Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Заповіт Петра 1 виконується

Хроніка "братніх" взаємовідносин України та Московії Ч 4 закінчення


4
Рейтинг
4


Голосів "за"
4

Голосів "проти"
0

З цієї короткої хроніки ми бачимо що Москва може виживати ЛИШЕ ЗА РАХУНОК ПОГРАБУВАННЯ та підкорення СУСІДІВ.
А якщоб всі її сусіди написали таку хроніку? ЛЮБИЙ СОЮЗ З МОСКВОЮ ЦЕ ЗАШМОРГ НА ВЛАСНІЙ ШИЇ. Любі фінансові обіцянки Москви це "разводняк і тимчасовий блєф". Москва вивезла і ВИВЕЗЕ з України набагато більше ніж обіцяє "допомогти".


1924 р., жовтень. Таємна директива ОДПУ звертає увагу на "постійне зростання впливу" УАПЦ та стверджує, що її митрополит В. Липківський та його прибічники "давно вже відомі" як "таємні пропагандисти українського самостійництва", що є небезпечним для "радянського ладу". Їх зобов'язали вжити необхідних заходів, серед яких мало бути "збільшення кількості таємних інформаторів серед віруючих і вербування самих священиків для таємної служби в ОДПУ".

1924 р. Місто Таганрог з прилеглими етнічними українськими землями зі складу УРСР передані до складу РСФСР.

1925 р. Група озброєних бандитів-чекістів схопила й розстріляла сотника станиці Гривенської В. Рябоконя, який 7 років очолював партизанський загін, що боровся за українську Кубань.

1925 р. Поза межами України проживало 6,5 млн. українців. Лише 5 відсотків мали можливість вивчати українську мову

1925 р. Компартія ухвалила рішення: "У партійній роботі посилити репресії щодо автокефальної (української) церкви".

1926-1932 рр. Москва знищила 28 єпископів і понад 3 тисячі священиків Української Православної Церкви.

1926 р., 25 травня. Московський агент Шмуль Шварцбард, колишній член каральних більшовицьких загонів в Україні, у Парижі застрелив Симона Петлюру.

1926 р., серпень. Арешт митрополита УАПЦ В. Липківського та спроба усунути його з посади.

1926 р. Лист Сталіна "Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП (б) У" з санкцією на боротьбу проти "національного ухилу", початок переслідування діячів "українізації".

1927 р., жовтень На черговому Соборі УАПЦ здійснена нова спроба усунення митрополита. Підробивши протокол Собору, влада домоглася звільнення митрополита "у зв'язку з похилим віком". Згодом В. Липківський був заарештований і в лютому 1938 р. безслідно зник.

1927 р. Судовий процес над 10 студентами-членами Української національно-козацької партії, створеної 1924 р., яка ставила за мету відновлення державної незалежності Русі-України. Керівники, Іван Шумигора, Василь Артеменко та Вікторія Басович, були розстріляні 26 листопада, інші – засуджені до різних термінів ув'язнення ("Київ: жертви репресій", К., 1997. – Т. 1. – С. 11.).

1927 р. Протестуючи проти московської системи придушування вільної наукової думки та проти безкінечних цькувань, інспірованих агентами ГПУ, покінчив життя самогубством, кинувшись у Дніпро, відомий київський вчений – музеєзнавець Данило Щербаківський.

1927-1931 pp. Фізична ліквідація Української автокефальної церкви та її ієрархів, зокрема, митрополитів В. Липківського та М. Борецького. Майже всі 10657 священиків та 35 єпископів УАПЦ були заарештовані, тортуровані, розстріляні або заслані. А тимчасом з квітня 1920 p. і до вересня 1935 p. юдейські рабини в СССР отримували офіційну платню від совєтського уряду (газета "Джувіш екзамікер" за 6 вересня 1946 р.).

1927-1990 рр. Органами НКВД та іншими репресивними органами в Україні було заарештовано понад 1 млн. осіб. З них 140 тисяч було розстріляно. N111

1928-1938 рр. У сталінських в'язницях загинуло 13 архієпископів і єпископів, 1150 священиків і понад 20 тис. парафіян та членів окружних церковних рад УАПЦ.

1928 р. Наступне помосковщення українського правопису.

1928 р. На цілковито українських етнічних територіях і районах в Курській та Воронезькій областях викладання української мови Москвою заборонялось.

1929 р. Для проведення агітації і колективізації в села України було відправлено 15 тисяч робітників з Московії.

1929 р. Початок арештів українських діячів культури, науки, священників УАПЦ. Для цього НКВД була вигадана Спілка Визволення України.

1929 р. Початок колективізації. Після скасування НЕПу Московщина вивезла до Сибіру 1200 тисяч українських заможних селян-одноосібників (куркулів). Всього з кінця 20-тих років до початку 50-тих з України було виселено 2 880 000 мільйонів людей. N111

1929-1991 pp. Посилене заселення Русі-України московинами (їх чисельність зросла у 5 разів) і виселення українців. У 30-х роках 50% в'язнів концтаборів та спецпоселенців Сибіру становили українці.

1929 р. Арешти визначних діячів української науки, культури й УАПЦ за приналежність до Спілки Визволення України.

1929 р. Відповідно до закону Радянської України "Про культурні й природні пам'ятки" від 16 червня 1926 р., у Києві зруйновано монастир св. Катерини, споруджений в 1739-1741 рр.

1929-1930 pp. Арешти визначних діячів української науки, культури, освіти, Церкви, Спілки Української Молоді. Харківський судовий процес над ними ("Процес СВУ"). На допиті одного із арештованих, В. Дурдуківського, слідчий Соломон Брук сказав: "Нам надо украинскую интеллигенцию поставить на колени, это наша задача. Кого не поставим – перестреляем". Одночасно в усій Русі-Україні було заарештовано і розстріляно (більшість), або відправлено на довголітню каторгу в концтабори понад 120 тисяч українців, головним чином інтелігенції. До звільнення і реабілітації дожили одиниці.

1930 р. Додатково близько 47 тисяч робітників з Московії прибули в Україну. Водночас в Україну прибули так звані 25-тисячники для проведення компанії розкуркулення та керівництва новоутвореними колгоспами.

1930-1933 рр. Було репресовано 184 українських науковців. Біля 170 з них були істориками N111. Люди боялись вступати на історичні факультети.

1929-1932 pp. Друге закріпачення Москвою українських селян через позбавлення права власності на землю, худобу, реманент, вільний виїзд з села та заганяння селян до колгоспів.

1930 р. Були пограбовані та знищені всі безмірної вартості мистецькі речі св. Софії, зруйнували іконостас.

1930 p. На ключові посади в українське село відправлено 23 тисячі "двадцятип'ятитисячників" та 23500 спеціально уповноважених, переважно московинів. "Місцева сільська влада потребує ін'єкції більшовицького заліза. Тож ми посилаємо вас... Викиньте свій буржуазний гуманізм через вікно і дійте, як більшовики... Ваше завдання – здобути зерно за будь-яку ціну..." (М. Хатаєвич, україноненависник).

1930 р., 22 січня. Газета "Пролетарська правда" стверджувала, що "знищення соціальної бази українського націоналізму – індивідуальних селянських господарств – було одним із основних завдань колективізації на Україні".

1930 р., 28-29 січня. Надзвичайний Церковний Собор у Києві ліквідував УАПЦ і Всеукраїнську Православну Церковну Раду (ВПЦР). Арешт митрополита М. Борецького та ін. православних діячів. На спеціальних зборах ДПУ митрополит УАПЦ М. Борецький змушений підписати документ про розпуск Церкви. Митрополита відправили до Соловецького табору, згодом перевели у Ленінградську психіатричну в'язницю, де він і помер десь 1935-1936 рр.

Однак протести з-за кордону призупинили рішення про розпуск. 9-12 грудня відбувся черговий Собор, де новим митрополитом обрано І. Павлівського. Уцілілим 300 парафіям дозволили відновити діяльність у рамках Української Православної Церкви. Останню парафію УАПЦ ліквідовано на початку 1936 р. І. Павлівського заарештовано у травні 1936 року, і його дальша доля невідома.

1930 р., 1 лютого. ЦВК і РНК СРСР ухвалили постанову "Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови сільського господарства в районах суцільної колективізації і щодо боротьби з куркульством". Постановою скасовувалися всі закони про оренду землі та найману працю в сільському господарстві, конфіскувалися в "куркулів" засоби виробництва. Почалася перша хвиля "розкуркулення", що охопила 309 районів України. На 10 березня розкуркулено 61887 господарств. Внаслідок розкуркулення за 1928-1931 рр. кількість селянських господарств скоротилася на 352 тис.

1930 р., 9 березня-19 квітня. Процес Спілки Визволення України. Як учасники спілки були заарештовані академік С. Єфремов, історик Й. Гермайзе, письменники М. Івченко, Л. Старицька та ін. Усіх його учасників засуджено на тривалі терміни.

1930 р. Почався розгром Української Академії Наук. Неоціненної вартості праці М. Грушевського, С. Єфремова, Є. Тимченка були знищені. Матеріали для майже стотомової "Української Радянської Енциклопедії", над якою працювали сотні українських науковців протягом багатьох років, були знищені, науковці – заарештовані.

1930-1932 pp. Жорстоке придушення селянських повстань із застосуванням бронемашин, артилерії та літаків. Масові розстріли і виселення учасників повстань та їхніх сімей. Антикомуністичними виступами були охоплені десятки округ. У С. Іршики Старо-Костянтинівського району селяни виступали під гаслом: "Нам такої Радянської влади не треба, це не влада, а бандити. Вона пограбувала нас і забрала все".

1930-1937 pp. Ліквідовані всі без винятку українські школи, середні спеціальні та вищі навчальні заклади та факультети, закриті газети та видавництва на Кубані, в Сибіру, на Далекому Сході та інших землях, заселених переважно українцями. Було заарештовано всіх професорів та доцентів Благовіщенського Українського Університету (Зелений Клин), Краснодарського інституту, Педагогічного технікуму в станиці Полтавській, Білгородського педагогічного інституту.

"Постановление ЦК ВКП (б) и СНК Союза ССР о хлебозаготовках на Украине, Северном Кавказе и Западной области. 14 декабря 1932 г.: 7... а) выселить в кратчайший срок в северные области СССР из станицы Полтавской (Сев. Кавказ), как наиболее контрреволюционной, всех жителей... и заселить эту станицу добросовестными колхозниками-красноармейцами, работающими в условиях малоземелья на неудобных землях в других краях, передав им все земли и озимые посевы, строения, инвентарь и скот выселяемых. Немедленно перевести на Северном Кавказе делопроизводство советских и кооперативных органов "украинизированных" районов, а также все издающиеся газеты и журналы с украинского языка на русский как более понятный для кубанцев, а также подготовить и к осени перевести преподавание в школах на русский язык... Срочно проверить и улучшить состав работников школ в "украинизированных" районах".

1931 р. У Ленінграді видано брошуру "На великой стройке", в якій зазначалося, що на кінець 20-х років в СРСР проживало 81,195 млн. українців, а росіян – 77,791 млн.

1931 р., лютий. Арешти колишніх діячів УНР і УРСР (В. Голубович, П. Христюк та ін.). Депортація М. Грушевського до Москви, а звідти до Кисловодська, де 24.11.1934 р. він помер за таємничих обставин. Після цього відбувся повний розгром історичної секції УАН. З України до Сибіру було заслано 57713 інтелектуалів

1932 р. З Московії в Україну завезено 50 тисяч комуністів та 150 тисяч комсомольців.

1932 р. Загальне число висланих за межі України на кінець 1932 року складало 2400 тис. В тому числі жінок і дітей.

1932 р. З Софіївського Собору було вивезено біля 20 возів історичних цінностей, рукописів, книг. Москва відкрила та пограбувала труну київського князя Ярослава Мудрого.

1932-1933 р. В Харкові була розгромлена Українська Академія сільського господарства й Науково-дослідний інститут економіки й організації сільського господарства.

1933 р. В Харкові був розгромлений Науково-дослідний інститут історії української культури ім. акад. Дм. Багалія.

1933 р. В Харкові був розгромлений Науково-дослідний літературознавчий інститут ім. Т. Шевченка.

1930-ті роки. Розгромлена Геологічна служба України, творцем якої був всесвітньо відомий вчений академік Павло Тутківський.

1932-1933 рр. Спланована і здійснена за підтримкою і з мовчазної згоди "світового співтовариства" акція ліквідації українського народу. Свідоме знищення московським більшовицьким режимом українських селян шляхом організації голодомору. Централізоване переселення росіян у вимерлі села України. В Україні, яка володіє 40 відсотками світового чорнозему, умертвлено голодом 12 мільйонів носіїв української мови, саме селян, щоб зберегти зрусифіковане міське населення. Голодомор був спрямований на винищення саме українців, а відбувався він лише на українських етнічних землях як в Україні, так і поза межами України. Якщо окремі області України (зокрема, Київщина) втратили чи не третину свого населення, то на Кубані, Придонні, Ставропіллі та в Криму загинув кожен четвертий-п'ятий мешканець сіл та хуторів, де проживали українці, але в тих частинах сусідніх московських областей (Брянська, Воронезька, Курська), де жили москалі, смертності від голодування не спостерігалося. Не помирали від голоду також у москальських селах в Україні. Здебільшого саме мешканці цих сіл були тими грабарями, що закопували померлих, а часто й ще живих українців.

Член Британської Академії і член Академії наук у Кракові проф. Норман Дейвіс пише: "Голодомор 1932-1933 pp. був побічним наслідком колективізації і мав подвійну мету: одним ударом придушити український націоналізм і винищити найбільший осередок заможного селянства.

ЖНИВА СКОРБОТИ: "Чверть сільського населення, чоловіки, жінки й діти, лежать мертві або конають", на "великій території, де живе десь сорок мільйонів чоловік", "немов один великий "Бельзен". "Решта населення більшою чи меншою мірою недужа, навіть не має сили поховати свої родини і сусідів". " (Як і в "Бельзені"), загони вгодованих поліцаїв і партійні урядовці наглядають за жертвами" (Robert Conquest. The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivisation and the Terror-Famine. – London, 1986.).

У1932-1933 pp. в Україні і на прилеглих козацьких землях московський режим штучно створив голодомор як частину радянської колективізаційної кампанії. Всі запаси харчів були силоміць реквізовані, військовий кордон не давав змоги завезти харчі ззовні, і люди були приречені на смерть. Мета полягала в знищенні української нації, а разом з нею і "класового ворога". Загинуло близько 7 млн. людей [Там само]. Світ бачив не один страшний голод, під час багатьох із них становище ще більше погіршувала громадянська війна. Проте голод, організований як геноцидний акт державної політики, слід вважати за унікальний.

Письменник Василь Гросман згодом так зобразить становище дітей: "Ви бачили коли-небудь газетні фото дітей у німецьких таборах? Вони були точнісінько такі: голови – немов важкі кулі на тоненьких, як у лелеки, шийках... увесь скелет обтягнений не шкірою, а немов жовтою марлею... А навесні вони вже взагалі не мали облич. Замість них – якісь пташині голови із дзьобами або жаб'ячі голови з тонесенькими білими вустами, а дехто скидався на рибу з роззявленим ротом... То були радянські діти, а доводили їх до смерті радянські люди" [З Vasily Grossman. Forever Flowing. (New York, 1972); цит.: Conquest R. The Harvest of Sorrow, 286].

Зовнішній світ мало знав про це. У США кореспондент газети "Нью-Йорк таймс" Волтер Дуранті, що в приватному колі багато розповідав про мільйони смертей, проте нічого не опублікував, отримав Пулітцерівську премію (4 – S.J.Taylor. Stalin's Apologist: Walter Duranty, the New York Times' Man in Moscow. – Oxford, 1990). В Англії Джордж Орвел нарікав, що голодомор "залишився поза увагою більшості англійських русофілів" [5 – Conquest R. The Harvest of Sorrow, сh. 17, "The Record of the West".].

Історик, що нарешті подав переконливі докази цього жахіття, намагався передати його незмірність. Він написав книжку на 412 сторінок, по 500 слів на сторінці, а потім заявив у передмові: "Десь двадцять занапащених життів припадає не те що на кожне слово, а на кожну літеру цієї книжки" (Норман ДейвіС. Європа: Історія /Пер. з англ. П. Таращук, О. Коваленко. – К.: Основи, 2000. – С. 993-994.)

"У крестьян отбирали практически все зерно, в том числе и предназначенное для посева. Физически ослабленное крестьянство не могло нормально провести весеннюю посевную кампанию 1932 г. Усложняли ситуацию и бесхозяйственность в колхозах, полная незаинтересованность крестьян в эффективной, продуктивной работе.

Весной 1932 г. в республике было засеяно немногим более половины запланированных площадей. Вследствие некачественного возделывания часть посевов погибла. И все же не естественные факторы были причиной трагедии украинского крестьянства. Урожай 1932 г. лишь на 12% был меньше среднего урожая за 1926-1930 гг. и мог бы обеспечить население Украины минимумом продовольствия. До выполнения плана по хлебозаготовкам Украина и другие хлебные районы заносились на "черную доску". Сюда прекращалась поставка товаров, изымались продовольственные и посевные фонды. Это фактически обрекало людей на голодную смерть...

Коллективизация привела к резкому падению производительности сельского хозяйства. Тем не менее, собранного урожая вполне хватало, чтобы прокормить население республики. Однако союзное правительство продолжало устанавливать для Украины непомерные хлебозаготовительные планы. В 1931 г. республиканское руководство обратилось к Москве с просьбой снизить плановые цифры. И. Сталин согласился на незначительное уменьшение плана, но это не могло спасти ситуацию. Как следствие, уже в конце 1931 г. в Украине катастрофически не хватало продовольствия. Тем временем хлебозаготовительные планы росли. В 1931 г. украинские крестьяне сдали государству 39% валового сбора зерновых, в 1932 г. – 55%.

В октябре 1932 г. в республику для надзора за хлебозаготовительной кампанией прибыла чрезвычайная комиссия во главе с В. Молотовым. Комиссия действовала грубыми методами. Для "работы на селе" были мобилизованы партийные активисты. В села вводились регулярные войска и подразделения ГПУ, которые силой отбирали у крестьян последнее зерно... Именно в этот период на полях по ночам начали появляться крестьяне, преимущественно женщины, которые ножницами срезали недозревшие еще колоски. Это явление быстро приобрело массовый характер.

Для его прекращения И. Сталин собственноручно написал закон об охране социалистической собственности, который за кражу колхозной или кооперативной собственности предусматривал расстрел с конфискацией имущества или лишение свободы сроком не менее 10 лет с конфискацией имущества. Современники называли этот закон "законом о пяти колосках". В скором времени появился закон "о борьбе со спекуляцией", который предусматривал заключение в концлагерях от 5 до 10 лет для тех крестьян, которые, спасаясь от голода, старались обменять домашние вещи на продовольствие в городах. Купить продукты они не могли, так как с 1928 г. продовольствие в городах распределялось по карточкам.

Крестьяне оказались в безвыходном положении. ЦК КП (б) У, СНК УССР, десятки тысяч местных партийных и советских руководителей, суды и прокуратура республики, органы ГПУ на территории собственной республики по отношению к собственному народу действовали так, как редко позволяли себе действовать захватчики в оккупированной стране. Подворные обыски сопровождались конфискацией не только зерна, но и картофеля, свеклы, сала, мяса и других продовольственных запасов на зиму. Крестьяне были лишены всего съестного. Этим партийно-государственный аппарат сознательно обрекал их на смерть... В начале 1933 г. в Украине фактически не осталось запасов продовольствия. Голод охватил также другие зерновые районы – Поволжье, Кубань, Северный Кавказ. Но самые страшные масштабы голод приобрел именно в Украине. Люди умирали целыми селами, живые не имели сил хоронить умерших. А в это время на соседних железнодорожных станциях под вооруженной охраной находились тысячи пудов зерна, предназначенного для вывоза. Фактически голод наступил уже в декабре 1931 г., а массовая смертность началась зимой 1932 г. Новая волна массовой смертности от голода поднялась осенью 1932 г., а зимой и весной 1933 г. он охватил всю Украину. Летом, в особенности в июне 1933 г., голодомор достиг апогея. От него умирали на протяжении лета, а от тифа и кишечно-желудочных отравлений даже в начале 1934 г.

Люди ели толченую кору деревьев, солому, перемешанную с гнилой перемерзшей капустой, котов, собак, крыс, потом перешли на слизняков, лягушек, крапиву и умирали от тяжелых желудочных заболеваний. Были многочисленными случаи людоедства, некоторые крестьяне, обезумев от голода, убивали и ели собственных и чужих детей. Вымирали целые села, а поиски и изъятие продовольствия государственными органами продолжались.

Поставленные в безысходное положение, крестьяне бросали дома и пробовали попасть в город. Не всем это удавалось: многие погибали под открытым небом на дорогах, других останавливали милицейские кордоны. В город попадало сравнительно мало людей. Но помощи не было и здесь. Стремясь спасти хотя бы детей, родители оставляли их в больницах, государственных учреждениях, в подъездах домов и просто на улицах. Лишь с мая-июня 1933 г. государство начало предоставлять некоторую помощь украинскому крестьянству...

Гибель миллионов людей власть старалась скрыть. Средства массовой информации молчали. Советское правительство отвергало предложения о помощи из-за границы, утверждая, что слухи о голоде намеренно распространяют враги СССР... Вплоть до 1987 г. ни одного упоминания об этом событии 1933 г. в советской историографии и печати не было. По сей день не установлено точное количество жертв голода 1932-1933 гг. Московское руководство запретило упоминать о нем в средствах информации. В январе 1933 г., когда от голода ежедневно гибли десятки тысяч крестьян, И. Сталин на пленуме ЦК ВКП (б) заявил, что материальное положение рабочих и крестьян улучшается из года в год, и что в этом могут сомневаться лишь ярые враги советской власти. Официальное расследование голодомора 1932-1933 гг. в Украине началось только в конце 80-х годов.

Еще не развеялся трупный смрад в опустевших украинских домах, а из других республик СССР, в особенности из России, уже направлялись эшелоны с переселенцами. К концу 1933 г. в Донецкую, Днепропетровскую, Одесскую и Харьковскую области переселилось около 117,1 тыс. человек. Голодомор 1932-1933 гг. принадлежит к трагедиям, последствия которых ощущаются по сей день... Голодомор 1932-1933 гг. – самое страшное из многочисленных преступлений сталинизма" (История Украины: учебное пособие для 10 класса средн. общеобразоват. шк. /Авторы: Даниленко В.М., Гузенков С.Г., Колодяжный Н.Н. – Запорожье: Премьер, 2003. – С. 175-179).

"Предстоящему голоду крестьяне нередко предпочитали самоубийство и иногда целыми семьями отравлялись угарным газом. Тех, кто пытался спастись в городах, задерживали заградительные отряды... Люди ели древесную кору, кожаные ремни, обувь... Власти отметили более двух тысяч случаев людоедства. С пойманными людоедами часто жестоко расправлялись, учиняя над ними самосуд. Нередко матери убивали и ели своих детей. Бывший заключенный Вацлав Дворжецкий вспоминал одну из таких женщин, попавшую за подобное убийство в лагерь. Она говорила ему: "Всех унес голод! Всех... Если бы это... то и я... А так, может быть, будет у меня еще ребеночек, может, будут еще детки...". И в то же время, изъятое у крестьян зерно часто из-за плохого хранения гнило и портилось, порой сваливалось в кучи прямо под открытым небом. Не прекращали работать все водочные заводы страны, где зерно перегоняли в спирт. Правительство продолжало продавать хлеб за рубеж. По официальным данным, в 1932 г. в Западную Европу было вывезено около 1,8 млн. т зерна, в 1933 г. – 1 млн. т. Советские газеты опровергали все сообщения о голоде..." (Энциклопедия для детей. – Т. 5, ч. 3. История России. XX век... – С. 454-455).

З повідомлень Італійського консула у Харкові, 31 травня 1933 р. N474/106. "Голод далі робить таке велике знищення народу, що залишається зовсім незрозумілим, як світ може бути байдужим супроти такої катастрофи, і як інтернаціональна преса, що так активно закликає до міжнародного осуду Німеччини, винної в т.зв. "страшних переслідуваннях євреїв", продовжує мовчати про цю різанину, організовану радянським урядом...".

"Етнографічний матеріал буде змінений. Напевно, необхідно зліквідувати українську проблему протягом кількох місяців, з жертвою від 10 до 15 мільйонів осіб. Нехай ця цифра не здається перебільшеною", – цинічно сказав начальник Харківського облвідділу ГПУ Кацнельсон.

Я тієї думки, що, мабуть, її уже досягли. Це велике нещастя, яке скошує мільйони осіб і винищує дітей цілого народу, вдаряє в дійсності тільки Україну, Кубань та середню Волгу... У селі Гарово, близько 50 км від Харкова, з 1300 мешканців, що там жили, сьогодні можна нарахувати тільки 200... Околиця Полтави, здається, найбільше потерпіла, більше навіть від Харкова. У Полтаві навіть лікарі починають пухнути від недоїдання. Із Сум один комсомолець пише до своєї дівчини у Харків, що там батьки убивають своїх найменших дітей і їх з'їдають... Закінчую: теперішнє нещастя спричинить колонізацію, переважно московську, України. Воно змінить її етнографічний характер. Можливо, в дуже близькому майбутньому не можна буде більше говорити про Україну..., тому що Україна в дійсності стане московським краєм.

З найвищою пошаною К. (королівський) консул Граденіго" (Куліш А.Ф. Книга пам'яти українців... С. 41).

1932 р., 6-9 липня. Представники Москви В. Молотов і Л. Каганович обвинувачують представників КП (б) У на III Всеукраїнській конференції КП (б) У за провал у сільському господарстві й колективізації.

1932 р., 10 грудня. Постанова ЦК ВКП (б) "Про чистку партії". Згідно з постановою, в 1932-1933 рр. відраховано 51 тис. членів, з них 27 тис. українців, при загальній кількості членів КПУ – 125 тис. Також під час цієї "чистки" було "винищено" ще й 1000 урядовців та 300 вчителів, професорів та членів системи освіти Академії наук.

1932 р. Москва продала до Європи 17,3 млн. тонн українського зерна та 300 тисяч тонн борошна.

1932 р. З січня 1932 року в Україні почав діяти Торгсин, який формально діяв при Наркоматі зовнішньої торгівлі, і який почав працювати не з іноземцями а з голодуючими селянами, скуповуючи за безцінь золото, срібло, діаманти, антикваріат. Разом з тим вийшла постанова РНК УРСР від 29.06.1932 р., де ставилось завдання "мобілізація всередині України ефективної валюти, і що побутове золото необхідно зібрати за допомогою системи Торгсину та направити на службу інтересам пролетарської держави". Спочатку Москва забрала зерно, а потім почала забирати все золото і гроші. При здачі золота люди отримували "папірець" (бони) на право покупки хліба, але цей процес інколи займав декілька місяців і за хлібом "з папірцем" вже ніхто не приходив. Існувала навіть таємна інструкція: "не давати обіцянок покупцям на швидше отримання продуктів". Серед працівників Торгсину процвітало шахрайство по кількості і якості отриманого золота. Таким чином через систему Торгсину, в 1931 до казни надійшло – 6 млн. валютних карбованців, в 1932 р. – біля 50 млн. крб., в 1933 р. – 107 млн. крб. 75,2% становили дорогоцінні метали. Це складало в 1932 році 21 т золота та 18,5 т серебра, в 1933 році 44,9 т золота і 1420,5 т срібла. Тобто тільки під час Голодомору, голодне населення України подарувало Москві 66 т золота та 1439 т срібла та велику кількість інших коштовностей.

1932 р., 14 грудня. Секретна Постанова ЦК ВКП (б) і РНК СРСР "Про хлібозаготівлі в Україні, Північному Кавказі, та припинення українізації". В постанові зазначалось: "Немедленно перевести на Северном Кавказе делопроизводство советских и кооперативных органов "украинских" районов, а также все имеющиеся газеты и журналы с украинского языка на русский как более понятный для кубанцев, подготовить и к осени перевести преподавание в школах на русский язык. ЦК і СНК обязывают крайком и крайисполком срочно проверить и улучшить состав работников школ в "украинских" районах". Таким чином Москва вирішувала для себе відразу два питання: знищення українців голодом та позбавлення їх права на рідну мову.

На середину 1932 р. 70% українських селян перебували у колгоспах, тоді як у Росії цей показник становив лише 59,3%.

1932 р. Закриття на всій території СРСР всіх національних літературних об'єднань та створення єдиної спілки письменників СРСР.

1933 р. Керівник хлібозаготівель на Україні М. Хатаєвич заявив: "Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Цей рік став випробуванням нашої сили і їхньої витривалості. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну!".

Але ще відвертіше написав в своїй статті Косіор: "Український націоналізм є для нас головною небезпекою, і щоб викорінити цей націоналізм і запровадити одностайність радянської держави, було принесене в жертву українське селянство" (Газета "Ізвєстія" 2.12.1933 року).

1933 р. Москва продала до Європи 16,8 млн. тонн українського зерна та 300 тисяч тонн борошна.

1933 р. Начальник ГПУ в Україні В. Балицький доповідав, що 1933 року в Україні померло з голоду 8 млн. людей.

1933 р. Москва знищила українські науково-термінологічні словники.

1933 р., січень. З Московщини в Україну прислано 3 тисячі офіцерів-енкаведистів.

1933 р., 14 січня. З Московщини в Україну прислано 30 тисяч добровольців з числа робітників та селян, які брали участь у вивезені продуктів з України.

1933 р. Рішенням пленуму ЦК КПРС знищено понад 3 тисячі українських книжок.

1933-1938 рр. Знищено 290 письменників, що писали українською мовою. У наступні роки знищено понад 500 поетів, письменників, літераторів, мистецтвознавців.

1933 р. В РСФСР затверджений порядок, за яким українцем записували лише тих, хто народився в Україні. Так, українці, які становили 80% населення Зеленого Клину (Далекий Схід), 62% населення на Північному Кавказі, стали росіянами. До цього українців проживало: на Кубані – 2 млн. (діяло 950 українських шкіл), в Курській області – 1,3 млн., у Воронезькій області -1 млн. (діяло 429 українських шкіл), на Уралі – 600 тис., на Далекому Сході – 600 тис. (діяло 1076 українських шкіл).

1933 р. Телеграма Сталіна про припинення українізації і знищення більшості українських письменників.

1933 р., 18-22 листопада. Постанова ЦК КП (б) У "Про припинення українізації".

1933 р. У січні керована Й. Сталіним та Л. Кагановичем компартійна кліка призначила П. Постишева секретарем ЦК КП (б) У для безпосереднього керівництва голодомором в Україні. Разом з ним прибуло 10 тисяч московинів, які були призначені на ключові керівні посади в селах, містах та обласних центрах. Початок припинення "українізації". Внаслідок чисток з 240 українських письменників знищено 200, із 85 вчених-мовознавців ліквідовано 62.

1933 р. Погром українців Кубані. Жорстоке придушення Москвою повстання кубанських українців. Розстріл і виселення понад 50 тис. українців, зокрема, повністю – станиці Полтавської (30 тис. населення), яка була крупним центром української освіти та культури. Перейменування її на Красноармейскую. Заселення українських станиць московинами. Перейменування місцевих назв, аби ніхто не здогадався, що в них жили славні нащадки Запорозької Січі. Після ліквідації шкіл та культурно-освітніх установ на Кубані в багатьох станицях москалі виносили зі шкіл, клубів та хат-читалень українську літературу й палили її вдень при дорогах. Всі українці, які відігравали будь-яку роль у культурно-національному житті Кубані, зокрема 1500 вчителів українських станичних шкіл, були фізично знищені або заслані на каторжну працю до концентраційних таборів, звідки майже ніхто не повернувся (Яр. Савка. Російщення України. – Київ, 1992, С. 209-215). У станиці Полтавській москалі застали ще чимало вмираючих і виснажених українців. Їх було постріляно й у такий спосіб деукраїнізовано.

1934 p. Планове заселення вимерлих від голодомору українських сіл завезеними з Півночі московинами. План було виконано на 104,7 %.

1935 р. Заборонений український правопис 1929 року (харківський правопис, або правопис Голоскевича). Голова комісії та майже усі 50 членів комісії були розстріляні. Замість нього був нав'язаний "московсько-український" правопис, з якого було вилучено "націоналістичні перекручення" та забезпечено єдність з правописами братніх народів СРСР, тобто наближений до російського. Цей "виправлений" правопис в Україні використовується по сьогоднішній день. (український правопис 1929 року зберігся лише в діаспорі).

1933 р. Самогубство письменника М. Хвильового та державного діяча М. Скрипника на знак протесту проти української політики московських окупантів та малоросійських колаборантів.

1933 р., січень – 1934 р., січень. Внаслідок партійних "чисток" КП (б) У втратила понад 100 тис. членів.

1933-1939 pp. Масове нищення пам'яток української культури, архітектури, мистецтва, зокрема, шедеврів світової архітектури – Михайлівського золотоверхого монастиря (побудований у середині XI ст.) та найдавнішої церкви (побудованої в Х ст.) – Десятинної у Києві. За двадцять років окупації було знищено 8 тисяч церков – пам'яток культури та архітектури. Видатний вчений, археолог, мистецтвознавець Микола Макаренко, який виступав на захист Михайлівського Золотоверхого монастиря, 1934 р. був заарештований і 1937 р. знищений. Перед цим в 1934 році Москва заборонила фотографувати ті церкви в Україні, які підлягали знищенню. Тих, хто таємно це робив, жорстоко карали, фотографії відбирали та палили. Відбувалось також пограбування та знищення не тільки церковного майна, але і музейного. З музеїв забирались золоті та інші коштовні речі тисячолітньої давності, неймовірної історичної вартості. Золоті речі переплавлялись та продавались як золото за кордон.

1934 р. Усі вищі навчальні заклади в Україні підпорядковуються Москві. Всі українські національно-творчі працівники звільнені, все викладання переведене на російську мову. Численні "перевірки" професури та студентства, "чистки" привели до того, що число українців – професорів та студентів – зменшилося до мінімуму. До цього часу в університетах, інститутах, технікумах навчалось 350 000 студентів, близько 4 мільйонів дітей ходило до українських шкіл. Тираж україномовних газет зріс до 4 мільйонів примірників. У 1933 році в Україні було видано понад 5000 примірників різних україномовних книжок. Після 1934 року все це почало скорочуватись та нищитись. Викладачі та студенти, які продовжували вживати українську мову, навіть поза навчальними годинами, заарештовувались.

1933-41 рр. тотальне знищення та арешт московською окупаційною владою 80% української інтелігенції: інженерів, науковців, письменників, лікарів, вчителів. У 1938 році друкувалося 259 українських письменників, після 1938 року – лише 36. З 223 зниклих письменників лише 7 померли своєю смертю. Решта – розстріляні, запроторені до концтаборів або іншими репресивними заходами вилучені з літератури. Таких масових убивств, як в 30-х роках в Русі-Україні, історія ще не знала. Кагановичі, постишеви, хатаєвичі, бруки мільйонами вбивали українців лише за те, що вони були українцями (А. Дикий. – С. 260).

1934 р., літо. Радянська влада, відповідно до закону "Про культурні й природні пам'ятки", ухваленого 16 червня 1926 р., та дозволу Наркомату освіти, у Києві розібрана Василівська (Трьохсвятительська) церква, що була споруджена 1183 р. та перебудована у 1690-1700 рр.

1934 р. Українські науковці, які укладали 20-томну "Українську Радянську Енциклопедію", ув'язнені, зібрані матеріали знищені, видавництво закрите.

1934 р. У Києві москвини знищили знаменитий Михайлівський Золотоверхий монастир, зруйновано церкву св. Георгія, споруджену в 1744-52 рр., перебудовану в XIX ст. На місці храму споруджено житловий будинок для працівників НКВД та інших урядових установ.

Середина1930-х рр. У Києві зруйновано Стрітенську церкву, що була споруджена у 1850-х рр.

1934 р. Розстріл у Харкові 34 українських літераторів, серед яких були діячі української культури (К. Буревій, Г. Косинка, А. Крушельницький, Д. Фальківський та ін.) за сфальсифікованими звинуваченнями у причетності до вбивства С. Кірова, якого насправді вбили його ж "соратнікі". У зв'язку зі "справою Кірова" комуністи вимордували в Русі-Україні близько 30 тис. осіб, переважно інтелігенції.

1934 р. Продовження помосковщення українського правопису. Тільки за один 1934 рік було розстріляно більше 4000 тільки вчителів.

1935 р. У процесі розбудови Києва радянською владою зруйновано храм Успіння Пресвятої Богородиці (Пирогощі), що був споруджений в 1132 р. Одночасно знищено церкву XVII ст. св. Петра і Павла та її дзвіницю; братський монастир Богоявлення (1690-і рр.); Борисоглібську церкву з дзвіницею (1692 р.); храм Миколи Чудотворця (1800-1807 рр.); храм Різдва Христового (1810-1814 рр.); монастир св. Миколи "Пустинний" (XII ст.).; церкву св. Ольги (1839 р.).

1935-1937 рр. Радянська влада зруйнувала: церкву Всіх Святих (1782 р.) і кладовище на горі Щекавиці (на їх місці розбито парк); дерев'яну Петропавлівську церкву на Куренівці (1759 р.). Знищили Братську церкву, в якій була велика кількість різних історичних пам'яток нашого народу. Була знищена Трисвятинна церква ХІІ ст. І так по всій Україні.

1934-1977 р. Небувале за масштабами цілеспрямоване нищення архітектурних пам'яток Києва та інших міст України як історичної пам'яті народу. Розібрано вісім високомистецьких барокових іконостасів з катедри Св. Софії роботи українських майстрів ХVІІ-ХVІІІ ст. За урядовим розпорядженням, з іконостасів здиралась позолота, а самі іконостаси були майже всі спалені.

1934-1991 pp. Планомірне цілеспрямоване руйнування природи Русі-України – річок, степів, лісів, земель, повітря, надр – руйнування життєвого середовища нації. ("Чем хуже – тем лучше". – В. Лєнін).

1934-1988 pp. Заборона писати мистецькі та художні твори, які б позначалися українським національним змістом, досліджувати і вивчати справжню історію Русі-України, згадувати про голодомори. Історія і вся українська культура зобов'язані були звеличувати Московську імперію, загарбницьку політику і дикунську жорстокість москалів та комуністів, керуватися фальшивою імперською концепцією "єдінства трьох братских славянскіх народов"; розглядати як "старшого брата" чужинців-москалів, які з'явилися на історичну арену на кілька тисяч років пізніше від українців і які завдали нам більше лиха, ніж усі інші народи, разом узяті. Істориків, письменників, діячів культури, яких не розстріляли і які випадково чи свідомо виходили за межі цих рамок, Москва жорстоко переслідувала, їхні твори заборонялися або знищувалися. Так, наприклад, був спалений увесь наклад книги "Хортиця в героїці і легендах", її автор М. Киценко звільнений з посади; був репресований літературознавець І. Дзюба (за роботу "Інтернаціоналізм чи Русіфікація"), переслідувались історики М. Брайчевський, Я. Дашкевич, поет В. Сосюра, композитор К. Данькевич, письменник та кінорежисер О. Довженко і багато, багато інших. Накидувана чужинцями система освіти та виховання була спрямована на те, щоб прищеплювати українцям почуття меншовартості, відразу до борців за визволення Русі-України від окупанта, зневагу до українських національних героїв, зокрема І. Мазепи, С. Петлюри, Є. Коновальця, С. Бандери. Визначні наші діячі науки, культури, Церкви (М. Грушевський, С. Єфремов, В. Винниченко, І. Пулюй, Г. Хоткевич, І. Багряний, О. Ольжич, А. Шептицький та багато інших) замовчувались або подавалися в негативному значенні.

1936-1941 pp. Хроніка Биківнянського лісу 1936-1941 рр. Фахівці вважають, що в могильниках Биківнянського лісу поховано близько 150 тисяч розстріляних Москвою українців. Максимум розстріляних за ці роки припадає на 1937, 1938 і 1941 роки, а в цих роках – на жовтневі дні 1937 p., травневі дні 1938 р. та на липень 1941 p. З понад п'ятьох тисяч імен розстріляних у Києві 1936-1941 pp., зібраних шляхом дослідження архівно-слідчих справ КДБ УРСР, автори-упорядники книги склали "Щоденник", точніше, "Щонічник" (бо виконавці Воробйов, Шашков, Нікельберг і Шлепченко чинили свою чорну справу, згідно з підписаними ними "Актами", поночі). Суконною мовою актів, що зберігаються в архівно-слідчих справах, розстріл іменується приведенням вироку до виконання. "Виконавець" після розстрілу вписував у віддруковану форму прізвище, ім'я та по батькові розстріляного, дату вирокового протоколу про розстріл, дату розстрілу й ставив свій підпиС. Акти засвідчують, що розстріли відбувались переважно між 23-ю та 24-ю годинами. Трупи негайно вантажили на машини й вивозили з Києва, у 1936-1941 pp., найімовірніше, до Биківнянського лісу, що під Києвом, і там їх закопували. (Роженко М.М., Богацька Е.Л. Сосни Биківні свідчать: злочин проти людства. – Український центр духовної культури, 1990. – С. 568).

1937 р. Ліквідація майже всього складу уряду УРСР та всього ЦК КП (б) У. Самогубство голови уряду П. Любченка. Українців-комуністів чужинці знищували так само, як і некомуністів, але трохи пізніше. Терор мав не класову, а виразно національну основу. Марксистський історик академік М. Яворський, який, за вигаданими в НКВД звинуваченнями, засуджений 1932 р. на 6 років, а 1937 р. розстріляний, бо був українцем, незадовго до своєї смерті писав: "Мав нещастя належати до найжалюгіднішої у світі комуністичної партії і вважаю це за свій великий злочин".

1937 р., листопад. На відзначення 20-річчя приходу комуністів до влади розстріляно на Соловках багато діячів української культури, що, по суті, було відновленням культу дикунів кам'яної доби, які на знаменні події чи свята приносили у жертву богам живих людей. (У нормальних країнах на державні свята в'язнів відпускають на волю або скорочують термін ув'язнення).

1937-1938 pp. Окупанти стратили на місцях за рознарядками з Москви близько 300 тис. українців, 3,5 млн. були відправлені в концтабори та на спецпоселення. Приводом для арешту та репресій міг бути будь-який доноС. Лише в Харківській області 1937 р. "тройкою" (прокурор М. Брон, начальник обласного відділу НКВД Л. Рейхман, секретар обкому партії М. Гикало) розглянуто 9850 справ, за ними до розстрілу призначено 3450 осіб, решту – в концтабори. Ця "тройка" склала також додаткові списки української інтелігенції, на підставі яких наркому НКВД Єжову була подана доповідна записка – зустрічний план "О лимитах по Харьковской области". В ній повідомлялося, що "Харьковщина еще значительно засорена враждебными элементами", що ними ("тройкою") взято на облік ще 12154 особи, з яких намічено до розстрілу 3748 осіб. Вони просили виділити на Харківську область "дополнительно лимиты" на 8 тыс. человек, из них по первой категории (розстріл) – 3 тысячи и по второй (концтабори) – 5 тыс. человек" (Арх. дело N254255. – Т.1. // Архив ФСБ, Москва). Ліміти було надано. Саме в Харкові, єдиному з міст СССР, за участі цих комуністичних катів під час арештів інтелігенції проводилася "децимація" – брали поспіль кожну десяту сім'ю. Більшість заарештованих не повернулися.

1938 р. Лише за декілька перших місяців заарештовано 67 тисяч письменників, науковців, та інших представників інтелігенції України.

1938 р., 24 травня. Вбивство у Роттердамі московським агентом НКВД провідника ОУН Є. Коновальця.

1938 р., 3-18 червня. XIV з'їзд КП (б) У обновив склад політбюро та секретаріат москвинами. Посилення русифікації.

1938 p. Постанова "Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР".

1938 р. В Москві була знищена українська бібліотека, яка була відкрита в 1918 році

1939 р. В. Симиренко (син Л. Симиренка) написав велику працю про українське плодознавство українською мовою. За відмову видати її московською мовою був заарештований і знищений.

1940 р. Розв'язання разом з німецькими фашистами Другої світової війни, в полум'ї якої загинуло понад 8 млн. українців.

1939 р. В Україні закритий єдиний україномовний журнал "Шахіст".

1939 р. Фальсифікація перепису населення на Кубані, внаслідок чого кількість українців там "зменшилася" з 61,5 % у 1926 р. до 4% в 1939 р.

1939 р. Після "визволення" Західної України – закриття там українських і відкриття російських шкіл.

1939 р. Окупація Західної України московинами внаслідок змови фашистської Німеччини та комуністичної Московії про поділ Європи. Початок комуністичного терору на західноукраїнських землях: закрито всі українські часописи, заборонено всі українські партії та громадські організації, зокрема, "Просвіту" та наукове товариство ім. Т. Шевченка. Українці-західняки поступово "звільнялись" від рідної мови, культури, звичаїв, Церкви, від яких до цього майже остаточно "визволили" їхніх східних братів-українців.

1939-літо 1941 р. Служби НКВД проводять масові розстріли українців у в'язницях у Бережанах, Тернополі, Станіславі (Івано-Франківську), Вінниці, Умані, Чорткові, Стрию, Дрогобичі, Заліщиках, Буську, Добромилі, Золочеві, Жовклі та ін. містах.

1939-1940 pp. Інтервенція московинів на Фінляндію після поділу Європи між московськими комуністами та німецькими фашистами. За 3,5 місяця війни загинуло або було покалічено понад 100 тис. українців.

1940 р., 28 червня. Червона Армія окупувала Північну Буковину і Бессарабію.

1940 p. Взимку совєтська влада розпочала масове виселення населення Західної України в Сибір та Казахстан. За станом на 13 лютого 1940 p. вислано майже 90 тис. осіб; у квітні-травні вислано понад 61 тис. осіб. Комуністи відривають від України Придністров'я.

1940-1956 рр. В Україні зменшилось число вищих навчальних закладів з 166 до 134, з них тільки в 1954 закрили 24.

1941р., січень. Судовий процес у Львові над 59 членами ОУН, серед яких були студенти університету та учні. Радянський суд засудив 42 обвинувачених (з них 11 молодих дівчат) до смертної кари.

1941 р. Москвини, втікаючи від німецького наступу, розстрілювали українських в'язнів: у Львові понад 3,5 тисяч, у Луцьку понад 3 тисячі, кілька десятків тисяч у в'язницях Стрия, Дубна, Самбора, Золочева, Станіславова, Тернополя, Рівного, Бердичева, Умані, Січеслава, Нікополя, Києва, Харкова. В Одесі розстріляно 13 тисяч політичних в'язнів. А загалом відступаючими московинами розстріляно у в'язницях понад 200 тисяч українців.

1941-1946 рр. Москва знищила всіх 6 уніатських єпископів і 2500 священиків.

1941 р., 2 січня-11 лютого. Постанови ЦК КП (б) У "Про закриття церкви в селі Райгородок Янушпільського району Житомирської області"; "Про закриття церкви в селі Білки Корнинського району Житомирської області"; "Про закриття церкви в селі Великі Нізгурці Бердичівського району Житомирської області"; "Про закриття церкви в селі Андріяшівка Янушпільського району Житомирської області".

1941 р., 10 квітня-10 травня. Спеціальними постановами закрито церкви в селах Осіївка та Голубівка Ружинського району Житомирської області.

1941 р., 16 травня. Постанова Політбюро ЦК КП (б) У "Про закриття церкви в селі Баламутівка Ружинського району Житомирської області".

1941 р., осінь. В Умані у підземеллях тюрми НКВД виявлено понад 800 тіл закатованих в'язнів (з них 30 жіночих).

1941 р., листопад. Радянські підпільники вибухом зруйнували соборну церкву Успіння Пресвятої Діви Марії в Печерській лаврі, хоч ніякої потреби в цьому не було.

1941-1945 pp. У війні проти фашистської Німеччини були змушені воювати кілька мільйонів українців, захищаючи імперіалістичні інтереси хижої, зловорожої Москви.

1941 p., червень-липень. Фізичне знищення комуністами, перед втечею, понад 200 тис. українців, які були запроторені до в'язниць у Західній Україні, а також кількасот осіб української інтелігенції, які в комуністичних тюрмах ніколи не сиділи. Більшість страчених ніякого стосунку до політики не мали, як син Івана Франка проф. Петро Франко, акад. К. Студинський та інші.

Розстріли чинилися згідно з "Планом евакуації в'язнів" з тюрем та наступної телеграми за підписом Л. Берії від 25 червня 1941 р. Виправдовуючись перед своїм київським начальством за те, що не всіх в'язнів розстріляв, начальник Дубнівської тюрми в доповідній записці за 28 червня 1941 р. писав: "Зам. нач. Ровенского облуправления НКВД тов. Климов дал указание по телефону контингент ЗКЗК уничтожить. В 22 часа я приступил к выполнению этого распоряжения, но так как противник уже занял станцию Дубно и продолжал наступать на город, я не смог уничтожить всех ЗКЗК. В камерах осталось закрытыми примерно 60-70 человек". "...у червні 1941 р., втікаючи, московсько-більшовицькі окупанти закидали у соляні шахти в присілку Саліна, що на Старосамбірщині, понад 3500 живих, напівживих і замучених українців різного віку... Людей, яких вдалося витягти з шахти, поховано у великій спільній могилі. Похорон, на якому я був з батьком і мамою, відбувся в липні 1941 р. Присутні були приголомшені нечуваними звірствами, бо людині з нормальним розумом це важко збагнути. Серця людей були переповнені болем, жалем, смутком і безсилою люттю. Від плачу стогнала земля. Плакали люди, плакали дерева" (Я. Малицький, "Нескорені", 1996, Ч. 5). "За неповних два роки окупації Галичини було розстріляно, змасакровано, депортовано в Сибір понад 1,5 млн. жителів, зокрема, найбільш свідомих, визначних українських діячів – членів ОУН, "Пласту", "Просвіти", юристів, вчених, письменників, священників... " (Яр. Тимчишин, м. Львів). У жовтні в селі Непокрите (тепер Шестаково) під Харковом комуністи загнали у клуню і спалили живими близько 300 осіб української інтелігенції, серед них відомого поета Володимира Свідзінського, яких вони перед тим забрали у Харкові й погнали етапом нібито для евакуації. У Києві НКВС масово заарештував професорів, викладачів, науковців та студентів й розстріляв за неповним й оприлюдненим на сьогодні списком 5147 осіб.

18.08.1941 за вказівкою з Москви, без попередження, була підірвана гребля Дніпрогесу. Величезною хвилею було змито біля 100 тисяч військового та цивільного населення, яке відступало та евакуйовувалось на Схід. Разом з людьми були знищені хвилею сотні тисяч різної худоби, яка також переправлялась на Схід.

1941 р., листопад, грудень. Під час німецького наступу на Москву совєцьке командування (маршал Г. Жуков) кинуло проти німців 179000 "ополченців" – учителів, інженерів, учених, щойно вивезених під конвоєм з України, не підготовлених, не навчених. Це шокувало увесь світ: одна рушниця і один комплект набоїв на 5 осіб і одна граната на трьох. У тому бою загинув цвіт української інтелігенції, що залишився після терору 1937-1939 pp., в тому числі Юрій Кондратюк, який розробив програму польоту на місяць, реалізовану США. 19 грудня під Москвою проти німецького танкового прориву Жуков кинув три кавалерійські дивізії, набрані з українців Кубані та Півдня України. В глибокому снігу, в 25-градусний мороз увесь корпус був знищений за кілька годин. Хурделиця, що розігралася під час бою, замела вбитих та поранених. (Чи не після цих "операцій" німці почали називати Жукова "Генерал М'ясо"?). В той же час чотири добірні, добре оснащені і озброєні до зубів повнокомплектні дивізії НКВД і спецохорони в бойових діях не були задіяні ні тоді, ні згодом. Тепер вони – ветерани війни, користуються пільгами.

17.11.1941 р. Сталін видав таємну директиву N0428 щодо організації спеціальних диверсійних загонів. Але... вони мусили переодягатись в німецьку форму, переходити лінію фронту та вбивати мирне населення. При цьому обов'язково мусили залишати декілька живих свідків, які потім розказували, що вбивали людей – німці.

1943-1944 pp. Масове знищення московськими окупантами української молоді 1924-1926 pp. народження, які перебували під німецькою окупацією. Їх негайно після "звільнення" мобілізували польові військкомати і не навчених кидали на найбільш важкі ділянки фронту під німецькі кулемети. З того покоління живими залишилися 3-4 відсотки українців.

1943-1945 pp. Поляки, німці та московини знаходили спільну мову для боротьби з УПА. Німецькі дивізії, партизани Ковпака та польська дивізія АК (Армія Крайова) щоденно воювали проти УПА. Без зовнішньої допомоги УПА здобуває перемогу над Ковпаком; звільняє багато районів від німців; розбиває АК, яка тікає до Польщі. "Коли б я мав таку армію, яку має ОУН, то німецька нога не топтала б французької землі", – сказав генерал Шарль де Голль, президент Франції.

1943 р. У травні 1943 року на території народного парку, овочевого саду та ін. були знайдені таємні поховання мирного населення Вінниччини, знищеного НКВС в 1937-1939 роках. За приблизним оцінками було закатовано близько 12 тисяч чоловіків, жінок у віці 40-60 років. Експертиза проводилась відомими спеціалістами Європи.

1944 р. Після повернення радянських військ у Західну Україну туди негайно було прислано 30 тисяч партійних працівників і 3500 спеціально навчених пропагандистів з радянізації краю.

1944 p., березень. На другий день після здобуття совєтськими військами м. Вінниці туди прибув начальник обласного управління НКВД кат Ф. Рапопорт, під особистим керівництвом якого в 1937-38 pp. було вбито понад 12 тис. українців. Він зігнав мешканців Вінниці на могили своїх жертв і заявив: "Здесь зарити ізмєннікі советской родіни і врагі народа. Кто єсть із родствєнніков і знакомих – вийті!". Ніхто, зрозуміло, не вийшов. Тоді кат Рапопорт зачитав список імен нових жертв. Понад 170 людей були розстріляні з кулеметів лише за те, що були родичами чи знайомими раніше замордованих. Так зайди-окупанти несли нам "освобаждєніє і рєволюціонную законность".

1944 р. Після виселення у травні 120 тисяч кримських татар, частина яких загинула по дорозі до Сибіру та Казахстану від голоду та хвороб, по Криму поширилась чутка, що тепер будуть виселяти українців. Тоді українці почали записуватись "рускімі" (Повідомлення колишнього ялтинця Миколи Полякова, неукраїнця).

1944 р., лютий-1946 р., січень. На Західній Україні проведено 39773 чекістсько-військові операції, в ході яких було вбито 103313 вояків УПА, затримано 110785 вояків УПА; заарештовано членів ОУН – 8370, активних повстанців – 15959, затримано тих, що ухиляються від військової служби – 83284, затримано дезертирів з лав радянської армії – 13704 осіб.

1944 р. У Львові радянські "визволителі" розстрілювали хрести на могилах УСС на Янівському цвинтарі. У 1971 і 1978 рр. – нищили могили на тому ж цвинтарі.

1944-1953 pp. Московські окупанти вбили тисячі учасників національно-визвольних змагань, вояків УПА. Лише з Західної України вислано два мільйони людей: інтелігенції, "куркулів", членів родин вояків ОУН-УПА, їхніх симпатиків і просто українців ("бандерівців"). НКВД створив провокаційні спецгрупи бойовиків-упирів, які діяли під виглядом ОУН-УПА, тероризували і знищували населення Західної України. Із архівів НКВД тепер стало відомо, що лише у квітні-травні 1945 p. діяло 156 таких спецгруп, в яких налічувались 1783 "упиря".

Під виглядом вчителів зі Сходу НКВД засилав своїх агентів у вишиваних сорочках з доброю українською мовою, які входили у довіру до місцевого населення і вивідували інформацію про ОУН-УПА. Завдяки роботі таких "вчителів" цілі села були вивезені до Сибіру, а деякі спалені. Окремих із цих "вчителів", особливо тих, що симпатизували УПА, енкаведисти катували і знищували, а потім тіла перевозили на схід і показували, як справу рук "бандєровцев", "гітлєровскіх нєдобітков".

У різні часи від 40 до 50 відсотків в'язнів комуністичних концтаборів становили українці. Наглядачами у них часто були колишні власівці, які тортурами над українцями "іскуплялі віну" за зраду своєї Московії.

Про кількість висланих із Західної України в 1944-1948 pp. свідчать такі цифри з доповідної НКВД:

"Совершенно секретно... Для переселения было использовано 44000 железнодорожных вагонов и задействовано сил: сотрудников внутренних дел и военнослужащих 13592 чел... Начальник 1-ого спецотдела МВД УССР подполковник Смирнов... 23.11.1948 г. N15/23497".

За наказом заступника наркома НКВД Чернишова, в одному вагоні заборонялося перевозити менше, ніж 30-35 осіб. Але часто у вагони заганяли по 50-60 душ.

"Маршрутный лист. Вагон N35. От 18 октября 1950 г. Станция отправления – г. Львов. Станция назначения –...Иркутская обл. Специальный контингент – бандеровцы. Возрастной состав: престарелых – 10 чел., взрослых – 34 чел. Детей моложе 7 лет – 18 чел. Всего 62 чел. Норма питания – 800 г хлеба – 1 чел/сутки, 40 г маргарина – 1 чел/сутки, 1 селедка – 1 чел/сутки, 2 ведра воды – вагон/сутки, 1 свеча – вагон/сутки. Жалобы конвоя – спецконтингент стучал в дверь вагона, просили молока для детей, требовали врача, бросали письма через решетки люков, пели бандеровскую песню "Заповит". Жалобы спецконтингента – требовали сменить дырявую парашу.

В вагоне холодно... За пение бандеровского гимна вагону урезать хлебный паек... за брошенные через люк письма вагону не будет выдаваться вода, парашу сменить не имеется возможности, печек в вагоне не предусмотрено. Вагон сдал: ст. л-т НКВД И. Дмитрук. Вагон принял: ст. л-т. М. Москальцов. Отпечатано в типографии "Слава Родины. Тираж 30000 экз. 1949 г." Зверніть увагу: діти, старші за 7 років, вважалися дорослими, назва "бандерівці" – синонім слова "українці", води на людину видавали по 300 г на добу (норма споживання – 2 л), бланків було виготовлено 30 тис. примірників (отже, виселення було масовим). Про масштаби українського національно-визвольного руху в Західній Україні свідчать витяги з секретних московських документів (І. Бiлас. – С. 181): "Від лютого 1944 до січня 1946 року – результати боротьби з "бандитизмом": "проведено чекистско-войсковых операций – 39 773; убито бандитов – 103 313; задержано бандитов – 110 785; арестовано участников ОУН – 8 370; арестовано активных повстанцев – 15 959; задержано уклоняющихся – 83 284 и т. д. Всего 443 950".

1944 р. Відразу після окупації Західної України, Москва почала масово вирубувати карпатські ліси, с всю деревину вивозити в Росію.

1945 р. Ув'язнення українських греко-католицьких ієрархів на чолі з митрополитом Йосипом Сліпим. На Волині московські окупанти, що прийшли на заміну німецьким, мобілізують 5 тисяч неповнолітніх юнаків і відправляють на будівництво газопроводу Саратов-Москва. У важких умовах від голоду, холоду та хвороб загинуло кількасот юнаків.

1945 р. Прийшовши в Західну Україну, Московщина вивезла до Сибіру 250 тисяч українців.

1945 р., 9 січня. У м. Дрогобичі служби НКВД повісили двох, а в Бориславі – одного учасника українського національно-визвольного руху.

1945 р., 14 січня. На Черняхівських хуторах Острозького району Рівненської обл. силами УНКВД та ВВНКВД знищено 7 вояків УПА.

1945 р., 24 січня. На цю дату у Львівській обл. заарештовано 2413 повстанців, вбито – 2905 осіб, вивезено 811 сімей вояків УПА.

1945 р., 10-31січня. На Станіславщині в перебігу операцій НКВД загинули 944 повстанці, потрапили в полон 1323. У Львівській області вбито 711 осіб, захоплено в полон 4732. В Дрогобицькій області вбито 876, захоплено в полон 1729.

1945 р., 26 лютого. Постанова ЦК КП (б) У про виконання власного рішення від 10.01.1954 р. "Про посилення боротьби з українсько-німецькими націоналістами в західних областях УРСР" зазначала, що протягом 10.01-23.02.1945 р. взято в полон близько 26 тис. вояків УПА, явилось з повинною понад 22000, вбито понад 11000.

1945-1959 рр. Завезено москалів: до Львівської області – 180 тисяч, до Івано-Франківської – 40 тисяч, Тернопільської – 27 тисяч, Рівненської – 39 тисяч, Закарпатської – 30 тисяч, Чернівецької – 51 тисячу і т. д.

1945-1946 pp. Сотні тисяч військовополонених українців, в'язнів фашистських концтаборів, юнаків і дівчат, вивезених до Німеччини під час війни, відмовилися повернутися додому внаслідок антиукраїнського комуністичного терору, який загрожував їм колгоспним кріпацтвом або сибірськими концтаборами.

1945-1947 pp. Комуністи передали полякам майже 20 тис. кв. км українських земель (Берестейщина, Лемківщина, Надсяння, Підляшшя, Холмщина, південно-західна Бойківщина), знищили або виселили звідти разом з поляками понад 1 млн. українців (акція "Вісла").

1945-1947 pp. Викрадення з територій інших держав, запроторення до концтаборів і фізичне знищення багатьох визначних українських діячів, зокрема, поета М. Славінського, економіста В. Садовського, професора-іспанолога М. Іванова, австрійського архикнязя й українського полковника УСС і поета (псевдонім – Василь Вишиваний) Вільгельма Габсбурга, Президента Карпатської України (1939 р.) о. Августина Волошина.

1946 р. Був проведений церковний "псевдособор" на якому УГКЦ була підпорядкована московському патріархату, що означало ліквідацію Української Греко-Католицької Церкви і підпорядкування її Московській державній церкві – операція "Львівський Собор". Все майно УГКЦ було передано Московській церкві. В березні 1946 року був проведений закритий судовий процес над вищою греко-католицькою ієрархією на чолі з Митрополитом Й. Сліпим, який був засуджений на каторжні роботи. Тільки через 18 років під тиском Папи Івана ХХІІІ-го та президента Кеннеді був випущений на волю.

1946 р. ЦК КП (б) У наказав Інститутові літератури АН УРСР посилити контроль за літературою, боротьбу з українським націоналізмом, провести чистку у видавництвах.

1946 р. Постанова Ради Міністрів Радянського Союзу "Про затвердження українського правопису, наближеного до російського".

1946 р. Постанова ЦК ВКП (б) про "український буржуазний націоналізм", внаслідок якої кілька тисяч представників української інтелігенції заслано до концтаборів ("Ждановщина"). Гоніння на журнали "Україна", "Радянський Львів", "Дніпро", "Барвінок", "Перець". Головного редактора журналу "Україна" Ю. Яновського звільнено з роботи.

1946 р., 16-26 січня. Операції проти українських "націоналістів" проведені в Мостиському (вбито – 7, затримано 67), Куликівському, Львівському і Щирецькому районах.

1946 р. В перебігу операції НКВД в с. Брониця Дрогобицького району заарештовано 14 активних "пособників" ОУН, "которые мутили село".

1946 р., весна. Міністр внутрішніх справ СРСР Круглов затвердив план заходів щодо посилення боротьби із ОУНівським підпіллям. Відповідно до них, у Західну Україну послали оперативні групи працівників центрального апарату МВС СРСР. Влітку того ж року ЦК КП (б) У ухвалив рішення довести особовий склад цих батальйонів до 35 тис. осіб.

1946 р. Затвердження нового (наближеного до російського) українського правопису, схваленого 08.05.1945 р. постановою Ради Міністрів УРСР.

1946 р. Постанова ЦК КП (б) У про небезпеку українського націоналізму; засудження "Нарису української літератури" та журналів "Вітчизна" і "Перець" (ці постанови підтверджені XVI з'їздом КП (б) У 25-28 січня 1949 р.).

1946-1962 рр. До Сибіру вивезено з України понад 2 млн. українців.

Весна, 1946 р.-літо, 1947 р. Акція ліквідації українського народу – голодомор в Україні. Третій за всю історію Русі-України голод як наслідок пограбування селянства Москвою. Померло кількасот тисяч українців. Голод був послаблений підтримкою, яку західні українці ("бандерівці") надавали своїм східним братам. За часи фашистської окупації українські селяни з голоду не помирали, незважаючи на військові побори та воєнну руїну.

За підрахунком фахівців, від голоду протягом цього часу померло понад 800 тис. людей, з них найбільше в Харківській, Запорізькій, Ворошиловградській, Сталінській та Одеській областях. Станом на 20 березня 1947 р. органи МВС УРСР зареєстрували 54 факти людоїдства.

1946 р. В ніч з 26 на 27 квітня 1946 року слухачі окружних військових курсів на чолі з мл. л-том М. Малімовичем напали на приміщення державного архіву Львівської області. Знищено 227 документів з архівного фонду "Управління міста Львова за 1359-1800 роки", серед них дві виняткові грамоти 1359 і 1372 років.

1946 р. Після більш ніж десятирічного заслання, в Сибіру, був отруєний Олександр Шумський, один з останніх українських діячів, які проводили українізацію в 20-тих і на початку 30-тих років в Україні. Москва боялась його повернення в Україну.

1947 р. Л. Каганович, призначений першим секретарем ЦК КП (б) У, проводив "чистку" серед українських культурних кадрів, звинувачуючи їх у націоналізмі. Знову депортація в Сибір населення Західної України. План вивезення українців до Сибіру зірвався через нестачу вагонів. Арешт неповнолітнього (15 р.) сина командувача УПА генерала Шухевича – Юрія Шухевича. Видано таємну інструкцію на 157 сторінках про вилучення із книгозбірень та списання в макулатуру книжок (3600 назв), автори яких були названі українськими буржуазними націоналістами, ворогами народу. П'ятий параграф інструкції застерігав: "Особи, що загублять даний зведений список, підлягають притягненню до судової відповідальности".

1948 р., 21 лютого. Указ Президії ВР СРСР "Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві...". Лише за перші п'ять місяців дії цього Указу на спецпоселення вислано 10,5 тис. осіб, з них понад 1,5 тис. дітей. З України та Західної Білорусії було виселено біля 500 тисяч людей.

1948 р. Постанова ЦК КП (б) У "Про висилку куркулів із Ізмаїльської області".

1948 р. По Станіславській області (тепер Івано-Франківська) службами НКВД виселено 12476 осіб (4575 сімей); з території Волині виселили 8938 осіб (2716 сімей).

1948 р. Постанова Ради Міністрів УРСР і ЦККП (б) У "Про заходи по зміцненню колгоспів Ізмаїльської області в зв'язку із суцільною колективізацією"". Постанова передбачала виселення 250 господарств куркулів із конфіскацією майна.

1949 р. Заборона повертатися в Україну робітникам, які були вивезені під час війни разом зі своїми заводами. Для відбудови промисловості в Україну присилали росіян. З лав КП (б) У ХVІ з'їзді партії відчислено за націоналізм 3 відсотки комуністів.

1949 р. Москва вбиває таємного агента НКВД Я. Галана, який вже зробив свою брудну антиукраїнську справу і вичерпав себе, і звинувачують у цьому "націоналістично-клерикальну агентуру", щоб мати привід посилити протиукраїнський та протирелігійний терор в Русі-Україні.

1949 р. Ув'язнення 20-річного З. Красівського. Цей відомий борець за волю Русі-України, поет та Голова Проводу ОУН в Україні провів в тюрмах, концтаборах, на засланнях та психіатричних лікарнях 26 років.

1949 р. Поблизу одного з концтаборів на Колимі, за наказом Москви, утоплено у болоті близько трьох тисяч українських дівчаток 13-14 років, "чтоб некому било рожать бандєровцев" (В. Котляр. "Независимая газета", 17 листопада 1995 р., Одеса).

1949 р. XVI-й з'їзд КП (б) У у черговий раз засудив український буржуазний націоналізм, погрожує українським діячам науки та культури, які ще залишилися на волі, вимагаючи від них таврувати "гнилу культуру буржуазного Заходу" й вихваляти "передову культуру" дикої Московщини.

1951 р. Газета "Правда" – центральний орган Компартії Московії – "викриває" націоналістичні ухили в українській літературі, критикуючи поезію В. Сосюри "Любіть Україну", оперу О. Корнійчука "Богдан Хмельницький".

1951 р. Студенти Харківського університету відмовилися складати іспити російською мовою. Тоді 800 з них репресовано, а 33-х студентів на закритому засіданні засуджено до смертної кари. РОЗСТРІЛЯНО.

1949-1953 рр. Чистка компартії, внаслідок якої за "український націоналізм" відчислено понад 22 тис. її членів, значна частина яких потрапила до концтаборів.

1954-1956 pp. Для освоєння цілинних та перелогових земель у Казахстан та Сибір вивезено майже 100 тис. українських юнаків та дівчат.

1954 р. Під час святкувань 300-річчя "Переяславської угоди" в СРСР проголошено, що ця угода стала кульмінаційним моментом у віковому прагненні українців до возз'єднання з Росією, і воно було основною метою повстання 1648 р. Висунуто офіційну теорію, що велич Хмельницького полягає в його розумінні, що "порятунок українського народу можливий лише в єдності з великим російським народом".

1954 р. Таємна постанова ЦК КПРС про посилення антирелігійної пропаганди.

1954 р. Жорстоко, танками та літаками, придушено повстання українок в таборі Кінгірі. Убито 600 жінок, із них 500 українок.

1956 p. На ХХ з'їзді комуністів М. Хрущов виказує плани Кремля про намір правлячої кліки в недалекому минулому вислати з Русі-України всіх українців.

1956 p. "За антирадянську агітацію та пропаганду" засуджено Анатолія Лупиноса, який просидів у комуністичних концтаборах загалом 23 роки. За протести проти інтервенції московських військ в Угорщину на довгі терміни ув'язнення засуджено кількасот осіб, головно молоді.

1957 р. Українців мають убивати українці, постановляють наші окупанти й посилають агента КДБ Сташинського вчинити замах у Мюнхені на одного з провідників ОУН в еміграції, Лева Ребета, що й було виконано 12 жовтня.

1957-1961 pp. Посилена антирелігійна кампанія в імперії, внаслідок якої в Русі-Україні було ліквідовано майже половину церковних парафій, монастирів, семінарій.

1958 р. Положення про вивчення другої мови "за бажанням учнів і батьків". Оскільки постанову 1938 року не було скасовано, то, за цими двома документами, російську мову в Україні треба було вивчати обов'язково, а українську – хто як захоче. "Можна було відмовитись від будь-якої мови, але відмова від російської – кримінал" (Є. Сверстюк).

1958 р. Пленум ЦК КПРС ухвалив постанову "Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти". Верховна Рада УРСР законом від 17.04.1959 р. потвердила цю постанову, розраховану на перехід українського шкільництва на російську мову і посилену русифікацію.

1959 р. За діяльність на захист прав українців на багаторічне ув'язнення засуджений Петро Рубан. Загалом цей патріот Русі-України відмучився у в'язницях та концтаборах 23 роки й був насильно депортований на Захід. Тепер у "незалежній" Україні він не може домогтися українського громадянства.

1959 р. Постанови ЦК КП (б) У і Ради Міністрів УРСР "Про закриття деяких монастирів і скитів на території Української РСР". Згідно з постановою закрито 8 монастирів.

1959 р., 15 жовтня. За наказом Політбюро КПСС, у Мюнхені московський агент убив Провідника ОУН Степана Бандеру.

1960 р. Газета "Правда", 14.09.1960. Постанова ЦК КПРС: "Винищувати в Україні український націоналізм, релігійні забобони, націоналістичну ідеологію".

1960 р. Москва ув'язнила 75 молодих українських науковців, письменників, студентів за розповсюдження української літератури.

1960 р. Інститут Історії АН УРСР виготовив кілька бібліографій історичних праць про Україну. Москва не дозволила надрукувати жодної.

1960 р. Колоніальна адміністрація під назвою "ЦК компартії України" вимагає від комуністів виховувати українців "у дусі любові й глибокої поваги до великого російського народу", тобто нашого окупанта, і в ненависти до свого, українського, "вести непримиренну боротьбу проти націоналізму... особливо українського буржуазного націоналізму".

1917р. – кінець 60-тих. Відбувалося масове вивезення сировини та природних ресурсів. Московія вирубувала українські ліси та вивозила до себе. Славні на всю Європу лісами Карпати стоять оголені. Вирубувався ліс в багатій на нього Житомирщині. Для прикладу, у 1963 році вивезено 500 тисяч кубометрів, в 1964 р. – 750 тисяч. Міністром лісництва в цей час був представник Москви А. Солдатов. Великими темпами газ з Полтавщини, Шебелинки, Дашави (біля Стрия) газогонами перекачувався до Калузької, Рязанської та Московської областей майже без відгалужень в Україні.

1961 р. ХХІІ-й з'їзд КПРС проголосив політику "злиття націй", що, по суті, означало тотальне московщення усіх колоніальних народів імперії. "Слід з усією більшовицькою непримиренністю викорінювати навіть найменші прояви націоналістичних пережитків", тобто звичаї, мову, культуру поневолених москалями народів.

1961 р., січень. Політичний судовий процес над членами Української Робітничо-Селянської Спілки, що обстоювали право виходу УРСР із СРСР. Її керівника Л. Лук'яненка засуджено до смертної кари (через 40 днів замінено 15 роками ув'язнення), І. Кандибу – на 15 років концтаборів, інших – до тривалих термінів ув'язнення.

1961-1962 pp. Політичні судові процеси у Тернополі над групою М. Апостола (5 осіб) та Богдана Готуся (5 осіб); Готуся засуджено до страти.

1962 р. Репресії проти захисників української мови.

1962 p. ЦК компартії України зобов'язує комуністів та місцеву адміністрацію "рішуче виступати проти консервативних традицій і звичаїв, проти будь-яких пережитків буржуазного націоналізму", найшкідливішими з яких, на думку колонізаторів, було знання рідної мови, потяг до вивчення своєї історії та культури.

1962 р. Москва зменшила кількість україномовних журналів із 184 до 159, а україномовних газет – з 807 до 520.

1962 р. Політичний судовий процес над 20 членами Львівського Українського Національного Комітету (Івана Коваля і Богдана Грицину засуджено до страти і розстріляно, інших до – тривалих термінів ув'язнення) та над шістьма особами з Ходорівського району, з яких Михайло Проців розстріляний.

1963 p. Підпорядкування національних Академій Наук союзних республік московській Академії Наук СРСР.

1964 р. Агент КДБ пересипає фосфором й спалює Українську Національну книгозбірню у Києві. На прилеглій до книгозбірні території заздалегідь була відімкнена вода, а пожежники приїхали лише через 4 години після підпалу. Вогнем знищено понад 600 тисяч томів важливих українських документів.

1964 р., 23 травня. Москва спалила всі документи українсько-московської війни 1917-1930 років.

1965 р., 2 вересня На засіданні Президії ЦК КПРС обговорювалось питання, що в Україні дуже багато розмовляють українською мовою.

1965 р. Москва заарештувала понад 75 молодих українських науковців, письменників, студентів за розповсюдження української літератури та ув'язнила їх.

1969-1979 pp. Серія загадкових пожеж у відділах україністики в бібліотеках Академії Наук, музею "Софія Київська", Видубецього монастиря у Києві, медичного інституту в Тернополі, Успенської церкви та музею українського мистецтва у Львові. Аналогічні "загадкові" пожежі в цей час сталися в національних бібліотеках інших республік СРСР (Тарту, Самарканд, Ашхабад), окрім Росії.

1965 р. Хвиля політичних процесів проти "українських інакодумців" (Б. та М. Горині, П. Заливаха, Св. Караванський, В. Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та ін.). У Харкові за протести проти закриття українських шкіл заарештований А. Здоровий.

1967-1971 р. На довголітнє ув'язнення засуджено членів Українського Національного Фронту З. Красівського, Д. Квецька та ін.

1967-1972 рр. 87 представників української інтелігенції було засуджено за політичними мотивами. Біля 6000 пройшли профілактику органами КДБ. N111

1967 р. Агентами КДБ, 26 листопада та 14 грудня навмисно підпалювався Видубицький монастир.

1968 р., квітень. Протест 139 українських культурних діячів, адресований Брежнєву, Косигіну і Підгорному, проти арештів на Україні й утисків української культури.

1970 р. Суд над І. Сокульським, М. Кульчицьким, В. Савченком – авторами "Листа творчої молоді Дніпропетровська" з протестом проти московщення української культури.

1970 р. Наказ Міністерства освіти СРСР про написання і захист усіх дисертацій лише російською мовою і затвердження тільки в Москві.

1970 р., 28 листопада. Убивство у Василькові на Київщині української художниці А. Горської.

1970 р. До початку 70-тих років минулого століття, до освоєння сибірських родовищ, радянське господарство споживало біля 60 мільярдів природного газу щорічно. Практично весь цей газ добувався в Україні і відправлявся в Росію.

1971 р. Знищення могил українських Січових Стрільців на Янівському цвинтарі у Львові.

1972 р., 30 березня. На засіданні політбюро ЦК КПРС Соломенцев у своєму виступі наголосив на неприпустимості того, що в Україні забагато вивісок українською мовою і що надто багато товарів рекламуються українською мовою.

1972 р. Друга після війни чистка і репресії проти українства. За "недостатню боротьбу з націоналістичними проявами" окупанти усунули від партійного керівництва Першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста, також звільнили з Вищої партійної школи при ЦК КПУ 34 викладачів разом із директором, заборонили книги майже сотні авторів, усунули чверть секретарів з ідеологічних питань на всіх партійних рівнях, піддали чистці низку наукових установ, а також Київський та Львівський університети. У Харкові знесли хату, де жив видатний український філософ і просвітитель Г. Сковорода, та приступили до знищення цвинтаря, де поховані багато визначних діячів української науки та культури. Тепер там вигулюють собак...

1972 р. Заборона партійними органами відзначати ювілей музею І. Котляревського в Полтаві.

1973 р. Заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського "Енеїда".

1972-1974 pp. Політичні репресивні процеси проти українських дисидентів, зокрема, проти Чортківської групи В. Мармуса та С. Сапеляка (7 осіб засуджено), 9 осіб Харківської групи (засуджено А. Здорового – 7 років, І. Кравціва – 5 років). Загальна кількість заарештованих за два роки оцінюється кількома тисячами. Заарештовані, яких не засудили, були звільнені з роботи або понижені на посадах. У ці роки були засуджені: Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, В. Стус, Ігор та Ірина Калинці, Н. Світлична, В. Чорновіл, Ю. Шухевич та інші.

1973 р., 5 листопада. Начальник Головного управління охорони державних таємниць при Раді Міністрів УРСР радить вилучити із бібліотек загального користування та книготорговельної мережі твори таких активних діячів закордонних організацій "буржуазних націоналістів", як І. Багряний (література), А. Любченко (література), І. Огієнко (мовознавство), О. Оглоблин (історія), Н. Полонська-Василенко (історія), Р. Смаль-Стоцький (мовознавство), Д. Соловей (історія), П. Феденко (історія), В. Чапленко (мовознавство), П. Штепа (історія).

1974 р. постанова ЦК КПРС "Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік", де вперше проголошується створення "нової історичної спільноти – радянського народу", офіційний курс на денаціоналізацію.

1975 р. Нова цензура "Кобзаря" Тараса Шевченка.

1977 p. Арешт членів Української Гельсінкської групи М. Руденка, О. Тихого, Л. Лук'яненка, М. Матусевича, М. Мариновича.

1978 p., січень На Чернечій (Тарасовій) горі у Каневі спалив себе Олекса Гірник з Калуша на знак протесту проти московщення України.

1978 р., жовтень. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР приймають постанову "Про заходи щодо дальшого "вдосконалення" вивчення і викладання російської мови в союзних республіках".

1978 р. Колегія Міносвіти УРСР. Директива "Про вдосконалення вивчення російської мови в українських школах".

1979 р. Ташкентська конференція "Російська мова – мова дружби народів".

1979 р. Під Львовом окупанти вбивають популярного композитора і співака Володимира Івасюка, пісні якого мають виразно український національний колорит.

1979-1989 pp. Інтервенція московинів у Афганістані, внаслідок якої загинуло, фізично або духовно покалічено кілька сот тисяч українських юнаків.

1979-1982 pp. Нова хвиля арештів інакодумців в Україні (С. Хмара, І. Кандиба, Ю. Бадзьо, П. та В. Січки, Ю. Литвин, М. Горбаль та ін.).

1983 р., травень. Постанова "Про додаткові заходи щодо поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік".

1983 р. Постанова ЦК КПРС про Русифікацію України, за якою вчителі російської мови та літератури в Україні отримали 15% надбавки до платні порівняно з викладачами української мови.

1983 р. Постанова ЦК КПРС "Про посилення атеїстичного виховання". Початок атаки на релігію, зокрема на Ватикан.

1984 р. Початок в УРСР виплат підвищеної на 15 % зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.

1984 р. Наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.

1984 р. Постанова ЦК КПРС та Ради Міністрів "Про дальше вдосконалення загальної освіти молоді і поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи", де, зокрема, зазначалося: "У національних школах союзних республік виділяється додатково 2-3 години на тиждень у 2-11 класах на вивчення російської мови", що означало подальше витіснення мови корінного населення.

1984 р., 11 листопада. Постанова ЦК КПРС "Про протидію антикомуністичним акціям Ватикану, його підривній роботі проти соціалістичних держав, національно-визвольного і антивоєнного рухів".

1985 р., 3 вересня. У концтаборі загинув український поет Василь Стус.

1984-1985 pp. У концтаборах замордовані Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко.

1986 р. Заарештовано й ув'язнено Й. Терелю та В. Кобрина за релігійну діяльність та створення "ініціативної групи захисту прав віруючих та Церкви".

1986 р. Окупаційна комуністична влада виводить у забрудненому радіацією Києві на першотравневу демонстрацію сотні тисяч киян, головно учнів та молоді, попередньо вивізши своїх дітей далеко за межі Києва.

1986-1990 pp. Заплановане знищення української нації радіацією: для ліквідації Чорнобильської катастрофи було мобілізовано понад 300 тисяч молодих людей віком 18-30 років, 96 % яких набиралося з України, переважно із сільської місцевості (із секретної доповідної записки секретаря ЦК КПУ В. Івашка своїм московським патронам, 1990 р.).

1987 р., 3 червня. Лист секретаря ЦК КПУ Ю. Єльченка та завідувача відділу пропаганди й агітації Л. Кравчука у ЦК Компартії України "Про спалах релігійного фанатизму в деяких західних областях республіки та заходах для недопущення антигромадської діяльності екстремістів, підвищення політичної пильності".

1989 р., 11 вересня. На основі повідомлення Л. Кравчука про підсумки Установчого з'їзду Народного руху України ЦК Компартії України ухвалив постанову "Про роботу в зв'язку з установчим з'їздом Народного руху України за перебудову". Постанова рекомендувала всім партійним установам розгорнути роботу з викриття справжніх намірів НРУ – домогтися самостійності України. ЦК закликав "активно використовувати всі форми і методи політичної боротьби". На партійному рівні розпочалася боротьба із НРУ.

1989 р. Постанова ЦК КПРС "Про єдину офіційну загальнодержавну мову в Радянському Союзі – російську". Те ж саме у проекті Конституції М. Горбачова.

1990 р. Верховна Рада Радянського Союзу ухвалила закон про мови народів СРСР. За російською мовою закріплено статус офіційної на всій території Союзу.

1990 р., липень. Прес-секретар Б. Єльцина заявив, що Росія залишає за собою право порушити нерозв'язану, на її думку, проблему кордонів із республіками, які стали незалежними. Мер Москви Г. Попов у тому ж місяці поставив під сумнів суверенітет України щодо Криму й Одеської області.

1990 р., 24 червня-30 жовтня. В Дрогобичі (Львівщина) на території подвір'я фізико-математичного факультету Дрогобицького державного педагогічного інституту ім. І. Франка (тепер педуніверситет), на вул. Стрийській, 3, виявлено 486 скелетів людей (361 – чоловічий, 109 – жіночих, 16 – стать не встановлена), які були закатовані протягом вересня 1939-червня 1941 р. слідчими Дрогобицького обласного управління НКВС-НКДБ.

1990 р. У Москві побачила світ книга О. Солженіцина "Как нам обустроить Россию". Автор звернувся зі "Словом до українців та білорусів", у якому відкрито заявив, що "придуманим фальшем" є твердження про "особливий український народ з особливою неруською мовою", починаючи з IX ст. Автор зазначає, що в Галичині за часів Австрії була вирощена "українська ненародна мова".

1990-і рр. Формування п'ятої колони в середовищі української інтелігенції, яку очолив академік Петро Толочко. Окрім масових статей у пресі, він видав книги: "Від Русі до України" (Київ, 1987), "Що або хто загрожує українській мові" (Київ, 1989). П. Толочко відкрито виступає проти української національної ідеї, яка начебто "не спрацювала"; проти української мови, нібито "засміченої" галицизмами та діаспорними запозиченнями; обґрунтовує необхідність українсько-російської двомовності на державному рівні. Фактично він єдиний в Україні продовжує обстоювати існування в період Київської Русі "єдиної загальноруської народності", виступає за "етнічне й культурне споріднення братніх народів" на сучасному етапі.

Близькими до поглядів П. Толочка є висловлювання його "співбрата" по совєтській Академії Наук Миколи Котляра, який вдається до "наукового" заперечення таких усталених у національній історіографії понять, як Галицько-Волинська держава. На його думку, таким терміном користуються лише дилетанти.

1990-ті рр. Формування в Росії антиукраїнського шовіністично-імперського табору, до складу якого входять представники різноманітних політичних партій, громадських організацій та посадовців високого рангу. Одним із них є мер Москви Лужков, який виступає за повернення Росії Криму та Севастополя, з метою чого неодноразово відвідує півострів й розпалює там антиукраїнські та антитатарські настрої.

24 серпня 1991 року – День Проголошення Незалежності України

На цій даті цей перелік злочинів Московії проти народу України-Руси мусив був зупинитись. Але, як ми бачимо всі роки Незалежності України, московський геноцид України не тільки не зупинився, а з кожним роком набирає все більших і більших обертів та стає більш підступним.

Також ми мусимо мати на увазі, що за часів СРСР на всі основні керівні посади в політичний, економічній, військовій, державній та правоохоронній сферах присилались люди з Москви або підбирались з місцевих яничарів. Всі ці "кадри" залишились на своїх посадах і в Незалежній Україні. Як результат їхньої діяльності, Незалежна Україна опинилась в катастрофічному економічному, політичному, культурному, моральному та державотворчому становищі.

Тому тепер ми будемо говорити вже про злочини залишків окупаційного режиму на території України

1991 р., 3 вересня. "Известия" в редакційній статті пише: "Многие десятилетия вся страна, без исключения, жила карпатской нефтью и донецким углем, криворожским металлом, никопольским марганцем, запорожским титаном и ферросплавами".

1991-1995 pp. Після тимчасового переляку внаслідок провалу комуністичного путчу в серпні 1991 р. та проголошення державної незалежності стало очевидно, що владу в Русі-Україні контролюють окупаційно-кримінальні "інтернаціоналісти". Відчуваючи свій близький кінець, але все ще перебуваючи при владі, окупанти приступили до руйнування промисловості та сільського господарства через закриття заводів, розкрадання та масовий неконтрольований вивіз сировини, запчастин, устаткування, комплектуючих, продуктів сільського господарства та капіталів. Пограбувавши нас на кілька сотень мільярдів доларів, що у кілька разів перевищує річний державний бюджет України, за кордон спокійно виїжджають міністри-комуністи Скляров, Лобов, Звягільський та багато інших "інтернаціоналістів". Це вони з незвичайною легкістю віддали своїм московським господарям наше добро: 50 тонн високозбагаченого урану, 10 тонн збройного плутонію. За мінімальними оцінками вартість складала біля 10 мільярдів долярів. Москва списала лише 300 мільйонів енергетичних боргів. За тактичну атомну зброю (13 млрд. дол.), закордонні посольства та представництва (наша частка – 50 млрд. дол.), нашу частину золотого запасу Україна не отримала нічого. Чорноморський флот (частка Русі-України за умов чесного розподілу має становити 16% ВМФ СРСР, тобто весь ЧФ з додатком інших флотів), а нам підсунули "кримську свиню" та їхні борги. Москва до того знахабніла, що відкрито виступає проти будівництва нафтоприймача (терміналу) під Одесою, який звільнив би нас від енергетичної залежності від Московщини. Як наслідок – масове зубожіння населення, в якому контрольовані колонізаторами засоби масової дезінформації звинуватили націоналістів та незалежність. Прибалтійські країни, де до влади справді прийшли націоналісти, підняли життєвий рівень, незважаючи на гірші, ніж в Русі-Україні, початкові умови.

В 1991-1993 роках була створена штучна інфляція шляхом надмірного випуску грошей. Виникла гіперінфляція, обвал виробництва. Це було зроблено навмисно для знецінення грошових вкладів населення та їхніх заощаджень, щоб воно не змогло брати участь у приватизації. Разом з тим почався розвал економіки, банкротство підприємств та їх знецінення. Україна втратила ядерний та космічний статус. Також в березні 1993 року колишнім прем'єром України Л. Кучмою були підписані різні декрети, які поклали початок створенню різних фінансових пірамід, страхових компаній та інших псевдобізнесів, що дало можливість "легально", з точки "закону", колишній партійно-кримінальній верхівці грабувати Україну.

30 листопада 1991 року з рахунків Держбанку і Зберігального банків України було перераховано 81,9 мільярда рублів на рахунок збербанку СРСР і 1,2 мільярда рублів на рахунок Міністерства фінансів Росії, тобто разом 83,1 мільярда рублів. Згідно "договору" між "Україною" і "Росією", ці гроші перераховувались як банківський кредит!!!???, який Україна давала Росії під 7% річних??? Це були заощадження громадян України, які не повернені до сьогоднішнього дня. На документах з перерахування грошей стояв підпис Голови ВРУ Л. Кравчука, Голови Ради міністрів України В. Фокіна та першого замісника голови правління Збербанка України В. Буряка. ПАМ'ЯТАЙМО ЦІ ПРІЗВИЩА! Як це могло статись? Адже 24 серпня 1991 року ВРУ вже було проголошено про Незалежність України, а 1 грудня 1991 року, тобто через декілька годин після перерахування грошей, в Україні мусив був пройти референдум з зарані відомим результатом???. Існує декілька гіпотез. Перша: Москва прагнула все "розділити по-братерські" і як можливо більше матеріальних та фінансових ресурсів вивезти з "братніх" республік. Друга: як було з'ясовано пізніше "комітетом обманутих вкладників", фактично було перераховано не 83,1 а 84,3 мільярда рублів. Куди дівся 1,2 мільярд? Ми можемо думати все, що завгодно. Але деякі учасники тої афери якось дивно покращили своє майнове положення. Л. Кравчука звинувачували в покупці якоїсь "хатинки" в Європі, а Сергій Буряк-молодший в 1991 році очолив Арендкоопбанк, який пізніше став сімейним Брокбізнесбанком (Зі звіту спеціальної слідчої комісії ВРУ в грудні 2005 року (доповідала Катерина Фоменко) та аналізу, зробленому Володимиром Ларцевим, головою Асоціації захисту прав вкладників).

1992 р., травень. Верховна Рада Росії заявила, що акти про передачу Кримської області Україні не мають юридичної сили від моменту їх ухвалення.

1992-2 січня 1992 року Росія об'явила про лібералізацію цін, тобто ціни почали рости великими темпами майже щодня. В Україну через відкриті кордони хлинув великий потік грошової маси з Росії. 10 січня 1992 року Україна ввела купони багаторазового використання та індексацію зарплати, але це мало малий ефект на ситуацію. Найбільш постраждали від цього малозабезпечені верстви населення, бюджетники та студенти.

- 4 березня 1992 року Верховна Рада України прийняла закон "Про приватизацію майна державних підприємств ", а березня 1992 року закон "Про приватизаційні папери та малу приватизацію". Цим заклались основи дикої "прихватизації" та пограбування населення України партійними та кримінально-мафіозними структурами;

1993 р., грудень. З'їзд народних депутатів Росії доручив Верховній Раді Росії розглянути питання щодо статусу українського Севастополя.

14.02.1992 р. При загадкових обставинах в своїй квартирі згорів талановитий журналіст, який проводив розслідування корупційних схем, народний депутат ВР України Вадим Бойко.

1992 р 15 липня ВР дозволила видавати державні гарантії під іноземні кредити. Ідея ніби не погана, враховуючи ситуацію, в якій була Україна в ті роки. Але... "свої люди" відкривали приватні підприємства, які могли брати кредити в банках, скуповувати різні підприємства, активи, потім використовуючи різні корупційні схеми ці активи "перепливали" до інших рук, кредити не повертались, банки банкрутіли, а борги вішались на державу Україна. Повторимо, в 1991-1993 роках зроблено штучну інфляцію, яка знецінила збереження людей і лік пішов на мільйони. Але в той же час підприємства скуповувались не по ринковій вартості, а балансовій. Тобто, для прикладу: якщо умовно якийсь об'єкт коштував по бухгалтерії 10 тисяч, і це до інфляції були великі гроші, то під час і після інфляції за десять тисяч можливо було купити хіба що хліба, але в цей же час об'єкт продавався "своїм людям", криміналу за 10 тисяч.

1994 р., липень. Російський парламент, грубо порушуючи Конституцію України, ухвалив безпрецедентне рішення про надання Севастополю, що перебуває на території України, статусу міста Російської Федерації. Прихоплених раніше українських земель – Бєлгородщини, північної Чернігівщини, південної Вороніжчини, Ростовщини, Кубані – їм, виявляється, замало.

1993 р. Газета "Известия" (29.05.2003). "Кремль в отношении военного имущества на территории других республик фактически объявил полный беспредел: "все, что нам удастся захватить, где бы то ни было и как бы то ни было (включая угон, грабеж), – все наше".

1993-1995 pp. Посилення антиукраїнського терору в освіті, культурі, засобах інформації. Вбито кілька десятків активістів національних українських партій та організацій у різних містах Русі-України, зокрема голову секретаріату Руху Михайла Бойчишина, спалено хату-музей Тараса Шевченка. Жоден злочинець не був засуджений і навіть заарештований. Коли у Харкові патріот В. Козленко облив фарбою пам'ятник кату Свердлову, то за годину був заарештований і просидів у в'язниці кілька тижнів. За написане крейдою на паркані гасло міліція у лісі під Харковом 24 червня 1994 p. імітує розстріл члена УРП В. Старченка. За те ж саме вона погрожує кинути до в'язниці на багато місяців активіста "Просвіти" А. Пилипенка. За написані фарбою метровими літерами у центрі міста гасла на підтримку протиукраїнських сил міліція нікому не погрожувала і до відповідальності не притягувала.

1994 р. Намагання надати російській мові статус офіційної в незалежній, вільній, суверенній, самостійній Україні.

1995 - 4 березня 1992 року Верховна Рада України прийняла закон "Про приватизацію майна державних підприємств ", а 6 березня 1992 року закон "Про приватизаційні папери та малу приватизацію". Цим заклались основи дикої "прихватизації" та пограбування населення України партійними та кримінально-мафіозними структурами;

1994 р., 8 лютого Ю. Звягільський – виконуючий обов'язки Голови КМ України, підписав постанову про виплату пенсій колишнім офіцерам НКВС. В цій постанові говорилось про їхню боротьбу з українським націоналізмом та бандитськими формуваннями на території України.

1994 р., 9 грудня Уряд України підписав договір про нульовий варіант, який наділяв Росію правонаступницею СРСР. Таким чином Україна відмовилась від своєї частки 16,37% на активи та пасиви СРСР та майно за кордоном

1996 р. Алма-Ата. Домовленість про спільний науковий (тобто російський) простір для СНД.

1994 p. Заява Президента України Л. Кучми про його намір внести поправки до чинного законодавства щодо надання мові окупанта статусу офіційної в Україні. Як наслідок – зупинення відновлення українських шкіл, переведення частини українських класів та шкіл на іноземну мову навчання. Президент призначає главою своєї адміністрації Д. Табачника, посада якого є малопомітною і неконституційною, але який у неофіційному "табелі про ранги" стоїть попереду віце-прем'єр-міністра, тобто на рівні голови Верховної Ради чи прем'єр-міністра, а за реальним впливом на державні справи, можливо, і вище.

1995 p., початок року. Міністерство національностей України розробило напівтаємний "Проект державної програми... розвитку російської культури в Україні до 2000 року", в якій одна з національних меншин отримувала більші права, ніж українці. Цим ще раз доведено, що ми перебуваємо в умовах окупації.

1995 p., травень У Харкові керована Є. Кушнарьовим влада відкрила пам'ятник україножеру Г. Жукову, який підписав наказ про виселення з України всіх українців.

1995 р. Радник Президента України В. Гриньов наполягає, щоб російська мова була оголошена державною поруч з українською, що є новим єзуїтським методом лінгвоциду страти української мови.

1995 р., 18 липня. Неспровоковане звіряче побиття окупаційною владою українців у Києві (кілька душ загинуло, десятки покалічено) під час похоронної процесії святійшого Патріарха Київського і всієї Русі-України Володимира. Озброєні омонівці кидалися на беззбройних людей з криками "бєй хохлов", топтали і шматували державні прапори. До відповідальності ніхто не був притягнутий.

1995 р., 12 вересня Заборона окупаційною владою української організації УНА-УНСО без суду, що у себе вдома не наважувались робити навіть німецькі фашисти. Озброєні Москвою козаки та антиукраїнські організації, які відкрито домагаються ліквідації державної незалежності Русі-України, влада не забороняє. 18 грудня у Харкові за правозахисну діяльність без суду до в'язниці на два місяці кинутий М. Петровський, незважаючи на висновки прокурора, що в його діях не було складу злочину. Щоб закріпити своє панування в Україні, колонізатори почали видавати паспорти, написані українською та московською мовами. З метою деморалізації та духовного виродження населення, особливо молоді, влада дозволяє поширювати тисячі книг, демонструвати сотні кінострічок, які проповідують і насаджують порнографію, ненависть, насильство. Немов би виконуючи рекомендації полтавського губернатора фон Багговута, Московія завалює Русь-Україну шовіністичними газетами, які продаються за безцінь; прямо або через підставних осіб фінансує московськомовні газети, радіо та телебачення в Україні, які не приховують своєї протиукраїнської спрямованості при потуранні всіх урядів та президентів "незалежної" Русі-України.

1996 р. Посилення протиукраїнського терору. Подальша криміналізація правоохоронних органів. Січень – "Велике беззаконня діється у Харкові... Таємно збирають підписи під "референдумом" про новий Радянський Союз та про те, щоб Україну туди залигати. Цю "діяльність" проводять старі комуністи-маразматики... Хто відмовляється давати підпис, вони погрожують і лають, кажуть: "всьо равно Росія завоюєт Україну, і ми переб'йом хохлов по одному" (Свідчення Кравченко Н., пенсіонерки).

1996 р., 18-19 травня. Харківські "органи правопорядку" з тризубцями на кашкетах охороняють протиукраїнське збіговисько фашистів, частина яких не є громадянами Русі-України, і жорстоко розправляються з українськими патріотами, які протестували проти проведення цього протидержавного шабашу.

Харків. У ніч на 25 вересня невідомі кинули три пляшки із запалювальною сумішшю в приміщення українських патріотичних організацій. 4 грудня у такий же спосіб злочинці намагалися спалити приміщення Харківської "Просвіти". Через кілька місяців вони були негайно спіймані після того, як мали намір спалити ізраїльський культурний центр. Зловмисниками виявилися три молодики із промосквинської організації "Славянскоє єдінство". Їх судили, але не за протиукраїнські дії, а лише за хуліганство.

1996-2004 pp. В оточенні "українського" Президента немає жодного українського патріота, але є незчисленна кількість патріотів Московії, які свідомо й планомірно проводять протиукраїнську політику, руйнують наше господарство, збройні сили, освіту, науку, культуру, охорону здоров'я. Частина державних керівників – це ті, що були виховані окупантом у дусі любові до наших ворогів та зневаги до власного народу – сучасні яничари. Голова Верховної Ради у промові з нагоди 7-ї річниці Незалежності України та під час перебування в Москві з офіційним візитом у грудні 1998 р. втратив почуття не лише національної, але й особистої гідності, показав себе типовим колоніальним чиновником, одним із тих, яких Великий Шевченко називав "раби, підніжки, грязь Москви". Від керівництва практично усунуті національно свідомі представники корінної нації, у яких розвинене почуття відповідальності за долю України та нашого народу... За період перебування при владі бандитського промосковського режиму чимало відомих і впливових в Україні людей загинули за досить дивних обставин, а деяких убили нахабно і демонстративно. Жодний злочин не був викритий органами МВС, Генпрокуратури, СБУ. Нагадаємо імена тільки найпомітніших у нашій державі політиків, депутатів, журналістів: Драгомарецький, М'ясковський, Гетьман, Чорновіл, Щербань, Єрмак, Ємець, Олексенко, Малєв, Кривенко, Набока, Гонгадзе, Александров. Зверніть увагу: в цьому списку немає жодного представника тих сил, що підтримують бандитський промосковський окупаційний режим. Гинуть лише ті, хто в опозиції до антиукраїнського режиму. Контрольовані московинами засоби інформації (чи радше дезінформації), комуністи та інші виродки у всіх наших негараздах звинувачують "нєзалєжность". Але нам ще до незалежності, тобто до звільнення Русі-України від колонізаторів-окупантів – ой як далеко!... (Куліш А.Ф. Книга пам'яті українців..., С. 57.)

1998 р. В Росії в січні 1998 року був проведений напад на Архиєпископа УПЦ КП Андріана (Старини), міліція слідство не проводила.

2000 р., 8 травня. Убивство у Львові видатного українського співака і композитора Ігоря Білозіра у відповідь на спробу заспівати українську пісню. Убивці – росіяни Воронов та Калінін, засуджені нині до ув'язнення.

2000 р. З приходом до влади в Москві В. Путіна був розроблений і реалізується особливий напрямок політики, метою якого є присвоєння Росією як можна більшої частини власності за кордоном, насамперед в Україні. Мова йде про землю, промислові підприємства, енергетичну сферу та нафто- і газогони.

2000 р. Москва повернула собі гімн колишнього СРСР – одної із найстрашніших імперій в історії людства.

2001 р. У Москві вийшла друком праця російського шовініста В. Жиріновського "Украина и русский вопрос", яка є збіркою антиукраїнських гасел, зокрема, проти української мови, національного руху тощо. Наведемо лише декілька цитат з книги:

С. 7...точно так же безграмотно называть Киевскую Русь – украинской державой, именуя Святослава, Владимира и прочих украинскими князьями.

С. 24. Нынешний министр культуры Украины – прекрасный актер Богдан Ступка – сыграл в экранизации романа Сенкевича "Огнем и мечом" главного злодея – Хмельницкого.

С. 94. Рано или поздно народу Украины нужно будет сделать выбор между равноправным и верным союзом с Россией и независимостью.

2001 р. Призначення послом Росії в Україні відомого антиукраїнця Віктора Чорномирдіна, який виконує завдання щодо зближення Росії із Україною. Фактично його діяльність має на меті перетворення незалежної Української держави на васала російської імперії, щось на зразок Гетьманщини XVIII ст. Російські емісари використовують будь-які методи, у т.ч. й тактику "повзучої контрреволюції". Ними здійснюється фінансова підтримка численних антиукраїнських та шовіністичних газет, що пропагують приєднання до Російської імперії та ліквідацію української мови.

2002 р., 13 березня. Указ президента України Л. Кучми "Про відзначення 350-річчя Переяславської козацької ради 1654 р.". 14 червня правочинність "ювілею" засуджено у "Зверненні" до Президента України, Голови Верховної Ради та Прем'єр-Міністра України відомими українськими політичними діячами (Микола Плав'юк, Анатолій Матвієнко, Юрій Костенко, Павло Мовчан, Володимир Яворівський, Юлія Тимошенко, Левко Лук'яненко та ін.) як "абсолютно недержавного" та такого, що став символом втрати Україною державної перспективи. 21 червня Рада НТШ у Львові прийняла подібну ухвалу.

2002 р., 24 травня. У Москві підписано протокол про "узгодження підручників історії у навчальних закладах України та Росії". Підписали: віце-премєр-міністри України та Росії Володимир Семиноженко та Валентина Матвієнко.

2002 р., червень. Російський консул М'ясоєдов вимагає у міської влади Львова "обеспечения прав российских граждан, постоянно проживающих в г. Львове, а также львовских православных общин УПЦ МП, которая находится в молитвенном и каноническом единстве с Московским Патриархатом".

2002 р., 3 липня. Прийнято ухвалу президії Українського історичного товариства, яка засуджує Указ Президента Леоніда Кучми "Про відзначення Переяславської угоди 1654 року".

2002 р., 3 липня. У "Відкритому листі" до Президента України від Президії Світової Наукової Ради при Світовому Конгресі Україністів Переяславську Раду названо військовим союзом, "що призвів до окупації України російськими військами" і закликано відмовитися від святкування цієї "чорної" дати української історії.

2002 р., липень. Сімферопольська газета "Кримская правда" ствердила, що української нації і мови не існує, бо "це частина російського народу, яка говорить одним із діалектів російської мови".

2002 р., вересень. "...Росія має перейти до політики жорсткого захисту своїх інтересів на Україні – аналогічно до "процесу протверезіння" російської політики стосовно Грузії", – заявив директор Інституту країн СНД К. Затулін. "Блок "Наша Україна" для нього є відверто групою антиросійського політичного впливу. "Багато діячів цього блоку винні в придушенні російської мови на Україні, у порушеннях прав російських і російськомовних, у захопленнях храмів УПЦ МП, у зв'язках із міжнародним тероризмом у Чечні", – відзначено в документі.

2002 р., 19 грудня. Російський посол В. Черномирдін в образливій формі дає вказівки українському Міністерству закордонних справ щодо того, якими мають бути відносини України із США та європейськими країнами і, по суті, закликав до згортання цих відносин.

2002 р., 19 грудня. У сучасній "братній Росії" відбуваються вбивства активістів української діаспори. Так, в місті Тейково Іванівської області вбито Володимира Побурінного, заступника голови Іванівської регіональної організації української культури "Мрія". Він організував денну школу української культури "Мрія". Вбивці не знайдені.

2002 р., грудень. Під керівництвом А.Лося в Криму створено ініціативну групу з проведення всекримського референдуму про перетворення АР Крим на російську національну автономію Республіка Таврида, її лідер А.Лось заявив, що так етнічним росіянам вдасться "врятуватися від насильницької українізації". "Україна шкодуватиме про те, що назвала нас, росіян, меншістю і шкодуватиме сильно", – заявив А.Лось.

2002 р., грудень. Народний депутат України Л.Грач та 164 депутати Верховної Ради (представники компартії, соціалістів, "Трудової України", СДПУ (о)) внесли законопроект про надання російській мові офіційного статусу.

2002 р., зима. Генеральне консульство Російської Федерації у Львові, порушуючи всі закони України, "переїхало" у нове приміщення по вул. К. Левицького, 95.

2003 р. Провокація Москви на острові Тузла.

2003 р. "Президент України" Л. Кучма розпустив Національну правописну комісію, яка займалась розробкою нового українського правопису. Ця комісія була створена в 1994 році, згідно звернення Міжнародної організації україністів. На жаль очолювали цю комісію люди, які саботували її роботу. Представники діаспори були змушені залишити цю комісію. Як результат, в Україні продовжує вживатись помосковщений правопис 1933 року.

2004 р. У Москві під час круглого столу на тему Переяславської Ради між неурядовими організаціями України та Росії яскраво проявився російський шовінізм, який діє також і на побутовому рівні. Московини відкрито засудили існування окремої української нації та мови і наполягали на тому, що створення незалежної Української Держави було помилкою.

2004 р. В місті Владивостоці, 1 квітня 2004 року, був вбитий активіст української громадської та релігійної організацій, лікар, Анатолій Улянович Криль, який почав організовувати та будувати Українську церкву.

2004 р. Безпрецедентне втручання Москви у вибори президента України. Отруєння В. Ющенка, кандидата в президенти України.

2005 р. Газовий шантаж України.

2005 р. (кінець). У північних водах Тихого океану, біля острова Сахалін, Міжнародною Еміграційною Організацією та береговою охороною Росії були звільнені понад 20 українських моряків-рибалок, які обманним шляхом були завербовані на російське риболовецьке судно. Вони мусили працювати, як раби, по 6-10 місяців без оплати, їсти сиру рибу та пити солону воду. Їм дозволялося спати по 3 години кожних два дні. З них морально і фізично знущалися.

2006 р. Під час виборів до Верховної Ради України і після них Партія Регіонів та інші численні партії та організації, зорганізовані московською "5-тою колоною", проводили широкомасштабні антидержавні та антиукраїнські кампанії.

2006 р., 21 грудня. Студент Луганського університету ім. В. Даля Сергій Мельничук був побитий депутатом міської ради від Партії регіонів Арсеном Клінчевим, "сучасним московським яничаром родом із Магадана" і доправлений у лікарню зі струсом мозку за те, що він у суді відстояв своє право на навчання українською мовою. Це відбувалось у Луганській телекомпанії ІРТА.

2006 р. Московськими спецслужбами був пограбований музей Кубанського Козацтва в американському місті Ховеллі. Рішенням суду цей музей був опломбований. Там зберігались козацькі святині, вивезені нащадками запорозьких козаків на Захід. Тому йшла мова про повернення запорозької частини музею в Україну, а кубанської на Кубань. Але це дуже не подобалось нашому "північному брату". Вкрадена агентами Кремля частина регалій була вивезена до московського посольства, а потім, скоріш за все – дипломатичними каналами, в Москву.

2006 р., 24 грудня. У сучасній "братній Росії" відбуваються вбивства активістів української діаспори. Так, у місті Тула зарізано члена ради Об'єднання українців Росії, голову Тульської регіональної організації "Батьківська стріха" Володимира Сенчишина. Через півроку відбувся звірячий напад на дружину покійного Наталію Ковальову – голову Ревізійної комісії ФНКА "Українці Росії". Дивом залишилась жива, але стала інвалідом. Злочинці не знайдені.

2007 р. Державною Думою РФ прийнятий Закон (ФЗ N309) "Про єдиний федеральний стандарт", згідно якого відміняється національна освіта і викладання національних мов в школах РФ.

2007 р. Підступними методами було усунуто від керівництва людей, які заснували та організовували українську бібліотеку в Москві. На їхнє місце були призначенні "спеціальні" люди, які ніякого відношення ні до української культури, ні до мови не мають. Після цього 19 листопада 2007 року зі сховища бібліотеки української літератури в Москві було вивезено і знищено унікальний газетний фонд. Це було зроблено власноручно новопризначеним директором бібліотеки Шаріною та її заступником, вранці, до приходу на роботу співробітників українців. Також були знищені раритетні примірники українських газет ХІХ-ХХ століть. Дев'ять високопрофесійних фахівців були змушені піти з бібліотеки. Заснували цю бібліотеку в 1988 році ентузіасти. На 2007 рік бібліотека налічувала біля 50 тисяч книг. Практично почався розгром української бібліотеки в Москві. Майбутня доля книжкового фонду не відома.

2007 р. Відновлення пам'ятника імператриці Катерині ІІ у м. Одесі. За ініціативи Руслана Тарпана, депутата міськради (на додаток: у 2013 р. Управління охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міськради уклало за підсумками тендеру угоду з Державною службою охорони МВС. Міліціонери отримають із міського бюджету 551 тисячу грн за те, що будуть охороняти пам'ятник російській імператриці Катерині ІІ. Як зазначається в договорі, патруль Державної служби охорони з двох людей буде регулярно чергувати біля монумента, оберігаючи його від вандалів. При цьому охоронці повинні бути озброєні вогнепальною зброєю, гумовими кийками, наручниками, одягнені в бронежилети і армійські каски. Працівники Державної служби охорони стоять на варті пам'ятника імператриці вже третій рік поспіль – загалом місто витратило на їхні послуги півтора мільйони гривень).

2008 р., 17 квітня В Москві було закрито приміщення Українського Освітнього центру під виглядом відсутності рішення про його реєстрацію, хоч центр мав офіційний статус і існував протягом багатьох років.

2008 р. Після війни з Грузією, та "відпрацювавши" технологію захоплення чужих територій на прикладі Південної Осетії та Абхазії, (26.08.2008 року Д. Медвєдєв підписав укази про визнання їхнього державного суверенітету), Москва перекинула своє "око" на Крим та інші райони України. Але зробивши правовий прецедент з цими грузинськими республіками та боячись параду власних суверенітетів, Москва, через свій Конституційний суд, в категоричній формі затребувала зміни конституцій в деяких своїх республіках з ціллю вилучити з них пункти про суверенітет та положення про "нарід-суб'єкт як джерело влади". Це відносилось до республік Татарстан, Башкортостан, Саха (Якутія), Тива та інших. Ці вимоги були навіть до Краснодарського краю і Ненецького та Ямал-Ненецького автономних відділів (Всі українські політики мусять знати, що чекає Україну, коли вона хоч на маленьку долю влізе в правове "безправе" поле Москви. – М.В.)

2007-2009 рр. Москва збільшила кількість своїх агентів в Україні, які проводять антиукраїнську роботу. Агенти КДБ-ФСБ, під виглядом співробітників різних фондів, релігійних діячів, організовують сепаратистські рухи в Закарпатті та Криму.

2008 р. В липні місяці на засіданні Державної Думи Росії, під час обговорення теми 300-ліття Полтавської битви, депутат Багдасаров С.А. закликав керівництво Росії розпочати нову битву за Україну – Полтавську битву N2. Він сказав: "наступні вибори в Україні (президентські 2010 року) – це не просто вибори чергового президента, це наша Полтавська битва N2, тільки не військовими а іншим шляхом".

2009 р., з 14 на 15 липня. Акт вандалізму в Бабиному Яру. Зламано пам'ятний хрест на символічному місці страти нацистами в роки Другої світової війни видатної української поетеси, громадської діячки Олени Теліги та її побратимів, членів Організації Українських Націоналістів. Ніхто не вів розслідування, і ніхто не відповів за злочин.

2009 р., В липні місяці в м. Харкові був звіряче вбитий 57-літній талановитий математик, письменник, викладач, перекладач Вадим Голобородько. Вбивцею виявився 20-літній, раніш судимий, житель сусідньої Московії, який приїхав в Україну на "злочинні гастролі". (За якихось "дивних обставин", чомусь від рук таких "гастролерів" та молодих "отприсків" сучасної "еліти України", які літають на своїх автомобілях, дуже часто гинуть представники української творчої еліти??? – Авт.).

2009 р., 9 вересня. ДД Росії прийняла закон "Про оборону". Згідно цього закону Збройним силам Росії дозволяється військова експансія в інші держави.

2010 р., вересень Міжнародна наукова комісія відкрила поховання Ярослава Мудрого, в якому мусив знаходитись кістяк Мудрого і жіночий. Згідно теорії шведських істориків, це могла бути його дружина шведського походження. Але після відкриття з'ясувалось, що кістяк жінки відсутній. Могила відкривалась лише два рази: в 1936 і 1946 роках. Поховання перевозилось до Ленінграду.

2010 р., квітень Харківські угоди: В. Янукович підписав договір з Москвою про продовження перебування ЧФ Росії до 2042 року.

2010 р., 24 листопада Верховним судом Росії Федеральна Культурна автономія українців у Росії була ліквідована.

2010 р., грудень. Московська влада з надуманих причин влаштувала обшук в українській бібліотеці в Москві.

2011 р., вересень. В Харкові були закриті телеканали ФОРА, АТВК та АТН. Ці канали показували репортажі про корупцію та злочини місцевої влади. Також в Харкові за рішенням місцевої влади Добкіна-Кернеса силою міліції виселяються з приміщення Харківське міське товариство "Спадщини", Харківське обласне відділення Українського фонду культури, Конгресу української інтелігенції, книжковий магазин "Кобзар", "Книжковий світ", "Академічни книга", "Поезія", "Медична книга", "Книгарня", "Медична бібліотека" та інші.

2012 р., 5 квітня. податкова міліція Шевченківського району в Києві практично розгромила студію дубляжу іноземних фільмів українською мовою. "Хоробрі бійці" з податкової вилучили всі сервери, тобто понівечили, всю документацію та інше обладнання. Помістили все це в 55 мішків та 46 коробок і вивезли. Ніякого переліку вилучених документів та обладнання не складалось.

2012 р., квітень. Напад рейдерів на редакцію журналу "Всесвіт", за адресою вул. М. Грушевського 34/1. Співробітники викликали міліцію. Але, за висловлюванням самих нападників, це працівникам журналу не допоможе, так як за їхніми діями стоїть народний депутат від ПР Харлім В.М.

2012 р., квітень. У Харкові шляхом рейдерства знищується знаменита Харківська Наукова медична бібліотека. Бібліотека в цьому будинку знаходиться з 1900 року.

2012 р., травень. Верховний Суд Росії задовольнив позов Міністерства юстиції РФ з проханням ліквідувати Об'єднання українців Росії

2012 р., червень. Керівник Федерального агентства РФ у справах СНД та співвітчизників які проживають за кордоном, Костянтин Косячов повідомив, що Росія створить Інститут Пушкіна для пропаганди російської мови за кордоном. В Україні будуть створені в Києві, Одесі, Сімферополі, Дніпропетровську, Харкові та Львові.

2012 р. 3 липня. Верховна Рада України прийняла закон Ківалова-Колісніченка "Про основи державної мовної політики в Україні".

2012 р. 8 серпня "Мовний закон вступив в силу".

2013 р. ДЕРЖАВІ УКРАЇНІ належить лише 20% власності, все інше належить місцевому й іноземному капіталу, в основному – російському. Але найбільш трагічне, що ці 80% були не викуплені за їх вартістю, а вкрадені в жителів України:

- 90% нафтопереробки;

- 85% поставок нафти;

- 75% АЗС;

- 70% компаній в торговому суднобудуванні;

- 60% компаній в військовому суднобудуванні;

- Москва повністю контролює алюмінієву промисловість України, видобуток і виробництво титану, заводи машинобудування, енергетики, контролюються родовища та виробництва ядерної енергетики;

- взятий під контроль український мобільний зв'язок, телефонна мережа, всі засоби інформації;

- збільшується кількість російських банків, куди переводять свої рахунки підконтрольні їм підприємства, як результат – українські банки несуть збитки;

- Росія викупила український Промінвестбанк та перевела офіс з Києва в Донецьк;

- Росія викупила контрольний пакет акцій одного з найбільших українських концернів ІСД (Індустріальний Союз Донбасу), Запоріжсталь, Луганськтепловоз та багато дрібніших підприємств;

- Росія захоплює сільськогосподарський ринок України, через найбільшого українського орендатора "Українські агроінвестиції", з яким асоційована російська компанія "Ренесанс".

2013 р., 8 лютого. В УКРАЇНІ закрито україномовний канал "Культура".

2013 р., 3 квітня Міністерство юстиції РФ відмовилося реєструвати загальноросійську громадську організацію "Український конгрес Росії",організації, яка була створена на установчому з'їзді УКР у листопаді 2012 року. Наразі в Росії немає жодного загальноросійського об'єднання української національної меншини. В той же час, останній перепис населення свідчить, що у Росії мешкає близько 2 мільйонів українців.

1991-2013 рр. За роки незалежності в Україні було вбито, загадково померли біля 3000 українських патріотів. 1991-2013 За роки незалежності в Україні було вбито, загадково померли біля 3000 українських патріотів. Найбільш відомі з них: М. Бойчишин та В. Чорновіл – лідери НРУ, В. Бойко, генерал В. Санін, А. Єрмак, Р. Рапій, Ю. Оробець, М. Сирота, В. Червоній, Р. Ліщинський, С. Драгомирецький, журналісти О. Кривенко, Г. Гонгадзе, професори Г. Бачинський та В. Лебединець, міський голова Б. Котик, поет Р. Братунь, співак І. Білозір та інші (професор С. Трохимчук, "Меморіал").

ХТО І КОЛИ ЗУПИНИТЬ ЦЮ ХРОНІКУ?










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua