Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Ахмед Саттаров   Кремль   Леонид Брежнев   Линдон Джонс   метрдотель   Никита Хрущев   Николай Сухомлин   Черчилль   ядерное оружие

Метрдотель Кремля Ахмед Саттаров: кулінарні факти про Хрущова та Брежнєва


0
Рейтинг
0


Голосів "за"
5

Голосів "проти"
5

Колишній старший метрдотель Кремля багато років зберігав обітницю мовчання про те, що довелося йому бачити й чути під час обслуговування вищих номенклатурних застіль. Коли ж закінчився термін підписки про нерозголошення важливих кулінарних "держтаємниць", Саттаров після кількаденних журналістських "підкатів" нарешті погодився поділитися спогадами.

Метрдотель Кремля Ахмед Саттаров: кулінарні факти про Хрущова та Брежнєва
Микола СУХОМЛИН, Москва-Харків-Москва

Майже чотири роки я зі своєю російською колегою Ольгою Макаровою полював за Ахмедом Саттаровим. Колишній старший метрдотель Кремля багато років зберігав обітницю мовчання про те, що довелося йому бачити й чути під час обслуговування вищих номенклатурних застіль. Коли ж закінчився термін підписки про нерозголошення важливих кулінарних "держтаємниць", Саттаров після кількаденних журналістських "підкатів" нарешті погодився поділитися спогадами про "гастрономічну" сторону життя кремлівських бонз.

- Метрдотелем у системі обслуговування вищих посадових осіб держави я пропрацював 17 років. В основному, за часів правління Хрущова та Брежнєва, – говорить мій співрозмовник. Страви в Кремлі завжди відзначалися бездоганною свіжістю й екологічною чистотою. Що ж ви хочете – це ж були спецспоставки. Коли гостями ставали іноземці, до переліку частувань включалися страви їх національної кухні. Пам'ятаю банкет на честь Чжоу Еньлая. Вперше тоді побачив, як готують слимаків, білих мишей, пітона...

Зазвичай керівники нашої держави у складання меню не втручалися, просто вибирали ті страви, що відповідали їхньому смакові або рекомендувалися лікарями. Лише Хрущов вніс зміни. При ньому на столи почали виставляти українську горілку з перцем, пельмені та вареники по-українські.

- Кого з вищої еліти ви ближче за всіх знали?

- Хрущова. При ньому мене допустили, як у нас говорили, в перший кабінет, тобто повсякденно обслуговував його навіть за робочим столом, не тільки за обіднім. Це була людина в побуті примхлива, вибухова, навіть за столом він не визнавав ніякого етикету. При Сталіні, як ми знаємо, кремлівські застілля "для своїх" робили закритими. Микита Сергійович надав їм широкого розмаху. Досить згадати його знамениті заміські зустрічі з діячами літератури і мистецтва. Відбувалися вони так. Спершу точилася відверта бесіда із запрошеними, під час якої ми обносили гостей винами, горілкою і коньяками, очевидно, аби розв'язалися язики. А потім Хрущов запрошував усіх за столи, поставлені під кольоровими шатрами серед ставків, під вітами столітніх лип. Тут під горілку з червоною й чорною ікрою виголошувалися тости, що чергувалися з настановами Хрущова і Суслова. Під час застіль Микита Сергійович вів себе по-простому, розкуто, іноді навіть розв'язно.

На жаль, така поведінка лідера згодом почала проявлятися і під час офіційних банкетів за присутності зарубіжних політиків і дипломатів.

- Чи можете ви пригадати конкретні епізоди?

- Скільки завгодно. Я тоді вів детальний щоденник. Ось, приміром, як у ньому зафіксовано підписання в 1962 році Договору про часткову заборону ядерної зброї: "Мармурова зала Кремля. За столом поруч сидять три великих політичних діячі планети: від СРСР – М. С. Хрущов, від США – Дін Раск, від ООН – У Тан. Довкола – заступники, представники дипломатичного корпусу. Договір підписано. За міжнародним етикетом прийнято "скріпити" підписи шампанським. На мені – фрак, білі рукавички. У руках – таця з 24-ма наповненими бокалами. Сяють софіти, виблискують бліци. Світло засліплює очі. Йду, як мовиться, навпомацки, проте зовні легко й упевнено. Мене буквально переслідує начальник спецкухні Кремля полковник Сахно – теж у фраці, з краваткою-"метеликом".

Підходжу до величезного столу. Починаю обходити так, щоб, як належить за протоколом, першими підняли бокали головні учасники церемонії. Раптом чую окрик Хрущова: "А ну, давай сюди!". З жахом розумію, що він вимагає подати йому бокал через стіл. Біда не тільки в тому, що це порушення етикету. Суто фізично простягнути через широчезний стіл і утримати у висячому стані важку тацю з кришталевими бокалами, наповненими шампанським, – справа майже неймовірна. Дякувати Богові, чую за спиною шепіт полковника Сахна: "Не давати!". Роблю вигляд, що не розчув наказу Хрущова, і рухаюся далі. Однак Микита Сергійович не відступає: "Та давай же сюди!". В голосі – очевидне роздратування. "Давай!" – приречено шепоче Сахно.

Вік не забуду тієї миті! Розвертаюся на 90 градусів і намагаюся через стіл красиво й вишукано простягнути тацю. А вона ж така важка, що відчуваю, сил вистачить секунди на 3-4, не більше. Слава Богу, "перша трійка" швидко взяла свої бокали, і я, наче в шоку, пішов обносити інших політиків. Як повернувся "за куліси", не пам'ятаю. Отямився в обіймах полковника Сахна. "Молодець, Ахмет, – каже він. – Не помилився я в тобі. Медаллю відзначу!" Проте так і не нагородив...

Взагалі ж, мушу сказати, з Хрущовим було дуже важко працювати. Скажімо, мене як старшого метрдотеля він замучив тим, що постійно плутав столові прибори під час банкетів. Я, наскільки міг, намагався приховати це від очей іноземців. У себе вдома це вдавалося, а от за кордоном не завжди. Пам'ятаю курйозний інцидент, що стався в 1964 році в резиденції тодішнього президента США Ліндона Джонсона під час банкету на честь глави Радянської держави. На "гаряче" подали запечених перепілок, а до них – кришталеву вазу з підфарбованою голубою водою, в якій плавали скибочки лимона. Вода призначалася для полоскання рук. За протоколом належало страви в першу чергу подавати головному гостю. Коли Хрущов з'їв перепілок і йому піднесли вазу, лідер супердержави раптом виловив з неї скибку лимона й почав зі смаком жувати...

На щастя, офіціант виявився на рівні. Не дав Микиті Сергійовичу повторити маневр, він швиденько відніс вазу, аби не подавати її іншим. Можна уявити реакцію нашого керівника, коли б він побачив, для чого насправді була призначена ця "вишукана" страва.

- Чимало написано про те, що Хрущов, Брежнєв полюбляли добряче випити. Як же це поєднувалося зі здоров'ям і довголіттям?

- Справді, Хрущов любив добряче хильнути. Щодо зловживання алкоголем Леонідом Іллічем багато перебільшень. Він був не проти по-російському "врізати", однак умів добре триматися, не втрачав контролю над собою. А взагалі ж напиваються, підривають здоров'я тоді, коли не знають і не дотримуються вироблених століттями правил. Наприклад, холодну горілку краще за все закушувати нельмою, сьомгою, продуктами моря. Вони швидко засвоюються. Якщо між тостами витримати 15-хвилинну перерву, то при такій закусці сильно захмеліти практично неможливо. Проте варто надмірну порцію холодної горілки закусити чимось, що містить тваринні жири, може бути біда.

Словом, кожному напою має відповідати своя закуска. Аби люди не плутали, на великих прийомах практикується подавання страв вибірково, коли на столі тільки прибори, а страви кожному "режисує" метрдотель, враховуючи, хто що п'є. Отож у рамках етикету ми своїм лідерам "нажиратися" не дозволяли і оберігали їх від похмільного синдрому.

- Чи не доводилося вам нагадувати підопічним про дієту, шкідливість тієї чи іншої страви, напою?

- Пам'ятаю тільки один випадок, та й то з іноземцем, до того ж такий, що кепсько для мене закінчився. Мені якось було доручено обслуговувати англійську делегацію. Її очолив син Вінстона Черчілля, до речі зовні – точна копія батька – огрядний, пузатий... Обідав він у спецзалі готелю "Україна". Одного разу зайшов туди в неурочний час і замовив вірменського коньяку, "Боржомі", на закуску чорної ікри. Я приніс. Черчілль-молодший випив пів фужера коньяку, але не закушує. Стою – чекаю. Англієць набундючився, кров'ю наливається, сопе, але мовчить. Я не витримав – запитую: "Чому не заїдаєте, можливо, щось не так?". Черчілль як зірветься: "До ікри масло треба подавати!". Відповідаю: "Ви його не замовляли, а з вашою комплекцією вживати масло медицина не рекомендує". Я щиро гадав, що цією порадою надаю англійцеві послугу. Однак подяки не було. Черчілль випив ще пів фужера коньяку, а потім вийшов, до закуски так і не доторкнувшись. Невдовзі почалося... Він, виявляється, зателефонував до Управління дипломатичного корпусу, поскаржився. Мене туди викликали разом із директором готелю і довго вичитували. Чотири години по команді "Струнко!" стояли.

- Судячи з вашої розповіді, аби стати метрдотелем Кремля, треба не тільки до тонкощів знати етикет, але й досконало володіти іноземними мовами. А як готують спеціалістів такого профілю?

- Строкову службу я проходив у системі КДБ – у прикордонних військах. Після звільнення в запас мене запросили до особливого відділу і сказали: є, мовляв, рознарядка до закритої школи офіціантів і метрдотелів Кремля. За морально-політичними і діловими якостями ви підходите. У школі я провчився два роки. Підготовка була дуже інтенсивною і різнобічною. Ми вивчали англійську, німецьку, французьку, італійську мови, міжнародний протокол, тонкощі етикету, європейські, азійські, латиноамериканські, африканські звичаї вживання їжі, особливості кулінарії різних країн, історію страв, технологію їх приготування. І головне – відточували техніку обслуговування.

Хочу підкреслити, що наприкінці 50-х років склався наш радянський етикет, який красивий сам по собі, а по суті дуже демократичний. Ми не відчували себе лакеями. До нас найвищі державні чиновники ставилися з повагою. До речі, працюючи в іноземних посольствах і за кордоном, ми бували свідками непристойних сцен, коли господарі давали ляпаса своїм кухарям, офіціантам. У нас цього ніколи не траплялося. На жаль, нині у Росії відроджуються лакейські порядки, зневажливе ставлення до тих, хто подає нашим новоспеченим панам за столом.

- Якщо не секрет, чому ви пішли з Кремля в досить молодому ще віці?

- Надокучило жити під пильним оком КДБ, прислужувати старцям, що виживали з розуму. Оскільки я з дитинства писав вірші, то пішов працювати до газети. Почав, незважаючи на кремлівський стаж, з самих що називається низів – з малотиражки "За культуру харчування". Видав кілька книг поезій і нарисів. Готую до публікації мемуари "Записки метрдотеля Кремля".

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua