Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Київ   старий Київ   старокиївські легенди   історія

Старокиївські оповідки та звичаї: Київські Ромео і Джульєтта

Киянка | 27.01.2009 17:39

9
Рейтинг
9


Голосів "за"
12

Голосів "проти"
3

Середньовічна історія про закоханих киян, яка стала легендою. Записала з розповідей старших наших родаків

В Києві є будинок оригінальної архітектури, який кияни називають будинком Вдови, що плаче (згори фасаду – жіноча голівка, яка плаче, коли в кам'яних кучерах збирається волога, принаймні, коли отвори в ліпнині чистили). Заказник такої сумної, але красивої цікавини відомий, проте біля неї можна було почути, якщо дуже пощастило б з оповідачем, значно старшу за сам витвір київську легенду "з приводу". З тією будівлею вона не пов'язана, і особисто для мене не є, скажімо так, найулюбленішою (мені більше героїка подобається:)). Сумнівалася, чи ставити. Але все ж ставлю як зразок характерної для Києва оповідки.

Характерна вона тим, що це оспівана житєйська драма без ідеологічно-заклопотаних конфліктів багатих-бідних, без пришелепуватої принцеси, яка конче хоче вийти за невідомо кого, без невдячних дітей, які дурять своїх батьків, щоб побратися, навіть без експлуатації конфесійної тематики, побіжно присутньої в легенді. Тому, цілком можливо, що саме так це колись і сталося...

Жили в Києві 17 століття поруч дві поважні купецькі сім'ї, з родів київських, старовинних, статечних. Підростали в них гарні діти – в одній парубок, в іншій – дівчина. Були вони доброї слави, їх батьки приятелювали й вели спільні справи. Прихильно дивилися й на те, як дитяча дружба переростала в молоде кохання.

Але задивлявся на красуню-киянку ще один хлопець, теж справний наречений. Намагався він якось дівчину відбити, як не її волею, так батьківською. Не вийшло, то став затятий думати, як взяти хитрістю. Часи тоді для Києва були непрості, а родина дівчини була православною, коханого її – уніатська. Вінчати їх мав уніатський священик, до нього і прийшов розсерджений шаленець. Але ані підкуп не вдався, ані погрози не допомогли.

Тоді напередодні шлюбу перестеріг дівчину, й викрав зі спільниками. Кинувся навздогін наречений з друзями, за ними – батько, й перепинили валку під Києвом. Й звільнили б щасливо, але розреготався до них злодій і сказав, що встиг взяти заручником одного родича нареченої, й не побачать вони його більше живим, якщо буде вінчання.

То ж повернулися в Київ з болем і тривогою, шукають родича – нема його, але нема і знаку боротьби в його господі. Нема доказів, й відсудили з нечестивця за напад лише гроші. Ходить як хмара батько, сумують дві родини, шукають пропалого, плаче наречена. Не дають добро на вінчання. Час проходить – ані вістки, ані розради. В той неспокійний вік скільки людей пропадало без сліду!

Повернувся наречений до Києва ні з чим – що робити? Як не шкода батькам було розлучатися зі своїми одинаками, але ж хотіли щастя дітям. Й вирішили посваритися родини гучно для виду. Судилися, билися, навіть пустили під воду купецький корабель з товарами. "Прославилися" на весь Київ. А потім влаштували вінчання тихо, в домовій каплиці, після якого мали поїхати молоді далеко, щоб про це не дізнався лиходій. А на люди сказали, що парубок поїхав шукати кращої долі, а молода закрилася від журби вдома. Збирали їх в довгу путь таємно, наставляв священик, виїжджали вночі з різних київських воріт. Але якось дізнався-таки шалений злодій, погнався знову з підмогою. Встигли ще зустрітися на лісовій дорозі молодята, але тут почалася пальба. Влучив молодий в супостата, але й сам не вберігся...

Невтішна молода вдова пішла в монастир. А згорьовані рідні з обох родин на межі своїх господ, де засохла сосна, біля якої були щебетали закохані, поставили альтанку з хрестом та вирізьбленими портретами дітей, що обнялися. І кажуть, що заплакала дівоча голівка золотими сльозами... Не висихають вони, бо то живиця з вирізьбленої сосни, що чула їх щасливі голоси.

Згодом приходили туди інші пари молитися за кохання, поки не згоріла та альтанка по смерті вдови-черниці. Зайнялася серед білого дня сама, спалахнула вмить, й тільки встигли побачити люди в диму, як начебто летить якась світла тінь до неба. Перехрестилися й побажали там навічно зустрітися рідним душам...

Липки забудовували набагато пізніше. Але в частині нових кварталів замешкали якраз старі кияни з тамтешніх вільно розкиданих в минулому київських гнізд. А перекази про дві садиби та долю цих двох родів ще довго мандрували устами київських бабусь до вух онучків.

В кінці 19-початку 20 ст. викладена легенда була досить популярною в обробках аматорських колективів домашніх київських театрів.

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua