Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

1654 рік. Уривки з історії

Стрілець | 17.01.2011 19:36

7
Рейтинг
7


Голосів "за"
9

Голосів "проти"
2

Настала чергова річниця Переяславської ради-зради.
У Москві святкують.


Рік почався Переяславською радою. Московське посольство прибуло в Переяслав 31 грудня 1653 р. Хмельницький же з'явився туди увечері 6 січня 1654 р. Процедура була призначена на неділю 8 січня.

Зранку була проведена рада генеральної старшини. Питань по суті справи у старшини, природно, не було, бо це ж було її дітище. Питання були процедурні. Справа в тому, що перед тим, як присягати царю, старшини і шляхта хотіли мати від нього гарантії збереження своїх прав та привілеїв. Вони хотіли саме того, заради чого й затіяли всю цю справу. Хмельницький пропонував Бутурліну присягнути від імені царя, що старшина, шляхта, реєстрові козаки та міщани не будуть ущемлені, що цар "вільності не порушить і хто був шляхтич або козак чи міщанин і хто в якім чину наперед цього і які маєтності у себе мав, і тому б усьому бути по старому".

Та Бутурлін, звичайно ж, відмовив. Скористався ввічливою формулою, що у них государі ніколи не присягають своїм підданим, а тільки навпаки. Бутурліна легко зрозуміти, попробуй він без височайшого дозволу присягнути від імені царя, де би була потім його голова... Точно, що не на плечах.

Тоді старшина вийшла на нараду. Потім повторили прохання, говорячи, що польські королі завжди присягають своїм підданим.

Бутурлін знову відмовив, назвав аналогію непристойною, бо, мовляв, польські королі погані, а крім того цар приймає Україну на прохання самих старшин і їм треба його милість завжди пам'ятати.

Що ж, коли добровільно кланяєшся і просишся, щоб тобою управляли, то вимоги справді стають непристойними, залишається тільки "милість пам'ятати". Тут уже старшині нічим було крити, вона примовкла і погодилася присягати. Але головне-найдорожче пекло старшині дуже сильно і потім, уже 12 січня, до Бутурліна з'являться генеральний писар І. Виговський, суддя С. Богданович-Зарудний, полковник П. Тетеря та інші. Вимагатимуть грамот на підтвердження своїх прав. За ними потім представники шляхти на чолі з батьком Виговського. Теж за грамотами. Бутурлін аж пригрозить, що розкаже все Хмельницькому, цього ті "ходаки" злякались.

Не варто думати, що Бутурлін відмовляв, виходячи із благородних мотивів. Для відмови було досить того, що він не мав повноважень на писання подібних грамот. І при тому добре знав, що вихід за межі повноважень обійдеться йому дуже дорого. Крім того це могло викликати тертя із Хмельницьким, адже старшина діяла тут у обхід Хмельницького, недаром же вона так злякалася загрози Бутурліна розповісти про це Хмельницькому.

Крім Хмельницького старшина боялась і того, щоб її домагання не стали відомі й іншим зайвим людям. Бо до таких речей у простому козацтві ставлення було дуже різко негативне. Це була би ганьба і навіть ризик поплатитися головою. Наприклад, згаданий уже П. Тетеря згодом таки дістане царську "жалувану грамоту" на узаконення його феодальних прав та володінь. Але Тетеря побоїться чи посоромиться її комусь показати, зариє її в землю де вона і згниє.

І скільки ще буде всякого бруду та мерзоти, вчинених старшиною у возні при своїх "правах та привілеях". Людина – істота дуже неоднозначна і прекрасні воїни-полководці, якими була та старшина, невимушено вживалися в одних тілах із чимось явно неприємним.

Ось такі люди 8 січня 1654 р. організували на площі Переяслава відому раду. Такі пристрасті клубочились у той "священний момент возз'єднання" у їхніх душах.

Отже старшинська рада сказала "за" і було вирішено скликати Військову раду. Вона, власне, була вже скликана, бо Хмельницький не сумнівався у своїй старшині та її рішеннях і вже організував збір представників усіх полків. Зверніть увагу – саме представників. Оскільки все це було організовано заздалегідь, можна не сумніватися, що відповідні люди відповідно постаралися, щоб тут були присутні саме відповідні до намірів старшини "представники". Із документів добре відомо, що старшина, якщо мала на те час, добре вміла збирати на раду саме потрібних людей, зовсім не пускала такі речі на самоплив.

На раді були присутні також міщани Переяслава і селяни ближніх сіл. Збору народу сприяло те, що це була неділя. І не просто неділя, а так званий "різдв'яний день" 8 січня, що завершував різдв'яно-новорічний цикл свят. У цей день іще утримувались від господарських робіт, а тому люди були вільні. Крім того, оскільки ще було свято, обстановка була відповідна, не обходилось і без напоїв, що теж було доречним для готовності людей погоджуватись.

Отже зібрались люди на площі. А далі все йшло практично за тим же сценарієм, за яким і тепер відбуваються де-небудь якісь загальні збори. Спочатку "І став гетьман посеред кругу, і осавул військовий велів усім мовчати". Потім Хмельницький виголосив промову. Суть її – обгрунтування того, що збиралися робити. У промові, як це й тепер робиться, всі альтернативи розглядались побіжно і в них натискали на недоліки, а пропонований варіант докладно і в ньому виділялись навпаки – переваги. А тому в кінці промови він, як пишуть, заявив: "крім його царської високої руки, благотишнішого пристанища не обрящем..." Нема впевненості, що він справді звертався до народу буквально такими словами, схоже на писарські прикраси.

Потім відбулося голосування. Від сучасного воно істотно відрізнялось тим, що замість "хто за, хто проти" громаду кілька раз питали, чи всі так бажають, як пропонується. У відповідь громада мала кричати. Замість підрахунку просто оцінювали, кого сильніше чути – згодних, чи незгодних.

Легко собі уявити, що було би, якби такий спосіб існував і тепер. Головне в таких ситуаціях було мати найкращих крикунів і зуміти організувати їх наявність у потрібному місці в потрібний час. Недаром же тоді стосовно рад існувало визначення "викричали".

Такі були відмінності тодішнього голосування. Та спільним із сучасністю те голосування мало головне – те, що голосувати мусить громада, яка дуже мало розуміє те, що вона нібито вирішує своїм голосуванням.

Люди на площі Переяслава, звичайно, знали, що під поляками їм було погано, що й татари нападали і т.д. Знали все, що Хмельницький їм розказав. Але чи знали й розуміли вони, що тепер їм просто замість короля буде цар, а замість одних панів – інші? Чи розуміли вони, що старшину перш за все цікавить перспектива стати якраз тими іншими панами, а про "благотишність" для народу вона менше всього дбає? І що вони своїм криком узаконюють та укріпляють ту старшину саме в тому напрямі? І чи багато з тих крикунів достатньо розуміли закони політики, щоб знати, що для України це обернеться великим злом?

І ще багато різних питань, на які абсолютна більшість зібраних на площі крикунів не знала відповіді.

Отже просто викричали. Та ще й на різдв'яний день, у неділю, не без горілки.

Процедура була потрібна тільки для "законності". Бо була та процедура вже давно і добре налагоджена, дозволяла старшині міцно триматись на своїх місцях і робити практично все, що заманеться. "Первісний комунізм" Війська Запорізького на той час уже давно минув і здатний був тільки дуже зрідка прориватись на поверхню неочікуваними для старшини вибухами.

Так 8 січня 1654 р. відбулось те злощасне "возз'єднання України з Росією".

Про те, що "возз'єднання" відбулось і про те, як воно відбувалося, скоро стало відомо сусідам України. Наприклад, 14 лютого 1654 р. молдавський господар Стефан Георгіца писав польському королю: "14 лютого дали мені знати певно, що якийсь москаль... розказав, що Хмельницький відмовився від цісарської дружби і став васалом царя московського, всю Україну тому віддавши." "Назавтра, всіх у церкві зібравши, присягати їм на вірне підданство наказав, обіцяючи при тому..." "а на наступний день цей москаль мав їхати до М'ясківки і, від міста до міста їздячи, мав козаків до присяги на вірнопідданство приводити"

Дійсно, після Переяслава проводилося таке "роз'їзне присягання", їздили по Україні спеціальні люди від Хмельницького і від царя, приводили козаків до присяги. Але тут є цікаві слова: "наказав" і "обіцяючи при тому". Вони дещо прояснюють методи проведення тої присяги.

--------

Що ж, Хмельницький та інші організатори дістали те, що хотіли. "Жалувана грамота" царя від 27 березня 1654 р. закріпляла права української шляхти та відкривала дорогу до феодальних прав козацькій старшині. Основне давалося. Давалося, природно, не за рахунок Москви, а з того ж українського народу. Більше того, тепер український народ, крім утримання своїх усе зажерливіших панів, діставав "законне право" утримувати й чужих, бо тепер додаткові податки мали йти на вивіз у Москву. Раніше йшли у Варшаву, тепер у Москву. Такі от зміни настали.

Правда панам в Україні поки що було не так просто. Народ був занадто непокірний, роки війни-революції не минули марно. Козацькій старшині було ще важче утвердитись у своїх "правах" на землю та людей на ній. Деякі, наприклад Виговський, навіть проситимуть згодом царя замість "пожалуваних" в Україні маєтків "пожалувати" їх у Білорусії. Там було помітно легше, а головне – було подалі від маси людей, які того Виговського добре знають і самі коритись не будуть та ще й іншим будуть приклад подавати.

А непокірних було достатньо. І були вони вороже настроєні не тільки проти подібних Виговському, а й проти того, що сталося в Переяславі. Відомий, наприклад, Полікарп Туха. Людиною він був помітною. Колись, іще на початку війни, був отаманом Січі. Людина розумна і хоробра. Був другом Хмельницького. Досі сильно довіряв йому і був перший проти всіх, хто організовував заколоти проти Хмельницького. Туха був упевнений, що Хмельницький хоче незалежності України, а собі – верховної влади і на шляху до такої мети обманює короля, хана, царя, султана і всіх, кого треба. Туха схвалював таку хитрість і називав Хмельницького наступником святого Володимира. З 1649 р. Туха був при Тимоші Хмельницькому. Був він і в Сучавській облозі, де Тиміш загинув. Сам Туха там був важко поранений. Людина, отже, була не рядова і з вузького кола Хмельницького.

І ось тепер, коли до нього дійшла звістка про присягу царю, він обурився: "Умру, а лишусь козаком!" Туха тепер сам піднімає заколот. Він швидко зібрав 7 тисяч козаків і рушив на Хмельницького. Зустріли його на Тясмині, де сили його були розбиті, а сам він потонув.

Це непогана ілюстрація того, як тоді насправді ставилися до "возз'єднання". Значна уже сама цифра – 7 тисяч, яких Туха зібрав тільки серед козаків. Причому зібрав не для просто поговорити, а на бій. Причому зібрав, підкреслюємо це – швидко. Бо це "швидко" автоматично означає, що люди збиралися з невеликої території. Бо відстані в той час мали дуже велике значення. А якщо значна кількість зібралася з малої території, то це означає, що була велика концентрація готових іти за Тухою.

Можна навіть прикинути чисельно. Самого козацтва на той момент могло бути порядку 100 тисяч. Тоді 7 тисяч Тухи – це 7%. Але ті 100 тисяч були на всій території, а Туха міг швидко зібрати лише зі шматочка. Може з одної десятої, максимум із одної п'ятої всієї території. Тоді для того шматочка його 7% перетворюються на мінімум 35% тих, які були готові й пішли проти Хмельницького з його "возз'єднанням". А більше ж було таких, що були невдоволені, але боялися йти на смертельний ризик. Адже Хмельницький на той час уже не один раз жорстоко придушував виступи проти нього і про це знали всі козаки, знали, які шанси вони мають.

При таких прикидках стає важко погодитися з твердженнями офіційної імперської історії про "одностайне схвалення українським народом".

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua