Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Україно – польська війна


1
Рейтинг
1


Голосів "за"
4

Голосів "проти"
3

"Якщо врахувати історичні умови, невдача західних українців у досягненні своєї цілі не була чимось несподіваним."
(О. Субтельний)


Частина українських військ, втративши зв'язок з головними силами, відступила у Закарпаття, де була інтернована чехословацькою владою. У кінці травня 1919 року румунські війська почали займати південно-східні повіти Покуття, створюючи реальну загрозу з півдня. Командування УГА змушене відвести головні сили в південно-східну частину Галичини між річками Збруч й Дністер.

Після реорганізації і перегрупування частин Галицька Армія під командуванням генерала О.Грекова 7.06.1919 року розпочала наступальну операцію у напрямку Чортків – Львів, українським військам вдалося потіснити польську армію на лінії Дністер – Під камінь. Під час останнього відчайдушного наступу УГА (так званої "чортківської офензиви") було відвойовано майже половину території, зайнятої польськими військами, з середини травня УГА швидко просувалася в перед й опинилася близько воріт Львова.

Успіх не вдалося закріпити через нестачу зброї й амуніції. 27 червня командування польськими військами у Галичині перейняв у свої руки Піл судський. Зорганізована ним контратака відкинула українців на попередні позиції.

16-18 липня війська ГА перейшли Збруч, залишивши всю Східну Галичину у руках польської адміністрації.

Воєнна перемога поляків була підкріплена їхньою активною діяльністю на зовнішній арені. НА Паризькій мирній конференції польські дипломати переконували уряди Антанти, що діяльність ЗУНР має "германофільський" та "більшовицький" характер. Ці аргументи мали підкріпити їхні права на Галичину, які виглядали не цілком певно з огляду на 13-й пункт президента США Вільсона: відновлена Польська Держава має включати незаперечно польські землі, Галичина ж мала український характер, і цей факт визнавали учасники Паризької конференції, зокрема голова англійського уряду Девід Ллойд Джордж.

На вирішення долі Галичини вплинув страх Антанти перед більшовицьким наступом. 25 червня 1919 року Польща одержала мандат на цей край на 25 років, після чого долю краю мав вирішити всенародний плебісцит. Але всі ці рішення були мовчазним примиренням з доконаним фактом – завоюванням Східної Галичини польськими військами. 14.03.1923 року Рада послів держав Антанти прийняла остаточне рішення про приєднання Східної Галичини й Західної Волині до Польщі.

Але перемога 1919 року рівно через 20 років обернулася для відновленної Речі Посполитої великою поразкою. Спроба утворення самостійної української держави зазнала невдачі. Головною причиною була, зокрема, втрата Східної Галичини. Зворотнім боком української поразки стало відновлення Російської Імперії у вигляді СРСР. Ця імперія у 1939 році разом з фашистською Німеччиною провела "четвертий поділ Польщі".

Не можна не погодитися з сучасним польським істориком Мацеєм Козловським, що "мало яка виграна війна коштувала Польщі так дорого, як ця швидка, порівняно дешева й блискуча перемога... І якщо ще сьогодні з гіркістю ми згадуємо те, що в роки другої світової війни діялося в Галичині і на Волині, то ми повинні пам'ятати, що це були великою мірою наслідки переможного польського походу на Збруч в 1919 році".










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua