Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації
Конституція держави   Бог   віруючі   атеїсти   совість

Бог і Конституція Або Чому забули про совість?

Олекса Косар | 8.10.2009 16:16

6
Рейтинг
6


Голосів "за"
8

Голосів "проти"
2

Конституція держави – юридичний правовий документ, і якщо в ньому застосовується таке поняття як "Бог", то, напевно, потрібно дати визначення – що таке Бог?

У преамбулі до Проекту Закону України "Про внесення змін до Конституції України", що винесений на всенародне обговорення Президентом України, говориться: "Український народ – громадяни всіх національностей, виражаючи свою суверенну волю, ...сповнений відповідальності перед Богом, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, приймає цю Конституцію – Основний Закон України".

Це ж виходить, що автори проекту Конституції отак взяли та й привели увесь український народ до відповідальності перед Богом. Але ж Конституція держави – юридичний правовий документ, і якщо в ньому застосовується таке поняття як "Бог", то, напевно, потрібно дати визначення – що таке Бог? Яку концепцію вкладають автори законопроекту Конституції у це поняття? Адже громадяни України мають різні віросповідання, є і невіруючі. А як же бути, якщо, наприклад, Президентом стане атеїст, людина не віруюча?

Бог – це питання релігії, церковного життя. Бог – це взагалі індивідуальна проблема кожної особистості, її віри чи не віри. А згідно тієї ж таки Конституції у нас церква відділена від держави. То з якою метою в державний Закон вносити поняття, яке стосується виключно релігійних почуттів і які від держави відділені?

Ось що про це написано в Статті 40 законопроекту:

"Кожен має право на свободу думки, совісті і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, змінювати переконання, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність, здобувати світську і релігійну освіту.

Здійснення цього права може бути обмежене законом в інтересах громадського порядку, охорони здоров'я чи моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви.

Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних та інших переконань, за винятком установлених законом випадків".


До того ж, якщо і вести розмову про відповідальність перед Богом, то така розмова мусить вестися не в рамках Конституції держави – закону придуманого людиною, не за виконанням її чи навпаки, а в межах дотримань Божих заповідей, в яких (на відміну від Основного Закону нашої держави) все сформульовано коротко, чітко, зрозуміло і однозначно. Не потрібний ніякий суд, щоб їх трактувати так чи інакше. Тож не треба владі ховатися за відповідальністю перед Богом... Відповідати вона мусить, передусім, перед громадянами держави, які своє народовладдя довіряють конкретним особам. А Бог своє запитає у свій час.

Скільки в Україні віруючих громадян і не віруючих? Напевно, відповідна статистика є, принаймні є дані соціологічних досліджень. Але суть справи не в цифрах, а в реальному стані справ у державі, і з огляду на них, насмілюся зробити висновок: віруючих в Україні мало, бо якби було навпаки, то наше суспільство не мало б таких проблем, які постали перед ним... Адже усвідомлювати відповідальність перед Богом – означає мати страх перед Богом, а отже – дотримуватися Божих заповідей, котрі для істинно віруючою людиною є своєрідною Конституцією її життя. Тож навіщо записувати до Конституції держави те, чого, по суті, масово в дійсності немає, тобто – відповідальності перед Богом гуртом усім народом. Заради красного слівця? Заради позірної демонстративності перед світом, що ми цивілізовані? Так судять не по словах, а по ділах наших. А ще – не треба згадувати ім'я Господа, і прикриватися ним, в суєті суєт. Невже для Бога має якесь значення, яка у нас держава: парламентська чи президентська, парламент – однопалатний чи двопалатний, та як розподілені повноваження між структурами влади...

До речі, в тексті чинної Конституції України в преамбулі, де йдеться про усвідомлення відповідальності перед Богом, пишеться ще й про усвідомлення перед "власною совістю". А ось у поданому Законопроекті про власну совість чомусь не згадується. Чому забули про совість? Адже за визначенням філософії і психології совість – це прояв моральної самосвідомості особистості, її здатність дотримуватися морального самоконтролю, самостійно визначати для себе моральні обов'язки, виконувати їх і здійснювати оцінку своїх вчинків. Совість – це внутрішній сторож, що діє зсередини душі, вона нагадує про відповідальність, яку людина несе перед іншими і перед самою собою. Совість не дає спокою, спонукає коректувати свої вчинки адекватно до цінностей, які існують у суспільстві.

Безсовісною називають людину, в якої відсутня совість як могутній внутрішній контролер. Така людина аморальна, нею не засвоєні, не прийняті душею найважливіші моральні орієнтири. Стримати безсовісну людину можна лише зовнішній контроль, її зупиняють лише зовнішні впливи. Як тільки істота безсовісна одержує свободу, тим паче владу, вона відразу виявляє свою шкідливість: бреше, краде, знущається з інших, йде до своєї мети, не звертаючи уваги на проблеми й страждання інших людей.

Отже, таке поняття як совість не слід забувати при прийнятті, тим паче при виконанні Основного Закону держави.

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua