Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації



Зовнішня політика Богдана Хмельницького

Катя Антонець | 24.11.2009 20:05

4
Рейтинг
4


Голосів "за"
5

Голосів "проти"
1

Доба гетьмана Б.Хмельницького була яскравим проявом філігранної української дипломатії з її надзусиллями утвердити Україну у балто-чорноморському геополітичному просторі як супердержаву.

"Богдан-Зиновій Хмельницький, який провів глибоку межу поміж добами історії України, поклав початок Української Козацької Держави, був найбільшим державним мужем, що його будь-коли мала Україна", – так характеризував його один з найвидатніших дослідників тієї доби В. Липинський.

Рідко коли окремі особи так вирішально визначали хід епохальних подій, як це зробив стосовно Великого українського повстання 1648 року Богдан Хмельницький. З огляду на його величезний особистий вплив на події, що змінили перебіг української та майже всієї східноєвропейської істрії, вчені вважають Хмельницького найвизначнішим військовим і політичним діячем України. Його дебют на історичній сцені відбувався під кінець життя, до того ж майже випадково.

Смаглявий і приземкуватий "Хмель", як його прозвали в народі, був звичайно стриманою, непретензійною, чемною, навіть трохи флегматичною людиною. Але він також міг несподівано вибухнути потоками пристрасті й енергії. В такі хвилини його слова заворожували, ідеї водночас захоплювали й наводили острах, а рішучість діяти здавалася непохтитною.

На Запоріжжі Богдан Хмельницький незабаром здобув загальну пошану і його обрали гетьманом. Він вміло використав свій військовий та дипломатичний талант і очолив козацьке повстання, яке згодом переросло у Національно-визвольну війну і отримало величезну підтримку з боку населення.

Хмельницький розумів, що для успіху повстання необхіднапідтримка іззовні. Відтак він дедалі більше уваги звертав на зовнішню політику. Першу свою дипломатичну перемогу гетьман здобув, залучивши до союзу з козаками кримських татар. Але цей союз виявився ненадійним. До того ж він не розв'язав ключової для Богдана Хмельницького проблеми взаємин між Україною та Річчю Посполитою. Спочатку гетьман ще не був готовий до цілковитого розриву. Метою його стосунків з Річчю Посполитою, гнучким представником якої був великий православний магнат Адам Кисіль, полягала в тому, щоб здобути автономію для українського козацтва шляхом перетворення його на окремий і рівноправний стан Речі Посполитої. Але вперте небажання шляхти визнати колишніх підданих рівними собі в політичному відношенні виключала можливість досягнути цієї мети.

На думку Хмельницького, зручним кандидатом на роль покровителя й захисника України на міжнародній арені був турецький султан. Він був достатньо могутнім для того, щоб відбивати у поляків бажання нападати на Україну, й водночас надто віддаленим, щоб відкрито втручатись в її внутрішні справи. Відтак у 1651 році після обміну посольствами Оттоманська Порта формально прийняла своїми васалами гетьмана та Військо Запорозьке на таких же умовах зверхності, що їх мали Крим, Молдавія та Валахія. Проте, через поширену серед українців ненависть до "бусурманів" та внутрішні зміни в самій Порті ця угода так і залишилася нездійсненною.

Невдовзі Б.Хмельницький і його оточення розробили новий великий задум, що вражав своєю грандіозністю: розвалити Польщу і Крим за допомогою Москви, вийшовши в такий спосіб із васальної залежності Туреччини. Налагоджуючи дипломатичні стосунки з Москвою, Україна шахувала польські експансійні намагання, відкриваючи собі шлях до провадження власної активної зовнішньої політики на європейському континенті.

Одним з перших проявів цього, після підписання Переяславської угоди 1654 року, було намагання гетьмана встановити винятково український контроль над Білоруссю, для чого ним туди було послано значні козацькі сили під командуванням полковника Івана Золотаренка. Останній переконав білоруську шляхту присягнути на вірність Б.Хмельницькому, прийнявши протекторат України, минаючи Москву.

Це викликало велике замішання серед московського боярства, яке, твердо ведучи свою державно-політичну лінію, вимагало, аби білоруси присягали безпосередньо самому цареві. Однак українські сили випередили їх, розпочавши енергійну окупацію Білорусі, де весь край між Гомелем та Могильовом було в короткий термін організовано за козацьким устроєм, а полковник І.Золотаренко з наказу Б.Хмельницького прийняв титул гетьмана Сіверського.

Конкуренція й великі суперечності між Москвою та Чигирином, яскраво виплеснуті 1655 року під час кампанії проти Польщі, повною мірою виявили чималі розбіжності між союзниками, кожен з яких претендував не лише на самостійність зовнішньополітичних зносин, але й на домінування в регіоні. Згадану кампанію гетьман веде у тісному порозумінні зі Швецією, паралельно усіляко паралізуючи ініціативи Москви. За таких умов розрив із Москвою ставав неминучим. Останнім поштовхом до того став мирний договір, підписаний у вересні 1656 року за посередництвом Австрії, між Москвою і Польщею без урахування інтересів України.

Московсько-польський мир порушував усі найважливіші інтереси України; він в одну мить перекреслював великодержавні плани гетьмана Б. Хмельницького. Москва ставала союзницею Польщі. Це означало, що для України військовий союз із Москвою, звернений проти Польщі, втрачав будь-яку вагу і значення. Більше того – для об'єднання в козацькій державі всіх руських земель (це була головна мета гетьмана) царська влада ставала не лише зайвою, але й шкідливою і навіть небезпечною, адже протекція царська як символ унезалежнення від Польщі вже давно відіграла свою роль і Україна була визнана усіма сусідніми володарями як суверенна держава, що й доводили постійні міжнародні контакти Б.Хмельницького.

Угода Московщини з Польщею змусила Б.Хмельницького визначити нові пріоритетні напрямки української зовнішньої політики: унезалежнити Україну від агресивної політики Москви; відібрати в Речі Посполитої ті північно-західні українські землі, що до складу козацької держави ще не війшли; знешкодити татарський Крим і, врешті, здобути міжнародне визнання своїх династичних намірів, які полягали у тому, щоб скріпити військовий титул гетьмана суверенним титулом княжим і забезпечити спідковість верховної влади на Україні.

Новопостала тоді на сході Європи коаліція держав, у якій по великих трудах гетьманській дипломатії поталанило забезпечити собі один а перших голосів, одразу поставила нову українську державу на становище не лише суверенної країни, але й цілком самостійної у веденні власної міжнародної політики. Європа щоразу більше переконувалась, що державний організм, який постав на окраїнах Польщі та Московщини, на сході має не менше від Варшави і Москви значення, а також може відіграти важливу роль в питаннях політичної рівноваги, паралізуючи загарбницькі тенденції обох зазначених держав.

До цієї коаліції держав входили: Швеція, Прусія, Литва, Україна, Семигород, Молдавія та Волощина. Вона була утворена на противагу Москві з одного боку та Польщі і Криму – з іншого.

Коаліція вищеназваних держав фактично спиралась на міцних основах тогочасної спільності політичних інтересів, у реалізації яких неабияку роль відігравала Україна.

Неабиякі інтереси щодо України мала також Прусія. Фрідріх Вільгельм Великий, князь Пруський і курфюрст Бранденбурзький, основоположник і будівничий сили та могутності Пруської держави, завдяки козацькому повстанню під проводом Б.Хмельницького отримав можливість визволитися з-під влади і впливу Польщі. Одразу після початку українсько-польської війни 1648 року він був звільнений від обов'язку платити щорічну грошову данину Польщі, яка не мала змоги вести війну на два фронти. Тож кожним успіхом гетьмана Б.Хмельницького й ослабленням Польщі відкривались все нові й нові можливості для подальшого унезалежнення і зросту Прусії.

Таким чином, Швеція і Прусія, уклавши між собою договір, складали північну групу антипольської та антимосковської коаліції.

Ланкою, що мала об'єднати північну і південну групи держав коаліції, була Литва. Відчувши ослаблення Польщі у війні з Україною, в Литві почали ширитись сепаратистські настрої, речником яких був князь Януш Радзівілл. Зі смертю останнього політичний провід опинився в руках його брата князя Богуслава Радзівілла, який підчас польсько-шведської війни перейшов на бік шведського короля і прийняв шведський протекторат. Разом з тим він прийняв протекцію Б. Хмельницького, який обіцяв йому, в разі потреби, боронити Литву від зазіхань Москви усіма можливими засобами, навіть збройно.

Король шведський Карл-Густав та гетьман Б.Хмельницький гарантували князеві Богуславу суверенне володіння князівством Слуцьким і воєводством Новгородським разом із суміжними литовськими землями, що, в свою чергу, підштовхувало його вступити до коаліції.

Південна група коаліції держав складалася з України, Семигороду, Молдавії та Волощини. Останні три держави, маючи великі спільні інтереси в боротьбі за унезалежнення від Османської імперії, історично підтримували давні культурні, релігійні та династичні взаємини (після смерті сина Тимофія Б.Хмельницький прагнув видати свою доньку за небожа молдавського воєводи Михайла). Єднали їх також спільне сусідство та боротьба з татарськими кочівниками.

Такі ж давні політичні та військові стосунки існували між Україною й Семигородом. Особливо вони посилились в три час, коли князь семигородоький Юрій II Ракочі запався метою поширити свою державу за рахунок польських територій, в чому йому конче необхідна була допомога України, Молдавії та Волощини. Реалізація задумів Юрія II Ракочі залежала від того, чи погодиться Україна прикрити його західні кордони від постійних нападів татар.

Водночас князь семигородський був у найтісніших контактах із королем шведським Карлом-Густавом, посередником у яких виступав англійський повстанський ватажок Олівер Кромвель, оскільки в інтересах Англії було якнайшвидше утворити в Європі союз некатолицьких держав.

Ця балтійсько-чорноморська коаліція, що клином врізувалась між Москвою та Польщею, паралізувала великодержавні тенденції обох згаданих країн, створюючи належну противагу. В цих умовах Україні набувала ваги великої держави, без участі якої було б неможливим не лише утворення згаданої коаліції, але й реалізація всіх зазначених геополітичних інтересів кожної з країн-учасниць блоку.

Після довгих переговорів між Семигородом і Україною, ведених за посередництвом Швеції в першій половині 1656 року, обома сторонами 7 вересня 1656 року був підписанний "трактат вічної приязні" між гетьманом Б.Хмельницьким та князем Ракочі. Згідно з цією угодою, як Хмельницький і його нащадки, так і Ракочі та його наступники взаємно зобов'язувались боронити один одного від ворогів. Також було домовлено, що коли Ракочі розпочне війну проти Польщі, гетьман Б. Хмельницький надасть йому військову допомогу, не зважаючи на ставлення до цього московського царя. За це Україна мала отримати всю Червону Русь, а також частину Білої Руси; Хмельницький отримає ти¬тул князя, який, за підтримки Юрір Ракочі, як і вся верховна влада в Україні, буде передана по наслідству синові гетьмана Юрієві.

На підставі тієї ж угоди господарі молдавський та волоський мали надати військову допомогу князеві семигородському.

У кінці 1656 року Б. Хмельницький активно включився у справу розподілу Польщі. За його наказом на допомогу Юрієві Ракочі було на-правлено козацьке військо на чолі з полковником АНТОНОМ Ждановичем, що мав довершити окупацію західних "руських земель". У відповідь на це Москва вступила у війну на стороні Польщі, тим самим виступивши проти Швеції, Семигороду й України. Б. Хмельницький наказав зміцнити українські залоги в Білорусі, а на допомогу А.Ждановичу надіслав свіжі сили на чолі з Юрієм Хмельницьким, який дістав наказ поводитись із, московськими військовими частинами, що зустрічатимуться серед польських військ, як із ворожими...

Разом з тим у середовищі Османської імперії спостерігалося зростання пропольських, антиукраїнських настроїв. Це змушувало Б.Хмельницького відтягувати розправу коаліціі над Москвою, натомість зміщуючи акценти на протитурецький фронт. Черев свого особистого посла отця Данила гетьман Б.Хмельницький пропонує королю шведському широкий військовий план коаліціі, що мала б на меті завоювання та ліквідацію Туреччини, а також звільнення від мусульманської неволі між християн, в першу чергу греків. До цієї коаліції, згідно із задумом Б.Хмельницького, мали б увійти: Швеція, Україна, Москва, Англія, Венеція, Австрія і Персія. Певну роль могли в у ній відіграти також Волощина, Молдавія, Семигород.

На превеликий жаль, смерть Великого гетьмана Б.Хмельницького поклала край цим грандіозним задумам. Недалекоглядні наступники його, орієнтуючись на Москву та Варшаву, поховали на століття ідею Великої України – потужної імперії на сході Європи...

Доба гетьмана Б.Хмельницького була яскравим проявом філігранної української дипломатії з її надзусиллями утвердити Україну у балто-чорноморському геополітичному просторі як супердержаву.

Богдан Хмельницький – яскрава особистість в історії України. Саме завдяки своєму політичному таланту він зміг створити сильну державу, добитися її визнання на європейській політичній арені. В часи його гетьманування зростав економічний і культурний розвиток України.

Україна активно затверджувалася на міжнародній арені. Для збереження держави доводилося проводити гнучку зовнішню політику й шукати союзників серед близьких і далеких країн.

Основними країнами, з якими Богдан Хмельницький підтримував активні зв'язки були Росія, Османська імперія, Кримське ханство, Молдавія, Валахія, Трансільванія, Англія, Австрія, Швеція.

Україна – Росія

- Економічна підтримка України Росією.

- 1654 р. Переяславська рада

- Спільні дії українських і російських військ проти Польщі

Україна – Кримське ханство

- Відносини викликали необхідність мати допомогу у війні з Річчю Посполитою і прагнення не допустити переходу татар на бік Польщі.

Україна – Османська імперія

- Дипломатичні зв'язки, які необхідні для боротьби з Польщею.

- Б.Хмельницький шукав підтримку султана.

- Туреччина наполягала на підданстві України.

Україна – Молдавія, Валахія, Трансільванія

- Спроба Б.Хмельницьким створити антипольський союз закінчилася невдачею.

- 1653 р. утворення Молдавією, Валахією, Трансільванією антиукраїнського політичного союзу.

Україна – Англія

- Міжнародні звязки Олівера Кромвеля і Богдана Хмельницького.

- Антикатолицька спрямованість відносин.

Україна – Австрія

- Підтримка Речі Посполитої. Спроба використати Україну в боротьбі з Туреччиною і схилити Б. Хмельницького до миру з Польщею.

Україна – Швеція

- Спроба створити спільний союз в умовах прининення Росією воєнних дій проти Речі Посполитої на кінцевому етапі визвольної війни.

Гетьманування Богдана Хмельницького – приклад для наступних поколінь, взірець мужності, героїзму й самопожертви в ім'я створення незалежної Української держави.

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua