До чого я про це все. А до того, що такі самі – а можливо що й ті самі – "спєци" і історію нашу писали так, що наче і не брехали, але й правди не говорили. І виходило в їх історії наче все вірно – і дати, і назви без помилок, але не по справжньому – відповідно до формули "обєспєчів сєбє побєду...". І треба сказати, що в окремих випадках бувало ще й непогано, що з "обєспєчів побєду" починали, бо іноді так замовчували, що виходило з такої історії, що не було ні подій, ні людей – взагалі нічого небуло. "Ідєологи" одним словом.
А звернувся я до цієї теми ось з якої нагоди – вже й не знаю в який наступний раз виникла в мене невеличка суперечка із знайомими, які притримуються проросійських (чи може новоросійських – якось не дуже їх відрізняю) поглядів на історію України взагалі, і на історію Південної України зокрема, – так би мовити такими, що стоять на позиції "вєлікой нєдєлімой страни" імені нашої східної сусідки. Та хай їм, якби тільки стояли на "вєлікой і нєдєлімой", але як вже вкотре виявилось, в їх інтерпретації історії виходить, що українцям в цій історії місце якщо і знаходилось, то виключно для того, щоб славити "єдіную і нєдєлімую" і мріяти про те, як би поскоріше "відмитись" від українства і долучитись до "вєлікой культури".
Також пригадав ще одну цікаву дискусію – вже на сторінках НП, – де одним з захисників "вєлікой нєдєлімой страни" і не менш "вєлікой культури" була висловлена думка про те, що он, бач, російська культура, і євреїв асимілювала, і німців, і інші культури таким відзначались, але тільки не українська.
Так от, в контексті всього вищенаведеного, хотів би викласти історію одного роду, який не тільки долучився до української культури, але і збагатив цю культуру, і виховав справжніх українських партіотів. Мова піде про славний грецький – а надалі побачимо, що також і український – рід Аркасів.
Сім'я Аркасів – Андреас Аркас та його дружина Аміна Гаскаро – опинилась на півдні України, в місті Миколаєві 1793 року через події в Греції, яка на той час опинилась під турками. Схоже, що голова сімейства, Андреас Аркас, був високоосвіченою людиною, бо отримав роботу викладача штурманського училища, а обидва його сини стали помітними в історії Російської імперії постатями: Захарій став генерал-лейтенантом і істориком – досліджував залишки стародавнього еллінського Херсонесу та історію імперського флоту, а Микола став адміралом, головним командиром Чорноморського флоту й портів, очолював "Російське товариство пароплавства й торгівлі" в Одесі.
Щоправда, в російській історії ні про Захарія, ні про Миколу Аркасів практично не згадується, принаймні що в "Советском Энциклопедическом Словаре", що в "Большой Советской Энциклопедии" про них навіть і рядка знайти не вдалось. Щоправда, в українській історичній енциклопедії все ж знайшлось місце для коротких відомостей про славних Аркасів.
Та підемо далі і простежимо подальшу долю адмірала Миколи Аркаса і його нащадків.
Ще не будучи адміралом Микола Аркас одружився з Софією Богданович і 7 грудня 1853 року у них народився син, також Микола. І хоча батько прагнув долучити сина до морської справи, але той не захопився морем, – дослужившись до орденів і чинів він звільнився на берег з посади помічника капітана, де в подальшому досяг рангу статського радника та посади почесного мирового судді Херсонської округи. Але в даному випадку не цим цікава особистість Миколи Аркаса, а тим, що Микола Миколайович Аркас став помітною постанню української національної культури і суспільного життя, видатним українським культурним діячем, композитором та істориком.
Як так вийшло, що сім'я імігрантів з Греції, сім'я, яка вірою і правдою служила Російській імперії змогла виховати справжнього українського патріота. Дослідники звичайно відзначають вплив матері, Софії Богданович, яка походила з старовинного полтавського козацького роду. Але не тільки, – ще змолоду Микола Аркас захопився збиранням українських народних пісень в селах довкола Миколаєва і зібрав їх біля 400. Отже можна відзначити і роль народної культури, вулиці. Крім того, значну роль у вихованні Аркаса також відіграли вчитель музики Одеської гімназії композитор Петро Ніщинський, та університетські вчителі з Новоросійського (Одеського) університету І.І. Мечников, І.М. Сєченов, О.О. Ковалевський.
До речі, час од часу з'являються "історичні дослідження новоросів", які намагаються стверджувати, що освоєння Півдня України є виключною заслугою російського населення, яке було завезене з центральних областей Росії на землі сучасної Одеської, Миколаївської та Херсонської областей. Цікаво, якщо освоювали росіяни, то де тоді Микола Аркас, син командувача Чорноморського флоту, міг назбирати аж чотириста народних пісень?
Вже за часів Незалежності в місті Миколаєві в пам'ять про Миколу Миколайовича Аркаса встановлено меморіальну дошку по вул. Нікольській, 13, а також пам'ятну стелу на вулиці Адміральській, при вході до Палацу творчості школярів. Про Аркасів миколаївцям також нагадують знамениті мраморні леви, які колись прикрашали вхід до будинку Аркасів, а в подальшому стали окрасою центральної вулиці міста.
Та не тільки зібранням пісень прославився Микола Аркас. Саме він створив першу оперу на Шевченківський сюжет – за поемою "Катерина" – і написав до неї лібрето. Опера була видана в Миколаєві 1897 року, а 1899 року була вперше поставлена трупою М.Кропивницького. Микола Аркас проводив також і активну суспільну роботу, був активним учасником миколаївської "Просвіти". І ця діяльність ні в якому разі не була випадковою – і про це якнайкраще свідчать рядки, написані Микола Аркасом ще в молоді роки:
Можливо, скоро я загину
В жорстокім, праведнім бою,
Та не забуду в цю годину
Тебе, кохана Україно,
І добрим словом пом'яну...
Нещодавно відбулась досить цікава і показова подія: окремі "свідомі громадяни Криму" перешкодили встановленню на Графській пристані в Севастополі меморіальної дошки в пам'ять про 90-ту річницю підняття кораблями Чорноморського флоту національного прапора України. Цікаво, а який ще прапор могли підняти кораблі, на чолі яких стояли офіцери, виховані командувачем флота адміралом Миколою Аркасом, який крім підлеглих офіцерів виховав ще й власного сина – справжнього українського патріота? І якщо ми поважаємо себе і історію, на Графській пристані має бути пам'ятна дошка про підняття прапорів, бо вона також буде встановлена і в пам'ять про славний рід командувача Чорноморського флоту Миколи Аркаса та його нащадків.
Таки схоже, що історію треба не тільки переписувати, її треба писати з чистого листа, бо якось дуже скидається на те, що "спєци", які за радянських часів керували, а в сучасній Російській Федерації продовжують керувати "історичними дослідженнями", ставили і продовжують ставити перед дослідниками історії і авторами підручників завдання не викласти історичну правду, а всіляко її приховати і знищити. І незавершений, і далеко не повний приклад історії роду Аркасів є цьому більш ніж показовим доказом...
Література.
Жадько В. Грек із душею українця: Роман-пошук. – К., 2003.
Літературна Миколаївщина в особах: Бібліографічний покажчик / За ред. Бойченка В.П.; Склад. Полівода Н.А. – Миколаїв: Ганна Гінкул, 2001.
Миколаївщина: Літопис історичних подій. – Херсон: Олді-плюс, 2002.
Шкварець В. Микола Миколайович Аркас: життя, творчість, діяльність. – Миколаїв-Одеса: Тетра, 2002.
Шкварець В., Мельник М. Історія рідного краю. Миколаївщина: Навч. посіб. – 2-е вид. – Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили; Одеса: ТОВ ВіД, 2003.
(даді буде)
ANONIM 
