Народні блоги
http://narodna.pravda.com.ua/fun/4b48919446d6d/

Дженшчина у височині

Василь Триндюк | 9.01.2010 16:24

Ось така і є моя позиція. Електо... Електо... Тю, забув, як воно... А, оральна. Електрооральна...

Дженшчина у височині
А ранок сьогодні гарний. Багацько обіцяючий. Ну, може й не дуже багацько, але зарплату в банкоматі Свіжий обіцяв. Директор наш, агрофірмчастий, Вань-Вань, на новому місці свіжий. Хороше діло зарплата. Жар-птиця, зар-плата, все воно із злата...

Отож, і йду сьогодні в села Центер принести з банкомату грошви центнер. А, погоди стоять гарні. Сонцечко на землю нашу з-за хмар пострілює-підгльондує. Побіля-подекуди. Сніги тануть, ріки течуть. Наші старі прадавні калюжі звично змерзлися- розмерзлися й тепер одна в одну ручаями-ріками тицяють. За рухунок снігу-льоду, звичайно ж... Отож, і я стрибаю місцями, мов той козьол. Чи шмигаю, мов мишак полярний ледь не під снігом майже. Коли купи великі чи намети заметів минати доводиться.

Аж, геть, багацько снігу разу цього було. Може й на врожай воно? Хоч природа, тепірко, не дуже й нєжно з людьми дружить. По радіво в телевізорі казали, побіля-подекуди. Глобальне похудіння навсю напало чи що? Шуткую, потепління... Грип-гриб птахо-свино-козьольський... Притрюхикався. Й не зманить його ніхто звідси та й до себе... Чи, таки, зманить? Подивимось...

Аж тут фігура якась назустріч суне. Підстрибом-прошмигом. Ну, як і я, теж. Але не зовсім так. Інерція в рухах помітна, аж напрочуд певна. З чого б то воно рухів тих простих звигзаги деякі? Загадка. Та впізнав я його ще здалеку. Микола Семенович Нетудинатха – з нашої школи вчитель фізкультури. За подальшого зближення між сторонами й кажу:

-Я, Вас, прив'єтсвую, як вчителя ізящної фізкультурності, наносячогося над водами.

-Й, Вам, Терентійович на тракторі, наше освітянське зждравіяджелаю, -видихнув він, завісу таємничості з інерції звигзажистої одразу назавжди зриваючи.

-Бачу вже й гарно тобі, Миколо? А як же, мамо рідна, школо?

-Так на бюлетіні я. Грипець підкрався непомітно. Як діти кажуть: два тижджні плющило й ковбаса не відступала. Навіть, сам Павло Іванович наш, швидким луноходом колоть мене приїздив. Навіть, свинячість у грипові якийсь час визнавав... Офіційно... Та вже все. Минулося й, надіюся, щоб не гикнулося. Завтра й до роботи ставать.

-Так то радість одужання тебе підхилитує ароматом спирту навколо щедро духм'яніючи?

Й також. Від фельдшера шлях тримаю.

-Вже й підлікував, бачу він тебе?

-Й сам підлікувався. Робота ж в нього, як і в мене, аж, геть не з легких.

Помовчали обидвоє. На цементній доріжці стоячи, подих переводячи, язики підтрушуючи, з вух надлишки струшуючи. Микола, як витривалий сільський спиртсмен розливу шкільно-фізручацького, упорався першим й говорить:

-Вибори скоро. Ти за кого?

-Не знаю, – кажу: ще не визначився.

-Так і я, теж. Але, от що за дженшчину, так це, як два пальці об асфальт.

-А чого б це ти на спідницю у височині руку до голови без фуражки тулиш?-цікавлюсь: Це ж не та, що в жмені?

-Ти, пам'ятаєш вірш отой у школі, що проходили... Ну, про Добролюбова. Ну, що родіну, как дженшчіну любіл...

-Нєкрасов, здається написав? -намагаюсь здогадатися я.

-Яка різниця. Коротше, я як мій тезко. Родіну, як дженшчину люблю. Добролюбов розумаха був. От, ти, скажи мені:

Що дженшчина любить найбільш за всьо?

-Важко сказати...

-Не фуричиш в джизні ти Васьк. Коротше, запам'ятай: більш за всьо у житті дженшчина любить давать!

-Та не кричи так, здається розумію я розкішний хід думок твоїх.

Та представник вчительства ізящної фізкультурності, наносячогося над водами, вже мітингував навсю.

-Так треба й дать можливість дженшчині робить те, чого вона любить найбільше. Зарплати побільше й почастіше! Горілку по йогуртовій ціні уроздріб! Машин по нульовим кредитам на пійсят світлових років! Землю народам-славу садоводам! І виноградарям! Миру-мир! Пису-пис!

Тут я нарешті дочекався малесеньку менопаузу в циклі функціонування організму товариша на броньовику й питаю:

А що, мужик, ну, там, у височині, не може теж всього цього дать?

-А, ти, наче й не знаєш, що може мужик дать? -єхидно й з почуттям явної розумової наді мною переваги посміхаючись відповів Микола. Й додав:

Це ж тобі не прекрасна дженшчина...

-М-дя... Почухав потилицю я... А Микола продовжив:

А мужик у цій справі аж геть не підходить. От, ти, Васьк, тракторист.

-Ну.

-Рулиш, керуєш. А, як хтось проїхать, порулювать-покерувать попросить? А? Жалько? Тілько справді кажи суду правду.

-Не сказав би жалько що. Але, от, що без великої охоти, то точно.

-Так і вони. Відчуваєш. Вона дає, а вони без великої охоти. Аж всі... Пойняв?

-Начеб-то, -відповідаю.

Ось така і є моя позиція. Електо... Електо... Тю, забув, як воно... А, оральна. Електрооральна... Але я ще подумаю. Й за кого, ото? А там, хай природа виручає. Встану ранком у день виборів. Якщо з усім разом цілком і повністю встану, то, значить, дженшчина мені потрібна. Й у височині. А, якщо лишень сам встану, то й не потрібна. Хай тоді мужики там з височини звисають.

Ну, бувай, Василю на тракторі, й подумай за кого голосувать. На дозвіллі там. На ріллі... Ще є час, який працює проти тебе. Трохи ще працює. Зморився-бо, то й спатоньки пішов...

Й поковзав далі. Розчахаючись-розхитуючись побіля-подекуди.

Ну, що тут ще й скажеш? Отакі в нас у селі зустрічаються люди з паспортом. Але ж з власною позицією. Чого не віднять, того й не віднять.

Ну й я на Центер добути з банкомату грошви центнер шлях продовжив свій...


© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua