Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Криза   заробітчатство   наш побут на чужині   гроші   висновки...

Жорстокі реалії сьогодення або як ми в Росії рублі заробляємо...


0
Рейтинг
0


Голосів "за"
0

Голосів "проти"
0

Криза, заробітчатство, наш побут на чужині, гроші, висновки...

На календарі листопад. Роботи немає. А раз нема роботи то нема й грошей на підтримку існування. Обдзвонив знайомих але усі відповідали стандартно: "Роботи нема".

Віктор, із котрим працювали та жили в одній кімнаті у Криму констатував: "Сам щойно із Польщі повернувся. Розпаковую сумки. Працював у панів на теплицях по 13 годин на добу... Якщо на гривні то виходило по 20 за годину. Віддихаюсь й знову роботу стану шукати."

Аж тут дзвоник – кум із Московської області телефонує: "Є море роботи – потрібно залити 600 кубів бетону й отримати 30000$. Троє добровольців є. Будеш четвертим?"

- "Буду. Немає дома роботи тому що".

Думав так: бетону на фундамент йде багато, встигай тільки міксери приймати. Навіть в гіршому випадку до Різдва зароблю "штуку" "зелених". Двісті обійдеться проїзд туди-сюди. За тих 800$ протягну до Великодня а там знову спакую сумки...

Зустрівся із тими трьома, познайомилися, замовили місця в мікроавтобусі. Виїхали, прибули. На будові нам видали перепустки, матраци, виділили місця у вагончиках, зареєстрували в їдальні. Наступного дня бригадир ошелешив новиною: "Начальство передумало розпочинати заливку фундаментів отож доведеться викладати цеглою парапет на таунхаусі".

Таджики, котрі перші розпочали роботу залишили на даху затверділий розчин у ящику – як почули про виплату зарплати так все й покинули. (Добре що, хоч не в бетономішалці.) Отримали гроші, спакували сумки й бігом в аеропорт. Навіть ключ від вагончика забули повернути. Довелося зривати замок.

Мороз, сніг, хуртовина, дощ а ми при допомозі крана піднімаємо на дах будматеріали. Пісок просіюємо, закидаємо у бетономішалку разом із цементом, замішуємо розчин й кладемо кладку. О 17 годині темніє але в житлову зону до 18:00 охоронці не пукають. Мусимо чекати. І не тільки ми: з нами мерзнуть таджики та узбеки. Тупцюємо на місці й обговорюємо перспективи заробітку. Куб кладки коштує 1200 рублів, тобто 0,75 гривні за цеглину. Вирахують за проживання, харчування, сам відрахуєш на проїзд туди-сюди та кишенькові витрати й додому привезеш мізер... Констатували факт: навіть дома класти цеглу по звичних наших 50 копійок вже не вигідно: витрачаєш час на зведення риштування, платиш підсобникам, витрачаєшся на проїзд та харчі отож в кишеню капають одні сльози...

Виявився ще один сумний факт: робочих рукавиць не видають отож усі їх купують на ринку.

Недільний ранок. Ще темно. Мороз, хуртовина а заробітчани на дахах щоб зігрітись палять в бочках піддони й скидають сніг – очищають робочі місця. І нікуди не дінешся – мусиш користуватися моментом. Завтра можуть вдарити морози і тоді нудьгуй без роботи...

Світловий день короткий, пісок та вода замерзають, сітку наказали класти на кожному ряду отож особливо не розженешся. В перші дні ламали та палили в бочках піддони, щоб розігріти пісок та воду. Пізніше, на наше щастя потеплішало.

Кранівник, котрий місцевим виявився, обурювався: "Раньше была днёвка – 2000 рублей и наши работали, та вот вы, украинцы с таджиками понаехали и за 1000 работать соглашаетесь..."

Грошей на повернення не було отож мусили працювати й мовчки сопіти в дві дірки. Звернули увагу на жахливу безгосподарність: територія розрита, скрізь валяється цегла, піноблоки, піддони, дошки, куски мінвати, пінопласту, сітка, електрокабелі, оцинковані дроти, штукатурні маяки, на присипаних снігом піддонах остаточно псуються затверділі мішки цементу, будівельних сумішей.

Запитали у виконроба: "Какой смысл на парапете на каждом ряду класть сетку?"

Отримали вичерпну відповідь: "Та вот привезли 8 тонн сетки и мы вынуждены куда то её девать. Запишем в смету и закажчик оплатит".

Так ось чому нас примусили на кожному ряду на сантиметр випускати сітку – щоб показати замовнику, що вона там справді є...

Стало зрозуміло чому на безгосподарність не звертають увагу: все зіпсоване запишуть у кошторис і замовники оплатять – російські корупціонери досить багаті тому що...

Останній тиждень "консервували" на зиму таунхауси – призначені на крокви шестиметрові бруси різали на частини, робили дверні та віконні коробки й затуляли їх плівкою. Замість дранки використовували штукатурні маяки. Для їх прибивання видали цвяхи "сотку".

Дома господар половину цеглини не викине а тут... Спочатку безгосподарність вражає, пізніше звикаєш...

Різні життєві обставини примушують українців тинятися світами. Ось молодий хлопець безвилазно сидить на будові. Житло у теплому вагончику є, добре годують, два рази в тиждень душ. Є телевізор. Купив ноутбук й зависає в Інтернеті, грає в ігри. І поспішати особливо нікуди – батьки розлучилися, завели нові сім'ї, народили спільних дітей отож він їм обуза. Приїздить час від часу погостювати то у тата, то у мами. Каже, що міг би дома винаймати квартиру та от у нас потрібно важко працювати тільки на її оплату. Тоді який сенс повертатися? Його приятель виріс у дитбудинку отож ситуація аналогічна. Роздратування обоє виливають на "Його" та "твою" мать...

Зарплати в Росії високі отож за такий мізер, котрий платять будівельникам росіяни працювати не бажають. Виручають українці, таджики та узбеки. Для прикладу, зарплата продавщиці починається від 20000 рублів, няня котра доглядає дитину – мінімум 30000, охоронець котрий працює добу через три – 15000. Наші повари, котрі українцями виявилися, заробляють щомісяця в залежності від кількості нагодованих ними працюючих по 22000-25000. От і сидять там безвилазно роками. І немає іншого виходу – де ти в Україні за рік в теплоті 9000$ заробиш?

Пригадався юнак із ноутбуком, котрий з нами в мікроавтобусі на заробітки їхав. Признався що за достойну плату та харчування доглядає приватний будинок багатого росіянина. Робота не важка: літом підстригти газони, восени прибрати опале листя, взимку відкидати сніг. Ну і не забути нагодувати кота, собаку, рибок в акваріумі, час від часу полити вазони та слідкувати, щоб злодії не проникли на територію. Пригадав я того юнака і по хорошому йому позаздрив: робота не пильна, зарплата стабільна, є маса часу для самоосвіти – скачає з Інтернету та перегляне улюблені фільми, перечитає цікаві книги, поспілкується із усім світом...

Мене завжди вражає наша рабська покірність долі. Якось у вагончику я заїкнувся про необхідність протесту, перемін, реформ. Хлопці підняли мене на сміх. Ще й глузували: "Скільки тобі Ющенко заплатив за те, що ти за нього мерз на Майдані!?"

В кінці грудня будівництво припиняються до середини січня. Вирішили повернутися й стали чекати розрахунку. Бригадир тим часом запитував: "Хто планує повернутися після Різдва? А то он мені знайомі телефонують, просяться працювати. Згаєте час – втратите місця..."

Аж тут бригадир знову ошелешив новиною: Із трьох дівчат бухгалтерок двох скоротили. Багато будівельників зібралися додому на свята отож одна дівчина не справляється нараховувати зарплату.

Написали довіреності й бригадир погодився зачекати ще тиждень. Стали спаковувати сумки й думати за які гроші вертатись. Один пригадав зміст присланої сусідом із Якутії телеграми: "Не хочешь потерять мужа – высылай деньги". Сміялися крізь сльози...

Сало ще було – земляки так годують, що приготовлені ними порції не усі в змозі з'їсти.

Один із охоронців, котрий українцем виявився сумно констатував: "Усі хто працював тут вдруге сюди вже не поверталися..."

Вихід знайшовся: троє наших "старожилів" в ДУПі (Департамент Управления Персоналом) отримали зарплату за листопад й позичили нам рублі на проїзд. Повстало питання: чим добиратись? Двоє земляків два тижні тому брали квитки у касах попереднього продажу й дісталися їм лише бокові місця верхніх полиць. Ще й до того колеги розповідали власні бувальщини про безчинства московських поліцейських. Немає легалізації – плати штраф (хабар) 100$. Зокрема Володимир розповів як він, щоб не платити заховав 200$ у раму дитячого велосипеда під сідлом. Підійшли, перевірили документи, завели у відділок, вивели у сусідню кімнату, роздягнули, прошмонали, відпустили. "Я, каже Володя, – радів, що не довелося платити. Просунув палець в трубу рами й нащупав кульок. Пронесло, значиться. Коли ж розгорнув а там... 100$. На порядних поліціянтів нарвався – поділилися чесно. А могли б і все 200$ забрати..."

Раз так то на вокзал не стали рипатися – замовили мікроавтобус й той прибув о 19:45. Завантажили сумки, розмістилися. Водії до третьої ночі збирали наших заробітчан по усій московській області. В констатували: "Є тільки місця в багажному відділенні. Поїдете на сумках?"

- "Звісно, поїдемо!" – чувся із мобільника радісний голос.

Заробітчани серед іншого вантажили в бус будматеріали та інструменти. Жартували: "В українців звичка є: брати все, що погано лежить!"

Ми ще за межі області не виїхали а водії вже 60 заявок прийняли – поспішають українці додому на новорічні та Різдвяні свята...

Рух напружений, дорога засніжена, водії стомлені. І мусять терпіти – саме момент заробити. Вдосвіта бачили жахливу аварію – розбиті вщент мікроавтобуси, перевернуті "фури", машини швидкої, поліцейських, МЧСників. Невдовзі по новинах передали: бус із житомирськими заробітчанами потрапив у аварію. Восьмеро загинули відразу, четверо у важкому стані доставлені в лікарню.

А на тому місці в той злощасний момент й ми могли б бути! Якби так довго не збирали пасажирів по усій області...

В усіх наших стали дзвонити мобільники. Стривожені голоси домашніх запитували чи все гаразд. Подумалося тоді: "Восьмеро наших вже ніколи не візьмуть слухавку, четверо візьмуть та не скоро..."

Я сидів за спиною водія й бачив як той "відстібає" автоінспекторам та митникам. І нічого не вдієш – такі реалії виживання. У Росії зарплати вищі, отож ми туди працювати їздимо, а от у Білорусії ціни нижчі – водії по повній програмі затарювалися продуктами у Мінську.

Прибули пізно ввечері й водій став розвозити пасажирів по домівках. Мене просив: "Їдь до хати маршруткою, гроші на проїзд я дам. Троє діб із-за керма не вилазимо. Зараз покемаримо й вдосвіта порожняком летимо забрати вже 65 наших заробітчан із московської області..."

Пожалів бідолах – погодився. Сумно було: водії повинні крутити кермо лише 8 годин на добу а ці сплять по черзі сидячи або у багажному відділенні на сумках. Ради збудження п'ють міцну каву конячими порціями й цим самим "садять" серце. Від такого життя й аварійність...

Через тиждень бригадир привезе 10000 рублів. Літом за них отримав би 2820 гривень, сьогодні отримаю 2500. Інфляція в Росії тому що...

600 гривень позичав на оплату поїздки отож їх доведеться повернути. Залишиться 1900 на прожиття до Великодня...

Сумно: стільки є розумних українців а Президента немає із кого вибрати. Перебираємо, переобираємо й вибираємо одну із кучок лайна...










© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua