Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
8 березня   трагедія   фарс   Клара Цеткін   бути або вдавати з себе   Є!   Є

То ж чиєї вулиці те свято?

Олена Олійник | 9.03.2009 02:28

20
Рейтинг
20


Голосів "за"
23

Голосів "проти"
3

Я – пас, адже...

То ж чиєї вулиці те свято?
... Адже незважаючи на кризу та свій бальзаківський вік вважаю, що можу сподіватися на увагу оточуючих, не проголошуючи задля цього спеціальних заходів із позначкою "явка обов'язкова, при собі мати..."

Власне, до цього можна було б вже й не додавати нічого. Але я не геній, я лише вчуся :- (

Ні, справа навіть не в тому, що нібито міжнародний (це – окремий привід пореготати) жіночий день – одне з комуністичних свят, хоча звісно ж і це додає мені відрази до нього, але лише завдяки деяким специфічним властивостям усіх таких, що вже зачепила вище. Маю на увазі дві основні ознаки будь-якого комуністичного або інакше – радянського свята у розумінні радянської ж людини:

1. пристойний привід для перехилити чарку,

2. коли саме такого дня такого місяця збираються разом і говорять про щось одне й те ж саме. І це є фатальною неминучістю й обговоренню не підлягає.

Друге належиться дещо підсилити – не тому, що хочуть бачити одне одного, і зокрема балакати проміж собою, і зокрема саме на задану тему, а з однієї простої причини – "так треба".

Не те, щоби я виступала проти будь-яких традицій – по-перше, проти радянських здебільшого, і тут вже навряд чого вдієш, в кожного свої "пунктики". Але радянські свята загалом – оце вже тим більше окрема тема. А по-друге – я проти усього удаваного.

Втім, наразі лише трохи з історії конкретного, вже минулого, свята за статевою ознакою, що з ним у нас прийнято вітати усіх жінок, зокрема і мене. Одне з таких привітань мене сьогодні неабияк втішило, а саме – СМС від однієї малесенької жіночки, майже дівчинки, що перебуває зі своїм маленьким сином у Київському інституті онкології, нині вже Інституті раку. Коли вони потрапили до цього закладу, що аж ніяк не сприяє святковому настрою, немовляті було п'ять місяців. Зраділа я її привітанню з тієї причини, що воно опосередковано свідчить – їхні справи на сьогодні не надто погані. А мене саме це неабияк цікавило вже деякий час. Та я не наважувалася просто зателефонувати й спитати, хоча нібито не є забобонною. Не стала й сьогодні докучати "з міркувань ввічливості", але подумки побажала цій юній, тендітній і на вигляд слабкій жіночці у цей день – мужності й витривалості.

То й що? По-перше, їй саме це й не завадить, по-друге, якщо хтось знайомий з історією свята, так про втілену жіночність там і близько не йшлося – це вже пізніші "варіації". Ні, плювати в бік феміністичного руху як такого я саме й не збираюся – як і будь-який визвольний рух, спричинений об'єктивними обставинами, він якщо й не викликає захвату або відчуття піднесення, то принаймні – розуміння і певної поваги. Проте тим більше смішно зараз чути про цей день, як про свято романтики та "слабкої статі" – Клара Цеткін перекинулася б у домовині.

Мабуть тому наші так звані публічні люди, вітаючи сьогодні – а що робити? – з цим святом жінок України, здебільшого сором'язливо казали про з усіх боків політкоректне "свято весни" :-)

Підсумок (не загальний, а мій власний):

Я вже мала деякі нагоди переконатися, що принаймні в деяких учасників умовного загалу НП пречудова пам'ять. Тож сподіваюся, що хоча б в них, а може й ще в декого, за рік не виникне й думки мене вітати. Далі я не зазираю, мабуть – все ж таки забобонна...

Щоправда, і ще на деякі привітання годі й нарікати. Одне з таких наводжу повністю, питати автора про згоду – запізно, отже сподіватимусь на те, що він мене як завше пробачить:

Прарздравліяю

з восьмим днем

першого весняного місяця!...

І бажаю хоч трішечки весни

кожного календарного дня

в ті пори року,

які йдуть після

а потім знову до...

Тобто,

щоб весна була завжди...

Ну, в душі...

Щоб текла і дзюрчала...

Щоб була й не згасала...

Щоб світила і гріла...

Щоб цвіла і пахніла...

Щоб життя прикрашала...

І щоб не минала.


Але наведене є виключенням, що воно лише підтверджує правило, як відомо. Отже, я залишаю це свято тим особам, що не можуть розраховувати на те, що подекуди хтось – протилежної статі або взагалі – виключно з власного бажання зажадає зробити для них дещо приємне.

А я надаю і (дуже сподіваюсь!) надаватиму перевагу невимушеним подіям, зокрема тим, що виникають зненацька, незаплановано, і спричинені тим, що комусь із кимось разом весело, цікаво, приємно, або заради декого конче хочеться зробити маленький подвиг, зокрема нарвати, або нехай вже купити букетик квітів (але в жодному разі – не пролісків!).

І, як кажуть, не дай мені Боже дожити до таких часів, щоб моє ставлення до вищезгаданого змінилося.

Якщо ж мене, попри всі сподівання, не омине ця гірка чаша, тоді для себе я перекваліфікую цей день у Свято склерозу та клімаксу, і з таким й вітатиму себе щороку.

На цьому вітаю усіх без винятку з Весною – адже згідно календаря вона таки настала.

P.S. Ну й, оскільки поки допис добіг кінця за вікнами вже остаточно запанувало Дев'яте березня, вітаю українців з тим святом, що не викликає в мене жодних сумнівів.

І бувайте веселі кожного дня!

Завжди подумки з вами,

Олена Олійник

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua