Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
ОУН-УПА   чекісти   спецопереції   спецзасоби   спецзасоби   сексоти...

Оригінальні методи роботи радянських спецслужб.


7
Рейтинг
7


Голосів "за"
10

Голосів "проти"
3

ОУН-УПА, чекісти, спецопереції, спецзасоби, спецзасоби, сексоти...

"Спец-групи" МВС-МДБ.

У 1944-1950 роках, в основному із ковпаківців-українців набиралися так звані "спец-групи" МВС-МДБ. Ці загони діяли під виглядом бійців УПА, вони провокували місцеве населення (розкриваючи мережу ОУН-УПА) і вбивали та всіляко знущалися над простими селянами з метою компрометування бандерівців. Партизанів залучили до такої діяльності, тому що наджорстокий терор проти місцевого населення не був для них якоюсь новою "роботою". Члени тих "спец-груп" жорстоко знущалися над населенням, грабували людей, ґвалтували дівчат та жінок при цьому часто заражуючи їх венеричними хворобами.

З польських шовіністів, колишніх москвофілів, злочинних елементів та заляканих, морально зламаних людей МВС-МДБ організовує колабораційні "истрєбітельниє отряди", або як їх називали в народі "стрибки". Загони "стрибків" становили велику небезпеку для УПА, оскільки ті знали мову, психологію місцевих людей і тому досягли значних успіхів у боротьбі проти повстанців. На 15 лютого 1945 року у західних областях України діяло 292 винищувальні батальйони, у складі яких налічувалося 24000 чоловік.

В 1944-1945 роках керівництво МВС та МДБ кинули на боротьбу проти повстанців великі військові сили, застосовуючи два види облав: великі і малі. У великих брало участь по кілька тисяч солдатів МВС-МДБ. Тактика була такою: за кілька днів перед самою акцією з'являлись невеликі відділи МВС, силами однієї роти провокували сутичку з УПА, і визначивши місце розташування ворога, відступали втягуючи противника у "мішок". Після цього підтягувалась артилерія, танки, літаки і з усіх боків починався "концентричний" наступ. Акція тривала доти, поки частини МВС "не прочісували" крок за кроком всього оточеного району. Після того, як навколишня місцевість була перевірена великою облавою, проводились малі, переважно силами однієї роти. Метою малих облав було переслідування розпорошених частин УПА, пошуки поранених, терор серед мирного населення.

Поводження із полоненими.

З полоненими воїнами УПА карателі поводились надзвичайно жорстоко. Навіть важкохворих і поранених бійців, а також медсестер Українського Червоного Хреста чекісти по звірячому закатовували, трупи вішали на придорожніх стовпах або кидали на вулицю, забороняючи населенню їх хоронити і змушували людей переїздити через них підводами.

Ось що почув у розмові з одним чекістом і записав з його вуст у щоденнику 1945 року Олександр Довженко: "Одного націоналіста я повісив вниз головою і палив на повільному вогні, вирізав з нього шматки м'яса (...), а він гадюка, так і помер з криком "Слався Україно". Скільки я їх перемордував..."

Пригадує колишній учасник УПА В.Максимович: "Знаю, як одну дівчину мучили. Це була станична (адміністративна посада за ОУН) жіночої сітки. Її взяли на допит, били, всіляко катували, а потім роздягли догола і посадили на розжарену піч. Вона не витримала таких тортур і померла".

Дівчатам-зв'язковим УПА чекісти часто влаштовували "червоні чобітки": садили босими ногами в киплячу воду і тримали півгодини, а потім вивозили в ліс і кидали. Більшість з оцих дівчат вмирали у нелюдських муках.

Садизм МДБ не знав меж. З 1945 року відновлюється середньовічна практика прилюдних катувань. На площу зганяють місцевих жителів, приводять заарештованих, звичайно, важкопоранених бійців УПА і на очах у всіх влаштовують варварське катування. Були випадки, що люди, яких змушували дивитись на ці криваві оргії, божеволіли.

У відповідь на нечувану жорстокість чекістів повстанці поводилися із полоненими офіцерами МДБ не менш жорстоко. Відомі випадки коли працівники повстанської СБ вганяли у анальний отвір полонених пляшки. Цю вишукану тортуру чекісти часто використовували у соловецьких таборах, отож таким чином повстанці давали їм можливість на собі відчути те, що ті робили іншим. Зрозуміло: пляшку дістати було неможливо отож приречена людина довго помирала в страшних муках. Тут усе логічно: не рий яму іншому, бо сам у неї втрапиш...

Спецзасоби.

Війська НКВС у бойових діях проти повстанців використовували збудники інфекційних хвороб, снодійний газ та різноманітні психотропні препарати для впливу на поведінку своїх жертв. Найпоширенішим був снодійний газ миттєвої дії "Тайфун", котрий закачували у вентиляційні люки криївок та спецпрепарат "Нептун 47". Людина, котра прийняла "Нептун 47" перші 5-6 хвилин нічого не відчуває та от її руки стають бездіяльними, вони вже не можуть пересмикнути затвор, натиснути спусковий гачок. Свідомість відключається але людина ще може рухатися, йти, не розуміючи при тому куди на навіщо. Після 5-7 хвилин вона на 2-3 години поринає у виснажливий сон із галюцинаціями. Під час сну та пробудженні людина відчуває непереборну спрагу. Першу годину після пробудження свідомість під дією наркотику ще розслаблена й, будучи не в змозі контролювати себе, жертва охоче відповідає на усі питання. Ось ця перша година й була найсприятливішою для допитів.

Хімічна та бактеріологічна зброя була забороненими, але на війні, як на війні... Переможців, як відомо, не судять а до переможених нікому немає діла...

Сексоти.

З метою деморалізації населення працівники МДБ, застосовуючи терор, шантаж, підкуп, створюють в кожній місцевості розгалужену мережу донощиків, так званих сексотів. Вербовка носила масовий характер. Не було жодної хати, жильців котрої не намагались завербувати. Завербованим видавали снодійно-наркотичний препарат "Нептун-47" та часто посудину із котрої його слід наливати "гостям". Зазвичай це була звичайна армійська фляга із потайною кнопкою. Щоб не викликати підозри господар, наливши напій собі, непомітним натисканням кнопки роздушував ампулу у фляжці й наливав гостям вже напій із паралітично-снодійним наркотичним пійлом.

Видавали також препарат "Нептун-80", котрий у випадку необхідності виливали на ковбик, об котрий захожі витирають ноги. Після цього собаки карного розшуку брали слід "гостей" де завгодно – водою чи чимось іншим змити той препарат було неможливо.

У будинках багатьох агентів НКВС знаходилися спеціальні радіомаяки "Тривога", котрі були замасковані під звичайні побутові предмети, частіше всього під консервну банку. Працювали вони від портативних акумуляторних батарей. При відвідинах вояків ОУН-УПА сексот пригощав гостей їжею із "отрутою" й активував радіомаяк. В цей момент на щиті райвідділу МДБ починала мигати відповідна лампочка. Це означало, що в такому-то селі до такого то господаря завітали повстанці. За вказаною адресою терміново виїздила спецгрупа МДБ і забирала повстанців паралізованими тим наркотичним спецпрепаратом.

Чимало агентів, які під тиском обставин вимушені були погодитися співпрацювати з МДБ, вели подвійну гру – інформували повстанців про методи МДБ та не подавали сигналу на пульт при їхньому відвідуванні села. Проінформовані повстанці розробили методи протидії: спочатку пропонували їсти господарям, не їли запропоноване усі одночасно, принесену їжу варили, щоб нейтралізувати отруту, посилки при допомозі мотузки відкривали на безпечній відстані тощо.

Чекістам від інших інформаторів стало відомо: повстанці відвідують село а от сигнал на пульт не поступає. Тоді чекісти забрали у підозрілих агентів апарати ніби для ремонту й викликали на конспіративні квартири для отримання нових. Коли ті вертались кожен у своє село, їх перестріли агентурно-бойові групи МДБ під виглядом СБ ОУН. В результаті подвійна гра агентів була викрита.

Слід зазначити, що створенням агентурної сітки радянські репресивно-каральні органи добилися дуже багато. На 1 липня 1945 року на НКВС в західних областях України працювало 175 резидентів, 1196 агентів і 9843 інформатори. За період з 1 січня по 1 липня 1946 року НКВС завербував 5671 людину, в тому числі 596 агентів, 93 резиденти, 4941 інформатори і 41 господаря явочних і конспіративних квартир.

Ці продажні істоти не лише доносили на всіх, хто допомагав повстанцям, але й виказували тих, хто просто вголос сумнівався у правдивості більшовицьких міфів та геніальності їхнього вождя – "товариша Сталіна".

"Одна паршива овечка все стадо псує". (Народна приказка)

Люди хотіли миру, спокою і тому покірно пригинали голови під нове ярмо. Є в народі така приказка: "Одна паршива овечка все стадо псує". Знайшовся і серед наших односельчан зрадник. Приїхали в село НКВСники, а той, одягнувши на голову панчоху (щоб не впізнали) водив їх по селу, – показував хати тих, хто допомагав повстанцям. Сім'ї всіх тих зраджених швидко вивезли до Сибіру. Та конспірація зрадникові не допомогла – люди впізнали негідника по поставі, ході і невдовзі вбили...

В той час розпочалася нагінка на західноукраїнську інтелігенцію. Найавторитетніших представників інтелігенції примусили вести агітацію проти "націоналістів". В школах активно ведеться пропаганда ідей марксизму-ленінізму – школярів примушують вступати в "жовтенята", "піонери", "комсомол".

Водночас розпочалася відверта русифікація. Адміністративний апарат був майже повністю укомплектований росіянами або вихідцями із Східної України. На жодні відповідальні посади місцеві українці не призначалися. Російську мову введено як мову навчання у вищій школі. Театр, кіно стали засобами пропаганди російського патріотизму, звеличування історичного минулого Росії.

Нищівного удару було завдано українським церквам – православній автокефальній, що відродилася у воєнні роки, та греко-католицькій. Православну церкву підпорядкували московському патріарху, а непокірних священиків заарештовували нібито "за співпрацю з німцями". Незабаром дійшла черга до Української Греко-католицької церкви. 12 квітня 1945 р. МДБ заарештувало митрополита Йосипа Сліпого, єпископів Микиту Будку та Степана Чернецького. Через деякий час у в'язниці МДБ опинились перемиський єпископ Йосафат Коциловський, станіславський єпископ Григорій Хомишин та інші. Всі вони були засуджені на довгі роки тюремного ув'язнення.

Весною 1946 року більшовики у боротьбі з УПА застосовували методи масового випалювання лісів у тих теренах, де сподівалися більшого скупчення повстанців. До такого засобу, незважаючи на те, що Україна – одна з найменш заліснених країн Європи, вони вдавалися вже попередніми роками, але тоді ці акції не були такими масштабними. Намагаючись позбавити партизанів лісового середовища, у якому ті почувалися господарями, більшовики дуже часто підпалювали окремі сектори лісу, створюючи на сусідніх просіках і стежках застави, які мали винищувати вогнем повстанців, що рятуватимуться від пожежі.

Напасники не обмежувалися лише паленням лісів. У багатьох випадках разом з лісами вони спалювали і прилеглі села. Запалювали ліси НКВСники, сексоти, або ж ранньою весною авіація запалювальними бомбами.

Улюбленою формою роботи МВС-МДБ стають найрізноманітніші провокації. Це, наприклад, підробка заяв. Якщо до рук чекістів потрапляв видний командир УПА, вони таємно його знищували, а потім публікували нібито написану ним, а насправді сфабриковану, "покаянну" заяву. Чекісти не гребували жодними методами.

Якщо у пораненого чи вбитого вояка ОУН-УПА знаходили "грипс" (записку) то спеціалісти МДБ підробленим почерком переінакшували її зміст й через своїх агентів переправляли адресатам. Пізніше повстанці потрапляли у приготовлену пастку. Коли ж перехоплювали посилки, то через своїх агентів замінювали їх на посилки із "сюрпризом". "Сюрпризом" слугував нервово-паралітичний газ або вибухівка, котра спрацьовували при відкриванні. При нагоді вибухівкою начинялася замовлена батарея для радіоприймача тощо. Були спеціалісти вшити в одяг підозрюваної людини "Спутник" – мікрофон-пластинку, котрий неможливо виявити простим прощупуванням.

В боях з відділами УПА, порушуючи міжнародні закони, чекісти використовували розривні набої. Війська МВС-МДБ також впроваджували практику затруєння криниць. Знаючи що, основним джерелом медикаментів для повстанців є чорний ринок, через своїх агентів продавали отруєні ліки, зокрема вакцину від тифу, котра містила... збудники тифу. Над лісами, в котрих базувалися повстанці, з літаків скидали заражених тифом вошей. Ті, хто до цього тифом не хворів і не мав імунітету до недуги, в скорому часі злягли. Випускали із в'язниць хворих на тиф й наказували заходити до підлісних хат проситись переночувати. В ті часи життя мирного населення не бралося до уваги...

Масове і цілеспрямоване застосування терору завдавало болючих ударів Українській Повстанській Армії. Її чисельність різко зменшується. Однак УПА не капітулює, а шукає і знаходить нові форми боротьби, її командування приймає рішення про розчленування загонів армії на оперативно самостійні одиниці кількістю 11-15 чоловік. Таким чином, УПА переходить від повстанських форм масової збройної боротьби в глибоке підпілля, головним завданням якого стає організаторська і широка політико-пропагандистська робота, невпинний опір агресорам.

"Чекісти покеровувалися наскільки підлими і підступними методами, що нормальному європейцеві і невтямки".

"...Службу безпеки в ОУН зорганізували свого часу на взірець західно-європейських спецслужб. Відповідно вона й працювала. Але боротися супроти більшовиків чесними й благородними методами – не мало жодного ефекту. Чекісти покеровувалися наскільки підлими і підступними методами, що нормальному європейцеві і невтямки. Жоден з нас нізащо б не додумався до таких штукенцій. Тому повстанська Служба безпеки нерідко з цих причин терпіла поразку. Заради внедрення в УПА аґентові-енкаведистові дозволялося таке, про що наші люди не могли навіть і подумати. Знищувати своїх товаришів, командирів, партійних керівників... Звичайно, не найвищого штибу. Більшовицький молох перемелював все і всіх..." (Михайло Андрусяк "Брати грому".)

Я теж на собі відчув їхні настільки підлі, підступні методи, що нормальному європейцеві і невтямки. Партійці на весь світ кричали, що вони є матеріалістами, безбожниками, що вони сповідують лише вічно живе марксистсько-ленінське вчення а насправді давним-давно широку стежку до диявола протоптали. Запросили під незначним приводом в прийомну керівника МВС і там таємно сфотографували для використання мого фото у ритуалах ВУДУ. Ясна річ, керівництво МВС було в темі тих магічних ритуалів. Це був наїжджений шлях – не я там був першим, не я останнім. (моя книга є на: www.prisoner.com.ua)

Тут варто вдруге процитувати дослідження П'єр Дюфур "Історія проституції":

"...Заняття це вважалося таїнством, котрим володіли чарівниці із Фесалії та Фрігії", "...Використання чародійних напоїв та наїдків небезпечне, – писала Мирина Никіпії. – Часто воно буває фатальним. Та це не має значення..."

Люди неабияк постраждали від чаклунства радянських спецслужб та в одних не вистачило розуму здогадатись причину карколомного повороту долі, у інших не було тяги до паперу. А от у мене виявилось як те, так й інше та кому сьогодні цікаво вчитися на чужих помилках?... Описав свої та чужі пригоди не дарма – моя трагічна доля є складовою трагедії всього нашого народу. І поліз я в ту жорстоку гру проти сатанинської влади не просто так, забави ради – мій збройний спротив був протестом проти тотального комуністичного беззаконня. Все в світі взаємопов'язано отож не було б комуністичного беззаконня – не було б й мого протесту. Це ж загальновідома істина: якщо у суспільстві все ідеально, тоді проти чого протестувати? Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Спецоперації.

До глибокої ночі не гасло світло в кабінетах НКВС. Які ж спецоперації там планувалися? Бувало, що підозрювані заперечували свою причетність до повстанського руху або ж не погоджувались видавати побратимів та вказувати місцезнаходження криївки (схованки). Тоді одного із них зв'язували й перевозили в інший населений пункт. Тим часом у безлюдному місці з вигуками "За Україну! За волю! За Народ!" на конвой нападають озброєні повстанці. Вибухи, стрілянина, конвоїри падають скошені кулями, ллється кров, лунають матюки та прокляття конаючих НКВСівців. Повстанці радісно обнімають звільненого побратима, звільняють від пут. Пояснюють, що вони здалеку переслідують клятих москалів і таким ось чином опинились в наших краях. І такі у них щирі погляди, такі гарні слова про волю для України, так сяють тризуби на одязі, хрестики на грудях. Просять заради Бога десь на короткий час заховати пораненого товариша, а в подяку пропонують допомогти зброєю та продовольством. На радощах визволений повстанець веде своїх рятівників до побратимів у криївку. Гості діляться новинами та пригощають "чим Бог послав".

Наступного дня всі просипаються... у тюремній камері. Повстанець усвідомлює, що підступні вороги його досить хитро розіграли і що він на те купився: сам привів ворогів до повстанської схованки! До нього поволі доходить, що то не побратими були а... переодягнені вороги, постріли були холостими, кров бутафорською, їжа зі снодійним...

Зазвичай для успіху справи на роль поводиря НКВСники вибирали простакуватого чоловіка, – щоб передчасно не розкусив хитрості й цим не зіпсував сюжет трагікомедії.

Якщо ж мешканці криївки якимсь чином здогадувались у чому тут справа – тоді в хід пускали "Тайфун". Так чи інакше пробудження у тюремній камері усім було гарантоване. Тут уже у воду чи їжу для полонених добавляли виготовлений у секретних лабораторіях НКВС широко тоді вживаний спецпрепарат "Нептун 47", котрий спочатку викликає сон із галюцинаціями, а потім неймовірну спрагу. Спрага була настільки непереборною, що заради ковтка води людина була готова на все. І тут приголомшеному таким поворотом подій кожному в'язневі слідчі говорили, що гра проти радянської влади програна ним зокрема, та і повстанським рухом узагалі. Пропонували видати своїх побратимів і надалі стати агентом НКВС. Погодишся – нап'єшся води досхочу й надалі будеш мати хорошу роботу, житло, привілеї та пільги. Не погодишся співробітничати – поїдеш під конвоєм 25 років за миску баланди довбати киркою вічну мерзлоту на півночі Сибіру. Щоб остаточно морально добити, говорили: "Безглуздо втратиш молодість, здоров'я, а коли повернешся, це якщо ще повернешся, то ніхто з тих, ради котрих ти так довго страждав, тобі в подяку жодного доброго слова не скаже..."

Методи роботи НКВС були вкрай підступними. Через свою агентуру влаштовують в селі бійку для того, щоб в неї втягнути підозрюваного у зв'язках із підпіллям селянина. Приїздять правоохоронці, заарештовують підозрюваного, надягають наручники й везуть у в'язницю. Опівночі машина несподівано "ламається" й супроводжуючі разом із заарештованим попросилися на нічліг у найближчий до дороги будинок. В хаті накурено, на столі їжа. "Хто це у вас гостює" – запитали у господарів. Замість відповіді в хату увірвалися "повстанці" й в притул розстріляли міліціонерів – ті попадали трупами. Заарештований закричав: "Я свій, не стріляйте!" Та ті направили на нього автомат, котрий дав осічку. "Заарештований" від жаху не второпав, що по міліціонерах холостими патронами стріляли переодягнені чекісти й став просити "хлопців" пощади, переконував, що він має таке то псевдо й знає того й того із побратимів. Тоді ті йому надягнули на голову плащ-палатку й кругами водили навколо хати доки не стало розвиднятися. Спустили в "криївку" й стали допитувати. Спочатку заарештований довго принюхувався – знав, що люди котрі довго перебувають під землею повинні пахнути відповідно. Переконавшись, що перед ним свої, детально розповів з ким та коли зустрічався, про що говорили, хто був присутнім, як виглядають ті люди, де будуть наступні зустрічі. Зарослий щетиною із брудними нігтями "повстанець" із "служби безпеки" все те записував у "протокол". Як правило, невдовзі після таких відвертостей співробітники МДБ пред'являли свої справжні посвідчення й вже офіційні звинувачення фізично та психологічно зломленим "повстанцям", їхнім побратимам. Не гаючи часу приступали до офіційного допиту та вербовки.

Люди є люди: один відмовиться співробітничати з окупантами, другий, третій, четвертий, п'ятий, а шостий – погодиться. НКВСники радісно руки потирали – вдалось завербувати чоловіка, котрий добре знає звичаї, людей та місцевість. Ті ж, що відмовлялись продатись пізніше ставали безкоштовною робочою силою на будовах комунізму, що теж було для влади непогано.

От і бувало так: позавчора чоловік – повстанець, учора його спіймали і, під загрозою смерті завербували, а сьогодні він з'являється в селі у звичному одязі, але діє як агент НКВС. Ось так одні українці робили кар'єру на кістках інших. Поволі подібний спосіб виживання увійшов у звичку.

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua