Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Плювок в Гірша КЕЛЛЕРА

Ігор Бурдяк | 4.05.2010 06:06

6
Рейтинг
6


Голосів "за"
10

Голосів "проти"
4

Чи всі євреї невдоволені діяльністю УПА?

Кілька єврейських організацій – і в Росії, і в Україні – засудили нещодавній указ президента Віктора Ющенка, присвячений Українській повстанській армії (УПА). Власне, у всіх російських ЗМІ цей указ названий документом, в якому Ющенко прирівняв воїнів УПА до ветеранів Радянської армії. Насправді це не так. В українського Президента просто немає повноважень, які дозволили б йому це зробити. Указ Ющенка – лише рекомендації. Парламенту – визначитися зі статусом воїнів УПА. Міністерству освіти – об'єктивно висвітлювати події 30-50-х років. ЗМІ – теж об'єктивно висвітлювати. Кожна з цих рекомендацій навряд чи може призвести до будь-яких серйозних наслідків. У парламенті України у Ющенка немає більшості. Міністерству освіти України, як і в Росії, дозволено використання величезної кількості підручників. Ну а ЗМІ в Україні владі не підкоряються і за порадами до чиновників із президентських структур не бігають. Але справа, зрештою, не в перекрученому змісті указу Ющенка. Річ у самому ставленні до УПА. І в сприйнятті партизанської армії як якогось карального загону, що займався знищенням мирного населення, в тому числі і єврейського. Але історія ХХ століття в західних областях України була набагато складнішою.

По суті, в цьому регіоні після краху Австро-Угорської монархії не припинялася громадянська війна. Її головними фігурантами були поляки й українці. Тут взаємних претензій накопичилося достатньо – кожен народ уважав Галичину своєю і, за логікою того часу готовий був "очистити" сусідні села від стороннього населення. Українці, як відомо, програли: Західно-Українська народна республіка була ліквідована, її територія увійшла до складу польської держави і возз'єдналася з Радянською Україною тільки в 1939 році. До речі, євреїв Галичини в період польсько-українських зіткнень 1918-20 років можна було побачити як на тій, так і на іншій стороні. Після війни польський уряд так до кінця і не зміг знайти спільну мову з українським населенням Галичини. Його найбільш радикальна частина стала боротися з польською державою зі зброєю в руках. Так і виникла Організація українських націоналістів.

Чи шукали її лідери підтримки в Берліні? Без сумніву. І до Гітлера, і після приходу фюрера до влади. Але чи варто дивуватися цьому? Німці, як і західні українці, були невдоволеною стороною першої світової. Зараз легко називати Степана Бандеру гітлерівським союзником. Але він шукав розуміння у верхівки рейху тоді, коли з Гітлером домовлялися Чемберлен і Даладьє, Сталін і Молотов, коли американський посол у Берліні Джозеф Кеннеді – батько майбутнього президента США – радив президентові Рузвельту шукати взаєморозуміння з Гітлером, коли в бік Берліна були звернені погляди лідерів багатьох національних рухів колоній Британії та Франції. Саме західні лідери зрадили Чехословаччину в Мюнхені. Саме Сталін був головним союзником Гітлера в 1939-1941 роках і разом з ним знищив Польщу. І завжди це пояснювалося якимись "вищими цілями". Чемберлен хотів зберегти мир, Сталін – відтягнути війну. А Бандера, який вийшов із польської в'язниці лише у вересні 1939 року (тож реально на волі він був менш ніж два роки, у липні 1941 вже опинився в гітлерівському концтаборі) – домогтися створення Української держави. Як і багато інших політиків незадоволених народів, лідери ОУН вважали, що співпраця з Німеччиною надає таку можливість. Так, вони шалено помилялися – але не вони одні. І чи варто дивуватися рішенню українських націоналістів проголосити свою державу відразу ж після того, як радянські війська покинули Львів? Або, можливо, в ОУН мали співчувати сталінському режиму? Можна пригадати, що відбувалося тоді на "великій землі" і зрозуміти, що репресії були перенесені на приєднані території. Знищували всіх, хто не вписувався у більшовицьку однодумність. Ще до приходу німців було знищено, до речі, сіоністський і взагалі єврейська політичний рух Галичини й країн Балтії – зацікавлених відсилаю до мемуарів одного з в'язнів ГУЛАГу, майбутнього прем'єр-міністра Ізраїлю Менахема Бегіна "У білі ночі". Гітлерівці з радістю демонстрували новим підданим підвали НКВС, ліси, повні трупів... Західні українці вже встигли довідатися, що таке НКВД – а з гестапо їм тільки належало познайомитися. Так що бажанням звільнитися від кошмару, який тільки запалена фантазія може представляти щасливими двома роками життя під керівництвом товариша Сталіна, дивуватися не доводиться. Дивуватися можна іншому – впертому небажанню "вищої раси" рахуватися з реаліями підкорених територій, не помічати надій, які на них покладали. Зрозуміло було, що ніякої Української держави не виникне, незабаром Бандера опиниться в концтаборі, а лідер іншого крила ОУН, більш обережного у своїх діях по відношенню до німців, Андрій Мельник – під арештом у Берліні, а потім також в таборі. Брати Бандери загинули в Освенцімі. Багато активістів мельниківської частини ОУН, у тому числі відома поетеса Олена Теліга, були розстріляні у Бабиному яру, так що, як це не парадоксально пролунає для багатьох читачів, для українських націоналістів це такі ж святі місця, як і для євреїв. А до речі, що євреї?

Коли в 1942 році ОУН вирішує формувати власну партизанську армію – УПА, в її лавах виявляється велика кількість євреїв. Євреї – рядові партизани, лікарі, бійці окремого батальйону – золотий фонд армії. Справжні герої партизанської війни. Згадаймо тільки одного з них – Гірша Келлера. У 1944 році цей партизан виявляється в сталінському концтаборі. Про нього, до речі, була велика стаття в "Московских новостях" у 2004 році – саме Келлер на прізвисько Жид був ватажком найбільшого повстання зеків ГУЛАГу – Кенгірського (червень 1954 року). Задумайтеся – повстання в ГУЛАГу, яке тривало 40 днів, пригнічене танками, повстання, яке описав у своєму "Архіпелазі" Солженіцин.

Ця людина – справжній герой нашого народу, такий, як Йосип Трумпельдор або генерал Давид Драгунський. Просто герої в євреїв бувають різні – відповідно до історичних обставин. Не варто плювати на пам'ять Гірша Келлера й багатьох інших євреїв – бійців УПА.

При цьому я зовсім не збираюся стверджувати, що УПА була армією ангелів. І не тільки тому, що ангельських воїнств на землі не буває, а ще й тому, що ми говоримо про типові парамілітарні утворення, створені в епоху, коли всі воювали з усіма. У самій УПА були дуже різні люди. Були звичайні хлопці із західноукраїнських сіл і були колишні військовослужбовці загону "Нахтігаль", що прийшли до Львова разом з гітлерівцями і зневірені в німцях після відмови рейху визнати Українську державу й арешту Бандери. Були військовополонені, колишні радянські солдати, що тікали від німців у ліси – і аж ніяк не тільки українці. УПА була партизанською армією на території, де діяли регулярні частини вермахту і Радянської армії, червоні партизани, польські партизани... Стверджувати, що в цій ситуації можна було залишитися чистими й чесними – наївно. Але так само наївно звинувачувати УПА в каральних акціях проти єврейського населення, тому що партизанська армія ніколи не була частиною гітлерівської репресивної машини. Те, що її бійців можна було зустріти в лавах того ж "Нахтігалю" або потім у дивізії Ваффен-СС "Галичина" – питання вибору та відповідальності самих цих людей і тих оцінок діяльності німецьких підрозділів, у яких вони служили. Але звинувачувати саму УПА в тому, що якась кількість її партизанів виявлялося в німецьких або радянських частинах – однаково, що звинувачувати всю Радянську армію за зраду генерала Власова. Зрозуміло й інше: рівень українсько-польської конфронтації зашкалював і в роки Другої світової війни. Мирне населення не щадив ніхто. Саме тому про указ Ющенка більше писали в польській, ніж у російській і навіть українській пресі.

Історія УПА після 1945 року – історія не менш страшна, ніж у роки другої світової війни. Партизанська армія продовжувала діяти. Тепер її ворогами стали вже не поляки – їх практично виселили з України. УПА боролася із прибулими в західні області УРСР представниками нової влади та з тими, кого вважала їхніми посібниками. Чи були серед нових жертв УПА євреї? Безсумнівно, адже і вони опинялися серед переселенців – тих, кого партизани вважали носіями більшовицької ідеї та ворогами ідеї української. Чи нищили цих людей як євреїв? Очевидно, що для оунівців головною була партійність, а не національність. Влада нещадно розправлялася не тільки з партизанами, а й з усіма, кого підозрювала в допомозі їм. І в таборі міг опинитися не тільки українець, а й єврей. Було все – і бої в лісах, і загибель мирного населення, і провокації. До тепер можна почути про те, як партизани вирізали цілі родини, і про те, що ці сім'ї були знищені спецзагонами МВС – МГБ, що маскувалася під повстанців. Власне, роки чеченської війни продемонстрували, як це буває... Але все це – частина трагічної історії ХХ століття. Ще недавно ми з жахом спостерігали за тим, що відбувається в Боснії або на Північному Кавказі. А Галичина до середини 50-х років і була власне такою страшною, залитою кров'ю Боснією. І називати одних – бандитами, а інших героями – є намаганням переконувати в тому, що Радянським Союзом і його каральною системою теж керували суцільні герої. Втім, із такою точкою зору мені теж доводиться зіштовхуватися. Але я не забуваю про Гірша Келлера.

"ЕВРЕЙСКОЕ СЛОВО", N43 (316), 2006 г.

http://www.e-slovo.ru

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua