Пошук на сайті:
Знайти



Народні блоги

Додати стрічку статей сайту до свого iGoogle
Останні публікації

Українсько єврейські відносини, історія і сучасність

Gruz | 31.05.2009 22:59

13
Рейтинг
13


Голосів "за"
15

Голосів "проти"
2

Це дало єврейським політикам формальну підставу проголосити в ніч з 14 на 15 травня створення держави Ізраїль. Без допомоги українців цього б не сталося. Відповідно, делегація єврейських політиків на чолі з такими відомими діячами як Черток та Етан вранці 15 травня відвідали В.Тарасенка у представництві України в Нью-Йорку і передали йому подяку

Українсько єврейські відносини, історія і сучасність
Останнім часом у засобах масової інформації ближнього і далекого зарубіжжя, а також України збільшилася кількість матеріалів на тему українсько-єврейських відносин. При цьому як іноземні, так і деякі "доморощені" політичні діячі та експерти висвітлюють ці відносини, зазвичай, упереджено та однобоко, безпідставно звинувачують українців у здійсненні єврейських погромів, участі в голокості, співпраці з німецькими фашистами, мовляв у такому-то містечку українці (не поліцаї, чи злочинці, а українці!) знищили усіх євреїв".

Я – українець і мій кровний обов'язок захищати честь своєї держави і свого народу від брудних наклепів недругів. Буду аргументувати свою позицію незаперечними історичними фактами та архівними документами.

Отже, перше. Нинішні "викривачі" мнимих "злочинів" українського народу щодо євреїв не є оригінальними. Вони лишень наслідують єврейського богослова і проповідника Натана Ганновера (1610 – 1683), автора антиукраїнського памфлету "Чорна безодня" (Йевен Мецула). – Венеція, 1653. Н.Ганновер звів наклеп на учасників Визвольної війни українського народу 1648-1653 років під проводом Б.Хмельницького, звинувативши їх у жорстокості щодо єврейських емігрантів. Як відмічають дослідники, за відсутності фактажу єврейський памфлетист приписав українцям звірства, які чинив Ізраїль, згідно П'ятикнижжя Мойсея, з мідянами, башанцями, сихонцями та іншими мешканцями стародавньої Палестини (книги: "Числа", "Второзаконня" і "Книга Ісуса Навіна"). Памфлет виповнений злісними вигадками й просто нісенітницями. Однак, не зважаючи на це, він став настільною книгою цілих поколінь євреїв, незаперечним історичним авторитетом і закликом до помсти. На антиукраїнському памфлеті Ганновера й досі виховується єврейська шкільна молодь (Гораль А. Еврейская история для детей. – Ростов-на-Дону: изд-во "Фенікс", 2001, сс. 150-153.)

Новітню єврейську антиукраїнську пропаганду започаткував одеський часопис "Сіон", який у 1861 році виступив проти національно-визвольного руху українців і застеріг Петербург від "українського сепаратизму". Виступ "Сіону" підтримали шовіністичні російські видання: "Вестник Юго-Западной России", "Киевлянин", "Московские ведомости". Як наслідок – міністр внутрішніх справ Петро Валуєв видав таємний циркуляр про заборону українських наукових, релігійних і педагогічних публікацій. А 18 травня 1876 року набув чинності горезвісний Емський указ про заборону української мови. Так було сформовано союз російських та єврейських шовіністичних кіл у боротьбі з українським національно-визвольним рухом. На жаль, цей союз триває й досі.

Свідченням цього є реакція єврейських кіл на послання Президента Російської Федерації В.Путіна до Президента України В.Ющенка від 18 грудня 2007 року та аналогічну за змістом "Заяву Міністерства закордонних справ Росії в зв'язку з антиросійськими проявами в Україні" від 14 грудня 2007 року, в яких засуджувалося присвоєння звання "Герой України" (посмертно) генерал-хорунжому Української Повстанської Армії Роману Шухевичу, зловмисне названому в зазначених російських документах "воєнним злочинцем".

Ізраїль, в особі керівництва єрусалимського меморіального комплексу "Яд-Вашем", фактично підтримав наклепи керівництва Росії, поширюючи в мас-медіа дезінформацію про існування "документів", одержаних з німецьких та радянських джерел, які нібито вказують на причетність батальйону "Нахтігаль" під проводом Р.Шухевича до знищення польської і єврейської інтелігенції Львова у літку 1941 року. Однак, коли українська сторона звернулася з вимогою надати їй "документи", таких не виявилося. Тим не менше, посол Ізраїлю в Росії Анна Азарі заявила на прес-конференції в Москві, що "В Ізраїлі дуже погано ставляться до того, що в Україні ставлять пам'ятники і нагороджують таких людей, як Шухевич".

А Федерація єврейських общин Росії порівняла керівництво України з "...режимом Ахмадінеджада в Ірані" і виступила із закликом до російської та міжнародної громадськості "...дати відповідну моральну оцінку факту нагородження в Україні пособників нацистів".

Заклики не залишилися непоміченими. На них вмить відгукнувся Президент Європейського єврейського конгресу В'ячеслав Моше Кантор, який заявив, що нагородження Романа Шухевича стало його "особистою проблемою".

Конгрес єврейських релігійних організацій і об'єднань в Росії заявив, що Головнокомандувач УПА генерал-хорунжий Р.Шухевич, нібито, був гауптштурмфюрером (капітаном) СС й отримав німецького Залізного Хреста.

З російськими євреями-знавцями української історії солідаризувалися, за даними мас-медіа, і лідери Об'єднаної єврейської общини та Всеукраїнського єврейського конгресу України.

Я розчарую любителів сенсаційних відкриттів жовтої преси: Р.Шухевич – Лицар найвищих нагород УПА – Золотого Хреста бойової заслуги 1 класу (посмертно) та Золотого Хреста заслуги (посмертно).

А власників фашистських Залізних хрестів варто пошукати серед росіян та євреїв. Тим більше, що наказом німецького Генштабу ОКХ N5000/43 від 29 квітня 1943 р. було дозволено нагородження російських добровольців німецькими відзнаками: Знаком учасника штурмових атак і Знаком за поранення. 20 лютого 1944 р. наказом генерала добровольчих з'єднань генерала кавалерії Кьострінга (родом з Росії), було дозволено нагородження російських добровольців такими німецькими орденами, як Залізний хрест і Хрест за воєнні заслуги.

Зрештою, російські офіцери з вдячністю приймали ордени від злочинних фашистських лідерів і раніше. Так, 18 червня 1941 року відбувся прощальний банкет в резиденції Рейхсканцлера Німеччини. На банкеті Гітлер вручив нагороди радянським льотчикам, які продемонстрували в небі Берліна вміння керувати німецькими військовими літаками. Зокрема пілот Фйодоров отримав з рук фюрера один з найвищих орденів Рейху – Залізний хрест з дубовим листям I ступеня.

Не обійшлося без нагороджень і під час спільної німецько-російської воєнної кампанії проти Польщі восени 1939 року. В ній брали участь і євреї – військовослужбовці Вермахту, військ СС та Червоної Армії, які змагалися з німцями за відзнаки, убиваючи поляків, українців і білорусів. Після 22 червня 1941 року, коли союзники стали супротивниками, свої Залізні хрести євреї зі складу Вермахту та військ СС заробляли, убиваючи українців, росіян, білорусів та представників всіх інших народів Радянського Союзу.

Вальтер ХолландерЗокрема майор вермахту Роберт Борхардт був відзначений Рицарським хрестом за танковий прорив російського фронту в серпні 1941 року. Полковник Вальтер Холландер, якого мати була єврейкою, в роки війни був нагороджений Залізними хрестами обох ступенів і Золотим Німецьким хрестом. У 1943 р. він отримав Рицарського хреста, коли його протитанкова бригада тільки в одному з боїв на Курській дузі знищила 21 радянських танків. Як стверджують дослідники, найвищою воєнною відзнакою Третього рейху – Рицарським хрестом були нагороджені не менше двадцять солдатів і офіцерів єврейського походження.

Однак, чомусь, ці історичні факти не стали предметом обговорення лідерів російськомовних та російських євреїв. Натомість вони розтиражували підлу фальшивку російських спецслужб про мниму колаборацію з німецькими фашистами героя українського національно-визвольного руху. Оскільки українські науковці вже давно довели безпідставність подібних звинувачень, можна говорити не про неосвідомленість штернфельдів та К°, а про їх свідому участь у зовнішньополітичній антиукраїнській пропагандистській диверсії офіційного Кремля, спрямованій на дискредитацію дій керівництва України з досягнення національного примирення. Суть подібної пропаганди розкрив свого часу теоретик зовнішньої політики Ізраїлю А.Ебан: "Зовнішньополітична пропаганда, як і пропаганда взагалі, є мистецтвом переконувати інших в тому, у що не обов'язково вірити самому".

У зовнішньополітичній антиукраїнській пропагандистській диверсії офіційного Кремля беруть участь і вищі ізраїльські посадовці. Так, Голова Кнесету держави Ізраїль Шевах Вайс, виступаючи у Верховній Раді України, заявив: "Дозвольте мені зараз дуже коротко відзначити наше амбівалентне (двоїсте – авт.) ставлення до українського народу; так само, як і до інших народів, що під час другої світової війни пішли за німцями, німцями-нацистами, обслуговуючи створену ними машину знищення і тим самим допомагаючи їм штовхнути ледве не всю європейську цивілізацію на шлях безпрецедентних злочинів".

З приводу сказаного Вайсом зазначу, що українці мають Богом дане право самостійно вибирати собі зовнішньополітичних партнерів і йти з ними, або без них, тим шляхом, який нам до вподоби. Хочемо – йдемо з німцями. А хочемо – з китайцями, чи іранцями. При тому єдиним критерієм доцільності союзу є наші національні інтереси, а не побажання всіляких вайсів. Ми не раби, а вільна нація. І не вайсам вчити нас на світі жити та давати оцінку діям наших предків. Це наша справа. І чужинцям до того зась. Наші предки були чесними і порядними людьми. Вони не тинялися по світі в пошуках, де б що вкрасти, а орали та сіяли на своїй рідній землі, ростили сади і дітей, а коли треба було, карали злодіїв та грабіжників збройною рукою. І слава їм за це.

Що ж до обслуги фашистської машини знищення, то її провідних спеціалістів називає Хаїм Герцог у книжці "Герої Ізраїлю. Історичні портрети", виданій у Єрусалимі в 1991 році. Зокрема він пише, що адміністративні функції у Варшавському гетто "...виконував під наглядом нацистів юденрат (єврейська рада) ". Автор підкреслює, що "...для підтримання порядку в гетто німці сформували єврейську поліцію. Поліцаї безперечно були колаборантами" (с.107).

Хаїм Каплан, директор школи в гетто, щоденник якого був опублікований під назвою "Сувій жаху", так описав депортацію євреїв Варшавського гетто: "Гетто стало пеклом. На вулицях за людьми полюють, як за тваринами. І найбільшу жорстокість до приречених проявляє єврейська поліція" (с.110).

Документи Дрогобицького юденрату (Західна Україна) засвідчують здійснення єврейською поліцією розстрілів місцевих євреїв.

Ось такими вищезазначеними колаборантами я і раджу зайнятися єврейським історикам та юристам. Вивчайте, досліджуйте, ловіть, судіть і карайте. І більшовицьких катів з єврейськими прізвищами, що згадуються в сотнях тисяч кримінальних справ часів ЧК, ГПУ, НКВД, теж. Надто довго їх перелічувати, але статистика дуже красномовна. В період 1917-1937 рр. тільки на керівних посадах у ЧК, ГПУ, НКВД по Харківській області було: євреїв-48, росіян-27, українців-40, білорусів-4, поляків-2, латишів-2, німців-1. В Одеській області: євреїв-117, росіян-48, українців-51, поляків-3, латишів-2, білорусів-2, німців-1. По Вінницькій області: євреїв-31, росіян-36, українців-28, поляків-3, латишів-2. Усе це відклалось в генетичній пам'яті пересічних українців.

Під час української революції 1917-1921 рр. більшість єврейства активно включились на боротьбу з "контреволюцией" об'єднавшись у "Еврейский комунистический союз /Комфарбанд/" і стояли на бік російських окупантів, а не на бік поневолених українців. (Державний архів Одеської області Ф-1. Оп-1. Спр-2451).

Важко читати ще донедавна таємні архівні, документи в яких описані терористичні методи впокорення українців: "пятихатники", "десятихатники", "ответчики", "заложники" частину яких розстрілювали методом жеребкування, "контрибуции", "местные трибуналы", відверті грабежі, депортації, арешти, розстріли (Державний архів Міністерства оборони України Ф-3773. Оп-19823. Спр-61). Спеціальними нормативними актами євреї були захищені від перелічених репресій. Вища окупаційна влада навіть видала спеціальне положення "Про євреїв переселенців" (Державний архів Одеської області Р-1234. Оп-2. Спр-12).Спеціальною постановою влади, євреїв заборонялось брати у "ответчики" чи в "заложники" ((Державний архів Одеської області Р-203. Оп-1. Спр-139с). В одному з сіл селяни підняли бунт, тому що після виборів місцевих органів влади виявилось, що все керівництво вибране з євреїв. Селяни скаржились, що їм не дозволяють продати у вільній торгівлі навіть 5 пудів хліба, а євреї продають вільно по 20 і більше пудів (Державний архів Одеської області Р-200. Оп-1. Спр-14с). Таке двоїсте (мовою Вайса – амбівалентне) ставлення окупаційної влади до населення і породжувало неприязнь між євреями і українцями. Як звітували інструктори при об'їзді сіл, скрізь спостерігалося "плохоє отношение крестьян к коммунистам и євреям" (Державний архів Одеської області Р-2106. Оп-1. Спр-96). Тому повстанський отаман Мордалевич у своїх листівках звертався до єврейства з проханням не втручатись у визвольну боротьбу українців, бо це може викликати стихійні відплатні акції з їх боку.

Такі відплатні акції української сторони чомусь прийнято називати погромами. Хоч цей термін стосується виключно антиєврейських акцій російських чорносотенців і до національно-визвольного руху українського народу не має жодного відношення. Не стосується він і лютневих подій 1919 року в нинішньому м.Хмельницькому, яку в жовтій пресі називають чомусь "Проскурівським погромом". Правду про цю подію досі так і не сказано. Вона ж міститься у Доповіді про підпільну роботу N1 (Архів громадських організацій України, фонд 1, опис 18). В доповіді повідомляється про створення комуністичним підпіллям воєнно-революційного комітету у складі: Бідера (секретар), Зеля, Рубінштейна, Тимощука, Фенглера і Шидловського. Комітет готував збройний заколот у Вінниці та Проскурові з метою знищення Директорії Української Народної Республіки. В умовах воєнного часу придушення українськими військовиками збройного заколоту вже десятиріччями називають єврейським погромом. Жаль, що при цьому постраждало і мирне єврейське населення. Але "де ліс рубають, там і тріски летять". Як ви думаєте, коли б раптом виникла загроза фізичної ліквідації уряду Ізраїлю підпільною воєнною організацією, скажімо, арабських мешканців Єрусалима, то чи ізраїльські сили безпеки надто приглядалися б, хто з мешканців арабського кварталу є бойовиком, а хто ним не є? Справжніми єврейськими погромами були злочинні дії військовослужбовців російської денікінської армії в с. Криве Озеро, описані аж на 25-ти сторінках архівного документа. За два дні тут було знищено більше тисячі євреїв. "Гвалтували денікінці жінок, малолітніх дівчат, м'ясом порубаних шаблями євреїв годували собак..." (Державний архів Одеської області Ф-3. Оп-3. Спр-6).) Кров стигне в жилах, коли це читаєш. Таке не можна забути.

Тому кілька років тому я дуже уважно слідкував за ЗМІ і шукав в Інтернеті хоч якоїсь реакції світового єврейства на повернення до Росії та урочисте, на рівні національного героя, перепоховання праху генерала А.Денікіна. Того самого, що був основним ідеологом єврейських погромів і висунув відоме гасло "Бей жидов, спасай Россию". Однак громадські організації євреїв Росії так і не спромоглися засудити це зухвальство сучасних російських чорносотенців.

Треба сказати, що від денікінців не відставали й російські червоноармійці. У Київському обласному архіві зберігається багато документів про єврейські погроми, вчинені у містечках Київщини будьоннівцями та військовослужбовцями російських "карчастей". Однак не вони є об'єктом прискіпливої уваги єврейських політиків та науковців, а представники українського національно-визвольного руху.

Так, під час свого візиту до Ізраїлю, Президент України В.Ющенко відвідав музейний комплекс Яд Вашем, щоб віддати данину пам'яті невинно убієнним. Але там його чекав неприємний сюрприз. Голова комплексу Йосиф Лапід затіяв провокаційну розмову про генерал-хорунжого УПА Р.Шухевича, приписуючи йому "єврейські погроми у Львові влітку 1941 року". Забігаючи дещо наперед, скажу, що пізніше ізраїльська сторона так і не змогла представити обіцяних документів про "злочини" Р.Шухевича. Навпаки, в матеріалах післявоєнної спеціальної комісії, що працювала у Львові і на яку посилався Ізраїль і Росія, відсутні будь-які щонайменші натяки про участь ОУН у розправах над львівськими євреями. У звіті комісії вказуються лише прізвища фашистських офіцерів і солдатів, які нищили євреїв. Що більше, в архіві СБУ віднайдено спеціальну московську інструкцію, яка розписувала до найменших дрібниць, як фальшувати документи та підготовляти фальшиві свідчення по обвинуваченню ОУН і Шухевича у злочинах проти євреїв. Очевидно, саме такі кагебешні "документи" використовуються сьогодні для шельмуваня українців діаспори.

З Й.Лапідом солідаризується і головний рабин Києва і України Яков Дов Блайх, який в інтерв'ю для УНІАН сказав: "Знаете, для меня очень интересной является позиция СБУ, которой больше ничем заниматься, кроме Шухевича и историй украинцев. Так, по вашему мнению, Голодомор был направлен именно против украинцев как нации? А я вам скажу, что нет таких источников, в которых бы рядовой гражданин мог бы убедиться в этом. Я не понимаю, зачем нужно затрагивать этот вопрос?! Если, допустим, признают, что это был геноцид украинцев, то что, они к нам вернутся? А? Украина, что, станет более богатой? Что изменится? Скажи тем на Банковой, что они сегодня ничего не делают. А они тебе скажут: "Как ничего? Вот над Голодомором работаем, над Шухевичем и т.д.". Я понимаю так, если Голодомор будет геноцидом, а Шухевич героем, – то Украина не будет иметь никаким проблем (стучит кулаком по столу. – Авт.). Поверьте мне, что через 20 лет ни Голодомор, ни Шухевич не будут важны!"

Дивно та образливо таке чути від представників народу, котрий пережив голокост. Адже факт злочину геноциду, штучно створеного голодомору 1932-33 рр. московською комуністичною владою, вже доведений не тільки українськими дослідниками і вченими, але вже й визнаний десятком держав світу. Перебуваючи у вересні минулого року в Єрусалимі з музейною експозицією про Голодомори в Україні, від декількох євреїв похилого віку я отримав унікальні свідчення про цю страшну трагедію українців. Адже під час Голодомору загинуло від 7 до 10 мільйонів осіб. Хіба це не трагедія світового масштабу? Про таке не можна мовчати, бо кількість загиблих від Голодомору не є меншою від кількості жертв Голокосту. Зрештою, хіба трагедії народів можуть порівнюватись і змагатись між собою? Якщо український народ визнає Голокост, то чому ж ізраїльський народ не хоче визнати Голодомор геноцидом? Ці дві страшні трагедії обох народів в ім'я світової пам'яті мають право на визнання. Іншого бути не може.

Разом з тим я стурбований зухвалими діями посла Ізраїлю в Україні Зіни Калай-Клайтман, яка змагається з відомим українофобом депутатом Держдуми Росії Костянтином Затуліним за першість у спробах корекції українських шкільних підручників в угоду ідеологічним доктринам своїх країн. Кому як не послу слід знати про те, що тему єврейського Голокосту глибоко вивчають українські школярі у 10 та 11 класах, на уроках з новітньої історії України і всесвітньої історії. Разом з тим, з жалем доводиться констатувати, що кар'єрний ізраїльський дипломат такого високого рангу, яким є З. Калай – Клайтман, зовсім не знайома з міжнародним принципом взаємності. Це значить, що неетично ізраїльській стороні вимагати від українських партнерів більше, ніж вона сама зробила в цьому питанні.

Більше того, 24 квітня ц.р. Зіна Калай-Клайтман взяла участь у телепрограмі "Шустер Live", (Заявляючи, що на шоу вона присутня не як посол) в якій засудила відмову України підтримати бойкот Ізраїлем квітневої Женевської конференції ООН по расизму. Ця конференція була скликана з метою оцінки того, що було зроблено державами-членами ООН у галузі боротьби з расизмом, дискримінацією і ксенофобією через вісім років після першої Всесвітньої конференції по боротьбі проти расизму, расової дискримінації, ксенофобії і пов'язаної з ними нетерпимості, яка відбулася у 2001 році в Дурбані (ПАР). Погодьтеся, що дипломату звертатися з таким провокаційним закликом до держави-засновника ООН – це вершина некоректності!

Ісламські країни Близького і Середнього Сходу, серед них і Іран, підтримують палестинців у їх законній, з точки зору міжнародного права, боротьбі за незалежність. Звичайно, Ізраїлю та його прихильникам у країнах Європи та Америки це не до вподоби. Однак – це їх проблема. Вони проблему створили – хай її і вирішують. І втягувати нас у цю бійку нічого. При тому, що український народ нічим не зобов'язаний державі Ізраїль і не мусить їй прислуговувати. Швидше, навпаки. Адже держава Ізраїль ніколи не відбулася б без волі на те делегації Української РСР в ООН. Про це нинішні малограмотні спеціалісти-автомобілісти-гонщики не знають, бо в історії міжнародних відносин несвідущі.

Навесні 1948 року в ООН тривали напружені дискусії щодо майбутнього Палестини. На голосування винесено проект рішення щодо скасування резолюції Другої сесії Генеральної Асамблеї 1947 року про створення в Палестині двох окремих держав: арабської і єврейської. Представникам світового єврейства було запропоновано створення єдиної арабо-ізраїльської держави. Цей варіант для них був неприйнятний, адже євреї в Палестині складали меншість населення. Здавалося, що створення національної єврейської держави Ізраїль відкладається на невизначений термін. Серед єврейських колоністів у Палестині почалася паніка. Однак вищезазначене голосування було зірване головою української делегації в ООН В.Тарасенком. Це дало єврейським політикам формальну підставу проголосити в ніч з 14 на 15 травня створення держави Ізраїль. Без допомоги українців цього б не сталося. Відповідно, делегація єврейських політиків на чолі з такими відомими діячами як Черток та Етан вранці 15 травня відвідали В.Тарасенка у представництві України в Нью-Йорку і передали йому подяку від лідера новоствореного Ізраїлю Бен-Гуріона.

Тому, коли я чую від офіційних представників Ізраїлю, лідерів єврейських громадських об'єднань, окремих членів єврейської общини антиукраїнські заяви, я, часом, думаю: може, В.Тарасенко вчинив неправильно? Чи варто робити добро тим, хто платить за нього каменем у спину? Чи варто ущасливлювати тих, хто при найменшій нагоді плюгавить українців та підтримує найбрудніші інсинуації російських шовіністів?

24 квітня, після шоу на "Свободі" Савіка Шустера у багатьох в душі залишився неприємний осад. Як завжди організатори, виносячи на загал часто серйозні питання, практично не готують їх і важливі проблеми нашого суспільства перетворюють на посміховище. Підняли серйозні національні питання, конфлікт, котрий хвилює багатьох: від Сходу до Заходу, від Півдня до Півночі, питання, що є практично доленосними для української держави. Хто ми, чиїх батьків діти? Ми український народ, українська нація, чи просто – народ України – зброд різних народів, що освоїли, як колись в Америці, пустку? А звідки взялась ця пустка, чи ми просто "індіанці" в резерваціях? Або ставлення до проблеми двох прадавніх народів: України та Ізраїлю, проблеми голокосту єврейського народу і, що актуальне в цьому випадку – голодомору українського народу. Але, як і завжди, ці питання були спаплюжені. Крім Вячеслава Кириленка, та з натяжкою, молодого "Свободівця" Ільєнка, жоден із виступаючих або не володіє цією темою, або боявся про неї говорити, або ж вкотре вони умисно намагались принизити українців та нашу державу. Та коли відсутня державна ідеологія, чи можна об'єднати суспільство і навколо чого? Навіть "великий" письменник Яворівський не заступився за свою націю. І такі "шоу" по в край важливих питаннях – не вперше. А що таке українська нація, український народ? Після проголошення Декларації про Державний суверенітет, де чітко говориться, що: "Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення", кожен міг пояснити це так: Господь Бог дав кожному народу свою землю. В Україні це корінна, титульна нація – українці. Та коли ми слухали Кличка, можна гордитись, що у нас є такий боксер, але складається враження, що його часто били по голові – українець соромиться назватись українцем. Ми змушені пояснювати не тільки представникам інших національностей, а й українцям, що в Польщі корінна нація – поляки, в Німеччині – німці, в Японії – японці... І більше ніде, в жодній країні вони не будуть корінним етносом, це їх Батьківщина. Навіть в Америці чи в Канаді, коли питаєш: "Хто ти?", тобі відповідають: Я Американець, чи канадієць українського, російського, єврейського походження..., тобто національності. І коли Червоненко запитував в Ілієнка: "Ти хто", той відповідав: "Я українець". "А я хто?" – питає Червоненко. А ви, пане Червоненко та іже з вами, повинні усі самі визначитись, хто ви. Ви можете стати українцем російської чи єврейської національності, а можете бути чужорідним тлом на тілі української держави

А щоб в представників української сторони в телешоу Шустера теж не виникало проблем з самоідентифікацією, викликаною хворобливим захопленням підкинутою ззовні теорійкою "політичної нації", давайте візьмемо за основу ізраїльський Закон про повернення і запишемо в нашій Конституції: "Українцем є той, в кого обоє батьків є етнічними українцями, або батько є етнічним українцем". Володимиру Яворівському, В'ячеславу Кириленкові і "свободівцю" Ілієнкові, як і всьому українському політикуму слід навчитися відрізняти поняття етнічної приналежності від громадянства. Публічна демонстрація нерозуміння вищесказаного українськими політиками свідчить лише про їх політичну незрілість та елементарну безграмотність. Внаслідок такої безграмотності та безхребетності депутатів-державників минулих скликань український народ кількома нескладними юридичними трюками у Верховній Раді позбавлено нашої національної держави, проголошеної Декларацією про державний суверенітет України. Це дало формальну підставу для розграбування майна українського народу неукраїнцями з числа радянської колоніальної адміністрації УРСР та інтернаціональним криміналітетом під гаслом "Україна не для українців". Тому нам, українцям, давно пора реалізувати доктрину президента США Монро (1823 р.) в її українській інтерпретації "Україна – для українців". І нічого злого в тому, принаймні для українського народу (а це – найголовніше), немає. А якщо це комусь не сподобається – то нехай їде від нас геть. Світ широкий. Хоч і не такий, як наш, український, толерантний.

Досвід років незалежності України свідчить, про те, що, незважаючи на просто гігантські преференції від українців, організоване єврейство України і єврейська держава Ізраїль так і не стали нашими друзями. Більше того, вони солідаризуються з антиукраїнськими силами, зокрема російськими шовіністами. Отже, історія 1917-1921 років повторюється. І що ж робити?

Член Організації Українських Націоналістів і в'язень концтабору Аушвіц П.Мірчук опублікував глибоке поучення одного старенького єврея, приятеля українців. На його зауваження, що боротьба українців за визволення важка, бо ми маємо багато ворогів, він відповів: "Я знаю історію й положення українців. Це правда, що вас не люблять москалі, поляки, мадяри, румуни, загал жидів. Але вас любять литовці, білоруси, хтось з німців, французів, інших. А хто в світі любить жидів? Ніхто! А ми це знаємо і – вперто йдемо вперед, ліктями розпихаючи тих, що нас спиняють. А як хтось зловить нас за руки, ми всі разом кричимо на весь світ: ",Ловіть антисемітів! Бийте антисемітів, бо вони ось громлять жидів!" І нам дорога звільняється. А що робите ви, українці? Як лиш побачите перешкоди перед собою – завертаєте і плачете: "Ой, яка гірка наша доля! Ніхто нам помогти не хоче!" Отак ви ні кроку вперед не підете."

У нашому змагу в обороні правди і честі українського народу ми мусимо бути мужні, тверді, незламні.

Майже переконаний, що знайдуться політикани, які шукатимуть елементів антисемітизму у цій публікації. Хочу завчасно їх обеззброїти. Автор цієї статті, тоді голова Івано-Франківської обласної організації товариства "Меморіал" в 1990 р. на околиці містечка Тлумач що на Івано-Франківщині організував розкопки жертв фашизму 4000 тис. євреїв Тлумацького гетто. Поряд з похованнями жертв нацизму було старе єврейське кладовище на якому тодішня комуністична влада зробила смітєзвалище. Тоді більшість тих, хто сьогодні беруться вчити нас нашої історії – мовчали. А "Меморіалівці" шляхом проведення суботників ліквідували сміттєзвалище, підняли надгробні плити кладовища та обсадили місце поховань карпатськими ялинками. Згодом в будівельних організаціях віднайшли плиту з червоного граніту на якій євреями художниками з побут комбінату було зроблено напис українською мовою і івритом. Тоді "Меморіалу" до заходів по перехованню вдалось залучити громадськість та органи державної влади. Члени "Меморіалу", хто скільки міг, зібрали кошти і найняли 2 автобуси для перевезення стареньких євреїв до місця поховань. Процедуру перепоховання за єврейським національним звичаєм здійснив равін Івано-Франківська Колесник. На мітингу-реквіємі виступили: заступник голови обласної Ради Меленишин, Тлумацький декан, а сьогодні Івано-Франківський єпископ, Війтишин і автор цієї публікації.

Що правда два тижні після переховання відбулась, досить неприємна мені до сьогодні, зустріч з головою Івано-Франківського товариства Шелям Алейхума п. Шекманом. Подякувавши мені за добре організований захід та повідомивши, що ввесь Ізраіль дивився знятий фільм про перепоховання, Шекман зауважив що погано те, що не заплатили євреям художникам, які робили напис на гранітній плиті. Нехай цей епізод залишиться повчальним для тих хто бачить добро тільки для себе чи для своїх. Я задоволений тим, що мені все ж вдалось належно вшанувати пам'ять жертв фашизму 4000 євреїв. Жертва є жертва, в неї був кат і про це треба говорити правду.

Виступ Р. Круцика на перепохованні євреїв жертв фашизму. м. Тлумач 1990 р. Останнім часом у засобах масової інформації ближнього і далекого зарубіжжя, а також України збільшилася кількість матеріалів на тему українсько-єврейських відносин. При цьому як іноземні, так і деякі "доморощені" політичні діячі та експерти висвітлюють ці відносини, зазвичай, упереджено та однобоко, безпідставно звинувачують українців у здійсненні єврейських погромів, участі в голокості, співпраці з німецькими фашистами, мовляв у такому-то містечку українці (не поліцаї, чи злочинці, а українці!) знищили усіх євреїв".

Я – українець і мій кровний обов'язок захищати честь своєї держави і свого народу від брудних наклепів недругів. Буду аргументувати свою позицію незаперечними історичними фактами та архівними документами.

Отже, перше. Нинішні "викривачі" мнимих "злочинів" українського народу щодо євреїв не є оригінальними. Вони лишень наслідують єврейського богослова і проповідника Натана Ганновера (1610 – 1683), автора антиукраїнського памфлету "Чорна безодня" (Йевен Мецула). – Венеція, 1653. Н.Ганновер звів наклеп на учасників Визвольної війни українського народу 1648-1653 років під проводом Б.Хмельницького, звинувативши їх у жорстокості щодо єврейських емігрантів. Як відмічають дослідники, за відсутності фактажу єврейський памфлетист приписав українцям звірства, які чинив Ізраїль, згідно П'ятикнижжя Мойсея, з мідянами, башанцями, сихонцями та іншими мешканцями стародавньої Палестини (книги: "Числа", "Второзаконня" і "Книга Ісуса Навіна"). Памфлет виповнений злісними вигадками й просто нісенітницями. Однак, не зважаючи на це, він став настільною книгою цілих поколінь євреїв, незаперечним історичним авторитетом і закликом до помсти. На антиукраїнському памфлеті Ганновера й досі виховується єврейська шкільна молодь (Гораль А. Еврейская история для детей. – Ростов-на-Дону: изд-во "Фенікс", 2001, сс. 150-153.)

Новітню єврейську антиукраїнську пропаганду започаткував одеський часопис "Сіон", який у 1861 році виступив проти національно-визвольного руху українців і застеріг Петербург від "українського сепаратизму". Виступ "Сіону" підтримали шовіністичні російські видання: "Вестник Юго-Западной России", "Киевлянин", "Московские ведомости". Як наслідок – міністр внутрішніх справ Петро Валуєв видав таємний циркуляр про заборону українських наукових, релігійних і педагогічних публікацій. А 18 травня 1876 року набув чинності горезвісний Емський указ про заборону української мови. Так було сформовано союз російських та єврейських шовіністичних кіл у боротьбі з українським національно-визвольним рухом. На жаль, цей союз триває й досі.

Свідченням цього є реакція єврейських кіл на послання Президента Російської Федерації В.Путіна до Президента України В.Ющенка від 18 грудня 2007 року та аналогічну за змістом "Заяву Міністерства закордонних справ Росії в зв'язку з антиросійськими проявами в Україні" від 14 грудня 2007 року, в яких засуджувалося присвоєння звання "Герой України" (посмертно) генерал-хорунжому Української Повстанської Армії Роману Шухевичу, зловмисне названому в зазначених російських документах "воєнним злочинцем".

Ізраїль, в особі керівництва єрусалимського меморіального комплексу "Яд-Вашем", фактично підтримав наклепи керівництва Росії, поширюючи в мас-медіа дезінформацію про існування "документів", одержаних з німецьких та радянських джерел, які нібито вказують на причетність батальйону "Нахтігаль" під проводом Р.Шухевича до знищення польської і єврейської інтелігенції Львова у літку 1941 року. Однак, коли українська сторона звернулася з вимогою надати їй "документи", таких не виявилося. Тим не менше, посол Ізраїлю в Росії Анна Азарі заявила на прес-конференції в Москві, що "В Ізраїлі дуже погано ставляться до того, що в Україні ставлять пам'ятники і нагороджують таких людей, як Шухевич".

А Федерація єврейських общин Росії порівняла керівництво України з "...режимом Ахмадінеджада в Ірані" і виступила із закликом до російської та міжнародної громадськості "...дати відповідну моральну оцінку факту нагородження в Україні пособників нацистів".

Заклики не залишилися непоміченими. На них вмить відгукнувся Президент Європейського єврейського конгресу В'ячеслав Моше Кантор, який заявив, що нагородження Романа Шухевича стало його "особистою проблемою".

Конгрес єврейських релігійних організацій і об'єднань в Росії заявив, що Головнокомандувач УПА генерал-хорунжий Р.Шухевич, нібито, був гауптштурмфюрером (капітаном) СС й отримав німецького Залізного Хреста.

З російськими євреями-знавцями української історії солідаризувалися, за даними мас-медіа, і лідери Об'єднаної єврейської общини та Всеукраїнського єврейського конгресу України.

Я розчарую любителів сенсаційних відкриттів жовтої преси: Р.Шухевич – Лицар найвищих нагород УПА – Золотого Хреста бойової заслуги 1 класу (посмертно) та Золотого Хреста заслуги (посмертно).

А власників фашистських Залізних хрестів варто пошукати серед росіян та євреїв. Тим більше, що наказом німецького Генштабу ОКХ N5000/43 від 29 квітня 1943 р. було дозволено нагородження російських добровольців німецькими відзнаками: Знаком учасника штурмових атак і Знаком за поранення. 20 лютого 1944 р. наказом генерала добровольчих з'єднань генерала кавалерії Кьострінга (родом з Росії), було дозволено нагородження російських добровольців такими німецькими орденами, як Залізний хрест і Хрест за воєнні заслуги.

Зрештою, російські офіцери з вдячністю приймали ордени від злочинних фашистських лідерів і раніше. Так, 18 червня 1941 року відбувся прощальний банкет в резиденції Рейхсканцлера Німеччини. На банкеті Гітлер вручив нагороди радянським льотчикам, які продемонстрували в небі Берліна вміння керувати німецькими військовими літаками. Зокрема пілот Фйодоров отримав з рук фюрера один з найвищих орденів Рейху – Залізний хрест з дубовим листям I ступеня.

Не обійшлося без нагороджень і під час спільної німецько-російської воєнної кампанії проти Польщі восени 1939 року. В ній брали участь і євреї – військовослужбовці Вермахту, військ СС та Червоної Армії, які змагалися з німцями за відзнаки, убиваючи поляків, українців і білорусів. Після 22 червня 1941 року, коли союзники стали супротивниками, свої Залізні хрести євреї зі складу Вермахту та військ СС заробляли, убиваючи українців, росіян, білорусів та представників всіх інших народів Радянського Союзу.

Вальтер ХолландерЗокрема майор вермахту Роберт Борхардт був відзначений Рицарським хрестом за танковий прорив російського фронту в серпні 1941 року. Полковник Вальтер Холландер, якого мати була єврейкою, в роки війни був нагороджений Залізними хрестами обох ступенів і Золотим Німецьким хрестом. У 1943 р. він отримав Рицарського хреста, коли його протитанкова бригада тільки в одному з боїв на Курській дузі знищила 21 радянських танків. Як стверджують дослідники, найвищою воєнною відзнакою Третього рейху – Рицарським хрестом були нагороджені не менше двадцять солдатів і офіцерів єврейського походження.

Однак, чомусь, ці історичні факти не стали предметом обговорення лідерів російськомовних та російських євреїв. Натомість вони розтиражували підлу фальшивку російських спецслужб про мниму колаборацію з німецькими фашистами героя українського національно-визвольного руху. Оскільки українські науковці вже давно довели безпідставність подібних звинувачень, можна говорити не про неосвідомленість штернфельдів та К°, а про їх свідому участь у зовнішньополітичній антиукраїнській пропагандистській диверсії офіційного Кремля, спрямованій на дискредитацію дій керівництва України з досягнення національного примирення. Суть подібної пропаганди розкрив свого часу теоретик зовнішньої політики Ізраїлю А.Ебан: "Зовнішньополітична пропаганда, як і пропаганда взагалі, є мистецтвом переконувати інших в тому, у що не обов'язково вірити самому".

У зовнішньополітичній антиукраїнській пропагандистській диверсії офіційного Кремля беруть участь і вищі ізраїльські посадовці. Так, Голова Кнесету держави Ізраїль Шевах Вайс, виступаючи у Верховній Раді України, заявив: "Дозвольте мені зараз дуже коротко відзначити наше амбівалентне (двоїсте – авт.) ставлення до українського народу; так само, як і до інших народів, що під час другої світової війни пішли за німцями, німцями-нацистами, обслуговуючи створену ними машину знищення і тим самим допомагаючи їм штовхнути ледве не всю європейську цивілізацію на шлях безпрецедентних злочинів".

З приводу сказаного Вайсом зазначу, що українці мають Богом дане право самостійно вибирати собі зовнішньополітичних партнерів і йти з ними, або без них, тим шляхом, який нам до вподоби. Хочемо – йдемо з німцями. А хочемо – з китайцями, чи іранцями. При тому єдиним критерієм доцільності союзу є наші національні інтереси, а не побажання всіляких вайсів. Ми не раби, а вільна нація. І не вайсам вчити нас на світі жити та давати оцінку діям наших предків. Це наша справа. І чужинцям до того зась. Наші предки були чесними і порядними людьми. Вони не тинялися по світі в пошуках, де б що вкрасти, а орали та сіяли на своїй рідній землі, ростили сади і дітей, а коли треба було, карали злодіїв та грабіжників збройною рукою. І слава їм за це.

Що ж до обслуги фашистської машини знищення, то її провідних спеціалістів називає Хаїм Герцог у книжці "Герої Ізраїлю. Історичні портрети", виданій у Єрусалимі в 1991 році. Зокрема він пише, що адміністративні функції у Варшавському гетто "...виконував під наглядом нацистів юденрат (єврейська рада) ". Автор підкреслює, що "...для підтримання порядку в гетто німці сформували єврейську поліцію. Поліцаї безперечно були колаборантами" (с.107).

Хаїм Каплан, директор школи в гетто, щоденник якого був опублікований під назвою "Сувій жаху", так описав депортацію євреїв Варшавського гетто: "Гетто стало пеклом. На вулицях за людьми полюють, як за тваринами. І найбільшу жорстокість до приречених проявляє єврейська поліція" (с.110).

Документи Дрогобицького юденрату (Західна Україна) засвідчують здійснення єврейською поліцією розстрілів місцевих євреїв.

Ось такими вищезазначеними колаборантами я і раджу зайнятися єврейським історикам та юристам. Вивчайте, досліджуйте, ловіть, судіть і карайте. І більшовицьких катів з єврейськими прізвищами, що згадуються в сотнях тисяч кримінальних справ часів ЧК, ГПУ, НКВД, теж. Надто довго їх перелічувати, але статистика дуже красномовна. В період 1917-1937 рр. тільки на керівних посадах у ЧК, ГПУ, НКВД по Харківській області було: євреїв-48, росіян-27, українців-40, білорусів-4, поляків-2, латишів-2, німців-1. В Одеській області: євреїв-117, росіян-48, українців-51, поляків-3, латишів-2, білорусів-2, німців-1. По Вінницькій області: євреїв-31, росіян-36, українців-28, поляків-3, латишів-2. Усе це відклалось в генетичній пам'яті пересічних українців.

Під час української революції 1917-1921 рр. більшість єврейства активно включились на боротьбу з "контреволюцией" об'єднавшись у "Еврейский комунистический союз /Комфарбанд/" і стояли на бік російських окупантів, а не на бік поневолених українців. (Державний архів Одеської області Ф-1. Оп-1. Спр-2451).

Важко читати ще донедавна таємні архівні, документи в яких описані терористичні методи впокорення українців: "пятихатники", "десятихатники", "ответчики", "заложники" частину яких розстрілювали методом жеребкування, "контрибуции", "местные трибуналы", відверті грабежі, депортації, арешти, розстріли (Державний архів Міністерства оборони України Ф-3773. Оп-19823. Спр-61). Спеціальними нормативними актами євреї були захищені від перелічених репресій. Вища окупаційна влада навіть видала спеціальне положення "Про євреїв переселенців" (Державний архів Одеської області Р-1234. Оп-2. Спр-12).Спеціальною постановою влади, євреїв заборонялось брати у "ответчики" чи в "заложники" ((Державний архів Одеської області Р-203. Оп-1. Спр-139с). В одному з сіл селяни підняли бунт, тому що після виборів місцевих органів влади виявилось, що все керівництво вибране з євреїв. Селяни скаржились, що їм не дозволяють продати у вільній торгівлі навіть 5 пудів хліба, а євреї продають вільно по 20 і більше пудів (Державний архів Одеської області Р-200. Оп-1. Спр-14с). Таке двоїсте (мовою Вайса – амбівалентне) ставлення окупаційної влади до населення і породжувало неприязнь між євреями і українцями. Як звітували інструктори при об'їзді сіл, скрізь спостерігалося "плохоє отношение крестьян к коммунистам и євреям" (Державний архів Одеської області Р-2106. Оп-1. Спр-96). Тому повстанський отаман Мордалевич у своїх листівках звертався до єврейства з проханням не втручатись у визвольну боротьбу українців, бо це може викликати стихійні відплатні акції з їх боку.

Такі відплатні акції української сторони чомусь прийнято називати погромами. Хоч цей термін стосується виключно антиєврейських акцій російських чорносотенців і до національно-визвольного руху українського народу не має жодного відношення. Не стосується він і лютневих подій 1919 року в нинішньому м.Хмельницькому, яку в жовтій пресі називають чомусь "Проскурівським погромом". Правду про цю подію досі так і не сказано. Вона ж міститься у Доповіді про підпільну роботу N1 (Архів громадських організацій України, фонд 1, опис 18). В доповіді повідомляється про створення комуністичним підпіллям воєнно-революційного комітету у складі: Бідера (секретар), Зеля, Рубінштейна, Тимощука, Фенглера і Шидловського. Комітет готував збройний заколот у Вінниці та Проскурові з метою знищення Директорії Української Народної Республіки. В умовах воєнного часу придушення українськими військовиками збройного заколоту вже десятиріччями називають єврейським погромом. Жаль, що при цьому постраждало і мирне єврейське населення. Але "де ліс рубають, там і тріски летять". Як ви думаєте, коли б раптом виникла загроза фізичної ліквідації уряду Ізраїлю підпільною воєнною організацією, скажімо, арабських мешканців Єрусалима, то чи ізраїльські сили безпеки надто приглядалися б, хто з мешканців арабського кварталу є бойовиком, а хто ним не є? Справжніми єврейськими погромами були злочинні дії військовослужбовців російської денікінської армії в с. Криве Озеро, описані аж на 25-ти сторінках архівного документа. За два дні тут було знищено більше тисячі євреїв. "Гвалтували денікінці жінок, малолітніх дівчат, м'ясом порубаних шаблями євреїв годували собак..." (Державний архів Одеської області Ф-3. Оп-3. Спр-6).) Кров стигне в жилах, коли це читаєш. Таке не можна забути.

Тому кілька років тому я дуже уважно слідкував за ЗМІ і шукав в Інтернеті хоч якоїсь реакції світового єврейства на повернення до Росії та урочисте, на рівні національного героя, перепоховання праху генерала А.Денікіна. Того самого, що був основним ідеологом єврейських погромів і висунув відоме гасло "Бей жидов, спасай Россию". Однак громадські організації євреїв Росії так і не спромоглися засудити це зухвальство сучасних російських чорносотенців.

Треба сказати, що від денікінців не відставали й російські червоноармійці. У Київському обласному архіві зберігається багато документів про єврейські погроми, вчинені у містечках Київщини будьоннівцями та військовослужбовцями російських "карчастей". Однак не вони є об'єктом прискіпливої уваги єврейських політиків та науковців, а представники українського національно-визвольного руху.

Так, під час свого візиту до Ізраїлю, Президент України В.Ющенко відвідав музейний комплекс Яд Вашем, щоб віддати данину пам'яті невинно убієнним. Але там його чекав неприємний сюрприз. Голова комплексу Йосиф Лапід затіяв провокаційну розмову про генерал-хорунжого УПА Р.Шухевича, приписуючи йому "єврейські погроми у Львові влітку 1941 року". Забігаючи дещо наперед, скажу, що пізніше ізраїльська сторона так і не змогла представити обіцяних документів про "злочини" Р.Шухевича. Навпаки, в матеріалах післявоєнної спеціальної комісії, що працювала у Львові і на яку посилався Ізраїль і Росія, відсутні будь-які щонайменші натяки про участь ОУН у розправах над львівськими євреями. У звіті комісії вказуються лише прізвища фашистських офіцерів і солдатів, які нищили євреїв. Що більше, в архіві СБУ віднайдено спеціальну московську інструкцію, яка розписувала до найменших дрібниць, як фальшувати документи та підготовляти фальшиві свідчення по обвинуваченню ОУН і Шухевича у злочинах проти євреїв. Очевидно, саме такі кагебешні "документи" використовуються сьогодні для шельмуваня українців діаспори.

З Й.Лапідом солідаризується і головний рабин Києва і України Яков Дов Блайх, який в інтерв'ю для УНІАН сказав: "Знаете, для меня очень интересной является позиция СБУ, которой больше ничем заниматься, кроме Шухевича и историй украинцев. Так, по вашему мнению, Голодомор был направлен именно против украинцев как нации? А я вам скажу, что нет таких источников, в которых бы рядовой гражданин мог бы убедиться в этом. Я не понимаю, зачем нужно затрагивать этот вопрос?! Если, допустим, признают, что это был геноцид украинцев, то что, они к нам вернутся? А? Украина, что, станет более богатой? Что изменится? Скажи тем на Банковой, что они сегодня ничего не делают. А они тебе скажут: "Как ничего? Вот над Голодомором работаем, над Шухевичем и т.д.". Я понимаю так, если Голодомор будет геноцидом, а Шухевич героем, – то Украина не будет иметь никаким проблем (стучит кулаком по столу. – Авт.). Поверьте мне, что через 20 лет ни Голодомор, ни Шухевич не будут важны!"

Дивно та образливо таке чути від представників народу, котрий пережив голокост. Адже факт злочину геноциду, штучно створеного голодомору 1932-33 рр. московською комуністичною владою, вже доведений не тільки українськими дослідниками і вченими, але вже й визнаний десятком держав світу. Перебуваючи у вересні минулого року в Єрусалимі з музейною експозицією про Голодомори в Україні, від декількох євреїв похилого віку я отримав унікальні свідчення про цю страшну трагедію українців. Адже під час Голодомору загинуло від 7 до 10 мільйонів осіб. Хіба це не трагедія світового масштабу? Про таке не можна мовчати, бо кількість загиблих від Голодомору не є меншою від кількості жертв Голокосту. Зрештою, хіба трагедії народів можуть порівнюватись і змагатись між собою? Якщо український народ визнає Голокост, то чому ж ізраїльський народ не хоче визнати Голодомор геноцидом? Ці дві страшні трагедії обох народів в ім'я світової пам'яті мають право на визнання. Іншого бути не може.

Разом з тим я стурбований зухвалими діями посла Ізраїлю в Україні Зіни Калай-Клайтман, яка змагається з відомим українофобом депутатом Держдуми Росії Костянтином Затуліним за першість у спробах корекції українських шкільних підручників в угоду ідеологічним доктринам своїх країн. Кому як не послу слід знати про те, що тему єврейського Голокосту глибоко вивчають українські школярі у 10 та 11 класах, на уроках з новітньої історії України і всесвітньої історії. Разом з тим, з жалем доводиться констатувати, що кар'єрний ізраїльський дипломат такого високого рангу, яким є З. Калай – Клайтман, зовсім не знайома з міжнародним принципом взаємності. Це значить, що неетично ізраїльській стороні вимагати від українських партнерів більше, ніж вона сама зробила в цьому питанні.

Більше того, 24 квітня ц.р. Зіна Калай-Клайтман взяла участь у телепрограмі "Шустер Live", (Заявляючи, що на шоу вона присутня не як посол) в якій засудила відмову України підтримати бойкот Ізраїлем квітневої Женевської конференції ООН по расизму. Ця конференція була скликана з метою оцінки того, що було зроблено державами-членами ООН у галузі боротьби з расизмом, дискримінацією і ксенофобією через вісім років після першої Всесвітньої конференції по боротьбі проти расизму, расової дискримінації, ксенофобії і пов'язаної з ними нетерпимості, яка відбулася у 2001 році в Дурбані (ПАР). Погодьтеся, що дипломату звертатися з таким провокаційним закликом до держави-засновника ООН – це вершина некоректності!

Ісламські країни Близького і Середнього Сходу, серед них і Іран, підтримують палестинців у їх законній, з точки зору міжнародного права, боротьбі за незалежність. Звичайно, Ізраїлю та його прихильникам у країнах Європи та Америки це не до вподоби. Однак – це їх проблема. Вони проблему створили – хай її і вирішують. І втягувати нас у цю бійку нічого. При тому, що український народ нічим не зобов'язаний державі Ізраїль і не мусить їй прислуговувати. Швидше, навпаки. Адже держава Ізраїль ніколи не відбулася б без волі на те делегації Української РСР в ООН. Про це нинішні малограмотні спеціалісти-автомобілісти-гонщики не знають, бо в історії міжнародних відносин несвідущі.

Навесні 1948 року в ООН тривали напружені дискусії щодо майбутнього Палестини. На голосування винесено проект рішення щодо скасування резолюції Другої сесії Генеральної Асамблеї 1947 року про створення в Палестині двох окремих держав: арабської і єврейської. Представникам світового єврейства було запропоновано створення єдиної арабо-ізраїльської держави. Цей варіант для них був неприйнятний, адже євреї в Палестині складали меншість населення. Здавалося, що створення національної єврейської держави Ізраїль відкладається на невизначений термін. Серед єврейських колоністів у Палестині почалася паніка. Однак вищезазначене голосування було зірване головою української делегації в ООН В.Тарасенком. Це дало єврейським політикам формальну підставу проголосити в ніч з 14 на 15 травня створення держави Ізраїль. Без допомоги українців цього б не сталося. Відповідно, делегація єврейських політиків на чолі з такими відомими діячами як Черток та Етан вранці 15 травня відвідали В.Тарасенка у представництві України в Нью-Йорку і передали йому подяку від лідера новоствореного Ізраїлю Бен-Гуріона.

Тому, коли я чую від офіційних представників Ізраїлю, лідерів єврейських громадських об'єднань, окремих членів єврейської общини антиукраїнські заяви, я, часом, думаю: може, В.Тарасенко вчинив неправильно? Чи варто робити добро тим, хто платить за нього каменем у спину? Чи варто ущасливлювати тих, хто при найменшій нагоді плюгавить українців та підтримує найбрудніші інсинуації російських шовіністів?

24 квітня, після шоу на "Свободі" Савіка Шустера у багатьох в душі залишився неприємний осад. Як завжди організатори, виносячи на загал часто серйозні питання, практично не готують їх і важливі проблеми нашого суспільства перетворюють на посміховище. Підняли серйозні національні питання, конфлікт, котрий хвилює багатьох: від Сходу до Заходу, від Півдня до Півночі, питання, що є практично доленосними для української держави. Хто ми, чиїх батьків діти? Ми український народ, українська нація, чи просто – народ України – зброд різних народів, що освоїли, як колись в Америці, пустку? А звідки взялась ця пустка, чи ми просто "індіанці" в резерваціях? Або ставлення до проблеми двох прадавніх народів: України та Ізраїлю, проблеми голокосту єврейського народу і, що актуальне в цьому випадку – голодомору українського народу. Але, як і завжди, ці питання були спаплюжені. Крім Вячеслава Кириленка, та з натяжкою, молодого "Свободівця" Ільєнка, жоден із виступаючих або не володіє цією темою, або боявся про неї говорити, або ж вкотре вони умисно намагались принизити українців та нашу державу. Та коли відсутня державна ідеологія, чи можна об'єднати суспільство і навколо чого? Навіть "великий" письменник Яворівський не заступився за свою націю. І такі "шоу" по в край важливих питаннях – не вперше. А що таке українська нація, український народ? Після проголошення Декларації про Державний суверенітет, де чітко говориться, що: "Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення", кожен міг пояснити це так: Господь Бог дав кожному народу свою землю. В Україні це корінна, титульна нація – українці. Та коли ми слухали Кличка, можна гордитись, що у нас є такий боксер, але складається враження, що його часто били по голові – українець соромиться назватись українцем. Ми змушені пояснювати не тільки представникам інших національностей, а й українцям, що в Польщі корінна нація – поляки, в Німеччині – німці, в Японії – японці... І більше ніде, в жодній країні вони не будуть корінним етносом, це їх Батьківщина. Навіть в Америці чи в Канаді, коли питаєш: "Хто ти?", тобі відповідають: Я Американець, чи канадієць українського, російського, єврейського походження..., тобто національності. І коли Червоненко запитував в Ілієнка: "Ти хто", той відповідав: "Я українець". "А я хто?" – питає Червоненко. А ви, пане Червоненко та іже з вами, повинні усі самі визначитись, хто ви. Ви можете стати українцем російської чи єврейської національності, а можете бути чужорідним тлом на тілі української держави

А щоб в представників української сторони в телешоу Шустера теж не виникало проблем з самоідентифікацією, викликаною хворобливим захопленням підкинутою ззовні теорійкою "політичної нації", давайте візьмемо за основу ізраїльський Закон про повернення і запишемо в нашій Конституції: "Українцем є той, в кого обоє батьків є етнічними українцями, або батько є етнічним українцем". Володимиру Яворівському, В'ячеславу Кириленкові і "свободівцю" Ілієнкові, як і всьому українському політикуму слід навчитися відрізняти поняття етнічної приналежності від громадянства. Публічна демонстрація нерозуміння вищесказаного українськими політиками свідчить лише про їх політичну незрілість та елементарну безграмотність. Внаслідок такої безграмотності та безхребетності депутатів-державників минулих скликань український народ кількома нескладними юридичними трюками у Верховній Раді позбавлено нашої національної держави, проголошеної Декларацією про державний суверенітет України. Це дало формальну підставу для розграбування майна українського народу неукраїнцями з числа радянської колоніальної адміністрації УРСР та інтернаціональним криміналітетом під гаслом "Україна не для українців". Тому нам, українцям, давно пора реалізувати доктрину президента США Монро (1823 р.) в її українській інтерпретації "Україна – для українців". І нічого злого в тому, принаймні для українського народу (а це – найголовніше), немає. А якщо це комусь не сподобається – то нехай їде від нас геть. Світ широкий. Хоч і не такий, як наш, український, толерантний.

Досвід років незалежності України свідчить, про те, що, незважаючи на просто гігантські преференції від українців, організоване єврейство України і єврейська держава Ізраїль так і не стали нашими друзями. Більше того, вони солідаризуються з антиукраїнськими силами, зокрема російськими шовіністами. Отже, історія 1917-1921 років повторюється. І що ж робити?

Член Організації Українських Націоналістів і в'язень концтабору Аушвіц П.Мірчук опублікував глибоке поучення одного старенького єврея, приятеля українців. На його зауваження, що боротьба українців за визволення важка, бо ми маємо багато ворогів, він відповів: "Я знаю історію й положення українців. Це правда, що вас не люблять москалі, поляки, мадяри, румуни, загал жидів. Але вас любять литовці, білоруси, хтось з німців, французів, інших. А хто в світі любить жидів? Ніхто! А ми це знаємо і – вперто йдемо вперед, ліктями розпихаючи тих, що нас спиняють. А як хтось зловить нас за руки, ми всі разом кричимо на весь світ: ",Ловіть антисемітів! Бийте антисемітів, бо вони ось громлять жидів!" І нам дорога звільняється. А що робите ви, українці? Як лиш побачите перешкоди перед собою – завертаєте і плачете: "Ой, яка гірка наша доля! Ніхто нам помогти не хоче!" Отак ви ні кроку вперед не підете."

У нашому змагу в обороні правди і честі українського народу ми мусимо бути мужні, тверді, незламні.

Майже переконаний, що знайдуться політикани, які шукатимуть елементів антисемітизму у цій публікації. Хочу завчасно їх обеззброїти. Автор цієї статті, тоді голова Івано-Франківської обласної організації товариства "Меморіал" в 1990 р. на околиці містечка Тлумач що на Івано-Франківщині організував розкопки жертв фашизму 4000 тис. євреїв Тлумацького гетто. Поряд з похованнями жертв нацизму було старе єврейське кладовище на якому тодішня комуністична влада зробила смітєзвалище. Тоді більшість тих, хто сьогодні беруться вчити нас нашої історії – мовчали. А "Меморіалівці" шляхом проведення суботників ліквідували сміттєзвалище, підняли надгробні плити кладовища та обсадили місце поховань карпатськими ялинками. Згодом в будівельних організаціях віднайшли плиту з червоного граніту на якій євреями художниками з побут комбінату було зроблено напис українською мовою і івритом. Тоді "Меморіалу" до заходів по перехованню вдалось залучити громадськість та органи державної влади. Члени "Меморіалу", хто скільки міг, зібрали кошти і найняли 2 автобуси для перевезення стареньких євреїв до місця поховань. Процедуру перепоховання за єврейським національним звичаєм здійснив равін Івано-Франківська Колесник. На мітингу-реквіємі виступили: заступник голови обласної Ради Меленишин, Тлумацький декан, а сьогодні Івано-Франківський єпископ, Війтишин і автор цієї публікації.

Що правда два тижні після переховання відбулась, досить неприємна мені до сьогодні, зустріч з головою Івано-Франківського товариства Шелям Алейхума п. Шекманом. Подякувавши мені за добре організований захід та повідомивши, що ввесь Ізраіль дивився знятий фільм про перепоховання, Шекман зауважив що погано те, що не заплатили євреям художникам, які робили напис на гранітній плиті. Нехай цей епізод залишиться повчальним для тих хто бачить добро тільки для себе чи для своїх. Я задоволений тим, що мені все ж вдалось належно вшанувати пам'ять жертв фашизму 4000 євреїв. Жертва є жертва, в неї був кат і про це треба говорити правду.

Директор музею "Совєтської окупації" Р. Круцик

http://memorial.kiev.ua/content/view/624/149/

Коментарі









© 2007 - 2012, Народна правда
© 2007, УРА-Інтернет – дизайн і програмування

Передрук матеріалів дозволяється тільки за умови посилання на "Народну правду" та зазначення автора. Використання фотоматеріалів із розділу "Фото" – тільки за згодою автора.
"Народна правда" не несе відповідальності за зміст матеріалів, опублікованих авторами.

Технічна підтримка: techsupport@pravda.com.ua