Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги
фальсифікації   прірастанія   Київська Русь   Суздальська земля   Московія   Росія   українська канонічна православна церква   українці   Україна

Невесела оповідка про те, як московити "позичили" українську помісну православну церкву


11
Рейтинг
11


Голосів "за"
18

Голосів "проти"
7

Я вже якось писав про сумні пригоди з нашою Київською канонічною православною Церквою, але та бувальщина власне була науковою розвідкою...

Я вже якось писав про сумні пригоди з нашою Київською канонічною православною Церквою, але та бувальщина власне була науковою розвідкою, пов'язаною з появою книги професора В. Рички "Київ – Другий Єрусалим". Тож спробую детальніше й популярно розповісти про ті пригоди.

Перші, щоправда, невдалі спроби "позичити" в нас нашу святу Церкву й перенести "християнське царство" з Києва до Владіміра на Клязьмі здійснив було Андрій Боголюбський (син князя-ізгоя Юрка Довгорукого) ще в середині дванадцятого століття. Та негідний фатальний початок було зроблено. І навіть більше: російські книжники-історіографи вже в другій половині XVI-XVII століття створили "концепцію" тотожності Русі й Москви, а пізніше майже всі російські "гисторики" (починаючи з С. Соловйова й закінчуючи сучасними) всіляко оберігають, підтримують та "розвивають" міф про спритного й вельми підступного авантюриста Андрія Боголюбського як "святого фундатора і будівничого Русі-Росії".

Остаточно "оформили" крадіжку Києворуської Церкви в чотирнадцятому столітті завдяки негативній діяльності митрополита київського і всієї Русі Петра Ратенського (1308-1326 рр.), який після смерті став першим московським святим за згодою Константинополя. Ось як пише про цю "знаменну подію" російський учений Я. Щапов: "згода Константинополя на залучення Петра до лика святих стала свідченням поступового визнання Москви як центру митрополії і санкції на її вивищення, що миттєво було використано для обґрунтування нової ролі майбутньої столиці" (Щапов, 1989).

Отже, починаючи з кінця п'ятнадцятого століття, коли Візантія остаточно впала, завдячуючи османам, Москва отримала те, на що давно зазіхала – Церкву Києворуську. Щоб хоч якось виправдати це підступне дійство, інший російський учений І. Меєндорф писав: "Великий князь московський (Іван Данилович або Калита; – У.З.) був православним, тож саме ця обставина надавала йому перевагу стати спадкоємцем древнього Києва, а не язичницьким правителям Литви... Все це робило Москву більш надійним місцем перебування митрополита "всєя Русі". Крім того, північна Русь була чуттєвішою на релігійний та культурний вплив Візантії: під орудою Івана Калити та його послідовників розквітало чернецтво, релігійне мистецтво й література, а західна та південна Русь подібного розквіту не мали з часів Ярослава. Насамкінець, що найважливіше, прихильність Москви по відношенню до Золотої Орди (до 1370 року) співпадала з візантійською політикою доби Палеологів, що грунтувалася на дружбі з татарами..." (Меендорф, 1990).

Відтоді нахабна Москва не стомлюється заявляти, мовляв, Україна є не що інше, як "московський християнський (православний) світ" – і квит, тож не бачити їй своєї української незалежної помісної православної церкви ніколи...

Література: Щапов Я.Н. Политические концепции о месте страны в мире //ДГ. – 1987. – М., 1989. – С.165.

Мейендорф И. Византия и Московская Русь. Очерк по истории церковных и культурных связей в XIV веке. – Paris, 1990. – С.100.


Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua