Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Хмельницький, Мазепа і шведи

Стрілець | 17.09.2007 09:44

36
Рейтинг
36


Голосів "за"
46

Голосів "проти"
10

Проросійські сили хочуть нового Хмельницького. Невігласи, вони не знають, яким був той Хмельницький.

Наші "закляті друзі" з усяких "рускіх двіжєній" ще й досі користуються шаблоном із "проклятим зрадником Мазепою" і "об'єднувачем Хмельницьким". Їх сучасний лозунг – "нам потрібен новий Хмельницький".

Ну що ж, давайте подивимось, яка була відмінність або спільність фігур Хмельницького і Мазепи. Питання буде – що робив би Хмельницький, якби дожив до Полтавської битви.

Для оцінки реального ставлення Хмельницького до Москви варто згадати, що коли ще в січні 1648р. починалася війна, то Хмельницький союзників шукав не у Москві, а в Криму. Більше того, він тоді навіть не знайшов потрібним повідомити що небудь Москві. Там про події взнали аж у квітні від своїх прикордонних воєвод. Це свідчить про те, що на першому етапі війни Москва для Хмельницького просто "не існувала".

Трохи пізніше він почав діяти на відвернення союзу москви з поляками. Бо у тих із нею існував, висловлюючись сучасними словами, договір про мир, дружбу і взаємодопомогу. І поляки добивалися від москви допомоги проти козаків. І навіть добилися дечого. Що добре видно з листа Хмельницького до одного із підданих царя, хотмизького воєводи Семена Болховського:

"Не сподівалися того по царській величності... і по вас самих православних християнах, щоб на віру нашу християнську, однакову з вашою, мали наступати, а на нас ляхам помагати, чого по вас пересвідчилися через посланців ваших Тимофія Милкова та інших із ним. Із грамоти вашої добре зрозуміли, що присилали до пана Киселя, воєводи брацлавського, повідомляючи про те, що з людом немалим на границі своїй зібравшись, ніби на татар, а більше на нас самих хотіли ляхам помагати."

Хто знає історію цієї війни, той знає, що в період 1648-1650 років козаки не зазнали жодної поразки. Україна вже була їхня. Вони що, не хотіли самі панувати, для чого їм було лізти до когось у підданство? Вони що, збулись розуму?

Спочатку у них не було жодних причин для такої дивної поведінки. Але з часом не у всіх козаків, а конкретно у козацької старшини з'явились і почали наростати проблеми зовсім іншого характеру. Справа в тому, що війна була не просто війною, у ній було надто багато рис революції. Буржуазної революції. А козацька старшина в більшості своїй була феодального спрямування. Їм потрібно було просто зайняти місце польських феодалів. І все, нічого більше.

Протягом перших року-двох старшина вже встигла зрозуміти, що з поляками справитися можна, але це ще далеко не все. Треба ще справитися й зі своїм народом, який за ті ж рік-два практично повністю вийшов із покори. Отут то вони й опинилися на роздоріжжі. Щоб побити поляків – потрібні воїни. Нема проблем, народ готовий іти у воїни, б'ється чудово. Але при цьому неминуче втрачає покору. Почнеш упокорювати – не стане воїнів, не справишся з поляками.

Вихід був, треба було дати революції дійти до кінця. Та це ми тепер чітко знаємо про те, що при переході до капіталізму різко зростає продуктивність праці, а тому вистачило би людей і для праці, і для війни. Козацька старшина про це не знала. Їй для праці потрібен був покірний народ. А тому у старшини виникла і стала утверджуватись думка про зовнішню допомогу. Для якої треба було навіть піти до когось у підданство.

О ні, Хмельницький і тоді зовсім не звернув автоматично свої погляди на Москву. Почалася хитра політика з угорцем Ракочі, якого надіялися зробити польським королем. Щоб мати короля, рівновіддаленого від українців і поляків. Почалося втручання в Молдавію, яке через родичання з її володарем Лупулом мало підняти статус сина Хмельницького Тимоша до державного, щоб надалі щось із того вихитрувати.

Почались і прямі переговори про підданство. Але не з Москвою, а з... турками. Ось епізод із другої половини 1650р. Козацькі посли повернулися з Туреччини з багатими дарами і повідомленнями про розпорядження султана румельським, мультянським і молдавським військам бути готовими проти поляків. А також із листом, у якому є й такі рядки:

"Найвидатніший із монархів релігії Христової, найперший із покоління Месії, гетьмане козацький Хмельницький Богдане... Так знайте ж твердо, що висока Порта наша знається добре на друзях своїх... Отже, що зі всією вірною щирістю своєю відкрившись, цілком віддаєтесь під крила і протекцію безмежної Порти нашої, з серця те і вдячно дуже приймаємо і щодо вірності вашої нітрохи не сумніваємося... А тепер, на свідчення щирих і добрих почуттів... при цім яснім писанні нашім... кафтан вам посилаємо... аби, тому ясному писанню давши віру, як вірний васал наш, аби кафтан зразу ж одягли. А про те, що ви до найяснішої Порти писали і просили, що те, що інші християнські васали наші дають і ви готові дати, то й ми, жичливу і щиру у вас впізнавши цноту, тим задоволені будемо".

Зовсім не важко зрозуміти, що писав Хмельницький у Стамбул, якщо мав таку відповідь. Очевидно щось аналогічне тому, що можна почитати в листі до султана від 27 листопада 1651р.:

"А тому, що вся Греція визнає владу вашої цісарської милості, мого милостивого пана, то і вся Русь, яка є одної віри з греками, хоче і могла би бути під владою вашої цісарської милості..." Імперська московська історія привчила нас до сприймання тодішніх турків, як чогось супержахливого. А в реальності християнські Греція, Молдавія, Румунія, балканські слов'яни були васалами турків і нічого – живі й досі, а рівень потуречення у них незрівняно нижчий, ніж у нас рівень зросійщення. Хмельницький і козаки знали все про турків не з московських писань, а тому зовсім не сприймали турецький варіант як кінець світу. Для них це був просто варіант.

Тепер перейдемо до шведів. Щоб було ясно, як москва їх тоді сприймала, треба згадати, що славнозвісне "вікно у Європу" тоді ще не було прорубане. Тобто у Москви ще не було виходу до Балтійського моря. А це у Москви була велика і світла мрія, просто таки ідея фікс. Саме шведи і стояли тоді на шляху до здійснення мрії. Шведи на той час мали шалену пасіонарність, невеликий народ зумів підкорити мало не всіх сусідів і йому залишалося зовсім небагато до перетворення моря Балтійського на море Шведське. Ще трохи – і всі береги Балтики належали би їм. Тому ясно, що москва з її ідеєю фікс ніяк не могла бути дружня до шведів. І само собою, що діяло правило "друг нашого ворога – наш ворог".

Якщо розуміти, що "вікно у Європу" було ідеєю фікс, то стає ясно, чому така неймовірно гостра була реакція на дуже рядову, абсолютно звичайну в політиці подію – перехід Мазепи на бік шведів. Дійшли аж до анафеми й вічного поминання, як ворога. Перейшов би він на чий завгодно бік – забули би вмить про Мазепу, але на бік шведів... Анафема!

Хмельницький пречудово знав і розумів, що для москви шведи. Але тим не менше навіть після "возз'єднання" з Москвою ну дуже охоче йде із ними на контакти. Ось уривки із листів або їх короткий переказ:

28 червня 1654р. Лист Радзейовському. "З великою охотою, не інакше, як тільки з неба, очікували ми відомостей від найяснішої шведської королеви... Посилали ми... своїх послів через Московську землю, але вони не могли туди дійти, посилала й... королева... але й ті також до нас не дійшли. Це наше нещастя... ми свою відповідь дали о. Данилові і посланцю нашому Янові, яким звольте вірити і те, що в задумах маєте, скоро здійснити і не затримуючись із військом своїм звідти наступати, а ми вже готові..." Радзейовський – лідер польської опозиції, що змушений був утекти до шведів. Готувався з допомогою шведів повернутися в Польщу. Так про тут, коли не про спільні дії зі шведами?

24 серпня 1655р. Лист шведському королю Карлу Густаву. "Ми з Військом Запорізьким одностайно і прихильно згодилися на все, що було сказано і запропоновано від вас. Скоро, залишивши здобування міст і навіть облогу Кам'янця, ми підемо до Львова, щоб звільнити його без зволікань, там ми будемо просити дальших зусиль з вашого боку...приєднуючись до його вельми щасливих знамен, благаємо вашу святу королівську величність своєю ласкою і захистом сприяти нашим послугам і нам самим, найприхильнішим слугам святої королівської величності" Карл Густав тоді якраз воював у Польщі. Послав до Хмельницького свого посла Торквата З просьбою, яку Хмельницький відразу ж береться задовольняти. Хмельницький тоді ж написав і царю листа з поясненням, що, мовляв, не хоче марно втрачати людей у облозі. Але про шведське посольство написати "забув". Воно й природно, адже Торкват прибув і повертався вже не через московську територію. Ну і чим він у цій ситуації відрізнявся від Мазепи?

13 липня 1656р. Лист Карлу Густаву. Обіцянка нікому не допомагати проти шведів. Щоб зрозуміти, що це означає, треба знати, що у травні 1656р. Москва оголосила війну Швеції й на той час уже із нею воювала. Так чим Хмельницький у цій ситуації відрізнявся від Мазепи?

29 липня посли до угорця Ракочі одержують інструкцію, в якій передбачено добиватися, щоб Ракочі діяв "без шкоди для шведів". Це на фоні тої ж війни москви зі шведами.

Питання – для чого це все було потрібне Хмельницькому і старшині – зовсім не складне. Якби шведи зуміли взяти весь польський берег Балтики, а іншу частину Польщі зробити достатньо слухняною – це була би просто ідеальна ситуація для Хмельницького і старшини. Адже тоді вони позбулись би головного – польської загрози. Шведи були їм абсолютно не страшні, вони чудово знали, що це малочисельний народ, що їм би потім утримати в своїх руках Балтику і прилеглі до неї території, а до України шведам занадто далеко. Потім старшина, не маючи зовнішньої загрози, скоро втихомирила би збунтований народ і стабілізувала нормальне, як для тих часів, життя в державі. Підданство Москві відпало би за повною непотрібністю. Все було би, як у людей. Перспектива була настільки ясна, що не зрозуміти було важко.

Отож питання, як повівся би Хмельницький на місці Мазепи, вільно можна вважати риторичним. Практично нема сумнівів, що так само. Тільки в союзі зі шведами, бо це був найкращий варіант, чудовий шанс. Інша справа, що гігантський авторитет Хмельницького дав би набагато кращий результат і на боці москви якби й залишився хтось, то в мізерній кількості. Разом побили би Петра і тоді би не "погорів швед під Полтавою". Про шведів ми тепер згадували би з повагою, а про анафему Хмельницькому просто не знали би, бо кого б то цікавило, що там робиться в неважливій північній країні.

Але було так, як було. І наша задача тепер – не повторювати помилки.

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua