Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Звідки пішла існуюча в наш час назва "Українське козацтво"

Анатолій Грива | 21.03.2009 22:51

5
Рейтинг
5


Голосів "за"
6

Голосів "проти"
1

Назва "Українське козацтво" існує вже більше 90 років. Ця назва зафіксована в Україні державними нормативно-правовими актами як Всеукраїнський козацький рух у 1918 році і підтверджена у 1995.

Звідки пішла існуюча в наш час назва ''Українське козацтво''
Українське козацтво як назва державної військової організації в Україні офіційно затверджена 10 серпня 1918 року Законом Ради міністрів Української держави "Про відновлення Українського козацтва".

"Ст. 1. Козацтво на Україні відновлюється, і на чолі його стає ясновельможний пан гетьман.

Ст. 2. Відновлення козацтва має своєю метою відродження велично-гарного минулого України і допомогу відродженню Батьківщини і забезпечення її державності, а також виконання як наростаючого, так і будучих поколінь. З боку щирої прихильності до старої Батьківщини, на чолі якої стоїть ясновельможний пан гетьман, і взаємної допомоги.

Ст. 3. Для досягнення зазначеної мети козацькі громади, уявляючи з себе військову організацію, разом з тим прямують до завдань фізичного і духовного розвою козацтва, а рівно з тим до завдань як взагалі культурно-просвітницького, так і економічного характеру, наскільки вони, торкаючись козацтва, зможуть допомогти його доброму життю".


В липні 1918 р. було видано "Статут українських козаків", проект якого підготував на той час генеральний писар гетьмана П.Скоропадського військовий старшина І.Полтавець-Остряниця.

І.Полтавець-Остряниця на з'їзді Вільного козацтва, який відбувся

16-20 жовтня 1917 р. у м. Чигирині був обраний наказним військовим отаманом і генеральним писарем Вільного козацтва.

"Статут українських козаків" складався з трьох частин.

В першій були сформульовані національно-державні принципи козацького руху в Україні, другу складав "Статут Організації Козацьких Громад" і третя мала назву "Як заснувати козацьку просвіту".

Серед окремих положень першої частини визначалися "мета козаків, лад на Україні, справи економічні, Суд на Україні, справи козацькі, тактика козаків".

Загалом це складало своєрідну програму будівництва козацької держави, в якій головні державні посади мали належати особам козацького стану.

Низовою ланкою козацької організації в Україні визнавалося козацьке товариство, що мало права юридичної особи, і передбачалося "для об'єднання козаків українців і тих громадян, які побажають вступити в козацьке Товариство". Під час вступу "класове положення" не мало значення, громадянину належало бути лише не "обмеженим в правах по уголовним законам", про що повинна була пильнувати старшина. Натомість національне походження мало вирішальне значення.

У ст. 2 Статуту зазначалося, що "козаком буде лічитися українець по національності, вірі і уродженню, коли він визнає програму і Статут козацького товариства і дасть присягу в тому, що він буде виконувати його чесно і правдиво". Присяга засвідчувалася особистим підписом вступника.

Козацькі товариства мали закладати "Козачі Просвіти" для здійснення "культурно-просвітного і національно-політичного безпартійного розвитку своїх членів". Разом з тим, "закладаючись на стародавніх підвалинах дисципліни", козацьке товариство мусило дбати "про те, аби уявити з себе міцну організовану і національно-свідому силу, щоб завжди бути готовими в час небезпеки стати на захист України".

Члени козацького товариства кожного окремого села, міста або хутора, складали місцеву громаду козаків, до якої входили всі члени козацьких родин. Про належність до громади слід було "завжди при собі мати посвідчення від свого Отамана", яке надавало право носити козацький одяг.

Про заснування кожної козацької громади повідомлялася Генеральна Козацька Рада за встановленим зразком: місце заснування, кількість членів, скільки з них "січовиків" і окремо – січових стрільців, чи є просвіта, чи всі прийняли присягу.

Встановлювалося окреме порядкування "справами громади у політично-національних і економічно-господарчих питаннях", якими керували отаман, рада, ревізійна комісія та загальні збори, а також справами "технічно-спортивно-військовими", що належали до компетенції старшини.

Загальні збори козацької громади отаман і рада мали скликати: 1 січня, 1 квітня, 1 липня і 1 жовтня.

При необхідності за рішенням отамана чи ради скликалися надзвичайні збори. Квітневі збори були звітно-виборними. На них щорічно мали проводитися перевибори отамана, ради і ревізійної комісії. Дійсними загальні збори вважалися за присутності не менше, ніж 2/3 козаків. Рада громади складалася з семи членів: отамана, який був її головою, його помічника, писаря, скарбника, господаря і двох представників від січовиків. Вона збиралася щотижня в день, призначений отаманом. Ревізійна комісія обиралася в кількості трьох осіб. Термін повноважень виборної старшини складав один рік, але вона могла обиратися поспіль до п'ять років.

Обов'язковий спортивно-військовий відділ козацької громади називався "січ" і призначався для фізичного і військового виховання її членів. На чолі січової організації громади стояли сотник зі старшиною, призначені отаманом за згодою ради громади і затверджені Генеральною Козацькою Радою. Йому допомагали хорунжий, бунчужний, писар, скарбник та господар. Серед членів громади, які досягли 18 років і мали право носити шаблю козацьку "для кращого розвитку між козаками військового хисту" старшина повинна була влаштувати спеціальні заняття.

Їхня програма передбачала:

"Весною: розвідку в лісі і степу, муштру, сокільські праздники, гімнастику, скачки, джигітовку.

Літом: Полювання за дичиною, походи, розвідку, сторожову охорону, скачки, їзду, сокільські праздники, екскурсії.

Восени: Теоретичне ознайомлення з історією, географією та літературою краю і військовими науками та підручниками.

Зимою: Полювання на звіря; вишукування звіря по слідам; облави; походи і розвідку, сторожову службу".

Під час муштрових занять всі січовики поділялися на чоти і десятки. Поміж ними також відбиралася для найкращого вишколу одна чота з 30-50 козаків кінних та піших, які називалися січовими стрільцями. В межах волості відбиралася муштрова сотня, куди зараховувалися найкращі козаки. Їх очолював призначений відповідним отаманом сотник, якому мали допомагати в командуванні бунчужний, писар, господар і чотири урядники.

Порядок озброєння і забезпечення січовиків визначали відповідні статті Статуту. Таким чином: "Холодну зброю, коней, сідла та одяг козаки добувають за свої власні кошти. Огнестрільну зброю мають право держати тільки тоді, коли несуть державну охорону по розпорядженню військової влади. Кожна муштрова сотня повинна завжди мати на готові досить порядний віз, в якому під час походу, поки згуртуються в курінь, можна було положити запас їжі на один день".

Визначений Статутом громадський уклад і січова організація козацтва мали бути єдиними в межах всієї держави.

Водночас існував розподіл українського козацтва на городове або козаків-гетьманців і низове або козаків-запорожців. До складу перших належали козацькі громади Київської, Полтавської, Чернігівської, Волинської, Подільської і Харківської, а до других – Катеринославської і Херсонської губерній. Такий розподіл було зроблено "тільки на підставах історичних аби схоронити наші козачі назви" – зазначав автор Статуту. Цікаво, що в Статуті не визначалися козацькі громади Північної Таврії. Ймовірно це пов'язано з тим, що вже було видане окреме Положення про Чорноморський козацький кіш.

Згідно історичної традиції козакам належало й одягатися.

Членам козацьких громад дозволялося за "прикладом козаків Кубанців і Терців, носити Черкески різнокольорові".

На їхньому одязі передбачалися особливі відзнаки, що вказували на належність до козацьких товариств. Крім того, козаки мали носити на одязі суконний блакитний щит з Хрестом Запорозької церкви, обшитий жовтим кантом і літерами "К" чи "С" під ним, що символізувало назву "козак" або "січовик". Старшини пришивали на одяг такий самий щит, але жовтого кольору із блакитним кантом та першими літерами під ним, що відповідали їхній посаді: "От" – отаман, "Сот" – сотник, "Г. ПР." – голова просвіти. Члени Генеральної козацької ради, засновники козацького товариства, генеральна старшина мали окрему відзнаку – "Чорний щит з гербом Війська Запорізького". Військові козацькі отамани (польові, кошові, сотенні) мали свої відзнаки – "Білий щит на двох перначах з отаманською шапкою зверху, на щиті Герб війська Запорізького і надпис "Військовий Отаман", відзнака на Малиново-Зеленій розетці". Крім того, всім військовим отаманам і генеральній старшині належало мати "перначі і бунчуки, а також убрання згідно з історією".

Для козацьких товариств встановлювалися відповідні прапори і хоругви, про що в Статуті зазначалося:

1. "Громада: Має жовто-блакитний прапор і козацьку корогву з одного боку малинову, а з другого – зелену. На Малиновому – Герб України, а на зеленому Хрест та зорі, по карнизам написи і назва громади.

2. Просвіта: Має жовтий прапор з портретами якого-небудь письменника.

3. Братство: Має блакитний з якою не-будь іконою, або святим патроном братчиків.

4. Січовики: мають Малиновий з Гербом війська Запорізького. Генеральна Козацька Рада: Має білу корогву з Нерукотворним образом і Покровою і 12 білих бунчуків.

Всі прапори по карнизу обшиті золотою бахромою і мають бути посвячені з великим торжеством".

Відновлення Українського козацтва в Україні здійснювалося на базі територіальних військових організацій Вільного козацтва, які почали формуватися в Україні навесні 1917 року.

ВІЛЬНЕ КОЗАЦТВО – українські добровільні озброєні формування, що виникли у процесі розвалу царської ар¬мії навесні 1917 року з метою створення і захисту Української держави в умовах наростання революції, коли в містах і селах України загострилася проблема охорони громад¬ського порядку.

Рішення про формування загонів Вільного козацтва було прийнято у квітні 1917 р. на козацькому з'їзді у Звенигородці на Київщині. Також на з'їзді були прийняті такі рішення:

1.Вільне козацтво організовано для оборони вольностей українського народу та охорони ладу.

2.Вільне козацтво є територіальною військовою організацією, до якої мають право вступати громадяни повіту, не молодші 18 років.

3.Не можна приймати до організації людей, ворожих українській справі, а також тих, хто мав кримінальні злочини.

4.Всіма справами організації завідують ради козацької старшини.

5.Командна старшина є виборною (кошовим отаманом Звенигородського повіту (коша) було вибрано С.Гризла, курінними отаманами волостей: Гусаківської – Смоктія, Кальниболотської – Гризла, Лисянської – Сороку, Тарасівської (Керелівської) – Шевченка, Княжанської – Шаповала).

Вільнокозацький рух став загальноукраїнським, поширившись на Київщину, Волинь, Херсонщину, Катеринославщину та інші українські землі.

Козаки брали активну участь у створенні в м. Києві Першого Українського козачого полку ім. гетьмана України Б.Хмельницького. Полк самочинно був створений 18 травня 1917 року і налічував близько 3 тис. вояків.

У серпні 1917 р. відбулося формування загонів Вільного козацтва в повітах: Бердичівському, Уманському, Київському, Канівському, Черкаському, Остерському, Ніжинському та Борзнянському.

16-20 жовтня 1917 р. у м. Чигирині на Черкащині відбувся з'їзд Вільного козацтва, на якому були присутні 2 тис. делегатів, що представляли 60 тис. організованих вільних козаків Київщини, Херсонщини, Катеринославщини, Чернігівщини та Кубані.

Делегати з'їзду зверну¬лися до населення із закликом озброюватися, рішуче бо¬ротися з ворогами народу, не допускати братовбивства, підтримувати республіканський демократичний федера¬тивний устрій Росії на чолі із Тимчасовим урядом, ство¬рювати у селах сотні, у волостях – курені, у повітах – полки, у губерніях – коші на чолі із сотниками, курінни¬ми, полковниками, отаманами та іншою старшиною.

На з'їзді було обрано Головну козацьку раду (Генеральну ра¬ду) Вільного козацтва у складі 12 осіб, яка мала розташовуватися в Бі¬лій Церкві. Почесним отаманом Вільного козацтва став командувач 1-го Українського корпусу генерал Павло Скоропадський, а наказним військовим отаманом і генеральним писарем Іван Полтавець-Остряниця. Уже в листопаді 1917 р. Іван Полтавець-Остряниця виступив з планом реорганізації влади і утворення, з опиранням на козацтво, Української Держави на чолі з гетьманом.

Центральна Рада підтримувала ідею організації загонів Вільного козацтва, прагнула надати вільнокозацькому рухові чітких ор¬ганізаційних форм. 13 листопада 1917 р. Генеральний Секретаріат затвердив обов'язковий для вільнокозацьких організацій Статут "Вільного Козацтва на Україні". Статут суворо регламентував діяльність вільних козаків. У кожному селі чи місті, незалежно від чисельності населення, могла існувати лише одна громада Вільного козацтва з осіб будь-якої національності й статі. Її завданнями були боротьба з дезертирством при демобі¬лізації, охорона громадського порядку та спокою насе¬лення, захист громадян та їхньої власності, запобігання грабункам, фізичний і духовний розвиток своїх членів, їх громадське виховання.

Громади Вільного козацтва створювали піші й кінні загони, пожежні дружини, відкривали бібліотеки, видавали журнали і брошури, поширювали газети і літе¬ратуру, організовували зібрання, лекції, читання, концер¬ти тощо. Досить жорсткими були умови прийому до Вільного козацтва. Це відбувалося тільки на загальних зборах громади при таємному голосуванні. Дійсним членом Вільного козацтва можна було стати лише за рекомендацією трьох його членів, які несли повну відповідальність за подальші вчинки своєї рекомендованої особи. Вищим органом громади Вільного козацтва були загальні збори, що збиралися двічі на рік. Ухвали приймалися звичайною більшістю голосів.

Сільські і міські ради Вільного козацтва обиралися на 1 рік і складалися з 5 членів: голови, його товариша, писаря, його товариша і скарбника. Фінансовими питан¬нями займались ревізійні комісії. Місцеві громади Вільного козацтва об'єднувались у волосні, волосні – у повітові, повітові – у губернські. Вищим органом кожної з них так само були загальні збори.

Вільне козацтво стало основою формування військових з'єднань Армії Української Народної Республіки.

Кожна сільська або міська громада створювала муштрову сотню. Вільні козаки присягали на вірність Україні. Сотенні козацькі збори обирали старшину у складі сот¬ника, підсотника й писаря та інших посадових осіб: бун¬чужного, скарбника, складника, обозного й кашовара. У межах волості сотні об'єднувалися в курінь. Вищим ор¬ганом куреня були курінні збори та обрана на них курін¬на старшина у складі курінного, його заступника й пи¬саря. У повіті з куренів створювався полк. Вищим його органом були полкові збори, до яких входили по одному від кожних 50 козаків. Повітові полки в межах окремої губернії об'єднувалися в кіш. Кошовий отаман затвер¬джувався спочатку загальними зборами губернської гро¬мади, а остаточно – генеральним секретарем внутрішніх справ. Зміщення кошового отамана входило до ком¬петенції Генерального Секретаріату. За національним та соціальним походженням вільні ко¬заки були, головним чином, українськими селянами, службовцями, робітниками. Козацькі робітничі організа¬ції існували в Єлисаветграді, Катеринославі, Олександрівську та інших містах України.

Вільне козацтво активно залучалось до боротьби з більшовицькою агресією взимку 1917-1918 рр. Саме тому керівництво Вільного козацтва поступово переходило від генерального секретарства внутрішніх справ до секретарства військових справ.

Наприкінці січня 1918 р. Уряд УНР здійснив спробу засну¬вати Вільне реєстрове козацтво для організації внут¬рішньої охорони повітів. На платню козакам і старшині було асигновано 130 млн. крб.

Після виходу у 1920 році в еміграцію Уряду і Армії УНР Вільне козацтво продовжувало в Україні боротьбу з іноземними завойовниками аж до 1923 року.

За свідченнями деяких джерел, у 1921 р. Іван Полтавець-Остряниця короткий час нелегально перебував в Україні, де керував антирадянським повстанським загоном у Холодному Яру.

Козаки, які входили до складу загонів Вільного козацтва, стали також основою формування трьох похідних груп Армії УНР – Подільської, Волинської та Бессарабської, які здійснили Другий Зимовий похід на Україну з території Польщі.

У 1923 році українські військові провідники на чолі з отаманом Іваном Полтавцем-Остряницею створили в Мюнхені Українське Національне козаче товариство (УНКТ), яке пізніше було перейменовано в Українське Вільне Козацтво. Іван Полтавець-Остряниця намагався згуртувати консервативні сили еміграції і очолити їх з метою відновлення незалежності України на засадах гетьманської авторитарної влади.

Пріоритетним напрямком діяльності УНКТ було відро¬дження Української держави. У своїй діяльності воно використовувало традиційні козацькі організаційні фор¬ми, принципи та цінності. Для ідеології були ха¬рактерні певні тоталітарні риси: військова диктатура, превалювання державних інтересів над принципами сво¬боди слова, приватної власності та персональних свобод.

Головною метою товариства було згуртування "лицарськи-національного", активного і творчого вояцтва, ви¬ховання свідомих борців за волю України.

У 1923-24 рр. УНКТ видавало в Мюнхені свій друкований орган – ілюстрований місячник "Український козак".

Про самовіддану працю Івана Полтавця-Остряниці Ф.Ніцше зазначив: "...на еміграції продовжував працю фанатичний подвижник гетьманської України Іван Полтавець-Остряниця, який, як колись задунайські козаки, розпочав творити козацтво на чужині: в Німеччині, Польщі, Болгарії, Румунії, Чехословаччині, навіть Марокко...".

1 липня 1926 року УНКТ видає перший універсал до українського козацького народу, підписаний Іваном Полтавцем-Остряницею, де той проголошується Гетьманом і Національним Вождем усієї України обох боків Дніпра та військ козацьких і запорозьких. Універсал побачив світ після смерті Симона Петлюри і за його формулюванням Іван Полтавець-Остряниця став начебто наступником Головного Отамана. Полтавець-Остряниця був проголошений диктатором Української Народної Козацької Республіки.

В той час організація включала вісім кошів: в Болгарії, Австрії, Німеччині, Чехословаччині, Марокко, Польщі, Канаді і на Україні (Повстанський кіш). Всього організація нараховувала близько 40 000 членів. На території Польщі знаходився кіш в 1500 козаків, які об'єднувалися в чоти, сотні і полки. Польський кіш очолював кошовий отаман генерал-хорунжий Іван Волошин. На Волині кошовим був контрадмірал Савченко-Більський. До Волинського коша входили три полки: в Ковелі – полковник Захар Дорошенко, в Дубно – полковник Наум Тадієв, в Луцьку – полковник Павло Мінченко.

Вже в сере¬дині 20-х рр. УНКТ було перейменовано в Українське Віль¬не Козацтво (УВК).

Організація УВК в діаспорі була підтверджена Гетьманом України Павлом Скоропадським та визнана Урядом Української Національної Ради УНР.

У жовтні 1938 року Генеральним писарем УВК був колишній старшина армії УНР Іван Волошин-Берчак, а генеральним хорунжим – Бондаренко. Поряд з УВК діяли також: Еміграційний козачий союз Підкарпатської Русі та Козацький еміграційний центр "Вільне козацтво" у м. Празі (Чехія).

Полтавець-Остряниця намагався вплинути на керівництво Німеччини з початком війни проти СРСР – лобіював українську самостійність, але у ході війни навіть обіцяна спочатку автономія України німцями підтверджена не була. В 1942 р. Іван Полтавець-Остряниця відійшов від політичної діяльності. З цього часу УВК очолив Іван Волошин-Берчак, а начальником штабу став знаменитий козак-кубанець Іван Цапко. Після загибелі Берчака у 1942 році в бою проти радянських партизанів на Волині УВК очолив колишній командувач УНР і УГА генерал-полковник Михайло Омелянович-Павленко (з 25 червня 1941 року Михайло Омелянович-Павленко очолював у Кракові Українську генеральну раду комбатантів).

У 1944-45 рр. УВК очолював Павло Терещенко.

До складу УВК входили такі військові формування: Запорозький Загін полковника Андрія Долуда, Козацький загін УВК полковника Павла Терещенка, Окремий загін сотника І.Миколаєнка, Запорізька бригада УВК на Дніпропетровщині полковника Івана Полтавця-Остряниці, яка входила до козацького корпусу генерала Паннвіца. "Вільні козаки" під керівництвом полковника Павла Терещенка брали участь у боях у складі 599-ї руської бригади в Данії, а 12 березня 1945 року увійшов до складу Української Національної Армії.

Начальником штабу козачих частин УВК був Іван Цапко. Під кінець війни він своїм наказом перевів українські козацькі військові частини полковників Долуда та Терещенка і сотника І.Миколаєнка у підпорядкування Української Національної Армії, де з них розпочалося формування 2-ї Української дивізії. Командиром 2-ї Української дивізії УНА (загальна кількість вояків дивізії сягала семи тисяч) призначили П.Дяченка.

Після закінчення Другої світової війни Михайло Омелянович-Павленко посів пост міністра військових справ в екзильному уряді УНР. Почесним головою УВК був обраний командувач Української Національної Армії генерал-полковник Павло Шандрук.

Від часу створення й до 1945 року в реєстрах УВК налічувалося до 10 000 козаків. Після Другої світової війни УВК продовжило свою діяль¬ність головно в Німеччині та Австрії – в таборах пере¬міщених осіб. Закінчення світової війни, розселення української еміграції з європейських теренів, а також зменшення популярності мілітарних ідеологій упродовж 1948 – 1960 років зумовили припинення в Європі активної діяль¬ності УВК.

У 1960 в США під проводом виконувача обов'язків вій¬ськового отамана генерала Івана Цапка утворилася пер¬ша станиця (організаційний осередок) УВК.

Ця подія да¬ла початок розширенню мережі осередків УВК в США, Австралії, Канаді, Бразилії та Німеччині. До поч. 80-х рр. було створено 52 станиці УВК.

У повоєнний період УВК очолювали І.Цапко, В.Дяченко, А.Кущинський, К.Коршун-Федоренко.

З 1947 УВК почало видавати свій неперіодичний дру¬кований орган – бюлетень "Вільне Козацтво". У цей час УВК займалося лише культурницькими справами.

Українське козацтво як скорочена назва Українського Вільного Козацтва офіційно затверджена у 1948 році Статутом Українського Вільного Козацтва.

В ст. 1 Статуту УВК записано таке: "Назва організації: "Українське Вільне Козацтво" (УВК), або скорочено "Українське козацтво" (УК) ".


З 1980 р. УВК очолював М. Ковальський.

До травня 2007 року УВК в діаспорі очолював Кошовий отаман УВК Йосип Івах Д.Байда (Торонто, Канада), а з травня 2007 року УВК в діаспорі очолює Верховний отаман УВК Петро Ващик (США).

17 березня 1992 року Міністерство юстиції України було здійснено реєстрацію Міжнародної громадської організації "Українське козацтво".

20 січня 1995 р. Указом Президента України N14/95

"Про відродження історико-культурних та господарських традицій Українського козацтва" було схвалено "громадські ініціативи щодо державної підтримки дальшого розвитку і діяльності організацій Українського козацтва, які об'єднують громадян України, які відносять себе до козаків".


Цим указом було офіційно визнано існування в Україні козацького руху під назвою Українське козацтво, до якого входять всі існуючі в Україні козацькі організації.

З цього приводу у листі Секретаріату Президента України N5/6-06/318 від 21.12.99 р. було зазначено таке "...У назвах і текстах указів Президента України від 7 серпня 1999 року N966 "Про День Українського козацтва" та від 6 жовтня 1999 року N1283 "Про Координаційну раду з питань розвитку Укра¬їнського козацтва" поняття "Українське козацтво" вживається як та¬ке, що уособлює всі козацькі організації України, які мають на меті відродження козацьких традицій".

Підбиваючи підсумки цього історичного дослідження можна стверджувати, що назва "Українське козацтво" існує вже більше 90 років. Ця назва зафіксована в Україні державними нормативно-правовими актами як Всеукраїнський козацький рух.

Представниками цього руху є нащадки козацьких родів, окремі громадяни, які вважають себе козаками, та козацькі громадські організації, які відстоюють національну козацьку ідею, сприяють захисту політичних, економічних, культурних та історичних досягнень Українського народу, беруть участь у забезпеченні духовного розвитку, фізичного здоров'я та високої моральності українського суспільства, використовуючи набутки багатьох поколінь своїх попередників.

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua