Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

УРСР у 20-ті роки


-4
Рейтинг
-4


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
4

Боротьба у більшовицькому керівництві

На початку 20-х років більшовики здолали збройну опозицію (в результаті громадянської війни) та ідейно-політичну опозицію (меншовики, есери та ін.), остаточно встановивши свою одноосібну владу. Але в самій партії не було єдності. Хвороба Леніна давала привід до розгортання боротьби в середині партії за владу.

Протягом травня 1922 р. – березня 1923 р. стан здоров'я радянського лідера, вождя більшовиків В.Ульянова (Леніна) значно погіршився. Він зазнав трьох інсультів, що привели до втрати фізичної можливості повноцінно працювати. У зв'язку з хворобою був повністю усунутий від політичної діяльності. Незважаючи на це, в моменти покращання стану здоров'я Ленін продиктував декілька статей і листів до своїх соратників – лідерів партії більшовиків. Він дав оцінку їхнім особистим якостям, вказавши на небезпеку суперництва між Сталіним і Троцьким для єдності та стабільності у партії. Він пропонував усунути Сталіна від партійного керівництва та реорганізувати державний і партійний апарат у такий спосіб, щоб він забезпечував умови для колегіальних рішень.

В останні роки життя Леніна непокоїло й питання перспектив російської соціалістичної революції. Вказуючи на те, що ця революція сталася в країні, де для неї ще не визріли економічні, соціальні, культурні передумови, Ленін подейкував про необхідність здійснення культурної революції, яка ліквідувала ю "напівазіатське невігластво мас" і відкрила шлях до соціалістичного суспільства. В економічній політиці він наполягав на збереженні непу і перейнявся ідеєю створення суспільства "цивілізованих кооператорів". 21 січня 1924 р. Ленін помер. Його смерть стала приводом до посилення боротьби за владу, за лідерство у партії, яка розгорнулася в останні роки його життя.



Схема: Зміни в партії більшовиків у 20-ті роки

Основними суперниками в цій боротьбі виступали Сталін і Троцький. Ще 1923 р. у ВКП (б) оформилася "ліва опозиція" на чолі з Троцьким, яка різко критикувала бюрократизацію партійного апарату та спроби Сталіна зосередити всю повноту влади у своїх руках.

Старі соратники Леніна, остерігаючись диктаторських амбіцій і прагнень Троцького узурпувати владу, знехтувавши властолюбством самого Сталіна, підтримали його в боротьбі з позицією Троцького. Сталін і його соратники спромоглись усунути Троцького від державних справ, обмежити його вплив у партії, а 1929 р. і вислати з країни.

На цьому боротьба за лідерство не завершилася. У 1925 р. оформилась "нова опозиція", яку очолили Каменєв і Зінов'єв. Опозиція спиралася на підтримку Ленінградської партійної організації. "Нова опозиція" виступала проти монополізації Сталіним права на тлумачення "ленінської спадщини", проти політики, яка проводилась у сільському господарстві.

Але Сталін на той час уже зосередив у своїх руках усі важелі партійного та державного управління, особливо в питанні підбору кадрів. Лідерів опозиції було усунуто від партійного та державного управління, керівництва Комінтерном.

Спроба групи Каменєва-Зінов'єва взяти 1926 р. реванш у боротьбі за владу успіху не мала. Останній виступ опозиції стався 1927 р. – "платформа 83". Основними вимогами опозиції було виконання "політичного заповіту" Леніна. Але час було згаяно.

1929 р. став роком остаточної перемоги Сталіна у боротьбі проти ленінських соратників за владу.

Він же став роком початку утвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР.

Причинами встановлення режиму одноосібної влади Сталіна в СРСР були:

· відсутність традицій політичної демократії в країні та реальних демократичних свобод;

· низький рівень політичної культури населення СРСР;

· зосередження політичної влади в руках однієї партії;

· невисокий інтелектуальний рівень керівництва ВКП (б), обмеженість його політичної культури;

· низький освітній рівень низових керівників і рядових членів ВКП (б);

· сакральний характер менталітету суспільства (наповнення релігійним змістом громадських інститутів);

· внутрішня природа радянської влади, яка становила собою диктатуру класу, що переросла в диктатуру партії та не заперечувала можливості диктатури однієї особи;

· наявність численного бюрократичного апарату, добробут якого залежав від збереження командно-адміністративної системи.

Основним методом встановлення й підтримки існування такого режиму був тотальний контроль над суспільством і постійний терор проти всіх його верств. Таким чином в СРСР, як і в ряді європейських держав, складався тоталітарний режим. Керівною та спрямовуючою силою радянської тоталітарної системи була більшовицька партія, яка своєю ідеологією визнавала марксизм-ленінізм. Резервом і помічником партії вважалася Всесоюзна ленінська комуністична спілка молоді – ВЛКСМ. Їй було доручено керувати повсякденною діяльністю Всесоюзної піонерської організації (діти 10-15 років), а при піонерських дружинах створювались об'єднання жовтенят – школярів 7-9 років.

Після встановлення одноосібної влади у 1929-1930 рр. та в 1933 р. були проведені чистки партійних рядів. У 1935-1936 рр. – перевірка і обмін партійних квитків. Взамін виключених старих більшовиків набирали молодь, фанатично віддану вождю і партії. У результаті відбулася докорінна зміна у лавах партії, посилилася її централізація, вона фактично, за висловом "вождя", перетворилася на "орден меченосців".










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua