Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Фельетон   Олег Чорногуз   Петр Симоненко   Владимир Ильич Ленин   КПУ   Вельзевул

Свої ж люди (фейлетон Олега Чорногуза)

Woolf | 5.02.2009 13:13

1
Рейтинг
1


Голосів "за"
10

Голосів "проти"
9

Це трапилося року Божого високосного 2008. Несподівано у ніч перед Різдвом Христовим, вождя українського пролетаріату Петра Миколайовича Симоненка провідав сам Вульзевул. Власною персоною.

Свої ж люди (фейлетон Олега Чорногуза)
У сімейному житті головного комуніста України – 56 -річного Петра Симоненка свято. Він розлучається з похилого віку дружиною і бере собі в супутниці на 25 років молодшу Оксану Ващенко, парламентську журналістку і коханку вождя українського пролетаріату. На запитання колег по перу "Як це трапилося?", Оксана відповіла з гумором:

- Як це часто трапляється у старого більшовика з комсомолкою.

На друге запитання чи повернеться Оксана на радіо "Ера", де вона раніше працювала. Журналістка мовила:

- Хоч "Ера" кличе, але я не піду. У моєму житті настала нова ера – комуністична. І на честь цього я взяла соціалістичне зобов'язанням і подарувала секретарю цека доньку Марію.

Кажуть, що вождю червоношкірих, як інколи ще називають стоязикі журналісти Петра Миколайовича Симоненка, соратники по партії рекомендували доньку назвати на честь дружини вождя світового пролетаріату В.І. Леніна – Надією. Але Петру Миколайовичу московський патріархат нібито настійно порекомендував дати їй святе ім'я – ім'я Марія, щоб більше ніхто із намісників Божих на землі не міг дорікнути комуністів у войовничому атеїзмі і в опіумі для народу.

Пологи мами Марії в елітній клініці "Ізіда" минули благополучно, але "бабушка вождя"- екс-дружина Петра Миколайовича все одно незадоволена. Про що свідчать її постійні заяви по республіканському телебаченню.

З інтернетівських повідомлень. (Замість епіграфа).


Це трапилося року Божого високосного 2008. Несподівано у ніч перед Різдвом Христовим, вождя українського пролетаріату Петра Миколайовича Симоненка провідав сам Вульзевул. Власною персоною.

- Сину мій, – звернувся він не зовсім по – світські (очевидно, під впливом активного святкування в Україні Різдва Христового), але в ту ж мить виправився і поспішно додав. – Товаришу мій... Петре Миколайовичу, чи отримав ти моє послання через свою секретарку?

- Яке саме? – не сподіваючись на таку аудієнцію, як у Надії Базів, зовсім розгубився вождь українського пролетаріату на початку ХХІ століття Петро Миколайович.

- Я тобі посилав біса в ребро, а сивину в бороду, – нагадав Вульзевул.

- Біса в ребро отримав. Уже й дев'ятимісячні наслідки є. У вигляді діви..., – Петро Миколайович хотів закінчити речення словами – "діви Марії", але, глянувши на чорну мармизу в чорній щетині на чорній пиці Вульзевула, атеїстично стримався і ні сіло, ні впало, зовсім не по-комуністичному додав. – Непогано вийшло.

Це добре. В нашій справі браку не буває, – кажучи українською. – А вашою другою державною – це, як правило, закінчується браком.

Так воно і буде, – поспішив запевнити Вульзевула Петро Миколайович, – браком, браком, – чомусь потягло його з прози на поезію і з української на російську. – Браком браком. Слова однакові. А зміст різний...

Та товариш сатана ані на ритміку, ані на філософсько-філологічні міркування вголос Петра Миколайовича уваги не звернув. Він підійшов до стінки і глянув на дві дощечки під склом із 10-ма заповідями: одна від Мойсея і його намісника на українській землі митрополита Московської церкви Володимира Сабадана, друга, мабуть, – від вождя світового пролетаріату Володимира Леніна чи політбюро ЦК КПСС.

- Моральний кодекс будівника комунізму, – прочитав сатана і зірвав той кодекс у позолоченій рамочці зі стінки та викинув його до кошика для сміття. – Досі в казочки для народу граєшся? А дітей робиш...

- З цього живемо, товаришу, – Петро Миколайович запнувся. Потім згадав свою улюблену фразу і затараторив. – Ми комуністи завжди...

Сатана підняв вказівний волохатий палець і по – ленінські показав Петру Миколайовичу на крісло.

- Сядь. Це тобі не Верховна Рада, і не Бессарабський майдан біля пам'ятника мого позашлюбного сина Володимира Ілліча.

Петро Миколайович сів, чекаючи з очей сатани грому і блискавок. Сатана мовчав. Ходив по – ленінські по кабінету: взад – вперед, взад – вперед, заклавши руки за спину, а в Петра Симоненка оте "взад-вперед" викликало приємні асоціації і він не знав, що цієї миті без партнерші по парламентському корпусу робити, коли ти так активно збуджуєшся.

На дворі висіла глупа ніч і до приходу рідної секретарки на роботу залишалося не менше годин сім часу. Сатана тим часом ходив і все повторював:

- Взад-вперед, взад-вперед, - раптом він зупинився і твердо сказав, – взад.

Але Петро Миколайович не зрозумів як те слово "взад" сатана написав би на окремому аркушу паперу: разом чи окремо. У Петра Миколайовича, як у Верховній Раді, і язик зачесався. Але в таку відповідальну мить цікавитися в сатани українським правописом не зовсім етично.

- А як тепер буде з бабушкою? – повернувся своїм чорнявим лицем з чорнявою щетиною, крізь яку тільки блимала очі сатани, запитав Вульзевул у вождя українського пролетаріату.

- Бабушкою Лєніна?- уточнив про всяк випадок Петро Миколайович.

- Твоєю бабушкою...мать твоєї дочи я вже бачив. А як тепер буде з бабушкою?

- Не Крупською?- ще раз перепитав Петро Миколайович.

- Не Крупською! Твоєю?

- Поставимо на партоблік, – механічно випалив Петро Миколайович. – Володимир Ілліч нас учив – облік – це...

- Стоп, – перебив його сатана. – То я Володимира Ілліча учив. Хочеш жити з Колонтай

- живи. Але бабушку Крупську не кидай. Дотримуйся майбутнього морального кодексу будівника комунізму. А ти як вчинив?... Бабушку з онуками кинув...Дитину парламентській журналістці зробив...

- Я женюсь. Я їй дав чесне комуністичне слово. Нам, комуністам, – підвівся з керівного крісла вождь українського пролетаріату. – В край (пишеться окремо) потрібне підростаюче покоління, і я, перший секретар ЦК нашої, Комуністичної партії, маю завжди бути в перших рядах і особистим прикладом показати, як ми на початку ХХІ століття можемо збільшити ряди нашої партії у два, а то й в три з половиною рази, якщо кожен член...

Останнє слово чомусь сатані не сподобалося.

- Не богохульствуй, товаришу мій. А що намісник Бога на землі на це скаже? Московський патріархат? Ти ж до їхніх святих книг час від часу пишеш релігійні передмови? А як бути з опіумом у ринковий час – неповторний час?

- Підробляємо, батюшко, – почав виправдовуватися Петро Миколайович, вкладаючи в слово "батюшка" світський зміст. Сатані сподобалося...

- А якщо тебе знімуть з вождя пролетаріату, або по-вашому, переоберуть, відповідно морального кодексу будівника комунізму і його третьої заповіді – не стрибай в гречку, тобто нє прєлюбодєйствуй, - закінчив сатана словами другої державної мови в Україні, яку сповідує Петро Миколайович і мер міста Харкова Добкін.

- Я покаюся, – відповів Петро Миколайович.

- Де?

- У московському патріархаті, - твердо запевнив він і несподівано для себе... прокинувся.

- Чорт, – атеїстично лайнувся Петро Миколайович і тут же забобонно додав. – Цей сон таки в руку. Треба піти до його святості митрополита Сабадана, або хоч до того, що постійно матюкається на території Києво-Печерської лаври... Як його?... Архієпископа Павела...Висповідатися. Хай відпустять гріхи. Як не як – свої ж люди. Вони і ми одному Кремлю служимо, другому не бувати...

- От тільки...бабушка, – Петро Миколайович глянув на папугу в клітці.

- Ми комуністи, – закричав папуга.

- Ну, тебе к чорту. І ти дражнишся, – Петро Миколайович потер голі ноги – одну об одну, захлопнув клітку з папугою і пройшовся по спальні. Його колишня дружина, або як він тепер на неї поза очі по-русскі казав – бабушка не давала йому спокою. Навіть по телевізору. Чорт з нею. Тепер, очевидно, і він з нею заодно. Невже бабушка кине компартію і піде до Януковича?! Може, і її висповідати в московському патріархаті?! Хай йде до Януковича. З цим олігархом я домовлюсь. В коаліції. Аби тільки не перебігла, як Кінах, до баби Параски чи як Марченко до Наташі Вітренчихи. Це ж треба – тепер у них цілий букет різнокольорових. Опозиційний, – Петро Миколайович плюнув і навіть забув після себе витерти.

Глянув у вікно. На голубому тлі неба золотилися ранкові бані Києво-Печерської лаври.

- Піду, мать, до попа, – поцілував він ще свіжу від сну кохану і натягнув штани. – Свої ж люди.

Олег ЧОРНОГУЗ, специально для PRO-TEST

Cправка.Чорногуз Олег Федорович, народився 15 квітня 1936 року на Вінничині. Закінчив факультет журналістики Київського університету ім... Шевченка. Працював в газеті "Вінницька правда", завідуючим відділом, а згодом і головним редактором журналу "Перець", директором видавництва "Радянський письменник". У 1996 році отримав звання заслуженого діяча мистецтв України. Зараз знаний митець завідує видавництвом українських сатириків "ВУС".

Олег Чорногуз в українській літературі заявив про себе як автор перших і поки що єдиних сатиричних романів. Його сатиричні твори "Аристократ з Вапнярки" і "Претенденти на папаху", сатирико-публіцистичний роман "Вавилон на Гудзоні" увійшли до кращих перлин української літератури. А за свій маленький роман "Я хочу до моря" та "Голубий апендицит" автор ледь не поплатився. Саме тоді, на початку 70-х років, прокотилася грізна хвиля арештів серед української інтелігенції, яка забрала багатьох літераторів-патріотів, зокрема й "шістдесятників". Але тоді та хвиля якимось дивом не зачепила О. Чорногуза.

Критики зауважують, що довгих час Олега Федоровича сприймали як дотепного гумориста, гострого сатирика-романіста, тонкого психолога й лірика і навіть як філософа та романтика. Але останнім часом письменник виявив себе і в якості талановитого майстра памфлетів, у яких він гостро висміює та засуджує негативні явища в сучасному українському суспільстві. За книжку останніх фейлетонів та памфлетів "Український кентавр" Олег Чорногуз був відзначений престижною міжнародною премією ім. Івана Багряного.


Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua