Народні блоги
http://narodna.pravda.com.ua/history/46777d48b44ac/

Спецоперація "Армія Власова"?

Сидоржевський Максим | 19.06.2007 09:52

Присвячується 66-й річниці початку війни між Радянським союзом та Німеччиною

Спецоперація ''Армія Власова''?
22 червня минає 66 років з часу, коли у смертельній війні зійшлися два тоталітарні режими – комуністичний Радянський Союз та фашистська Німеччина. Окрім багатомільйонних жертв, жахливих страждань та спаплюжених людських життів, Друга світова війна залишила нам у спадок багато таємниць. Однією з них є постать російського генерала Власова.

Навколо ролі генерала Червоної армії Андрія Власова в історії Другої світової досі точаться гострі суперечки. Минуло більше шістдесяти років, а правди про найвідомішого "генерала-зрадника", як його називала офіційна Москва до розпаду СРСР, а зараз продовжують називати в "демократичній" Росії, ніхто так і не знає. Щоправда, дедалі гучніше звучить думка, що Власов був щирим російським патріотом, тому й виступив проти сталінського режиму. Але чи так було насправді? Чи був він справжнім поборювачем комунізму, як себе позиціонував після того, як потрапив у німецький полон? Саме такій версії надають перевагу західні дослідники життя Власова. Хоча на ці питання не можна дати впевненої відповіді, але, зводячи докупи факти, можна зробити зовсім протилежний висновок – історія з армією Власова була спецоперацією, ретельно спланованою і майстерно виконаною радянськими спецслужбами.


Західні автори, які досліджують феномен армії Власова в історії Другої світової, переконані, що сумнозвісний генерал був справжнім російським патріотом, який вірив у демократичну Росію та щиро намагався розгорнути широкомасштабну боротьбу проти сталінського режиму. Натомість переважна більшість росіян і дотепер називають "власовців" братовбивцями, а генерала Власова – людину, яка створила Російську визвольну армію (РВА), – Іудою та "генералом-зрадником". Де тут правда – довідатись не так просто. Вона, мабуть, десь у зовсім іншому місці. Парадокс полягає в тому, що РВА за весь час свого існування так жодного разу і не взяла участі у бойових діях проти Червоної армії. Винятком є декілька дуже цікавих з точки зору нашої теми і відомих в історичному плані подій. Але про це пізніше. Будьмо послідовними і почнемо з початку – з радянського періоду життя та стрімкої кар'єри нашого головного героя – Андрія Андрійовича Власова.

Народився майбутній генерал 14 вересня 1901 року в селі Ломакіно Нижегородської губернії Російської імперії в селянській родині. Закінчив духовну семінарію, після чого вступив до університету. Але там юнак провчився недовго – у 1919 році його призвали служити до Червоної армії. Так почалась військова кар'єра найвідомішого "зрадника" в російській історії.

Під час громадянської війни молодий хлопець показав чудові військові та організаторські здібності. У 18 років він вже був командиром роти, у 19 – помічником начальника штабу дивізії з оперативної частини, ще пізніше – командиром розвідки одного з полків дивізії. Погодьтесь, непогано для двадцятирічного юнака.

У міжвоєнний період Власов продовжує стрімко йти вгору по службовій вертикалі. У 1930 році він, природно, вступає до лав ВКП (б) і займає високу посаду у Ленінградській школі з перепідготовки командного складу.

Цікавим є призначення молодого офіцера у 1938 році радником з військових питань у Китай, до голови Гоміндану Чан Кайші. Це сталося у той час, коли у Радянському Союзі відбувались усім відомі партійні чистки, від яких найбільше постраждав офіцерський склад Червоної армії. Весь цей час Власов пересидів у Пекіні, водив дружбу з німецькими (!) дипломатами та, як стверджують деякі джерела, був близьким до дружини китайського лідера. І це відбувалося у той період, коли в СРСР людей розстрілювали навіть через "кривий" погляд. Дехто вважає, що нібито саме там, у Китаї, Власов, маючи інформацію про чистки на батьківщині, зрозумів всю антилюдяність сталінського режиму і таємно вирішив стати на стежку боротьби з нею. Але жодного факту, який би був на користь такої думки, немає. Натомість дуже вірогідною та логічною виглядає інша версія – вже тоді перспективного офіцера "вели" радянські спецслужби і готували до майбутньої місії. Логічними з цієї точки зору виглядають спроби Власова завести особисті контакти серед німецьких дипломатичних кіл. А сумніватися у впливовості у себе вдома німецьких дипломатів у Китаї, думаю, є зайвим.

У 1939 році Власова відкликали з посади радника назад у Радянський Союз. За рік перебування у Китаї радянський офіцер отримує неабияку нагороду – золотий орден Дракона. З поверненням додому він продовжує стрімко акумулювати зірки на погонах. Війну 40-літній Власов зустрічає у званні генерал-майора, командувача 37-ї армії, яка під його командуванням зіграла помітну роль в обороні Києва влітку 1941 року. Зрештою, через невдале командування Ставки оборонці Києва опинилися в оточенні. Результатом стало захоплення у полон близько 2 мільйонів червоноармійців. І підлеглих Власова серед них... майже не було. Отримавши наказ про відступ, Власов, на відміну від командирів решти армій, зумів вивести 37-у армію з "київського казану". При цьому саме підрозділи цієї армії знищили мости через Дніпро, об'єкти водо- та енергопостачання і зуміли перетворити відступ на рейд по тилах німецьких армій, дійшовши аж до Курська.

Після того, як генерал блискуче вивів свою армію з німецького оточення, наприкінці 1941 року особисто Сталін доручає йому сформувати 20-у армію і обороняти Москву. І Сталін не помилився. Власов чудово впорався з завданням і виправдав сподівання Ставки – зусиллями 20-ї армії німців було зупинено і відкинуто від Москви на сотню кілометрів. У підсумку Власов отримав прізвисько "рятівник Москви", звання генерал-лейтенанта і орден Леніна з рук самого Йосипа Віссаріоновича!

Після цього новоспечений генерал-лейтенант отримує останнє своє призначення в радянській армії – він стає заступником командувача Волховським фронтом і очолює Другу ударну армію, яка на той момент знаходилась у безнадійній ситуації, майже повністю оточена німецькими військами. За деякими даними, Власова на місце призначення командиром Другої ударної армії супроводжували ніхто інший, як Лаврентій Берія та Климент Ворошилов. Лишається загадкою, навіщо було керівнику НКВС особисто "доставляти" новопризначеного генерала на фронт. У ті часи далеко не кожен отримував таку честь. Очевидно, що присутність Берії означала початок надважливої спецоперації, задуманої Ставкою. Розрахунок, напевно, робився на швидкий розгром Другої ударної та захоплення відомого генерала у полон.

На користь такої версії говорить те, що Власов, який трохи раніше блискуче вивів 37-у армію з "київського казана" майже без втрат, у командуванні Другою ударною анітрохи не проявив своїх здібностей полководця – кільце навколо армії швидко зімкнулося, і вона опинилася в глибокому тилу німців. Дивним та підозрілим виглядає той факт, що жодних спроб прорвати вороже оточення та пробитись до лінії фронту Власовим здійснено не було.

Натомість у липні 1942 року Власов разом з купкою солдатів начебто робить спробу вийти до "своїх", але він "прорахувався" і в селі Туховежі потрапляє до рук німців. За деякими даними, Власов був захоплений та переданий німцям оперативною групою, яка під виглядом "пронімецько налаштованих партизанів" виконувала завдання НКВС – доставити генерала у ворожий табір. За іншою інформацією, він сам здався в полон.

Німецький полон для Власова розпочався під Вінницею, у таборі для вищого командного складу Червоної армії. Вже на початку серпня, перебуваючи менше двох тижнів у полоні, генерал надіслав меморандум німецькому командуванню, у якому висловив бажання співпрацювати і запропонував створити армію з радянських військовополонених для боротьби з більшовиками. Там же, у Вінниці, 10 вересня 1942 року Власов підписав першу листівку, у якій звернувся до командирів Червоної армії та радянської інтелігенції і розкритикував сталінський режим.

Тим часом спецслужби СРСР нібито розгортають справжнє полювання на Власова. Його оголошують у "всесоюзний розшук", близько 42 розвідувальних та диверсійних груп, загальною кількістю 1600 осіб, виконували наказ Сталіна – знищити генерала-зрадника. Зараз неможливо собі уявити, що така могутня організація, як управління контррозвідки СМЕРШ, так і не змогла "дістати" одного генерала, навіть якби його ретельно охороняли. Очевидно, Сталін таким чином намагався переконати німців у зраді генерала. І в кінці вересня 1942 року Власов вже знаходився у Берліні.

Приблизно відтоді, коли Власов запропонував німецькому командуванню створити армію з полонених, усіх, хто так чи інакше брав участь у військових формуваннях на боці Німеччини, стали називати членами Російської визвольної армії. Проте реально РВА як армія не існувала до глибокої осені 1944 року, коли становище гітлерівської Німеччини стало вкрай важким – на заході союзники розгорнули широкий антинімецький фронт, а зі сходу радянські війська наближались до кордонів Третього рейху. Тоді німецьке командування дозволило Власову сформувати армію. До цього фігуру генерала німці використовували в пропагандистських цілях, щоб використати його авторитет для налаштування радянських полонених проти комунізму. А підрозділи СС РВА у безпосередніх бойових діях участі не брали, виконуючи лише допоміжні функції. Такою була політика Гітлера. Як говорив сам фюрер, "тільки німець має право носити зброю, а не слов'янин, не чех, не козак і не українець".

Але, все ж таки, влітку 1943 року другий ешелон німецьких військ під Курськом було укомплектовано підрозділом РВА Власова (очевидно, через поспіх та недостатню укомплектованість особовим складом німецького походження). За це німці і поплатилися. Коли радянські війська перейшли в контрнаступ і прорвали перший ешелон німецької оборони, частини СС із власівців відступили без жодного спротиву. До речі, тема участі підрозділів РВА на Курській дузі була забороненою в СРСР.

І ще одного разу власівцям вдалося "засвітитися" на східному фронті – на початку травня 1945 року, за кілька днів до капітуляції Німеччини. Як відомо, 6 травня в Празі розпочалося антинімецьке повстання. І на допомогу чехам до столиці Чехословаччини входить перша дивізія армії генерала Власова! Вона вступає в бій з частинами СС і вермахту, захоплює аеропорт і звільняє місто. І знову вся діяльність РВА виявилась на користь радянських військ.

Решту бойових дій Російська визвольна армія провела на західному фронті, проти союзних військ США, Великобританії, Франції. І вже там вони чинили неабиякий спротив. Це виглядає дуже цікаво, якщо взяти до уваги той факт, що Сталіну була вигідна затримка союзних військ на заході. Відомо, що він за будь-яку ціну хотів узяти Берлін першим. Також відомо, що він свого домігся – першим в Берліні замайорів радянський червоний прапор, а не американський чи британський.

Як бачимо, вся логіка військових дій армії Власова якимось дивним чином співпадає з геополітичним інтересом Радянського Союзу під час війни.

Але існують й інші факти, які вказують на те, що Власов приховано працював на Радянський Союз. Відомо, що Гітлер та його найближче оточення російського генерала так і не прийняли. Гітлер не поспішав розв'язувати руки Власову і дозволити йому створити дієздатну армію. Але офіцери з антигітлерівської опозиції, з якими Власов підтримував тісні контакти, одразу виступили за якнайшвидше створення РВА та її участь у бойових діях проти Червоної армії. Дозволю собі зазначити, що й співпраця Власова з опозиціонерами, очевидно, була не випадковою. Адже в Москві не один світлий розум розробляв плани знищення Гітлера за дорученням Сталіна. Але ця співпраця швидко скінчилася після невдалого замаху на Гітлера 20 липня 1944 року. Після цього Власов повністю відхрещується від своїх вчорашніх друзів. Дивним тут виглядає тільки те, як йому вдалося уникнути покарання – більше чотирьох тисяч осіб були покарані в результаті розслідування замаху. І ці репресії чомусь оминули російського генерала.

Андрій Власов потрапив до рук СМЕРШ 12 травня 1945 року, через кілька днів після Празького повстання. Достеменно невідомо, як саме генерала зуміли захопити радянські спецслужби. За офіційною версією, його заарештувала спеціальна розвідгрупа, котра зупинила автоколону РВА після празького повстання, і в одному з авто знайшли генерала, замотаного в килим. Але існує ще кілька версій того, як Власов опинився в тилу радянських військ. Найцікавішою є наступна версія, складена на основі свідчень очевидців.

Справді, генерал Власов знаходився в тій самій колоні РВА. Але він зовсім не ховався в килимі на дні "Вілліса" (німецьке авто), а спокійно собі їхав. І раптового нападу розвідників на колону не було, а навпаки, розвідники, вдягнуті у парадну форму, спокійно чекали на узбіччі авто генерала. А коли машина під'їхала, командир підрозділу віддав честь Власову і попросив того вийти з авто.

Отже, генерал просто повернувся до лав своїх, проти яких нібито боровся впродовж кількох років. Але далі сталося непередбачуване – його стратили як зрадника. 2 серпня 1946 року в Москві генерала повісили. Звичайно, це можна пояснити жорстокістю сталінського режиму, котрий знищував і своїх, і чужих.

Але, найвірогідніше, генерал став однією з жертв протистояння між різними радянськими спецслужбами, адже під час війни в СРСР їх діяло аж чотири: НКВС, СМЕРШ, ГРУ Генштабу РСЧА і розвідка Комінтерну. І всі вони були конкурентами і змагались за найбільшу довіру Сталіна. Скоріше за все, Власов працював під "дахом" НКВС (цим пояснюється те, що на фронт генерала супроводжував голова цього відомства Лаврентій Берія), а захоплення, суд та виконання вироку над Власовим здійснював СМЕРШ під керівництвом Віктора Абакумова. І вів судову справу фахівець розстрільних процесів 30-х років генерал-полковник В. Ульріх. До речі, у судовому вироку Андрію Власову не було статті, яка інкримінує "Зраду Батьківщини", а лише тероризм та контрреволюційну діяльність.

Цікавим є те, що й родичі Власова після війни не зазнали ніяких репресій. По 5 років довелося відсидіти тільки першій дружині та мачусі генерала. Решту родичів репресії не зачепили. Хоча всім відомо, що траплялося з родинами "зрадників народу" в ті часи.

Звичайно, така версія історії Російської визвольної армії та її командувача Андрія Власова є лише версією. Але факти, як то кажуть, річ уперта. Тим не менше, навряд чи ми коли-небудь зможемо дізнатись усю правду та отримати відповіді на всі запитання про генерала Власова, поставивши в цій історії жирну крапку.




© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua