Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Галичина християнська. Частина 3

Ігор Бурдяк | 1.03.2012 20:24

0
Рейтинг
0


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
0

Нарис історії реліґійно-церковного життя на галицьких землях від найдавніших часів до початку ХІХ століття.
Автор Іван Паславський, провідний науковий співробітник Інституту Українознавства НАНУ, кандидат філософських наук.


Галичина християнська. Частина 3
Частина 1

Частина 2

4. Заснування Галицької митрополії 1303 р. та її історична доля в ХІV ст.

У другій половині ХІІІ ст. галицька єпископська катедра поступово перетворилася на головну серед інших єпископств Галицько-Волинської держави. Про це може свідчити той факт, що в пізніших реєстрах галицьких єпископів вони часто іменуються архиєпископами. Не випадково також, що коли на початку ХІV ст. для Галицько-Волинської держави була створена окрема митрополія, то до митрополичого статусу була піднесена саме Галицька єпархія.

Старання галицько-волинських володарів про створення окремої і незалежної від влади київських митрополитів церковної провінції не було виявом якогось їхнього етнічного чи церковного сепаратизму стосовно Києва, а зумовлювалося радше політичними обставинами того часу. Вже від середини ХІІІ ст. більшу частину свого життя київські митрополити проводили не в Києві, чи в якомусь іншому руському місті, а на Заліссі, у Владимирі-на-Клязьмі, перебуваючи "на хлібах" владимиро-суздальських князів. 1299 року київський митрополит-грек Максим остаточно переніс свою резиденцію на північ. Це було зроблено під тиском царгородських імператорів і патріархів, які після відновлення Візантійської імперії 1261 року уклали політичний союз із Золотою Ордою, спрямований проти Європи. Владимиро-Суздальське князівство від самого початку монголо-татарської навали зробилося послушним васалом золотоординських ханів, тому в політичному мезальянсі з Ордою Константинополь відводив йому важливу роль посередника. Саме для підвищення його авторитету на посткиївському геополітичному просторі в Царгороді було прийнято рішення перенести осідок митрополії до Владимира-на-Клязьмі. Ця акція Візантії з далекосяжними політичними і церковними наслідками була своєрідним покаранням галицько-волинських державців за їхню проєвропейську орієнтацію, за тісні взаємини (матримоніальні і політичні) з католицькими європейськими правлячими дворами, за їхній духовний зв'язок з ненависним для Візантії папським Римом [26].

Певна річ, що перебуваючи під егідою владимиро-суздальських князів, цих одвічних суперників Києва і Галича, митрополити дбали насамперед про їхні політичні і церковні інтереси. Цього не могли терпіти амбітні Романовичі, тому й постаралися про створення власної самостійної митрополії.

В історичній науці утвердився погляд, що ініціатором створення окремої Галицької митрополії був князь Лев Данилович. Наприкінці XIII ст. він порушив клопотання перед Константинополем про створення для своєї держави окремої митрополії в Галичі. Поки там вивчали цю пропозицію, 1301р. помирає князь Лев, і справу заснування нової митрополії перебирає у свої руки його син Юрій І Львович (1301-1308 рр.). Саме йому вдається справу заснування нової митрополії в Галичі довести до успішного кінця. Це засвідчують два візантійські писемні джерела середини ХІV ст., які сповіщають, що 1303 р. візантійський імператор Андронік Старший Палеолог (1282-1328 рр.) з благословення тодішнього константинопольського патріарха Атанасія І (1303-1311 рр.) підніс Галицьку єпархію до ранґу митрополії. У каталозі митрополій константинопольської патріархії вона дістала 81 місце і включала шість давніх єпархій, що територіально покривали державу Романовичів: Галицьку, Володимирську, Перемишльську, Холмську, Луцьку, і Турово-Пинську [27].

Створення окремої Галицької митрополії було переломною подією не тільки в історії Київської церкви, але й в історії Східної Європи в цілому. Розпад єдиної досі Київської митрополії виразно засвідчив завершення на церковному рівні тих дезінтеґраційних процесів, які на політичному рівні привели до розпаду давньої Київської Русі ще в середині ХІІ ст. В основі цих відцентрових процесів лежало етнічне і культурне самовизначення тих племен і народів, що населяли цю першу східнослов'янську державу імперіального типу.

Незважаючи, однак, на різні об'єктивні труднощі, Галицька митрополія вистояла у цій першій фазі свого існування. Історія донесла до нас імена чотирьох галицьких митрополитів цієї доби: Нифонт (1303-1305), Петро (1305-1308), Гавриїл (бл. 1317-1328) і Теодор (бл. 1328-1347) [28]. Включивши в свою церковну провінцію більшість руських єпархій давньої митрополії Києва, Галицька митрополія природним шляхом продовжила ієрархічну і духовну тяглість київської святоволодимирської традицій. З другого боку, простягаючись значною мірою на землях, які перед їх приєднанням князем Володимиром до своєї держави 981 р. були під адміністративним управлінням великоморавської, а згодом ранньої чеської держави, Галицька митрополія зберегла значні елементи кирило-методіївської традиції з її відкритістю як на християнський Схід, так і на християнський Захід. Може, саме тому в князівствах Галичини і Володимирії, а згодом в об'єднаній Галицько-Волинській державі, як ніде інде в ареалі східноєвропейського християнства, процвітала реліґійна толерантність, повага до Римської церкви, відбувалося інтенсивне засвоєння західних християнських вартостей.

Як вже говорилося, Галицька митрополія після свого створення проіснувала нецілих півстоліття. Однак основну свою місію вона виконала. Останнє десятиліття існування Галицько-Волинської держави митрополичий престол Галича був свідченням і символом її церковного суверенітету. Впала держава, впала й митрополія.

Коли 1340 р. із смертю князя Юрія ІІ Тройденовича династія Романовичів вигасла і Галичину незабаром зайняв польський король Казимир, загроза нависла і над Галицькою митрополією. Втративши державну підтримку, Галицька митрополія дуже скоро впала жертвою чергової московсько-візантійської інтриґи. На вимогу московського князя Симеона Гордого візантійський імператор Йоанн VІ Кантакузин видав 1347 р. так звану "хризобуллу", якою ліквідував митрополію Галича як "недоречну новинку". Галицько-волинські єпархії знову на якийсь час були підпорядковані "київському" митрополитові, який резидував тепер уже в Москві.

Та не минуло й чверть століття, як справа Галицької митрополії знову стала актуальною. Польський король Казимир, утвердившись в Галичині, і прийнявши титул "короля Малої Русі", з часом збагнув, що залежність підлеглих йому руських єпархій від київського (читай: московського) митрополита його об'єднаному королівству нічого доброго не віщує. Тому він почав задумуватися, чи не варто знову відродити самостійну Галицьку митрополію. Тим більше, що його суперник, литовський князь Ольґерд, опанувавши Київ і Київську землю, постарався в Царгороді про висвячення окремого литовського митрополита. До того ж галицькі бояри і дрібніші волинські князі постійно намовляли Казимира до цього. Принаймні на них покликався Казимир у листі до константинопольського патріарха, в якому просив його відновити митрополію Галича. Лист, датований кінцем 1370 р., починається так: "До святішого Патріарха Константинополя [...] від Казимира, короля Лєхії і Малої Русі та від руських князів, які, визнають християнську віру, і від руських бояр багато поклонів..."[29]. Цей початок Казимирового листа до патріарха виразно вказує, що ініціатором і промотором відновлення Галицької митрополії була галицько-волинська еліта – бояри і князьки. Та не менш цікава кінцівка цього показового листа. Там недвозначно сказано, що коли патріарх не відновить митрополії в Галичі, і не висвятить на митрополита присланого з цим листом галицького єпископа Антонія, то нехай тоді "не гнівається, якщо русинів хреститимуть у латинській вірі". Ця страшна погроза, мабуть, більше подіяла на патріарха, ніж "багато поклонів", і він канонічно відновив Галицьку митрополію, висвятивши на її предстоятеля запропонованого єпископа Антонія. Грамота патріарха Філотея, яка стверджувала цей історичний акт, датована 9 травня 1371 р. Відновлена митрополія включала в себе, крім Галицької архиєпархії, ще три владицтва – Холмське, Перемишльське і Володимирське.

Як і перший період існування Галицької митрополії, так і другий тривав недовго. Бурхлива доба польсько-литовсько-руської історії кінця XIV перших десятиліть XV ст. внесла свої корективи не тільки в державно-династичні конструкції на цьому геополітичному просторі, але й в церковні відносини. Тут не час і місце докладно зупинятися на всіх перипетіях політичного й церковного життя на українсько-білоруських землях, що були в той час інкорпоровані до складу Польської корони і Литовського князівства, а скажемо лише, що на початку XV ст. відновлена 1371 р. Галицька митрополія знову занепадає. Хоч немає окремого канонічного акту про скасування цієї, вдруге посталої митрополії, на 1415 рік вона фактично перестала існувати. Саме цього року в містечку Новгородку, що на русько-литовському пограниччі, відбувся церковний синод, на якому єпископи українсько-білоруських єпархій обрали нового київського митрополита, незалежного від Москви, Григорія Цамблака. В цьому синоді брали участь і єпископи колишньої Галицької митрополії – володимирський Герасим, перемишльський Павло, холмський Харитон. Деякі джерела подають, що був присутній також владика галицький Йоанн. У кожному разі, починаючи від синоду в Новгородку 1415 року, існує вже єдина Києво-Галицька митрополія, а її предстоятелі поступово починають іменувати себе "Митрополитами Київськими і Галицькими". Цей титул пронесуть вони крізь віки – аж до початку XIX століття.

Л і т е р а т у р а

26. Паславський І. Галицька митрополія: Історичний нарис. – Львів: "Сполом", 2007. – С. 22-33.

27. Gelzer H. Beiträge zur russischen Kirchengeschichte aus griechischen Quellen // Zeitschrift für Kirchengeschichte. – Gotha, 1892. – Bd. XIII. – S. 253; 255.

28. Acta et diplomata Graeca medii aevi / Acta patriarchatus Constantinopolitani: 1315 – 1402. Ed. F. Miklosich et J. Müller. – Vindobonae, 1860. – T. 1. – Р. 577.

29. Ibidem.










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua