Ахіллесові п'яти революцій

Чому революції не виправдовують великих сподівань?

Згідно давньогрецькій легенді Ахіллес був невразливим ні для меча, ні для стріл, ні для іншої зброї. Вразливим у нього було тільки одне місце – п'ята. Туди йому і влучили в належний час стрілою. Від чого Ахіллес загинув.

Та тут буде не про Ахіллеса, а про революції. Про які відомо, що їх починають романтики, роблять фанатики, а використовують негідники. Чому ж так? Очевидно тому, що у революцій таких "ахіллесових п'ят" багато. Достатньо багато, щоб негідники могли після перемоги революцій могли їх прикінчити і скористатися їхніми плодами. А від самих революцій залишити тільки мертву оболонку. В якій немає майже нічого.

Ну а тепер автор у міру своїх скромних сил попробує вказати кілька таких слабких точок революцій. Список відкритий для доповнень.

1. Воїн – не будівельник.

Тут почати треба трошки здалеку. Революція – це зміна організації суспільства. Щоб змінити суспільство на краще – треба немало знати й уміти. Це не кожному дано, потрібні талановиті люди.

Ну а таланти, як відомо, мають не всі. Бог чи природа (кому що ближче) досить таки економні в цьому питанні. Тому абсолютна більшість людей взагалі не мають талантів. Так тільки, здібність до якоїсь діяльності. Невеличкий процентик людей має один талант. Проблема – знайти його і розвинути, це теж не кожному вдається. Тому людей із проявленим одним талантом іще менше. Далі ще в достатньо разів менше людей із двома талантами. Теж проблема знайти й розвинути. Потім по швидко падаючій кривій усе менше й менше людей із трьома, чотирма і т.д. талантами. І в самому кінці ті, які народжуються зовсім інколи, зовсім уже "штучний товар" – генії. Ті, які все можуть.

А тепер питання: скільки талантів треба революціонерам для того, щоб революція досягнула своєї задекларованої мети – нової прекрасної організації життя суспільства?

Ясно, що одного не досить. Треба таланту, щоб чітко виявити суть недоліків існуючої організації й запропонувати, що саме і в який бік змінити. Треба таланту, щоб зуміти запалити своєю мрією й ініціативою інших людей. Треба таланту, щоб завоювати владу і втримувати її. Треба таланту, щоб зі старого життя будувати нове.

Ось тут і ховається одна із ахіллесових п'ят революції – нема достатньої кількості людей, які би мали всі ці таланти разом і ще й хотіли брати участь у революції. Просто нема. Фізично нема. Тому ті люди, які чудесно знають, як саме треба завойовувати владу і втримувати її – не знають, що і як треба робити, щоб реалізувати цілі революції.

Ті, хто завойовував владу – це воїни. А після того, як влада уже є, потрібні вже інші люди – ті, які вміють будувати нове суспільство. Будівельники.

Та будівельники до влади не приходять. Бо народ за час революції встигає палко полюбити своїх вождів-воїнів, які вели його на штурм І просто немислимо, щоб той народ захотів замість них когось іншого. Хто не був на барикадах і т.д.

Тому після революції воїни стають владою. Будівельники опиняються на ролях усього лиш радників. Та щоб радник по справжньому впливав на рішення – треба, щоб його чітко розуміли і щоб не було інших радників із протилежними порадами.

А це неможливо. Гарантовано буде нерозуміння, гарантовано будуть інші радники з іншими інтересами.

Що ми й маємо після 2004 року. Народні улюбленці, пасіонарні вожді-воїни, вельми розпливчате розуміння, що і як робити, професіонали-"будівельники" не в честі. Люди мали яскравий талант – прийти до влади й утримувати її. Чим вони тепер і займаються день за днем – утримують владу.

Ну а негідники вміло користуються ними для своєї мети.

Висновок: Справжня революція мусить передбачати відхід вождів-воїнів від влади. Як тільки влада завойована – відразу ж геть, залишай за собою тільки силовий блок для захисту від зазіхань, а управління треба віддавати вождям-будівельникам.

Такий відхід може бути й не фантастикою, якщо вожді ще до початку революції будуть у повному комплекті й усе буде наперед обумовлено. В тім числі й силові страховки від можливого небажання відійти.

2. Царство свободи. А точніше – непідготовленості.

Отже після революції просто нікому будувати. Та це ще не все. Якби й було кому, то стояло би питання "креслень". Уявіть собі людей, які хочуть будувати будинок. Вони хочуть, щоб він був просторий, світлий, теплий, зручний і т.д. Вони мають робочу силу, техніку й місце. Але у них нема креслень. Тобто ніхто не спроектував той будинок.

Вийде у таких будівельників щось толкове? Не вийде. Толкові будинки виходять там, де є і креслення, і те, що до креслень. Тобто чітко розроблені й випробувані матеріали й вузли. А також уміння проектувати.

У випадку суспільства – хтось перед революціями розробляв хоч трохи детвльний план, що, де і як у новому суспільстві має стояти, як воно буде між собою з'єднуватись? Хтось розробляв і випробовував у дії окремі вузли того нового суспільства?

Нічого подібного. В результаті після революцій якщо й починається якесь будівництво, то це настає царство вільних проб і помилок. Ну а якщо ці проби ще роблять вожді-воїни, а не будівельники, то виливається таке "будівництво" у біг на місці.

Висновок: До того, як починати революцію, треба вже достатньо точно знати, як має бути організоване нове суспільство. Нові вузли мають бути випробувані.

Це не фантастика. Сучасний рівень комунікацій дає людям можливість зробити таку розробку і випробування.

3. Війна війною, а обід за розкладом.

Коли вожді-воїни починають проби змінити суспільство, вони неминуче стикаються з іще одною "ахіллесовою п'ятою" революцій. Справа в тому, що крім революцій у людей існує й просто життя. Щоденне. А в ньому – щоденні проблеми. Їсти, пити, тепло, транспорт, зв'язок, екологія і т.д.і т.п. І у всьому цьому люди хочуть, щоб було як мінімум не гірше, ніж до революції. Для влади всі ці речі виливаються у ряд проблем, які треба розв'язувати за принципом "сьогодні на сьогодні", а дещо й "учора на сьогодні". Тобто у режимі жорсткої нестачі часу.

Ну попробує такий вождь почати робити щось по новому. Якось так, як він пасіонарно-запалююче обіцяв з трибун на майданах. Почавши пробувати, він умить дійде до висновку, що проби ведуть до втрати часу, бо поки люди розбираються, що і як робити по новому – справа просто стоїть. А час втрачати ой як не хочеться, бо народ ой як легко забуває свою палку любов до вождя й починає вішати на нього всіх собак за всі свої негаразди. Вождь відразу стає винен у всьому. Навіть якщо виправити щось у короткий час просто неможливо – хто в тому буде розбиратись? Винен і все, вирок остаточний, обжалуванню не підлягає.

Попікшись на кількох пробах, вождь надалі вже не сумнівається в тому, що він і так відчував – треба користуватися тими механізмами, які є. Бо які б вони не були погані, вони мають головну перевагу – діють уже сьогодні.

Чому після революції 1917 року в Російській імперії таки відбулися досить значні зміни організації? Тому, що була війна, а після війни ще й розруха, з якої можна було виходити, організуючись уже по іншому. Тому, що невдоволення можна було придушувати грубою збройною силою.

Якщо таких екстримів немає, а вожді заради виборів не хочуть надто дратувати народ – хоч трошки істотних змін чекати не варто.

Висновок: Щоб після революції були зміни – їх краще всього підготувати наперед. Дивись пункт 2. Крім того у нормальному житті у відповідальних випадках завжди роблять щось нове і починають випробовувати його. А поки воно не буде доведене до ладу – паралельно діє старе. Можна такий принцип використати в організації суспільства? Можна, добре організоване суспільство мусить мати "випробувальні полігони" для перевірки нових способів організації.

Ці полігони можуть бути як державні так і на основі самодіяльності громадян. Думається, що на початку цього процесу має стояти саме самодіяльність громадян. Бо від влади, в якій є відомий нам "парламент", таких дій чекати доведеться надто довго.

Ось чим треба займатись ініціативним громадянам – пункти 2 і 3. Вже існуюча інфраструктура дозволяє.

Автор тут показав тільки три "ахіллесові п'яти" революцій. Кожної з цих "п'ят" достатньо й одної, щоб революція зійшла нінащо. А список іще відкритий для доповнень.