Диявол криється в дрібничках

Вибачте хлопці -"напряг" у вас з "киевским наследием".

Диявол криється в дрібничках. Ворог говорить те ж що і Творець, але при цьому дещо зміщує акценти. Останнє подання Хандусенка (Пармен Посохов "Антология не таинственных случаев") вигідно відрізняється від попередніх тим, що воно МАЙЖЕ правдиве. Наведені автором факти МАЙЖЕ відповідають дійсності. Так, десь трохи пересмикнено, десь трохи замовчено, десь трохи прибрешено... Ось про ці ТРОХИ і хотілось би поговорити...

Відразу варто відзначити, що автор абсолютно правий в двох своїх основних посилах. Перший – відносно ролі церкви (вірніше церковної ієрархії) в історичних подіях тих часів. Другий – щодо намагання греків досягати власних цілей, а не працювати на Галич чи Москву.

А тепер про акценти. Руйнація Києва військом Батия хоча й була значною, але історію міста аж ніяк не переривала. Досить згадати, що вже в 1245 році до міста прибувають західноєвропейські та візантійські купці, а з 1273 тут відбуваються собори руських епіскопів. Данило Галицький в кінці 1250 під час поїздки в Орду зупиняється в Видубицькому монастирі де зустрічається зі священнослужителями і відбуває молебен. Та й той факт, що попри смерть в Переяславі – Заліськім ховають Кирила в Києві теж говорить не на користь поширеної версії. Інша справа, що ще задовго до того роль міста суттєво впала і політика визначалась зовсім другими правителями.

Кирило між Данилом та Невським дійсно обрав останнього, і більше, був ініціатором складання його житія. За даними 1-го Новгородського літопису причина -в зближенні Данила з папою. Не будемо зосереджуватись на непевності цього єдиного джерела – відомо що в часи загострення московсько – тверського суперництва частина літопису, яка стосувалась другої половини 13 ст. була з політичних причин просто замінена. Зауважимо лише, що Кирило прибув до Новгорода в 1251 році а коронація Данила відбулась в 1253-му. І ще в 1250 році саме Кирило мирив Галицького з угорським королем Белою (певно теж заради чистоти православ'я). Соловйов згадує й про те, що папа проклинав тих, хто ганьбив віру грецьку православну та обіцяв скликати собор для порозуміння. А загальноєвропейське рушення на татар не сталось не лише з-за позиції папи а й тому, що спільнику Данила в цьому намірі князеві Андрію Володимирському довелось втікати до Швеції від вірного татарського слуги власного брата Олександра Невського.

Та все ж чому Кирило переселяється на Північ? Окрім запропонованих нам 2-х версій можливі принаймні ще дві. Одна, вельми схвальна для нього, надана Макарієм

важнейшею, заботою митрополита Кирилла была забота о благоустроении духовенства и всей паствы. С этою-то целию он предпринимал частые путешествия по России и, проходя грады и веси, "по обычаю своему учаше, наказуяше, исправляше" Он всюду встречал не только развалины жилищ, храмов и обителей, не только бедствия и слезы соотечественников, но, к сугубому прискорбию, и разные беспорядки, церковные и нравственные, вкравшиеся или утвердившиеся посреди всеобщего расстройства, произведенного нашествием монголов. Епископы редко обозревали свои епархии; на священнические степени возводились лица без надлежащего внимания к их достоинствам и часто по святокупству; в совершении Божественной литургии и других служб допускаемы были произвольные отступления от древнего чина; народ предавался играм и обычаям, противным духу веры.

Надто вже загрузла Північ в гріхах і Кирило вважав своїм пастирським обов'язком бути з нею, допомагати їй вийти на шлях істини. (Супутно -а навіщо населенню потрібно було тікати в Залісся, якщо й там "развалины жилищ, храмов и обителей").

Про ще одне можливе пояснення трохи пізніше.

За Кирилом настає час Максима. Посохов зовсім справедливо підкреслює його любов до подорожувань. Варто було б все ж додати дещо з "Жития блаженного Максима митрополита"

Из Киева новый первосвятитель немедленно отправился в Орду к хану Тода-Мангу, вероятно, по нуждам Русской Церкви, а быть может и с каким-нибудь важным поручением от греческого императора Андроника старшого

Не зрозуміло, чому автор випустив цю подробицю, яка цілком погоджується з його ж твердженням про власні плани греків.

Сам Посохов признає, що перенос столиці митрополії до Володимира був зумовлений погромом Києва в 1299 році, тобто суто меркантильними причинами. Дався цей крок Максимові не легко і навіть зайнявши володимирську катедру він лишив за собою і київську.

Не варто надалі докладно розбирати інші "вільності" Посохова. Хіба що зазначу ще що митрополита Петро Рутенський отримав за поданням Юрія Львовича "Короля Руси і князя Володимирії", великого друга папи і прихильника унії. То ж коли підходити зі сурово московсько-православними мірками до людини, яка перенесла катедру до білокам'яної доведеться вигукнути "А митрополит то не справжній!"

А тепер щодо більш вірогідної причини, яку до того ж не заперечує і сам Посохов. Священнослужителям під Ордою було добре. Самі язичники вони вважали зрозумілим бажання кожного народу молитись власним богам (Винятком були юдеї). РПЦ ці пільги зазвичай кладе в заслуги Невському, але ознайомлення з історією дозволяє стверджувати, що таке становище було б в будь-якому випадку не залежно від особи того чи іншого князя. І поспішали в Орду за ярликами і Кирило і Максим і Петро...

Як би то не було, навіть коли погодитись з авторською оцінкою поведінки вказаних митрополитів то максимум про що вона може свідчити це про їх особистий вибір. І не більше. Як перехід до Москви значної частини Гедеминовичів не дає їй права на Литву.

Питання ж про перехід до Москви київського спадку зовсім інше і гіпотеза ця попри довге культивування жодної критики не витримує. Не бажаючи втомлювати читача наведу лише два приклади, на які звернув увагу американський дослідник Едвар Кінан.

Перетворення Москви з провінційного міста на справжню столицю нової потуги сталось за Івана 3. Великий палац, три монументальні церкви і дзвіниця. Ще й сьогоднішній (хоча й зазнавший перебудов) образ Кремля. Володимиро-суздальські зразки, деталі італійського ренесансу...І жодного посилання на Київ. Нема ні десятинної, Ні борисоглібовської, ні навіть Святої Софії (на відміну від Новгорода чи Полоцька та навіть не зважаючи на ім'я Іванової дружини Софія). В пізніше збудованому соборі Василія Блаженного відсутні будь які посилання на київську символіку чи пантеон святих. Теж спостерігається і в архітектурі часів Годунова. Ці люди про Київ навіть і не думали.

І ще один дивний факт. В будь-якій культурі збереженню "іменного фонду" приділяється дуже важливе значення. В московських розрядних книгах часів Івана більшість Івани та Василі (що не дивно) але жодного Ігоря, Святослава, Мстислава, менше 1% Володимирів, ще менше Всеволодів чи Глібів (Тимірів та Булгаків -більше).

То ж вибачте хлопці -"напряг" у вас з "киевским наследием".