Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Бідність заради багатства чи багатство проти бідності?


0
Рейтинг
0


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
0

В європейських країнах показники диференціації доходів населення розглядаються як важливий фактор соціальної стабільності і економічного зростання. Для підтримки оптимального рівня диференціації чи його зменшення впроваджуються спеціальні програми та механізми. Натомість в Україні відсутня навіть об'єктивна оцінка показників соціальної нерівності.

"Уряд має прискорити темпи зростання", бо "потрібно підвищення рівня життя, відчутне для більшості українців" – заявив Президент України П.Порошенко в новорічному привітанні. Але наскільки це можливо, зважаючи на ситуацію в українській економіці? Можна назвати багато причин, що призвели до нинішнього стану, зокрема корупцію. Але, напевно, головним є те, що за всі роки незалежності влада ніколи не звертала уваги на зростаючу диференціацію доходів населення. Однією з форм відображення диференціації населення за рівнем матеріального добробуту є децильний коефіцієнт – відношення доходів 10% самих багатих людей до 10% самих бідних. Найнижчий децильний коефіцієнт – у скандинавських країнах Данії, Фінляндії й Швеції – 3-4. У Німеччині, Австрії й Франції цей коефіцієнт варіюється від 5 до 7. Таке співвідношення економісти вважають оптимальним.Як тільки децильний коефіцієнт досягає 10, у країні з'являються умови для соціальних безладів. Натомість реальні вимірювання цього або інших коєфіцієнтів в Україні відсутні. За даними Державної служби статистики України квінтільний коефіцієнт (найбагатші 20 % до найбідніших 20 %) вже кілька років становить 1,9, що краще ніж у скандинавських країн (!?). Відповідно до звіту ПРООН щодо людського розвитку в Україні на сьогоднішній день за межею бідності живе близько 60% населення. За таких обставин реальне значення децильного коєфіцієнту за оцінками експетрів перевищує 40. При таких значеннях розподіл доходів населення буде виглядати приблизно так, як показано на наведеній діаграмі.
Якщо на нього накласти середній рівень споживання (орієнтовно прийнято, що він на рівні середньої заробітньої плати і в 5 разів перевищує мінімальні доходи), то буде очевидним, що значна частина доходів виводиться з обігу, оскільки є "зайвими" для забезпечення рівня споживання. Частина їх потрапляє за межі України, як правило, до офшорних юрисдикцій (за оцінками за роки незалежності їх виведено близько $200 млрд), частина – переводиться в готівку і зберігається поза банківською сферою. Відповідно обсяг грошей в активному обігу буде зменшуватись і для підтримки їх оптимальної кількості потребувати зовнішніх надходжень. За таких обставин уряд вимушений запозичувати реальні гроші і друкувати номінальні. За даними Національного банку України за період з 2000 по 2016 роки грошова маса зросла в 34 рази. За цей же період в Сполучених Штатах, єврозоні та Японії збільшення грошової маси склало менше, ніж 3 рази. Відповідно національна валюта протягом цього терміну знецінилася по відношенню до основних в 5 разів, а індекс споживчих цін за даними Держстату України склав 731,4%. Тривалий характер знецінення національної валюти,значна інфляція та падіння економіки свідчать про системну кризу, яка вимагає відповідних управлінських впливів. Натомість те, що в проект бюджету на 2018 рік закладається подальша девальвація гривні більше ніж на 10%, інфляція на рівні 9%, але яка реально буде вимірюватись двозначним числом, незначне зростання економіки свідчить про відсутність бачення шляхів її подолання. Водночас очевидно, що управлінські впливи мають бути направлені в першу чергу не на залучення нових позик від МВФ та з інших джерел, а на залучення потоку "зайвих" грошей у внутрішній кругообіг і зменшення рівня діференціації доходів. Якби децильний коефіцієнт в Україні був в межах середньоєвропейських значень, то рівень доходів найбідніших верств населення при тій самій грошовій масі був би приблизно вчетверо більше існуючого. Крім того, саме при оптимальних значеннях децильного коефіцієнту в системі встановлюється рівновага, коли рівень доходів близький до рівня споживання, чим забезпечується ефективний кругообіг грошей і, відіповідно, розвиток та зростання економіки. Шляхів подолання ситуації може бути багато, але з діаграми видно, що необхідною умовою є запровадження примусових та стимулююих механізмів повернення в обіг доходів багатих та максимальна лібералізація податкових та регуляторніх умов для малого та середнього бізнесу. Податкову систему Швеції, та й інших скандинавських країн, можна охарактеризувати фразою: необхідно зробити все, щоб було просто заробити гроші (тому всі скандинавські країни серед кращих в рейтингу "Doing business") і складно – великі гроші (і тому ставка податку на доход змінюється від 0 до 56,4%). В Сполучених Штатах ставки податку від 0 до 39,6%. При цьому не обкладаються податком благодійні внески, що дає можливість активно залучати приватні кошти в гуманітарну сферу. Схожий підхід застосовується і для прибутку компаній, але їм надається податковий кредит у разі реінвестування. Це стимулює капіталізацію економіки взагалі і інноваційний розвиток зокрема. Подібні системи застосовуються і в інших розвинутих економіках. В Україні – протилежна ситуація. Лінійна шкала оподаткування з універсальною ставкою 18% і знижена ставка на дивіденди – 5%. Фактично це означає регресивну систему оподаткування, оскільки основний доход багатих становлять саме дивіденди. Не покращують ситуацію і так звані реформи нинішнього уряду. Пенсійна реформа замість підвищення доходів найбідніших реально збільшила розмір пенсії більш забезпеченим, а ліквідація системи спеціальних пенсій поставила багатьох пенсіонерів державної служби низових ланок на межу виживання. Заробітні плати керівників окремих державних підприємств, високопосадовців досягли непристойних з огляду на рівень доходів більшості населення, величин. Водночас підвищення тарифів, неспівставне з розміром зарплати пересіних, ситема субсидування, яка не стимулює енергоефективність, а тому вигідна енергетичним компаніям – все це лише стимулює подальше розшарування населення за рівнем доходів, а, значить, збереження напруги в суспільстві і можливість чергових соціальних потрясінь. Неможливо збудувати багату країну через бідність основної маси населення, як і неможливо подолати біднісь, не обмежуючи апетити багатих. Однак мети зменшення диференціації доходів населення ніхто не ставить. Ані влада, ані жоден з політичних або громадських рухів. Але якщо нема мети, не буде і результатів. Можливо, за рахунок іноземної підтримки, чергової глибокої кризи вдасться уникнути, можливо буде невелике зростання, навіть окремі сплески, проте в цілому без реальних реформ в політиці доходів суттєвих зрушень з подолання занепаду та стагнації не відбудеться. Чудес в економіці не буває. Більш детально можно прочитати в "Європеїзація через латиноамериканізацію чи шлях до занепаду?"










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua