Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Розвінчуючи міфи про "неіснуючу державу"

Ант. | 27.11.2007 16:32

11
Рейтинг
11


Голосів "за"
16

Голосів "проти"
5

Чи потрібні Україні нові жертви для того, щоб сучасне покоління відновило історичну пам'ять і усвідомило – в своїй державі своя правда і воля. Інакше – смерть і забуття...

Розвінчуючи міфи про ''неіснуючу державу''
К низменным целям относятся: цель облегчить или скрыть другое преступление (УК)

1648 року процес самоідентифікації українського народу перейшов в нову фазу – фазу збройної боротьби за незалежність. За кілька років цей процес набув ознак національно-визвольної війни та завершився відновленням слов'янської держави як держави українського народу. Держави з власною територією, збройними силами, судовою системою тощо. Держави, населеної освіченим та свободолюбивим – європейським – народом. Держави, яка відігравала помітну роль в загальноєвропейській політиці, з якою підтримували відносини інші держави. Як рівні з рівною.

Тим не менше, не зважаючи на результати національно-визвольної боротьби та визнання гетьманської України з боку інших держав Європи знаходяться критики, які заперечують державницькі традиції українського народу і сам факт української державності. Давайте до пори відставимо державницьку атрибутику України, визнання з боку інших держав і на хвилину повіримо в міф, що держави України в сепедині 17-го століття все ж не існувало. В такому разі, зважаючи що критика звичайно звучить зі сходу, виникає цікаве питання – а з ким же в такому разі 1654 року вели перемовини московити? Якщо гетьман України та старшина не представляли державу Україна, то чому для перемовин з ними з Московії в Україну прибуває велике повноважне посольство, адже посольства завжди були одним з інструментів міждержавних взаємин? Чи може ніякого посольства не було, а була лише група людей на чолі з боярином В. В. Бутурліним, які проводили приватні перемовини, але для цього чомусь використовували повноваження дипломатичної місії? Якщо московське посольство було, тоді його формування і прибуття в Україну слід розглядати як акт дипломатичних відносин між Україною та Московією, як беззаперечний доказ визнання державності України з боку уряду Московії.

Так існувала держава, чи може московити виявили ласку – направили посольство, а держави не було? Ну що ж, давайте повіримо ще й в те, що статус посольства лише термінологічна помилка – насправді московський уряд надіслав в Україну дипломатичну місію для ведення приватних перемовин. Припустимо. Але в такому разі виникає нове питання – а яким же тоді чином в результаті приватних перемовин Московія підпорядковує собі народ та землі України. Ну прийняв хтось присягу на вірність московському царю, ну підписав якісь папери – ну то й переходь у підданство. Самостійно. А якщо присяга подається від влади і в результаті угода поширюється на народ та землю, то виходить, що то була державна влада. А значить – була і держава.

А раз була держава і державна влада, то піддання сумніву державного статусу України на час підписання відповідних міждержавних угод між Хмельницьким там дипломатичною місією Московії має автоматично тягнути за собою невизнання легітимності цих угод і їх наслідків та підданя сумніву державного статусу самої Московії. Так була держава чи ні?

Повернемось до питання підпорядкування Московією народу та земель України. Це питання є не менше цікавим і для нього створено окремий міф – був акт злуки братніх народів, в результаті якого ці народи об'єднались в межах єдиної держави. Тобто, ну якщо вас в Україні так сильно це питання пече – добре, була держава Україна, але ж ви самі від неї відмовились. Присягнули на вірність московському царю. Добровільно. Як братній народ.

Що до братніх народів – то і тут насправді не все так гладко. Не один раз московити приходили на землю України з "вогнем та мечем". Не один раз і українські козаки ходили в Московію. Згадаємо перемоги над московитами під Оршею 1514р., походи Сагайдачного та Михайла Дорошенка на Москву, за Урал і до берегів Північного Льодовитого океану. У Смоленській війні проти Московії приймав участь і відзначився Богдан Хмельницький. Іван Богун у першій половині 40-х рр. 17-го століття водив козаків у похід з Кодака аж у Мордовію.

Для того, щоб пересвідчитись в брехливості тези про братські відносини та акт добровільної злуки достатньо проаналізувати розвиток історичних подій після виголошення Переяславських угод між Україною та Московією і звернути увагу на наступне: якщо в історичному процесі Україна та Московія проявляють себе однаково – вони одне ціле, одна держава. Але якщо в цьому ж історичному процесі є відмінності в їх діях – їх треба розглядати як партнерів, які заради досягнення окремих цілей уклали міждержавну угоду. Цілі співпадають – діють узгоджено, не співпадають – кожна сторона визначає свої дії самостійно.

А серед цікавих подій того часу можна особливо відзначити такі. Восени 1656 р. Московія проводить у Вільно сепаратні мирні переговори з Польщею та Литвою, хоча війна між Україною та Польщею триває по 1657 рік. В тому ж 1656 Хмельницький укладає військово-політичний союз із Швецією та Трансильванією не зважаючи на те, що в той самий час Московія знаходиться в стані війни з Швецією. В 1658 р. Іван Виговський формально розриває (денонсує за сучасною термінологією) договір між Україною та Московією 1654 р. та укладає Гадяцький договір з Річчю Посполитою. В 1658-1659 роках Україна та Росія знаходяться у стані війни. А 1674 року гетьман Петро Дорошенко в союзі з турецько-татарськими військами розбили московські війска Ромодановського, які оточили гетьманську столицю – Чигирин.

Приклади можна продовжувати, але і так видно – між Україною та Московією є постійний конфлікт. Тому можна стверджувати, що Україна та Московія не зважаючи на підписані угоди не тільки продовжували проводити власну зовнішню політику, але й постійно знаходились в дипломатичному та збройному протистоянні. А це в свою чергу дозволяє стверджувати, що Україна та Московія після Переяславської Ради не тільки не об'єднались в єдину державу, але навіть не були союзниками. Дипломатичне та збройне протистояння між Україною та Московією будуть постійно згасати та розгоратись знову аж до початку 20-го століття, а якщо згадати УПА – то аж до середини 1950 років.

Українська державність 1654 року була знищена силою зброї, саме це хочуть приховати від нас ті, хто заперечує існування держави Україна в 17-му столітті. І міфи про "неіснуючу державу" продукуються та подаються з однією тільки метою – приховати наслідки руйнування держави Україна протягом 3-х століть, наслідки, які призвели до руйнації культури українського народу та вселенської катастрофи – голодомору 1932-33 рр...

Чи потрібні Україні нові жертви для того, щоб сучасне покоління відновило історичну пам'ять і усвідомило – в своїй державі своя правда і воля. Інакше – смерть і забуття...

Ілюстрація до статті – з книги Robert Bevan's "The Destruction of Memory: Architecture at War".

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua