий король, родом зі Львівщини, Ян Собеський, був першим, хто розбив османську імперію!

Золотим століттям для Львова було правління Казимира Великого. Він був воістину Першим Визволителем Галицьких земель від боярського свавілля. Саме цьому боярському свавіллю і зобов'язана загибеллю Руська земля. Адже це за наполяганням підкуплених половцями бояр, Великий Київський князь убив татарських послів, що означало війну. Саме боярські суперечки не дали російським князям у битві біля Калки воювати злагоджено і вони були розгромлені військом Субедей Багадура і Джебе нойона, яке не перевищувало їх сили, й яке в свою чергу на зворотному шляху легко було розбите 10 тисячним військом Волзьких Булгар!

Міжусобиці погубила русичів, зате вмирали вони всі разом. Данилі Галицькому вдалося вирватися з оточення і втекти до родича, короля Угорщини. Колись 10-річного Данилу Галицького бояри обрали своїм князем. Але варто було у війні з Польщею загинути його батьку Роману Мстиславовичу, як бояри вигнали Данилу разом з матір'ю і довелося йому і тоді шукати притулку у дядька – короля Угорщини. Данило Галицький, прийнявши у Папи Римського королівську корону і католицтво, зміг, сплачуючи данину Орді, відбивати набіги дрібних татарських орд і сусідніх князів. На жаль, після його смерті трон успадковували сини, які не мали його полководницького дару, та й сам рід його незабаром перервався після загибелі в битвах з татарвою його онуків Андрія та Льва Юрьевичів. Бояри, з благословення хана Узбека, вибрали Волинсько-галицьким князем Болеслава сина князя Тройдена Пяста і Марії Юріївни, сестри Андрія і Льва. Однак, Львів закрив перед ним ворота і пустив його в місто тільки, коли він поклявся "дозволити львів'янам спокійно і вільно жити за своїми законами і звичаями, княжих багатств і святинь не чіпати і нічого не робити без згоди міщан". Коли ж він спробував обмежити владу бояр і поширити католицтво в своєму князівстві, то бояри 7 квітня 1340 отруїли його у Володимирі. Однак, бояри не знали, що Болеслав-Юрій встиг укласти договір з такими ж бездітними родичами – польським королем Казимиром Великим і угорським королем Карлом Анжуйським, по котрому, в разі смерті Болеслава, Галицько-Волинське князівство дістається Казимиру, а після смерті останнього, разом з Польщею переходить Угорському королю. Ось влітку 1340 Казимир Великий зі своєю дружиною, за підтримки угорського війська, зайняв Львів і більшу частину Галичини. Бояри, на чолі з львівським воєводою Дмитром Дєдко втекли до хана Узбека. Той призначив Дєдко на посаду Москаля (місцевий збирач ординського баскаку) і разом з 40 000 татарською ордою Москаль пішов на Казимира. Король був змушений відступити зі Львова до Польщі, прихопивши з собою королівські клейноди (дві золоті корони, печатку), а також Львівську скарбницю. Татари кинулися за ним і наздогнали вже у Любліна. Однак, протягом 3-місячної облоги вони так і не змогли взяти місто. Наближалася зима. З Орди прибув гонець зі звісткою про смерть хана Узбека. Дмитро Дєдко і Казимир уклали договір про ненапад, і орда прибралась геть.Поки був живий Дєдко, Казимир не нападав на Червону Русь, навіть коли бубонна чума скосила половину Золотої Орди і вона вже перестала слати загони на Русь, збираючи баскак через москалів. В 1349, коли Дмитро Дєдко помер, Казимир приєднав

Благодатний край до Польщі. Він рішучими діями припинив грабежі і розбої, караючи винних в них, не залежно від положення, караючи на горло і шляхтичів, і бояр, чим оживив торгівлю. Казимир був покровителем простому народу і всі його реформи відповідали народним інтересам. http://s019.radikal.ru/i603/1608/a1/28b0f30cbe65.jpg Він організував автономні селянські громади, зменшив податки, віддав селянам порожні землі, відкрив безліч парафіяльних шкіл, забезпечив свободу віросповідання усім місцевим людям. Найсмішніше те, що призвисько Великий він отримав не за свої державні справи, а за великий зріст і за те, що був самим великим бабієм у середньовічній Європі. Він мав сотні коханок і кожна коханка щось від нього отримувала, а любов до єврейської красуні Естер навіть змінила на віки обличчя Польщі 5 квітня 1367 Казимир Великий дозволив євреям вільно проживати в Малій Польщі (включаючи Краків), яка включала в той час завойовану Казимиром Червону Русь і частину Волині. Євреям Малої Польщі була подарована грамота, яка, спираючись на Болеславовскій статут, розширила права євреїв; так, напр., §19 свідчив, що суддя (judex judaeorum, який судить єврея) не має права ухвалити або оголосити вирок без участі євреїв; §10-11 встановлювали смертну кару за вбивство єврея, а за пораненими його – таку ж кару, як за пораненими шляхтича. Єврейській львівській громаді, яка виникла незадовго до цього, король дарував право "судитися за своїми законами". За легендою усім цим польські євреї зобов'язані єврейській красуні Естерці. Закохавшись в цю дочку єврейського кравця з Опочно, http://s018.radikal.ru/i512/1608/5d/0882ce371f1d.jpg він поселив її у своєму палаці біля Кракова. Від неї король мав двох дочок, яких мати виховувала в іудействі, і двох синів, Пелка і Немира, які сповідували християнську віру і стали родоначальниками декількох знатних польських Родів. Літописець Ян Длугош в 1386 писав: "Завдяки проханням єврейської фаворитки Казимир видавав привілеї та пільги для єврейських підданих, що проживають в Польському королівстві. Так, діловим іудеям, що сприяє суттєвому поповненню государевої скарбниці, було надано право проживання в усіх містах і селах, володіючи землею і беручи в оренду маєтки шляхтичів. Місцевим суддям наказано розбирати всі справи, пов'язані з єврейським підприємництвом, тільки за участю рабинів і старшин громади".Час, коли Казимир Великий правил Львовм якраз збігається з його романом з прекрасною Естер. Він назвав Львів Леополісом і зробив його перлиною польської корони. У 1356 р Казимир дарував місту Магдебурзьке право, що дало сильний поштовх розвитку міста. Він звелів перенести центр міста з площі Старий Ринок і побудував новий http://s04.radikal.ru/i177/1608/31/e913eb7f5acd.jpg

центр південніше, навколо площі Ринок. Для розвитку міста король заохочував купців і ремісників, щоб вони переїжджали до Львова на постійне проживання. У середині XV століття Львову було надано статус "східних воріт" польської держави (роль "Західних" виконував Краків). У новому центрі міста більшість населення становили німецькі колоністи, але на околицях вулиці займали вірмени, євреї та русичі. При Казимирі Львів став багатонаціональним. При цьому він, переставши бути руським містом, так і не став польським, бо поляки в ньому аж до часів Пілсудського, так ніколи і не перевищили 50%.Тут жили німці, італійці, русичі, євреї і вірмени. Але, зберігаючи свої національні традиції, вони всі вважали себе народом Леополіса Казимира Великого. В ті часи євреї переслідувалися у всій Європі, зате у володіннях Казимира Великого, завдяки Естер, вони ставали бажаною нацією, отримували вольності і привілеї.Основними конкурентами євреїв у Львові були вірмени, які з'явилися на території Галичині набагато раніше, ніж був побудований Львів. Вони служили у війську Данила Галицького, а потім перебрались сюди, витіснені з рідної Вірменії турками-сельджуками з одного боку і Ордою з іншого. Вони створили тут потужну громаду, яка з часом отримала право власної юридичної автономії. Громада вибудувала у Львові церкву і http://s03.radikal.ru/i176/1608/70/89aaa97867d7.jpg школу. Вірменські купці були одними з найбагатших серед львів'ян. Більшість мешканців цього "північного Рима" жили торгівлею зі Сходом. Львів отримав "право складу" – всі купці, шлях яких лежав через місто, повинні були робити зупинку і два тижні продавати свої товари виключно львівським городянам. Міська Рада мала повноваження і поліцію, щоб контролювати дотримання правил торгівлі. Всі основні привілеї Львова були описані в "3олотого книзі", яка і сьогодні зберігається в історичному архіві міста.

Львів по праву називався перлиною польської корони. На жаль, прийшов час і під цією короною не стало голови. Шляхетські вольності і міжусобиці остаточно підірвали королівську владу в Польщі. У той час, як сусіди – Росія, Німеччина, Австрія ставали все сильніше, Польща потопала в шляхетських суперечках з будь-якого приводу. Її державність настільки ослабла, що випускник Львівської єзуїтської академії Богдан Хмельницький легко громив війська її коронних гетьманів. Закінчилося ж все тим, що під час Північної війни Польща з учасника конфлікту стала тільки полем битв, а її королі – маріонетками, які призначаються сусідами. Зрештою, в 1772 вона була розділена між Росією, Прусією та Австрією і припинила існування, як Держава. Уже після першого поділу Польщі улюблене Королівство Галичини і Людомерії Казимира Великого дісталося Австрії. Як в Польщі були десятки королів, але улюбленим є Казимир Великий, так і з десятка австрійських Гасбургов у австрійців і львів'ян улюбленим був і залишається Цісар Франц Йосиф 1. http://s017.radikal.ru/i410/1608/7e/25b6045017f0.jpg

Цісар правив імперією цілих 68 років. Він умів пристосовуватися до віянь епохи, незважаючи на свої консервативні переконання, став видатним ліберальним реформатором. Саме при ньому політика Австрійської імперії, а потім Австро-Угорщини, зазнали значних змін в демократичну сторону. Сам уклад життя змінився. Монарх не тільки цьому не перешкоджав, але досить прихильно спостерігав і навіть сприяв. Це ясніше всього видно на змінах, які відбулися у Львові за час його правління.

Австрійці насамперед скасували застаріле Магдебурзьке право. Замість нього в місті починає діяти австрійське чиновницьке управління. У 1776 починає видаватися "Gazettе d'Leopol". У тому ж році засновано перший постійно діючий міський театр. Ще через 8 років єзуїтську академію реорганізували в університет і заснували першу академічну гімназію. У 1827 заснований Оссолінський інститут. Чисельність жителів починає http://s018.radikal.ru/i509/1608/f9/f90afbf7ec37.jpg зростати лавиноподібно, то ж влада міста приймається рішення про розбирання міських оборонних мурів і веж для розширення меж міста. http://s45.radikal.ru/i107/1608/0b/0d0b043b3717.jpg

За часи австрійців найбільші ремісничі цехи об'єднуються і створюють великі мануфактури. Так, в 1778 році у Львові діяли лікеро-горілчаний, тютюновий, пивоварні заводи, трохи пізніше в місті з'явилася металообробна мануфактура.

Литвин князь Леон Сапега, який емігрував у Львів після придушення Паскевичем польського повстання, активно розвиває кредитно-кооперативний рух, на кошти якого в 1849 споруджується "Народний дім", http://s016.radikal.ru/i337/1608/86/c6a73eab5614.jpg а в 1864 в ньому відкривається український театр,з першої вистави якого – оперети Карела Гайнца "Запорожці" в світ полетів нинішній Гімн України. У львівському університеті, хоча більшість предметів викладається німецькою мовою, але українська і польська мови є обов'язковими і читаються разом з іншими предметами. А в Технічної академії, створеній Леоном Сапегою в 1844 для обслуговування залізниці і мануфактур, викладання взагалі ведеться на польській та українській мовах і лише деякі гуманітарні предмети викладаються на німецькій. Той же Сапега відкриває у своєму маєтку в Дублянах під Львовом першу в Україні аграрну школу. Він поєднав Галичину залізничним сполученням з Європою. У Львові будується великий залізничний ремонтний завод і місто перетворюється у великий залізничний вузол. У 1870 у Львові відновлено міське самоврядування. З появою хорошої транспортної розв'язки, Львів перетворюється на європейське місто, в якому будуються сучасні європейські підприємства, зводяться сучасні європейські будівлі, відкривається один з найкрасивіших в Європі оперний театр. http://s018.radikal.ru/i503/1608/b9/15069e4fcff0.jpg Інтенсивний розвиток за кілька десятиліть перетворив Львів на одне з найбільш упорядкованих і передових міст Європи.

У 60-х рр. у Львові роблять спочатку газове, а потім гасове освітлення, а на початку ХХ століття – електричне. У 1883 у Львові простягають телефонну лінію, а через 10 років починає курсувати електричний трамвай...

На жаль, все хороше коли-небудь закінчується. У 1916 помер старий Франц Йосип,а через 2 роки не стало ні його, ні двох інших імперій, що поділили колись Польщу.Польща знову стала Державою. Львів'яни теж спробували отримати самостійність, Адже чисельність польського населення тут ніколи не доходили до 50%. Правда, українців було ще менше і то, чиїм буде місто визначали німці, євреї та багатонаціональна місцева еліта.

1 жовтня 1918 року до Львова повинна була приїхати Польська ліквідаційна комісія з Кракова, яка збиралася забрати від австрійського намісника владу над Галичиною. Українська Національна Рада зажадала від австрійського намісника передати владу в Галичині їй, проте отримала категоричну відмову. Тому ввечері 31 жовтня 1918 року було ухвалено брати владу у Львові, не чекаючи, поки це зроблять поляки. У ніч на 1 листопада 1918 року 1500 січовиків, без попередження, увійшли у Львів. Австрійські, німецькі та угорські підрозділи вирішили дотримуватися нейтралітету. Січові стрільці захопили Ратушу, оволоділи намісництвом, http://s009.radikal.ru/i307/1608/78/0f5b420edbb3.jpg зайняли комендатуру, роззброїли міську поліцію, вимкнули телефонний зв'язок і радіо, до світанку зайняли всі вокзали. Вже на ранок в місті з'явилися українські патрулі з синьо-жовтими стрічками на шапках. Над львівською ратушею був піднятий синьо-жовтий прапор і вранці 1 листопада 1918 року було проголошено Західноукраїнську народну республіку. Столицею став Львів. Територія ЗУНР мала включати українські етнічні землі, які до цього належали Австро-Угорщині – Галичину, Буковину і Закарпаття з населенням близько 6 млн. чоловік. Збройними силами стали українські січові стрільці. Затверджено герб держави – Золотий Лев на синьому тлі та прапор – синьо-жовтий. Національним меншинам гарантувалися всі права. Єврейське і німецьке населення поставилися до нової української держави лояльно.

Однак, потрібно врахувати, що українське населення міста в той час налічувало лише близько 19,9%, причому це були охоронці ринків, різноробочі та слуги. Еліту міста становили поляки -49,5% і євреї-26,5%. Тому вже 2 листопада повстали 1400 підлітків – харцерів, гімназистів і студентів, які отримали за свою хоробрість прізвисько "львівських орлят" http://s019.radikal.ru/i609/1608/b8/988910aa6f66.jpg (найбільш відомий серед них – тринадцятирічний Антос Петрікевіч, загинув у бою і посмертно удостоєний ордена Віртуті Мілітарі). До них приєдналися 200 ветеранів війни з Польської Організації Військової, які мали аж 64 гвинтівки і базувалися в школі імені Сенкевича на західній околиці міста.

На жаль,саме з цього повстання орлят (як Майдан з побиття дітей і людей похилого віку на Хрещатику) і почалося у Львові протистояння польських та українських націоналістів, що призвело до загибелі Львова Казимира Великого – однієї сім'ї всіх проживаючих в ньому. Почалася війна Польщі і ЗУНР, яка закінчилася тим, що Рішенням міжсоюзницькій комісії в Парижі – Львів і Галичина були передані у тимчасове управління Польщі! Румунія окупувала Буковину, а Чехословаччина отримала Закарпаття. Але цим негоди Львів'ян не закінчилися. Всі ми пам'ятаємо, що за фінансування Жовтневого перевороту Ленін розплатився з Німеччиною Брестським миром, за яким Польщі поверталася державність в межах 1772 року. Але після капітуляції Німеччини договір став нікчемним і більшовики почали операцію "Вісла". Зайнявши Білорусію і Литву, вони рушили на Варшаву, але отримали таку відсіч, що змушені були відступити. Поляки перейшли в наступ у Білорусії, Литві та Україні. 7 травня вони зайняли Київ. Але Пілсудським була здійснена стратегічна помилка. Не досягнувши угоди з Денікіним і Юденичем, які не хотів визнавати Незалежність Польщі, Пілсудський затіяв мирні переговори з Москвою, призупинивши наступ, щоб дати можливість більшовикам розібратись з білогвардійцями. Розбивши білогвардійців, більшовики припинили переговори і кинули на Україну Конармію Будьонного. 5 червня Конармія прорвала

польську оборону під Самогродком і, погрожуючи оточенням польських частин в Києві,змусила їх http://s008.radikal.ru/i306/1608/41/2332ddd2d030.jpg 10 червня залишити Київ і з важкими боями відступати на схід. Переслідувала їх Конармия підійшла під Львів і Замостя. Успішно наступали червоні і на білоруському фронті, зайнявши до кінця липня Вільнюс, Ліду, Гродно і Білосток. У першій половині серпня Червона Армія під командуванням М. Н. Тухачевського дійшла до Вісли і нависла над Варшавою! Пілсудський на належному рівні поставив розвідку і контррозвідку. Випереджаючи наступ на Варшаву, 5-я армія Владислава Сікорського, вдарила по розтягнувся фронту Тухачевського на стику 3-й і 15-ї армій і прорвала його. У ніч на 15 серпня дві резервні польські дивізії атакували з тилу радянські війська під Радиміном і взяли его.16 серпня Пілсудський прорвав фронт і розгромив південне крило 16-ї армії Миколи Сологуба. Це створило загрозу оточення всіх радянських військ районі Варшави. Щоб уникнути цього 14 серпня Головком Каменєв передав Першу Кінну Будьонного в розпорядження Тухачевського і вона повинна була до 18-серпня підійти до Варшави і врятувати становище. Але 17 серпня 1920 року 330 юних львівських орлят під командуванням Болеслава Заячковського, близько села Задвір'я в 33 км від Львова, перекрили дорогу Конармии. З 330 польських вояків загинуло 318, тільки кілька поранених потрапило в полон. Командир батальйону капітан Болеслав Заячковскій, оточений кінармійцями, останню кулю пустив собі в скроню!

Через цю битву загони Будьонного виступили на допомогу Тухачевскому тільки 20 серпня, коли наступ частин Червоної армії вже перетворився в панічну втечу, а 40 000 червоноармійців на чолі з Гаєм перейшли німецький кордон і були інтерновані.

Назустріч Конармії Пілсудський кинув резерв Генштабу і розгромив її під Комарно. Після того, як Будьоновци забралися на Північ, до Задвір'я прибули польські підрозділи і родичі загиблих. Що лежать під серпневим сонцем, роздягнені і розтерзані тіла не піддавались ідентифікації. Упізнано було тільки 106 тіл. Останки п'яти упізнаних офіцерів поховані на цвинтар Орлят у Львові, решта поховані на поле бою, де був насипаний курган і встановлено пам'ятну дошку з написом: "Орлятам, загиблим 17 серпня 1920 року в боях за цілісність східних кресів". Ми зараз називаємо героями хлопців, хто здалися в полон і закатованих після цього під Крутами (мій дід Григорій Вербицький, тоді студент університету св... Володимира, був учасником і свідком тих подій), а імена справжніх юних героїв, які віддали життя за Львів, вважаємо за краще забути. Тому що вони були поляками. Але ж з часів Казимира Великого всі ті, хто жив у Львові, незалежно від національності, були однією сем'єю -патріотами Львова-Леополіса-Лемберга!

Так, завдяки подвигу 330 львівських орлят, Польща не лише відстояла незалежність,але і переконаність в абсолютній цінності власної незалежної держави увійшла в кров поляків! Головна мета Юзефа Пілсудського – створення модерної польської нації -була досягнута. Польща відродилася з історичного небуття.Зі смертю цісаря Франца Йосифа помер і Львів, в якому поляки, німці, євреї та українці жили однією сім'єю. У Львові Пілсудського поляки ненавиділи євреїв іукраїнців. Українці ненавиділи поляків і євреїв. Не забудьте, що за переписом 1921 уЛьвові було 51% поляків, 28% євреїв і лише 12% українців, які працювали прислугою у панів та охоронцями на ринках...

Після закінчення війни до Львова повернулися січові стрільці і їх офіцери організували нелегальну військову організацію УВО на чолі з полковником УСС Євгеном Коновальцем. Відразу після створення УВО, вона закликала бойкотувати перепис населення 1921, вибори в польський сейм і призов до польської армії, присягу на вірність польській державі. Уже в тому ж 1921 УВО організувало замах на Юзефа Пілсудського, а в 1922 було організовано понад 2500 виступів українців проти польської влади. В кінці серпня-1929 у Відні, на з'їзді УВО і радикальних студентських груп, була створена Організація українських націоналістів (ОУН). Прийняті програмні установки декларували підтримку права приватної власності, передачу селянам землі без викупу, змішану економіку приватно-державного типу, свободу торгівлі, загальнообов'язкове соціальне забезпечення, регулювання відносин соціальних груп, 8-годинний робочий день, безкоштовне обов'язкову середню освіту. Однак, вимагали і введення "національної диктатури", не обговорювалися права нацменшин, містилась теза про "протиставлення всім партійним і класовим угрупованням".Був обраний Провід українських націоналістів (ПУН) на чолі з Євгеном Коновальцем.

УВО влилася в ОУН, як бойова організації. У липні 1930 ПУН-ОУН почали

широку антипольську акцію саботажу: по селах Галичини прокотилися напади на установи державної влади і підпали майна поляків. При цьому була широко задіяна молодь, навіть школярі. "Саботажну акція" включала, крім підпалів майна, що належить полякам, знищення державної інфраструктури та ліній зв'язку, підриви поліцейських ділянок і державних установ, побиття польських службовців.У відповідь на це Пілсудський 24 серпня 1930 року прийняв рішення про пацифікацію. Загони польської поліції та кавалерії оточили 800 сіл, заарештувавши близько 5 тис. учасників антипольського руху. 50 осіб було вбито, 4 тис. покалічено, спалено 500

українських будинків. У 20-30-х роках знищено сотні українських церков і десятки монастирів, а з 2879 українських читалень в 1914 році, в 1923 залишилося тільки 832! на

Волині, де українське населення складало близько 77% з 1732 шкіл тільки 11% були з українською мовою навчання. Майже за 20 років колонізаційної політики Польщі, було розділене 80 тисяч га землі, з них тільки 25% українцям. За цей же період, наземлі з переважно українським населенням (що складали 70-90%) було переселено – в сільську місцевість близько 200 тисяч поляків, у міста – близько 100 тисяч поляків.

У місцях, де польської поліції було відомо про контроль ОУН-УВО над громадськими об'єднаннями, такі об'єднання були закриті – зокрема, "Пласт", "Луг", "Сокіл", філії "Просвіти" і окремі кооперативи. також були закриті українські гімназії в Тернополі, Рогатині і Станіславі (І-Франківськ).

У жовтні 1930 був убитий глава польського відділення ОУН Юліан Головінський.Після смерті Головінського ОУН оголосила наказ про припинення "акції саботажу". В цих умовах польський уряд прийняв рішення почати переговори з представниками легальних українських партій Польщі про встановлення нормальних польсько-українських відносин. Обумовлялося надання фінансової підтримки та кредитів на розвиток культурних і економічних структур легальних українських партій.

Процес примирення був перерваний убивством 15 червня 1934 року в Варшаві польського міністра внутрішніх справ Б. В. Пєрацького. У відповідь 17 червня Ю. Пілсудський видав декрет "Про осіб, які загрожують безпеці, спокою та громадського порядку", який дозволяв арештовувати без судового рішення, в адміністративному порядку осіб, неугодних місцевій владі. Польська дефензива розгромила крайовий провід ОУН в Галичині, заарештувавши близько 1024 бандерівців і спеціально для них був створений перший в Польщі концтабір в м. Береза-Картузька.

Потрібно сказати, що з приходом в 1932 до влади Гітлера, Коновалець почав переговори про надання зеленої вулиці "Військово-політичного союзу між майбутньою фашистської Україною та гітлерівською Німеччиною". Результатом переговорів стало видання в січні 1934 р наказу про підпорядкування УВО гестапо на правах його робочого відділу. Центральний провід ОУН теж прописали в Берліні.

Після вбивства у Львові радянського дипломата Майлова, голова ОГПУ В.Р.Менжинський видав наказ про розробку плану дій по нейтралізації ОУН.Українське ГПУ повідомило, що йому вдалося впровадити в ОУН свого агента – М.Лебедя.Незабаром через Лебедя, в якості його "племінника", в ОУН був введений радянський агент Андрій (Павло Судоплатов, майбутній керівник служби розвідки і диверсій НКДБ. 3 травня 1938 року, за особистим дорученням Сталіна, Судоплатов ліквідував в Роттердамі лідера ОУН Є. Коновальця, чим викликав розкол в ОУН і боротьбу за владу між Бандерою і офіційним наступником Коновальця Мельником, в ході якої загинули майже всі соратники Коновальця.Таким чином, до 1 серпня 1939, коли Гітлер разом зі Сталіним поділили Польщу,найбільша концентрація української політичної еміграції була в Польщі. Це були:

- Республіканці-демократи,

- Націоналісти-мельниківці (ОУН-М);

- Націоналісти-бандерівці (ОУН-Б);

- Монархісти ("гетьманці").

Республіканці були підпорядковані Президенту (в екзилі) Лівицькому А.М... монархісти – колишньому гетьману П.Скоропадському, а націоналісти мали двох провідників -Мельника і Бандеру. 10 лютого в Кракові прихильники Бандери провели конференцію ОУН, яка скасувала рішення Римської конференції ОУН, на якій у вересні 1939 р провідником ОУН був обраний полковник А.Мельник, а главою проводу ОУН -Степан

Бандера. Бандера оголошений главою, а Мельник – зрадником, що продався німцям.При цьому всі ці українські націоналісти – республіканці, мельниківці, бандерівці і гетьманці, ставили перед собою одну мету – створення Українського Самостійної Соборної Держави, але засоби досягнення цієї мети у них були різні. "Мельниківці", і "гетьманці", свою політичну мету ставили в залежність від реалізації програми Альфреда Розенберга, який пропонував створити на захоплених землях самостійні національні держави під протекторатом Німеччини.Бандерівці вважали інакше. В травні 1941 ОУН-Б проголосила, що в разі війни Німеччини проти СРСР: "На звільненій від московсько-большовіцкой окупації частині української землі, не сподіваючись ні на що, ОУН проголошує відновлення Української "Держави".Республіканці теж ретельно готувалися до цієї війни. У "Спогадах" Тараса Бульби-Боровця відзначено, що 20 червня 1940 р Президент і Головний Отаман Андрій Лівицький затвердив план дій під час війни і видав наказ:

"2. Готувати УНВ і всі революційні сили до військових дій...

6. З початком війни відразу поставити під зброю територіальну партизанську

армію і поліцію...

8. Поки не буде політичних передумов для організації регулярної армії і

свого Суверенної Української Держави, не піднімати масового повстання"

Ставлення німців до українських націоналістів було двозначне. З одного боку з ними

активно співпрацював керівник Абверу адмірал Канаріс, використовуючи їх для діверсійно-розвідувальної діяльності проти СРСР, а напередодні нападу в вермахті була навіть створена Дружина Українських Націоналістів, яка складалася з двох батальйонів – "Нахтігаль" і "Роланд". З іншого боку, Гітлер під впливом Мартіна Бормана перед самою війною вже не підтримував ідеї А. Розенберга про створення незалежної фашистської України, а розглядав Схід тільки, як територію для німецької колонізації. Гітлер у своїй книзі "Майн Кампф" писав про Україну, як про багату країну, яку повинні експлотувати німці, бо вона заселена народом, який не має ніяких державотворчих здібностей!

12 вересня 1939 року на спеціальній нараді в поїзді Гітлера обговорювалися питання щодо Польщі та її Українського її населення. Гітлер планував створити на кордоні з СРСР "буферні держави", які симпатизують Німеччини – Україну (на території Галичини і Волині) і Литву. Кейтель дав завдання Канарісу: "Ви, Канаріс, повинні організувати повстання за допомогою українських організацій, що працюють з Вами і мають ті ж цілі, а саме поляків і євреїв". Результатом цих вказівок стає так званий "Меморандум Канаріса від 12 вересня 1939 року", (Представлений в матеріалах Нюрнберзького трибуналу як документ 3047-ps)

В цей же час в ОУН остаточно оформився розкол, викликаний діями НКВС і звільненням з в'язниці Степана Бандери. Якщо Бандера знайшли підтримку у німецьких військових кіл, то Мельник мав зв'язки з Розенбергом. У листопаді 1939 близько 400 Оунівців почали навчання в таборах абверу в Закопане, Комарне, Кірхендорфе і Гакештейне.

У зв'язку зі значними втратами в підпільній мережі Андрій Мельник віддає на

початку січня 1940 наказ про перехід в глибоке підпілля. Незважаючи на це, кероване Бандерою Краківське відділення ОУН продовжує готувати збройне повстання, відправляючи на територію УРСР збройні "ударні" групи. У грудні 1940 Бандера направляє на радянську територію кур'єра із завданням розпочати підготовку до збройного повстання. Кур'єр був перехоплений НКВД, яке, завдяки цьому, схопило в УРСР головних керівників ОУН.

З 17 лютого 1940 року C. Бандера створює своє власне керівництво і ОУН (б) – вийшов з підпорядкування Мельника і формально позбавив його повноважень. Той, в свою чергу, звинувачує Бандеру в зраді. Поділ ОУН на шанувальників Мельника (ОУН (м) і підконтрольне Бандері ОУН (б) завершується до початку осені 1940 року.Але повернемося в осінній Львів 1939. Місто абсолютно не було готове до війни, бо польський оперативний план "Захід" не припускав бойових дій в Галичині...

З 23 по 30 серпня в рамках мобілізаційних заходів кілька частин, переважно авіаційних і артилерійських, залишили місто. У Львові постійно перебувало тільки командування 6-го корпусу і тилові служби. Наліт німецьких бомбардувальників був несподіваним і привів до значних втрат, оскільки у Львові – ні авіації, ні протиповітряної оборони не було. Протягом трьох наступних тижнів німці зробили традицією бомбардування аеродрому в Скнилові і залізничного вокзалу. 7 вересня тодішній командувач обороною генерал Владислав Лянгнер наказав зводити оборонні споруди на далеких підступах до міста...

(http://gazeta.zn.ua/history/neskolko-chelovek-dva???diktatora-i-odin-gorod-oborona-lvova-v-1939-m-_.html)

До 11 вересня Командувач німецького 98-го гірсько-єгерського полку Фердинанд Шернер підготував механізовану групу, яка повинна була з ходу захопити Львів. У другій половині дня німці з'явилися з заходу і атакували позиції 48-го полку. Близько 17.00 польська оборона була прорвана, і по вулиці Городоцькій єгеря Шернера увірвалися в передмістя Львова. В той ж день львів'яни втратили залізничний вокзал, а німці оточили місто ще й з півночі. Німецька облога Львова, тривала з 11 до 22 вересня, після чого, відповідно до пакту Молотова-Ріббентроппа гітлерівці залишили свої позиції, а вранці 22 вересня був підписаний протокол про передачу Львова Червоної армії. І ось опівдні цього ж дня частини 6-ї армії генерала Голікова вступили до Львова Їх львів'яни зустрічали квітами і червоними прапорами, а іноді і пострілами з вікон і дахів...

Я, працюючи в ЛТЕІ і сільгоспінституті, ще застав співробітників, які пам'ятали події 1939. Вони згадували і вишколених, у відмінній формі німецьких єгерів і трохи бідніше одягнених польських військових, але таких обдертих, в брудно-бурих шинелях, у взутті з онучами, вічно голодних солдатів, як прийшли з Голіковим, вони ще не бачили. Вражала їх поведінка. Німці не заходили на подвір'я, вся їхня техніка була на вулицях або площах. Червоноармійці, абсолютно без особливої необхідності, затягували гармати у двори і встановили їх чогось на городах, безцільно знищуючи все вирощене там хазяями Якщо поляки зустріли червоних вороже, євреї вітали, то галичани не знали, як до них поставитися. Адже при поляках їм жилося паршиво: "Корінне населення брали тільки в двірники, сторожі і домашню прислугу. Пани зневажливо обзивали українців "бидлом", а інший раз навіть в трамвай не пускали. Всі важливі посади (адвокати, лікарі, викладачі, службовці ратуші, залізниці) були привілеєм поляків і євреїв. Щоправда,

при поляках був порядок! Місто було дуже чисте, за кинутий на тротуар папірець штрафували. Двірників ганяли – вони вимивали кожен куточок, перила в під'їздах начищали до блиску. До шостої ранку в місті вже все було чисто, і коли народ йшов на роботу, він вже не заставав людей з мітлою." (http://www.segodnya.ua/life/stories/kak-ctalin-halichinu-nam???otdal.html) Всі вулиці і площі Львова завісили портретами Сталіна, Молотова і Кагановича. Продовольчі магазини забили такими товарами, яких навіть за Польщі не було -можна було вільно купити червону і чорну ікру, вірменські коньяки, азіатські дині і кавуни. І все це за доступними цінами!

Мій колега по Львівському міжвузівському агроконсорціум Ізидор Михайлович Сарабаха (нині покійний) розповідав: "Багатії, боячись розправи, втекли зі Львова, кинувши свої квартири з усіма пожитками. Туди спочатку самозаселялись колишні двірники і прислуга, але скоро це припинилося і заселятися стали тільки радянських військових та службовців. Для нас львівські магазини були в дивину, адже ми до цього не могли бачити європейські товари. Я, насамперед, купив годинник, а грошей вистачило ще й на те, щоб купити 200 г чорної ікри!

Але найбільше запам'яталося, як одного разу офіцерські дружини і жінки

партаппаратчиків прийшли в Оперний театр в... нічних сорочках. Адже вони зайняли апартаменти багатіїв, в гардеробі яких були і красиві, мереживні пеньюари. Ось і прийняли їх за вечірні сукні. А ще деякі з таких жінок варили їжу в нічних горщиках, думаючи, що це каструлі. Втім, таке ж спостерігалося і в 1944, коли Конєв зайняв Львів...

Перші місяці "золотої осені 1939" галичани були задоволені радянською владою – постачання було краще, ніж при поляках, з'явилося житло, навчання стало безкоштовним і на українською мовою, лікування теж стало безкоштовним і доступним...

Головним своїм завданням в Галичині Хрущов тоді бачив проведення 26-28 жовтня народних зборів Західної України, які повинні були забезпечити легітимність там радянської влади. Проходило воно в приміщенні оперного театру. Хоч вибори проводилися і під контролем НКВД, але зате в повній відповідності з тодішньої Сталінською конституцією – вибирали з кількох кандидатів! Це вже Хрущов перетворив вибори в комедію, коли залишився тільки один кандидат, зате явка – 99,9%! Народні збори прийняли рішення про встановлення в Західній Україні радянської влади і приєднання

її до України. З 4 грудня було проведено новий адміністративно-територіальний устрій краю – створені обкоми, міськкоми і райкоми Ком.партії, облвиконкоми і міськвиконкоми з райвиконкомами. Була проведена націоналізація промислових підприємств, банків,

кооперативів і друкарень, землі і виробно- фінансових активів релігійних організацій. Знову скажу не від свого імені: "Відразу після вступу радянських військ до Львова діячі українських політичних партій утворили делегацію на чолі з найстарішим з українських політиків Галичини 80-річним Костем Левицьким. 24 вересня 1939 року, під час зустрічі з радянським керівництвом в Західній Україні, ця делегація запевнила їх про свою лояльність і готовність до співпраці з новою владою. Натомість вони просили забезпечити можливість для діяльності українських господарських і культурно освітніх інституцій. Але сталінське керівництво серед своїх першочергових задач в Західній Україні намітило швидку і повну нейтралізацію всіх явних і потенційних політичних опонентів. Репресії кінця вересня – початок жовтня 1939 р торкнулися керівників усіх найбільших партій. Вони були заарештовані і вивезені на схід. Газета "Краківські вісті" в 1942 році помістила на своїх сторінках більш 250-й прізвищ галицьких інтелігентів, заарештованих і вбитих органами НКВС, або ж вивезених в Сибір у вересні-жовтні 1939 року. Справжньою трагедією для населення

Західної України стали заслання в 1939 – 1941 роках, як міра політичного

переслідування і адміністративного покарання... Ці акції були спрямовані, в першу чергу, на руйнування структур польського державного і адміністративного апарату, "буржуазної" системи управління і власності. Результатом стало те, що в списки ворогів радянської влади потрапили і ті, хто до неї ставився лояльно, проте критично оцінював методи її будівництва. Органи НКВС всюди шукали "ворогів народу". Вони бралися на облік, за ними встановлювався таємний нагляд, вони були першими кандидатами на фізичне знищення. З іншого боку, економіка СРСР постійно

потребувала робочої сили. Особливо гострою ця потреба була у віддалених районах СРСР (Сибір, Далекий Схід, Північ). Люди, примусово вислані з Західної України, ставали дешевою і безправною робочою силою, призначеної для заселення і освоєння найбільш віддалених областей СРСР. Насильно виселені з Західної Україна громадяни підпадали під дію режиму спецпоселення у віддалених місцях і були позбавлені економічних і політичних прав". (Західна Україна – Сибір. Хрещений шлях: роки 1939 – 1941.Газета День 2.03.2002)

У 1940, за допомогою абверу, напередодні війни СРСР і Німеччини, на Волинь був переправлений Тарас Бульба- Боровець, для створення української повстанської армії. Він вважав, що, коли почнеться війна цих двох наддержав, УНР повинна буде проголосити про створення "Незалежної України". У Рівному він зустрівся з керівником ОУН Степаном Бандерою, однак той заборонив створення в Західній Україні УПА, заявивши, що він особисто керує роботою ОУН і втручатися нікому не дозволить! Вважаючи Бандеру таким же регіональним лідером, як і він сам, Тарас Боровець 28.06.1941 розпорядився про створення УПА. При вступі в її члени, кожен присягав "на мечі Светослава Хороброго завжди служити справі відродження України і чесно виконувати всі вказівки керівництва" Але все це відбувалося на північ від Львова-на Волині. А як зустрів війну Львів?

Вже в 5 ранку 22 червня 1941 Львів піддався бомбардуванню. Німецькі бомбардувальники не зустрічали опору. Хоча під Львовом і був військовий аеродром, але льотчики жили в самому Львові і на службу добиралися електричками. Природно, о 5 ранку вони перебували у Львові, що дало можливість німцям безкарно знищити літаки на аеродромі

і вільно бомбити місто до вступу в нього своїх військ. Одночасно з бомбардуванням почалися обстріли бандерівцями, що викликало паніку серед співробітників НКВС, їх сімей та партчиновників. Уже в перший день війни, а особливо на другий, почалася панічна евакуації Червоної Армії і радянського контингенту. При цьому для евакуації використовували навіть товарні ешелони, приготовані для чергової "депортації" галичан, яка повинна була відбувся в ніч з 22 на 23 червня і охопити 70 тисяч чоловік. Очолювали втечу підрозділи НКВС та міліції. Вони залишили свої позиції, комісаріати кинули ділянки, охоронці – в'язниці, закривши щільно їх ворота. Перед втечею НКВС – в перший день війни – ще вдалося евакуювати 800 ув'язнених з однієї з львівських тюрем – їх гнали пішки до самої Москви, куди вони прибули 28 серпня. В дорозі тих, хто не міг йти, заколювали багнетами, після чого конвоїр пробував пульс. Якщо людина не вмирала, то її били багнетом в серце або розбивали голову прикладом. З Москви їх далі перевозили залізницею. Коли в середині листопада їх привезли в Першоуральськ, то тільки 248 осіб вижили...

Ось що згадує заступник з постачання командувача Львівського прикордонного округу Н.А.Антіпенко: "24 червня 1941 ми відправили свої сім'ї на вантажівках в напрямку на Київ без вказівки певної адреси. В той же день за наказом з центру, ми почали відправляти на схід весь залізничний порожняк і потяги. Я подзвонив в Москву свому прямому начальнику генералу Вургафту і попросив його дозволу завантажувати відходячі вагони майном, що перебуває в якості недоторканного запасу на окружному складі, підпорядкованому мені. Там зберігалося 15 тисяч пар шкіряних чобіт, стільки ж валянок, шинелей, кожухів;було там і артилерійське майно. У відповідь мене облаяли і пригрозили розстрілом за "панічні настрої"

З доповідної записки в штаб округу РККА: – "На другий день війни активізували свої дії бойові групи ОУН, на вулицях почалася стрілянина. Була пошкоджена повітряна лінія на Тернопіль. Ми виїхали усувати пошкодження, але два кулемети, встановлених в костелі, не давали цього зробити. Тільки за допомогою танка, який направив в наше розпорядження начальник прикордонних військ, вдалося придушити вогневу точку і відновити зв'язок. Бої ставали все більш жорстокими. Оунівці обстрілювали територію Управління НКВС, стріляли по окремим військовим, по частинах, які розміщувалися на вулицях. У деяких районах Львова ще до вторгнення німців зав'язалися вуличні бої. На 3-й або 4-й день сильні бої з залученням великої кількості танків з обох сторін розгорнулися між Львовом і Луцьком. Обстановка в самому Львові в перші дні війни склалася вкрай напружена. Противник майже цілодобово бомбив місто, число жертв серед населення росло з кожним днем. Серед військовослужбовців були жертви також і від пострілів з-за рогу: активізувалася "П'ята колона" з числа місцевих шовіністичних груп, а також з просочившихся в місто німецьких диверсантів. Зіткнення між оунівським підпіллям і військами Червоної Армії у Львові мали місце між 24 і 28 червня. Починаючи з 24 червня, в різних районах міста обстрілу з дахів і вікон будинків були піддані частини 8-го механізованого корпусу, який форсованим маршем передислокувався в район бойових дій. Опорними пунктами, з яких вівся вогонь оунівцями, були: "Високий Замок", міські газорозподільні станції, "Личаківський парк", костели в центрі Львова ітрамвайне депо". Краскоми, що мужньо доносили на своїх колег під час процесів 37-х, зайнявши їх місце, виявилися нездатними до відбиття атак противника і вважали за краще здати Львів без бою. Однак в тюрмах міста було повно в'язнів, яких не було чим вивезти в Сибір, бо всі вагони, навіть товарні, виїхали під час паніки перших же днів війни. Евакуювати їх пішки било ризиковано, бо по дорозі на колони могли напасти бандерівці і перебити хорону. Тому ЗЕКів вирішили "евакуювати по 1 категорії", тобто – вбити. По телефону в усі обласні і районні управління НКВС було передано відповідне розпорядження. У Львівській області це була Санкція прокурора області від 26 червня 1941 року. Відповідно до неї всі ув'язнені львівських тюрем були знищені. Ось тільки зарити трупи не встигли, поспішаючи втекти від гітлерівців...

У п'ятничну ніч останні підрозділи червоноармійців, кружляючи вантажівками по місту, ще підпалювали громадські будівлі. А вже в неділю вранці 30 червня 1941вступив до Львова, без єдиного пострілу, парадним кроком, український батальйон "Нахтігаль", а через кілька годин, також без єдиного пострілу, в'їхали німецькі моторизовані війська; почали вступати піхота і кавалерія. Дійшовши до Брігідської в'язниці, вони побачили, що всі заарештовані, які були у в'язниці, вбиті НКВС. Серед них і брат Романа

Шухевича. Батальйон захопив стратегічні пункти в центрі міста, включаючи радіостанцію. Ярослав Стецько, сп'янілий приходом побратимів, відчув себе рівновеликим Гітлеру і, без узгодження з німецьким керівництвом, проголосив створення союзного Великій Німеччині української держави. "Акт проголошення української держави" транслювався радіостанцією у відкритий ефір. Однак таке самочинство розлютило Гітлера. Адже ні про яку самостійну Державу з ним ніхто не говорив! Степан Бандера і Ярослав Стецько були викликані в Берлін для дачі роз'яснень. Гітлер не бачив сенсу у появі подібного формування. Канаріс відмовив їм у подальшій підтримці абверу. Бандера і Стецько, побачивши в цьому підступи Мельника, почали репресії проти мельниківців і по їх розпорядженням були вбиті кілька представників з керівництва ОУН (М), а також почалася війна з бульбівціми. Гітлер доручив Гейдріху розібратися з цими націоналістичними розбірками. Ось депеша Гейндріха:

Райхсзіхергайтсгауптамт

(Імперське управління безпеки)

IV ДЗ а – 2893-41 р Берлін 13 вересня 1941 р

Д Е П Е Ш А

таємно

Начальнику діючої групи А в руки – СС-бригаденфюрери, генерал-майору залізничної поліції доктору ШТАЛЕКЕРУ або заступнику;

...

Через кур'єра передати в Управління начальника охоронної поліції і СД і всіх відділів державної поліції на місцях і чинним командам охоронної поліції і СД.

Довести до відома: Вищих керівників СС і поліції, інспекторів охоронної

поліції і СД на місцях. Стосовно: Заходи проти групи БАНДЕРА.

Члени групи БАНДЕРА з деякого часу розгорнули особливу активність з метою домогтися самостійної української держави всіма засобами. вони закликалив широко розгорнутій пропаганді жителів Галичини і українське населення в областіоперацій не тільки проти німецьких розпоряджень, але також і до усунення своїх політичних супротивників.

До сих пір вбиті понад 10 членів керованої Андрієм МЕЛЬНИКОМ організації

українських націоналістів. Серед убитих знаходяться відомі в українських

націоналістичних колах, одні з головних керівників УНО – СЕНИК та СЦІВОРСКІЙ, яких 30 серпня на одній з вулиць в Житомирі було вбито з пістолета одним з членів групи БАНДЕРА. Можна припускати, що члени групи БАНДЕРИ для здійснення своїх політичних цілей будуть здійснювати інші терористичні акти.

Для з'ясування цих терористичних актів, безпеки українського населення і

забезпечення безпеки окупованих територій на Сход,і необхідно покласти

кінець небезпечній діяльності прихильників Бандери.

ПРОПОНУЮ НАСТУПНЕ:

а) Заарештувати всіх керівників, граючих якусь роль в русі БАНДЕРИ за

підозрою в сприянні вбивству представників руху МЕЛЬНИКА. Щоб забезпечити повний успіх провести арешти в межах держави, в генерал-губернаторстві і в районі операцій одночасно, а саме в понеділок 15 вересня 1941 року вранці.Перш за все повинні бути заарештовані:

Степан БАНДЕРА. Володимир СТАХІВ, Ярослав СТЕЦЬКО, Іван ГАБРУЗЕВІЧ, ІЛЬНИЦЬКИЙ, Юліан Химинець, який перебував останнім часом у Берліні. Ріко Ярий, БАРАБАШ (обидва до останнього часу перебувала у Відні. Ярослав Горбов, Олександр БАНДЕРА, Богдан КОРДЧУК, Равлик, Микола Лебідь (ЛЕВИТ), Дмитро ГРИЦАЙ, Микола ТУРМАНОВИЧ, Олекса Гасин, Володимир ЯНІВ, Михайло КАЦМАР, Іван Клим (псевдонім Легенда), Степаняк (кличка Степ), Микола БОГУСЛАВСЬКИЙ, Мирон Борис Вітошинський та його брати, Ленкавський, Брати СТАРУХ, СИВАК (кличка Юнг), Турківський, Арсенич, Дмитренко, ТВЕРДОХЛІБ, останнім часом проживає в генерал -губернаторстві або в Галичині. Микола КЛИМИШИН, СТЕФАНЕК, ЗАКОЦТА, ГОЛОВКО, ПАСИЧЬНЯК,ГОРОДЕЦКИЙ,ЛЕВИЦКИЙ, МАРТИН.

Одночасно я наказую тих прихильників Бандери, які тут не згадані,але про яких в процесі слідства з'ясується, що вони також займали важливі посади в русі БАНДЕРИ, також заарештовувати. Заарештованим особам можна дозволити в незначному обсязі брати з собою предмети щоденного вжитку (білизну, одяг). Імена і дані про особу кожного заарештованого прошу без зволікання повідомити мені, вказавши, яку роль вони грали в русі БАНДЕРИ і брали безпосередню участь у вбивстві прихильників МЕЛЬНИКА.

Заарештованих в Галичині і в районі операцій, залежно від того, де це виявиться більш гідною кандидатурою, зібрати всіх в Тарнополі або у Львові і звідти загальним транспортом направити до Кракова, якщо немає необхідності залишати їх на місці для з'ясування терористичних актів. Про перевіз заарештованих з Кракова в межі держави і про те, де їх краще помістити, буде дано спеціальну вказівку.

б) Закрити бюро і контори руху БАНДЕРИ і між іншим бюро Української служби з питань преси в Берліні по вул. Мекленбургішештрассе, 73, а також Українське бюро у Відні по Ландштрассе-Гауптштрассе. Провести ретельний обшук в бюро і в квартирах керівників руху Бандери, які будуть заарештовані. Вилучений у окупованих областях матеріал, після короткого перегляду ісортування, направити для використання в діючу команду охоронної поліції і СД у Львові, вул. Плцинска, 55, де обладнати центральний відділ для використання (Розробки). Результати використання безперервно повідомляти в Рейхсзіхерхайтсгауптамт (IV-Д) командувачу охоронної поліції і СД в Кракові і чинної групі С, щоб на підставі виявлених матеріалів можна було провести необхідні заходи.

в) Для слідства вбивств представників руху МЕЛЬНИКА створюється комісія, яка перебуватиме у Львові. Вона підкоряється безпосередньо начальнику охоронної поліції і СД, в місцевому ж відношенні керівництво має прийняти сам начальник охоронної поліції і СД у Львові. У цю комісію відділ V РСХА відряджає криміналіста ФЕНРІХ і ще двох чиновників. Командир охоронної поліції і СД в Львові і діюча група С повинні надати комісії необхідних співробітників. За безперебійну і дружну роботу комісії відповідає командир охоронної поліції і СД у Львові. Про надходження матеріалів, що стосуються вбивства, комісію негайно ж повідомити. Комісія в свою чергу повинна систематично повідомляти начальнику охоронної поліції і СД про результати слідства.

г) нижчестоящим установам з місця давати необхідні вказівки.

Про проведення і самому ході заходів проти руху Бандери я прошу точно

повідомляти мені систематично.

Безпосередньо пов'язані з заходами проти руху Бандери установи

(Командир охоронної поліції і СД в Кракові, управління Штапи в Берліні, Відні, діюча команда у Львові і діюча група С) вже поставлені про це по

телеграфу до відома.

Гейдріх

Як бачите, в депеші Гейдриха Роман Шухевич не згадується, тому що він вважав помилкою боротьбу з ОУНівцями Мельника і Бульби- Боровця. Після вбивства в 1938 році в Роттердамі Павлом Судоплатовим керівника ОУН Євгена Коновальця та розколу ОУН в 1940 році на дві фракції – ОУН (м) і ОУН (б) – Шухевич все ж підтримав Бандеру і увійшов до керівництва ОУН (б), зайнявшись організацією підпільної мережі та підготовкою збройної боротьби на західноукраїнських землях,приєднаних у вересні 1939 року до СРСР. З цією метою в 1940-1941 в таборі Нойхаммер під Лигниц був створений, озброєний і навчений развідувально-диверсійної діяльності Український легіон, що складався з двох батальйонів: "Нахтігайль", (в якому Шухевич відповідав за політико-ідеологічну роботу з особовим складом і бойову підготовку), і "Роланд" з восьмисот чоловік (в основному військовополонених українців, що служили в польській армії). Одночасно Шухевич керував діями ОУН на прикордонних землях Польщі зі змішаним польсько-українським населенням.

Керівництво ОУН (б) розраховувало на те, що після очищення України німецькими військами від більшовиків, їм буде дозволено створити свою власну незалежну Українську державу, про ймовірність чого багаторазово обговорювалося у Розенберга.Український легіон, за задумом Бандери, повинен був стати основою армії новї української держави під його особистим керівництвом. Пробувши тиждень у відпустці зі своїм батальйоном в рідному Львові, Шухевич і Нахтігайль відправились за наказом керівництва спочатку до Тернополя, потім в Шепетівку і далі,так що прив'язувати його особисто до знищення поляків і євреїв Львова не варто. Він в розстріли польських викладачів участі не брав, бо вчився у багатьох із

них, коли був студентом політехнічного. Мало того, це він врятував тоді від концтабору знаменитого Симона Візенталя, з яким разом колись працював в будівельній фірмі "Левинського" у Львові. Роман Шухевич не брав участі у Львівських погромах, але тим не менше, з моменту вступу до Львова батальйону Нахтігайль почалося тут знищення лвів'янами євреїв і репресії проти поляків. Тоді ж, коли був створений "Нахтігайль", була створена і народна міліція ОУН. В завдання Народної міліції ОУН ставилося початкове проведення "чистки енкаведистів, москалів, жидів і інших, а також складання списків відзначилися в переслідуванні і переслідуванні українства – в першу чергу "неукраїнців" – а власне жидів, москалів, поляків". Внесені до списку підлягали інтернуванню в табори. Леопольд Іваньєр впізнав деяких міліціонерів: "Це були ті ж українці, що служили в радянській міліції. Вони замінили зірки на своїх кашкетах тризубами. Ми знали, тому що вони патрулювали в нашому районі". (Http://vognebroda.net/lvovskiy-pogrom-kak-zerkalo-ukrainskogo-natsionalizma)

З 1 липня 1941 народна міліція Львова перейшла в підпорядкування СС. На початку липня 1941 року ОУН випустила відозву, де були слова: "Народ! Знай! Москва, Польща,мадяри, жиди – це твої вороги. Знищуй їх; ляхів, жидів, комуністів – знищуй без милосердя" (там же)

Вранці 30 червня міліція ОУН почала облаву на чоловіків-євреїв з метою виявлення співпрацювали з радянською владою. Затриманих відводили в ділянки, деяких там забивали на смерть. Велика кількість євреїв було відправлено на примусові роботи до в'язниць, в яких НКВД раніше тримало, а перед відступом знищило ув'язнених. У донесенні поліції безпеки і СД N24 від 16 липня 1941 про львівські події початку липня 1941 йдеться, що "населення зігнало разом, знущаючись, близько 1000 євреїв і доставило їх в захоплені вермахтом в'язниці. Найбільша кількість євреїв потрапило до в'язниці "Бригідки" (Одну з чотирьох в'язниць НКВС). У "Бригідках" німці і оунівська міліція відкрили підвали НКВС і наказали євреям виносити на подвір'я трупи сотень політв'язнів, яких радянська міліція вбила, перш ніж бігти зі Львова. Одночасно запросили жителів Львова в "Бригідки" на впізнання убитих. Перед городянами, які прийшли в "Бригідки", постала жахлива картина: євреї виносять з підвалів тіла убитих і акуратно розкладають їх у дворі. Асоціативний зв'язок між злочином НКВС і євреями в умах городян був встановлений. Євреїв, які одягали тіла, стали бити. Щоб розрядити обстановку, німці почали розстрілювати євреїв прямо у дворі – "в помсту"; на місце розстріляних міліціонери приводили нових євреїв"

1 липня у Львові почався справжній погром, в якому брали участь прості городяни,члени оунівської міліції, а також поляки і німецькі солдати. У донесенні полку Бранденбург-800 відзначається, що 1 липня спостерігалися прояви актів насильства проти євреїв. І хоча за день до того, 30 червня, військами був проведений розстріл "єврейських мародерів", але, тим не менш, військові частини вермахту були проти жорстокого поводження і розстрілів невинних в більшовицьких злочинах.

В документах Нюрнберзького процесу наводиться ряд свідчень

командирів частин вермахту, які вступали у Львов 1 липня 1941 року, про те, що в в'язницях було знайдено багато частково знівечених трупів, а 2 липня 1941 року 49-ї гірський корпус вжив заходів проти поганого поводження місцевих українців з євреями (On 2 June the 49 Mountaineer Corps took steps against the maltreatment of Jews by the local Ukrainians at Lemberg IMT Vol XXI p.401 Affidavits 1602, 1603 and 1604)

Наслідком погрому була загибель до 3 липня близько 4 тис. Євреїв, з них одна тисяча була вбита в ході "тюремної акції" в "Бригідках" та інших в'язницях Львова. Документальний фільм, знятий нацистами для "Deutsche Wochenschau" після захоплення Львова в липні 1941 показує: натовп людей, багато хто плаче, мертві тіла розстріляних співробітниками НКВС в'язнів виносять і складають для ідентифікації на вулиці перед будівлею в'язниці, де вони були вбиті. коментатор: "Безневинні – жертви більшовиків". Прострелені стіни закопчений будівель, купи покалічених тел. Кричущі в скорботі жінки, приголомшені спостерігачі. Арешт якоїсь людини, яка намагається вирватися. У кадрі єврей-чоловік, його заарештовують. Документальна хроніка "Deutsche Wochenschau", липень 1941: Львів,

сонячний день, євреї-чоловіки (деякі з бородами і в ярмулках) носять і

складають трупи вбитих ув'язнених (Steven Spielberg Film and Video Archive at USHMM – RG-60.0348)

В кінці липня був створений юденрат і "Ordnungsdienst" (єврейська поліція),

яка у Львові налічувала до 500 чоловік і забезпечувала внутрішній правопорядок в єврейських гетто, брала участь в облавах, здійснювала конвоювання при переселенні і депортації євреїв до таборів, забезпечувала виконання наказів окупаційної влади і т. д.

Головою Юденрату став юрист Юзеф Парнас. За літо 1941 року була розграбована власність євреїв, спалені синагоги, а самі євреї відправлені на примусові роботи. 8 листопада 1941 року, в честь жовтневого перевороту 1917, німецька влада наказала організувати Львівське гетто. Євреїв пропонувалося переміститися в гетто до 15 грудня 1941. За цей час було вбито 5 000 старих і хворих євреїв. До початку 1942 року в гетто

налічувалося понад 100 000 євреїв. Взимку 1941-1942 років почали відправляти євреїв з Львівського гетто до таборів. Більшість з них були старі і релігійні люди, жінки, діти. Офіційно це називалося "акцією проти антисоціальних елементів". Після цієї"акції"в гетто офіційно залишалося близько 86 000 євреїв.Крім того, існувала велика кількість "нелегалів". Були створені цехи, в яких євреї працювали на вермахт, люфтваффе і німецьку адміністрацію. До початку вересня 1942 гетто залишалося близько 65 000 євреїв, з яких приблизно 15 000 були "нелегалами". Деякі євреї ховалися в каналізації міста, де їм допомагали львівські поляки і українці. Євреї з давніх багатих родин сховалися в відомих тільки їм приміщеннях стародавнього підземного міста...

Систематично знищувалися непрацюючі євреї. Між 5 і 7 січня 1943 року

Львівське гетто офіційно стало Єврейським табором. До 20 000 євреїв, включаючи членів розформованого Єврейської ради, були розстріляні. Німці оголосили, що в гетто можуть перебувати тільки євреї з "робочої картою". Під час зачисток гетто німці спалювали будинки, в яких ховалися євреї. Багато згорали живцем. Робочий табір в гетто проіснував до 1 червня 1943 року. При ліквідації табору євреї чинили озброєний опір, убивши і поранивши кілька поліцейських. В ліквідації брали участь підрозділи СС і німецької поліції, гітлерюгенд. Львівське гетто за величиною було третім, після Варшавського та Лодзинського. Коли 27 липня 1944 року радянські війська взяли Львів, в ньому залишалося менше 300 євреїв, Які ховалися в місті у львів'ян, а також в каналізації і в древніх підземних сховищах...

Нагадую, що арешти і розстріли почалися відразу після окупації Львова фашистами. Безпосереднє знищення населення проводили німецькі частини під командуванням гауптштурмфюрера СС Ганса Крюгера, керівника підрозділу львівського Гестапо відповідального за операцію.

Якщо більшість євреїв було розстріляно на місці, то поляків і представників інших національностей спочатку вивозили до в'язниці гестапо (колишню військову в'язницю на Замарстинові). Більшість людей в списках були польськими політиками, артистами, спортсменами, вченими і священиками. 2 липня 1941 терор був в цілому закінчено, проводилися лише поодинокі акції. В ніч з 3 на 4 липня були заарештовані кілька десятків професорів з сім'ями. Списки були складені по наказом німецького уряду. Мій колега Сарабаха говорив, що німцям професуру здавали їх студенти, які бігли до Кракова в 1939 після входу до Львова радянських військ і так мстилися за погані оцінки. Рано вранці 4 липня один з професорів і більшість їх прислуги були звільнені. Решта були вивезені під Винники, де були використані разом з іншими ув'язненими для спорудження лабораторії Ананербе (зараз на її місці Винниківське озеро), після чого були поголовно знищені...

Окупація німцями Львова супроводжувалася рішучими заходами по визначенню рамок дозволеного для населення. Розпорядженням коменданта Львова генерала Ренца від 5 липня 1941 вказувалося, що будь-який виступ проти німецької влади, як і неявка на роботу або залишкння її без дозволу буде каратися смертю. У місті встановлювався комендантська година, заборонялися демонстрації,вуличні походи тощо. Будь-яка публічна прояв непокори владі суворо каралося. Незважаючи, а може бути,завдяки репресіям, в місті настав порядок. З настанням відносного спокою почалося швидке відродження суспільно-культурного життя. Створення української управи міста на чолі з Юрієм Полянським стало сигналом для швидкого розвитку організаційних центрів українського суспільного життя. У липні 1941 відновили роботу кооперативні об'єднання – "Маслосоюз", "Народна торгівля", "Цетросоюз", "Центробанк". Почали розвивати свою діяльність "Жіноча служба України", що прийшла на зміну "Союзу Українок "," Український червоний хрест ", Союз українських студентів, спортивне

товариство "Україна", інші організації та спілки, які мали багаторічну традицію існування в Австро-Угорщині і міжвоенній Польщі. У Львові знову відкрилися відділення товариства "Просвіта", "Взаємної помочі українських вчителів", "Учительській громади", Богословське наукове товариство, Українська фотографічна спілка, Українське технічне товариство. Активно заявив про себе і Крайової інститут народної творчості, який діяв на базі створеного радянською владою обласного будинку народної творчості для розвитку різних жанрів художньої самодіяльності. Вже 1 липня, після короткої реорганізації, заробив "Український театр міста Львова". Він об'єднав акторські сили колишнього театру імені Лесі Українки та Театру опери і балету. З 2 липня у Львові почала роботу Українська фільмова централь, яка направила свої зусилля на відкриття і налагодження роботи кінотеатрів. 7 липня на зборах української інтелігенції був заснований видавничий кооператив "Українська книга". Діячі освіти, науки, літератури і мистецтва намагалися заснувати осередки національно-культурного життя і забезпечити її розвиток. Композитор Витвицький згадував "Ми постійно були в стані невизначеності в тому, що може бути завтра, або ще сьогодні. Однак на роздумування, а тим більше на нарікання часу не було. Коли мова пішла про різні професії, ми негайно зорганізували свої союзи письменників, художників, акторів, музикантів і разом об'єдналися в Літературно-мистецькому клуб" На жаль, все вищі щаблі адміністративної влади опинилися в руках німецьких чиновників. Службовці-українці і поляки могли займати лише посади нижчого або середнього персоналу. Їх діяльність, як звичайно, зводилася до виконання розпоряджень окупаційної влади. У місті було запроваджено тотальний контроль за населенням. Обов'язковій реєстрації підлягали чоловіки і жінки віком від 15 до 60 років. Почалося примусове переселення ненімецького населення з кращих квартир в гірші. Утворено "арійський квартал", який охоплював найбільш комфортні будівлі, звідки були виселені тамтешні жителі – поляки, євреї, українці. Найкращі приміщення надавалися німецьким членам Управи. Жителі міста, які залишилися без даху над головою, змушені були погоджуватися на будь-яке житло. Багато вулиць і площ перейменовувалися на німецький манер, але для більшості із них повернуті польські назви. На залізничних вагонах і в кращих магазинах, ресторанах з'явилися вивіски "Тільки для німців". У трамвайних вагонах для німців були створені окремі місця, відмежовані ланцюгом. Привілейоване становище німців проявилося і в наданні державного статусу німецькій мові, яку оголосили державною, а українську і польську визнали лише допоміжними. З метою забезпечення "расової чистоти" були заборонені шлюби німців з представниками інших національностей, а вже заключені, розривалися на підставі судових рішень. Нацистська пропаганда стверджувала, що Львів – це старовинне німецьке місто і все краще, що він отримав за свою історію, є заслугою німецької культури, що навіть дзвони в кафедральному соборі святого Юра – "твір німецького ремісника".

У жовтні 1941 року батальйони "Нахтігаль" і "Роланд" були переведені до Франкфурта-на-Одері. 21 жовтня 1941 року український особовий склад "Нахтіґайлю" був об'єднаний з особовим складом батальйону "Роланд" і спрямований на перенавчання для використання в якості частини охоронної поліції. Військовослужбовцям цього об'єднаного підрозділу було запропоновано укласти контракт терміном один рік (з 1 грудня 1941 по 1 грудня 1942 роки) на службу в охоронній поліції. 15 чоловік відмовилися від підписання контракту, після чого вони були відправлені в трудові табори. Ті, хто підписав контракт склали 201-й батальйон охоронної поліції (шуцманшафти) і вели антипартизанські дії на території Білорусії.1 грудня 1942 року закінчився термін річного контракту військовослужбовців батальйону, однак, ніхто з них не погодився підписати новий контракт. Після чого підрозділ було розформовано. (ОУН-УПА.2005. с.73.)

Роман Шухевич після допиту в гестапо також був відпущений і відправився до рідного Львова, де з січня 1943 переходить на нелегальне становище. Він очолює військову референтуру в центральному проводі ОУН (б). 17-21 лютого 1943 він проводить третю конференцію ОУН (б), на якій було прийнято рішення активізувати боротьбу як проти радянських і польських збройних формувань, так і проти німців. Розуміючи нереальність одночасного виступу всіх українських крайових проводів, їм дали право діяти на власний розсуд, відповідно до місцевими умовами. Відомо, що командир УПА-Північ Клим Савур (Дмитро Клячківський), у відповідь на репресії польської армії Крайової в Хелмі, підписав директиву про початок антипольської акції (Волинська різанина), не погоджуючи це з Центральним Проводом. Підлеглий Клима Савура Петро Нетовіч 9 лютого 1943 р під виглядом радянських партизанів зайняв польське село Паросля поблизу Сарн Рівненської області. Селяни, котрі раніше надавали партизанам допомогу, радо зустріли гостей. Вдосталь нажершись, бандерівці почали гвалтувати жінок і дівчаток. Перед вбивством їм обрізали грудей, носи і вуха. Потім стали катувати інших жителів села. Чоловіків перед смертю позбавляли статевих органів. Добивали ударами сокири по голові. Двом підліткам, братам Горшкевічам, які намагалися покликати на допомогу

справжніх партизан, розрізали животи, відрубали ноги і руки, рясно засипали рани сіллю, залишивши напівживих вмирати в поле. Всього в цьому селі було по-звірячому закатовано 173 людини, в тому числі 43 дитини.

Наведу виписки з щоденника легендарного комісара Ковпакового партизанського загону Руднєва -15 червня 1943 р.: "... / Колона без зупинки рухалася через залізницю Сарни – Овруч – дивно, без єдиного пострілу... Націоналістичний село Дерті пройшли без жертв, хоча стрілянина була. Пройшли сьогодні 50 кілометрів. Люди і коні витримали добре, хоча дуже втомилися. Весь район насичений націоналістами.

16 червня 1943 р Нарешті ми потрапили в райони дії т. Н. "Бульбівців". це одна різновид українських націоналістів, які б'ються проти німців і партизан. Тут же в цих районах знаходяться бандерівці, теж націоналісти, які б'ються проти німців. Бульбівців і партизан. Багато ці банди озброєні добре, є навіть артилерія і танки. Всі ці націоналістичні групи громлять і поголовно знищують один одного!" У липні 1944 Роман Шухевич пояснив Волинську різанину так:: "Ми з поляками ведемо війну на північно-західних українських землях. Коли українська поліція з початку 1943 року пішла в підпілля, німці відправили [туди] польську поліцію з СС. польська поліція (ШУПО) з СС проводила операцію, застосовувала жорсткі і нелюдські прийоми. Польський елемент, розрізнений на Волині, повністю паралізував рухУПА. Відповідь на це дало саме населення Волині – провело заходи з виселення. Поляки почали чинити опір. Тоді почалася ліквідація польського населення на Волині, яка закінчилася влітку 1943 року. Залишилися тільки острова під німецької охороною, тоді розгорнулася УПА. На західноукраїнських землях в Галичині польські підпільні організації діяли проти німців, але цілком йшли проти українців, підготовляючи зміну влади у Галичині. Всі розмови до того, щоб нас обдурити. Удар по польським підпільним організаціям почався ліквідацією польських збройних організацій і в першу чергу їх верхівки. В Галичині (Галич) були проведені відповідні заходи та удар по самостійного руху.З квітня місяця 1944 року, коли польський уряд почав співпрацювати з більшовиками (північна Тернопільщина, Збаращіна, де не було ніяких дій), поляки пішли на провокацію проти українців. Командування УПА віддало розпорядження виселити поляків, якщо самі не переселяться. Удари тривають. Дії проти жінок і дітей є (нерозбірливо). Жінки потрапляли тільки випадково, це означає окремі українці. На Холмщині в березні і квітні цього року поляками було вбито близько 2000 українців, жінок і дітей, яких страшно закривавили. Там наші загони тепер охороняють життя українців і українську територію. Деякі з українців ставляться по-дитячому, щоб не роззброювати поляків, бо вони не мають зв'язку. Це нічого не допоможе. ми створюємо для себе вигідні позиції, яких неможливо досягти при зелених столах. Обдурити себе не дамо. Українські маси в наших руках" (Літопис УПА, Львів, 2001.,Кн. 4, с. 491).

В серпні 1943 на третьому надзвичайних зборах ОУН Шухевич обирається головою Бюро і призначається Головкомом ОУН-УПА. За його ініціативою в серпні 1943 було розповсюджено звернення "За що бореться Українська Повстанська Армія". Пояснювалося, що мета боротьби – щоб кожна нація жила вільною у власній Незалежній Державі, що УПА "проти імперіалістів і імперій, так як в них один правлячий народ поневолює культурно і політично та пригнічує економічно інші народи. Тому УПА бореться проти СРСР і проти німецької "Нової Європи". У зверненні були сформульовані програмні позиції: УПА проти будь-який експлуатації. У майбутній Україні буде як індивідуальне, так і колективне володіння землею в залежності від бажання самих селян. Велика промисловість буде Державної власністю, а дрібна суспільно кооперативної. Робочі братимуть участь в управлінні заводами і прибутковими підприємствами. Буде професійний, а не партійний принцип керівництва, восьмигодинний робочий день, справедлива оплата праці, вільні профспілки. Якщо ми порівняємо з цією програмою ОУН-УПА дії нинішньої української влади, то погодимося, що за бандерівським законам того часу всі представники нинішньої влади підлягали б знищенню!

27 січня 1944 Клим Савур (Д. Клячківський) стає командиром УПА-Північ,

а Р. Шухевич – головнокомандувачем УПА. Так і не змогли створити УПА-Південь і УПА- Схід. Під їх назвами діяли підрозділи військових округів "Богун" та "Лисоня" (УПА-Південь) і "Тютюнник" (УПА-Схід). Найбільшою своєю чисельністю УПА досягла навесні – на початку літа 1944 – 25-30 тисяч озброєних бійців. 60% старшин і стрільців були галичанами, 30% – волинянами і поліщуками, і лише 10% – жителями Наддніпрянщини. (ОУН і УПА... 2005. Розд.4.)

Не залишалося поза боротьбою і ОУН (м). Ще з 1941 Андрій Мельник звертався до керівництву Німеччини з пропозицією створення українських національних формувань в складі німецьких збройних сил, проте Гітлер був категорично проти формування військових підрозділів з слов'янських народів і тільки після Сталінградської битви, через брак людського ресурсу для поповнення військ, дозволив створювати слов'янські формування в складі Вермахту або при військах СС. Тоді, разом з РОА була схвалена ідея створення і дивізії СС Галичина. Саму ідею створення її подав губернатор Галичини д-р Отто Вехтер – австрієць, який бачив в цьому продовження традицій січового стрілецтва Австро-Угорщини. глава Українського Центрального комітету Кубійович заявив: "Виставлення стрілецької дивізії СС – це особлива честь. Створення галицько-української дивізії за зразком СС – це для нас зобов'язання продовжувати активну співпрацю з німецькими державними органами аж до перемоги". Одним з головних умов створення дивізії було те, що українці не будуть воювати проти США та Англії на західному фронті, а виключно на східному. також дивізійники не повинні були виконувати поліцейську службу охорони концтаборів, конвойної служби і так далі. Це було звичайне військове формування по типу "зелених

СС" За рішенням Гіммлера дивізія називалася не "українською", а "галицькою", щоб не підтримувати ідею про незалежність України. Відзнакою солдатів дивізії став золотий галицький лев; тризуб був поміщений тільки на прапорі. Командні пости тимчасово віддавалися в руки німців. Командиром дивізії з листопада 1943 року було бригаденфюрер СС Фріц Фрайтаг. Ця дивізія увійшла до складу бойових СС, як і всі 29 ненімецьких дивізій: по законам рейху іноземці не могли бути

призвані в вермахт.

28 квітня 1943 року було оголошено про початок формування дивізії "Галичина". Набір добровольців проводився в травні-червні серед населення нинішніх Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей. З 84 тисяч добровольців 52 тисячі пройшли медкомісію; після відбору кращих в навчальні табори Чехії та Сілезії вирушили 17200 чоловік (до складу дивізії повинні були увійти тільки 14689). З тих добровольців, що не пройшли конкурс, сформували п'ять поліцейських батальйонів. Тільки солдати "Галичини" і мусульманських дивізій СС мали релігійних наставників. Греко-католицькі капелани "Галичини" підпорядковувалися Йосипу Сліпому. Духівником дивізії став львівський професор богослов'я отець Василь Лаба. Андрій Шептицький в подібній ролі виступати не захотів. ОУН (б) було проти формування дивізії "Галичина". Шухевич вважав, що українці, вступаючи в дивізію, перетворюються в інструмент німецької політики на окупованій території. Він прямо забороняв вступати в "Галичину", бо вважав, що в створенні українських збройних формувань не можна орієнтуватися на окупанта і ворога, а варто розраховувати тільки на власні сили, тим більше, що відхід кількох тисяч молодих здорових галичан означав для УПА втрату мобілізаційного ресурсу...

Незважаючи на всі зусилля ОУН (Б), дивізія СС Галичина була сформована, а також було забезпечено наповнення поліцейських частин.

На всі ці дії оперативно зреагувало керівництво СССР.14 квітня 1943 р Наркомат внутрішніх справ був розділений на два наркомати – внутрішніх справ під керівництвом Л.П. Берія і державної безпеки під керівництвом В.М.Меркулова. На НКДБ були покладені обов'язки з ведення розвідувальної роботи за кордоном, боротьба з діяльністю іноземних розвідок на території СРСР (за винятком частин і установ армії і флоту), боротьба з антирадянськими елементами і проявами, а також охорона керівних кадрів ВКП (б) і уряду. У зв'язку з цим в НКДБ передавалось 4-те управління і його відділи на місцях і Транспортне управління (реорганізовано в 3-тє Управління НКДБ) і його відділи. Також у 2-е Управління НКДБ були об'єднані Контррозвідувальний, Секретно-політичний і економічний управління. Внутрішні війська і ОББ залишалися в системі НКВС.

Ддецентралізація органів держбезпеки на цьому не закінчилася. 21 квітня 1943 року на основі Управління особливих відділів НКВС СРСР було створено Головне управління контррозвідки Народного комісаріату оборони СРСР "Смерть шпигунам" – знамените ГУКР "Смерш". У його завдання входила боротьба з діяльністю іноземних розвідок, антирадянськими проявами, ворожою агентурою, зрадниками і зрадниками Батьківщини

і дезертирами в рядах Червоної Армії і Флоту. Крім того, на "Смерш" покладалася фільтрація військовослужбовців та інших осіб, які перебували в полоні або оточенні. Крім цього, свої органи контррозвідки також залишалися і в системі НКВД. 7 травня 1943 р наркомом держбезпеки УРСР був призначений С.Р. Савченко. На звільнених територіях Західної України формувалися обласні управління внутрішніх справ і держбезпеки (нагадаємо, управління створювалися заздалегідь, до визволення обласного центру та області, відповідно часто заздалегідь призначалося і керівництво). (Http://censor.net.ua/f549317)

У 1944 на територію Західної України вступили радянські війська. Вони зустріли масовий опір населення. В тилу, призначені новою владою члени адміністрацій, не могли висунути носа зі своїх кабінетів. Склалося критичне становище – Червона армія займала територію, а контролювали її бандерівці і мельниківці. Для знекровлення бандерівського руху Хрущов попросив Сталіна провести повну мобілізацію всіх чоловіків від 18 до 55 років на

Щойно звільненій території, що і було зроблено за допомогою військ.

Ось в такій обстановці, коли на львівщині боролися між собою бандерівці і мельниківці, а з ними боролися підрозділи Польської Армії Крайової, довелося Конєву брати Львів. Конєву, тому, що командувач 1-м українським фронтом генерал Ватутін, об'їжджаючи війська, в плутанині, коли його охорона відірвалася, наскочив на рій бандерівців, які і поранили його в зад. Ватутін і так був в опалі у Сталіна за те, що провалив взяття Тернополя в березні місяці, не забезпечивши підтримку частин, які захопили північну частину міста, давши можливість пробитися до міста свіжим есесівським частинам. В результаті цього, Жуков, який змінив його, провозився, штурмуючи місто, цілий місяць, до того ж дав вирватися з оточення танкової армії німців, з-за чого теж впав у немилість. Ось і замінив їх Конєв!

Під Бродами були оточені і до 22 липня знищені вісім ворожих дивізій.

У котлі загинули 38 000 солдатів і офіцерів противника, понад 17 000 опинилися в полоні. У котел потрапила і 14-а дивізія військ СС "Галичина", що зробила запеклий опір, адже у полон їх не брали. з 11 000 бійців полягли 7000! 500 на чолі з штандартером Фрайтагом вирвались з оточення і пробились до відступаючих німців, а 2999 разом з мольфаром з під Вінників взагалі щезли невідомо куди. Чому ж німецькі війська під Львовом були розгромлені 22 липня, а Львів взяли тільки 27, коли німців там і сліду не було? Тут під час війни втрутилася Велика Політика. 20 листопада 1943 командувач польською Армією Крайовою Коморовський видав наказ про введення в дію плану "Буря", який представляв собою комплекс диверсійних дій проти відступаючих німецьких військ. При цьому передбачалося використовувати часовий розрив між відходом вермахту і вступом в те чи інше місто радянських військ для взяття ініціативи в свої руки і "презентації" влади польського емігрантського уряду.

У липні 1944 року командування АК наказало своїм загонам самостійно, до підходу радянських військ, захопити "історичні польські міста" Вільнюс і Львів і проголосити там владу емігрантського уряду. Миколайчик 6 червня 1944 прибув з візитом до Вашингтона. Рузвельт порадив Миколайчику уникати остаточного вирішення питання про радянсько-польському кордоні. У той же час американський посол в Москві поінформував Сталіна, що переговори Рузвельта з Миколайчиком проходили в руслі тегеранських домовленостей. Адміністрація США, особливо військові, вимагали від Миколайчика безумовної координації дій АК з радянським командуванням. В залежність від виконання цієї умови було поставлено виділення польському уряду надавалася щорічно кредиту в 10 млн доларів. В липні 1944 року Комітет начальників штабів США рекомендував не виділяти цю суму, якщо Армія Крайова відмовиться від співпраці з Червоною армією. липня, отримавши звістку про замах на Гітлера, Коморовський вирішив, що давно очікуваний крах Німеччини настав, і віддав наказ силам АК бути готовими до повстання в будь-який момент починаючи з 25 липня. 23 липня 1944 року І.В. Сталін заявив про свою готовність прийняти Миколайчика в Москві, одночасно повідомивши Конєву, щоб той не поспішав зі Львовом, а займався завершенням Львове-Сандомирської операції.Після розгрому Бродівського угруповання танкові армії генералів П. Рибалко та Д. Лелюшенко разом зі стрілковими частинами 38-й і 60 армій стрімко повели наступ на захід, а коли наблизилися Львову, почали обходити його з півночі і півдня. Під загрозою

повного оточення, командувач групою армій генерал І. Гарпе 23 липня віддав наказсвоєму війську залишити місто і відходити в бік Самбора. Перед відступом німцізнищили ряд об'єктів і комунікацій, підпалили склади пального...

План операції "Буря" мав спеціальний розділ, що стосується Львова. Він

передбачав на першому етапі, при наближенні фронту, розгорнути саботажні

акції на комунікаціях противника, але тільки поза Львовом, в радіусі не менше 10 км.Допускалися акції в районах, заселених українцями. Під час відступу німців зі Львова рекомендувалося вести бойові дії тільки в околицях, перш за все західних і південних. Заборонялося вести бої в центральній частині міста. План вимагав ліквідувати виступу українців, спрямовані на оволодіння Львовом. Зі вступом Червоної армії, Армії Крайовій пропонувалося представляти польську владу у Львові. 7 липня командувач Львівського округу АК полковник Владислав Філіпковський отримав очікуваний наказ генерала Соснковського почати реалізацію плану "Буря":

за всяку ціну оволодіти Львовом, створити польську адміністрацію, яка представляла б уряд Польщі перед військами 1-го Українського фронту.

Для здійснення плану "Буря" В. Філіпковський мав близько 7 тисяч озброєних вояків. Безпосередньо у Львові діяли трьохтисячна п'ята піхотинська дивізія, 14-й полк уланів і кілька загонів місцевих добровольців. Крім того, поза Львовом були готові до дій так звані "лісові відділи" – бойові групи "Схід" (910 воїнів АК), "Південь" (150), "Захід" (550), "Сян" (600) і "Північ" (150), які повинні були паралізувати діяльність транспортних комунікацій. Коли німецька окупаційна адміністрація дистрикту "Галичина", установи,Гестапо і поліції в ніч на 23 липня залишили місто, частини АК вранці атакували колони відступаючих німецьких 20-ї моторизованої і 101-ої гірської дивізії вермахту. Під час боїв полякам вдалося захопити передмістя Підголоско, Погулянку, квартали в районах вулиць Кохановського (тепер К. Левицького), де в будинку 23 розмістився штаб повстання, вулиць Зеленої, Яблоновських (тепер Ш. Руставелі), Бема (Тепер Я. Мудрого), К. Лещинського (тепер Братів Міхновських), а також деякі об'єкти міста. Особливо відзначився в боях 14й полк уланів, який навіть захопив кілька німецьких танків. Частини Червоної армії і Армії Крайової вели бойові дії проти німців спільно,як союзники. У тісній взаємодії з АКівцями, які добре знали місто, Червона армія протягом 27 липня опанувала центром Львова, районом головного вокзалу, Цитаделі. До кінця дня бої за звільнення міста від німців переможно закінчилися. У звіті командира 14-го полку уланів майора "Дража" (офіцер югославской армії, який втік з німецького полону і вступив в АК) написано: "Місто зайняли польські відділи повстанців, а радянські бронетанкові підрозділи тільки допомагали їм. На всіх будинках були видні тільки біло-червоні прапори. Генерал Філіпковський комендант округу, в новому обмундируванні перебував зі своїм штабом на вулиці Кохановського, 23. Полковник Червінський, командир округу,був комендантом міста, а порядок утримувала поліція АК". Слід зазначити, що його 14-й полк дійсно бився завзято, за що отримав подяку радянського командування. Протягом двох днів вулиці Львова разом з червоноармійцями патрулювали Аковські воїни з біло-червоними пов'язками на рукавах, а на багатьох будинках були встановлені біло-червоні прапорці. На ратуші з 22 липня майорів польський прапор, а нижче, на рогах вежі – ще чотири: прапори США Англії, Франції і СРСР.

Лондонський уряд Польщі вважав здійснення операції "Буря" у Львові надзвичайно успішним. Її керівник полковник В. Філіпковський був підвищений в чині до бригадного генерала і в складі групи провідних офіцерів Львівського округу нагороджений орденом Віртуті Мілітарі.

Однак період мирного співіснування військ Червоної армії і Армії Крайової, а радянської влади з польськими структурами швидко закінчився.

27 липня В. Філіпковський встановив контакти зі штабом 1-го Українського фронту, на наступний день його викликали на прийом до представника НКВС комісару держбезпеки Грушці, де однозначно заявили, що Львів – радянське місто, і висунули вимоги: негайно зняти польські прапори в місті, припинити патрулювання, зосередити частини в казармах і скласти зброю.

Польський генерал підписав відповідний наказ військовим Львівського округу АК і за пропозицією Грушки 30 липня літаком вилетів до Житомира, де нібито знаходився штаб командувача Війська Польського генерала Роля-Жимерського. У Житомирі він, а також командувачі Тернопільського округу – полковник Студзинский і Львівського району – Полковник Червінський були заарештовані і відправлені в один з концтаборів Сибіру.

На наступний день командування Львівського району та округу, командири частин Аківців та чіновникі польської адміністрації були запрошені органами радянської влади на нараду в штабі округу по вул. Кохановського, 23. Коли поляки зібралися, будинок оточили енкаведисти і всіх 32 учасників наради, серед них чотири жінки, посадили в в'язницю на вул. Лонцького. Пізніше їх засудили на 10-20 років ув'язнення. 2 серпня був виданий останній наказ АК про ліквідацію 3-го Львівського округу, а особовому складу його частин у Львові було запропоновано вступити до Війська Польського або бути інтернованими до кінця війни. Переважна більшість солдатів і офіцерів відмовилися і потрапили в радянські концтабори. Деяким вдалося перейти на нелегальне становище, пробратись за Сян і приєднатися до діючих в Польщі частин АК. Вже на другий день після вступу радянських військ до Львова розпочала діяльність оперативна група ЦККП (б) У на чолі з І.С. Грушецьким, що почала відновлення органів міської адміністаціі.

Нова влада найперше відзначила бойові заслуги радянського генералітету. Постановою обкому партії від 14 серпня 1944 маршалу І. Конєву, генералам Д. Лелюшенко і П. Курочкіну були подаровані прекрасні особняки. Один з них належав синові Каменяра, Петру Франко, якого енкаведисти вбили в червні 1941...

Не набагато краще довелося і самому населенню Львова і Галичини.

На початку січня 1945 було прийнято рішення, згідно з яким підлягали виселенню громадяни польської національності. Всього було виселено в 1944-52 рр • із західнихо6ластей України близько 203 тис оунівців і членів їх сімей, "куркулів", "андерсовців" (Військовослужбовців польської армії) і ін. Багато з "спецпереселенців" померло при перевезенні, від голоду і різних хвороб. 8 вересня 1944 було підписано угоду між Польським Комітетом Національного Визволення та урядом УРСР про взаємну репатріацію польського та українського населення з території Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя. українське населення терором примушували до виїзду з Польщі. Близько 5 000 їх загинуло. На початок серпня 1946, коли було офіційно оголошено про закінчення "репатріації", на територію України було переселено понад 480 тисяч чоловік.

Не поступалися цим репресіям і репресії, які проводилися поляками в ході операції "Вісла" – примусового масового переселення понад 150 тис. осіб українців і русинів, які проживали на українських етнічних землях Надсяння, Лемківщини, Холмщини та Підляшшя, що опинились під владою Польської Народної Республіки. На землях діяли об'єднання ОУН-УПА, які виступали проти польської влади. Поляки вирішили проблему шляхом переселення українського населення з територій, де вони протягом багатьох століть проживали, на північно-західні землі, що відійшли до Польщі після війни, звідки в свою чергу було депортовано місцеве німецьке населення. Переселення було проведено частинами регулярної армії Польської Народної Республіки в 1947 році за згодою радянських і чехословацьких властей. Спланована заздалегідь акція Вісла тривала три місяці. Формальним приводом для початку операції стало вбивство при нез'ясованих обставинах заступника міністра оборони ПНР генерала Кароля Свєрчевського бойовиками з ОУН-УПА. Операція "Вісла" розпочалася о 4 годині ранку 28 квітня 1947 року. У ній були задіяні сім дивізій Війська Польського, дивізія Корпусу внутрішньої безпеки, три окремі полки (піхотний, автомобільний і саперний). До неї підключені були також сотні співробітників міліції, служби безпеки та добровільного резерву міліції. Загальна кількість "силовиків" склало 20 тисяч чоловік. У цей день дивізії Війська Польського заблокували українські села. Частини прикордонних військ НКВС СРСР перекрили кордон на сході і на півдні країни.Чехословацький кордон також було закрито. Війська оточили населені пункти. У небі кружляли літаки і скидали листівки. Тим, кого виселяли, давали на збори, як правило, від 2 до 5 годин на укладку найнеобхідніших речей і продовольства. Польська влада поділили українське населення на три категорії: А, В, С. Люди переміщалися під військовим ескортом спочатку на так звані збірні пункти. Першу категорію, як правило, заарештовували на місці. Причина арешту – зв'язок з УПА. Протягом двох тижнів польські слідчі буквально вибивали з людей визнання і показання. Тих, що зізналися очікував вирок військового трибуналу, який був створений спеціально на час проведення операції "Вісла". За його рішенням було страчено 173 людини. тих, кого не вдавалося зламати, відправляли на залізничні станції. Тут формувалися транспорти, що висилались у транзитні пункти в Любліні та Освенцімі. Освенцім став тимчасовим притулком для українських переселенців. Саме на залізничній станції Освенцім українців з південно-східної Польщі ділили на різні групи. Звідси відправлялися десятки ешелонів з вигнанцями. Навіть за неповними даними,в період з 19 травня по 23 червня 1947 через Освенцім пройшло 269 транспортів з депортованими українцями.

Тисячі наших співвітчизників, яких підозрювали у зв'язках з УПА, потрапили в концентраційний табір в Явожні. В основному це була українська інтелігенція. Внаслідок мук, недоїдання і хвороб в таборі загинуло понад 160 осіб. Значно важче піддавалися переселенню українці, які жили в містах. В Кракові влада влаштувала засідку в греко-католицькій церкві Святого Норберта. Коли по неділях вранці парафіяни входили туди, їх вже чекали співробітники служби безпеки. Ти, хто увійшов, за дверима затикали роти кляпами, зв'язували і укладали на підлогу і спокійно чекали наступних прихожан. За даними генерального штабу Війська Польського, в період операції "Вісла" було виселено 140 575 українців і членів змішаних сімей з 22 повітів і воєводств. А розселили їх на території 71 повіту дев'яти північно-західних воєводств. Вигнанцям в рамках операції "Вісла" видавали кольорові посвідчення, щоб їх можна було відрізнити від поселенців-поляків. На українців поширювалися різного роду обмеження, їм заборонялося покидати місце проживання без дозволу служби безпеки. Такими методами польська влада намагалися асимілювати переселенців в новому польському середовищі. Заборонялося навіть вживання слова "українець".

Інтелігенцію намагалися всіляко ізолювати від основної маси людей і розселяли окремо і далеко від громад. Масові депортації тривали з квітня по липень 1947 року. Пізніше вже тільки "Доочищували" територію. Останнім трагічним акордом операції "Вісла" стало виселення в січні 1950 року лемківських родин з чотирьох сіл поблизу Щавниці. Внаслідок переселенцям дісталися найбільш розорені господарства, а деяким і зовсім не вистачило землі. Незважаючи на категоричну заборону влади, частина українців намагалася повернутися додому. З-під Олштина і Легниці поверталися на рідну землю на візках та навіть пішки. Закінчувалося це повторної депортацією. Слід зазначити, що однією з цілей операції "Вісла" була ліквідація українського збройного підпілля, і перш за все Української повстанської армії (УПА). УПА, в свою чергу, перешкоджала масовому виселенню українців з Східної Польщі. У польських властей не було сумніву в тому, що певна частина українського населення підтримувала збройне підпілля. Безсумнівно також, що якась частина людей просто змушена була це робити. Жорстокості і звірств обох ворогуючих сторін виправдання немає, а гасла і благородні цілі не можуть виправдати того, що відбувалося в той час. Більшість польських істориків вважають, що переселення, особливо лемків, які не було необхідним для того, щоб ліквідувати українське підпілля. Однак на побутовому рівні в свідомості поляків склалося зовсім інша думка. У них теж хороша пам'ять. Майже півстоліття "волинська різня" залишалася "білою плямою" історії. Зараз немає ніякого сенсу приховувати те, що відбулося в Волині і Галичини 11 липня 1943 року. У той день збройні підрозділи УПА одночасно напала на 167 польських поселень, і в ході кривавої бійні загинуло майже 100 тисяч поляків. Чого ж можна було очікувати у відповідь?

Починаючи з вересня 1946 року переселенням українців займалися підрозділи Війська Польського. І зовсім не випадково для участі в цих операціях були залучені дивізії, в яких служили переважно спраглі помсти родичі жертв переслідування поляків на Волині і в Східній Галичині.

З розсекречених архівів спецслужб Польщі та України стало відомо, що під час операції "Вісла" було знищено одна тисяча вісімсот тридцять сім членів УПА, а 2444 – заарештовано. З партизанами впоралися до осені 1947 року. Масована акція оперативної групи "Вісла" була скоординована з діями радянських і чехословацьких військ. Вона привела до розгрому останніх сил УПА або до їх вигнання з Польщі. Одночасно комуністична держава ліквідувало структури Української греко-католицької церкви. По завершенні операції "Вісла" фактично припинили своє існування в Польщі і УПА, і організаційна мережа ОУН (б). (https://ru.wikipedia.org/wikiОперация Вісла)

3 серпня 1990 року Парламент Польщі засудив насильницьке переселення громадян Польщі. У липні 2007 року в спільній заяві України і Польща засудили операцію "Вісла".11 липня 2016 польський сейм визнав "Волинську різню" геноцидом...

Я розповів вам про те, як захоплювали і звільняли Львів протягом його

існування. Сподіваюся, вам тепер стало зрозумілим, чому горде ім'я визволителя носять тільки польський король Казимир Великий, який звільнив Руське королівство від боярського свавілля і Цісар Франц Йосиф, який повернув місту той світ, при якому не було ні німців, ні поляків, ні євреїв, а всі вони були однією нацією – Львів'ни! Саме тому у Львові і не люблять відмічати 27липня, бо не мир і злагоду принесли радянські танки до Львова, а репресії. Нема вже більше вулиці героя Радянського Союзу танкіста Марченко, на якому розташовувався гуртожиток мого інституту. Адже не німецький прапор він зривав, а намагаючись відірвати біле полотнище з біло-червоного польського прапора, зірвав його, за що і отримав зірку Героя Радянського Союзу та кулю в лоб. Давно померли ті, хто брав Львів. Померла навіть пам'ять про них, а Львів живе і, за звичкою, плює на центральну владу і як в глибокий колодязь дивиться в своє майбутнє...

к.т.н.Володимир Сиротенко (Вербицький)










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua