Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Україна – це Русь, але не Росія!

Киянин Передрук | 8.04.2008 10:58

8
Рейтинг
8


Голосів "за"
11

Голосів "проти"
3

Передрук – "нарізка" аргументів і фактів. Росіяни вже роками стараються переконати українців, що в минулому, слово москаль означало тільки вояк-солдат, навіть коли історичні перекази і документи цього погляду не підтримують. Для українців, назва москаль оригінально немала негативного значення. Але росіяни, чомусь, вважають це слово образливим...

"Сегодня уже редко кого-либо посетит сомнение по поводу того можно ли Киевскую Русь называть Древнерусским государством. И это при том, что к ней, как мы неоднократно говорили, не применимы понятия территориальной целостности, единого экономического, культурного и политического пространства. Не было даже четко определенных границ. К тому же политические функции оно скорее всего вообще не выполняло.В этническом плане – сегодня это уже достаточно ясно – население ее нельзя представить в виде "единой древнерусской народности". Жители Древней Руси достаточно четко делились на несколько этнических групп – с разной внешностью, языком, материальной и духовной культурой. При всей кажущейся близости они различались системами метрологии и словообразования, диалектными особенностями речи и излюбленными видами украшений, традициями и обрядами.Не менее сложно на формально-логическом уровне объяснить, какое отношение могли иметь события, происходившие в IX-XVII вв. в Киеве и Чернигове, Владимире Волынском и Переяславле Южном, Минске и Берестове, к истории России, которая разворачивалась по преимуществу на периферии той Руси и далеко за ее пределами (включая Дикое Поле, Заполярье, Урал, Сибирь и Дальний Восток) ...Летописную "Русскую Землю" А.Н. Насонов считал государственным образованием восточных славян, сложившимся в IX в. и ставшим ядром Древнерусского государства. Анализ более семисот упоминаний "Русской земли" в летописных сводах во второй четверти XIII в. позволил уточнить значение этого словосочетания, как принято говорить, "в узком смысле". Работы А.Н. Насонова, Б.А. Рыбакова, В.А. Кучкина дают полное представление о том, что: "летописцы XI-XIII вв. к Русской земле относили Киев, Чернигов, Переяславль, на левом берегу Днепра Городец Остерский, на правом берегу Днепра и далее на запад Вышгород, Белгород, Торческ, Треполь, Корсунь, Богуславль, Канев, Божский на Южном Буге, Межибожье, Котельницу, Бужска на Западном Буге, Шумеск, Тихомль, Выгошев, Гнойницу, Мичск, бассейн Тетерева, Здвижень...Основная часть Русской земли лежала на запад от Днепра.[Данилевский И.Н. Древняя Русь... C.171.]

Вполне возможно, что южные границы этой земли в более раннее время, чем XI-XIII вв., от которых сохранились летописные известия, были несколько иными, чем они вырисовываются по таким известиям. Во всяком случае летописное описание первого нападения печенегов на Киев в 968 г. не упоминает никаких городов возле него. Для защиты страны от этих кочевников Владимир ставит крепости на Стугне, и очевидно, что именно Стугна в конце Х в. была пограничной рекой владений Владимира, а не более южная р. Рось, от наименования которой некоторые исследователи пытались вывести название Русь. Свидетельства конца Х в. позволяют считать, что Поросье в состав древней Русской земли не входило, хотя по данным конца XII в. считалось ее частью. В целом же древняя Русь простиралась не в меридиональном, а в широтном направлении. Ее большая часть, располагавшаяся в правобережье Днепра, занимала главным образом водораздел, отделявший бассейны Припяти и Западного Буга от бассейнов Южного Буга и Днестра. На западе Русская земля достигала верховьев Горыни и Западного Буга".В то же время "в состав Русской земли не входили Новгород Великий с относящимися к нему городами, княжества Полоцкое, Смоленское, Суздальское (Владимирское), Рязанское, Муромское, Галицкое, Владимиро-Волынкое, Овруч, Неринска, Берладь". Данилевский И.Н. Древняя Русь глазами современников и потомков (IX-XII вв.): Курс лекций: Учебное пособие для вузов. -М.: Аспект Пресс, 2001, -С.171-172

"... географические названия средневековья отнюдь не всегда совпадали с тем, что мы сегодня понимаем под каким-то названием. Сегодня для нас Русь обозначает всю тогдашнюю землю, населенную русскими. А вот тогдашние люди считали несколько иначе... Всякий раз, едва доведется читать о событиях XII-XIII столетий, необходимо помнить: тогда "Русью" называли часть населенных русскими областей – киевское, переяславское и черниговское княжества. Точнее: Киев, Чернигов, река Рось, Поросье, Переяславль-Русский, Северская земля, Курск. Сплошь и рядом в древних летописях пишется, что из Новгорода или Владимира... "ехали в Русь"! То есть – в Киев. Черниговские города- "русские", а вот смоленские – уже "нерусские". Историк XVII века: "...славяне, прародители наши – москва, россиане и прочие..." Именно так. Не зря на западноевропейских картах очень долго русские земли разделялись на " Московию" (север) и "Россию" (юг). Последнее название продержалось крайне долго – как мы помним, обитатели тех земель, где ныне располагается "Украина"... Таким образом, к летописным сообщениям вроде "такого-то года орда напала на Русь" нужно относиться с учетом того, что сказано выше. Помнить: это упоминание означает не агрессию против всей Руси, а нападение на конкретный район, строго локализованный."

А.А.Бушков Россия, которой не было: загадки, версии, гипотезы.- М.: олма-пресс; СПб.: "Нева"; Красноярск: "Бонус", 1997. -C.117.

"у 1148 p. князь Ізяслав Мстиславич, з'явившись до Новгорода, повідомив, що залишив Руську землю. У наступному році син князя Юрія Довгорукого Ростислав, вигнаний зі своїх володінь, приїхавши до батька в Суздаль, сповістив: "Чув я, що хоче тебе вся земля Руськая". Дізнавшись про долю сина і "зажурившись соромом" його, князь промовив до себе: "Чи ото нема частки в Руській землі мені і моїм дітям?".... у 1148 p. Ізяслав Мстиславич, передаючи місто Божськ, розташоване на річці Західний Буг, вищезгаданому Ростиславу, наказав йому: "А ти постережи землю Руську звідтіля". Автор "Галицько-волинського літопису" характеризує волинського князя Романа Мстиславича, який об'єднав більшість українських земель під своєю владою,"державцем всеї Руської землі", "самодержцем всеї Русі" - у розумінні власне українських земель. Таким чином, поняття "Русь" виникло й сформувалося у Середній Наддніпрянщині, яка стала етнічним ядром України."Смолій В.А., Степанков В.С. Історія України: Давні часи та середньовічча: Проб. підручб для 7кл.- К.: Освіта, 2000. – С.23

"У 1199 p. волинський князь Роман Мстиславич (близько 1160-1205 pp.), син Мстислава Ізяславича, об'єднав Галичину з Волинню й одночасно оволодів Києвом, створивши могутню державу з центром у Володимирі, яка охоплювала більшість українських земель і простягалася від Карпат до Дніпра. Літопис називає Романа "самодержцем всієї Русі""Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України/ Ред. Я. Грицак, О. Романів.- Львів: Вид-во Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові, 1992. -С.26.

Професор Вільного університету в Празі С. Шелухин у дослідженні "Україна – назва нашої землі з найдавніших часів" пише: "... Подамо ще кілька прикладів з Густинського літопису ради термінології. Під 1362 p. читаємо в Густиис. Літоп.: "Олгерд от Подоля ізгна власть Татарскую. Сей Олгерд і і н н и я Р у с к і я держави во свою власть пріят, і Кієв под Феодором князем взят".Під 1367 р.: "Олгерд же, собрався вскорі, і нападе в М о с к в у" (Обидві цитати з Густ. л., стор. 350.). Москва не Русь і не Руська держава. А щодо виразу."Рускія держави", то в листі до турецького султана 14. октября 1648 року Богдан Хмельницький підписався: "Гетьман Війська Запоріжського і в с и х Русей" (Арх. давн. актів м. Кракова, збір. Піноччі, Acta publica,1.). Тому "всих", що Москва не Русь, і нарід Московський не Руський нарід. Україна по народному називалася Україною, а по книжному, з імени пануючого покорителя, називалася політичною назвою Русь, Росія. В запису Густинс. під 1399 р. Україну названо "Руская земля". Під 1406 р. читаемо, що "Свидригайло... начат много зла з Москвою творити Литовській землі і Русі". Під 1414 р. читаємо, що "Фотій митрополит, по обичаю живучи в Москві, дані же многі от Руских священників ізямаше... Вітолт же не любяще сего, еже із его князства дані в о і н у, о б л а с т ь ізносят, повелі его (Фотія митрополита) зо всего ограбити і ні з чим на Москву отпустити". Під 1415 р. там таки читаемо: "Вітолт, вел. кн. Литовський, бачивши, що митрополити, приходивши з Москви в Київ, забірають з св. Софії все, що красно", і "в М о с к о в с ь к у землю" односять, щоб не умалялося "багатство в землі Р у с к о й", скликав єпископів Чернігівського, Полоцького, Луцького, Володимерського, Туровського й ін. священників та множство бояр і наказав їм обрати свого митрополита. Вони обрали Григорія Цемивляка і Вітолт послав у Царгород до патріярха Калліста прохання "посвятити іного митрополита Київу, бо не хощет митрополитов Московських". Патріярх "благослови Русі посвятити собі Григорія на митрополію Київську" (Густинс. літоп. стор. 256, 350-358.)..."С. Шелухин Україна – назва нашої землі з найдавніших часів. – Бескид Дрогобич. 1992. -C.142-143

"Року 1655 Богдан Хмельницький казав польському послові, Станіславові Любовицькому: "Я став у ж е паном всієї Руси і не віддам її нікому"." (тобто, після укладання військового договору з Москвою) Полонська-Василенко Н. Історія України у 2-х томах. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року. – К.: "Либідь", 1992. -С.27.

"...Серед цих матеріалів особливо цікаві щоденник та подорожні нотатки шведського дипломатичного агента Й. Маєра, який влітку 1651 р., напередодні битви під Берестечком, проїжджав західноукраїнськими землями, повертаючись із Криму до Швеції (там само, с. 8-43, 48-59), а також реляції шведських послів до Хмельницького Ґ. Веллінґа й Ґ. Лільєкрони (там само, с. 201-210, 219-278, 186-318)... Цікаво зазначити, що, називаючи українські землі "Руссю" (Russland), Маєр говорить про намір Хмельницького звільнити "всю Русь" від польського панування. Про це, зокрема, він дізнався від турка-яничара і татар, які йому повідомили, що, "підійшовши до Кам'янця, Хмельницький послав угорського палатина до польського короля і доручив йому передати, що вся земля від Кам'янця до Львова має належати Україні (also Ukraynen behalten mochte) " (там само, с. 19). Отже, наміри гетьмана визволити від шляхетської Польщі всі "руські землі" і об'єднати їх в українській козацькій державі були в той час досить відомі в сусідніх державах. До цього слід додати, що Маєр не відділяв козаків від українського населення (русів) і називав їх "руськими шляхтичами" ("Cosaken als russische Edelleute") (там само, с. 48). Це визначення є також свідченням того, що в козаках він вбачав особливу суспільну верству, близьку за своїм статусом до західного рицарства (дворянства). У щоденнику Маєра зібрана різнорідна інформація про Україну, головним чином військово-політичного змісту. Вона позбавлена системності, нерідко невивірена, заснована на чутках, але разом з тим автор щоденника ретельно вказує Заповітною метою Богдана Хмельницького було визволення від польсько-шляхетського панування "всієї руської землі по Львів, Холм і Галич" та приєднання її до Української козацької держави. Ще в 1649 р. він заявив польським послам, що західні її кордони мають сягати тих меж, до яких простягалася влада великих київських князів і дотепер звучить руська мова (576. с. 504-505). В цих планах і боріннях Богдана Хмельницького з особливою виразністю проявилася свідомість спадкоємного зв'язку з Київською Руссю, її державністю, яка була притаманна українському козацтву в пору його розквіту. З часом Хмельницький остаточно утвердився в цій думці, а в 1654-1657 pp. вона стала визначальною лінією його державної політики. Тому претензії Карла Ґустава на західноукраїнські землі викликали у нього глибоке обурення, він вважав це порушенням прав України, здобутих у війнах з ворогами, і у відповідь на згадану вимогу шведського короля рішуче заявив, що "став уже паном всієї Русі і нікому іншому ніяким способом її не пустить" (там само, с. 505)." Дмитро Наливайко Очима Заходу: Рецепція України в Західній Європі XI-XVIII ст. – К.: Основи, 1998. – C.263

"В переговорах із поляками гетьман неодноразово наголошував на намірі "відірвати від ляхів всю Русь і Україну", звільнивши "з лядської неволі... народ всієї Русі"... утворювана Українська держава розглядалася як спадкоємиця Київської Русі. Б.Хмельницький повідомив Г.Унковському про можливість замирення з Річчю Посполитою лише за умови визнання її урядом незалежності козацької України в тих кордонах, що "володіли благочестиві великі князі..." Протягом цього часу відбувалися серйозні зміни і в самосвідомості українців: пришвидшується розвиток понять та ідей Батьківщини, її єдності та незалежності, чуття спільної мети й ідентичності. Польський історик другої половини XVII ст. В.Коховський засвідчує, що під час переговорів у Переяславі полковник Ф.Джеджалій заявив польським послам: "Майте для себе Польщу, а Україна нам, козакам, належить". Український посол С.Мужиловський, розмовляючи в лютому в Москві з російськими сановниками, підкреслив: нині Україна "стала вже їх, козацька земля, а не польська і не литовська". Російський гонець до Варшави Г.Кунаков у другій половині січня повідомив Москву, що в Смоленську поширилася звістка про готовність Б.Хмельницького і старшин замиритися з королем на тих умовах, щоб він "поклав би правління Київською і Білою Руссю (у даному випадку йшлося про Україну – авт.) на їх гетьманську волю, а сам би король до Києва і в усі білоруські міста ні в управління і ні в що не втручався". За визнанням польських посланців, котрі в травні побували в козацькій Україні, там "немає короля і не чути про іншу владу, окрім гетьмана з Військом Запорозьким" і "хлопство всієї України" покладає надії на Б.Хмельницького, що він "їх з підданства Речі Посполитої зможе звільнити". У політичному житті відбувається заміна "генеральної" (чорної) ради старшинською, зміцнення гетьманської влади.

Окреслюється процес відродження ідеї українського монархізму, становлення монархічної форми правління. Б.Хмельницький уперше прямо чи опосередковано починає висловлювати думку про свою владу не як владу виборного гетьмана, а як самодержавну владу володаря України. 22 лютого він заявив польським послам: "Правда то єсть: жем лихий і малий чоловік, але мі то Бог дав, жем єсть єдиновладцем і самодержцем руським". Відомо, що єрусалимський патріарх Паїсій надав йому титул "князя Русі" й прирівняв його до Костянтина Великого (римський імператор Костянтин І Великий). Польський анонімний автор праці про королювання Яна Казимира (кінець XVII ст.) наводить дані, що під час переговорів із трансільванським посольством Б.Хмельницький обіцяв князеві Д'єрдю II Ракоці допомогти захопити польську корону за умови визнання його, гетьмана, незалежним "князем всієї Руської землі" зі столицею в Києві.

У листі до короля від 8 березня члени польського посольства підкреслювали: "йому (Б.Хмельницькому – авт.) вже не про козацтво [йдеться], тільки про володаря й князя Руських провінцій, як він наказав звертатися до нього, хоч і скритно". Нова політична програма висувала як першорядне завдання включення до складу держави Західного регіону. З огляду на це насамперед потрібно було закріпити за собою контрольовану територію. І за умовами укладеного 25 лютого з польським посольством перемир'я гетьман добився визнання де-факто автономії козацької України. Кордон між нею й Річчю Посполитою мав проходити по ріках Горинь, Прип'ять та м.Кам'янець-Подільський, через який заборонялося переходити польсько-литовським і українським підрозділам, урядовцям і шляхті."Історія України: нове бачення. В.Ф.Верстюк, О.В.Гарань, О.І.Гуржій та ін.; під ред. В.А.Смолія. – К., "Альтернативи", 2000. – С.95-96

"Усі київські митрополити ревно зберігали свій давній титул "всія Русі". Так було до часів Брестської унії 1596 р., так стало і після відновлення Київської православної митрополії в 1620 р. Митрополити Михайло Рогоза, Іов Борецький, Ісая Копинський, Петро Могила неодмінно іменувалися і "всія Россії". Характерним у цьому плані є акт обрання митрополитом Київським Петра Могили. "Мы, сановники й рицарство, й все духовенство, обивателя корони польской и великого княжества литовского, люди народа русского, религии греческой... участвуя все сообща, по древним правам и обычаям, в избрании общего пастыря нашего, митрополита всея Руси" [14-Акт избрания Петра Могилы в митрополиты Киевские // Кисвские епархиальные ведомости. -К., 1867.-V. 8, -С. 244.].

Слідом за церквою аналогічним ставленням до назви країни відзначалася і гетьманська влада. Петро Конашевич-Сагайдачний у листі до польського короля Сигізмунда III, надісланому у березні 1622 р., називає свою країну Руссю. "Особливе Уния, за милостивым Вашего найяснейшего королевського величества позволением, теперь з Руси через святейшего Феофана патриарху Иерусалимского знесенная, абы впредь в той же Руси никогда не отновлялась". У літописі Самоїла Величка у цьому звернені гетьмана П. Сагайдачного вжитий термін "вся Русь" [15-Цит. за: Максимович М. О. Собрание сочннений. Т. 1.-К., 1879.-С. 267 (375) ]. Іван Виговський в листі до короля Яна Казимира називав козацьку державу також Руссю. "Я, як вірний підданий Вашої королівської величності, буду старатися всю Русь принести до ніг Вашої королівської величності" [16-Kubala L. Wojny dunskie i pokoj oliwski. – Lwow, 1922. -С. 107.].

У Гадяцькому договорі 1658 р. І. Виговського з польськими комісарами Я. Бенєвським і А. Заблажевським Руська земля виступає фактично в якості офіційної назви козацької держави. Окремим пунктом обумовлено титул гетьмана, який, напевно, за наполяганням самого І. Виговського зв'язувався з назвою країни. "Гетьману іменуватись "Гетьманом Руським і першим воєводств Київського, Браславського і Чернігівського сенатором". В іншому пункті цього документу говориться про "Руські Запорозькі війська" [17-Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России.- М., 1822.- С. 135.]. Йдеться, по суті, про юридичне закріплення повного титулу гетьманів, який вони фактично мали з останньої чверті XVI ст. У Привілеї Стефана Баторія від 19 квітня 1579 р., фігурує термін "гетьман Руський". Для козацьких гетьманів це визначення рівнозначне визнанню їхньої якщо не реальної влади над усією Південною і Західною Руссю, то, принаймні, права на таке володіння, успадкованого від великокнязівських часів.

Не випадково Богдан Хмельницький називав себе князем руським, "единовласникомь и самодержавцемь Рускимь", а свою державу – князівством, межі якої сягали Львова, Холма і Галича. Такий титул був наданий йому єрусалимським патріархом Паісієм, який, назвавши Богдана князем (duca) Русі, порівнював його з Костянтином Великим [18-Сборник статей и материалов по истории Юго-Западной России: Из Киевской комиссии для разбора древних актов.- Кю, 1916.-Вып. 2.-С. 134.]. Тут напрошується очевидна паралель з Володимиром Святославичем, якого давньоруські літописці вважали другим Костянтином."П.Толочко Русь-Мала Русь-руський народ у другій половині ХIII-ХVII ст. // "Київська старовина", N3/1993.

Професор Вільного університету в Празі С. Шелухин у дослідженні "Україна – назва нашої землі з найдавніших часів" пише: "Адам Кисіль 31-V 1648 p. написав Прімасові, що Б. Хмельницький... всі Українські провінції проголосив своїми взятими шаблею... і утворює собі державу". (Архив Чарторийських, cdx. 142, f. 132, a. 26. Ліпінський, с. 181.) 14 окт. 1648 p. "Б. Хмельницький в проханні до Султана про протекцію над Україною підписався "Гетман Війска Запор. і всих Русей". (Ар. дав. актів м. Кракова, Acta publ. I, Збір. Піноччі. Ліпінський, с. 181.) Руси були: Київська, Переяславська, Галицька, Чорна, Біла, Мала, Молодша, Старіша і т. д., а соборно всі вони: Русь. Так і України: Брацлавська, Волинська, Київська і т. д., а всі соборно – одна Україна. "Всі Українські провінції" – це всі України, як "всі Руси". – В вересні 1648 р. Львівські обивателі написали королевичеві Кардові, що вже "руське повстання сполучене з хлопським рухом... опанувало Україною" (Пам. Кієвс. Арх. Ком., т. I, в. 1. с. 269. Ліпінський, с. 163.) "С. Шелухин Україна – назва нашої землі з найдавніших часів. – Бескид Дрогобич. 1992. -C.232

"Грецький термін "Росія" з'являється вперше в державних актах Царгороду в ХІІ-тому столітті і означає місто Керч. В пізніших століттях є воно в очах греків символом потуги грецької віри: доказом цього є наречения переможного гетьмана України, Хмельницького, володарем Росії в 1650 році. Значило це тільки, що він опікується грецькою вірою на Сході Європи."Ю.Липа Розподіл Росії. Науково – популярне видання. – Львів: ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА НАН УКРАЇНИ, 1995. -C.27

"Внаслідок Хмельниччини була не лише утворена нова державна формація "Войска Запорожского Украйна", як її називали у Москві, а й відновлена давня Руська держава – "Государство Росийское" (в розумінні Україна: лист Богдана Хмельницького до московського царя 17.02.1654 р.)."

Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика.1710 рік / [Пер. з латин, та приміт. М. С. Трофимука; Передм. та загальна наукова редакція О. Пріцака;Післяслово О. П. Трофимук та М. С. Трофимука]; Мал. О. В. Штанка.- К, 1994. -С.60

Польский гетман Ян Радзивіл в 1653 р., шукаючи помочі проти Богдана Хмельницького, писав до Волошського Господаря: "Буде бій останній: або Полякам погибель, або Русі. Коли переможуть Поляки, то вкрай загине рід і віра руська і вся Україна з великою жалістю серця людського іспустошена буде". Рід руський – це пануюча українська верства, а Україна – це територія і нарід на ній.

Акти Ю. і Зап. Рос., Архивна Ком., 1861, т. ІІІ, 337.

"Всі більш освічені українці і навіть розумніші люди з поспільства звали москвинів як півдикий, темний народ і вже тому не могли нічого доброго сподіватися від зв'язку з тим народом. Бракувало також конечних психологічних передумов для якогось об'єднання і з боку московського. Москвини тоді себе не вважали за один народ з народом українським, тільки виразно себе відмежовували від українців, яких звали "черкасами".

Себе москвини звали "людьми московськими", державу свою звали державою московською, і лише нечисленна група з оточення московського царя та з духовенства знала, що московський цар почав титулуватися "всея Вєлікія Росія самодержцем". Але, як побачимо далі, і український гетьман уважав себе володарем "Великої Росії". Такий стан був наслідком того, що коли ще за короля Юрія І візантійський патріарх погодився іменувати окремого митрополита для Галицько-Волинської держави. – то надав йому титул "митрополита Малої Руси'', залишаючи за київським митрополитом титул "митрополита всея Руси", або, як його почали титулувати, митрополита "Великої Роси". Митрополит київський переїхав (не переносячи формально своєї столиці) до Москви і привіз із собою той титул, а потім митрополити київські з Москви переїздять до Вільна. Тоді, без згоди царгородського патріарха, москвини в 1448 році проголошують єпископа рязанського "митрополитом московським", а що перед тим митрополити київські, які жили якийсь час у Москві, звалися "митрополитами Великія Росії", - то і цього титулу додають собі безправно московськи митрополити. Пізніше, за прикладом митрополитів, починають себе і московські царі титулувати "самодержцями всієї Великої Росії", але цей титул був ними взятий від митрополитів, а не внаслідок переконання, що московська держава є єдиним спадкоємцем Києва.

Тому створилася така ситуація, що в часі, коли було складено Переяславську умову, – хоча московський цар і титулував себе володарем "Великої Росії", однак і українська влада вважає, що вона заступає інтереси цілого "народу російського", розуміючи назву "російський" як грецьку назву "народу руського", себто як "вчену", урочисту назву українського народу Але обидва народи вважають себе цілком чужими. Тому хоча б у1482 році москвини намовляють татарського хана Менглі-Герея напасти на Київ і пограбувати його, а вдячний хан, зруйнувавши місто, посилає в дарунок московському царю золоту чашу і дискос з пограбованої ним київської Святої Софії."Бжеський Р. Переяславська угода в планах Богдана Хмельницького та "переяславська легенда"/ Післяслово В.Морозова. -Львів, 1998. -C.12-13.

"Московія, як жорстока по своїй природі, мілітарна орда, була заснована їв. Калитою (зятем і лакизою хана Узбека). "Москва... основана на крові", М. М. Карамзін, "І. Г. Р.", т. 2, cтop. 142, 1892 p. Живе вона з того, що грабує селища мирних сусідніх племен... Чому Москві християнізм не шкодив у житті державному? У Москву примандрував Візантійський патріярх Єремия у липні 1588 року. У Константинополі панують могаметани ("плем'я Агар'янське"). У св. Софії вище вівтаря напис: "Могамет переміг Христа". Знать Московська (вихрещені потомки ханів Татаро-Монгольської орди) сказала Єремиї, що він отримає золото, соболі, діяманти, коли освятить Москвина (митрополита Іову) на патріярха Московського і всея Руси.

"Я не можу цього зробити. Бо це означатиме, що Московитія стала незалежною від патріярха Візантійського", - відповів Єремия. "Не висвятиш, то загинеш у в'язниці, под караулом", – сказав йому татарин (віце-цар Б. Годунов)... Годунов дивився на християнізм так, як і його предок хан Батий. Патріярх Єремия сидить у в'язниці. Повітря затхле... їжу Подають на лопатці через дірку. Починають жалити блощиці, воші. І, щоб урятувати собі життя, патріярх Єремия 122 січня 1589 р. у Москві у церкві Успіння, піднявши хреста, проречав: "Православний цар, вселенський патріярх і собор священний возвишає Іову на престол патріярха всея Руси". Знать Татарська (творці державної Московитії) – Годунов, Мансуров, Чулков, Тарханов, Бутурлін, Темірязєв, Бекламішов і сотні таких, як вони, в екстазі тріюмфу. "Старий Рим упав від єресі Апполінарової, а новий Рим (Константинополь) окупований "безбожним плем'ям Агар'янським". Москва – Третій Рим! Москвини натхненні заповітом Чингіс хана Темуджіна (текст заповіту зберігається в Москві). Темуджін мріяв покорити народи Світу. Створити Світову Татарську Орду. (Звідси месіянізм: Світова Комуністична Держава з столицею Москвою)."Мудристь Української Правди: Наука РУНВіри; Силенкиянин; Віра в Дажбога.- К.: АТ "Обереги", 1996. -C.196-197

"... Є зовнішні підстави думати, що тут річ про вжиток у титулі, бо поставив до цих слів лапки, а слова дійсно відповідають титульному оригіналові. Одначе вони в титулі царя Московського вживалися й раніше, як і вираз "всея Руси". Чого тільки не накопичували в царський титул, щоб маніфестувати претензії на чужі землі.

Не мавши ні Білоруси, ні України, в титулі царя писали "всея Руси" самодержець. В царській грамоті 19. дек. 1649 р. (П. 3. Зак. Рос. ім. ч. 20), або в грамоті Калязінському манастиреві 20. авг. 1652 р. (П. 3. 3. Р. ім. ч. 81) в царськім титулі стоїть "Великія, Малия Руси". А це ж було вже до Переяславського дог. 1654 р.! Що до надежности Великоросів, Малоросів і Білорусів до одної Руської Київської нашої держави, то це походить на те, як би хто твердив, що Еспанці належать до одної з ними Австро-Угорщини, бо там і там династія Габсбургів. Тут тенденція направити думання проти самостійників на шлях "Єдиної Неділимої Росії", щоб полегчйти пропаганду межи Українцями про федерацію з Москвинами. Вказівка, що Українці хотять автономії в федеративній Росії, в фальшуванням національної думки... "

С. Шелухин Україна – назва нашої землі з найдавніших часів. – Бескид Дрогобич. 1992. -C.57

1618, вересня 3. Москва. З грамоти царя Михайла Федоровича до козаків. "... И как к вам ся наша грамота придет, и вы б были на нашей службе в походе // с околничим нашим и воеводою со князем Григорьем Костянтиновичем Волконским и нам служили за святые божий церкви и за святую истинную православную крестьянскую веру. И за нас и за все крестьянство против литовских людей и черкас стояли и с ними билися, сколко милосердый бог помочи подаст... Тем бы себе от бога милость, а от нас, великого государя, жалованье, и Московского государства ото всяких людей честь и славу // получили. А однолично б вам службу свою к нам совершить, по нашему указу с околничим нашим и воеводаю со князем Григорьем Констянтиновичем Волконским в походе быти и нам служити, за святые божий церкви и за святую истинную православную крестьянскую веру против литовских..." 1618, вересня 7. Москва. Царська грамота Г.В. Волконському."... А что они говорили бутто княз Борису ведено их побить, и то нехто вместил в люди на смуту по засылке изменников наших, которые ныне с литовским королевичем хотели тово, чтоб их, атаманов и казаков, от нас и ото всего Московского государства отлучных учинить, а изменником бы нашим с литовскими людми Московским государством завладеть и православ//ных крестьян побить. А что они сказывали тебе, что проняслос то слово от Сенки от кадашевца, а Сенка, де, кадашевец, быв на Коломне поехал к Москве, и по нашему указу Сенку кадашевца ведено на Москве сыскат...."1618, вересня 7. Москва. Царська грамота до козаків з війська Г. К. Волконського."От царя... Были вы на нашей службе в Колуге и в походе з боярином нашим и воеводою со князем Дмитреем Михайловичем Пожарским и ныне в посылках от князя Григорья. И та ваша служба и раденья нам и всему Московскому государству ведомо. И мы за ту вашу службу вас похваляєм. И пожаловали вас, велели вам дать наше денежное жалованье и велим наше жалованье прислат к вам вскоре. И вперед хотим // вас держать в нашей царской милости незабвенно... великого государя, жалованья, а Московского государства ото всяких людей честь и славу получили, и прежних бы служеб, как оне служили под Москвою, не потеряли. А как будете все вместе, и мы, уповая на изреченною милость божью, чаем его // всещедрые милости, на полских и на литовских людей и на черкас победу и одоление..."1618, вересня 9. Москва. Царська грамота до козаків, які перебували у війську Г. К. Волконського." От царя... Служба ваша, как вы будучи в Колуге и в походе з боярином нашим со князем Дмитреем Михайловичем Пожарским, а ныне с околничим нашим со князем Григорьем Костянтиновичем Волконским против разорителей веры крестьянские полских и литовских людей и черкас стоите и с ними бьетесь, нам и всему Московскому государству ведомо... И как к вам ся наша грамота придет, и вы б, помня бога и душ своих, к нам и ко всему Московскому государству службу свою, и дородство, и крепкостоятелство исполняли, против разорителей веры крестьянской, полских и литовских людей и черкас, стояли, шли к околничему нашему и воеводе ко князю Григорью Волконскому. А со князем Григорьем шли на Коломну тотчас и стали на Коломне на посаде в Спаском монастыре, что за торгом, или где пригож, и укрепилис крепостми для приходу черкаского..."

1618, вересня 10. Царська грамота до козаків, які перебували у війську Г. К. Волконського."От царя... Служба ваша, как вы, будучи в Колуге и в походе з боярином на- шим и воеводаю со князем Дмитреем Михайловичем Пожарским, и ныне с околничем нашим со князем Григорьем Костянтиновичем Волконским против разорителей веры крестьянские полских и литовских людей и черкас стояли и с ними билис, нам и всему Московскому государству ведомо. И мы за ту вашу службу вас похваляєм и хотим вас жаловать нашим царским жалованьем и держать в нашей царской милости. А ныне писал к нам околничей наш княз // Григорей Волконской, что вы, атаманы и казаки, пошли от нево проч. А сказали ему, что вам стоять в селе в Высотцком и дожидатся нашего указу. И как к вам ся наша грамота придет, и вы б помня бога и души, к нам и ко всему Московскому государству службу свою, и дородство, и крепкостоятелство исполняли, против розорителей веры крестьянские полских и литовских людей и черкас стояли и шли к околничему нашему и воеводе ко князю Григорью Волконскому..."
1618, листопад. Москва. З грамоти царя Михайла Федоровича до міст."... по нашему указу послы наши, боярин Федор Иванович Шереметев с товарыщи, под Москвою с литовскими послы... сезжалисьо мирном постановленье, договорились, что королевичю и гетману Хоткееву итти со всеми полскими и литовскими людми и з черкасы из Московского государства выти в Польшу..."

1618, листопад. Москва. З грамоти царя Михайла Федоровича до калузьких воєвод."... писано от нас к вам наперед сего... что по нашему указу послы наши, бояре Федор Иванович Шереметев с товарыщи, с литовскими послы... сезжались и о мирном постановлянье договорились, что королевичю и гетману Хаткееву со всеми польскими и литовскими людьми и з черкасы из Московскаго государства йти в Литву и в Польшу, королевичю с польскими и с литовскими людьми итти на Вязьму да на Смоленеск, а черкасом итти в Запороги мимо... А ныне сказывали бояром нашим в роспросе языки, что королевич и гетман Хаткеев черкасом грошей не дали и черкасы, йдучи государства нашего из земли, хотят к городом приступать, И будет черкасы учнут воевать, и мы на них пошлем бояр своих и воевод со многими ратными людьми..."

1613, червня 18. З грамоти освяченого собору до донських козаків."А ныне выходцы и языки в роспросе бояром сказывают, что польской и литовской Жигимант король на Московское государство всякое зло умышляет и польские и литовские люди во многих [ме]стех збираютца и хотят итти под [Мос]кву..."
1615, жовтня після 6. З повідомлення Спешнєва та Б. Нестерова."... гонец Юрча говорил нам, х. т., /:/послы Исакда Богдан, Джанбек Гирей царь велел вам поклонитися, и, любя вас, прислал к вам со мною свою грамоту... В грамоте пишет... что был мои и друга моего Московского государьства недруг король, и яз в его землю с великим своим войском ездил в Бар город сквозь высоких гор, и был пять день в горех, и Барской город, села..."1616, травня після 11. З повідомлення (московітських) послів у Криму Ф.Челюсткіна і П. Данилова."... И в роспросе, де, они и на пытке сказывали царю, что польской король с нагайским Иштереком князем умышляют над Крымом и над Московским государством заодин, И будет крымской царь пойдет в Кизылбаши, и польские люди и запорожские черкасы одноконечно хотят приходить на Крым..."1616, жовтня 30-1617, лютого 15. Із запису ходу переговорів у Москві з кримським посольством."... Да октября ж в 30 день вышел ис турскова города ис Кафы жилец Богдан Исаков сын Спешнев, а в роспросе сказал, что приходили под Кафу запорожские черкасы и город Кафу взяли и выжгли, и людей побили и их, полоняников, взяли и на Русь (- Україну) вывели... "1618, січня 28. Із запису розповіді полоненого слуги П. Злоткова."... А королевич, де, ждет на весну в Вязьм/у/ Желковского с прибыльными людьми да черкас запорожских... А как, де, придет Желковской и черкасы, и королевич, де, хочет итти под Можаеск и под Москву доступать Московского государства..."1618, травня 20. Із запису розповіді переселенця з України П. Іванова."... А стародубцем против литовских людей войною никуды не ходить и с ними никакова розврату не чинить до тех мест как Московское государство с Литовским будут меж собою в миру... И он, Панка, у литовских людей ушел во Брянеск тому ныне, мая в 20 день, будет четыре недели... А на королевское место ныне в Литве выбран Дубенской. А с турским было король помирился на 5 лет на том, что вывести королю из Запорог черкас. А черкасы в те поры лежали на Украине у Белые Церкви... И из Литвы к ним приезжали послы и давали им гроши и сукна, чтоб они шли х королевичю на помочь воевать Московского государства землю. И черкасы денег и сукан не имали и отказали, что им литовскому королю и королевичю не служить и Московского государства..."Документи російських архівів з історії України. Том 1. Документи до історії запорізького козацтва 1613 – 1629 рр., Львів, 1998.

"... В, листах Канцлера і Гетмана Станіслава Жолкєвського та короля Польского Жигилюнта III з 1594 по 1620 рік постійно вживається назву "Україна", "Українці", "Москва", "Русь", "Козаки". Москву ні разу Русею або Росією не названо. ("Pisma Stanislawa Zolkiewskiego", Канцлера коронного і Гетмана. Видав Август Bielowski. Львів, 1861 p. Важніші сторінки вказано в тексті.) Назву "Україна" вжито тут в листах звиш 50 разів. В неї входять: Київщина, Поділля, Брацлавщина, Покуття. Немирів, Винниця, Бершадь і т. д. по частинах. Вжито кільки раз "Вся Україна", "Українці" вжито 5 раз (стор. 226, 367, 406, 407, 432), двічі Підкарпатська Русь названа "Україною Угорською" ("Ukraine Wengierska" – стор. 545, 547)

На стор. 205-208 читаємо договір з Московськими уповноваженими 1610 року. Подано текст Московською і Польскою мовами. Читаємо: "Москва" (держава), Московское государство, Московскіе люди – в польскім тексті "государство" передається словом "панство". Вжито як сіноніми: "Київська земля", "Україна Київська" і "Київський Край".... [С. Шелухин Україна – назва нашої землі з найдавніших часів... – C.209.]

19./30. авг. 1704 р. утворили договір "Речь Посполита Польска і Московская Монархія ". Король Польский Август II. тут титулується: "Вел. Князь Русский, Волинський, Подольский"..., а Московський цар Петро І. царем "Велікія, Малия і Белия Россії". (ПЗЗ. ч. 1.991). Волинь і Подолія тут не Мала Росія, ця назва виключена Польским титулом. Звертаємо увагу, що в 1704 р. в Московськім, офіційнім документі термін "Московская" монархія.

В договорі з Данією 12. янв... 1701 р. також "Московское государство" (ПЗЗ. ч. 1.824).

Також і в договорі межи царем Петром І і Річчю Посполитою Польскою та В. Кн. Литовським 28. іюня 1703 р. читаємо: "Монарх МОСКОВСКІЙ", "война Московская" (ПЗЗ. ч. 1.934). Не Русское государство, не Россія, не монарх Россійскій, а все те зветься Московським... назва Московії "Росія", а народу її "Русский" пішла лише з 1713 року з наказу царя Петра І.... [С. Шелухин Україна – назва нашої землі з найдавніших часів... – C.160.]

Літопис Самовидця складена в XVII. ст. і редагована в 1670-х роках, а видана Київс. Врем. Ком. для розбора древ. актів у Киіві 1878 р. В ній всюди вжито назви "Україна" і "Вкраїна". Беремо декілька виписок. "1637 р. на козаків пішли Ляхи на Україну і тоді "на Вкраїні ріки зафарбовалися од крови людської" (с. 78). В 1648 р. "Ляхи... пішли на козаків на Вкраїну" і Гет. Богд. Хм. побідив Їх. Польські державці "не мешкали на Україні, тілько уряд держали" (с. 5). "Народ посполитий на Україні... почав купитися в полки, ... панове державці Українській мусіли... уступу вати з України" (с. 12). "Гет. Хмельницький... вернувся з підЗамостя на зиму на Україну до Чигирина" (16). 1654 р. в Переяславі Б. Хмельницький "присягу виконав" цареві і "по усій Україні увесь нарід... тов учинив" (с. 36). "Козацтво Українське", "городи Українські" (с. 55). Року 1660 "знову Україна уся зостала за королем Польским, опріч Переяслава, Ніжина, Чернигова з волостями" (с. 63),

"Гет. Бруховецький, маючи з собою кілько тисяч М о с к в и, рушив з під Переяслава ку Черкасам" і побачивши, що "уся Україна противно йому бунтувться, рушив... у Польщу", (с. 84). В 1662 р. "Сомко пішов з піхотою козаків своїх і з Москвою" (с. 67). В 1668 р. рішили "Москву з городів одсилати" (с. 98). Звертаємо увагу, що нарід Московський зветься просто "Москва". В 1667р.

Гет. Бруховецький "цале отдал Україну, т. в. людей тяглих, мещан... і зараз же прябольшено воввод... в Прилуки, Дубні, Гадяч, Полтаву, Батурин, Глухів, Чернигів, Стародуб... до тих воввод, которіе зоставали в Київі, Переяславі, Ніжині" і "переписували усіх людей на Україні" (с. 90). В 1667 р. "у царя ненависть почала рости на Україну" (с. 94), "встали шатости на Україні" (96), пішла трівога "жеби не віддано України Королеві" (96). "Москва стала у Чигирині" (с. 130)... [С. Шелухин Україна – назва нашої землі з найдавніших часів... – C.150-151.]

Маємо перед собою "Договір і Конституцію свобід межи Гетманом Орликом і Війс. Запоріжським 5 Апр. 1710 р.". Написано по латині з перекладом (не досконалим) на тодішню українську канцелярську мову. Поруч з національним іменем "Україна" тут для високого стилю вжито тако ж назви: Русь, нарід Російський, Малоросійский, Козацький... Для Московії вжито лише: Московія, Московський, але і не Русь, і не Російський, бо це книжні терміни для України. І в листі Хмельницького до Московського царя 17 февр. 1654р. Гетман просить царя: "все віяско Запоріжське і весь мір православний Російский... захитити" і каже про права й свободи, які "все війско Запоріжське і весь народ Російський має надані здавен от Князів... і Королів Польских в Государстві Російскім". В цій констит. вжито кілько раз термін "Ucraina" (Україна), "городи Українські". Є тут і таке речення: Metropolis Urbs Rossiae, Kiiovia, caeteraeque Ucrainae dvitates"... (це § XIII), а в перекладі: "Город Столечний, Кіев і іние Украінскіе городи"... Дослівно це мало би бути: "Метропольний город Росії Київ і інші городи У к р а ї н и"... Росією тут в 1710 р. названо лише Україну. Переїмоновання Московії на Россію сталося пізніше – в 1713 році.

Але в Конституції метропольне місто Київ названо містом в Україні, городом України. Згадаймо Деламарра, що вказав на утворений переїменованням Московії хаос і на переведення цим способом підступної політики обману, баламуцтв і порабощень народу.164). Про "Дедукцію прав України", складену гетманом Орликом в 1712 р., ми вже подали на стор. 62. Тут тілько завважимо. що в цім державнім акті всюди вжито термін "Україна", а для Московії – Московія і Московіти. " ...[С. Шелухин Україна – назва нашої землі з найдавніших часів... – C.222-223.]

Мазепа (стор. 90-91) вивертливо, але з гідністю відповів Петрові: "Цей проект матиме багато труднощів. Народ Український шукав у Поляків, як у своїх сусідів, протекції для покою. Поки Польска Республика дивилася на його, як на союзника (coinme un аllіе), Козак додержував своїх зобовязань (Ie cosaque a respecte ses engagements) " а як тілько вона дерзнула обмежити його права, він зрікся послуху і шукав у Вашої Величности вірнішого союзника (un аlliе plus fidele). У козака закон: або смерть, або свобода (la loi du Cosaque est la mort ou la liberte). Права і вольности йому більш милі, як життя.

Я проллю кров за збереження його свободи. Нарід Український (Le peuple de l'Ukraine) швидче покине свої осідки, ні ж стане рабом. Ваша Величність хай пробачить мою одвергість. Тяжке ярмо, під яким пробував Московський нарід і до якого він звик, зовсім не надавться до того, щоб поработите горду душу Козацької нації (pour subjuguer Гате altiere de la Nation Cosaque). Швидче Швед, як Москвин або Поляк! (Plutot le Suedois, que le Moscovite et le Polonais) "...[
С. Шелухин Україна – назва нашої землі з найдавніших часів... – C.227.]

Назву "Русь", "Россія", "Русскій" і "Россійскій" засвоїли собі Москвини самочинно, політичним похищениям чужого імени для егоїстичних і злочинних цілей. Це сталося в 1713 році, коли Меншиков з наказу царя Петра І, який використав побіду під Полтавою, написав Василеві Долгорукому, послові у Копенґазі: "Во всех курантах печатают государство наше Московскім, а не Россійскім, і того раді ізвольте у себя сів перестеречь, чтоб печаталі Россійскім, о чом і к прочім ко всем дворам пісано". (Соловьев, "Исторія Россія-, т. XVII, с. 409.)

Наказано було зробити переіменовання в нутрі Московського государства, а за кордоном поведено було потрібну для цього політику, і з бігом часу фіно-монгольску народність Московії стали називати словянським народом, всупереч не тільки вище поданому з літопису (інії язиці), а і природі, і антропологічній науці, а Московську державу "Россіею" і "Русским государством" та "Русью". Утворено фальшування і баламуцтво, підступ і обман для політичних цілей панмосковизму і Московського імперіялизму. Очевидно, що для осягнення цього науку треба зробити псевдо-наукою, істину неправдою, факти підміняти вигадками, а совісність цілком відкинути, щоб було місце для безсовісносте, шарлатанства і духового людоїдства ради зоологічного насищення одної народности життям другої.С. Шелухин Україна – назва нашої землі з найдавніших часів. – Бескид Дрогобич. 1992. -C.209, 160, 150-151, 222-223, 227, 145.

Рукописна мапа 1702 р. (мапа перевернута) "Съемка и промер производились с участием Петра 1". Бачимо: "Москоская Страна Muskowiae Pars".

На жаль перенести на форум не можу, -тями не достає, – Киянин...Бируля Ю.Н. Русские морские карти 1701 – 1750гг. Копии с подлинников. (Атлас).- Спб., 1993.

"Назви "Мала Русь" і "Велика Русь" утворені грецькою психологією і пішли з синоду царгородського патріярха в 1303 р. з справи утворення Галицьке – Волинської митрополії. Київ – "мати городів Руських", а на північ – колонії Руси. За термінологією грецьких географів... (Мікра Геллас), Мала Греція – це корінна, метропольна, матерня Греція, а... (Меґале Геллас), Велика Греція – це колоніяльна Греція, грецькі колонії в Південній Італії, Сіцілії. За тією термінологією Греки в 1303 p. корінну, метропольну Русь назвали... (Мікра Росіа), Мала Росія, Русь, а колонії її на північ... (Меґале Росіа), Велика Росія, колоніяльна Русь...

назва "Велика Русь" або "Великоросів" абсолютно не в означенням її "вищости", а вказує, що тамтешня Русь була колоніяльною з Малої Руси і пішла туди з України, яка була для неї метрополією, корінною, матерньою, і головне місто якої Київ тому й звалося "матіррю городів Руських". Там ці колоністи з Руси панували над тубільним чужоплеменним населенням."
С. Шелухин Україна – назва нашої землі з найдавніших часів. – Бескид Дрогобич. 1992. -C.24.

"Хмелницький удався через послів до Алексія Михаил., государя, желаючи со всею Україною Малоросийською по обох сторонах р. Дніпра будучою і зо всим Війском Запоріжским під його зоставати протекцією при своїх древніх правах і вольностях, ... цар радостен був тому, же так значная часть землі Малоросийськоі, в православіі греко-руском зостававшої, ... без жадної війни приклоняється, і для утвержденія его Хмельницького зо всею Україною і Войском Запорожським під свою високу руку он монарх прислав у Переяслав... полномочних комисарів" (с. 95).

Тут ясно, що договор 1654 р. творили цар з одного боку і Україна та Військо Запор, з другого боку; що Україна була одна Малоросійська і друга не Малоросійська – додаток "малоросійська", як і тогобочна, – сьогобічна, козацька і т. ін. – це прикметники для ясності, і, нарешті, що "малоросійська" – це означення православ'я, греко-руської чи просто грецької віри населення та юрисдикції православного митрополита, бо та частина України, яка була під Польщею, була уніатською й католицькою, а не малоросійською.

Роль православ'я для Переяславського союзного договору мала велике значіння, і це підкреслюється хоч би такими виразами, як "Войско Запоріжське зо всім народом Україно-Малоросійським в союзі монаршім і протекції", яко "цар православний" (с. 94). Титул Гетьмана такий: "Гетьман всея по обоїх сторонах сущея У к р а ї н и Малоросийськой" (с.77), "Гетман Войска Запоріжського і всея України Богдан Хм." (с.87), "Богд. Хм. Гетман Войска Запорож. і всея України Малоросийськия" (с. 93), "Гет. В. Зап. і народа Україно Малоросийського" (с. 93), "Гетман Український" (20, 200)... "

С. Шелухин Україна – назва нашої землі з найдавніших часів. -Бескид Дрогобич. 1992. -С.149.

Академік-секретар Відділення історії, філософії та права Національної Академії Наук України, директор Інституту українознавства ім. Крип'якевича Я.Д. Ісаєвич пише: "... склалось так, що у російській мові і тепер від слів "Русь" і "Росія" утворюється один прикметник – "русский", а слово "Русь" вживається не тільки в його історичному значенні, а й як синонім сучасної Росії [19]. Природно також, що слова "древнерусский" і "русский" сприймаються як визначення одного народу на різних етапах розвитку, натомість відмінність слів "давньоруський" і "український" створює враження, начебто йдеться про різні народи. Вікова нерівноправність України спричинилась до того, що в історіографії статусу традиційної набула термінологія, яка нерідко затемнювала реальний стан справ. Наука тут повинна була б не пристосовуватись до рівня побутового слововжитку, а, навпаки, намагатись його модифікувати. На жаль, у цьому випадку трапилось інакше. Вслід за російськими авторами пішли також і більшість іноземних (західноєвропейських, американських, навіть литовських) авторів, перекладаючи термін джерел "Русь"-"русини" як "Russia-Russians", "Russland-Russen", "Russie-Russes" тощо...іноземні науковці і діячі культури... нерідко не можуть зрозуміти, що зміна народом самоназви не означає перетворення його в інший народ. Відмінність слів "руський" і "український" інколи дезорієнтує і самих українців, коли вони зустрічають в історичних документах або працях істориків слова "Русь" і "русин". Саме тому інколи лунають голоси про потребу повернутись до історичної етнічної термінології, або принаймні впровадити подвійні найменування – "Україна-Русь", "українці-русини".Я. Ісаєвич Україна давня і нова: народ, релігія, культура. Львів, 1996. С. 29,38

Дискусія про історію, початку і назву України-Руси триває і продовжується. Одна теорія нам пояснює, що слова "край" і "країна" ("наш край" і також "у країні") остаточно дали нам назву Україна. Є й багато інших тлумачень. Але цікавим є той факт, і тут це треба підкреслити, що слово "rus" в латинській мові також значить "край" і "країна". Виглядає, що хоч Русь і Україна є дві окремі назви, вони мають те саме корінне значення.

В минулому, коли Україна називалась Русь, її громадяни називали себе русичами або русинами. У них був руський закон (Руська Правда) і руський Бористен (Дніпро), а громадянин був русин (ця назва збереглася серед українців Закарпаття аж до теперішніх часів). Територія Київської Руси, підчас її найбільшої могутности (IX-XIII ст.), охоплювала велику частину Східної Европи, включаючи землі Московії (колишня назва сучасної Росії). З народних переказів знаємо, що в минулому, населення Московії називалося москалями (також московитами). Тому є дуже дивовижно коли ми чуємо як теперішні громадяни Росії кажуть: "я русский", а тільки випадково кажуть: "я россиянин". Ми знаємо що може бути "русский" котел і "русский" осел. Але, особа? Громадянин Болгарії каже: "я болгарин", не "я болгарський", а мешканець Києва не каже: "я український", а каже що він "українець". То чому, питаємо, росіянин каже: "я русский"? Виходить, що одиноким поясненням на цей дивовижний "русский" вислів росіян є той факт, що Київська Русь володіла жителями Московії і вони були "русские люди" але не почували себе як громадяни Руси, а тільки функціонували як Київсько-Руська приналежність. І тому таким способом, вони не могли бути русинами а тільки були руськими ("русскими") підданцями. Тепер, цей мовний вираз є частиною російського лексикону.

Починаючи від часів московсько-російського царя Петра І (1713 р. він перейменував Московію на Росію), росіяни майже не згадують, навіть в історичному контексті, їхню колишню назву. Тепер вони вживають Русь і Росія так якби ці назви мали одне і те ж значення. Виходить, що вони таким способом хочуть підкреслити їхню Київсько-Руську приналежність (спадщину?) і виправдати їхні амбіції, присвоювання і претензії до України. А українці термінологію своєї історії не забувають. Наприклад, назву "Украинско-Русский словарь" пишуть "Українсько – Російський словник". Українці розуміють, що мова розвивається і вдосконалюється – тому тепер мешканців Росії називають росіянами, а не москалями.

Росіяни вже роками стараються переконати українців, що в минулому, слово москаль означало тільки вояк-солдат, навіть коли історичні перекази і документи цього погляду не підтримують. Для українців, назва москаль оригінально немала негативного значення. Але росіяни, чомусь, вважають це слово образливим, зокрема коли говорили про тих росіян котрі історично не брали участи в московсько-російській віськовій службі на території України. А для тих українців, що знають і розуміють свою історію, "гості" з Московії чи Росії, військові чи цивільні, завжди були москалі, московити або росіяни, але вони ніколи не могли бути "русски".


Михайло Пилипчук РУСЬ-УКРАЇНА І МОСКОВІЯ-РОСІЯ // "Наш голос", No. 7-8 липень-серпень 2000р.

"Древние исторические документы "Русью" называют: во-первых – землю племени Полян, во-вторых – образовавшееся в бас- сейне Днепра государство, столицей которого был Киев, "матерь городов руських"...Таким обр., приведенные цитаты, а их можно было бы привести много больше, подтверждают, что "Русью" и "руськой землей" не только в ІХ-Х вв., но и в ХІІ-ХІІІ назывались Киевская, Черниговская, Переяславская области и соседние с ними территории, а не другие славянские земли, и во всяком случае не Суздаль, не Владимир, не Москва...

В полном соответствии с приведенным географическим значением имени "Русь" находится и этнографическое значение этого имени: население Киевской Земли называлось "Русью". Население называло себя: "людие Руськой Земли", "Русь", или "Русины" (Договоры великих князей Олега и Игоря с греками 911 и 945 гг.)... С упадком Киевского государства в XIII веке имя "Русь" перешло не к Владимире- Суздальскому княжеству, а к Галицко- Волынскому, причем имя "Русь" и "русины" распространилось на родственное по крови население Галиции, Волыни и даже отдаленной Подкарпатской или Угорской Руси, где оно сохранилось и до наших дней. В латинской транскрипции "Русь" писалось как "Ruthenia", а народ "Rutheni"...

Что же касается имен "Малая Русь" и "Великая Русь", то они происхождения византийского. Константинопольский Патриарх, а по его примеру и византийские императоры после переезда Киевского митрополита во Владимир, потом в Москву (в 1326 го- ду), начали называть митрополию Киевскую "Малой Русью", что по-гречески означало главную Русь, а митрополию Московскую – "Великой Русью", то есть по-гречески колонией Руси, новой Русью. Вслед за этим и некоторые галицкие князья начали именовать себя "Князьями Малой Руси"...

Киевский митрополит Максим выехал из Киева во Владимир-на-Клязьме в 1299 году. Живя там, он сохранил свой прежний титул "Митрополит Киевский и всея Руси". Московский князь Иван Калига в 1326 году насильно заставил преемника Максима, митрополита Петра, переехать на жительство в Москву, но, чтобы не унизить своего великокняжеского достоинства, Иван Калита и себе присвоил титул "Великого князя всея Руси". С этого времени московские великие князья и цари начали писаться "великими князьями всея Руси" или позднее "царями всея Руси". Само собой разумеется, что этот титул не имел никакого реального и правового значения, так как в то время в обладании московского великого князя не было не только "всей Руси", но вообще не было ни пяди "руськой земли"...

В большом царском титуле московских царей до 1654 года не было, за исключением некоторое время Черниговско-Северской земли, ни одной области, которая бы принадлежала к "Руси" или к "руськой земле". Только после договора гетмана Б. Хмельницкого с московским царем Алексеем Михайловичем в 1654 году в царском титуле появляются титулы "Великия и Малыя России" да великий князь "Киевский" и "Черниговский". Однако и после этого долгое еще время царство московского царя именуется "Московским", точно так же и народ, его населяющий, именуется "московским". Только в конце XVII и в начале XVIII века стали входить в употребление названия "великороссийский" – для обозначения народа и "Российский" – для обозначения государства...

На основании приведенных выше исторических фактов и документов каждый непредубежденный читатель может вывести только одно правильное заключение, что московское государство и московский народ не был "Русью", "Россией", и что это имя они впоследствии себе неправильно присвоили. Иностранцы долго называли московское государство и московский народ его собственным именем... Московский народ в давние времена не назывался "русским" и сам себя так не называл... назывался он "народом московским". В то же время украинский народ с самой глубокой древности назывался "Русью", "руським": так он сам себя называл и так его называли чужие народы... Когда в 1654 году историческая судьба поставила лицом к лицу украинский и московский народы... украинцы себя именовали "народом руським", а великороссов – "народом московским", царя – "царем московским"...

Письма и грамоты, которые писались на Украине, в Москве переводились "с белорусского письма" (так называли в Москве украинский канцелярский язык XVII века). Для украинцев XVII века московский царь был только "Царем Восточным Православным"... но не "руським", ибо руськими были они, козаки, войско запорожское, а не Москва, не царь... В старину украинский народ называл себя "русью", "русинами", "русичами", но после того, как эти названия были бесправно присвоены московским правительством, украинский народ, для отличия себя от фальшивых "русских" из Москвы, усвоил себе другое свое, не менее древнее имя, "Украина". "А. Чигирин "Украинский вопрос". 1937 г

" Одначе хоч доба нашої княжої державности тривала коротко, і то передовсім через те наше географічне положення, – наша київська Русь осягнула в досить скорому часі одне: вона з'єдинила всі українські племена, відомі з літопису Нестора – а це полян, деревлян, сіверян, дулібів, уличів і хорватів в одно і надала їм всім одно спільне національне ім'я Русь, Русини.І хоч по році 1240 могутня київська Русь занепала і вкінці розпалася на дрібні князівства, ні одно з них не відреклося своєї державної назви Русь, а мешканці земель, які передше були під володінням Києва, й дальше називали себе Русинами, тобто приналежними до одного руського народу.

Свідомість національної єдности всіх жителів колишньої матірної київської Руси проявлялася також у рядах нашого козацтва. Наші гетьмани уживали часто назви Русь поруч з назвою Україна. На листі до турецького султана бачимо підпис гетьмана Богдана Хмельницького: "Гетьман Запорозьких козаків і всіх Русей". В місяці лютому 1649 р. гетьман Хмельницький заявив польським послам, що "звільнить зпід польського ярма ввесь руський народ аж по Вислу..."

В іншому місці підписувався Богдан Хмельницький "Гетьман всея України"... Замітне одне: коли Москва привласнила собі нашу стару назву Русь, цар Петро Перший змінив назву своєї держави "московское государство" на "Россія", а назву колишньої матірної Руси-України на "Малороссія" і заборонив уживати назви Україна, то Українці західних земель не прийняли назви "Малорос", ані "Малорусин", тільки дальше вперто називали себе Русинами. Москва не тільки присвоїла собі нашу історичну назву Русь, але й намагалася при помочі тієї назви створити один "русскій народ", називаючи нас "малоросами".

Обороняючи свою національну окремішність від Москалів, наш народ повернувся до нашої другої національної назви, яку вживали в старо-українських літописях у 12 і 13 сторіччях, а яка закріпилася в добі нашої козацької держави – Україна, український. Дехто дивується чому західні Українці називали себе давніше Русинами. Не сміємо одначе забувати, що та наша стара державна назва зберігала західних Українців довший час від зазіхань наших сусідів – Поляків, Румунів і Мадярів, які хотіли винародовити наш народ! Русь, Русин, руський- ті назви були нам так само дорогі, як і назви Україна, Українець, український!...
Про це писав в 1917 р. Др Л. Цегельський: "Національною назвою нашого народу є так само добре ім'я Русь, як й ім'я Україна. Галицькі Українці не потребують вирікатися назви Русь, Русин, бо ми добре знаємо, що ті слова означають те саме, що Україна й Українець!" Пригадаймо боротьбу за наше національне обличчя на західньо-українських землях двох Русей: української Руси, яка стояла на становищі окремішності української нації від польської і від московської і "твердої Руси", що її піддержувала Москва і Польща, а яка голосила про "єдинство русского на'рода"! У затяж'ній боротьбі за національне обличчя з нашими русофілами ("кацапами") перемогла таки Русь-Україна, а ідейні сили "твердої Руси" боролися в рядах Української Галицької Армії за незалеж'ність України! Як колись Київська Русь з'єднала всі руські племена від Тиси по Кубань в один руський народ, так і в роках 1918-1920 Українська Народня Республіка з'єднала всі землі! Як колись не вдалися спроби царської Москви створити нашим коштом "адін русскій народ", так і тепер не вдасться й большевицькій Москві створити якийсь один "совєтскій народ"!... Український народ – від Тиси по Кубань – стане вкінці паном, своїм господарем у власній державі!... "" Гей, там на горі "Січ" іде!... Пропам'ятна книга "Січей" Зібрав й упорядкував Петро Трильовський. Видання передруковано. Фірма "Вопіл" Київ 1993 "

"...Після перемоги у Північній війні проти Швеції та придушення спротиву українського народу на чолі з гетьманом Іваном Мазепою у 1721 році московський цар Пьотр Перший проголосив себе імператором, а назву свєї держави Московії змінив на "Россия" – візантійська транскрипція назви давньої української імперії Руси (доречі й герб Російської імперії було взято Петром візантійський – чорний двоголовий орел). Він заявив: "Отныне народ московский будет зваться народом русским!" За те, щоб західні писці віднині писали Russia заміст Moscovia Пьотр заплатив золотом. Таким чином він хотів, аби його новоутворена імперія виглядала в очах Європи спадкоємницею знаної Київської Руси, що існувала до 12-13 сторіччя. Він хотів, аби на заході вважали, що у Східній Європи споконвічно панували лише москвини-росіяни. Слід визнати, що йому це вдалося – Захід переважно й досьогодні так думає. Петрові було легше це робити, знищивши істиного спадкоємця Руси – Україну, та проголосити українців малоросами та частиною виликоросійського народу. Тож русини-українці втратили не лише державу, а й історію. Ось де коріння національної політики Росії..."Михайло КРАСУСЬКИЙ ДАВНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Переклад здійснено за виданням Індо-Європа ч.1 за 1991 р.

"1721 Г., ОКТЯБРЯ 22 ПРОШЕНИЕ СЕНАТОРОВ ЦАРЮ ПЕТРУ I О ПРИНЯТИИ ИМ ТИТУЛА "ОТЦА ОТЕЧЕСТВИЯ, ИМПЕРАТОРА ВСЕРОССИЙСКОГО, ПЕТРА ВЕЛИКОГО"... КОММЕНТАРИЙ Принятие Петром I титула императора, наименование его "сличим и Отцом Отечествия, как отмечалось выше, свидетельствуют о развитии абсолютизма в России, его всестороннем укреплении, возрастании престижа власти монарха. Одновременно этот акт знаменует собой повышение международного авторитета русского государства, которое с этого времени стало именоваться не Московским царством, а Всероссийской империей. В связи с принятием нового титула перед русской дипломатией встала неотложная задача добиться его международного признания. Формальное признание императорского титула при жизни Петра I последовало окончательно только со стороны Швеции, Пруссии и Голландии (1722 год). Большинство европейских государств признало императорский титул значительно позже: Англия-в 1742, Австрия-в 1744, Франция-в 1745 и окончательно в 1762, Польша – в 1764 году. Споры России с иностранными государствами о признании императорского титула прекращаются лишь при Екатерине II."

Российское законодательство Х-ХХ веков. В девяти томах. Т.4. Законодательство периода становления абсолютизма. -М.: Юрид. лит.,1986. -С.179-180.

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua