Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Любов Базюк-Василів   Закерзоння   фестиваль Пісні незабутого краю

"Від вас, батьки і матері залежить, національне виховання та сила молодого покоління!"

Роман Смілка | 10.01.2011 11:32

5
Рейтинг
5


Голосів "за"
5

Голосів "проти"
0

Стверджує українська письменниця з діаспори Любов ВАСИЛІВ-БАЗЮК (на знімку) і, водночас, власним прикладом це демонструє. Проживаючи далеко від прадідівської землі, у Канаді, де ще молодою дівчиною опинилась волею долі, вона виховувала власних дітей, онуків у християнському, національному дусі. Вдома її родина розмовляє українською мовою.

Вже тричі Любов Василів-Базюк відвідала фестиваль-конкурс "Пісні незабутого краю", що присвячений мистецтву Закерзоння і традиційно проходить восени у містечку Городку, що неподалік Львова. Через інтернет я поцікавився, які враження залишились у неї зокрема від останнього такого фестивалю.

- Мала велику приємність там побувати, – зізнається Любов Василів-Базюк, – бо люблю музику, особливо народні пісні, що віддзеркалюють наш побут, мову.

Минулого року, в порівнянні з попередніми на "Піснях незабутого краю" було більше групових виступів, інсценізацій. Фестиваль видався дуже цікавим. Його програму можна було розділити на декілька коротших частин, це б полегшило перегляд для журі та публіки. А наприкінці необхідно було тільки зробити остаточний концерт, в якому виступили би ті, хто в кожній категорії здобули призові місця.

Всім виконавцям, організаторам "Пісень незабутого краю" та представникам журі велика подяка за те, що вони допомагають зберігати багатство українського народу, особливо з наших силою забраних Польщею земель: Холмщини, Підляшшя, Надсяння та Лемківщини.

- Чи Ваше коріння теж звідти? Розкажіть про свою родину, батьків?

- Мій тато протоієрей Йосип Василів і вся батькова родина споконвіку родилися у містечку Тишівці, що неподалік Туркович і колишньої столиці Холмщини Червна. Першу парафію тато отримав у с. Крупе біля Красноставу. Проте поляки забрали церкву, а парафія стала приписним селом. Таким чином батько переїхав на Полісся, до села Видерта Камінь-Каширської району, де й народилися я з сестрою. Мама родом була з східного Поділля. Польська влада та великий шовініст Кость Бернадський, який став головним ініціатором концентраційного табору Береза Картузька змусили батька протягом доби залишити Полісся, бо він не погоджувався виголошувати проповіді, читати Св. Євангеліє, викладати українським дітям релігію польською мовою. Тому з 1934 р. ми жили на Волині. Польсько-німецька війна застала нас у с. Боголюби біля Луцька. Батько співпрацював з Організацією Українських Націоналістів і коли прийшли совіти, то вже на початку 1940 р. почали викликати його до НКВД. Одного разу оунівці визволили мого тата і дядька о. Василя Варваріва, що були закриті після допиту... Далі ми переселились на Закерзоння.

Батько був великим патріотом, любив холмську землю, православну церкву. В родині було чотири священики, один архімандрит і двоє єпископів – двоюрідних братів, які загинули мученицькою смертю через Троцького та Сталіна, а тепер були канонізовані московською патріархією як святі Амврозій та Анатолій. Перший священик на Холмщині в селі Бусні, якого замордували поляки – о. Михайло Трохимович, батьків двоюрідний брат із Тишівця...

Відступ уточнюючий

Єпископ Амврозій (1867-1918 рр.) народився на Холмщині, закінчив Санкт-Петербурзьку духовну академію і здобув ступінь кандидата наук із богослов'я. Московська церковна влада посилала його на працю в різні куточки Росії. Відвідав Корею. Там заснував православну церкву. Певний час жив в Україні, очолював Волинську духовну семінарію. Служив єпископом у Житомирі. За радянських часів його двічі арештовували. За особистим наказом Троцького, був жорстоко замордований 1918 року. Канонізований Московською церквою 1999 року.

Митрополит Одеський і Херсонський Анатолій (1880-1938 рр.) родом з Ковеля. Закінчив Київську духовну академію. Кандидат богословських наук, викладав в академії. Був переведений до Москви. Згодом став ректором Казанської духовної академії. У 1921 році його заарештували за неправдивими звинуваченнями та відвезли в Бутирську тюрму в Москві, де дуже побили, зламали ребра. Він пережив трирічне заслання до Туркестану. Перебував у повній ізоляції. Після арешту в 1936 році його відправили в табір у Комі. Тяжко хворий не міг працювати. Помер у табірному шпиталі 1938 р. Митрополит Анатолій канонізований православними церквами у 1997, 2000 роках.

До речі, на спомин про батька, отця Йосипа Василіва, п. Любов сім років тому заснувала іменну стипендію незаможним студентам Волинської і Рівненської духовних семінарій. За велику жертовну працю, з благословення патріарха УПЦ КП Філарета, нагороджена орденами Св. Миколая, Св. Варвари та Св. Кирила і Мефодія. Вона також почесний професор Волинського національного університету імені Лесі Українки

- Яким чином Ви опинились у Канаді?- Коли зближався фронт і совіти вдруге надходили, ми з Холмщини (батько тоді відправляв у с. Жмудь) втекли на захід, через Лемківщину і Словаччину. Перебували у таборах на території Німеччини.

Німці не любили чужинців, особливо слов'ян, відтак вимагали від американської влади ліквідувати табори для біженців. Я, закінчивши навчання у філії Подебрадської гімназії в червні 1948 р. зголосилась працювати на текстильній фабриці у Канаді. Через рік при підтримці українських фермерів, родини Литвинів я забрала у цю країну батьків і сестру. Живучи в Канаді ніколи не забували Батьківщини. Міцно переживали депортацію автохтонних українців з Холмщини, Підляшшя, бо між ними були також і наші рідні: в Тишівцях поляки замордували десятьох родичів, у Сагрині загинули родини Кутасів і Левчуків. Батько не міг спокійно про поляків говорити, адже будучи священиком від них натерпівся. У Канаді важко працював, підірвав своє здоров'я та після інсульту і другого інфаркту упокоївся 64-річним.

- Як живеться українцям за бугром?

- По-різному. Не всі однаково живуть, все залежить від стану здоров'я, віку емігрантів, складу родини, освіти, фаху. Було три хвилі еміграції до Канади. Українці опинялись там, бо ставали "ворогами народу" на рідній землі. Теперішні заробітчани приїжджають аби купити дітям квартири чи оплатити за навчання.

- Часто буваєте в Україні?

- Була вже 10 разів. Відвідала чимало історичних місць. До Холма їздила на прощу шість разів, походила вулицями шкільних гімназійних років, була в селі Жмуді, містечку Тишівці, в Турковичах і Верховині, в Стовп'ї. Перебуваючи на Холмщині, Грубешівщині плакала гіркими сльозами. Не можу пробачити полякам і московсько-більшовицьким зайдам їх злочини.

- Розкажіть про свою творчість!

- Готую дописи до "Нового шляху", "Свободи", "Вісника", "Духовної Ниви" про страшні знущання над українцями, зокрема тими, котрі жили на Закерзонні. Мої статті з'являються у церковних виданнях. Вийшло друком п'ять книжок: "Вони служили церкві і рідному народу", "У вирі тоталітарних режимів", "Не вір...", "Україна не тернистому шляху до духовного визволення", "П'ять колосків". На часі шоста книга "У горі та сльозах наша доля... – Геноциди в Україні". Книги видаю за власні гроші і розповсюджую по навчальних закладах, обласних і районних бібліотеках України, від Криму до Закарпаття.

Маю ще багато творчих планів. При Божій помочі, опіці та здоров'ї надалі писатиму. Хочу залишити новим поколінням правдиве висвітлення історичних подій та визначити ставлення до нас сусідів з північного-сходу і заходу.

- Як українці за кордоном і Ви особисто оцінюєте сьогоднішню ситуацію в Україні?

- Найбільша цінність для кожної людини – свобода. Тому різні закони, розпорядження, що обмежують волю людини, забирають її права, нищать рідну мову, церкву, накидають чужі версії історії для того, щоб знищити молодий доріст – нові покоління, українську націю – необхідно завзято відкидати. Всі яничари, перевертні, хахли та малороси згинуть "як роса на сонці", бо правда перемагає.

Від вас, тати і матері, залежить великою мірою національне виховання та сила молодих поколінь!!!

Онучка п. Любові Василів-Базюк – Калина навчається у Кінгстонському університеті. Вона переклала англійською мовою бабусину книжку "У вирі тоталітарних режимів". Син Андрій є музикантом, побував в Україні з концертами. Фінансово допомагав сиротам і дітям-"чорнобильцям". Донька Наталя працює хірургом-офтальмологом. У 1991 році в складі групи медиків США і Канади вона була в Україні та оглядала дітей Чорнобильської зони, досліджувала вплив радіації на очі.

Роман СМІЛКА.










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua