Про президента, прем"єра, та дивовижні нез"ясовані обставини

Декілька віршів, що мені їх розповів мій кузен Пу із села.

Побачив прем'єр із самої далі,
Що ослів продають на базарі.
Тож він вліз на копицю,
Кричить – дайте ослицю!
Кажуть: а може козу,
Що оно обгризає лозу?
Ні, в мене є вже одна,
Ще й, скажу, не дурна!
Тож давайте тварину,
Що назвав її я єдину!

***

Якось йшов президент лісом,
Підперезаний зверху і знизу.
Аж раптом, почув він зненацька,
Як десь перелякано рохкає пацька.
Підняв президент голову гордовито,
Каже: при мені не буде тварину убито!
Не зважаючи на небезпеку,
Він побіг в гущавину недалеку.
З тих пір знають всі звірі,
Що є у них хтось у довірі.

***

Ой як файно стирчали на галявині,
Вулики пофарбовані й правильні,
Поки, раптом, десь із полів,
Прийшли ведмеді, десять голів,
Мед почали вони жерти,
Сраками вулики терти!
І не знає ніхто, що б було,
І скільки б страждало село,
Якби з гір не налетіли бурі,
Потрощили і його, і ведмедів,
із самої дурі.

***

Сидів колись прем'єр на скелі,
Дивився на каменюки дебелі,
На небо у сіриїх хмарах,
Берег, що здригався в ударах,
Чорних і диких хвиль,
Що пролетіли багато миль,
Від далекого берега де,
Світить Сонце руде.
І подумав він раптом тоді:
І що я тут роблю взагалі?

***

Одного звичайного дня,
Прокинувсь президент із рання,
Зробив фізкультурні вправи,
Заварив собі й випив кави,
Взяв велику парасолю,
І подався шукати долі.
Десь під небом безкраїм,
Де пташок носяться зграї.
Подивились на це люди з апарату,
Кажуть – час працювати!

***

Якось, у мандрах через печери,
В яких живуть людожери,
На президента напали істоти,
Що в глибоких і темних болотах,
Свою здобич доїдають,
Яку на поверхні впіймають.
О, бідолашна моя вдова!
Такі вирвались в президента слова.
Але, почувся десь зверху голос рятівний:
Стрибай провалля, туди не полізуть вони!