Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Закерзоння   етнічна чистка

Володимир Середа: "Святий обов'язок кожного українця – пам'ятати своє коріння"

Роман Смілка | 14.10.2008 14:53

9
Рейтинг
9


Голосів "за"
12

Голосів "проти"
3

11-12 жовтня у містечку Городок, що знаходиться неподалік Львова, відбувся сьомий міжрегіональний фестиваль-конкурс "Пісні незабутого краю", присвячений пісенному і поетичному мистецтву Закерзоння – української етнічної території, яка після Другої світової війни відійшла до складу сучасної Польщі.

Почесним гостем цього заходу був голова Об'єднання товариств депортованих українців "Закерзоння", активний громадський діяч – Володимир Середа. Розмову з яким пропонуємо нашим читачам.

- Пане Володимире, розкажіть будь ласка про депортацію українців з Польщі, її часові рамки, особливості проведення!?

- Проводити кордони за етнічною ознакою, якщо і можливо, то вкрай складно. Відтак, на території повоєнної Польщі опинилось близько 800 тис. українців-автохтонів, – жителів Лемківщини, Західної Бойківщини, Галицької частини Надсяння, Холмщини, Південного і Північного Підляшшя, котрі вирізнялись яскравою культурною самобутністю. 9 вересня 1944 року між урядами УРСР і Польським комітетом національного визволення була укладена угода "Про евакуацію українського населення з території Польщі та польських громадян з території УРСР". Наголошу, цю домовленість підписували не суб'єкти міжнародного права, бо Польський еміграційний уряд перебував у Лондоні, а просталінський тільки-но формувався. Цікаво, що лише 16 серпня 1945 року з'являється офіційна угода між СРСР і Польською Республікою про повоєнний кордон, ратифікована вона ще пізніше, в той час як виселення вже реально тривало зі жовтня 1944 року. До речі, в документі говорилось не про переселення, а про "добровільну евакуацію" людей. Проте мешканці Закерзоння були добре обізнані з "радянським раєм" (знали про Голод 1932-33 років на Великій Україні та про інші звірства радянської влади), тому у них не виникало особливого бажання покидати рідні домівки. До 1 січня 1945 року, доти передбачалось завершити переселення, вивезли тільки близько 20 тис. українців, що знаменувало повний провал акції. Між іншим її закінчення протягом 1945 року відтерміновували декілька разів. Фактичними стимулами до переселення стали: створення непосильних умов для життя українців, в тому числі – ліквідація українського шкільництва, УГКЦ; жорстокий антиукраїнський терор, зокрема, у Надсянні та у Східній Лемківщині, де рівень національної свідомості українців був досить високим. Там діяла організована мережа ОУН, її самооборонні кущові відділи, а згодом і загони УПА. З вересня 1945 року переселення не лише де-факто, але вже й де-юре ставало примусовим, і набрало ознак депортації за етнічною ознакою, тобто – етнічної чистки. Всього ж, за офіційними даними, на територію Радянської України з Польщі протягом 1944-1946 років насильно виселено 482 800 українців. Проте на цьому депортація не припинилась. 1948 року Радянський Союз передав Польщі землі в районі Перемишля, зокрема – Медику. Звідти примусово переселили кільканадцять тисяч українців. Розселяли депортованих по всіх областях України, спочатку переважно на Півдні та Сході, щоб вони швидше зрусифікувались. Умови проживання, враховуючи ще й повоєнний гармидер, були жахливими. Отож чимало переселенців переїжджали звідти на Західну України, ближче до своїх отчих місць, плекаючи надію колись туди повернутися. Та в основному депортованих українців поселяли у місцях, що звільнилися завдяки польським переселенцям, котрих теж "евакуювали" (742 453 поляків, 33 105 євреїв, які мали польське громадянство).

Окремо слід згадати про сумнозвісну операцію "Вісла" в ході якої у квітні-липні 1947 року 150 тис. українців Закерзоння з метою остаточного їх розпорошення і асиміляції були переселені на північні та західні терени Польщі. Депортації підлягали і змішані родини. З боку польської влади акція "Вісла" не дістала однозначного засудження, як злочинний акт; Сейм так і не спромігся висловити власну позицію.

Потужна буря етнічних чисток оминула Північне Підляшшя. Оскільки місцеві українці називали себе "тутейшніми"; їм довгий час нав'язували нібито вони є білорусами, що внесло значне сум'яття в їх самоідентифікацію. Сьогодні ситуація там кардинально змінилася: виростає молоде національно свідоме покоління – у Більську та інших містах діють україномовні навчальні заклади, видається журнал "Між Бугом і Нарвою".

- Яка основна ціль діяльності товариств депортованих "Надсяння", "Лемківщини", "Холмщини"...?

- Наші товариства є суспільно-культурними. Основна мета їх роботи – це відновлення національної пам'яті, історичної справедливості, збереження для нащадків самобутніх етнічних традицій. Також сприяємо на людському рівні активізації дружніх, рівноправних стосунків між поляками та українцями. У польської сторони є чому повчитись, насамперед у плані відновлення поховань. Там вже давно успішно і плідно працює Інститут національної пам'яті, де скрупульозно розслідуються злочини проти польського народу, останнім часом – включно зі злочинами проти українців на теренах Польщі. Увіковічення пам'яті про своїх героїв для наших сусідів святе діло.

- Скільки українських поховань виявлено на території Польщі, і як просувається робота по їх впорядкуванню?

- Близько тисячі поховань. Їх можна класифікувати на три групи. По-перше, це занедбані українські цвинтарі, які переважно нікому доглядати, бо обірвався зв'язок поколінь. По-друге, то похоронення українців, вбитих протягом 1944-1947 років. Третя група – українські військові поховання часів УНР, УГА, УПА. Базою для процесу увічнення могил наших предків на території Польщі є двостороння угода, підписана у березні 1994 року урядами Польщі та України. Байдужість, незадовільне фінансування, різнорівнева бюрократія часто перешкоджають впорядкуванню українських захоронень.

У Польщі ще живуть стереотипи про УПА. Причому полякам, зрештою і багатьом українцям потрібен час щоб усвідомити суспільно-політичні мотиви і цілі боротьби УПА. Українські підпільники, як і польські боролись проти спільного тоталітарного режиму. На Закерзонні вояки УПА протидіяли примусовому виселенню та намагались зберегти місцеве населення від винищення.

- З 1 січня 2008 року Річ Посполита формально приєдналась до Шенгенської зони. З приводу цього чи передбачено для депортованих, їх нащадків певні пільги при отриманні польської візи?

- Перед українською владою ми неодноразово піднімали питання, щоб після вступу Польщі до Шенгенської зони переселенці та їхні нащадки могли відвідувати отчі місця, могили предків без віз. В указах президента В. Ющенка "Про заходи у зв'язку з 60-ю річницею примусового виселення етнічних українців з території Польщі" (від 23.09. 2005) та "Про заходи 60-х роковин операції "Вісла" (від 5. 04. 2007) ставилось завдання в ході польсько-українських переговорів досягти домовленостей щодо надання нам багаторазових безкоштовних віз. Однак справа не зрушила з місця. Підкреслю, до польського консульства у Львові ми жодних претензій не маємо, бо воно діє в рамках чинної угоди, крім того Польща підпорядковується вимогам Брюсселя. Дуже добре, що європейцям, зокрема полякам не потрібно віз для в'їзду в Україну. Чому українські переселенці для відвідин місць свого народження мусять проходити своєрідне чистилище – отримання візи? Хіба не принизливо? Це принципове питання адресоване нашим вищим чиновникам, урядовцям, котрі далекі від таких проблем. І ще, ратифікація угоди про малий прикордонний рух кардинально не змінить нашого становище, адже переселенці розпорошені по всій Україні, а не тільки вздовж кордону з Польщею, як думають собі деякі високопосадовці.

- Який статус мають сьогодні переселені з Закерзоння українці?

- Депортовані прирівняні до учасників війни, що є трохи абсурдним, бо як я вже зазначив, виселення тривали і після Другої світової війни – аж до 1951 року. Для нас важливо, щоби не було таких різнотлумачень. Історична справедливість вимагає надати депортованим окремий статус, щоб на цій підставі розглянути питання про матеріальне і моральне відшкодування збитків, спричинених переселенням. На жаль, сьогодні українська влада не висловила одностайної думки щодо самого факту переселення українців із Закерзоння. Так, президент В. Ющенко в своєму указі говорить про "примусове виселення". При Міністерстві юстиції напрацьовано проект закону щодо визнання статусу депортованих. Правда, невідомо коли цей документ потрапить на розгляд до Верховної Ради.

Проте наше становище не є безнадійним. Владовці західних областей держави розуміють і сприяють нам в міру своїх можливостей. Приміром, Львівська обласна рада нещодавно затвердила "Обласну програму підтримки духовного відродження Лемківщини, Надсянні, Підляшшя та Холмщини на 2008-2012 роки", яка розроблена у тісній співпраці з нами. Це наглядний для інших регіонів України приклад допомоги депортованим.

- І на останок, розкажіть про Ваші враження від цьогорічного фестивалю-конкурсу "Пісні незабутого краю", що традиційно проходить у Городку?

- Прекрасні враження. Цей фестиваль є важливим етапом нашої діяльності. Тішить те, що захід прижився: знайшов підтримку і серед городоцької громади і місцевої влади. Окрема подяка усім його безпосереднім засновникам, ініціаторам. Пам'ятати своє коріння, батьківську хату – святий обов'язок кожного українця. На фестивалі перед нами постає культурне розмаїття Закерзоння, линуть пісні співані нашими бабусями.



Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua