Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Генерал, історик, архівіст


6
Рейтинг
6


Голосів "за"
6

Голосів "проти"
0

До 130-річчя від дня народження О.О. Рябініна-Скляревського.

Одеські історики та архівні працівники 1920-х – 1930-х років добре знали немолодого чоловіка в окулярах, який з легкістю міг замінити будь-який каталог чи путівник по Одеському обласному історичному архіву, оскільки робота в його фондах була для нього не лише професією, а й духовною та розумовою необхідністю. Він був постійним учасником засідань та доповідачем Одеської комісії краєзнавства, Одеського бібліографічного та Одеського наукового товариств, Історично-філологічної секції Української академії наук, викладачем Інституту народної освіти та Артилерійської школи. І навряд чи хто здогадувався, що спілкується з колишнім генералом двох армій – російської імператорської та української, кавалером декількох бойових орденів. Звали цього чоловіка Олександр Олександрович Рябінін-Скляревський.

Олександр Рябінін народився 11 (24 за нов. ст.) травня 1878 року у містечку Салігалич неподалік Костроми. Навчався у реальному училищі. 1897 року вступив до Казанського юнкерського училища, яке закінчив у 1899 році. Молодого офіцера служба перевіряла досить ретельно. Бюрократична машина з частини в частину кидала справно, і встиг він послужити командиром взводу, напівроти (зустрічався інколи такий підрозділ), ротним. 1903 року капітанові Рябініну вдалося вступити до Миколаївської Академії Генерального Штабу у Санкт-Петербурзі. Проте довго навчатись йому не довелося. Почалась російсько-японська війна. Двічі Олександр Рябінін писав рапорт про відкомандирування його до району бойових дій і діставав відмову. Лише третього разу начальство здалося, й дало дозвіл на участь капітана Рябініна у далекосхідній кампанії. Під кінець травня 1904 р. він отримав призначення до 4-го Сибірського корпусу, що розташовувався в Манчжурії. 1 червня Рябінін вирушив на війну. Командування 4-го корпусу розмістило майбутнього генштабіста на посаді офіцера з інженерного забезпечення при штабі 7-го Красненського піхотного полку. Неодноразово доводилось капітанові зустрічати атаки японців у окопах на позиціях свого полку, на собі перевіряючи надійність результатів своєї роботи. Продовжувалось це більше року, й лише 6 вересня 1905 року (за спогадами самого Рябініна) він із Манчжурії виїхав до Петербурга для продовження навчання в Академії. Здобуття вищої військової освіти продовжувалось до 1908 року, паралельно Олександр Олександрович навчається в одному з петербурзьких інститутів, де опановує історичну науку. Після закінчення Академії штабс-капітана Рябініна направили до Одеси – командиром роти 59-го Люблінського полку. Командиром полку на той час був генерал Дмитро Скляревський. У генерала було дві дочки-красуні, і так сталося, що зі старшою з них – Марією – Олександра Рябініна поєднали ніжні почуття, які у 1910 році оформились згідно закону: молоді люди одружились. Молодша донька командира полку пізніше теж стала дружиною офіцера – серце дівчини завоював одесит Всеволод Змієнко, майбутній начальник штабу Одеської гайдамацької дивізії, а згодом – генерал-хорунжий Української армії.

Невдовзі подружжя Рябініних-Скляревських вирушило до столиці імперії – здібного офіцера запросили до праці у Генеральному Штабі. Дослідники стверджують, що він встигав ще й викладати у декількох навчальних закладах та писати наукові праці з військової історії. Одна з монографій – "Балканська війна" (1913 р.) – мала настільки високий науковий рівень, що була використана при укладенні декількох видань енциклопедій та спеціальних словників. Можливо, приблизно 1911-1912 року Рябінін-Скляревський служив десь у Волинській губернії, оскільки одна з його книжок була видана у цей час в Рівному, і присвячена вона була давній історії Волині.

З початком Першої Світової війни Рябінін-Скляревський знову вирушає на фронт як штаб-офіцер з особливих доручень при штабові одного з корпусів (ймовірно, 26-го піхотного). У ході війни Олександр Олександрович уже отримав чин полковника й став командиром 169-го Новотроїцького полку, а 1917 року був підвищений у званні до генерала.

З розвитком революційних подій, після постання Української Народної Республіки зголосився до служби в Українській армії і, як стверджує Г. Зленко, з грудня 1917 по лютий 1918 року виконував обов'язки начальника штабу 26-го корпусу. На Румунському фронті за наказом Військового секретаріату Центральної Ради зібрав вояків-українців із залишків дивізій російської армії та перевіз їх на Полтавщину для формування українських військових частин, після чого деякий час (до 1920 року) служив уповноваженим Штабу армії УНР.

Звільнившись з військової служби, оселився з дружиною в Одесі. Донька Всеволода Змієнка Галина згадувала, що Олександр Олександрович та Марія Дмитрівна проживали в Цегельному провулку, буд. 4. Галина та двоє її братів на початку 1920-х років проживали разом з ними, оскільки Всеволод Юхимович продовжував служити в Українській армії, а мати на цей час вже померла. Марія Дмитрівна взяла на себе турботи по вихованню дітей своєї сестри. Олександр Рябінін-Скляревський у 1920 році працював службовцем Всеукраїнського товариства допомоги жертвам інтервенції, а з 1921 року – співробітником Одеського краєвого та відомчих архівів.

Деякий час Олександр Олександрович викладав історію в Одеському інституті народної освіти, Артилерійській школі. Але головним зацікавленням залишалось вивчення архівних документів та наукова робота. Праці Рябініна-Скляревського дедалі більше друкуються в газетах, наукових журналах (зокрема, "Україна", "Летопись революции", "Життя і революція", тощо). З 1923 року, коли в Одесі організувалась Краєзнавча комісія, Олександр Олександрович став її співробітником, а з 1925 – секретарем соціально-історичної секції Комісії. Спільна наукова праця зумовила творчі контакти з відомими одеськими науковцями: С. Дложевським, Р. Волковим, Є. Трифільєвим, М. Слабченком, Б. Комаровим, К. Копержинським, А. Музичкою та багатьма іншими. Думається, що певне знайомство мало бути в Рябініна-Скляревського з Доротеєю Атлас, однією з найвідоміших зараз істориків Одеси, автором книги "Старая Одесса, ее друзья и недруги", адже, як і Рябінін-Скляревський, вона теж від початку роботи Комісії входила до її складу.

Протягом 1920-х років вчений активно займався дослідницькою роботою. Він уважався одним з найкращих спеціалістів з архівної справи в Одесі, брав активну участь в їх упорядкуванні. 1926 року працював у комісії по передачі матеріалів музеїв та бібліотек до архіву. Часто його прохали допомогти в роботі з архівними документами іноземним науковцям. Так, протягом 1928 – 1929 рр. декілька разів працював в Одеському архіві німецький історик Ґ. Ляйббрандт, якому допомагав О. Рябінін-Скляревський. Основними науковими зацікавленнями Олександра Олександровича були такі теми, як діяльність "Громади", революція 1905 – 1907 років, історія козацтва. Наразі відомо майже 60 наукових праць історика, з яких опубліковано близько півсотні. Найзначнішою ж працею вважається його "Архів Запорозької Січі: Опис матеріалів", який не одному дослідникові історії козацтва прислужився в науковій праці. Велике значення та наукову вартість статей Рябініна-Скляревського про задунайське козацтво неодноразово відзначали відомі історики, зокрема Н. Полонська-Василенко, автори "Історії українського війська", А. Бачинський, О. Бачинська, інші науковці. Слід зауважити, що більшість статей Олександра Олександровича (нагадаємо, уродженця російської глибинки) написані чудовою українською мовою, там практично неможливо зустріти випадки вживання русизмів чи суржику. Це може бути ще одним прикладом того, що при бажанні й етнічні росіяни, які все життя розмовляли російською, досить легко можуть освоїти українську мову, причому не лише для спілкування, а й для наукової роботи.

Але роки, проведені у царській та українській арміях не минули для історика безслідно. 1931 року його заарештовує ДПУ у зв'язку з діяльністю т. зв. "Одеської контрреволюційної військово-офіцерської організації" та справою СВУ. Протягом 9 місяців Рябінін-Скляревський перебував під слідством, а головним доказом його вини були бойові нагороди часів Першої Світової. Цього разу історика звільнили за відсутністю доказів. Після цього випадку у вченого не лише значно погіршилося здоров'я, а й виникли проблеми з роботою та науковою діяльністю. Публікації його стають підкреслено нейтральними, головним чином бібліографічного напряму.

Проте у 1937 році, у часі наймасштабніших репресій, вченого знову заарештували. Саме тоді розгорталась кримінальна справа "Антирадянської німецької організації викладачів Одеського педагогічного інституту". На підставі контактів Рябініна-Скляревського зі згаданим Ґ. Ляйббрандтом, архівіста звинуватили у шпигунстві на користь польської та німецької розвідок. За статтею 54-1а Олександра Олександровича засудили до 10 років виправних робіт у таборах. З цієї "мандрівки" він уже не повернувся, загинувши десь у безкраїх просторах Сибіру. Зараз навіть ніхто не може сказати, де він похований. Дружина Олександра Олександровича, Марія Дмитрівна Скляревська, померла 1964 року, похована в Одесі на Другому християнському кладовищі. На цьому завершилась історія цієї сім'ї.

На щастя, коли з'явилась можливість повернути забуті імена в історію нашої науки, знайшлись небайдужі люди, що взялись до цієї справи. Спочатку коротенькими довідками (як замітка Л. Гісцової), газетними статтями (Г. Зленка та інших авторів) почала наповнюватись бібліографія творів про життя та діяльність Олександра Олександровича Рябініна-Скляревського. 2000 року побачила світ перша книжка про визначного історика-архівіста – "О.О. Рябінін-Скляревський: матеріали до біографії" Г. Малинової та І. Сапожникова, а у 2001 частину своїх спогадів про дядька опублікувала донька генерала В. Змієнка – Галина Сенишин у книзі "Пересаджені квіти України".

У біографії та науковій спадщині вченого залишається безліч "білих плям", а справа їх дослідження наразі перебуває на початковому етапі. Є сподівання, що на цьому вона не завершиться, і поступово "плям" ставатиме все менше.

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua