Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Що ми ще не знаємо про Бандеру?

Бунтар | 3.01.2015 00:45

0
Рейтинг
0


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
0

Дешеві "сенсації" про Степана Бандеру, що поширюються у мас-медіа тільки підтверджують, що широкому загалу ця постать досі достеменно невідома. Що насправді варто знати про цю людину? Пропонуємо огляд таких "білих плям" від дослідника зі стажем у майже три десятиліття.

Що ми ще не знаємо про Бандеру?
Ще свіжий у пам'яті фільм про Степана Бандери, знятий і показаний одним із українських телеканалів викликав цілий шквал відгуків, здебільшого не дуже схвальних. Однак варто відзначити один незаперечний позитивний ефект, досягнутий творцями цього, з дозволу сказати, "документального кіно". У інтернетпросторі активізувались запеклі дискусії про місце і роль провідника ОУН в національно-визвольному русі, тобто, хоч і в не дуже доброму контексті, але хвилю інтересу до особистості С.Бандери авторам спровокувати вдалось.

Тож, якщо ставилась мета: в будь-який спосіб, включаючи провокації та маніпуляції, здетонувати кількість згадувань цього імені в ЗМІ та в суспільному обговоренні, то вона досягнута! Але, на жаль, на цьому здобутки медійних "дослідників" біографії лідера українських націоналістів, як видається, і закінчуються.

Що ще яскраво продемонструвала ця телетрансляція напередодні чергової річниці з дня народження, це те, що за більш як два десятиліття після здобуття Україною незалежності, а отже, як логічно мало б бути, після припинення провадження на державному рівні широкомасштабної кампанії з очорнення як самого Степана Бандери, так і діяльності очолюваної ним Організації Українських Націоналістів, натомість, для пошуку та популяризації правди з цієї тематики практично не було зроблено майже нічого. Численні зусилля, формально спрямовані на висвітлення маловідомих сторінок з життя та діяльності контровесійного політика, фактично зводились до тиражування давно відомої середовищі української діаспори інформації, яка, на жаль хибувала браком достатньої, підкріпленої незаперечними, навіть для опонентів, доказової бази. Люди, що писали про Бандеру, виходили зі своїх особистих переконань, що йдеться про героїчну самопожертву заради України й очікували, що всі навколо так само відразу з ентузіазмом сприймуть такі тези.

Робилось це в основному людьми не обтяженими академічними титулами, а ще, дуже часто, політично заангажованими. Натомість поодинокі вартісні речі, як наприклад трьохтомне видання документальних матеріалів впорядковане під редакцією доктора історичних наук Володимира Сергійчука, чи скрупульозно зібрані нині вже покійним Григорієм Дем'яном по всій Україні та за її межами спогади про С.Бандеру його родичів, односельців, співробітників і звичайних сучасників... залишаються маловідомими для широкої громадськості.

Сумнівно, що про існування цих ґрунтовних праць знали й сценаристи "Секретів Бандери". Скориставши із звичайної публіцистики, вони навіть ті дійсно цінні свідчення, що потрапили в їх руки завдяки унікальній можливості побувати в Кракові, Берліні, Мюнхені, спілкуватись із представниками тамтешніх архівних установ, витлумачили на диво поверхово й помилково, ставши жертвою пануючих штампів та упереджень.

Зупинімося на кількох моментах, які підтверджують вищевикладене.

Генеалогія роду, прізвище. Було названо кілька версій походження прізвища "Бандера". Безапеляційно, з посиланням на "експерта", відкинено прив'язку його до романомовного кореня в значенні "прапор", "знамено", "хоругва", натомість озвучено вкрай екзотичні варіанти чи то болгарського, чи то польського, чи навіть молдавського походження – від міста Бендери...

Але всі, хто хоч трохи цікавився цією темою, міг зустріти непоодинокі свідчення про існування так званих "бандерій" – кінних загонів в Угорщині, а також в інши х державах, що мали пряме чи опосередковане відношення до Галичини. Цей термін згадується в закордонних енциклопедіях, тому й дивно, на якій підставі "спеціаліст-філолог" так "авторитетно" заявив, що "в жодних словниках слово "бандера", або й навіть подібне не згадується. БАНДЕРІЯ (від лат. banderium – прапор, знамено): кінний загін, що виставлявся в Угорщині дворянами, при чому кожен дворянин йшов під власним прапором за своїм керівником. (Джерело: Словник іншомовних слів. Чудінов А.Н., 1910р.)

Військовий устав Стефана Святого зобов"язував усіх великих землевласників, включаючи духовних, виставляти відповідні їхнім володінням бандерії.Розрізняли бандерії: королівську,банів угорської корони (вищих чинів королівства, напр. палатина, бана Кроації, воевод, прелатів, світських вельмож, комітатів и королівських вільних міст. Турецьке панування турків знищило такий порядок, але й надалі в урочистих випадках (напр., при коронації, прийомі високих осіб и т. д.) з комітатів депутації вершників носили назву Бандерій. (Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона). Аналогічні бандерії існували і в середньовічних Франції та Англії, але там їх формувало купецтво.

У 1930 році в Калуші його в черговий раз заарештувала польська поліція. Можна сказати, що причиною стало дотримання саме цієї точки Закону. Підставою була організація бандерії – несподівано оригінальної (кінної) зустрічі-вітання з нагоди відвідин міста митрополитом Андреєм Шептицьким...За спогадами старожилів: "Степан Бандера брав коні, у шаровари вбирався...шапка-кучма – і з ними (місцевими хлопцями) марширував...". Саме до того часу (кінець 20-их рр... ХХ ст.) належить фото Степана у козацькому однострої з крісом у руках (тепер зберігається в музеї його імені).

С.Бандера народився в селі Старий Угринів, назва якого, ймовірно, пов'язана з уграми та Угорщиною. Звичайно це не доводить однозначно, що саме прізвище "Бандера" – угринівського походження, бо як відомо воно походить з роду батька- о.Андрія, а він, в свою чергу, народивсю в Стрию... Але, на Західній Україні Угриновів є майже десяток, так що сліди взаємин з уграми залишились не тільки на Калущині...

"Факти" з дитинства та юності. У такий самий оригінальний спосіб творці фільму шукали достовірних свідчень про дитинство Степана, сфокусувавшись, чомусь, на селі Бережниця, а не в рідному для нього Старому Угринові. Відстань між цими населеними пунктами становить кілька кілометрів. Малоймовірно, що взагалі діти о.Андрія Бандери, що дійсно був священиком у обох селах, бували в сусідньому поселенні в перше десятиліття свого життя. С.Бандера народився 1 січня 1909 року у священичій резиденції угринівської церковної громади, де тепер діє його історико-меморіальний музей.

До місцевої початкової школи він дійсно не ходив, і не через якусь розумову відсталість /як це натякається у фільмі/, а тому, що просто вона не діяла в часі воєн: спочатку, з 1914 року, Перша світова, а потім польсько-українська, що фактично тривала на тих теренах до 1919 року. В ході бойових дій родина священика, що був військовим капеланом у лавах Української Галицької Армії, змушена була покинути рідне село і перебувала в Ягольниці біля Чорткова.

З того ж 1919 року найстарший із синів сільського пароха подався на навчання до Стрийської гімназії, де мешкала рідня по материнській лінії. До Угринова приїзджав зрідка – на вакації. А з 1933 -го року о.Андрій змушений був польською владою перейти до іншого деканату і став настоятелем церкви у Волі-Задеревацькій на Стрийщині.

Якщо це все взяти до уваги, то стає зрозуміло, що власне зі Старим Угриновом, Степана пов'язувало не так багато, й не так легко знайти когось, хто міг би щось правдоподібне розповісти про його дитячі та юнацькі роки. А з яких причин творці кіна, що претендує на статус "документального" сприйняли на віру й включили до сценарію дуже сумнівні твердження особи, яка народилась у 1950-их роках, ніколи не жила в Угринові – ще одне із багатьох риторичних питань.

Так, о.Андрій з 1913-до 1932 років служив і в Бережницькій церкві, але ж родина жила в неблизькому Старому Угринові. В Бережниці було невеличке приміщення на кілька кімнат, де священик залишав візок, яким їздив від села до села, переодягався, готувався до служби, міг і заночувати у виняткових випадках, але як це все стосувалось самого Степана? Якщо чиясь двоюрідна тітка й могла прислуговувати на тому обійсті в Бережниці, то чисто теоретично можна припустити, що вона могла комусь щось розповідати хіба про побут самого ксьондза, а не про його сина. Якщо б інтерв'юери хоч трохи критичніше підходили до збору інформації, то вони б відразу відкинули фантазії про само придушення Бандери як нереалістичні. Та й сам розповідач повідомляв про проблемну достовірність цих переказів, ніби то отриманих через треті руки.

Фізичні дані та "комплекси". Ще в другій половині 90-их років, мені вдалось натрапити на архівні матеріали про арешт Степана Бандери в 1928 році за організацію вшанування 10-ої річниці ЗУНР, поміж інших документів там виявились: опис його фізичних даних, включаючи зріст, а також рукопис вірша, що був присвячений Юлії Якимович з Бережниці.

Зокрема, щодо зросту. Йшлося про те, що там дійсно його зафіксовано – 159 см., але тоді Степанові було тільки 19 років. Достатньо глянути на пізніші фото, щоб переконатись, що його організм продовжував розвиватись, значних зусиль, доречі, задля цього докладав і сам юнак, який поставивши собі за мету вступити до Пласту та стати до лав борців за Україну, почав активно займатись спортом: в т.ч. відбиванка, теніс... Ніхто напевно не знає, що арештували крайового провідника ОУН в студентському гуртожитку Львівської Політехніки, де він залишився заночувати, бо разом із товаришами займались влаштуванням тенісних кортів, там їх і застала облава і повальні арешти. Так, до певної міри – випадково, керівник грізної ОУН потрапив до рук польської поліції, і аж там, при встановленні особи, завдяки тому, що поляки вже отримали з Чехії "архів Сеника", його було ідентифіковано як організатора замаху на міністра Перацького.

Разюча різниці у зрості С.Бандери та інших хлопців на фото, що було продемонстроване в ефірі пояснюється дуже просто. Це були не його однолітки, а старші на рік-два товариші. І це аргумент, що не принижує молодого націоналіста, а якраз навпаки. Ставши гімназистом, Степан зблизився з кількома активістами з середовища українського шкільництва Стрия. Варто назвати хоча б Степана Охримовича та Івана Габрусевича – майбутніх керівників Крайової Екзекутиви ОУН, знищених у майбутньому поляками, які на той час ходили до "вищих кляс", але дали особисті рекомендації своєму молодшому побратимові, висунули його на провідні ролі в організаційній мережі.

У зрілому віці, в цьому можна переконатись за численними твердженнями сучасників та світлинами, С.Бандера мав не менше 165 см. зросту, дехто вказує, що всіх 170. Остаточно поставити крапку в цьому делікатному питанні, раз воно стало приводом таких інсинуацій, могло б знайомство з медичними документами Штефана Попеля післявоєнних десятиліть, але так як використовувалось псевдо, а не правдиве ім'я, та й дуже близькі родичі Бандери в Німеччині тепер не проживають – поки що остаточних даних або не здобуто, або ще не оприлюднено.

"Парубоцькі невдачі". Такими ж малообґрунтованими є й подробиці, якими обросли взаємовідносини юного Степана з бережницькою дівчиною. Єдиним стовідсотково достовірним документом є вірш, авторства С.Бандери і їй присвячений. Все інше: демонстративна відмова селянки ксьондзовому синові, його психологічні травми з цього приводу тощо – не більше як плід творчої уяви кінотворців. Щоправда, заради справедливості треба відзначити, що пани з "Секретів Бандери" не були тут першопрохідцями, вони ще раз повторили необґрунтовані припущення, запущені в світ десь десятиліття раніше іншими своїми колегами, які також взялись знімати фільм про життя історичної постаті, взявши під мікроскоп його відносини з жінками. І якщо щодо А.Чемеринської та Я.Опарівської-Бандери все було висвітлено менш-більш об'єктивно, то втиснувши в сюжет, для чистоти жанру, третю жінку з Бережниці Шляхетської, вони тільки побіжно її згадали – через те, що більше Юля поруч із Степаном не згадувалась, було зроблено припущення, що відносини в них не склались. А вже цьогорічні "кіношники" аж занадто перестарались в яскравій деталізації і навіть вульгаризації цієї історії.

"Лист Гітлеру". Насправді, "Меморандум" Бандера до Гітлера писав у знак протесту проти приєднання Галичини до "Генеральної Губернії – фактично до Польщі ", а Буковини та "Трансністрії"- до Румунії і створення з решти української території "райхкомісаріату". І це було зроблено в 1941 (!), а не в 1944 році (як це показали у "фільмі"). Отже, в дійсності, С.Бандера, будучи в руках гітлерівців сам, в той час, коли були арештовані тисячі членів ОУН (тому й вислови Бандери були відносно лояльними) осмілився виступити з протестом проти такої політики Гітлера. А творці цього "шедевру" все перебрехали і виставили його якимось лизоблюдом і зрадником, який ніби то випрошував собі особисте визволення вихваляючи фюрера...

"Громадянин Німеччини". Всі ми знаємо про жваву дискусію, що тривала, та ще й триває стосовно того, чи міг бути Степан Бандера офіційно визнаний Україною як державою Героєм України, формально не будучи її громадянином. Так от, як запевняють представники родини Провідника, лідер українських націоналістів за всі роки, коли жив на чужині, жодного громадянства так і не приймав! Він, як і майже всі українці Західної Німеччини на той час мав статус: "переміщеної особи", "гайматльос" (особа без жодного громадянства). Більшість колишніх каретників, остарбайтерів, та інших наших співвітчизників, що опинились на у післявоєнній Німеччині, наприкінці 40-початку 50-их років ХХ століття виїхали в інші країни Заходу, здебільшого в Канаду, США, Австралію. С.Бандера залишався в Федеративній Республіці Німеччині, але громадянства цієї країни не набував. Доречі, дехто з теперішніх старожилів української діаспори Мюнхена, отримали громадянські права в країні свого перебування тільки в 70-80их роках...

Якщо ж врахувати, що очолювана ним Організація Українських Націоналістів 30 червня 1941 року проголосила у Львові відновлення Української Держави, яка мала продовжувати кращі традиції попередніх державницьких формацій нашого народу, і взявши до уваги те, що власне С.Бандера як ідейний натхненник проголошення незалежності та Я.Стецько як безпосередній керівник (прем'єр-міністр) відкинули вимоги німецьких чинників про відкликання Акту 30.06.41 р., то приходимо до висновку, що формально-юридично, всі українці, які за своєю волею підпорядкувалися владі Українського Державного Правління, могли вважатися українськими громадянами. Отже, не прийнявши зі своєї жодного іншого громадянства після ЗУНР та УНР, Української держави (1941р.), де-юре, Степан Бандера залишався громадянином України.

Розкол ЗЧ ОУН. Показана у фільмі інсценізація мала переконати глядачів, що від Степана Бандери відвернулись ВСІ недавні його соратники і він демонстративно пішов з Організації. Як же все було насправді. Звернемось до конкретних фактів. Непорозуміння в керівництві Закордонних Частин ОУН були інспіровані радянськими спецслужбами. І вдалось їм це не через безпосередню зраду когось із українців /думка про мало не хворобливу схильність українців до зради також нам постійно вперто втовкмачується/, а тому, що один із співробітників західних розвідок, з якими вимушена була контактувати ОУН заради підтримання зв'язків з підпіллям в Краю, а саме Кім Філбі, виявився прихованим агентом КДБ. Так до рук чекістів потрапим М.Матвієйко, який, під тиском численних фактів, які переконували його, що мало не всі керівники як підпілля в Україні, так і, тим більше в еміграції, вже давно зрадили національний рух, стали подвійними, або й потрійними агентами, заради порятунку власного життя й пішов на співпрацю з Москвою. Так від його імені зявились "одкровення" про деталі особистого життя Провідника.

Виступаючи за виключну орієнтацію на власні сили українського народу, Бандера виступає за об'єднання навколо національної ідеї всіх політичних сил: "Наше ставлення до всіх інших українських політичних течій, концепцій і організованих сил формується завжди відповідно до того, як вони ставляться до актуальності боротьби, програмно і практично. Принцип найбільшого скріплення українського фронту і концентрація в ньому всіх придатних сил стоїть перед принципом власних політичних інтересів".

У 1948р. ЗЧ ОУН увійшла до складу Національної Ради. У квітні 1948р. у зв'язку з розходженням у трактуванні взаємовідносин з Краєм, Бандера запропонував Лебедеві перебрати головування, а в грудні 1950р. повністю залишив керівну посаду в ЗЧ ОУН і планував перейти в Україну. Четверта конференція ЗЧ ОУН у травні 1953р. знову обрала Степана Бандеру Головою. Провідну позицію його підтвердила і П'ята конференція ЗЧ ОУН, з того часу всю свою енергію керівник ОУН спрямував на вирішення таких завдань: організування теренів, крайові зв'язки, зовнішня політика.

Фінансовою базою різнопланової роботи ЗЧ ОУН в українській визвольній справі були внески нашої діаспори. Чинники США запропонували підтримку в обмін на співпрацю. Незважаючи на певні тактичні переваги, які були обіцяні, Бандера виступав проти орієнтації націоналістичного руху, а також Антибільшовицького Блоку Народів, на американські інтереси.

З метою консолідації сил Провідник ОУН здійснив ряд поїздок до Англії, Канади, Італії. Коли американські ракети були виставлені на Україну, Бандера намагався протестувати, побував для цього в Бельгії та Франції (Париж). В липні 1954р. С.Бандера побував у Іспанії, де йому пропонував підтримку, сприяння і навіть утримання Франко, але цей варіант був відкинутий через віддаленість від України, що значно ускладнило б безпосередні зв'язки з підпіллям.

Вбивство С.Бандери. Зміни в розкладі сил у світі, загострення "холодної війни", давало нову надію українцям. ОУН під проводом Бандери у другій половині 50-х рр. ХХ ст. значні зусилля сконцентрувала на посиленні підпільної мережі безпосередньо в Краї, розширення охоплення боротьби на всю Україну. Підготовці до дій у нових умовах було присвячено, зокрема, спеціальний вишкільний курс у 1958р.

Групи йшли в Україну. Бандера брав участь у їх підготовці. Наприклад, він придумав спеціальні конструйовані драбини для подолання загороджень на чеському кордоні. Можливо саме активізація антибільшовицької пропагандистської, політичної і практичної діяльності і прискорила смерть Провідника ОУН.

Замахів на Провідника ОУН було багато, але до того їх вдавалось попередити СБ ОУН. Мешканці будинку на Цеппелінштрасе, де був офіс ОУН, протестували через кількаразові вибухи в приміщеннях на першому поверсі. Потім він винаймав будинок у Бурмайстра в Брайбруку над озером Амерзе. Бандера жив деякий час біля Штамберзького озера в лісі, а нарешті перебрався на Крайтмарштрасе в Мюнхені.

Біля нього в різний час були охоронцями: перекладач Ярослав Бичкович, колишній старшина УПА Василь Ніновський (кур'єр "Чупринки"), Дмитро Міськів, Чуйко, Василь Шушко. Та всі заходи безпеки не врятували, коли найвище керівництво КГБ і СРСР в особі Шелепіна і Хрущова вирішили ліквідувати його, як загрозу своєму пануванню на Україні.

Свого часу Хрущов у мемуарах писав: "Коли Бандера побачив, що німці і не думають виконувати дані йому обіцянки про утворення незалежної України, він повернув свої сили проти них, але при цьому не перестав ненавидіти СРСР. Спочатку він став вождем українських націоналістів у західних областях, а пізніше – загальновизнаним вождем українського націоналізму".

Злочин було здійснено руками запроданця. Відразу було розгорнуто акцію з дискредитації Бандери і спотворення фактів навколо його смерті. Українство ж сприйняло сумну звістку як непоправну втрату, яка ще більше скріпила ряди борців за волю Батьківщини.

Смерть Степана Бандери була закономірним апогеєм політики міжнародного бандитизму, яку проводила тогочасна керівна верхівка СРСР, зокрема КДБ, але внаслідок ряду обставин (акції протесту української діаспори, публіцистична активність лідерів ОУН, недооцінка глибини проникнення ідей націоналізму в українських масах, значення постаті Провідника для інших поневолених Москвою народів...) наслідки цієї трагічної події значно відрізнялись від тих цілей, які переслідувались організаторами злочинного вбивства.

Захистивши ще у вже тепер далекому 1998 році магістерську дисертацію "Степан Бандера: формування світогляду, початок політичної діяльності,1909-1933, досі вважав, що біографія цього громадсько-політичного діяча вже була досить непогано висвітлена. Однак, як бачимо, ще дуже багато треба робити, щоб об'єктивний життєпис Провідника ОУН став надбанням широкого загалу. Для того, щоб бути переконливішими для опонентів треба спочатку самим відійти від стандартизованого набору стереотипів, та постаратись предметно й детально вивчити факти, зробити свої обґрунтовані висновки, тільки глибоко засвоївши які для себе, можна переходити до переконання інших...

У поширенні правди найбільше маємо бути зацікавлені саме ми – українці. Безкінечним та некритичним повторенням тих самих поверхових, а інколи й (на жаль) й відверто вигаданих відомостей про людину, що стала національним Героєм України, ми тільки провокуємо появу усіляких нісенітниць, до жонглювання якими вдаються "викривачі бандерівщини".

Наступними напрямками для досліджень мають стати поки що недоступні архіви московських спецслужб, документи американської окупаційної адміністрації, до якої звертався С.Бандери з метою отримання візи для виїзду в Америку, агентурні дані ЦРУ про обставини вбивства Провідника ОУН та інформацію отриману американцями від його вбивці. Непростий механізм отримання доступу до персональних відомостей Стефана Попеля (прибране ім'я С.Бандери під час проживання в Мюнхені), адже приватна інформація в сучасній Німеччині оберігається досить жорстко. Але, напевно, існують якісь можливості направлення відповідних запитів від нащадків, щоб, наприклад, отримати виписку з його медичної картки й поставити остаточну крапку хоча б з тим же питанням про зріст...

Найбільша роль в цій роботі має бути відведена, передусім, структурам, на які державою та суспільством покладені функції з вивчення та популяризації історії життя та діяльності, творчої спадщини Степана Бандери, а поміж ними музеям його імені.



Тарас Федорів, науковий співробітник Історико-

меморіального музею Степана Бандери,

1997-2008рр. (с. Старий Угринів), докторант

Українського Вільного Університету (Мюнхен)











© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua